Педагогічне спілкування як складова професійної культури викладача. Презентація

Педагогічне спілкування як складова професійної культури викладача вищого навчального закладу. Мовленнєва культура майбутнього фахівця

ЗМІСТ1.     Роль і значення культури освітян у становленні демократичної держави.2.     Сутність поняття загальна культура ”, педагогічна культура ”, педагогічна культура спілкування ” у філософському і педагогічному аспектах.3.     Основні компоненти педагогічної культури.4.     Шляхи формування загальної і професійно-педагогічної культури викладача вищого навчального закладу.5.  В. О. Сухомлинський про роль слова педагога.6.  Сутність поняття мовленнєва культура ”.7.  Правильність, точність і логічність мови викладача.8.  Виразність мови.9.  Мовна культура у науковому і навчальному спілкуванні викладача.

Роль і значення культури освітян у становленні демократичної держави. Важливою потребою демократичного облаштування способу життя людини і суспільства в трансформаційних соціумах є виведення демократичної ідеї на практичний вимір, що полягає насамперед у навчально-виховному, просвітницькому, організаційностимулюючому прищепленні кожному громадянину внутрішньої особистісної потреби вчиняти демократично, законно, гуманно в будь-якій життєвій ситуації. Всі ми маємо навчитися чинити у відповідності з основними принципами демократичної поведінки, що передбачає насамперед відмову від багатьох практик неправомірної та антигуманної поведінки, засвоєних нашим суспільством протягом тривалого періоду тоталітарноавторитарного управління і виховання.

Сутність поняття “загальна культура”, „педагогічна культура”, „педагогічна культура спілкування” у філософському і педагогічному аспектах.

Основні функції культури: суспільно-перетворювальна, адаптаційна, пізнавальна, аксіологічна (ціннісна), інформаційна, етноформувальна, комунікативна (діалог культур), нормативна (дає зразки необхідної поведінки), гуманістична, людинотворча (соціалізація особистості), семіотична або символічна, виховна, світоглядна, гедоністична (спрямування на отримання задоволення, насолоди), інтегративна

Основними ознаками культури є: спільність поглядів людей (культура визначає те, на що звертають увагу групи людей); відносність (не існує культурної абсолютності); здобутість (культура виникає у соціальному середовищі, її не можна успадкувати); колективність (культура – колективне явище, тому здобутки її представників є загальнолюдськими цінностями і мають всезагальне значення)

Культура – це специфічна форма об’єднання людей і формування духовної свідомості окремої особи. Специфіка культури відбивається у тому, що вона (культура) свідчить, якою мірою людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою.

Розмірковуючи над компонентами педагогічної культури, Іван Франко писав: Усяким людям всякі дари: Одному ясний, сильний ум, Що не знаходить в світі пари; Другому рій крилатих дум, Що, мов орли, летять за хмари. Для інших руки золоті: Що очі бачуть, руки вдіють. Який же дар дістали ті, Що так дітей учити вміють? Мені здається, в скарбі тім Любові найбільш дісталось їм.

Структуру педагогічної культури викладача складають такі компоненти: – педагогічні знання; – педагогічні почуття та мотиви; – педагогічні переконання; – педагогічні вміння та навички; – організаторсько-педагогічні здібності; – культура спілкування та педагогічний такт. Кожен із компонентів педагогічної культури утримує велику кількість взаємопов’язаних елементів.

Педагогічні знання: – історії розвитку педагогічної науки; – предмета, мети та завдань загальної педагогіки;– актуальних проблем зарубіжної педагогіки; – вітчизняної педагогіки співробітництва; – методів педагогічних досліджень; – теорії, принципів та методів виховання; – теорії, принципів та методів навчання; – шляхів формування та вдосконалення педагогічної культури викладача.

Педагогічні почуття та мотиви: – інтерес до педагогіки та педагогічної роботи; – почуття гуманізму; – почуття честі та достоїнства викладача; – почуття справедливості та принциповості; – почуття педагогічного задоволення; – почуття високої естетики та краси слова; – почуття оптимізму та працездатність; – педагогічна інтуїція; – потяг до самоосвіти.

Педагогічні переконання: – упевненість у моральній цінності та соціальній корисності педагогічної праці; – упевненість у силі педагогічного впливу на особистість; – установа на всебічний розвиток особистості; – установа на добросовісну працю та систематичний розвиток у студентів здібностей до навчання.

Педагогічні уміння: – об’єктивно оцінювати рівень знань, умінь та навичок; – оцінювати рівень розвитку індивідуальних якостей та властивостей особистості; – керуватися в навчально-виховній роботі принципами педагогіки; – проводити індивідуальну виховну роботу; – надавати індивідуальну допомогу у ході навчання; – стимулювати самоосвіту та самовиховання; – розвивати риторичні здібності, просто й доступно викладати навчальний матеріал; – проводити педагогічні дослідження

Організаторсько-педагогічні здібності: – організовувати та проводити групову оцінку знань; – організовувати та проводити виховні заходи; – виховувати особистість у колективі та за допомогою колективу; – організовувати та методично правильно проводити навчальні заняття; – формувати в колективі здорову та працездатну атмосферу, підвищувати інтерес до навчання.

Культура спілкування та педагогічний такт: Уміння: – встановити контакт зі студентом, створити умови для бесіди; – чітко формулювати питання та уважно вислуховувати відповіді; – ставити себе на місце учня та розуміти його емоційний стан; – вимагати без грубощів; – незлостиво критикувати помилки студента та надавати йому поради щодо виправлення недоліків; – виявляти увагу до всіх студентів; – поважати особистість студента, визнавати його права та інтереси

Компоненти педагогічної культури:- науковий світогляд;- наукова ерудиція;- педагогічна майстерність;- педагогічні здібності;- педагогічно значущі людські якості;- педагогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, мови, спілкування; педагогічна етика і такт; прагнення до самовдосконалення). Компоненти культури – це основа індивідуальності педагога.

Слово в житті людини відіграє глобальну роль. Ми формуємо фразу з відповідних слів, щоб донести свою думку якомога зрозуміліше і глибше. Завжди потрібно пам’ятати про силу слова. Воно може як надихнути людину на великі справи, так і повергнути її в смуток і депресію. Добре слово окрилить, грубе – вдарить навідліг. Мудрим словом можна запобігти багато бід і неправильних, поспішних рішень. Тому потрібно силою слова пробуджувати найкращі якості людської душі – милосердя, великодушність, доброту, щирість, співчуття, вміння прощати і любити! Саме до цього закликає нас видатний митець – В. О. Сухомлинський

Щоб до дитячих сердець і розуму доходили найпотаємніші грані великого духовного надбання народу, педагог розробив цілий цикл занять, які назвав «200 квіток рідної мови». Це двісті відвідин саду рідної мови, двісті бесід про красу слова – найбагатшу в світі красу, які для нас , майбутніх учителів початкової школи, неоцінний скарб

Культура мовлення: лексична: багатий словниковий запас (синоніми, метафори, епітети), відсутність штампів і тавтології; граматична: використання іншомовних слів, числівників, відмінків, відмін, побудова речень; орфоепічна: наголоси, правильність вимови.

Культура мови вчителя не може реалізуватися без техніки мовлення, що базується на: ‒ промовлянні тільки на дихальній опорі (це зберігає зв’язки і краще сприймається); ‒ чіткій дикції; ‒ переважному використанніпомірної гучності та нижньому регістрі свого голосового діапазону; ‒ виборі темпоритму мовлення залежно від складності матеріалу, віку та рівня розвитку слухачів.

Техніка мовлення передбачає уміння привертати увагу та виділяти головне за допомогою пауз, зменшення темпу мовлення та зміни гучності того, хто промовляє. Експресивність мовлення відіграє велику роль, тому варто використовувати різноманітні інтонації: логічні, смислові та емоційні наголоси, зміна висоти звуків, темпоритму, паузи. Інтонація може нести до 40 % інформації. Безбарвна монотонна мова не може привернути увагу слухача, навчити запам’ятовувати головне, виразити особисте ставлення викладача до інформації, яку він викладає. Крім інтонації до засобів виразності мови належать використання анафор: прислів’я, повтори, приказки.

Педагогічне спілкування є різновидом соціальної ситуації, у процесі комунікацій в системі "викладач – студент", "викладач – студенти" суб’єкти взаємодіють у межах різних соціальних моделей та ситуацій, наближених до майбутньої професійної діяльності. Ефективне спілкування можливе за таких умов: Встановлення відносин довіри на основі визнання іншої людини особистістю. Безоцінне (некритичне) і безумовне прийняття іншої людини. Забезпечення співрозмовникам свободи висловлювання власних думок, почуттів, участі у прийнятті рішень і відповідальності за їх наслідки.

Виразність мовлення - багатоаспектна проблема, яка розглядається у лінгвістиці, психології та лінгводидактиці. Поняття «виразність мовлення» поєднує в собі два окремі, але взаємозалежні аспекти, що становлять діалектичну єдність:  емоційну насиченість (експресивність) та образність (зображувальність).

Усі засоби виразності можна поділити на дві групи: мовні (лексичні, синтаксичні, морфологічні, інтонаційні та ін.) немовні (по-залінгвістичні, додаткові: міміка, пантоміміка, що включає жести, пози, ходу).

Основним засобом виразності звукового мовлення є інтонація. Розрізняють такі структурні компоненти інтонації: мелодика (під­вищення і зниження сили голосу у фразі); рити (чергування на­голошених і ненаголошених, довгих і коротких складів); інтенсивність (сила і слабкість вимови, що пов'язані з посиленням або послабленням видиху); темп (швидкість або повільність мовлення в часі і тривалість паузи між мовленнєвими відрізками); тембр (звукове забарвлення, що надає мовленню певних емоційно-експресивних відтінків (веселий, по­хмурий та ін.)ї фразові й логічні наголоси (слугують засобом виді­лення мовленнєвих відрізків чи окремих слів у фразі).

У вищому навчальному закладі все починається з викладача, з його вміння організувати зі студентами педагогічно цілеспрямовані стосунки як основу творчого спілкування, співробітництва, рівноправного партнерства.