Педагогічні читання на тему: «До прекрасного через прекрасне – друга теза у вихованні по Сухомлинському»

      До прекрасного через прекрасне - друга теза у вихованні по Сухомлинському

     В.О.Сухомлинський не лише наш сучасник. Він прогнозував майбутнє освіти, передбачав дефіцит емоційного спілкування, занепад етичної компетентності в суспільстві, тому, очевидно, так щедро в його творах представлене емоційне, естетичне виховання.

    Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. 

    «У світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. З тих пір, як людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивувалася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина спіткала красу... Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, єю осягається, живе в її душі...»

     Серед різноманітних засобів виховання виховання красою стоїть у Сухомлинського на першому місці. Саме звернення до краси, облагороджування душі, переживання прекрасного знімає так звану товстошкірість, стоншує почуття дитини настільки, що вона стає сприйнятливою до слова, а значить, легше піддається вихованню.                                              Сухомлинський спочатку учить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси : краси людини, його праці, його вчинків і життя. Ні в чому вчителю не доводиться бути таким терплячим, як у вихованні почуття краси. Виховання почуттів - найважче в роботі педагога.

     Сухомлинський вважав, що повести дітей на  галявину, сказати їм: «Подивіться, як красиво!» - зовсім не означає, що їх відразу ж зачепить ця краса. Педагог розповідав, що іноді доводиться чекати роками, поки раптом, в якийсь день, в якусь мить, при певному збігу обставин і настроїв серце дитини здригнеться, сповниться щастям... Значить, треба чекати, вірити в дитину - і тоді він полюбить прекрасне.

      Від краси природи - до краси слова, музики і живопису. Слово і книга - головні засоби естетичного виховання в школі. Сухомлинський не агітував за естетичне виховання - але показував, що без естетичного виховання взагалі ніякого виховання немає. Свій ідеал педагог вбачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним в подиві, зробла його частинкою свого життя.

     З дітьми ми подорожували до джерел рідного слова. Ми йшли дивитися ранкову зорю, слухати пісню жайворонка і гудіння бджіл, щоб проникнути в багатющий доступний світ - світ слова. І тоді слово ставало в моїх руках знаряддям, з допомогою якого я відкривав дітям очі на багатство навколишнього світу. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого й почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхні душі. (В. Сухомлинський)

Пізнання прекрасного, переживання радості в зв'язку з його створенням збагачують людину, множать її сили, багато в чому визначають світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але і на морально-естетичному, емоційному світі людини, у тому числі і на почутті прекрасного.

       Краса слова, за переконанням педагога, найяскравіше втілена в поезії. Захоплюючись віршем чи піснею, діти як би чують музику слова. У кращих віршах поетичне слово розкриває найтонші емоційні відтінки рідної мови.

Дати дитині радість натхнення, пробудити в її серці живе джерело поетичної творчості - така ж важлива справа, як навчити її читати і розв'язувати задачі.

Василь Сухомлинський поділяв думку про те, що успіх виховання багато в чому визначається розвитком емоційно-почуттєвої сфери. Настільки ж важливе значення в естетичному вихованні Сухомлинський надавав живопису і музиці.

        Мистецтво відкриває очі на світ рідної природи, як би настроює струни душі на ту хвилю, що передає звучання краси світу, пробуджуючи почуття прекрасного і доброго. «Як у живому, трепетному слові рідної мови, так і в музичній мелодії перед дитиною відкривається краса навколишнього світу». Але мелодія, на думку Сухомлинського, доносить до дитячої душі не тільки красу світу - вона відкриває перед людьми людську гідність і велич.

       Музика є самим чудодійним, найтоншим засобом залучення до добра, краси, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе і пізнає насамперед, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасною, і якщо в ній є щось погане, то це погане треба подолати; відчути погане в самому собі і допомагає музика. (В. Сухомлинський).

     При цьому Сухомлинський рекомендував дотримуватися чітких педагогічних заповідей. Передусім виховання прекрасним має ґрунтуватися на позитивних емоціях. Там, де починається хоч найменший примус дитячої душі, про естетичне виховання не може бути й мови. Заплакана або засмучена чимось дитина не сприймає вже нічого, навіть самого прекрасного. Воно тільки тоді може бути сприйняте, коли дитина емоційно підготовлена до цього і з завмиранням серця, з трепетом душі чекає зустрічі з ним.

       Світ прекрасного для дитини починається в родині. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягається передусім у сім'ї.

       Краса - засіб виховання чуйної совісті. Вже в дитинстві - і особливо в отроцтві - людина повинна навчитися самостійно опановувати естетичні цінності. Важливо, щоб це освоєння тривало все життя.

       Про В.О.Сухомлинського – людину полум`яного серця, видатного педагога сучасності написано багато творів.

       На мій погляд, найкрасномовнішим є вірш  «Пророк» академіка Ю.Мальованого.

В глибокім сні країна спочивала,

Ніщо,здавалось, не пробудить нас.

Тебе сама історія обрала,

І ти прийшов, щоб обігнати час.

В дитині бачив над усе людину,

А не простий бездушний механізм.

Їй серце щедро віддавав щоднини -

У цьому твій «абстрактний гуманізм».

Навчав терпляче в лісі і у полі

Торкнутись квітки й не струсить росу.

Проголосив святинями у школі

Природу, Матір, Працю і Красу.

Ми лиш тепер приходимо до цього

І не відступим більше ні на мить,

Над нами як суддя і вчитель строгий

Бджола твоєї мудрості бринить.

              авторські вірші

Він, як і ми, все серце дітям віддавав.

Письменник,  педагог, мудрець -

Справжня людина.

Виховував та істинам життя навчав,

Щоб виростала з кожного справжня дитина.

За для майбутнього і жив він, і творив.

І творчу спадщину роки не зруйнували.

І ось тепер, сучасне покоління вчителів

Не раз ці мудрі праці приміняли.

Ніхто не вчить нас так,

Як досвід інших.

Краса врятує світ –

Одвічна істина свята.

І про прекрасне

Нам повідав Сухомлинський.

Навчав, що ти –

Природи  часточка мала.

Виховуємо творчу особистість.

Шукаємо підказки у митця.

Про слово, звук, малюнок, казку,

Театр і спорт

Розмова в нас луна.