Перифрази у поетичному тексті Ліни Костенко (семантика й формально-граматична типологія)

 

 

 

 

 

 

Посібник

 

Тема: Перифрази у поетичному тексті Ліни Костенко (семантика й формально-граматична типологія)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Мова є не лише засобом спілкування, а й інструментом пізнання та відображення дійсності. У процесі мовленнєвої діяльності людина прагне не лише називати предмети й явища, а й передавати їх емоційно-оцінне, культурне чи символічне значення. Саме тому поряд із прямими способами номінації виникають різноманітні форми вторинного найменування, серед яких перифраз посідає особливе місце. Перифраз, як образна й непряма назва, розкриває одну з найтонших граней мовної творчості, поєднуючи логічне, естетичне та прагматичне в мові.

У сучасній лінгвістиці перифраз розглядають не лише як стилістичний прийом, а й як складне когнітивно-семантичне явище, що демонструє здатність мови варіювати способи вираження думки. Його використання дозволяє мовцю виявляти індивідуальність, оцінювати, іронізувати або підносити певні реалії. Перифраз забезпечує гнучкість і багатозначність комунікації, є засобом творення художнього образу, інструментом маніпуляції у медійному дискурсі, показником естетичної культури мовлення.

Актуальність дослідження перифразу зумовлена потребою глибше осмислити механізми вторинної номінації в українській мові, визначити структурно-семантичні моделі цього явища, його функціональні та прагматичні можливості в сучасному мовленні. Особливу вагу має дослідження перифразів у контексті розвитку сучасного українського мовного простору, що відзначається активними процесами оновлення, збагачення й експресивізації лексики. Перифрази не лише відображають зміни у мовній системі, а й виконують роль носіїв культурної пам’яті та національної ідентичності.

Об’єктом дослідження є перифраз як одиниця мовної системи та як компонент текстової структури.

Предметом — семантична, граматична та функціонально-прагматична специфіка перифразів у сучасній українській мові.

Мета роботи полягає у комплексному аналізі перифразів як мовного і стилістичного явища, з’ясуванні їх формально-граматичних, семантичних і прагматичних характеристик.

Для досягнення мети визначено такі основні завдання:

•                   простежити еволюцію наукових поглядів на природу перифразу в лінгвістиці;
•                   уточнити понятійно-термінологічний апарат і класифікаційні підходи до перифразів;
•                   охарактеризувати формально-граматичні моделі перифрастичних конструкцій;
•                   визначити їх функціонально-стилістичну роль у різних типах дискурсу;
•                   проаналізувати прагматичний потенціал перифразів як засобу комунікативного впливу.

Методологічну основу дослідження становлять положення сучасної лінгвостилістики, когнітивної лінгвістики, семасіології та комунікативної прагматики. У роботі використано методи контекстуального аналізу, компонентного аналізу, функціонально-стилістичного спостереження, елементів кількісної лінгвістики й описового методу.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному підході до аналізу перифразу як поліфункціональної мовної одиниці, у виявленні зв’язку між формально-граматичною структурою й прагматичною функцією перифрастичних сполук. У роботі здійснено спробу систематизувати типологію перифразів сучасної української мови та простежити їх семантичну динаміку в різних стилях.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів дослідження у курсах «Сучасна українська літературна мова», «Стилістика», «Культура мови», при укладанні словників перифразів, навчально-методичних посібників і у практиці редагування текстів.

Структура роботи зумовлена логікою наукового аналізу та складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

У першому розділі з’ясовано теоретичні засади вивчення перифразу, подано класифікацію й описано формально-граматичні особливості цього явища.

Другий розділ присвячено аналізу функціонально-прагматичного потенціалу перифразів у сучасних типах мовлення — художньому, публіцистичному, розмовному.

Третій розділ містить результати емпіричного аналізу фактичного матеріалу та узагальнення закономірностей функціонування перифразів у сучасному українському дискурсі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПЕРИФРАЗУ В МОВОЗНАВСТВІ
1.1. Перифраз як мовне і стилістичне явище: дефініції, класифікації

 

Проблематика перифразу як одного з виразних засобів мови та стилістики належить до кола питань, що посідають помітне місце у сучасному мовознавстві. Перифраз розглядають як спосіб номінації, який полягає у заміні звичного слова або словосполучення описовим зворотом, що розкриває одну з ознак предмета, явища чи особи. Така заміна має не лише номінативну, а й оцінну, стилістичну та естетичну функцію, оскільки дозволяє уникати повторів, надавати висловленню емоційного забарвлення або створювати певний художній ефект [4].

У класичній риториці й поетиці перифраз був відомий ще з античних часів, коли його трактували як один із тропів, що надає мовленню витонченості. Аристотель і Цицерон підкреслювали роль перифразу в орнаментальності мовлення та його здатність впливати на слухача через образність. У середньовічній та ренесансній риториці цей прийом зберіг своє значення як засіб урочистості, пишномовності та евфемістичності вислову. Згодом, у добу формування національних літератур і розвитку стилістики як науки, перифраз набув статусу універсального засобу поетичної мови.

У сучасній лінгвістиці перифраз визначають як опосередковану номінацію, у якій предмет чи явище позначається не прямо, а через опис його характерних рис. Такий опис може ґрунтуватися на метонімічному, метафоричному або логіко-асоціативному зв’язку між замінником і заміненим словом. Таким чином, перифраз виступає особливим типом вторинної номінації, що розширює можливості мовної картини світу.

Важливо підкреслити, що перифраз відрізняється від синонімії чи описової дефініції. Якщо синонім спрямований на заміну слова іншим рівнозначним за змістом, то перифраз актуалізує певну ознаку предмета, підкреслюючи або приховуючи окремі смислові відтінки. У свою чергу, описова дефініція має на меті точність і пояснення поняття, тоді як перифраз виконує функцію виразності й емоційного впливу.

Перифраз широко використовується у художній, публіцистичній та розмовній мові. В художньому тексті він є засобом індивідуалізації авторського стилю, у публіцистиці – способом уникнення тавтології та створення експресивності, а в повсякденному мовленні – елементом мовного етикету або евфемізму. Наприклад, замість слова вчитель може вживатися вираз сіяч розумного, доброго, вічного; замість сонце – денне світило; замість смерть – останній шлях або вічний спочинок. Такі звороти не лише розширюють словниковий запас, а й поглиблюють емоційно-образне сприйняття мови [10].

У науковій літературі існують різні підходи до класифікації перифразів. Один із них ґрунтується на способі формування: розрізняють логічні (раціональні) та образні (метафоричні) перифрази. Логічні базуються на об’єктивних властивостях предмета, наприклад: столиця України – місто на Дніпрі (Київ), тоді як образні спираються на метафоричне мислення – перлина Чорного моря (Одеса), зелена брама Карпат (Ужгород).

Інший підхід – семантичний, – передбачає поділ перифразів за типом відношення між прямим і замінним позначенням. Тут виділяють метонімічні перифрази (заміна на основі суміжності понять), метафоричні (на основі подібності), синекдохічні (на основі частково-цілого) та евфемістичні (заміна табуйованих або неприємних назв).

Перифраз також можна розглядати за функціонально-стилістичним принципом. У цьому аспекті розрізняють нейтральні перифрази, що виконують номінативну функцію, і експресивно-оцінні, спрямовані на створення художнього ефекту. Перші частіше зустрічаються у наукових або офіційних текстах, другі – у художніх і публіцистичних. Наприклад, вислів вуглеводневе паливо є нейтральним перифразом для слова бензин, тоді як чорне золото – образним.

Деякі мовознавці трактують перифраз не лише як троп, а як окрему лексико-семантичну категорію, що відображає тенденцію мови до варіативності номінацій. Перифрази збагачують лексичну систему, оскільки створюють додаткові способи позначення реалій, що важливо для динамічного розвитку мовлення [11].

Цікавим є й соціолінгвістичний аспект дослідження перифразів. У різних історичних і культурних контекстах вони відображають суспільні цінності, ідеологічні установки або табу. Так, у радянській пресі замість слова тюрма часто використовувався перифраз місце позбавлення волі, а в сучасних медіа замість старість уживають поважний вік. Таким чином, перифрази виконують також функцію мовної етики та регулювання соціальних смислів.

Перифраз має і когнітивне значення, адже демонструє, як людина категоризує світ через мову. Вибір ознаки, покладеної в основу перифразу, свідчить про особливості світогляду, культурного коду й національної образності. Наприклад, для українського мовного простору характерна метафоричність і поетизація природи, тому поширеними є вирази на зразок цариця полів (кукурудза), зелена артерія міста (парк), хліб наш насущний (пшениця).

У художньому мовленні перифрази сприяють створенню індивідуального стилю автора. У творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки вони стають засобом художньої символіки. Шевченкові перифрази, як-от святая правда, славний лицар наш Тарас, виконують роль ідейних маркерів твору. У публіцистиці перифраз виконує роль риторичного інструменту, що надає промові виразності, дозволяє уникати прямолінійності та підкреслити авторську позицію.

Окремої уваги заслуговує питання про межі між перифразом і метафорою. Хоча обидва явища базуються на перенесенні значення, перифраз завжди зберігає номінативну функцію – він називає, хоч і опосередковано. Метафора ж передає емоційно-асоціативний зміст без чіткого номінативного наміру. Тому перифраз можна вважати компромісом між прямим найменуванням і тропом.

З точки зору граматичної організації, перифраз може бути словосполученням, підрядним реченням або навіть розгорнутою конструкцією. В українській мові найпоширеніші моделі: означувальний зворот (вічне місто – Рим), родовий відмінок (володар морів – Посейдон), порівняльний зворот (білий, як сніг, витвір природи – лебідь). Усі вони демонструють високу семантичну гнучкість і здатність перифраза адаптуватися до контексту [22].

У сучасній комунікації, особливо медійній, перифрази стають частиною маніпулятивних стратегій. Політичні тексти активно використовують їх для пом’якшення або підсилення впливу. Наприклад, військова операція замість війна, оптимізація кадрів замість звільнення працівників. Така евфемістична функція перифразу забезпечує досягнення прагматичних цілей комуніканта.

Висновуючи, можна сказати, що перифраз є багатогранним явищем, яке об’єднує мовні, когнітивні, культурні та стилістичні аспекти. Він забезпечує варіативність мовлення, формує образність тексту, сприяє розвитку естетичної функції мови й відображає національну своєрідність мислення. У вивченні перифразу важливим є не лише опис його формальних різновидів, а й аналіз функцій у різних жанрах, адже саме через перифраз мова демонструє свою творчу потенцію й культурну глибину.

У межах функціональної стилістики перифраз розглядають також як засіб досягнення комунікативної економії, адже він дозволяє передати складні смисли коротко, образно й у контексті зрозуміло. Перифрази нерідко виступають показником високої мовної компетенції мовця: людина, яка вміє варіювати назви, не лише володіє багатим словниковим запасом, а й здатна тонко відчувати стилістичні відтінки вислову. У цьому аспекті перифраз виконує функцію інтелектуалізації мовлення, формуючи культуру слова.

Варто звернути увагу на те, що перифраз має певну контекстуальну обмеженість: поза конкретною ситуацією він може втрачати свою зрозумілість. Наприклад, вислів синє золото як перифраз нафти буде зрозумілим лише в тому контексті, де йдеться про ресурси або промисловість. Це свідчить про те, що перифраз функціонує не лише в системі мови, а й у системі тексту – як одиниця, що набуває повного значення лише в конкретному семантичному полі [16].

В українській мові перифрази мають надзвичайно багатий потенціал. Їхня образність часто спирається на природні асоціації, народнопоетичні традиції, символіку кольорів і форм. Наприклад, у народній творчості трапляються перифрази ясне сонечко (Бог, владика, батько), сивий орел (воїн, отаман), червона калина (Україна, дівоча краса). Такі звороти не лише емоційно забарвлені, а й наділені глибинним національним змістом. Саме тому дослідження перифразів невід’ємно пов’язане з аналізом ментально-культурних кодів народу.

Важливим чинником розвитку перифразу в українській мові є його взаємодія з фразеологічною системою. Часто перифрази переходять у сталий ужиток і стають фразеологізмами. Так, вираз вічне місто закріпився як усталена номінація Рима, а залізна леді – як фразеологічний епітет Маргарет Тетчер. Подібні процеси свідчать про здатність перифраза переходити зі сфери індивідуально-авторських утворень у загальномовну систему.

Перифрази активно використовуються в засобах масової інформації, рекламі, політичному дискурсі. Тут вони стають засобом привернення уваги, створення емоційного контакту з аудиторією або прихованого впливу на свідомість читача. Наприклад, у журналістиці вислів слуги Феміди часто вживається замість судді, слуги народу – як перифраз політиків, а четверта влада – для позначення преси. Ці звороти не лише роблять текст живішим, а й створюють ефект метафоричної конкретизації.

Деякі дослідники підкреслюють, що перифраз – це своєрідний спосіб мовної гри, у якій мовець випробовує межі мовної системи. Вживання перифразу часто пов’язане з прагненням до оригінальності, пошуку нових мовних засобів вираження думки. Через це він тісно пов’язаний із поняттям ідіостилю – індивідуальної манери автора, що виявляється у виборі специфічних перифразів. Наприклад, у Лесі Українки знаходимо поетичні перифрази на позначення абстрактних понять: вогонь життя, пісня волі, тінь неволі – вони втілюють її романтичне світовідчуття та громадянський пафос.

У сучасній когнітивній лінгвістиці перифраз розглядають як спосіб концептуалізації світу. Він дозволяє вербалізувати певний ментальний образ, що існує в колективній або індивідуальній свідомості. У цьому сенсі перифраз виступає когнітивною метафорою, через яку мова відображає досвід людини. Наприклад, коли ми говоримо берег дитинства або палаючі серця революції, ми фактично створюємо когнітивні моделі, що відображають наші емоційні уявлення про світ [18].

Не менш важливою є прагматична функція перифразу. Його використання завжди мотивоване інтенцією мовця: уникнути прямоти, посилити вплив, висловити іронію, досягти лаконізму чи евфемістичного пом’якшення. Перифраз може бути засобом як позитивної, так і негативної оцінки. Наприклад, у фразі вітчизняні обранці звучить легкий відтінок іронії щодо політиків, тоді як захисники Батьківщини – виразно піднесене й патріотичне найменування.

Перифрази мають здатність старіти й оновлюватися. Те, що колись було оригінальним, може втратити експресію і перейти в розряд звичних словосполучень. Тому дослідження перифразів повинно враховувати динаміку мовного розвитку: нові перифрази з’являються в політичному, технічному, медійному дискурсах, відображаючи зміни у суспільстві. Так, вислови цифрова епоха, економіка знань, покоління Z – це приклади сучасних перифразів, що позначають нові соціокультурні явища.

Загалом, перифраз – це не лише стилістичний прийом, а й показник культури мовлення. Його доречність, змістова точність і естетичність свідчать про високий рівень мовної свідомості. Натомість надмірне або недоречне використання перифразів може утруднити сприйняття тексту, зробити його штучним і перевантаженим. Отже, майстерність мовця полягає в умінні знаходити баланс між простотою і виразністю, між прямим і образним найменуванням [18].

Перифраз є також важливим інструментом міжмовної комунікації, адже відображає культурну специфіку мовного світосприйняття. Те, що в одній мові може мати усталену перифрастичну форму, в іншій – передається інакше або зовсім без аналогії. Наприклад, англійський вираз the Iron Curtain має в українській відповідник залізна завіса, що вже стало загальновідомим історичним перифразом. Проте інші перифрази, ґрунтовані на національно-культурних асоціаціях (як-от Land of the Rising Sun – «країна, де сходить сонце», тобто Японія), можуть потребувати додаткового контексту для сприйняття українським адресатом. Це засвідчує не лише мовну, а й когнітивно-культурну зумовленість перифразу.

З позицій перекладознавства перифраз виступає своєрідним викликом для перекладача, який має знайти не буквальний, а функціонально еквівалентний відповідник, зберігаючи образність, експресивність і культурну асоціативність. У цьому сенсі перифраз – одна з тих мовних одиниць, що випробовує глибину мовного чуття перекладача та його здатність відтворювати індивідуальну образність автора іншою мовою.

Особливе значення перифразу виявляється у навчанні рідної мови. Формування в учнів уміння розуміти та вживати перифрази сприяє розвитку мовного чуття, розширенню словникового запасу, формуванню образного мислення. У методиці викладання української мови перифраз використовується для розвитку стилістичної компетентності, роботи з текстом, аналізу авторського стилю. Вправи на розпізнавання та творення перифразів допомагають учням осмислювати багатство виражальних можливостей рідної мови, відчувати естетичний потенціал слова.

У літературознавстві перифраз досліджується як один із ключових елементів художньої образності. Завдяки йому автор може створити асоціативно насичену систему образів, підкреслити ідейні домінанти твору, або ж, навпаки, завуалювати певні мотиви. Наприклад, у поезії Симоненка перифраз вічний судія використовується для позначення совісті, а у Ліни Костенко – земля предків, золоті струни віків, що слугують метафоричними образами історичної пам’яті. Такі перифрази виконують функцію змістовного ядра тексту, водночас поглиблюючи його філософський підтекст [25].

В епоху цифровізації та інформаційних технологій перифраз зазнає певної трансформації. Сучасні комунікативні платформи (соціальні мережі, блоги, медіапростір) продукують нові перифрастичні форми, часто іронічні або неологічні. Наприклад, вирази світ у кишені (смартфон), електронний мозок (комп’ютер), всесвітня павутина (інтернет) набули настільки широкого вжитку, що стали загальновідомими номінаціями. Цей процес свідчить про те, що перифраз є живим механізмом мовної еволюції, який постійно реагує на зміни в технологічному та соціальному середовищі.

Варто зазначити, що перифрази здатні відображати не лише мовну, а й емоційно-психологічну динаміку суспільства. Вони є своєрідним дзеркалом часу, у якому відбиваються суспільні настрої, цінності, навіть конфлікти. Наприклад, сучасні медіа породжують перифрази на позначення нових соціальних явищ: залізні птахи (дрони), енергетичний фронт (боротьба за ресурси), воїни світла (захисники України). Такі новотвори не лише описують реальність, а й емоційно її забарвлюють, формуючи нову лінгвістичну картину світу.

Дослідники стилістики звертають увагу на те, що перифраз є гнучким інструментом у створенні текстового ритму та семантичної цілісності. Він може виступати як засіб текстової когезії – тобто підтримання смислових зв’язків між реченнями. Наприклад, у художньому або науково-популярному тексті заміна іменника перифразом дозволяє уникнути повторів, зберігаючи тематичну єдність і послідовність викладу. У цьому плані перифраз є не лише тропом, а й структурним елементом текстотворення.

З огляду на міждисциплінарність поняття, сучасні лінгвісти схиляються до думки, що перифраз варто вивчати комплексно – у взаємозв’язку зі семантикою, прагматикою, когнітивістикою та соціолінгвістикою. Такий підхід дозволяє розглядати його не лише як стилістичний засіб, а як когнітивно-комунікативний механізм, який виконує роль медіатора між думкою й мовною формою. Через перифраз відбувається «упаковування» ідеї у мовний образ, завдяки чому мова зберігає свою творчу природу [29].

Таким чином, перифраз – це не просто спосіб прикрашання мовлення, а складна мовна одиниця, що інтегрує логічне, естетичне, культурне та емоційне начала. Його поява і вживання є свідченням того, що мова не є статичною системою, а живим організмом, який розвивається разом із суспільством. Перифраз відкриває нові горизонти для дослідження мовної творчості, допомагає зрозуміти глибини національного менталітету, закономірності мовного мислення й естетичні тенденції розвитку сучасного українського слова.

Отже, у межах теоретичних засад мовознавства перифраз посідає особливе місце як універсальний засіб вторинної номінації, що поєднує когнітивні, комунікативні, прагматичні та художні функції. Його багатогранність зумовлює необхідність подальших досліджень у різних напрямках – від аналізу його структурно-семантичних типів до вивчення ролі в сучасному медійному, науковому, художньому й освітньому дискурсах. Саме через перифраз мова демонструє свою здатність не лише називати світ, а й творити його в уяві людини.

 

1.2. Формально-граматичні особливості перифразів

 

Перифраз як особливий тип вторинної номінації має складну й багаторівневу структуру, у якій поєднуються семантичні, граматичні та синтаксичні особливості. Якщо у попередньому підрозділі увагу було зосереджено на семантичній та функціональній природі цього явища, то нині доречно розглянути його формально-граматичну організацію, що є не менш суттєвою для повного розуміння механізмів перифрастичного найменування. Адже саме граматична форма визначає спосіб, у який перифраз інтегрується у мовну систему, підпорядковується правилам синтаксису й виражає відношення між компонентами вислову [7].

Перифраз за своєю структурою відзначається варіативністю. Він може бути представлений як словосполучення, речення або розгорнута конструкція з кількома граматичними центрами. Найчастіше перифраз має форму іменникового словосполучення, у якому головне слово виражене іменником, а залежне – прикметником, іменником у родовому відмінку або прикладкою. Саме така модель є найбільш продуктивною для української мови, оскільки вона дозволяє передати характеристику предмета через його ознаку чи функцію. Наприклад, у виразі перлина Дніпра головним є іменник перлина, який визначає родову категорію предмета, тоді як іменник Дніпра виконує уточнювальну функцію, конкретизуючи належність.

Інший поширений тип – прикметниково-іменниковий перифраз, у якому граматичний зв’язок між компонентами виражений узгодженням. Такі звороти, як вічне місто (Рим), чорне золото (нафта), зелений континент (Австралія), ґрунтуються на семантичному перенесенні, де прикметник виконує роль носія оцінного або образного компонента. У граматичному плані це стандартні атрибутивні словосполучення, однак у межах перифрастичної структури вони набувають додаткової експресії, оскільки описують предмет не безпосередньо, а через асоціацію.

З формального погляду перифрази можуть бути також виражені генітивними конструкціями, які відзначаються високою частотою в українській мові. Це моделі типу володар степів (кінь), цариця полів (кукурудза), владика морів (Посейдон). Родовий відмінок у таких зворотах має значення належності або підпорядкування, що посилює уявлення про об’єкт як про домінантну сутність. Граматична будова тут сприяє створенню ефекту величності, тому подібні перифрази часто використовуються у поетичному або урочистому стилі.

Ще один різновид – предикативні перифрази, які за структурою наближаються до речення. Наприклад: той, хто несе світло знань (учитель), той, хто тримає в руках штурвал держави (керівник), той, що несе правду світу (журналіст). У таких конструкціях перифраз представлений як відносне речення з узагальнено-предикативною функцією. Вони часто виконують роль описового визначення або апозитивного поширення, уводячись до основного тексту за допомогою сполучних слів який, що, хто. Такі структури є типовими для публіцистичного, художнього та ораторського стилів, де важливим є створення високої експресії й персоніфікації образу [10].

Існує також група перифразів, що реалізуються через порівняльні конструкції. Граматично вони мають форму порівняльного звороту, однак функціонально виконують номінативну роль. Наприклад: білий, як сніг, витвір природи (лебідь), сильний, як буря, дух народу (вільнолюбство). Такі звороти належать до поетичних перифразів, у яких граматичний зв’язок між компонентами вибудовується на синтаксичному рівні, але смисловий центр зміщується з предикативності на номінацію.

З погляду граматичних категорій, перифрази мають властивість змінюватися відповідно до граматичних вимог речення. Іменникові перифрази відмінюються, узгоджуються з прикметниками та дієсловами, можуть виконувати функції підмета, додатка чи означення. Наприклад: денне світило зійшло над горизонтом або зустріли ми володаря лісів у його царстві. Це свідчить, що перифраз не є позасинтаксичною конструкцією, а повноцінно інтегрується у граматичну систему мови, набуваючи морфологічної гнучкості.

У формально-граматичному аспекті важливим є також питання лексико-граматичної злитості перифразів. Частина з них зберігає аналітичну структуру, тобто легко розкладається на окремі слова-компоненти з самостійним значенням, тоді як інші стають цілісними, фразеологізуються. Наприклад, у виразі срібна завіса кожен компонент ще зберігає власну семантику, а в перифразі вічне місто спостерігається тенденція до цілісності сприйняття. Така граматична конденсація є природним етапом еволюції перифраза – від індивідуального авторського звороту до усталеної мовної одиниці [14].

Особливу групу становлять перифрази, утворені за допомогою дієслівних форм. У них граматичний центр представлений предикативом, що позначає дію або стан, а іменникові чи прикметникові елементи слугують уточнювачами. Наприклад: золото ллється з неба (сонячне проміння), час летить невпинно (плин часу). Такі конструкції наближаються до поетичних метафор, але при цьому зберігають номінативну функцію, позначаючи певне явище через образну дію.

Формально-граматична структура перифраза нерідко визначається типом синтаксичного підпорядкування. У межах української мови перифрази утворюються переважно на основі атрибутивного, об’єктного або предикативного зв’язку. Атрибутивні перифрази є найпоширенішими, бо дозволяють виразити характеристику предмета через його ознаку (вогняна колиска людства – Африка). Об’єктні конструкції відтворюють відношення дії до об’єкта (той, хто відкриває серця – учитель), а предикативні – характеристику через стан або дію (країна, що не спить – держава у війні).

У синтаксичному плані перифрази можуть виконувати роль різних членів речення. Найчастіше вони функціонують як означення або прикладки, рідше – як підмети чи присудки. Наприклад, у вислові Батько наш Тарас – співець правди й волі перифраз співець правди й волі виступає прикладкою до власного імені, уточнюючи образ. У реченні На обрії з’явилося денне світило – це підмет. Така гнучкість свідчить про структурну універсальність перифразу, його здатність пристосовуватися до граматичного оточення без втрати семантичної виразності.

Варто підкреслити, що у формально-граматичній структурі перифразу важливе місце посідає категорія узгодження. Компоненти перифрастичного звороту взаємодіють за принципом синтаксичної злагодженості, утворюючи цілісний ритміко-мелодійний комплекс. Завдяки цьому перифраз легко вплітається у поетичний текст, сприяючи ритмізації мовлення. Мелодійна організація перифрастичних сполук – одна з причин їхньої високої частотності у віршованій мові [23].

Цікавим є питання про співвідношення перифразу з граматичною нормою. Деякі перифрази виходять за межі звичних граматичних моделей, утворюючи неологічні конструкції, що вносять елемент новизни у мову. Так, поети ХХ–ХХІ століття часто створюють перифрази з порушенням синтаксичної симетрії або незвичним порядком слів: душі моєї втомлений корабель, ніч, що співає тишею. Формально вони не відповідають нормативним зразкам, проте саме завдяки цьому набувають виразності та індивідуального звучання.

Не менш важливою граматичною характеристикою перифразів є їхня здатність до деривації. Деякі перифрастичні конструкції можуть слугувати основою для творення нових слів або словосполучень. Наприклад, від звороту чорне золото постає похідний прикметник чорнозолотий (у переносному значенні – «цінний, стратегічний»), а від вічне місто – утворення типу римський вічноград. Такі процеси свідчать про граматичну продуктивність перифразів і їхній вплив на словотворчу систему.

Перифрази також демонструють певні закономірності у використанні артикулів означеності в англомовних та безартиклевих структурах в українській мові. В українській перифрази, на відміну від англійських, не потребують додаткових морфологічних маркерів, що робить їх гнучкішими у синтаксичній побудові. Граматична економія української мови дозволяє створювати перифрази без надмірного формального навантаження, зберігаючи при цьому високу семантичну місткість [19].

З погляду граматичного узгодження, перифраз може набувати різного ступеня автономії. У складних текстах він часто вживається як вставна або відокремлена конструкція, що несе додаткове образне навантаження. Наприклад: Місто над Дніпром, перлина українських земель, зустрічало гостей святково. У цьому випадку перифраз перлина українських земель функціонує як вставне уточнення, граматично незалежне, але семантично тісно пов’язане з контекстом.

У підсумку можна зазначити, що формально-граматична структура перифразу в українській мові є надзвичайно гнучкою, варіативною та динамічною. Вона поєднує аналітичність і синтетичність, дозволяючи перифразу функціонувати як повноцінна одиниця синтаксичного ладу. Його граматичні особливості зумовлюють широкий спектр функцій – від номінативної до експресивно-емоційної. Саме завдяки граматичній структурі перифраз може органічно інтегруватися у будь-який тип тексту – від офіційно-наукового до художнього, залишаючись гнучким інструментом мовної творчості.

Подальше спостереження за формально-граматичною організацією перифразів показує, що їхня внутрішня синтаксична структура тісно корелює з валентністю опорного іменника або предикатива, на який проєктується номінативний центр звороту. Коли роль ядра виконує іменник із розвиненою керувальною потенцією, перифраз легко розгортається у складне словосполучення з кількома поширювачами. Так у виразі співець правди й волі народу узгоджений означальний компонент поєднується з каскадом родових форм, що уточнюють семантичний обсяг номінації. Розгортання валентної рамки не руйнує номінативності, а лише поглиблює образ, уможливлюючи точніше тематичне узгодження з оточенням речення.

Перифрастичні конструкції чутливі до порядку слів. В українській мові препозиція означення здебільшого нейтральна, однак у перифразах варіативність порядку слів є засобом інтонаційного виділення й семантичної фокусуації. Коли прикметниковий компонент висувається в початок, актуалізується оцінність і образність, як у вільний степ співучий – номінація набуває ритмічного акценту, тоді як постпозиційне розміщення (степ співучий вільний) створює ефект нарощення. Така свобода розміщення зумовлює риторичну пластичність перифразу і дозволяє інтегрувати його в різні типи синтаксичного членування тексту [24].

Важливу роль у формально-граматичній організації відіграє пунктуація, яка фіксує статус перифразу як відокремленої або невідокремленої прикладки. У фразі Леся Українка, дочка Прометея, обрала слово як чину форму коми сигналізують про вставний характер перифразу з підвищеною експресивністю; у вислові місто над Бугом перлина Поділля відсутність розділових знаків маркує більш тісну лексико-граматичну злитість. Пунктуаційне оформлення, отже, виступає не лише технічним індикатором синтаксичного статусу, а й стилістичним регулятором інтенсивності образу.

Морфологічний аспект перифразів виявляється у взаємодії категорій числа, роду та відмінка з внутрішньою семантикою образу. Під час узгодження прикладки з власною назвою чи загальною номінацією нерідко спостерігаємо семантично мотивовані коливання. У сполуці Дніпро – сивоволосий літописець землі рід прикметника узгоджено з опорним іменником, але за наявності метафоричного перенесення можливі формули типу Київ – місто-матір, місто-опікун, де поєднання жіночого роду з нейтральною родовою формою місто унормовується внутрішньою логікою образу. Подібні зміщення демонструють, що граматична категоріальність перифразу підлаштовується під образну перспективу, не виходячи, однак, за межі нормативної системи.

Семантико-синтаксичні процеси граматичної конденсації й фразеологізації зумовлюють появу так званих перифразів-антропонімів і перифразів-топонімів, які поводяться як одиниці власних назв. Вислови на кшталт столиця Галілеї або карпатська перлина у відповідному контексті набувають майже онімного статусу: їх можна писати з великої літери, від них утворюються похідні атрибутиви, вони входять до офіційних та напівофіційних реєстрів. Граматично це проявляється у стабілізації внутрішньої структури, унеможливленні варіантних замін і в схильності до незмінності компонентів [9].

Окремий пласт становлять перифрази, вмотивовані порівняльно-ступеневими формами прикметників і прислівників. Піднесення ступеня часто використовується для семантичної інтенсифікації образу: найсвітліша зоря етносу або найглибша артерія міста не лише номінують об’єкт, а й ієрархізують його в системі культурних цінностей. Граматично це закріплюється через ступеневі морфеми, що переводять атрибут у площину максимальної оцінності; при цьому перифраз не втрачає номінативності, оскільки зберігає вказівку на конкретний референт.

Взаємодія перифразів із прономінальними формами має стратегічне значення для когезії тексту. У дискурсі, де референт уже встановлено, перифрази можуть чергуватися з займенниковими формами, утворюючи ланцюги замін: Тарас Шевченко – співець нації. Його слово… Поетові рядки… Кобзар… З погляду граматики кожен елемент у ланцюзі зберігає синтаксичну автономію, проте семантична ідентичність забезпечується анафоричними відношеннями. Перифраз у такому випадку виконує роль «потужної анафори» з розширеним змістовим ядром, а граматичні засоби – порядок слів, відмінки, узгодження – забезпечують прозорість референції.

Трансформаційні операції, характерні для перифрастичних структур, добре виявляються у тестах де-перифразування. Якщо заміна звороту прямою назвою не порушує граматичної зв’язності та інформаційної повноти вислову, маємо справу з перифразом, а не з метафоричною предикацією. У реченні на обрії з’явилося денне світило підстановка сонце цілком прийнятна, отже, конструкція є номінативною. Там, де підстановка змінює предикативні відношення або руйнує ритміко-інтонаційну тканину, радше йдеться про метафоризовану предикацію, а не про перифраз у вузькому розумінні.

Семантична полівалентність деяких перифразів зумовлює граматичну багатошаровість, особливо коли йдеться про міжстильові зони. Зворот слуги народу у публіцистичному реєстрі може бути іронічним уточнювачем, у нейтральному описі – номінативною заміною для депутати, а в художньому контексті – символічною маркою колективного персонажа. Граматично це реалізується у різних способах приєднання – як невідокремлена прикладка, як узгоджене означення, як апозитивний компонент з комами, що в кожному випадку регулює ступінь авторського коментаря [17].

Інтерференція жанрової норми та граматичної будови особливо виразна в офіційно-ділових текстах, де перифрази обмежені вимогами точності. Тут переважають нейтральні атрибутивні моделі з термінологічними опорами: орган виконавчої влади держави, уповноважений суб’єкт інформаційної діяльності. Формально це стандартні іменникові словосполучення з керуванням у родовому відмінку, але в реальному функціонуванні вони нерідко виконують замінювальну номінацію, уникнувши повтору повної юридичної назви. Експресивна складова мінімізована, натомість максимізовано граматичну передбачуваність.

У художньому дискурсі, навпаки, перифрази часто входять до складу синтаксичних фігур – анафори, епіфори, кільця, градації. Їхня граматична організація підпорядкована ритміко-композиційним завданням: повтор опорного іменника із варіативними атрибутивними ланцюжками створює ефект семантичної хвилі, у якій образ пошарово згущується. Такі побудови підтримуються паралельною синтаксичною структурою, унаслідок чого перифрастичні блоки стають носіями композиційної симетрії тексту.

Не слід оминати і питання інтермодальності. В усному мовленні перифрази маркуються інтонаційними контурами з підвищеною кульмінацією на атрибутиві або на ядровому іменнику. Інтонаційний малюнок виконує граматичну функцію: він відтіняє межі вставних перифразів, сигналізує апозиційні відношення, задає риторичний темп. Відповідно, при транскрипції промови до письма пунктуація відтворює ці інтонаційні розмежування, кодифікуючи їх у вигляді ком, тире або дужок.

Проблематика перекладу перифразів, хоч і виходить за межі вузько граматичного опису, напряму пов’язана з формою. Українські безартиклеві конструкції часто вимагають в англійській мові введення артикля або перефразування синтаксичної схеми: перлина Чорного моря природно відтворюється як the pearl of the Black Sea, де артикль і прийменникова група репрезентують той самий відношеннєвий зміст, що в українській кодується родовим відмінком. Таким чином, формальні параметри перифразу визначають траєкторію міжмовної адаптації [28].

Дериваційна активність перифразів проявляється також у здатності генерувати заголовкові моделі та номінативні рамки для більших текстових блоків. У газетних рубриках або розділових заголовках конструкції типу стражі закону або вежі пам’яті з часом перетворюються на формульні позначення тематичних колонок. Вони закріплюють стабільну граматичну схему, що легко підмінює прямі назви, і водночас надають текстам впізнаваної стилістичної марки.

Зняття перифраза, або процес його деактивації у конкретному контексті, відбувається через повторну прямоназву після перифрастичного блоку. Граматично це реалізується у схемі апозиції з пояснювальним тире: вільний мандрівник пустель – вітер – улягає зоряній тиші. Такий прийом одночасно виконує функції уточнення, ритмічного уповільнення та семантичної герменевтики, де перифраз виступає проміжною сходинкою між авторською інтенцією та назвою-референтом.

Отже, формально-граматична природа перифразів постає як сукупність взаємодіючих чинників – валентних можливостей ядра, порядку слів, пунктуаційного статусу, морфологічної категоріальності, інтонаційної розмітки та дериваційної активності. Завдяки цій взаємодії перифраз є не лише інструментом образної номінації, а й повноцінною синтаксичною одиницею, що організує текст, забезпечує його когезію й регулює ступінь експресії. Граматична гнучкість дає змогу перифразу адаптуватися до вимог різних стилів і жанрів, зберігаючи при цьому головну властивість – опосередковане, але точне найменування реалій, яке поєднує ясність сказаного з художньою багатошаровістю мовної форми.

 

1.3. Функціонально-прагматичний потенціал перифразів

Перифраз – не лише структурно-семантична чи граматична одиниця, а передусім функціональний механізм, який забезпечує комунікативну ефективність мовлення. Його використання завжди зумовлене певною прагматичною метою: підсилити емоційний вплив, пом’якшити смисл, створити ефект евфемізму, уникнути повтору, приховати прямоту висловлення або надати вислову естетичної довершеності. Відтак перифрази можна розглядати як інструмент, що поєднує виразність і стратегічність мовлення, виявляючи здатність мови гнучко пристосовуватися до контексту комунікації.

Функціональний потенціал перифразу визначається насамперед його участю в реалізації трьох базових функцій мови – номінативної, комунікативної та естетичної. Через перифраз людина здатна інакше назвати вже відоме, змістити фокус сприйняття, надати предмету додаткових смислових відтінків. Тому перифраз є не лише способом прикрашання мовлення, а й формою інтерпретації дійсності, засобом вибору позиції мовця щодо предмета висловлення [17].

Прагматична цінність перифраза полягає у його здатності виступати сигналом певного комунікативного наміру. Коли мовець прагне створити дистанцію, уникнути прямоти або зберегти ввічливість, він застосовує евфемістичні перифрази, що знижують емоційну напругу. Такі звороти, як людина похилого віку, залишити цей світ, мати особливі потреби, виконують функцію соціального регулювання мовлення, відповідаючи етичним нормам комунікації. Водночас у публіцистичному дискурсі перифрази можуть мати зворотний ефект – підсилювати експресію та емоційність, викликаючи у читача співпереживання або іронічне сприйняття.

Функціонально-прагматичний потенціал перифразів розкривається в тому, що вони не просто замінюють назву, а створюють комунікативну подію, у якій мовець і адресат вступають у взаємодію. Адресат не лише декодує значення перифразу, а й інтерпретує його у відповідності до ситуації, знань і культурного досвіду. Таким чином, перифраз стає засобом когнітивної співпраці між учасниками комунікації. Його успішне сприйняття передбачає певну спільність культурних асоціацій: лише за цієї умови образна номінація набуває прагматичної результативності.

У художньому мовленні перифраз виконує низку стилістичних функцій – експресивну, образотворчу, естетичну, символічну, емоційно-оцінну. Через перифраз автор формує індивідуальний поетичний світ, моделює ставлення до героїв чи подій. Наприклад, у творчості Лесі Українки вислів вогонь життя символізує незламність духу, а тінь неволі – тягар історичного минулого. Прагматично такі перифрази апелюють не лише до інтелектуального, а й до емоційного досвіду читача, створюючи ефект співпричетності до зображуваного.

У публіцистиці та засобах масової інформації перифраз набуває риторичної ваги. Тут він служить інструментом формування громадської думки, впливу на емоції аудиторії та створення потрібного образу події чи особи. Коли журналіст називає політиків слугами народу, військових – захисниками Батьківщини, а лікарів – воїнами у білих халатах, він не лише уникає повторів, а й формує ціннісну орієнтацію адресата. Перифраз виконує роль засобу оцінки, позиціонування, а подекуди – прихованої маніпуляції, через що його прагматичний потенціал у сучасних медіа вкрай високий.

У розмовному мовленні перифрази виконують передусім евфемістичну та комунікативно-економну функції. Люди часто послуговуються перифразами для дотримання норм етикету, для уникнення незручних або табуйованих тем. Такі звороти, як піти у кращий світ, у неї є надія, він трохи під шафе, – дозволяють зберегти делікатність, не вдаючись до прямих висловів. Прагматично це забезпечує гармонізацію стосунків між співрозмовниками, підтримує позитивний тон комунікації [5].

В офіційно-діловому та науковому стилях перифрази використовуються обмежено, проте і тут вони мають певний функціональний сенс. У документах, звітах або аналітичних текстах перифраз допомагає уникати повторів, вносити відтінки об’єктивності чи узагальненості. Наприклад, замість слова держава можуть уживатися перифрази органи публічної влади, вищі управлінські структури, державний апарат. Такі формули забезпечують термінологічну точність і водночас підтримують логічну послідовність викладу, що становить прагматичну вимогу офіційного дискурсу.

Одна з найважливіших функцій перифразу – інформативно-експресивна. Вона полягає у можливості передавати фактичну інформацію з одночасним емоційним чи оцінним забарвленням. У вислові чорне золото України адресат одержує як знання про предмет (нафта), так і приховану оцінку його економічної ваги. Таким чином, перифраз стає засобом синтезу інформаційного та емоційного планів, що значно підвищує комунікативну ефективність тексту.

Прагматичний потенціал перифразів виявляється також у здатності змінювати інтерпретаційну перспективу. Мовець, використовуючи перифраз, може підкреслити певну ознаку предмета або, навпаки, приховати її, змістити фокус уваги, створити ефект новизни. Цей прийом часто використовується у політичній комунікації, де м’якість або двозначність висловлення є стратегічно вигідною. Коли замість звільнення працівників звучить оптимізація кадрів, або замість війна – спеціальна операція, відбувається прагматичне моделювання реальності, у якій емоційно негативний зміст зменшується завдяки перифрастичній формі [14].

У когнітивно-прагматичному аспекті перифраз розглядається як інструмент репрезентації концептуальної інформації. Через нього мовець не лише називає об’єкт, а й кодує власну інтерпретацію дійсності. Перифраз стає елементом мовної картини світу, який відображає специфіку ментальних схем і культурних уявлень. Наприклад, вислів свята земля викликає у свідомості не лише географічний образ, а й релігійно-ціннісну асоціацію; отже, прагматично він несе ідеологічне навантаження, формуючи світоглядні орієнтири.

Функціональний потенціал перифразу особливо помітний у сфері художньо-естетичної комунікації. Тут він стає засобом творення індивідуального стилю, маркером авторської мовної особистості. Кожен письменник виробляє власну систему перифразів, що відображає його спосіб мислення і світосприйняття. Так, у поетиці Шевченка численні перифрази типу святая правда, славний лицар наш Тарас виконують роль ідейних домінант, тоді як у Франка – мужик-борець, будитель народу – мають соціально-публіцистичний характер. Прагматична функція таких перифразів полягає у формуванні авторської позиції та морально-етичної оцінки дійсності.

У сучасному масовому дискурсі перифрази виконують ще одну важливу функцію – рекламно-мотиваційну. У сфері маркетингу вони використовуються для створення привабливих асоціацій і стимулювання позитивного ставлення до продукту чи бренду. Наприклад, фрази жива вода Карпат, енергія сонця у кожній пляшці, захисник вашого дому замінюють конкретні назви товарів, активуючи емоційно-оцінний компонент сприйняття. У такому випадку прагматичний потенціал перифразу полягає у маніпулятивній силі мови, у здатності впливати на рішення споживача через метафоричне кодування.

В освітньому дискурсі перифрази також мають значний функціональний потенціал. Вони допомагають учителеві зробити пояснення більш наочним, адаптувати складні поняття до рівня сприйняття учнів, підтримати інтерес до теми. Використання перифразів типу князь чисел (Піфагор), творець української літературної мови (Котляревський), сонячний геній (Шевченко) надає викладу емоційності й культурної глибини. Прагматично це сприяє засвоєнню інформації через образ, підвищуючи ефективність навчальної комунікації [27].

Ще однією сферою реалізації прагматичного потенціалу перифразів є міжкультурна комунікація. Перифраз виступає засобом культурної медіації, оскільки через нього передаються національно-специфічні уявлення та символи. У перекладі та міжмовному спілкуванні перифраз допомагає уникнути прямої кальки, зберігаючи смисловий і емоційний зміст вислову. Коли український вислів цариця полів передається англійською як the queen of the fields, відтворюється не лише номінація, а й культурна метафора. Прагматично це забезпечує адекватне міжмовне порозуміння.

У сучасній когнітивно-прагматичній парадигмі перифраз розглядається як індикатор мовної особистості. Те, які перифрази обирає мовець, свідчить про його соціальний статус, професійну сферу, рівень освіти, світогляд. Використання науково-термінологічних перифразів у публічному мовленні може створити ефект компетентності, тоді як іронічні або пестливі перифрази формують дружній, неформальний тон спілкування. Таким чином, перифрази є засобом соціальної ідентифікації мовця, що має безпосередній прагматичний вимір.

Отже, функціонально-прагматичний потенціал перифразів охоплює широкий спектр комунікативних завдань – від інформування до впливу, від вираження оцінки до створення художнього образу. Їхня сила полягає у здатності перетворювати звичайне найменування на естетичний, емоційний і когнітивний акт, який формує смисли, оцінки й настрій у процесі спілкування. Перифрази не лише збагачують лексику, а й роблять мовлення гнучким, інтелектуально наповненим і соціально релевантним. Саме тому вони посідають особливе місце у сучасній лінгвістичній теорії, виступаючи одночасно засобом комунікативної стратегії, естетичного впливу та культурної самопрезентації мови [12].

Прагматична ефективність перифразу залежить від того, як він узгоджується з комунікативною ситуацією та очікуваннями адресата. Коли адресат поділяє культурні коди мовця, перифраз активує спільні енциклопедичні знання, завдяки чому скорочується інтерпретаційна дистанція. Якщо ж культурні передумови розходяться, перифраз потребує додаткового контексту або супровідних маркерів інтенції, інакше образна номінація може зчитуватися неоднозначно. Таким чином, прагматичний потенціал прямо корелює з доступністю фонових знань і з прозорістю інтенції, що її мовець сигналізує інтонацією, пунктуацією, композиційним підкресленням.

У межах теорії ввічливості перифраз постає як інструмент підтримання «обличчя» співрозмовника. Заміна прямого, потенційно загрозливого вислову на пом’якшену формулу мінімізує ризики комунікативного конфлікту й дозволяє зберігати кооперативність. Таке пом’якшення не редукує зміст, натомість модулює силу іллокуції, розміщуючи її у соціально прийнятній рамці. У ситуаціях, де необхідно поєднати точність повідомлення з делікатністю подачі, перифраз виконує роль компромісного коду, який одночасно оберігає емоційний комфорт адресата й не спотворює інформації.

У риториці переконання перифраз ідеально поєднується з прийомами фреймінгу. Структуруючи подію через образно-оцінний профіль, мовець задає точки входу для інтерпретації, підсилює бажані причинно-наслідкові зв’язки й маркує акторів як позитивних або негативних. Така операція несе не лише емоційний, а й когнітивний ефект: адресат обирає з множини можливих інтерпретацій ту, що відповідає заданому фрейму. Перифраз тут стає ключем до смислової архітектури повідомлення, адже саме він викликає у свідомості відповідні сценарії та прототипи.

У сфері іронії та сатири перифраз набуває подвійної спрямованості. Зовнішньо він зберігає ввічливість і відстороненість, але внутрішньо підмінює прямі оцінки тонкими натяками, породжуючи ефект інтелектуальної гри. Адресат відчитує цей подвійний код завдяки алюзіям і міжтекстовим відсиланням, що демонструє високий рівень когнітивної взаємодії. Така двоплановість, притаманна політичній карикатурі чи публіцистичній колонці, розкриває здатність перифразу не лише змінювати оцінку, а й проблематизувати її, перетворюючи текст на простір критичного читання [13].

Перифраз легко інтегрується у стратегії створення авторської позиції. У науково-популярних жанрах він модерує дистанцію між експертом і неспеціалістом, вводячи терміни через образні еквіваленти, які не знецінюють змісту. Так само в освітньому мовленні перифраз підвищує інтерес до матеріалу, переводячи абстракції у відчутні образи. Усі ці випадки засвідчують його роль як медіатора між знанням і мовною формою, який зменшує когнітивне навантаження і водночас зберігає інтелектуальну глибину викладу.

Крім того, перифраз працює як інструмент керування темпом читання. Образна номінація, що містить ритмічні й мелодійні повтори, створює місце уповільнення, в якому адресат зупиняється й активніше реконструює зміст. Цей ритмічний ефект важливий у художній прозі й промові, де внутрішня динаміка тексту має переконливу силу не меншу, ніж логічні доведення. Ритмомелодійна організація перифразів, отже, є не лише естетичним, а й прагматичним ресурсом, що впливає на розподіл уваги адресата.

У кризовій комунікації та повідомленнях про ризики перифраз має амбівалентний потенціал. З одного боку, пом’якшувальна номінація зменшує паніку й дозволяє адресатам виконувати необхідні дії без афективного перевантаження. З іншого боку, надмірна евфемізація може знизити відчуття терміновості й шкодити комплаєнсу. Ефективність у таких контекстах залежить від точного дозування образності, що має підтримувати ясність інструкцій і не маскувати критичної інформації. Прагматична міра тут визначається етикою відповідальності перед адресатом [11].

У правничому та медичному дискурсах перифраз виконує роль інструмента структурованого пояснення. Там, де термінологія необхідна для точності, перифраз створює паралельний канал доступності для нефахівця, цементуючи довіру. Водночас непрозора образність у регуляторних текстах небажана, адже здатна продукувати юридичну неоднозначність. Прагматичний баланс досягається шляхом чергування точної дефініції й поміркованого перифразу, який виводить читача з термінологічного поля до життєво-практичної інтерпретації.

Особливе місце посідає цифровий дискурс, де перифраз прилучається до механізмів меметичної циркуляції змістів. Стислі образно-оцінні формули поширюються у вигляді підписів, слоганів і хештегів, унаслідок чого вони набувають колективної впізнаваності. Такі повторювані перифрази виконують роль соціальних маркерів належності до спільноти, а їхній прагматичний ефект полягає у швидкій мобілізації уваги й емоцій. У цьому середовищі, де переважають темпи реакції, перифраз стає носієм інтенсивних значень і конденсованих наративів.

У площині інтерсуб’єктної взаємодії перифрази можуть виконувати функцію фасилітаторів діалогу. Через образні заміни сторони легше узгоджують позиції, коли прямі означення позначені високою конфліктогенністю. Рефреймінг гострих тем за допомогою перифразів дозволяє перевести суперечку в площину метафоричної реконфігурації, де компроміс досяжніший. Цей ефект характерний для переговорів, публічних дебатів і медіації, оскільки дає змогу переосмислити позиції без втрати обличчя.

Перифраз уможливлює етичну артикуляцію складних реалій, зокрема пов’язаних із травмою чи вразливістю. Образні формули, що спираються на емпатійні сценарії, допомагають адресату долучитися до досвіду іншого без вуайєризму та вторгнення в приватність. Прагматичний успіх такої комунікації вимірюється не гучністю ефекту, а стабілізацією почуття безпеки та довіри, яке перифраз покликаний підтримувати [16].

Наявність у перифразу потужного маніпулятивного потенціалу вимагає критичного осмислення його етики. Ті самі механізми, що полегшують розуміння і захищають обличчя адресата, можуть слугувати завуальованому нав’язуванню оцінок, виправданню насильницьких дій або легітимації упереджень. Відповідальна комунікація має дотримуватися принципу пропорційності між образністю та правдивістю, уникаючи таких перифрастичних рішень, які зменшують видимість морально значущих аспектів реальності. Прагматично це означає, що доречність перифразу оцінюється не лише ефектом на аудиторію, а й відповідністю суспільним нормам прозорості.

У педагогічній практиці перифраз може ставати індикатором сформованості комунікативної компетентності. Учнівська здатність адекватно створювати й інтерпретувати образні номінації свідчить про розвиток метамовної свідомості, уміння мислити багатопланово та добирати мовні засоби відповідно до мети мовлення. Педагогічна рефлексія тут спрямована на те, щоб учити відрізняти доречний перифраз від пустопорожньої пишномовності, розвиваючи водночас естетичний смак і чуття етичної межі.

Важливим компонентом прагматичної дії перифразу є модальність. Образна номінація не лише переказує факт, а й модулює ставлення мовця через епістемічні та деонтичні відтінки. Перифрази на кшталт дорога, що не має вороття чи шлях, освітлений надією кодують прогностичні оцінки, фіксуючи припущення, обов’язок або бажаність. Модальне навантаження зчитується адресатом автоматично, що робить перифраз засобом ненав’язливого директивного впливу.

Роль перифразу у побудові цілісності тексту проявляється у здатності формувати ланцюжки тематичних реприз. Повернення до тієї самої образної номінації на ключових поворотах сюжету або аргументації створює ефект семантичного кільця, що підсилює запам’ятовуваність і структурну зв’язність. Цей механізм важливий у промові, де повторювані перифрази цементують основні меседжі, а також у науково-популярній прозі, де вони слугують вербальними «якорями» для нових блоків знань [23].

З огляду на міжжанрову природу явища, прагматичний потенціал перифразів не обмежується одиничними висловами, а розгортається в масштабі наративів. Образні позначення місць, спільнот, подій або процесів із часом утворюють метамовні карти, за якими суспільство орієнтується у власному досвіді. Такі карти мають не лише описову, а й проектну силу: вони задають горизонти можливого, коли перифраз стає символом прагнень або застереженням від помилок. Саме тут проявляється найвищий рівень прагматичної дії – формування колективних сценаріїв, що рефлексують і спрямовують соціальну уяву.

Підсумовуючи розширений аналіз, доречно наголосити: перифраз реалізує свій функціонально-прагматичний потенціал на перетині етики, риторики та когнітивної економії. Він не тільки робить мову місткішою й гнучкішою, а й формує умови для відповідальної комунікації, де точність співіснує з чутливістю, а вплив – із прозорістю. Ефективність перифразу вимірюється не лише силою емоційного резонансу, а й здатністю підтримувати смислову ясність і соціальну довіру. У цьому сенсі перифраз є одним із найделікатніших і найпотужніших інструментів сучасного мовлення, який дозволяє говорити про складне – ясно, про болюче – гуманно, про важливе – переконливо.

 

Висновки до розділу 1

Проведене теоретичне дослідження дає підстави розглядати перифраз як складне й багатогранне мовне явище, що об’єднує семантичний, граматичний, стилістичний та когнітивно-прагматичний виміри. У мовознавстві він виступає не просто художнім засобом, а універсальним механізмом вторинної номінації, завдяки якому мова розширює свої виражальні ресурси, збагачує лексичну систему та поглиблює образність.

З’ясовано, що перифраз є однією з форм опосередкованого найменування, яка ґрунтується на метафоричному, метонімічному, логічному чи асоціативному зв’язку між поняттями. Його відмінність від синонімії, опису чи метафори полягає в тому, що перифраз не лише називає, а й оцінює, формує емоційний та естетичний вплив на адресата. Ця властивість зумовлює широту його функціонування в усіх стилях сучасної української мови – від поетичного до публіцистичного, від наукового до розмовного.

Формально-граматичний аспект перифразів показав, що вони мають різноманітну структурну організацію: можуть бути словосполученнями, предикативними зворотами чи навіть розгорнутими синтаксичними конструкціями. Їхня гнучкість полягає у здатності поєднувати синтетичні та аналітичні елементи, пристосовуватися до граматичного контексту, виконуючи функції підмета, означення або прикладки. Граматична форма забезпечує перифразу цілісність і водночас дозволяє йому зберігати семантичну глибину та естетичну експресію.

Вивчення функціонально-прагматичного потенціалу підтвердило, що перифраз виконує не лише естетичну, а й комунікативну місію. Він допомагає мовцеві досягти різноманітних цілей: підсилити емоційний вплив, уникнути прямоти, зберегти ввічливість, створити новий погляд на реальність або виявити авторську індивідуальність. Через перифраз реалізуються найтонші відтінки значення, формується інтелектуальний та морально-естетичний рівень мовлення. У публіцистиці, освітньому, політичному, художньому та рекламному дискурсах перифраз стає стратегічним засобом впливу на адресата.

Загалом, у межах першого розділу встановлено, що перифраз – це не лише стилістичний прийом, а багатофункціональна мовна одиниця, що поєднує елементи тропіки, номінації, граматичної структури та прагматичної дії. Його природа синтетична: він водночас відображає мовну творчість індивіда й культурно-національну специфіку народу. Саме тому перифраз посідає особливе місце в системі художніх і комунікативних засобів української мови, виступаючи показником її естетичного потенціалу, гнучкості, образності й культурної зрілості.

Отже, узагальнюючи результати теоретичного аналізу, можна зробити висновок, що дослідження перифразу є важливим для розуміння загальних закономірностей розвитку української мови, її стилістичного багатства та когнітивно-комунікативної динаміки. Перифраз постає не лише як форма мовного мистецтва, а як дієвий інструмент пізнання, вираження та впливу, що забезпечує глибину, гнучкість і витонченість сучасного мовлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПЕРИФРАЗИ В ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО: СЕМАНТИКО-СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ
2.1. Тематично-семантичні групи перифразів у поезії Ліни Костенко

 

Поетична мова Ліни Костенко є взірцем високої культури слова, художньої довершеності та глибокої образності. Одним із ключових засобів її індивідуального стилю є перифрази — метафорично насичені описові найменування, які передають не лише змістове, а й емоційно-ціннісне ставлення автора до дійсності. Через перифраз поетеса творить власну модель світу, у якій слово не просто називає, а живе, дихає, мислить.

Перифрази у творах Ліни Костенко охоплюють різні сфери людського буття: природу, історію, духовність, суспільство, кохання, війну, мистецтво. Їх семантична структура багаторівнева, адже кожна образна назва несе як конкретне, так і символічне навантаження. Тематичне розмаїття перифразів у поезії Костенко свідчить про глибоку філософську основу її творчості, у якій мовна форма невіддільна від етичного та естетичного змісту.

Особливе місце займають перифрази, що позначають природні явища і стихії. У поетичному світі Костенко природа є живим організмом, здатним відчувати й мислити. Сонце в неї постає як денне око світу, небо — як склепіння мрій, річка — як дзеркало часу. Такі образи створюють уявлення про гармонію між людиною й природою, водночас наповнюючи текст філософським підтекстом. Наприклад, у рядку «І ліс дихає легенями землі» перифраз “легені землі” передає органічну єдність природи та життя.

Іншу групу становлять історико-національні перифрази, через які авторка формує концепт України як духовного світу народу. У її поезії Батьківщина — це не просто територія, а святиня, пам’ять, материнський дім. Перифрази мати-земля, свята земля, країна журби, край нескорених уособлюють національний характер, історичну пам’ять і моральну силу українців. Такі образи часто мають сакральне звучання, поєднуючи історію й міфопоетику.

Певний тематичний пласт складають перифрази духовного й філософського змісту. Вони слугують інструментом вираження моральних категорій: істини, совісті, віри, добра. Наприклад, вислови світло совісті, вогонь духу, храм душі, мовчання істини демонструють метафоричне переосмислення абстрактних понять. Через такі перифрази поетеса розкриває антропоцентричну концепцію своєї творчості, у якій людина — моральна істота, відповідальна перед історією й вічністю.

Вагому частину її мовного світу становлять перифрази любовної тематики. Для Костенко кохання — не лише почуття, а онтологічний стан, енергія життя. Перифрази вогонь серця, ніч самоти, пісня кохання, подих весни передають інтимну глибину жіночої душі. Поетеса уникає прямолінійності, натомість використовує поетичні образи, що апелюють до уяви та емоцій читача. Так, у вірші «Моє серце – притулок для птахів» перифраз створює ефект метафоричної єдності почуття і природи.

Важливою тематичною групою є перифрази часу й долі. Ліна Костенко осмислює час як філософську категорію — він стає живою істотою, свідком людських вчинків. Звідси такі вислови, як стріла вічності, ріка життя, коло часу, дзвін годинника долі. У цих образах відчувається поєднання космічного масштабу і людського виміру буття.

Значне місце займають також перифрази війни та боротьби, у яких втілено тему національної гідності. У поезіях, присвячених історичним подіям і сучасності, трапляються образи залізний вітер, поле скорботи, криваві зорі, сурми долі. Такі перифрази не просто описують події — вони надають їм символічного виміру, перетворюючи історію на моральну притчу.

Нарешті, особливу групу становлять перифрази мистецтва й слова, що виражають творче кредо поетеси. Вислови пісня душі, слово-меч, рядок-молитва, поезія серця утверджують ідею високого призначення мистецтва, його моральної місії. Перифраз стає засобом самоідентифікації митця, символом духовної боротьби й краси.

Тематично-семантична система перифразів у поезії Ліни Костенко характеризується взаємопроникненням лексико-семантичних полів. Природа й людина, історія й сучасність, любов і біль — усі ці сфери пов’язані внутрішніми асоціаціями, що формують цілісну поетичну картину світу. Її перифрази відзначаються високим рівнем поетичної символіки, вони не лише номінують, а й філософськи осмислюють буття.

Для наочності розглянемо узагальнену схему тематично-семантичних груп перифразів у поезії Ліни Костенко.

 

Таблиця 2.1. Тематично-семантичні групи перифразів у поезії Ліни Костенко

№	Тематична група	Приклади перифразів (з поезій Л. Костенко)	Характер семантики	Домінантна функція
1	Природа і стихії	Денне око світу, легені землі, дзеркало часу, жива вода	Метафорична, символічна	Гармонізаційна, філософська
2	Історія та Батьківщина	Мати-земля, свята земля, край нескорених, поле слави	Патріотична, сакральна	Ідеологічно-оцінна
3	Духовність і мораль	Світло совісті, храм душі, вогонь духу	Абстрактно-образна	Етична, узагальнювальна
4	Любов і почуття	Вогонь серця, подих весни, пісня кохання	Емоційно-лірична	Естетична, емотивна
5	Час і доля	Ріка життя, коло часу, дзвін годинника долі	Філософська, алегорична	Рефлексивна
6	Війна і боротьба	Залізний вітер, криваві зорі, сурми долі	Епічна, трагічна	Героїко-патріотична
7	Мистецтво і слово	Рядок-молитва, слово-меч, пісня душі	Символічна	Морально-естетична

 

Таким чином, перифрази у творчості Ліни Костенко є не лише засобом образності, а й механізмом філософського осмислення світу. Вони формують складну систему символів, у якій слово перетворюється на художній знак духовної культури. Тематично-семантична організація перифразів у її поезії свідчить про синтез поетичного мислення, етичного ідеалу й естетичної майстерності, що визначають неповторний стиль поетеси.

Крім уже розглянутих груп, у творчості Ліни Костенко виділяється ще одна важлива площина — перифрази, що відображають соціально-побутову та морально-етичну проблематику. Вони з’являються переважно у творах громадянського змісту, де поетеса звертається до теми особистої відповідальності людини перед суспільством. У поезії «І все на світі треба пережити…» трапляються звороти на кшталт пил доріг буття, спокуса слави, дзвін совісті, які, з одного боку, мають образну структуру, а з іншого — глибоко філософське звучання. Такі перифрази виконують функцію морального коментування, утілюючи позицію авторки як митця-громадянина.

У поезії Костенко перифраз нерідко перетворюється на засіб інтелектуальної гри зі смислами, коли просте слово розкривається через парадоксальний або символічний образ. Наприклад, у вірші «Осінній день, осінній день, осінній…» епітет останній дзвін літа функціонує як перифраз, який водночас і описує пору року, і виражає сум за минущим. У поезії «Життя іде і все без коректур» зустрічаємо вислів редактор долі, що є тонким інтелектуальним перифразом, який поєднує буденну лексику з метафізичним підтекстом. Подібні новаторські сполуки свідчать про постійне оновлення авторського мовного мислення.

Значна частина перифразів Костенко має інтертекстуальний характер, тобто апелює до попередніх культурних і літературних традицій. Вона часто вводить алюзії на біблійні, античні чи народнопоетичні образи, перетворюючи їх на власні художні символи. Так, у вірші «Берестечко» образ меч правди перегукується з біблійним мотивом духовної зброї, а поле скорботи — з традиційним українським символом страдництва. Водночас перифраз світло мови у циклі “Вітрила” нагадує про шевченківську ідею слова як джерела національного духу. Такі міжтекстові перегуки підсилюють ідейну глибину поетичного світу та збагачують асоціативне поле перифразів.

Особливої уваги заслуговують гендерно-психологічні перифрази, у яких авторка осмислює жіночу долю, покликання, силу й тендітність жінки. Вона не називає жінку прямо, натомість використовує узагальнені образи: джерело життя, тиха пристань, берег любові, пелюстка терпіння. У вірші «Жінка зі свічкою» цей символічний образ посилюється фразою вогонь її серця не гасне у віках, що теж є перифразом внутрішньої стійкості й духовної краси. Такі образи мають не лише естетичну, а й соціокультурну вагу, адже через них Костенко формує модель жінки-творця, жінки-носія морального світла.

Важливим аспектом є емоційна градація перифразів, яка залежить від інтонації та контексту. Один і той самий перифраз може набувати різних значень залежно від ситуації. Наприклад, вислів ріка життя у ранній поезії має спокійно-філософське звучання, тоді як у пізніх творах — трагічно-рефлексивне. Зміна емоційного регістру демонструє гнучкість поетичного мислення, а також здатність перифразів адаптуватися до нових смислових умов.

Перифрази Ліни Костенко мають ще одну унікальну рису — здатність утворювати лексико-семантичні гнізда, у межах яких формуються цілі тематичні поля. Наприклад, поле “вогонь” у її творчості охоплює десятки образів: вогонь серця, вогонь духу, вогонь пісні, вогонь віри, іскра любові, полум’я слова. Всі вони репрезентують динамічний, життєствердний початок, отже, вогонь стає універсальним символом життєвої енергії. Подібним чином функціонує поле “вода” — ріка життя, дощ спогадів, джерело істини, хвиля часу — яке символізує плинність і оновлення. Такі системні зв’язки свідчать про структурну організованість поетичного мовлення й концептуальність перифразів.

Слід зазначити, що перифраз у Ліни Костенко виконує також когнітивну функцію: він стає інструментом осмислення складних понять через зорово-емоційний образ. Наприклад, у вислові дзеркало совісті відображається не лише абстрактне поняття, а й певна ментальна дія — самоаналіз, самопізнання. Через такі метафоричні структури поетеса формує власну філософію слова, у якій пізнання світу починається з пізнання себе. Саме тому перифрази в її текстах часто мають дидактичний підтекст, перетворюючись на короткі поетичні афоризми.

З погляду семантичної динаміки, перифрази Ліни Костенко можна розглядати як мовні кристали, що відображають еволюцію її світогляду. У ранній творчості вони простіші, конкретніші (життєві шляхи, зоряні сни, весняні ріки), тоді як у пізніших збірках — філософські, узагальнені (дзвін вічності, камінь мовчання, слово-оберіг). Цей перехід від конкретного до абстрактного свідчить про поступову інтелектуалізацію її поетики.

Отже, перифраз у поезії Ліни Костенко — це не лише стилістичний прийом, а багатофункційна художня структура, що поєднує естетичне, когнітивне, культурне й етичне начала. У своїй творчості поетеса перетворює перифраз на код національного мислення, у якому слово стає знаком духовності, свободи та краси. Його тематико-семантичне багатство відображає цілісний художній світ авторки, де кожен образ, навіть найдрібніший, має глибоке філософське підґрунтя.

 

2.2. Формально-граматична типологія перифразів у поетичній мові Ліни Костенко

 

Мовна творчість Ліни Костенко відзначається не лише глибиною змісту, а й досконалою формою. У структурній організації її поетичних текстів важливу роль відіграють перифрази — не лише як семантичні образи, а як граматично впорядковані конструкції. Їхня формально-граматична будова демонструє вміння поетеси використовувати ресурси мови для створення нових комбінацій і значеннєвих нюансів. Перифраз у її поезії постає як мовна модель, що поєднує лексичну образність і синтаксичну гармонію.

З формального погляду, перифрази у поетичному мовленні Костенко охоплюють увесь спектр граматичних типів — від простих іменникових конструкцій до складних предикативних сполук. Найчастіше поетеса вдається до іменникових перифразів, які мають форму атрибутивних словосполучень. Такі структури, як вічне місто, денне світило, дзеркало часу, легені землі, демонструють класичну модель узгодження означення з іменником. Вони чіткі, ритмічно завершені, добре вписуються у віршовану тканину тексту й водночас надають образності та символічності. Іменникові перифрази часто функціонують як метафоричні замінники конкретних понять, забезпечуючи лаконізм і виразність поетичного вислову.

У поезії Ліни Костенко поширеними є також генітивні конструкції, у яких родовий відмінок надає фразі відтінку належності, піднесеності або глибшої смислової деталізації. Наприклад, дзвін долі, вогонь серця, подих весни, тиша ночі — усі ці перифрази мають внутрішню ритмічну рівновагу та відображають характерну для авторки схильність до гармонії форми й змісту. Такі моделі дають змогу уникати прямого найменування, передаючи внутрішній стан або символічну ознаку явища.

Важливе місце у структурі поетичного мовлення Костенко посідають прикметниково-іменникові перифрази, де прикметник стає головним носієм емоційно-оцінного змісту. Наприклад, чорна рілля, білий біль, синя далечінь, вогняна колиска — ці конструкції водночас відзначаються милозвучністю, контрастом кольорів та високим ступенем експресії. У граматичному плані вони цілком звичайні, але в поетичному контексті набувають символічного навантаження, завдяки чому стають осердям образної системи твору.

Серед форм перифразів зустрічаються і прикладкові сполуки, що використовуються для створення урочистої або філософської інтонації. Наприклад, Дніпро — володар вод, Київ — серце землі, поезія — храм душі. Такі перифрази побудовані за моделлю іменник + узагальнене означення через тире або двокрапку. Вони структурно наближені до афоризмів, тому особливо часто трапляються в поезіях афористичного типу. Через них Ліна Костенко виражає головну думку лаконічно, водночас посилюючи її риторичний ефект.

Цікавими є предикативні перифрази, які мають форму відносних речень або дієслівних описів. Наприклад, той, хто тримає небо на плечах, той, хто сіє світло знань, та, що несе в серці вогонь. Такі конструкції часто вводяться у текст за допомогою сполучних слів хто, що, та, той, і створюють ефект оповіді або узагальнення. Предикативні перифрази дозволяють поетесі персоніфікувати явища, наділити їх людськими рисами, підкреслити дію або процес. Вони мають ритмічну плавність і зручність для побудови катренів.

У поезії Костенко спостерігається також активне використання порівняльних перифразів, що мають синтаксичну форму порівняльного звороту. Наприклад, чиста, як сльоза, ріка життя, мов криця, міцна душа, мов промінь, прямує думка в безкраїсть. Такі перифрази функціонують не просто як засіб опису, а як символічне співставлення. Через граматичну форму порівняння поетеса створює відчуття гармонії світу, у якому духовне й матеріальне поєднані у єдину метафоричну систему.

Своєрідною формальною особливістю перифразів Костенко є їх граматична автономність. Навіть входячи у структуру речення, перифраз часто зберігає відносну незалежність — його можна вилучити без втрати основного змісту, але при цьому зникає художня виразність. Наприклад, у рядку «Моя душа — храм без ікон» перифраз храм без ікон є семантично завершеною одиницею, що водночас виступає предикативним означенням. Така граматична гнучкість робить перифрази універсальними у віршованому контексті, де важливі не лише синтаксичні зв’язки, а й ритміко-мелодійна організація.

Поетеса нерідко експериментує з інверсійним порядком компонентів перифразу, що створює ефект незвичності й поетичної виразності. Наприклад, у висловах серця мій вогонь, слів твоїх печаль, ночі чорної світло граматична структура порушує звичний синтаксичний лад, однак завдяки цьому підсилюється емоційна напруга тексту. Подібні звороти мають виразну мелодійність і музичність, властиву поетичному стилю Костенко.

Слід зауважити, що формально-граматичні особливості перифразів у її творчості тісно пов’язані з їхнім семантичним наповненням. Конструкції з родовим відмінком передають стан і належність, прикметникові — емоційно-оцінну характеристику, предикативні — динаміку, а порівняльні — естетичну гармонію. Такий розподіл не є суворо фіксованим, адже Костенко часто поєднує кілька граматичних моделей у межах одного перифрастичного вислову.

Її перифрази характеризуються синтаксичною цілісністю, лексичною економією та гармонією звучання. Завдяки цьому навіть складні структури не втрачають милозвучності, а стають органічним елементом поетичного ритму. Перифраз у її текстах — це граматично довершена форма, у якій виражена ідея естетичного мінімалізму: лаконічність слова поєднується з глибиною смислу.

 

Таблиця 2.2. Формально-граматичні типи перифразів у поетичній мові Ліни Костенко

№	Тип перифразу	Формальна модель	Приклади з поезії Л. Костенко	Функціональна роль
1	Іменниковий	[прикметник + іменник] / [іменник + род. відм.]	Денне світило, дзвін долі, легені землі	Символічна, описова
2	Генитивний	[іменник + іменник у род. відм.]	Подих весни, вогонь серця, дзеркало душі	Емоційна, лірична
3	Прикладковий	[іменник — узагальнене означення]	Київ — серце землі, Дніпро — володар вод	Піднесено-риторична
4	Предикативний	[той, хто / що + дієслово]	Той, хто сіє світло знань; та, що несе вогонь	Динамічна, персоніфікаційна
5	Порівняльний	[як / мов + образ]	Чиста, як сльоза, ріка життя	Естетично-гармонійна
6	Інверсійний	[змінений порядок слів]	Серця мій вогонь; ночі чорної світло	Експресивна, музична
7	Комплексний	Поєднання кількох моделей	Слово — меч духовності; пісня серця без спокою	Філософська, синтетична

 

Формально-граматична типологія перифразів у поетичному мовленні Ліни Костенко свідчить про її високу мовну культуру, відчуття ритму, гармонії та змістовної точності. Кожна конструкція не лише відповідає нормам української граматики, а й підпорядковується законам поетичної мелодики. Завдяки такій структурній гнучкості перифрази стають невід’ємним компонентом її ідіостилю, відзначеного точністю, лаконізмом і глибиною художнього узагальнення.

Формально-граматичні особливості перифразів у поезії Ліни Костенко тісно пов’язані з ритмом і музикальністю її віршів. Поетеса вміло поєднує синтаксичну чіткість із внутрішньою мелодикою, завдяки чому навіть складні перифрастичні конструкції звучать природно й гармонійно. Для неї слово — не лише носій змісту, а й частина поетичної музики, тому граматична форма завжди підпорядковується ритміко-інтонаційній організації твору.

У її поетичному мовленні простежується тенденція до синтаксичного паралелізму: подібні за структурою перифрази розташовуються у симетричних рядках, створюючи ефект ритмічного повтору. Наприклад, у поезії «Мій перший вірш написаний в окопі…» повторюється граматична модель «іменник + родовий відмінок»: мить дитинства, біль утрати, тінь дороги. Такий прийом не лише підсилює емоційний вплив, а й створює відчуття гармонії між формою та змістом. Синтаксична повторюваність у поєднанні з метафоричністю перифразів формує особливу поетичну ритміку, властиву лише Костенко.

Поетеса часто використовує еліптичні перифрази, у яких пропускається головне слово, але воно легко відновлюється з контексту. Наприклад, у рядках «Усе минає. Лиш любов не мре…» або «І вічний дощ іде з очей поета…» відсутній прямий номінатив, однак перифраз “вічний дощ” стає самостійною назвою емоційного стану. Така синтаксична еліптичність надає поетичному вислову напруженості, дозволяє уникнути надмірної прямоти, водночас зберігаючи глибину почуття.

Цікаво, що в багатьох творах Ліни Костенко перифраз функціонує як елемент граматичного парадоксу — коли логічна структура вислову свідомо порушується задля створення нової смислової перспективи. Наприклад, у вірші «Вже літо відцвіло, як сон старий…» перифраз “сон старий” набуває ознак номінативного означення часу, хоча граматично це порівняння. Такий прийом розмиває межу між порівнянням і перифразом, створюючи ефект художнього “зсуву” — характерну рису поетичного синтаксису Костенко.

В окремих випадках перифраз у її поезії може охоплювати цілий рядок або строфу, набуваючи ознак розгорнутого синтаксичного комплексу. Це так звані композиційні перифрази, які поєднують кілька граматичних структур, утворюючи метафоричну єдність. Наприклад:

«А час — це річка, що не має броду,

І всі ми — подорожні на її воді».

Тут перифраз річка, що не має броду граматично оформлений як підрядне означальне речення, проте виконує функцію узагальненого символу часу. Така модель поєднує риси предикативності й номінативності, що робить перифраз структурно складним і семантично насиченим.

Звертає на себе увагу також граматична мобільність перифразів, тобто їх здатність змінювати форму відповідно до синтаксичних потреб контексту. Поетеса часто варіює відмінкові форми або порядок компонентів залежно від ритму. Так, у різних контекстах можуть функціонувати варіанти дзвін долі — дзвоном долі — дзвону долі; зміна граматичної форми не лише забезпечує ритмічну гнучкість, а й додає нових інтонаційних відтінків.

Окремий пласт становлять перифрази-епітети, які граматично виступають означеннями, але семантично мають статус самостійних найменувань. У рядку «Тече ріка життя — повільна, як спогад» перифраз “ріка життя” виконує роль підмета, тоді як словосполучення “повільна, як спогад” — прикметниковий перифраз-уточнення. Подібні конструкції є прикладом граматичного нашарування перифразів, що створює складну, багаторівневу структуру тексту.

З граматичного погляду, поетеса активно використовує також дієслівні перифрази, де дієслово або дієприкметник стає центром образу. Наприклад, спить земля у тиші, горить у серці слово, болить планета, цвіте у вірші час. Такі конструкції поєднують динаміку та метафоричність, формуючи цілісний поетичний простір, у якому дії й стани набувають символічного сенсу.

Граматичний лад перифразів Костенко характеризується перевагою аналітичних конструкцій над синтетичними. Поетеса часто поєднує окремі слова в образні сполуки, зберігаючи їхню граматичну автономію. Це дозволяє читачеві відчути “дихання” мови, її природну гнучкість. Замість злиття компонентів у єдине складне слово вона обирає вільну комбінацію, у якій кожен елемент несе власне смислове навантаження.

Іншою характерною рисою є схильність до гармонійного поєднання граматичної простоти і семантичної багатошаровості. Костенко майстерно використовує найпростіші граматичні форми — іменник, прикметник, родовий відмінок, порівняльний зворот, — але наповнює їх високою символічною енергією. Ця особливість пояснює феномен “прозорої складності” її мови: зовні лаконічна конструкція приховує філософську глибину, етичний підтекст і естетичну довершеність.

Отже, формально-граматична типологія перифразів у поезії Ліни Костенко відзначається поліструктурністю, гнучкістю та естетичною злагодженістю. Вона охоплює різноманітні синтаксичні моделі — від простих іменникових і генітивних до складних предикативних і композиційних. Граматична структура перифразу в її поезії не лише підпорядковується змісту, а й сама стає художнім інструментом, який формує ритм, мелодику й настрій твору.

Таким чином, можна стверджувати, що у поетичній мові Ліни Костенко перифрази виступають не просто мовними конструкціями, а формально-семантичними мікросистемами, у яких кожен граматичний елемент має смислову функцію. Саме через таку багаторівневу організацію перифраз стає універсальним виразником її художнього світу — точного, витонченого й духовно насиченого.

2.3. Естетичне та інтерпретаційне значення перифразів у поезії Ліни Костенко
 

Перифраз у поетичній системі Ліни Костенко має не лише мовну чи граматичну функцію, а й виразне естетичне та інтерпретаційне навантаження. Він слугує інструментом художнього мислення, за допомогою якого поетеса формує власну картину світу, емоційно осмислює історію, природу, людську душу. Через перифраз поетичне слово набуває здатності вміщувати цілий спектр почуттів і смислів, що виходять за межі прямого найменування. Естетика перифраза у Ліни Костенко — це гармонія між точністю слова і глибиною образу.

Поетичне мовлення Костенко вирізняється надзвичайною увагою до краси форми. Її перифрази не лише передають інформацію, а створюють звукову, ритмічну й візуальну гармонію. Наприклад, у вислові денне світило відчувається не лише описова функція, а й естетичний ефект: плавне поєднання голосних, мелодійність, світлова символіка. Подібна виразність властива й таким образам, як вогонь серця, срібло дощів, вічний струм життя — усі вони відзначаються звуковою злагодженістю, що підсилює поетичну інтонацію.

Естетична природа перифразів у поезії Ліни Костенко виявляється у поєднанні емоційності та інтелектуальності. Її образи не лише зворушують, а й спонукають до роздумів. Наприклад, перифраз дзеркало часу з поезії «І все на світі треба пережити…» має багатошаровий зміст: він означає не лише відображення історії, а й філософський акт самопізнання, коли минуле й сучасне взаємно віддзеркалюються у свідомості людини. У цьому виявляється унікальний естетичний підхід Костенко: поєднання конкретного образу з абстрактною ідеєю через тонку семантичну гру.

Значна частина перифразів у її творчості має символічну природу, тобто вони не лише прикрашають вислів, а створюють систему художніх символів. Наприклад, у збірці «Над берегами вічної ріки» часто трапляється образ вічної ріки, який у різних контекстах символізує життя, історію, безперервність людського буття. У вірші «Берестечко» перифраз свята земля виконує функцію сакрального символу пам’яті. У поезії «Крила» вислів вогонь у серці є метафорою творчої енергії, що живить людину. Такі образи, будучи перифрастичними, стають смисловими вузлами, через які вибудовується філософська концепція поетеси.

Перифраз у поезії Костенко має ще одну важливу естетичну функцію — створення художньої міри. Поетеса уникає надмірної прямоти, віддаючи перевагу натякові, підтексту. Саме перифраз дозволяє досягнути цієї м’якої опосередкованості. У рядках «Життя іде і все без коректур» замість прямого визначення «людське життя» з’являється образ «рукопис, що не редагується». Такий перифраз не лише оригінальний, а й глибоко філософський: він уводить читача у сферу етичного осмислення часу, відповідальності, неповторності людського буття.

В естетичному плані перифрази Ліни Костенко часто виступають основою для створення контрасту — між піднесеним і буденним, світлим і трагічним, минущим і вічним. У поезії «Пастораль ХХ століття» вислів вічна тінь війни протиставляється образу сонячного дитинства, утворюючи драматичну антиномію. Завдяки такому прийому перифраз виконує не лише стилістичну, а й композиційну роль, вибудовуючи внутрішній ритм твору.

Інтерпретаційне значення перифразів полягає в тому, що вони стають ключами до розуміння авторського світогляду. Через перифрази Костенко формує власний спосіб бачення світу — морально, філософськи, культурно. Вислів слово — меч духовності з її поетичних есеїв є не просто метафорою, а вираженням віри в силу мови як моральної зброї. Подібні перифрази визначають не лише ідіостиль, а й ідеологічне ядро її творчості.

Інтерпретація перифразів у поезії Костенко вимагає врахування контексту — як безпосереднього текстового, так і культурно-історичного. Наприклад, образ вічне місто може мати як універсальне (Рим), так і національно-культурне значення, якщо застосовується до Києва. Поетеса активно використовує поліфонію смислів: один перифраз може поєднувати різні асоціативні пласти — від особистісного до історико-культурного.

Важливо, що перифрази у поезії Ліни Костенко створюють естетичний рельєф тексту, вони “підсвічують” окремі фрагменти, надаючи їм глибшого звучання. Це видно, зокрема, у вірші «Вечірнє сонце, дякую за день», де перифраз вечірнє сонце — не просто позначення часу доби, а символ підсумку, мудрості, вдячності. Завдяки такій символічній структурі перифраз перетворюється на носія філософської ідеї — життя як дару.

З естетичного погляду, перифрази у поезії Костенко формують цілісну систему художніх координат, у межах якої поєднуються природна гармонія, моральна чистота й духовна висота. Вони виступають своєрідним “кодом стилю” — унікальною ознакою її мовної ідентичності. Через них проявляється її принцип художнього мінімалізму: небагато слів — але кожне слово має вагу, звучить як нота в цілісній симфонії поетичного світу.

Інтерпретаційно перифрази дозволяють глибше розкрити етичні й естетичні константи поетеси: любов до правди, повагу до краси, віру в силу добра. Вони утверджують гармонію людини зі світом і словом. Для Ліни Костенко перифраз — це не маска істини, а її форма: через метафоричне найменування вона досягає більшої точності, ніж через пряме слово. Саме в цьому полягає її філософія поетичного мовлення.

 

Таблиця 2.3. Естетичне та інтерпретаційне значення перифразів у поезії Ліни Костенко

№	Перифраз	Джерело (твір)	Естетична функція	Інтерпретаційне значення
1	Денне світило	«Над берегами вічної ріки»	Символ світла, гармонії	Ідея істини, духовного прозріння
2	Дзеркало часу	«І все на світі треба пережити…»	Філософський образ	Рефлексія історії та пам’яті
3	Вогонь серця	«Крила»	Емоційна енергія	Символ творчого духу
4	Свята земля	«Берестечко»	Піднесено-патріотичний	Національна пам'ять, жертовність
5	Ріка життя	«Над берегами вічної ріки»	Гармонія й плинність	Безперервність буття
6	Слово — меч духовності	«Маруся Чурай»	Морально-етична	Віра у силу мови
7	Вічна тінь війни	«Пастораль ХХ століття»	Трагічна, драматична	Пам’ять про страждання людства
8	Вечірнє сонце	«Вечірнє сонце, дякую за день»	Лірично-філософська	Символ вдячності, завершення
9	Дзвін совісті	«І все на світі треба пережити…»	Етична домінанта	Внутрішній суд людини
10	Срібло дощів	«Осінній день…»	Естетично-звукова	Чистота й оновлення природи

 

Естетичний вимір перифразу в поезії Ліни Костенко нерозривно пов’язаний із її художнім світоглядом. Для поетеси слово є не лише засобом вираження, а й носієм духовної енергії. Перифраз у такій системі стає засобом очищення мовлення від буденності, формою етичного піднесення думки. Його естетична функція полягає не лише у створенні краси, а у відновленні морального змісту слова. Саме тому Костенко часто надає звичним поняттям піднесеного, сакрального звучання: слово стає молитвою, земля — святинею, людина — іскрою вічності.

Значення перифразів у поезії Костенко виявляється також у тому, що вони виконують роль інструмента філософського узагальнення. Через художнє переосмислення реальності поетеса створює власну систему цінностей, де кожен перифраз є мікромоделлю її бачення світу. Наприклад, у вислові ріка життя поєднано дві ключові категорії — час і буття. Цей образ має багаторівневу семантику: він може позначати природний плин подій, людську долю або історію народу. Така універсальність робить перифраз засобом формування метафізичної картини світу.

Інтерпретаційно перифрази Костенко часто апелюють до української національної символіки, відтворюючи архетипні уявлення про красу, добро, боротьбу, любов до рідної землі. У поемі «Маруся Чурай» вислів свята земля Полтавщини виконує не лише топонімічну функцію, а й набуває значення сакрального простору, у якому живе дух нації. Аналогічно перифраз солов’їна мова стає символом культурної тяглості, духовного дому українця. Таким чином, естетика перифразу у поезії Костенко тісно пов’язана з ідеєю національної ідентичності, що визначає інтерпретаційний контекст її творчості.

Важливим аспектом є також емоційна багатоплановість перифразів. Поетеса вміє через мінімум засобів передати гаму почуттів — від ніжності до гіркого розчарування. Наприклад, у поезії «Осінній день» перифраз срібло дощів передає атмосферу спокійної меланхолії, тоді як у вірші «Життя іде і все без коректур» образ пісня болю втілює гірку мудрість прожитого. Костенко володіє унікальним чуттям слова: її перифрази не лише зображують, а й “звучать”, резонують із внутрішнім ритмом людських емоцій.

У поетичній мові Костенко перифрази часто виступають засобом етичного впливу. Її художня мова не байдужа — вона оцінює, застерігає, утверджує моральні принципи. Так, у поезії «І все на світі треба пережити…» перифраз дзвін совісті є не просто метафорою, а моральним маркером: він символізує людську відповідальність перед самим собою. Естетична краса такого образу підсилює його етичну силу, адже звучання дзвону асоціюється з духовним очищенням, каяттям, прозрінням.

Не менш значущою є функція створення контекстуальної гармонії. У поетичних текстах Костенко перифрази розташовуються у взаємозв’язку, утворюючи своєрідні семантичні ланцюги. Наприклад, у вірші «Крила» зустрічаємо ряд образів: вогонь серця, крила душі, висота помислів. Усі вони структурно подібні й семантично споріднені: разом утворюють образ людини як духовної істоти, що прагне світла. Таке паралельне розгортання перифразів створює музичність і філософську цілісність твору.

З погляду поетики, перифрази Ліни Костенко мають виразну асоціативну природу. Вони апелюють до культурної пам’яті, до літературних і біблійних ремінісценцій. Наприклад, у рядку «І день, і ніч — одна гірка планета» перифраз гірка планета відсилає до біблійного мотиву страждання світу, але водночас переосмислюється у контексті сучасних проблем людства. У такий спосіб перифраз стає інтертекстуальним кодом, що з’єднує різні культурні пласти.

Естетичний ефект перифразу полягає також у його ритмічній та звуковій довершеності. Костенко майстерно добирає лексеми, які утворюють внутрішню алітерацію, асонанс чи звуковий малюнок. У висловах світло совісті, срібло снів, пісня поля звучання підсилює емоційний підтекст. Така фонічна організація сприяє тому, що перифраз сприймається не лише розумом, а й слухом, викликаючи естетичну насолоду від самого звучання мови.

У контексті інтерпретації варто підкреслити, що перифрази Ліни Костенко відкривають перед читачем декілька рівнів значення. Перший — номінативний, який дозволяє визначити предмет називання. Другий — образний, що створює емоційний ефект. Третій — філософсько-символічний, який відсилає до глибинних світоглядних сенсів. Наприклад, у вислові вічне світло слова номінативний рівень позначає мову, образний — її красу, а філософський — ідею безсмертя духовних цінностей.

Перифрази у поезії Костенко функціонують також як засіб естетичного балансу між особистим і вселюдським. Через конкретний образ поетеса торкається універсальних тем — життя і смерті, любові і втрати, пам’яті і забуття. Наприклад, світло пам’яті у неї — це не просто згадка про минуле, а категорія духовного буття, яка поєднує людину з історією. У цьому полягає справжнє естетичне значення перифразів — вони не лише прикрашають мову, а допомагають мислити в категоріях вічного.

Отже, естетичне й інтерпретаційне значення перифразів у поетичній мові Ліни Костенко полягає у їх здатності створювати багатовимірний простір художнього мислення. Вони поєднують у собі риси метафори, символу, філософського поняття і музичного ритму. Через перифрази поетеса утверджує ідею духовної краси, гуманізму та моральної відповідальності слова. Її перифрази — це своєрідні “мікровсесвіти”, у яких синтезуються краса, думка й етичний імператив, що робить її поетичний світ унікальним явищем української культури.

 

Висновки до розділу 2

Аналіз перифразів у поетичній мові Ліни Костенко дав змогу з’ясувати, що цей стилістичний засіб посідає центральне місце у формуванні її індивідуального художнього стилю. Перифрази у творчості поетеси не є випадковими мовними прикрасами — вони утворюють цілісну систему поетичного світогляду, у якій кожен образ має філософське, етичне та естетичне навантаження.

У результаті дослідження встановлено, що тематично-семантична структура перифразів у поезії Костенко охоплює кілька домінантних груп: природно-космічну, історико-патріотичну, духовно-філософську, морально-етичну та екзистенційну. Перифрази природної тематики втілюють гармонію людини й довкілля, історичні — осмислюють національну пам'ять, духовні — репрезентують боротьбу добра і зла у людській душі. Такий багатоплановий тематизм свідчить про універсальність перифрастичної системи Костенко, у якій поєднуються конкретність і символічність.

З формально-граматичного погляду перифрази поетеси характеризуються високою варіативністю. Вони реалізуються у формах іменникових і прикметникових словосполучень, генітивних структур, порівняльних та предикативних зворотів, а також у розгорнутих синтаксичних комплексах. Костенко майстерно використовує граматичну гнучкість української мови, поєднуючи аналітичні й синтетичні конструкції, що забезпечує ритмічну гармонію та емоційну виразність тексту. Перифраз у її поезії не лише підпорядковується граматичним нормам, а часто стає центром художньої композиції, формуючи ритм, мелодику та інтонаційну динаміку твору.

Естетична функція перифразів у поезії Ліни Костенко полягає в утвердженні краси слова як духовної цінності. Через опосередковане найменування поетеса досягає емоційної глибини, інтелектуальної насиченості й філософської багатозначності. Її перифрази виконують роль художніх мікрообразів, у яких концентрується сенс усього твору. Вони забезпечують гармонію між емоцією і розумом, між індивідуальним переживанням і колективною пам’яттю.

Інтерпретаційний потенціал перифразів Костенко полягає у здатності формувати нові смислові перспективи. За допомогою перифразу поетеса створює художній світ, у якому слово не просто називає, а відкриває глибші пласти реальності. Її поетична мова функціонує як філософська система, де перифраз виступає способом пізнання істини й водночас естетичним ідеалом.

Отже, перифрази у творчості Ліни Костенко є багатофункціональним засобом, який об’єднує номінативну, експресивну, естетичну, когнітивну та морально-ціннісну функції. Вони є свідченням високої культури мислення поетеси, її здатності поєднувати інтелектуальну глибину з художньою витонченістю. Завдяки перифразам поетичне слово Костенко набуває універсального виміру, стає не лише художнім явищем, а й філософсько-етичним феноменом української літератури.

Таким чином, у поезії Ліни Костенко перифраз постає не просто тропом чи стилістичним прийомом, а особливим способом художнього мислення, який виявляє глибинну єдність форми й змісту, індивідуального й загальнолюдського, краси й істини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити низку узагальнень щодо природи, структури, функцій та естетичного потенціалу перифразів у сучасній українській мові, зокрема у поетичній творчості Ліни Костенко.

У першому розділі було окреслено теоретичні засади вивчення перифразу як мовного й стилістичного явища. Встановлено, що перифраз є різновидом вторинної номінації, у якій предмет, явище чи особа називаються опосередковано — через опис однієї чи кількох ознак. На відміну від звичайного синоніма або метафори, перифраз не лише замінює слово, а створює новий образ, розкриває глибинний смисловий шар і виконує важливі комунікативні функції — номінативну, оцінну, емоційно-естетичну та когнітивну.

Розглянуто основні класифікації перифразів, які ґрунтуються на семантичному, структурному та функціональному принципах. Виокремлено логічні, метафоричні, метонімічні, евфемістичні й символічні перифрази. Показано, що вони можуть бути нейтральними або експресивно забарвленими, залежно від мети й контексту мовлення. Особлива увага приділена когнітивному аспекту перифразу, який відображає процес категоризації світу через мову — від побутового рівня до філософського узагальнення.

Доведено, що перифраз є не лише мовним тропом, а й потужним когнітивно-прагматичним механізмом. Його вживання завжди пов’язане з інтенцією мовця: передати певну оцінку, створити емоційний ефект, досягти комунікативної економії або замаскувати прямоту висловлення. Через перифрази мова реалізує здатність до гнучкого, естетично вмотивованого опису реальності.

У другому розділі досліджено особливості перифразів у поетичній мові Ліни Костенко. На основі аналізу її творів виявлено, що перифрази виконують у поетичній системі письменниці ключову роль — вони не лише прикрашають текст, а й структурують його смислову організацію.

Тематика перифразів у поезії Костенко охоплює широкий спектр — від природних і космічних образів до історико-патріотичних і духовно-філософських символів. Перифрази типу денне світило, свята земля, ріка життя, дзеркало часу, дзвін совісті формують основу її поетичного світу, де гармонійно поєднуються естетика і моральність, краса і правда.

Формально-граматичний аналіз показав, що поетеса вільно комбінує різні типи синтаксичних структур — від простих іменникових словосполучень до складних предикативних і композиційних побудов. Її перифрази мають властивість граматичної мобільності, ритмічної злагодженості та звукової мелодійності, що сприяє поетичній гармонії.

Естетична функція перифразів у поезії Костенко полягає у відновленні краси й духовного змісту слова. Через них поетеса висловлює свої етичні принципи, філософські роздуми про життя, історію, любов і смерть. Її перифрази апелюють до колективної пам’яті українського народу, утверджують цінності свободи, гідності, гуманізму.

Інтерпретаційно перифраз у творчості Костенко виступає не просто тропом, а способом художнього пізнання світу. За допомогою перифрастичних образів поетеса відкриває нові смислові виміри звичних понять, перетворює слово на живий організм, що мислить і відчуває. Вона надає мові метафізичного звучання, у якому поєднуються індивідуальний досвід і вселюдська мудрість.

Отже, перифраз у поезії Ліни Костенко — це синтез краси, моралі й інтелекту. Він виконує роль художнього ядра її поетичного світу, втілюючи головну ідею творчості поетеси — служіння слову як вищій формі духовності.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що перифраз — це не лише лінгвістична одиниця, а й художньо-філософський феномен, у якому концентрується естетична й моральна енергія українського слова. Його вивчення має важливе значення для розвитку сучасного мовознавства, поетики й лінгвостилістики, оскільки відкриває нові шляхи розуміння взаємодії мови, культури та художнього мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

1.               Ардан Н. М. Перифраз як стилістичний засіб сучасної української мови // Українська мова і література в школі. – 2015. – № 5. – С. 32–37.
2.               Бабич Н. Д. Практична стилістика сучасної української мови : навч. посіб. – Львів : Світ, 2003. – 439 с.
3.               Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник. – Київ : Академія, 2004. – 344 с.
4.               Білодід І. К. Лексика сучасної української літературної мови. – Київ : Наукова думка, 1973. – 350 с.
5.               Бондар О. І. Стилістика української мови : навч. посіб. – Київ : Академія, 2010. – 320 с.
6.               Бондар О. І. Перифраз у системі виражальних засобів мови // Мовознавство. – 2012. – № 1. – С. 45–53.
7.               Васильєва Н. О. Емоційно-експресивні можливості перифразу в поетичному мовленні // Філологічні студії. – 2019. – Вип. 17. – С. 88–96.
8.               Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови. – Київ : Наукова думка, 2004. – 399 с.
9.               Вороніна Т. П. Семантична структура перифразу в сучасній українській мові // Наукові записки Ніжинського держ. ун-ту ім. М. Гоголя. Серія: Філологічні науки. – 2016. – Вип. 3. – С. 112–119.
10.           Грищенко А. П. Стилістика української мови : навч. посіб. – Київ : ВЦ «Академія», 2011. – 288 с.
11.           Єрмоленко С. Я. Стилістика української мови. – Київ : Либідь, 2012. – 432 с.
12.           Загнітко А. П. Сучасний український мовний простір: граматика, текст, дискурс. – Донецьк : ДонНУ, 2011. – 512 с.
13.           Золотова Г. А. Комунікативна граматика : навч. посіб. – Київ : Либідь, 2009. – 296 с.
14.           Ільченко Н. В. Функціонально-семантична характеристика перифразів у публіцистичному мовленні // Вісник ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія: Філологія. – 2018. – Вип. 80. – С. 125–133.
15.           Караман С. О., Караман О. В., Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова : підручник. – Київ : Лінгвіст, 2019. – 528 с.
16.           Калашник В. С. Мовна образність у художньому тексті. – Харків : Основа, 2008. – 312 с.
17.           Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник. – Київ : Академія, 2010. – 464 с.
18.           Коваль А. П. Культура української мови. – Київ : Либідь, 2009. – 256 с.
19.           Колоїз Ж. В. Українська лексикологія : навч. посіб. – Київ : ВЦ «Академія», 2013. – 304 с.
20.           Левченко Н. М. Перифраз у сучасному українському мовленні: семантичні та прагматичні аспекти // Українська мова. – 2018. – № 2. – С. 75–86.
21.           Лисиченко Л. А. Українська стилістика і культура мови : навч. посіб. – Київ : ВЦ «Академія», 2003. – 312 с.
22.           Москальська О. І. Граматика і стилістика сучасної української мови. – Київ : Освіта, 2014. – 256 с.
23.           Мороз Т. В. Метафоричні й метонімічні основи перифразів у сучасній українській мові // Лінгвістичні студії. – 2020. – Вип. 40. – С. 99–107.
24.           Непийвода Н. І. Фразеологічні та перифрастичні засоби вираження оцінності // Науковий вісник Чернівецького університету. Філологія. – 2017. – Вип. 801. – С. 45–51.
25.           Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник. – Київ : Либідь, 2011. – 384 с.
26.           Радевич-Винницький Я. І. Українська мова: культура, норми, стилі. – Львів : Світ, 2008. – 456 с.
27.           Сидоренко О. Л. Образність перифразів у сучасному українському поетичному мовленні // Філологічні обрії. – 2021. – Вип. 14. – С. 62–69.
28.           Тараненко О. О. Мовна норма і тенденції розвитку сучасної української мови. – Київ : Інститут мовознавства НАН України, 2015. – 276 с.
29.           Шевельов Ю. В. Історична фонологія української мови. – Київ : Темпора, 2002. – 480 с.
30.                     Шульга Н. В. Функціональні типи перифразів у сучасній українській публіцистиці // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. Серія: Філологічні науки. – 2022. – Вип. 88. – С. 130–139.
31.                     Bakalavr. Сайт для студентів та учнів URL: https://www.bakalavr.com (дата звернення: 03.08.2026)
32.                                                      Avtora. Сайт для студентів та учнів URL: https://www.avtora.com.ua (дата звернення: 03.08.2026)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

Додаток А

Картотека перифразів у поетичній мові Ліни Костенко

№	Перифраз	Пряме значення	Джерело (твір)	Тип перифразу	Естетична функція
1	Денне світило	Сонце	Над берегами вічної ріки	Метафоричний	Символ світла, істини
2	Дзеркало часу	Історія, пам’ять	І все на світі треба пережити…	Філософський	Рефлексія пам’яті
3	Ріка життя	Плин часу, доля	Над берегами вічної ріки	Символічний	Безперервність буття
4	Вічна тінь війни	Наслідки війни	Пастораль ХХ століття	Метафоричний	Трагізм історії
5	Свята земля	Україна	Берестечко	Патріотичний	Сакральна пам’ять
6	Вогонь серця	Любов, натхнення	Крила	Емоційний	Символ творчості
7	Дзвін совісті	Моральна свідомість	І все на світі треба пережити…	Етичний	Заклик до очищення
8	Вечірнє сонце	Мудрість, підсумок	Вечірнє сонце, дякую за день	Ліричний	Символ вдячності
9	Слово — меч духовності	Мова, поезія	Маруся Чурай	Філософський	Віра в силу слова
10	Срібло дощів	Осінній дощ	Осінній день	Образний	Естетика природи

(повна таблиця може містити до 100 позицій, відповідно до додатка «Картотека перифразів.docx»)

 

 

 

 

 

Додаток Б

Схема класифікації перифразів у поезії Ліни Костенко

Рівень класифікації	Тип перифразу	Приклад	Основна функція
Семантичний	Метафоричний	Вогонь серця	Емоційно-естетична
Семантичний	Евфемістичний	Останній шлях	Пом’якшення виразу
Тематичний	Історико-патріотичний	Свята земля	Національно-ціннісна
Тематичний	Природно-космічний	Денне світило	Піднесення природи
Функціональний	Етичний	Дзвін совісті	Моральна оцінка
Функціональний	Філософський	Ріка життя	Пізнання буття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

Формально-граматичні моделі перифразів у поезії Ліни Костенко

№	Тип моделі	Приклад	Граматична характеристика	Контекст функціонування
1	Іменниково-іменникова (родовий зв’язок)	Перлина степів	Головне слово — іменник, уточнення в родовому відмінку	Поетичний опис природи
2	Прикметниково-іменникова	Вічне місто	Атрибутивна конструкція	Топонімічна поезія
3	Предикативна	Той, хто несе світло знань	Підрядне означальне речення	Гімн учителеві
4	Порівняльна	Білий, як сніг, лебідь	Порівняльний зворот	Ліричний пейзаж
5	Дієслівна	Горить у серці слово	Предикативна основа з метафоричним дієсловом	Символ духовної сили
6	Апозитивна	Співець правди й волі — Тарас	Прикладка	Образна персоніфікація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Г

Приклади контекстуального використання перифразів

І все на світі треба пережити,
бо кожен фініш — це, по суті, старт…
(Ліна Костенко, «І все на світі треба пережити…»)

Перифраз кожен фініш — це старт інтерпретується як філософський символ оновлення життя, трансформації досвіду в новий початок.

А над землею — вічна ріка життя…
(Ліна Костенко, «Над берегами вічної ріки»)

Перифраз вічна ріка життя репрезентує концепт часу як безперервного руху; має філософське, екзистенційне й естетичне значення.

Дзвін совісті у серці не вщухає…
(Ліна Костенко, «І все на світі треба пережити…»)

Перифраз реалізує морально-етичну функцію, виражаючи внутрішній духовний контроль людини над власними вчинками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Д

Візуальна модель “Функціонально-семантичне поле перифразів Ліни Костенко”

                 ┌─────────────┐

                 │  ПРИРОДА   │

                 └─────┬───────┘

                       │

          ┌────────────┴────────────┐

          │                         │

   «Денне світило»           «Срібло дощів»

 (естетика природи)         (емоційна мелодика)

          │                         │

     ┌────┴────┐              ┌─────┴─────┐

     │ ІСТОРІЯ │              │  ДУША     │

     └────┬────┘              └────┬──────┘

          │                         │

   «Свята земля»            «Дзвін совісті»

 (патріотичний сенс)        (етико-філософський)

          │

     ┌────┴────┐

     │ СЛОВО   │

     └─────────┘

   «Меч духовності» — ідеал краси, правди, моральної сили

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Е

Аналітична таблиця “Перифрази як елементи ідіостилю Ліни Костенко”

№	Ознака ідіостилю	Прояв у перифразах	Естетичний ефект
1	Лаконізм і точність	Життя іде і все без коректур	Ефект філософської завершеності
2	Метафоричність	Дзвін совісті, ріка життя	Піднесеність, узагальнення
3	Етична домінанта	Слово — меч духовності	Моральна напруга
4	Символічність	Свята земля, сонце в душі	Гуманістичний ідеал
5	Музикальність слова	Срібло дощів, тихий дощ пам’яті	Звукова гармонія, емоційність