Папка для батьків першокласників

Анкета вивчення читацьких інтересів (для батьків)

 1. Прізвище, ім'я дитини.
2. Якою мовою ви спілкуєтесь з вашою дитиною?
3. Що ви зараз читаєте?
4. Чи читаєте ви разом з дитиною? Що саме?
5. Чи читаєте ви дитині? Що саме? Хто робить вибір казки (оповідання, статті)?
6. На що ви звертаєте увагу, купуючи дитині книгу?
7. Чи обговорюєте ви з дитиною прочитане?
8. Чи цікавить вас література з теми, що вивчає ваша дитина в класі? Якщо так, то де ви її берете?
9. Чи брали ви участь у плануванні вивчення якоїсь теми? Якої саме? Яким чином?
10. Які ідеї ви пропонуєте щодо створення тематичних проектів?

 

   Анкета для учнів початкових класів

«Який ти читач?»

Мета. Визначити, чи люблять учнi початкових класiв читати книги, якi саме; дiзнатися, скiльки книг вони прочитують протягом мiсяця, чи вмiють користуватися бiблiотечними каталогами, чи мають домашні бiблiотеки, чи керують батьки читанням дiтей.

1. Чи любиш ти читати книги? Які саме?

2. Скільки книг прочитуєш протягом мiсяця?

З. Яким чином вибираєш книги для читання?

4. В якiй бiблiотецi, крiм шкiльної, береш книги?

5. Як ти добираєш книги: самостiйно чи з допомогою батькiв?

6. Яку книжку ти читаєш зараз?

7. Розкажи все, що ти про неї знаєш.

8. Про що тобi подобається читати?

9. Чи є у вас домашня бiблiотека? Які там книжки? Спробуй розповiсти про одну iз них.

10. Чи вмiєш користуватися біблiотечними каталогами?

11. 3 якою швидкiстю читаєш? Скiльки слiв за одну хвилину?

12. Чи робиш будь-якi записи пiд час чи пiсля читання?

13. Назви прiзвища своїх улюблених письменникiв?

14. Чи читають тобi книжки вдома? Якi? Про що ти з них дізнався?

 

 

 

 

Анкета для виявлення читацьких умінь і навичок учнів 1 класу

 1. Чи сам ти читаєш книжки?
2. Чи читають тобі книжки вдома? Які?
3. Про що ти з них дізнався?
4. Чи любиш ти слухати казки, оповідання, вірші? Що більше?
5. Що більше любиш: читати сам(а), чи слухати, як тобі читають?
6. Чи є у вас домашня бібліотека? Які там книжки? Спробуй розповісти про одну із них.
7. Розкажи усе, що ти знаєш про книжку.
8. Де можна брати книжки для читання?

Тест для батьків

Чи знаєте ви свою дитину?

Кожна дитина має свої творчі задатки. Найповніше вони розкриваються при читанні художньої літератури. Читання будить уяву, загострює почуття, активізує розум, розвиває асоціативне мислення. Усі ці якості, що вказують на творчу обдарованість, мають свої зовнішні прояви. Ось тут і може зробити послугу запропонований тест, розрахований на вашу спостережливість стосовно читаючої дитини. Тест складається з 16 питань, кожне з якого має дві відповіді. Поставте знак + біля того варіанта відповіді (поруч з буквою «А» чи «Б»), що більше відповідає якості читання вашої дитини.

1. Коли Ваша дитина навчилася читати?

а) До школи;

б) у школі.

2. Яку літературу вона прагне читати?

а) Художню;

б) науково-пізнавальну.

3. Читання для Вашої дитини процес скоріше:

а) емоційний;

б) раціональний.

4. Читання Вашої дитини звичайно:

а) цілком її захоплює;

б) вона читає з неохотою, часто відволікається.

5. Чи траплялося, що під впливом читання ваша дитина:

а) намагалася сама скласти казку, оповідання, вірш;

б) такого не бувало.

6. Чи грала вона коли-небудь у персонажів прочитаних книг?

а) Так, грала;

б) ні, такого не було.

7. Чи стимулювало читання у дитини бажання що-небудь намалювати?

а) Так, вона часто малює після прочитаного;

б) такого прагнення не помічалося.

8. Чи траплялося, що дитина плакала над прочитаним?

а) Так;

б) ні.

9. Чи ділиться Ваша дитина з ким-небудь своїми враженнями про прочитане?

а) Так;

б) ні.

10. Переказуючи прочитане, Ваша дитина:

а) доповнює текст своїми вигадками, подробицями;

б) точно дотримується прочитаного тексту.

11. Стежачи за літературними конкурсами по радіо чи телебаченню, Ваша дитина:

а) разом з конкурсантами шукає відповіді на поставлені питання;

б) не намагається відповідати.

12. Виконує творчі завдання з літератури:

а) Охоче;

б) неохоче.

13. Чи перечитує Ваша дитина свої улюблені книги?

а) Так, вона любить це робити;

б) вважає, що це не потрібне заняття.

14. Міркуючи про життєві явища, Ваша дитина:

а) нерідко звертається до літературних прикладів, аналогій, образів;

б) ніколи не посилається на прочитане.

15. Як вона ставиться до мови і стилю твору, що читає?

а) Дуже чуйно реагує;

б) не звертає на це уваги.

16. Якщо дитина веде записи про прочитане, то який вони мають характер?

а) Виписує поетичні описи, свої враження;

б) записує оригінальні думки і незвичайні факти.

Якщо знаків + більше біля відповідей «А», то значить, Ваша дитина винятково талановита, у неї явно виражені гуманітарні здібності, вона мислить образами, картинами, асоціаціями, і Вам треба подумати про те, як далі організувати її читання, щоб розвинути її обдарованість ще більше. Спонукайте її до усних і письмових висловлювань про прочитане, до ігор у персонажів, до малюнків та інших творчих робіт, заохочуйте її фантазії, викликані після прочитання книги, подбайте, щоб у репертуарі її читання була класика дитячої літератури.

Якщо знаків + у Вас більше біля відповідей «Б», то Ваша дитина талановита в іншому плані: у неї пізнавальна спрямованість інтересів, вона схильна до точності у вираженні думки, до наукового аналізу явищ. Не виключаючи кращих художніх творів з репертуару її читання, Вам треба подбати про підбір для неї гарних науково-пізнавальних книг

 

 

 

 

Анкета
 "Батьки як вихователі"

1.  Як ви розумієте вислів "батьківський обов'язок"?
2. Чи можна вважати благополучною сім'ю, в якій вихованням дітей займається лише хтось один із батьків?
3. Скільки часу протягом тижня ви проводите разом з дитиною?
4. Які традиції вашої сім'ї?
5. Оцініть традиційні взаємини у вашій сім'ї, стосунки між дорослими і дітьми?
6. Як позначається на дітях дефіцит батьківської любові?
7. Чи часто ви спілкуєтеся зі своїми дітьми?
8. Чи зважаєте ви на смаки та уподобання своїх дітей?
9. Як змінюєте ви стиль стосунків із дітьми в міру їх підростання?
10. Чи користуєтесь ви у дітей авторитетом? Як ви утверджуєте свій  авторитет?

Анкета 
"Чи знаєте ви своїх дітей?"

1. Чим особливо цікавиться ваша дитина?
2. Який улюблений предмет вашої дитини?
3. Хто є улюбленим вчителем вашої дитини?
4. Яку останню книгу прочитала ваша дитина?
5. В які ігри любить грати ваша дитина?
6. Де виконує домашні завдання ваша дитина?
7. З ким із учнів з класу дружить ваша дитина? 
8. Що знаєте ви про сім'ю  її друзів?
9. Де, коли і як проводить свій час разом із друзями ваша дитина після  занять у школі?
10. Які клуби, гуртки, секції відвідує ваша дитина?
11. Які телепередачі любить ваша дитина?
12. Як ви можете допомогти своїй дитині у навчанні?

 Анкета
 "Як ви забезпечуєте умови для навчання дітей удома?"

1. Як ви організовуєте процес виконання домашнього завдання своїми дітьми?
2. Чи є у вас у квартирі куток для учня?
3. Як ви контролюєте виконання домашнього завдання своїми дітьми?
4. Чи звертаються до вас діти за допомогою при виконанні домашніх  завдань? У чому виявляється ця допомога?
5. Чи є у вашій домашній бібліотеці улюблені книжки ваших дітей?
6. Які журнали, газети ви виписуєте чи купуєте для своєї дитини?
7. З якими труднощами в організації праці учнів ви зустрічаєтесь? Як  їх долаєте?
8. Чи аналізуєте ви разом із дитиною причини виникнення у неї труднощів у ЇЇ навчанні? Чи допомагаєте їх долати?
9. Як використовуєте методи заохочення і покарання для стимулювання навчання дітей?

 Анкета
 "Чи достатньо ви цікавитеся своїми дітьми?"

1. Чим цікавиться ваша дитина?
2. В якому віці вона навчилась читати і писати?
3. Якому заняттю надає перевагу?
4. Як часто дитина ставить вам запитання?
5. На які теми любить фантазувати ваша дитина?
6. Чи можете ви навести приклад вирішення вашою дитиною якихось  проблем?
7. Чи звертається до вас ваша дитина за допомогою при виконанні за¬вдань та вирішенні проблем?
8. Чи вважаєте Ви, що у вашої дитини є особливі здібності до певного  виду діяльності? У чому вони проявляються?
9. Коли саме було виявлено ці здібності?

Тест
«Які ви батьки?»

1. Визначте ті фрази, які ви часто використовуєте в спілкуванні з дітьми.
2. Скільки разів тобі повторювати?
3. Порадь, будь-ласка, як мені вчинити в даній ситуації?
4. Не знаю, що я без тебе робила?
5. І в кого ти такий (а) удався (лась)?
6. Які в тебе чудові друзі!
7. Ну на кого ти схожий (а)?
8. Ти моя опора і помічник (ця).
9. Ну що в тебе за друзі?
10. Про що ти тільки думаєш?
11. Який (а) ти в мене розумний (а)?
12. А як ти вважаєш сину (донько)?
13. У всіх діти як діти, а ти!
14. Який (а) ти в мене кмітливий (а).

Ключ до тесту
«Які ви батьки?»

7 – 8 балів – ви живите з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші стосунки з дитиною позитивно впливають на становлення особистості.
9 – 10 балів – ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча й не завжди з вами відверта. На її розвиток впливають здебільшого випадкові обставини.
10 – 12 балів – вам необхідно бути уважним у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить вашої любові. Розвиток дитини залежить від випадку більшою мірою, ніж від вас.
13 балів – ви самі відчуваєте, що чините неправильно. Між вами та дитиною існує недовіра. Поки не пізно, спробуйте приділяти дитині більше уваги, враховувати її запити та інтереси.

 

Опитувальник для батьків

 Пропонований нижче опитувальник допоможе вам краще усвідомити ряд важливих моментів в пізнавальному і особистому розвитку другокласників, в організації їх учбової роботи, у власних взаєминах з дітьми з приводу навчання. Оцінка відповідей в балах не передбачена. Досить того, що ви задумаєтеся над питаннями і, можливо, захочете щось змінити в житті свого дитяти.

1. Якими словами ви зазвичай зустрічаєте дитину, що повернулася зі школи:

А) "Що було сьогодні на сніданок?"

Б) "Що ти сьогодні отримав, яку відмітку?"

В) "Що нового сьогодні взнав? Чому навчився?"

 

2. Скільки часу витрачає школяр на приготування домашніх завдань?

А) Не більше 1 години.

Б) Не більше 2 годин.

В) Може просидіти за уроками до пізнього вечора.

 

3. Якою мірою самостійності дитина виконує домашні завдання?

А) Працює переважно сам, ви лише перевіряєте роботу.

Б) Завдання з одних предметів виконує самостійно, з інших — потребує додаткової допомоги з вашого боку.

В) Ви робите уроки разом з дитям від початку до кінця.

 

4. Наскільки добре дитя розуміє ваші пояснення?

А) Розуміє швидко, ви легко можете пояснити йому будь-який матеріал.

Б) Розуміє не завжди, інколи доводиться витрачати багато часу і сил для пояснення очевидного.

В) Практично ніколи вас не розуміє.

Г) Краще розуміє пояснення інших родичів (батька, бабусі та ін.), ніж ваші.

 

5. Як ви думаєте, чому ваш малюк ходить в школу?

А) Йому подобається вчитися, він любить думати, самостійно вирішувати важкі завдання.

Б) Йому цікаво взнавати в школі нове.

В) Любить отримувати хороші відмітки.

Г) Всі ходять в школу, і він ходить.

Д) Боїться, що буде покараний, якщо не піде в школу.

Е) Інша відповідь.

 

6. Як ваше дитя повідомляє удома про отриману погану оцінку чи вчинок?

А) Говорить сам, по-діловому і відверто.

Б) Розповідає, лише якщо спеціально про це запитати.

В) Не говорить, ховає щоденник, може стерти відмітку.

Г) Розповідає лише бабусі (дідусеві), але не вам.

Д) Він ніколи не отримував поганих оцінок чи зауважень.

 

7. Чи є у вашого другокласника улюблений шкільний предмет?

А) Є, особливо любить математику; вважає, що математика розвиває розум.

Б) Є декілька предметів, що в рівній мірі віддаються перевага (серед них називає і математику, і українську мову, і читання, і іноземну мову).

В) Улюблені предмети: співи і малювання (або фізкультура).

Г) Інша відповідь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятки для батьків

Ваша дитина і ви

1.  Намагайтеся зберегти в своїй сім'ї атмосферу відвертості та довір'я.

      9. Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчальних успіхів.

 

  Як заохочувати дитину в сім'ї

 

 

ЛЕКЦІЯ «РОЛЬ СІМ'Ї У ВИХОВАННІ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ"

Серед важливих завдань, що стоять перед школою, є подальший роз­виток педагогічної єдності дій школи, сім'ї, громадськості у вихованні підростаючого покоління.

Перші життєві уроки дитина отримує у сім'ї. Її перші вчителі та ви­хователі - батько та мати. Загальновідомим є той факт, що для дитини загальні сімейні повсякденні радощі й прикрості, успіхи та невдачі - це джерело, з якого народжуються чуйність і доброта, дбайливе ставлення до людей. Сім'я дає-дитині перші уявлення про добро і зло, про норми моралі, правила співіснування, перші трудові навички. Саме в сім'ї ук­ладаються життєві плани та ідеали людини.

У формуванні особистості дитини беруть активну участь і школа, і табори відпочинку, і книги, і театр, і радіо, і кіно та телебачення, і весь уклад нашого життя,

Все це так, але вплив сім'ї - дещо особливе і таке, що починається  з перших кроків дитини. А тому рівень моральності батьків, їх переко­нання, життєві плани і мета, досвід соціального спілкування, сімейні традиції і норми поведінки, - вся атмосфера сім'ї посідає визначне місце у вихованні дитини.

Кожен батько, кожна мати і розумом, і серцем повинні відчувати, що у сім'ї немає і не може бути важливішого і по чеснішого обов'язку перед народом, ніж виростити та виховати своїх дітей.

Справжніми людьми, патріотами своєї Батьківщини. Досвід ща­сливих сімей у вихованні дітей являє собою величезну соціальну цін­ність, він сприяє духовному та моральному збагаченню всього нашого суспільства.

Багаторічний педагогічний досвід переконує у тому, що необхідно вести постійну просвітницьку роботу серед батьків, бо саме вчителі мо­жуть спрямувати батьків на створення в сім'ях умов, що сприяють роз­витку особистості дитини.

Сім'я є найважливішим фактором, який впливає на формування осо­бистості, бо саме в сім'ї дитина просто та невимушено призвичаюється до життя. В сім'ї будується підґрунтя розуміння дитиною світу, з перших років вона засвоює моральні цінності, соціальні норми, культурні тра­диції. Виховання дитини тісно пов'язане із проблемою сформованості

особистості батьків. Щоб виховати у дитини чуйність, шанобливе став­лення до людей, батьки самі повинні володіти достатнім рівнем пере­лічених якостей.

   Дитина, спостерігаючи взаємини батька та матері у повсякденному житті, засвоює певний тип стосунків між чоловіком та жінкою. Взаємини батьків - це одна із головних моделей майбутніх подружніх стосунків дітей. Якщо батько грубо поводиться з матір'ю, то у сина може сформу­ватися психологічна установка, і він вважатиме, що бути чоловіком означає поводитися грубо.

    Дочка у такій сім'ї звикає думати, що заміжжя по суті своїй - це дещо обтяжливе, що зв'язує жінку по руках і ногах, позбавляє її волі і почуття власної гідності. Такі стосунки найчастіше призводять до розлучення.

     Немає необхідності спеціально доводити, що розлучення батьків, так само як і сімейні війни, які зазвичай передують розлученню, болісно відбиваються на дітях.

     Діти складно переносять руйнацію сім'ї, тим більше. Що вони часто не можуть розібратися у взаєминах батьків.

    Коли батько або мати залишає сім'ю, то залишається глибокий слід у психології покинутої дитини. Звичайно, дитина не завжди може зро­зуміти істинне значення того, що відбувається. Ще менше вона здатна зробити з цього правильні висновки, дати належну оцінку подіям і людям, правильно визначити своє ставлення до них, свою лінію поведінки.

     Проте, потрібно наголосити, що для дітей особливо небезпечним є не саме розлучення, а ненормальні стосунки.

.     Успішне виховання дитини є можливим у такій сім'ї, де панують дружба, любов і повага між татом і мамою, де дітям прищеплюють най­кращі риси, де дитині висувають високі моральні вимоги.

      Гарна сім'я - це сім'я, де чоловік і дружина розуміють один одного, разом радіють, зазнають невдачі, де подружжя вміє разом і працювати, і відпочивати, і виховувати дітей.

     Наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому залежать від атмосфери, яка панувала в сім'ї, де зростали діти. Якщо ми з теплотою пригадуємо наше дитинство, то, звісно, не тому, що воно. було безхмарним у матеріальному сенсі. Щасливе ди­тинство може бути лише у тих дітей, які ЖИВУТЬ у щасливих сім'ях. Тут діти не помічають свого щастя, а сприймають, як повітря, яким вони дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть багатог­ранним життям, цікавими мріями.

     Досить часто можна почути, що гарною є та сім'я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже, врешті-решт, долю дітей визначають не прекрасні пориви мрії та слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Іноді зазначають: Погляньте-но, ніякої спеціальної мети сім'я не ставила, а діти виросли чудові. На це зауважимо, що нічого випадкового у цьому немає, тому що батьки у такій сім'ї жили цілеспрямованим і радісним життям ма­ленького колективу, де всі люблять один одного, ніхто нікому нічого не винен, де панує атмосфера взаємності, тепла, справжньої турботи. І це є по-справжньому гарний психологічний клімат, і діти, що виросли у такій сім'ї, не можуть бути неробами та егоїстами.

 

Гарні сімейні взаємини аж ніяк не виключають протиріччя думок, суперечки. Та у хорошій добрій сім'ї їх розв'язують без роздратовування, без приниження людської гідності дорослих та дітей. У будь-якій ситу­ації тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думки один одного, цінуватимуть авторитет батька, матері, бабусі, дідуся.

    Тон сімейного життя - це послідовність дій багатьох факторів: мо­рального рівня батьків, характеру взаємовідносин між членами сім'ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.

    Є безліч батьків, які добре розуміють проблему виховання, сумлінно ставляться до виховання своїх дітей і допомагають у цьому школі.

   Материнське і батьківське виховання - це єдине ціле', їх не можна розділити, як не можна розділити й саме виховання. Та все ж, споконвіку мати як єдина вихователька привносила у виховання душевну м'якість, ніжність. Батько вносить у виховання дух чоловічої твердості, принци­повості, організованості, змагання - і тим самим створюється гармонія у вихованні. Недарма існують вічні поняття: мати - хранителька вог­нища, а батько - захисник цього вогнища. Інакше можна сказати, що чоловік - це дім, надійний і міцний, а жінка - все, що є всередині дому: затишок, краса, м'який психологічний клімат ...

   Завдяки єдиним зусиллям педагогів і батьків відбувається формування всебічно розвинутих, високоосвічених, духовно багатих, морально чистих, фізично досконалих людей.

    Зміст сімейного виховання визначається метою виховання і здій­снюється повсякденно у звичних для дитини природних умовах.

    Успіхи навчальної діяльності школярів багато у чому залежать від правильної організації їх самостійної роботи вдома, доцільного розпо­рядку дня.

    Фізичне виховання учнів у сім'ї передбачає, з одного боку, організацію спеціальних фізичних вправ, а з іншого - створення батьками певних умов, які впливають на зміцнення здоров'я, на загальний фізичний роз­виток дитячого організму.

    До таких умов належать раціональне харчування, гігієна побуту, одягу тощо.

Управляючи трудовим вихованням у сім'ї, батьки спираються на ві­домі педагогічні вимоги до його організації: якомога раніше розпочи­нати це саме виховання; добирати трудові завдання дітям відповідно до ЇХ вікових та індивідуальних особливостей; розмовляти з дітьми про різні професії; розповідати про свій трудовий шлях.

     Батьки виховують у дітей високі моральні якості, любов до Бать­ківщини, працелюбність, чесність і правдивість, простоту і скромність, чуйність та уважність, культуру поведінки.

     Естетичні почуття, на основі яких формуються естетичні поняття та уявлення, також виникають завдяки сімейному вихованню. Адже загально відомо, що перші естетичні почуття у дітей виникають дуже рано (в про­цесі знайомства з яскравими іграшками, народними казками, музичними творами). Пізніше сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо.

     Необхідно пам'ятати, що в умовах сім'ї значну роль відіграє естетика побуту: кімната, в якій мешкає дитина, речі, що П оточують, одяг. Все це внутрішнє убранство має бути простим, зручним, гігієнічним і таким, що сприяє розвитку художнього смаку, створенню доброго настрою.

    У виховній роботі з дітьми батьки користуються найрізноманітнішими методами. Основними серед них є: приучення, вправляння, пере­конання, участь у діяльності, заохочування. Всі ці методи застосовують у своїй роботі і педагоги. Однак, їх використання у сім'ї набуває особ­ливого характеру, що визначається специфікою умов життя, своєрідністю взаємин батьків і дітей, ступенем опанування батьками педагогічних знань та вмінь.

На жаль, виховання дітей у сім'ї не завжди відбувається успішно.

    У ньому часто трапляються помилки, які негативно впливають на життя сім'ї. за винятком особливих випадків, що межують із патологією (алко­голізм батьків, розпад сім'ї і т.д.), основною причиною невдач у сімей­ному вихованні є слабкість педагогічних позицій дорослих.

     В одних випадках - це надмірний авторитаризм сімейного виховання, що позбавляє дитину власної самостійної лінії поведінки і такий, при якому відсутні віра у сили та можливості самої дитини.

   Друга крайність сімейного виховання, що призводить до серйозних ускладнень, пов'язана зі зніженістю, розпещеністю дітей, яка є наслідком сліпої, а також такої, що все прощає, любові батьків до дитини. Якщо батьки самі працелюбні, зустрічали чимало труднощів на своєму шляху, то вони прагнуть уберегти дитину від різноманітних негараздів і нестатків, створюють для неї легке життя, виконуючи усі її забаганки, Йдучи на по­воду не лише її бажань, але й примх, виховуючи себелюба та егоїста.

   Інший вид помилок у сімейному вихованні пов'язаний із відсутністю єдиної певної лінії з боку батька і матері, або з боку батьків і найстарших членів сім'ї (бабусь та дідусів). Суворість і вимогливість одних протистоїть сліпій любові інших. У таких умовах зростає лицемір, пристосуванець, що вміє використовувати взаємини старших родичів собі на користь.

Певна безвідповідальність батьків за виховання дитини також є од­ією з причин невдач у сім'ї, небезпечним за своїми наслідками є й ней­алізм, що можна висловити формулою: •. Ми маємо дбати, щоб дитина була нагодованою, одітою - взутою, а вихованням нехай опікується школа •. кщо батько й мати виявляють байдужість до шкільних справ дитини, о її внутрішнього світу, це неодмінно призведе до бажання дитини за­повнити •. духовний вакуум», що утворився поза сім'єю за допомогою випадкових сумнівних знайомств.

Досить розповсюдженим є прагнення молодих батьків перекласти свої

 

опоти на плечі старшого покоління. Участь старших родичів у вихо­ванні дітей буває необхідною і корисною, проте не компенсує виховного впливу, особливої ролі батька й матері. Втрата постійних контактів між батьками й сином або донькою збіднює життя дитини і може ще більше віддалити її від близьких людей.

      Ствердженню батьківського авторитету заважають недоліки сімейного виховання. Надмірна материнська любов, так само як і її відсутність, може засліплювати, робити нещасною не лише матір, а й дитину. Най­складніша професія - бути матір'ю. Любов матері має бути розумною, ніжною і водночас вимогливою. Не випадково говорять: "Що легше за пух? Серце матері. Що твердіше за камінь? Серце матері».

«Любити дітей потрібно мудро, - казав В. О. Сухомлинський. - не по-курячому. Дитина, що не вихована у дусі розчулення - егоїст. Вона не, знає слів «неможна», «можна», «необхідно», Вона не знає свого обов'язку перед батьками, не хоче працювати. Дитині здається, що вона приносить радість батькам уже тим, що живе на світі».

В. О. Сухомлинський радив впроваджувати в сімейну педагогіку

10 етичних Неможна:

 Неможна байдикувати, коли всі працюють.

 Немо:ж:на сміятися над старістю і старшими людьми.

 Неможна вступати в сперечання зі старшими.

 Неможна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає тієї чи іншої речі.

 Неможна допускати, щоб мама давала тобі те, чого вона не лишає собі...       

 Неможна робити того, що засуджують старші.

 Неможна залишати старшу рідну людину самотньою.

 Неможна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу й поради у стар­ших.

 Неможна сідати обідати. Не запросивши старших.

 Неможна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен перший привітати його.

     І хоча деякі з цих установок, на перший погляд, звучать не сучасно, а інші, можливо, потребують доповнень з огляду на час, все ж саме вони до сьогодні найяскравіше описують основи батьківського авторитету, а за умови впровадження у сімейне виховання, сприяють його піднесенню.

    Основним у сімейному вихованні є життя і робота батьків, їх грома­дянське обличчя, поведінка.

    З цього приводу В. О. Сухомлинський З пристрастю звертався до батьків: «Якою б відповідальною і складною та творчою не була Ваша ро­бота на виробництві, пам'ятайте, що вдома на Вас чекає ще більш відпові­дальна, ще більш тонка робота - виховання людини. Будь-де Вас можуть замінити іншим працівником: від сторожа тваринницької ферми оо міністра. А справжнього батька не замінить ніхто ...»

    Ні сім'я, ні школа, ні громадянські інститути, взяті окремо, не ви­черпують усього розмаїття факторів, що впливають на дитину, на її осо­бистість.

   Тому цілісний, систематичний процес виховання передбачає об'єднання зусиль усіх зацікавлених сторін. Ініціатива у цих контактах по праву належить школі.

    А. Макаренко зазначав, що найдоступніший спосіб зв'язку школи з сім'єю - через учнів. Перевага цього способу не лише в його опера­тивності, але і в тому, що дитина, приймаючи вимоги вчителя, стає їх провідником у сім'ї.

   Формами зв'язку і співробітництва школи і сім'ї є університети і пе­дагогічні лекторії для батьків, консультативні пункти, індивідуальні кон­сультації. Та все ж найважливішою серед цих форм є батьківські збори. Саме на батьківських зборах, на які запрошуються батьки всіх учнів класу, обговорюються найактуальніші питання навчально-виховної роботи, намічаються шляхи усунення недоліків виховної роботи, розглядаються теоретичні питання, відбуваються тренінги, дискусії, проводяться ділові ігри, крім того батьків залучають до участі у позакласних заходах.

 

 

ЗАОХОЧЕННЯ І ПОКАРАННЯ

ЯК ЗАСІБ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ.

    Поняття заохочення і покарання сприймаються звичайно як антиподи. Тим часом смислова, семантична гама цих понять надзвичайно широка. Якщо, наприклад, порівнювати корінні значення слів «заохочення» «покарання» лише в деяких європейських мовах (українською, російською, німецькою, французькою, англійською), т неважко помітити, що одні з цих значень сильно розходяться, інші ж, навпаки, дуже зближаються.

Так, наприклад, «заохочення» означає «схвалення», «пріохочіваніе», «сприяння», «прискорення», «додали хоробрості», "Стимулювання" і т. п. «Покарання», у свою чергу, означає «повчання», «догану», «обтяження>« кару »,« вимога »,« штраф »,« стимулювання »і пр. В етимології цих понять є і загальне значення стимулювання, що допомагає, на наш погляд, бачити їхню єдність у виховному процесі.

      У теорії і практиці виховання широко поширена точка зору, відповідно до якої всяке схвалення, похвала, вираження довіри і тощо педагогічний вплив, розрахований на стимулювання позитивних емоцій вихованця, прийнято називати заохоченням. З іншого боку, до покарань часто відносячи будь-який осуд, погрозу, осудження. Їхнє призначення - корекція поведінки дітей у певних складних ситуаціях.

Аналіз основних видів і форм педагогічної вимоги показує, що і позитивна група форм непрямої вимоги (прохання, довіра, схвалення), і негативна (погроза, вираження недовіри, осуд) використовуються вихователями і дитячим колективом майже на кожному кроці, в таких ситуаціях, коли не виникає ніякої необхідності якось виділити того чи іншого учня з загальної маси.

- Добре пишеш, стараєшся, - говорить учителька, проходячи під час уроку по класі і зупиняючись на хвилинку біля однієї з парт. Через хвилину аналогічне зауваження лунає вже біля іншої парти, але от у голосі вчительки чується нотка осуду:

- Сьогодні ти дуже неуважний. Дивись-но, у простій вправі допустив кілька грубих помилок ... Вимога-схвалення, використана тут педагогом, не є заохоченням у власному значенні слова так само як і вимога-осуд ще не є покарання. Між вимогами такого роду, з одного боку, і заохоченням і покаранням як засобами педагогічної корекції - з іншого, є відома якісна грань. Вона полягає в тому, що в ситуації заохочення-покарання педагог чи дитячий колектив приймає певне рішення, яке відомим чином виділяє одного вихованця (чи групу) із загальної маси, робить якусь зміну в їх правах і обов'язках, у взаєминах колективу з ними.

      Використання заохочень і покарань як засобів педагогічної корекції повинне відповідати наявності визначеної ситуації, воно характеризується відомим рішенням педагога чи колективу, зв'язаним з виділенням одного з вихованців (чи групи) із загальної маси, однак, як правило, без різкого протиставлення їх зміною їх прав і обов'язків у колективі, взаємин педагога і колективу з ними. Сукупність цих ознак і забезпечує коригуючий дію.

     Ситуації заохочення і покарання являють собою особливі, типові випадки складних психолого-педагогічних ситуацій, що характеризуються необхідністю регулювання відносин, внесення в них певних точно дозованих змін, іншими словами - їхньої педагогічної корекції. Виникнення і педагогічно доцільне використання таких ситуацій обумовлено необхідністю формування нових, більш значущих в морально-виховному значенні цього слова потреб особистості і колективу.

Ситуацію заохочення ми умовно назвемо змагально-творчої. Заохочення, як правило, пов'язано з тим або іншим, офіційним чи неофіційним проявом змагання в дитячому колективі. Творче відношення дитини до вирішення поставлених перед колективом завдань, ініціатива і трудові зусилля, що виявляються їм у боротьбі за успіх загальної справи, з одного боку, і необхідність підтримати цей порив, допомогти формується людині утвердитися у своїй внутрішній позиції, з іншого, - ось що складає основу подібної психолого-педагогічної ситуації.

    Необхідність використовувати заохочення у всіляких видах діяльності дітей відзначав і В. Е. Гмурман. «Уникнути захвалювання окремих учнів і окремих класів можна ... шляхом заохочення всіляких досягнень у різних галузях діяльності », - писав він. Справа тут не тільки в подоланні небезпеки захвалювання, але ще й у тому, що використання заохочення в різних областях діяльності школярів дає можливість стимулювати, здібності і схильності не тільки в області навчання, але й у різноманітній позаурочній діяльності.

    На перших порах роботи з колективом педагог, природно, заохочує окремі дії своїх вихованців: це може бути і зразково прибраний клас, і організовано проведений похід, недільник і т.п. Однак в міру формування здорової суспільної думки колективу предметом заохочення усе більш стає стійкий прояв тих чи інших моральних якостей: відповідальності, організованості, принциповості, взаємодопомоги. Заохочення у зв'язку з виконанням тих чи інших повсякденних загальнообов'язкових справ колективного характеру в зростаючій мірі зв'язується з проявом ініціативи, самостійності, готовності й уміння принести своєму колективу якнайбільше користі.

     Від заохочень за окремі позитивні вчинки і сумлінне виконання своїх обов'язків до заохочень за стійке позитивне поведінку, прояв ініціативної турботи про колектив, товаришів, загальний успіх - така основна лінія розвитку в питанні - за що заохочувати.

     Ситуація покарання - це конфліктна ситуація. На мій погляд, неправильно зводити причини усіх виникаючих у виховному процесі конфліктів до помилок вихователів - педагогів, батьків. Практика переконливо свідчить про те, що протиріччя між вимогами педагогів, колективу і поведінкою окремих дітей між колективними й особистими (іноді груповими) перспективами нерідко можуть ставати джерелом конфліктів не тільки в колективі, що знаходиться на початковій стадії свого розвитку, а й в розвиненому, що сформувався колективі, що володіє сильною суспільною думкою і соціально значимими традиціями. Навпаки, ситуацію, в якій джерелом конфлікту є педагогічна помилка, відсутність у вихователя належного досвіду роботи і такту у відносинах з дітьми, ми схильні вважати псевдоконфліктной, не відбиває позитивної логіки використання покарань.

      Конкретний приклад. Під час уроку учень 3 класу дістав з кишені дзеркальце і намагався навести сонячний «зайчик» на який сидів у іншому кінці класу приятеля. Вчителька, помітила це, зажадала, щоб він віддав їй дзеркальце. Коли ж дитина затявся і відмовився виконати вимогу вчительки, вона видалила його з класу, потім пішла запис у щоденнику, виклик батьків у школу і ряд інших стандартних заходів, що призвели до непотрібного загострення взаємин учительки з учнем. Це, на наш погляд, типова псевдоконфліктна ситуація, тому що тільки від більш майстерних в педагогічному відношенні дій учительки цілком залежало не допустити виникнення конфлікту.

На практиці відомі випадки, коли педагог, що називається, шукає, за що б заохотити учня, значна частина відносин якого придбала негативну емоційну спрямованість. У цих випадках навіть незначний приватний привід, щоб висловити тим чи іншим діям учня схвалення, заохотити його, може мати важливе виховне значення. «Саме дитина, поступово« намацують »прави?? ьную лінію поведінки, - писали у зв'язку з аналізом подібних ситуацій В. А. Крутецкий і Н. С. Лукин, - особливо має потребу в тому, щоб дорослі авторитетні люди підтвердили йому, що він йде правильним шляхом, що його перші кроки заслуговують усякого схвалення ».

        З іншого боку, досвідчені педагоги намагаються не чекати, коли вантаж негативних емоцій, досвіду і поведінки в цілому стане переважати настільки явно, щоб можна було кинути на вихованця серію заходів репресивного характеру. Зміст покарання як засобу корекції - у його відносно ранньому використанні й обережною дозуванні. Тому використання покарання в умовах нормально протікає виховного процесу цілком можливо і в ситуаціях, коли відносини вихованця в цілому спрямовані позитивно. Приміром, у досвіді А. С. Макаренко широко відомі випадки, коли за незначне, на кілька хвилин, запізнення зі звільнення в місто Антон Семенович накладав порівняно сувору міру покарання, особливо щодо кращих вихованців.

Міркування про принципову можливість і доцільність використання заохочення в ситуації, коли домінують негативно спрямовані відносини, і, навпаки, покарання в ситуації домінування позитивно спрямованих відносин важливі, на наш погляд, для розуміння діалектичного взаємозв'язку цих засобів впливу як двох сторін єдиного методу педагогічної корекції. У значній частині реальних, життєвих ситуацій використання заохочення і покарання в системі методів організації виховного процесу поєднується, і таке одночасне різноспрямований стимулювання забезпечує надійність і швидкість здійснення корекції, мінімальну конфліктність відносин і їхній оптимальний розвиток убік формованих потреб особистості у всіх інших її якостей.

      Ситуативні, індивідуально-особистісні і вікові моменти у використанні заохочень і покаранні виявляються у певному єдність. Однак для педагога принципово важливо вміти віддиференціювати ситуативне від особистісного і вікового. Як зазначав у свій час С. Л. Рубінштейн, у силу різноманіття потреб, інтересів, установок особистості одна і та ж дія чи явище може придбати різне і навіть протилежне - як позитивне, так і негативне - емоційне значення. Одна і та сама подія може виявитися постаченим протилежним - позитивним і негативним - емоційним знаком ». У силу цього недостатньо точний і своєчасний облік педагогом як ситуативних, так і індивідуально-вікових моментів використання заохочень і покарань веде до помилок.

Приміром, фраза вчителя "Встаньте прямо, руки опустіть», вимовлена у відповідній ситуації молодшому чи навіть середньому, підлітковому класі, сприймається як належне і приводить, як правило, до бажаного ефекту. Однак у 9-10 класах така фраза пролунає напевно, навіть у вельми авторитетного вчителя, дисонансом викличе у значної частини учнів нехай сховану, але все-таки негативну реакцію. Те ж слід сказати і в відношенні використання заохочень і покарань.

Досвідчена вчителька початкових класів Е. П. Бурова розповідала про такий цікавий епізод, що мав місце в практиці її роботи з другокласника.

- Катерина Павлівна, а мій зошит по арифметиці учора ввечері Мурзик порвав! - Заявив їй раптом під час перевірки домашньої роботи один учень. - Я дивився телевізор, а він вискочив на стіл і порвав ...

- А ну-ка, покажи язик! - Несподівано скомандувала вчителька. - Так, все ясно ... І коли тільки твої губи відучитися говорити неправду? Адже в усьому, що ти зараз сказав, правда, тільки те, що ти дивився телевізор, а пр Мурзика все придумав. Так? Зізнавався.

- Я боявся, що ви двійку поставите, - заговорив трохи очманілий від несподіванки викриття хлопчик. Я, правда, більше не буду вам брехати ...

Приблизно така ж ситуація могла б мати місце і не в другому, а, скажімо, у п'ятому чи сьомому класі. Однак навряд чи було б правомірно використовувати по відношенню до семикласник подібний прийом впливу. Тут же це вийшло цілком природно і, незважаючи на деяку екстравагантність форми, педагогічно виправдано.

       Класна керівниця залишила в класі після уроків учня 3 класу, який насмітив і забруднив парту чорнилом. Провинився повинен був не тільки забрати і вимити за собою, але і вичистити плями на інших партах, протерти підвіконня і батареї центрального опалення. Виконавши покладене, хлопчик, захоплений роботою, протер від пилу і полив що стояли на підвіконнях квіти.

- А ти все ж таки молодець, - похвалила його помітила це вчителька. - Вмієш і любиш працювати. Я сподіваюся, що навчишся також і стежити за собою, будеш акуратним.

«Радість, викликана свідомістю виконаного боргу", яку Н. Д. Левітів відносить до числа психічних станів, підкріпилася тут похвалою вчительки, ситуація покарання доповнилася ситуацією заохочення. Разом про цим відбувається як би переміщення потреб, мотивів, інтересів особистості «усередину» її діяльності, що збігається з роздільною здатністю виник раніше конфлікту.        Виховний процес, будучи скоригованими, вступає в нормальне русло.

Здатність ситуативних настроїв і станів переходити в емоційні особистісні стани, трансформуватися певним чином у свідомості, впливати на формування всіх якостей особистості має принципово важливе значення для аналізу емоційної сфери використання заохочень і покарань. Найкраще це прослідковується на прикладах педагогічних помилок, зв'язаних із ситуаціями заохочення і покарання.

       Під час великої перерви на поверсі, де розташовані початкові класи, з'явився директор школи. Перше, що він помітив, була весела метушня двох третьокласників, що ганяли по паркетній підлозі шматочок крейди. Знаком директор покликав хвору хлопчиків до себе, поставив їх поруч із собою, а коли закінчилася перерва й усі розійшлися по класах, сказав:

- Усі займаються, а ви рушайте вниз до тітки Марусі за полотернимі щітками, будете тут натирати підлогу доти, поки він не стане зовсім чистим і блискучим.

На подив педагога, «покарані" з усміхненими обличчями, підстрибуючи побігли за щітками і з явним задоволенням прийнялися за справа. І це не дивно, якщо врахувати, що емоційна спрямованість відносини цих дітей до тієї діяльності, яку педагог обрав для реалізації покарання, була зовсім виразно позитивною. Не можна не враховувати, що діти молодшого шкільного віку, як правило, дуже охоче беруться за всяку роботу, пов'язану з витратою фізичної енергії. У даному ж випадку це ще посилювалося що існувала в школі традицією: натирання підлог, із санітарно-гігієнічних міркувань, доручалося тут лише старшокласникам. Тому молодші школярі звикли вважати цю роботу почесною, пов'язаної з відомими привілеями, наданими старшим товаришам. Тим більше зрозуміло, що покарання у даній ситуації власне кажучи не вийшло і не могло вийти, діти, навпроти, сприйняли все, що сталося з ними як певне заохочення. Заплановане педагогом засіб впливу звернулося в свою протилежність.

      Важливою умовою розвитку само стимуляції  у використанні заохочень і покарань є дотримання міри. Важко навіть сказати, що більш шкідливо у вихованні: захвалювання, зловживання заохоченням або, навпаки, покарання по всякому приводу. На відміну від таких форм непрямої вимоги, як схвалення і засудження, які є повсякденними, рядовими впливами на вихованців, заохочення і покарання як засоби корекції повинні використовуватися значно рідше. Можна сказати, що ефект застосування заохочень і покарань назад пропорційний частота їх використання. Тільки в тих випадках, коли необхідність заохочення чи покарання жорстко і недвозначно диктується конкретною ситуацією, треба до них вдаватися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анкети  для батьків

 

 

 

 

Папка для батьків