Партизанський рух у роки Другої світової війни на теренах Ємільчинського району Житомирської області .

Партизанський рух у роки Другої світової війни на теренах Ємільчинського району Житомирської області .

Партизанський рух як форма боротьби проти окупаційної влади на території Ємільчинського району. Окупанти проявляли велику жорстокість, насилля до місцевого населення. У людей народжувалась ненависть, жага до помсти. Не стерпівши таких знущань, на території Ємільчинського району створювались перші підпільні організації та партизанські загони . Стихійне створення підпільних організації та партизанських загонів супроводжувалось масовим піднесення народу до боротьби. Рух опору активно розвивався, спричиняючи все сильніших ударів у бік ворога, зменшуючи міць нацистів на фронтах.

Партизанський рух на території села Підлуби. В селі Підлуби почала діяти підпільна організація, яку очолив Сергій Семенович Миколайчук. До складу підпільної групи входили Кот Леонід, Жабровець Аврам, Петро Александров, Миколайчук Ольга, Миколайчук Валентина та інші. Спочатку підпільники збирали зброю. На початку 1942 року підпільна група зв'язалася з партизанами загону ім. Дзержинського. В березні нацисти оточили село, але основна група втекла в ліс до партизанів. Через кілька місяців, в кінці липня, в село прибув каральний загін. В 1943 році партизанське з'єднання генерала Наумова перебувало на території Олевського району і розмістилось в районі сіл Зубковичі і Лопатичі. Готуючись до розгрому німецького гарнізону, що стояв у Ємільчине, це з'єднання поповнилось більш, як на 120 жителів села Підлуби. Інша частина мешканців села поповнила партизанські загони Шитова, Буйного, Малікова.

,,Шомко Опанас Григорович -партизан, якого слід вважати героєм. Війна прийшла до нього і докорінно змінила життя. Опанас Григорович пішов у партизани: «Коли в 1943 році почали формуватися партизанські загони, в грудні я добровільно пішов в загін «Червоний», Наумовського з'єднання. « За бойові подвиги нагороджений медаллю «За відвагу», «Орденом Вітчизняної війни II ступеню» та іншими воєнними нагородами.

Яценку Кирилу Ничипоровичу довелось побувати і на фронтах з вояками, і в лісах разом з партизанам. Не довго проіснувала його «партизанська кар'єра». Кирило Ничипорович бачив справжнє жахіття війни, був однин-на-один з ворогом, уникаючи пуль, гідно боровся за визволення. Переживши такі події, він, як справжній герой своєї держави. Нагороджений багатьма медалями, серед яких: медаль Жукова, дві медалі «За відвагу», медаль «За бойові заслуги», медаль «За звільнення Варшави», медаль «За взяття Берліна», «Орден Вітчизняної війни II ступеня».

Партизанський рух на території села Велика Цвіля. Жахіття Другої світової війни чорною сторінкою ввійшли в історію мирних жителів села Велика Цвіля. Коли розпочалась війна, всім було страшно. Далеко чулись вибухи, чорними круками шугали в небі літаки з заходу. Село Велика Цвіля постраждало від пекельних рук окупантів. 12 квітня 1943 року німці оточили Велику Цвілю. Друга світова війна позбавила мільйонів дітей дитинства. Всі вони, через нациський гніт, повині були подорослішати, щоб витерпіти всі страждання. Багато хлопців взяли до рук зброю. Велика Цвіля вважає Давида Трохимовича Колобчука своїм героєм. Давид став партизаном. Прославився він в окрузі, як той, що поливав німців автоматним дощем, коли ті заїхали в село у людей забирати хліб. На особистому рахунку юного партизана були десятки вбитих німців, машин і танків, висаджених у повітря, кілька ешелонів, спущених під укін. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня, яким Радянський уряд посмертно нагородив хлопця.

Партизанськийрух на території с. Середи Партизанство на території Середівської сільської ради Масове знищення мирного населення викликали велику ненависть до ворогів, у глибокому підпіллі готувались для боротьби з ворогом. Керівником підпілля з осені 1941 року в селі Середи був Коваленко Дем'ян Іванович. З весни 1942 року цей загін ввійшов до складу Ємільчинського підпільного комітету. Активним зв’язковим підпілля був житель села Волощук Василь Радіонович. 25 жителів села влились у партизанські загони для боротьби з ворогом. Підпільники проводили агітацію серед населення села проти ворога, розповсюджували газету «За радянську владу» серед жителів навколишніх сіл. До активних дій партизани приступили восени 1942 року та влітку 1943 року. Більшість підпільників села влились до 1-го Молдавського партизанського з‘єднання Шитова.

Жабровець Павло Охрімович ─ проста людина з великої букви. Він не жалів свого життя для українського народу, віддав частиночку себе, свого серця рідній Батьківщині. У свої молоді найкращі роки пройшов пекельними стежками партизанського загону. Павло Охрімович, воював у партизанському з’єднанні ім. Михайла Наумова І був кулеметником-навідником. Отримав чимало нагород, серед яких: медаль «За Победу над Германией в Великой Отчественной войне 1941-1945гг.»; Орден Слави ІІІ ступеню (09.12.1946 р.); Орден «За мужність»( 14.10 1999 р.); «Орден Вітчизняної війни I ступеня» (11.03. 1985 р.).

Партизанський рух на території с. Садки Дем'янчук Федір Романович ─ партизан, свідок тих часів. Згадуючи про війну, у цього життєрадісного чоловіка з'являються сльози на очах. «На війні не тільки важко, а ще, я вам скажу, страшно. Дуже страшно…На війні помирати не хочеться. А смерть для кожного солдата, особливо для партизана, чекала на кожному кроці,»─ згадує він. Спогад про війну найболючіший для нього, і він ладен на все, щоб його забути: «Я хочу, щоб ніколи не було війни. Не потрібно, щоб була війна, навіть це слово варто було б вилучити зі словників, з вжитку людей! Та не дай Бог, щоб вона ще проходила, це вбивства, це муки». Чому ж Федір Романович пішов у партизани? На це питання він відповідав так: «Тому що потрібно було захищати свою Вітчизну від ворогів!». Служив він самовіддано та хоробро у загоні «Червоний» Наумовського з'єднання.

Зв'язки партизанів з населенням. Жителька села Садки Серпутько Уляна Самсонівна зустріла війну в десятирічному віці. Спогади про партизанів у неї тільки позитивні: «Партизани були нашими захисниками в ті часи. Завдяки партизанам німці боялися йти в село». Далі додала: «Одного разу партизани пішли до вітряка взяти муки, та їх там зустріли німці. Була засада фашистів, внаслідок якої було вбито 5 партизанів». «Якось ми гуляли з подругою і до нас звернувся партизан і попросив щоб ми пішли допомогти картоплю копати, ─ згадує Уляна Самсонівна,─ Звичайно, ми їм допомогли. Згодом, закінчивши роботу, пішли додому звичною дорогою, та нас зупинили, і попередили, що цю дорогу замінували для кращого захисту села. Довелося йти додому через городи».

Грищенко Петро Семенович ─ свідок тих часів

Данильчук Захар Павлович ─ свідок тих часів.

Присяга партизана та партизанський квиток

ПАРТИЗАНСЬКА АФІША

«Приказ №1. По гарнизону г. Эмильчино18 ноября 1943 г. На основании законов Советской власти и приказа начальника гарнизона. Призываю:1. Всем лицам мужского пола от 17 до 50 лет явиться на регистрацию в комендатуру г. Эмильчино. Регистрация производится 18, 19, 20 ноября в помещении комендатуры.2. Из лиц, способных носить оружие, организовать отряд местной самообороны.3. Командирам отряда местной самообороны назначен капитан т. Коротюк.4. Отряду местной самообороны обеспечить охрану госучреждений и предприятий и патрулирование по городу. 5. Лица, подлежащие регистрации и не явившиеся на нее, подлежат ответственности по закону военного времени.6. Приказом начальника гарнизона помощником коменданта назначен лейтенант т. Шабадин. Комендант г. Эмильчино. Ст. политрук.»

Командик партизанського з’єднання, Герой Радянського союзу, генерал-майор Наумов М. І (в центрі) серед командирів партизанських загонів у звільненому Ємільчиному. Листопад 1943 року 

Пам’ять дуже цінна, адже тільки вона здатна зробити людей вічними, навіть якщо їх імена назавжди закарбовані на гранітних плитах, на братських могилах. Ми повинні пам’ятати своїх героїв, тих, завдяки яким ми можемо ходити на вільній землі, не боячись отримати пулю, від ворожого окупанта. Вони нам протоптали доріжку в майбутнє, дали змогу творити власне буття. Слів для подяки, достатньо сильних, як їх подвиги, не знайдеться, та все ж ми вдячні їм, нашим янголам у партизанському мундирі. Вічна слава героям. 

Дякую за увагу!