Виховний захід "Організація вільного часу"

Організація вільного часу

Мета: сприяти формуванню навичок організації змістовно наповненого вільного часу, умінь щодо підготовки та проведення різних форм дозвілля.

        Тема нашої виховної години – організація вільного часу.

Але перед тим, як розпочати наше заняття, скажіть: хвилина – це багато чи мало?

          Дітям пропонується заплющити очі та розплющити їх за 1 хвилину, тоді коли педагог (дивлячись на годинник) дасть команду „Розплющити очі”. Краще використовувати пісковий годинник, щоб діти, розплющивши очі, могли самі побачити, що пройшла хвилина.

При обговоренні вправи варто звернути увагу на дітей, які розплющувати очі до команди педагога, тобто дітям здавалося, що хвилина закінчилася раніше.

• Що можна зробити за одну хвилину?

Зараз послухайте казку, що буває з тими, хто не цінує часу.

• Казка про загублений час

         Тож я надіюсь, ви зрозуміли, що не варто марно витрачати час, бо в вас шансу повернути його назад не буде.

          А зараз я пропоную влаштувати аукціон вільного часу. Аукціон – це захід, на якому продають певну річ чи майно за найвищою запропонованою ціною. В нас же сьогодні буде незвичайний аукціон. Я продаю певну кількість часу, наприклад 10 хв. і той з вас, хто за одну хвилину запише якомога більше способів заповнення його, той і виграє, тобто «купить» цей час.

• Аукціон

 ЛОТ №1 – 1 год.

      ЛОТ №2 – 2 год.

      ЛОТ №3 – 1 доба

Визначення переможців.

         Ви запропонували безліч різних форм, видів і способів заповнення вільного часу. А чи правильно ви розумієте саме поняття вільного часу? Ось як пояснюється це визначення з наукової точки зору:

        Вільний час – це час, яким людина може розпоряджатись на власний розсуд, час, необмежений обов’язками, який можна використати для задоволення своїх потреб, прагнень.

        Поряд з поняттям «вільний час» використовується й інший термін – дозвілля. Дозвілля – це вільний від роботи і навчання час, що залишається після необхідних, обов’язкових витрат часу.

        Проте, вільний час – це не означає, що ви зовсім не повинні нічого робити. Звичайно, кожен по-своєму заповнює його. Багато що залежить від кількості вільного часу, погоди, пори року і навіть від настрою.

         Я знаю, що в кожного з вас є певні види занять, які вам найбільше подобаються, їх ще називають хобі, або якими ви найбільше полюбляєте заповнювати свій вільний час.

         Тому зараз кожен з вас без допомоги слів, а лише мімікою і жестами, продемонструє нам, чим ви найбільше полюбляєте займатись.

• Пантоміма

      В межах дозвілля розглядають пасивний та активний відпочинок. Основна функція пасивного відпочинку – релаксація (зменшення напруження, розслаблення). Активний відпочинок передбачає певне навантаження на організм, перерозподіл навантаження між різними системами органів, зміну видів діяльності.

• Колективне обговорення

       Залежно від змісту діяльності систематизують наступні  види дозвілля:

•    спілкування (з батьками, друзями, членами родини);
•    спортивно-оздоровча діяльність (заняття спортом, руханка, тренування);
•    ігрова діяльність (ігри-естафети, ігри у колі, спортивні ігри, ігри в приміщенні) ;
•    відпочинок на природі (мандрівки, прогулянки, екскурсії);
•    розваги (перегляд телепередач, відвідини дискотек, слухання музики, комп’ютерні ігри
•    читання;
•    шиття, в’язання, моделювання, конструювання, фотографування, орігамі, макраме
•    участь у роботі громадських об’єднань, дитячих організацій.

• Презентація книг.

      Ми сьогодні дуже багато почули про ваш вільний час, що вам найбільше подобається робити, чим ви найчастіше займаєтесь. Так, можна було б цілий день просидіти біля телевізора або просто повалятись на траві, хоча й це інколи потрібно робити, проте з користю для себе. Якщо відпочинок на природі, то не просто полежати, позагорати, а, наприклад, поспостерігати за комашками, птахами, послухати їх пісень, і навіть самому спробувати зімітувати їхній спів.

        А що стосується телепередач, то ми зараз спробуємо дізнатись, що найбільше привертає вашу увагу.

• Реклама телепередачі.

      Педагог об’єднує дітей у пари (пару можуть утворювати діти, які сидять за однією партою). Кожній парі видається програма телепередач на наступний тиждень (усім та сама). Завдання: підкреслити ті передачі, які на спільну думку дітей цікаво і корисно буде подивитись. Умова: вибрати дві-три передачі на день; загальний час перегляду телевізійних передач не має перевищувати однієї години. На завершення вправи педагог пропонує дітям (за бажанням) назвати одну з вибраних передач (назва, день канал, година) і пояснити свій вибір.

          Так. Якщо й заповнювати свій час переглядом телепередач, то тими, що могли б збагатити вас духовно, дати корисну інформацію, наповнити новими знаннями. І, звичайно, телепередачі повинні відповідати високим моральним і естетичним якостям.

        Сьогодні до нас на виховну годину завітав тележурналіст з каналу 1+1. Він дізнався, що тут навчаються учні, які люблять і вміють відпочивати і хотів, щоб ви поділилися своїм досвідом.

• Презентація свого вільного часу.

І на завершення нашої виховної години давайте всі разом прочитаємо крилаті вислови відомих людей:

• Майбутнє має закладатися вже сьогодні. Георг Крістофер Ліхтенберг.
• Лінь робить важкою будь-яку справу. Бенджамін Франклін.
• Щоб досягти мети, потрібно насамперед йти. Оноре де Бальзак.

       Дуже важливо правильно використовувати свій час, адже втрачені хвилини ніколи не повертаються. Учіться цінувати хвилини! Адже їх можна подарувати собі на корисні справи, добро і любов! А різноманітність видів проведення вільного часу сприяє розширенню нашого кругозору, збільшує кількість навичок і вмінь. Вміле використання вільного часу є свідченням загального рівня культури

Казка про загублений час

Жив собі хлопчик Петрик. Навчався він у третьому класі чотирнадцятої школи, і весь час відставав від інших дітей з письма, математики і навіть співів.

• Ще встигну! – казав він в кінці першої чверті. – В другій вас усіх наздожену.

І ось одного разу прийшов Петрик у школу, як завжди, з запізненням. Забіг до гардеробу, кинув портфелем об землю і крикнув:

- Тітко! Візьміть моє пальто!

- А хто це мене кличе? – запитала тьотя Наташа.

- Це я, Петрик! – відповів хлопчик.

- А чому у тебе сьогодні такий хриплий голос? – запитала жінка.

- Та я і сам дивуюсь, - відповів Петрик. – Ураз охрип, несподівано.

Вийшла тьотя Наташа із-за вішалок, глянула на Петра і як зойкне. Хлопець аж злякався і запитує:

• Тітко, що сталося?
• Як що? – відповідає та. – Ви казали, що ви Петрик, а насправді, ви, мабуть, його дідусь.
• Який же я дідусь? – здивувався хлопчик. – Я Петрик – учень третього класу.
• Та ви подивіться на себе в дзеркало!

Глянув хлопчик у дзеркало і трохи не впав. Побачив хлопець, що перетворився він у худого, високого, блідого дідуся. Виросли у нього борода і вуса. Все обличчя вкрилося глибокими зморшками.

• Мама! – крикнув він басом і вибіг геть із школи.

Біг він і думав:

• Ну якщо вже і мама мене не впізнає, тоді все пропало.

Прибіг він додому, подзвонив тричі. Мама відчинила йому двері. Вона дивилася на нього і мовчала. Петро трохи не розплакався.

• Ви до кого? – запитала мама нарешті.
• Ти мене не впізнаєш? – прошепотів Петрик.
• Пробачте, ні, - відповіла жінка.

 Обернувся бідолашний хлопець і пішов куди очі. Він йшов і думав, і не помітив, як вийшов за місто та опинився в лісі. Йшов він лісом, поки не стемніло.

 - Добре було б вже і відпочити, - подумав Петро і раптом побачив, що за ялинками видніється якась хатинка.

Ввійшов він до хатини – господарів немає. Посеред кімнати стояв стіл, навколо нього чотири стільці. В кутку лежала ціла купа сіна. Ліг він на сіно і заснув.

Коли Петро прокинувся, в кімнаті було світло. Навколо столу сиділи два хлопчики і дві дівчинки. Вони тихо про щось розмовляли.

• Що це за діти? Чому вони такі похмурі? Чому вони так зітхають та ойкають, як справжні старики? Чому називають одне одного по-батькові? Навіщо зібрались вони вночі тут, в одинокій лісовій хатинці?

Завмер Петро і кожне слово з їхньої розмови ловить. І страшно йому стало від того, що він почув. Не хлопці та дівчата, а злі чародії сидять за столом! Виходить, світ влаштований так, що людина, яка даремно витрачає час, сама не помічає, як починає старіти. А злі чародії взнали про це і почали ловити дітей, які дарма витрачають час. І ось ці чародії зловили Петрика та ще одного хлопчика і двох дівчат й перетворили їх на стариків. Постаріли діти і самі того не помітили. А марно витрачений ними час чародії забрали собі. І стали вони дітьми. Як же тепер бути? Що робити? Невже, дитинства не повернути?

Один із чародіїв, якого було звати Сергій Володимирович, підвівся і підійшов до годинника. Довго про щось думав. Потім підізвав він до себе інших чародіїв і тихенько промовив:

• Панове! Ви повинні знати – діти, яких ми сьогодні перетворили на старців, можуть ще помолодіти.
• Як? – запитали всі.

- На жаль, так влаштований світ: від усякої біди людина може врятуватися. Якщо діти, яких ми перетворили на стариків, завтра розшукають одне одного, прийдуть рівно опівночі сюди і повернуть стрілки годинника на сімдесят сім обертів назад, вони знову стануть дітьми, а ми згинемо.

Чародії заховали годинник в стіл і вибігли з хатини. Трохи зачекавши, Петрик теж вибіг із хатини і помчав у місто шукати стариків-школярів. Довго блукав Петро містом, та молодих стариків ніде не знаходив.

Опівдні, гуляючи парком, Петро побачив лавку і присів на неї відпочити. І раптом підстрибнув. На сусідній лавці сиділа бабуся і плакала. Петро стояв і спостерігав за нею. Згодом бабуся перестала плакати, дістала з однієї кишені газету, а з іншої перепічку з родзинками. Розгорнула бабуся газету. І Петрик аж зойкнув від радості, тому що газета була для дітей. Бабуся читала газету і виколупувала родзинки із перепічки. Закінчила бабуся читати, заховала газету і раптом щось побачила у снігу. Вона нахилилась, підняла м'ячик і почала з ним гратись. Кинувся Петрик до бабусі. Біжить і кричить:

• Бабуся, скажіть, що ви школярка!

Бабця підстрибнула від радості, схопила Петра за руки і відповідає:

• Так, так! Я учениця третього класу Маша. А ви хто такий?

              Розповів Петрик Маші свою історію. Взялись вони за руки і побігли шукати інших дітей.

Шукали вони досить довго. І нарешті зайшли в один двір. І бачать, що якась бабуся намалювала на асфальті класики і стрибає. Кинулись вони до неї.

• Бабуся! Ви школярка?
• Школярка! – відповідає бабуся. Учениця третього класу Надійка Соколова. А ви хто такі?

Розповіли їй Петрик і Маша про свою біду. Взялись вони всі за руки і побігли шукати ще одного свого товариша. Та де вони вже не шукали, він наче крізь землю провалився. А час ішов. Вже почало темніти.

• Що ж робити? Невже все пропаде?

Раптом Маша сказала:

• Дивіться! Дивіться!

Подивились діти, і що вони побачили: їде дуже швидко трамвай, а на підніжці висить дідусь. Шапка зсунулась набік, бороду його колише вітер. Їде собі дід і присвистує.

               Кинулись товариші наздоганяти трамвай. На щастя, на світлофорі він зупинився. Підбігли вони, стягнули діда з підніжки і питають:

• Ти школяр?
• Так і є! – Учень другого класу Вася Зайцев. А вам що?

Розповіли діти йому, хто вони такі. Щоб не витрачати більше дарма часу, сіли вони в трамвай і поїхали за місто до лісу.

Довго блукали вони темним лісом й нарешті відшукали лісову хатину. Підповзли вони до хатини, зазирнули у вікно – на годиннику за п'ять хвилин північ. Чародії міцно спали. Тихесенько прочинили вони двері та зайшли всередину, підібрались до годинника. Рівно опівночі простягнув Петрик руку до стрілок годинника – і один, два, три – почав обертати їх у зворотному напрямку.

Чародії підхопилися і почали галасувати, а зрушити з місця не можуть. І стали перетворюватися вони на дорослих людей: обличчя вкрилося зморшками, волосся на скронях – сріблом. А на сімдесят сьомому оберті вони геть зникли, наче їх зовсім не було.

Подивились товариші одне на одного і розсміялися від радості. Вони знову стали дітьми. Лише за допомогою чуда повернули вони втрачений даремно час.

Отож, пам’ятайте завжди: людина, яка даремно витрачає час, саме не помітить, як постаріє!