ПЕРСПЕКТИВНІ ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ

Воїнова Л.Л.

Заступник директора з навчально-виробничої роботи

Державного навчального закладу «Вище  училище №» м.Херсона»

 

ПЕРСПЕКТИВНІ ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ

 

                         Анотація: В статті визначено проблему розвитку професійного

                       навчання робітничим професіям та надання рекомендацій щодо їх

                        вдосконалення 

Ключові слова: професійне навчання, робітничі кадри, професійно-технічна освіта, якість робочої сили, кваліфіковані робітники.

 

 Основний виклад матеріалу. Насиченість виробничих процесів інформаційними технологіями, які відбуваються дуже швидкими темпами, розвиток сучасної техніки, вимагають не просто високого, а якісно нового рівня підготовки робітничих кадрів. Тому забезпечення професійної компетенції є головним завданням професійного навчання сучасних робітничих кадрів, їх «універсальність» і конкурентоспроможність на ринку праці, які відповідали б високим запитам роботодавців.

Брак кваліфікованих робітничих кадрів, їх відтік на зовнішні ринки праці є однією з проблем і реалій вітчизняної економіки. В зв'язку з цим, система професійно-технічної освіти вимагає радикального реформування, що забезпечує випереджувальне, неперервне підвищення кваліфікації робітників. Причина цього явища - не тільки вигідніші економічні умови, спад вітчизняного виробництва, але, на жаль, і відставання процесу реформування системи освіти від зростаючих потреб сучасного виробництва.

Професійно-технічна освіта, як одна із важливих освітніх підсистем, є глибоко інтегрованою з виробництвом та сферою послуг і відіграє ключову роль у побудові конкурентоспроможної вітчизняної економіки.

Професійно-технічна освіта в Україні, в умовах незалежності, поступово, але неухильно рухається в напрямку системних реформ, які мають вивести її на якісно новий рівень, що в свою чергу, забезпечить ефективне використання її головної функції - підготовку високо кваліфікованих фахівців широкого профілю, соціально-адаптованих, здатних задовольнити вимоги економічних структур, а також упродовж усього життя самостійно здобувати та оновлювати вміння і знання, необхідні для повноцінної трудової діяльності.

Зростання попиту на робітників високої кваліфікації і компетенції стає глобальним і вимагає постійних пошуків ефективних шляхів оптимізації підходів і методів їхньої професійної підготовки. Незважаючи на те, що шляхи пошуку у різних країнах дещо відрізняються, їх загальною метою є максимальна швидка підготовка фахівців з кваліфікацією широкого профілю, зорієнтованих на конкретні робочі місця. У робітників, і перш за все у молоді, повинна бути сформована кваліфікація, яка б дозволяла успішно конкурувати на ринку праці та задовольняла сучасні вимоги роботодавців. Її параметри сьогодні визначаються такими критеріями:

-    кваліфікація робітників має широкий профіль і відповідає вимогам виробничих процесів конкретних технологій у виробництві та сфери послуг;

-    кваліфікація підвищується у відповідності з розвитком техніки і технології;

-    робітник на реальному робочому місці володіє необхідним комплексом знань у сфері менеджменту, соціальної психології, колективної співпраці тощо;

-    робітник готовий до змін та інновацій.

Формування цих параметрів має розпочинатися в системі первинної освіти. Її зміст повинен базуватися на вимогах роботодавців до сучасних кваліфікацій, розпізнаванні перспективних кваліфікацій.

      Конкуренція на ринку праці та підвищення якості продуктивності праці вимагає від робітників високих професійних знань, технічної грамотності та рівня культури праці. Заклад професійної(професійно-технічної) освіти  повинен гарантувати рівень підготовки, який відповідає міжнародним вимогам і регіональним потребам. На вирішення зазначених проблем спрямована інноваційна діяльність педагогічних працівників навчального закладу. Потрібно пам’ятати, що не досить підготувати досвідченого кваліфікованого робітника, необхідно поряд з професійною підготовкою здійснювати виховання психологічної готовності працювати на виробництві.

Сучасний ринок праці вимагає від робітника не лише глибоких теоретичних знань, практичних умінь та навичок, а й швидкої модернізації, креативності, постійного оновлення власного досвіду у виробничій сфері. Саме тому викладачам і майстрам виробничого навчання необхідно постійно опановувати нові технології, розвивати власне мислення, удосконалювати вміння та навички, щоб заохочувати до активної виробничої діяльності учнів - не як виконавців поставлених завдань, а як творчих особистостей, здатних до активного пошуку й втілення інноваційних технологій виробництва.

Сучасна будівельна галузь потребує професійно-мобільних, конкурентоспроможних кваліфікованих робітників. Тому, на сьогоднішній день, пріоритетними завданнями для «Вищого професійного училища №2 м.Херсона» є:

- підготовка кваліфікованих робітників відповідно до ринку праці за новими перспективними напрямками, які обумовлені регіональними особливостями, економічною специфікою територіально-виробничих підприємств;

- оволодіння інноваційними технологіями виробництва;

- впровадження у навчальний процес новітніх освітніх та інформаційних технологій;

- формування професійної компетентності відповідно до професії;

-відкриття нових ліценцій з професій, необхідних на даний час.

В процесі навчально-виробничої діяльності учнів важливу роль відіграють:

- зміст  навчально-виробничої діяльності;

- форми й методи її реалізації.

Уроки теоретичного і виробничого навчання, весь навчальний процес, вся система контролю знань повинні відповідати таким сучасним вимогам:

- залучення учнів до процесу пошуку, де вони постійно перебувають у стані співробітництва, творчості;

- розвиток уміння трансформувати знання в професійну компетентність.

Основні завдання, які викладач, майстер виробничого навчання ставлять перед собою:

- оптимізація уроків теоретичного і виробничого навчання;

- застосування інноваційних методів і прийомів навчання;

- впровадження інноваційних виробничих технологій у навчально-виробничий процес.

Основна увага в підготовці майбутніх фахівців  акцентується на тому, що навчальний процес будується таким чином, щоб учні оволодівали професійними навиками, закріплювали знання й уміння, перетворювали їх на інструмент практичної дії та комунікації. Адже нові знання накопичуються й опрацьовуються довкола самої діяльності, що моделюється, а та в свою чергу породжує потребу учнів у поповненні нової потрібної інформації.

Зауважу, що сьогодення також вимагає від особистості не лише конкретні знання, уміння та навички, а й здатність до продуктивної співпраці з іншими людьми, самостійного й відповідального прийняття рішень.

Сьогодні, як і вчора, і завжди працівник зобов’язаний бути творцем. На будь-якій ділянці проявляти власну ініціативу, вносити нові технічні ідеї, досягати максимального економічного ефекту, дотримуватися точності розрахунків. Тому треба вміти підставляти числові дані у відповідні формули, складати технологічні карти виробничих процесів, виготовляти креслення, розраховувати кількість потрібного матеріалу, розуміти і аналізувати отриманий результат.

Пізнавальний інтерес та творча активність учнів розвиваються шляхом використання активних форм і методів навчання, які спираються на несподіваність, парадоксальність, цікавість, проблемні ситуації. Процес реалізації навчально-виробничого процесу здійснюється завдяки співпраці з фірмами, які допомагають в оволодінні новітніми технологіями виробництва та використанні новітніх матеріалів. У період вивчення конкретних операцій того чи іншого трудового процесу формуємо в учнів елементи професійної дисципліни, творчості й культури праці, основ професійної компетенції. Сьогодні роботодавець вже не бажає «доучувати» нашого випускника у себе на підприємстві.

Основними напрямками у підготовці професійно мобільного кваліфікованого робітника в умовах соціального партнерства визначено:

- здійснення спільно з роботодавцями постійної  цілеспрямованої профорієнтаційної роботи з абітурієнтами та учнями;

- оперативна  інформованість представниками підприємств про потребу у кваліфікованих робітничих кадрах з тієї чи іншої професії;

- можливість залучати до участі в навчально-виробничому та виховному процесі представників соціальних партнерів, у тому числі й роботодавців;

- своєчасне оновлення змісту професійного навчання відповідно до змінених умов виробництва;

- надання можливості учням вивчати  нові технології та працювати з сучасними матеріалами у навчальних майстернях училища;

- включення учня у безпосередній виробничий процес на підприємстві під час виробничої практики сприяє більш швидкій адаптації до виробничих умов та виробничого колективу;

- підготовка учнів до конкретних  виробничих умов;

- забезпечення впевненості у одержанні першого робочого місця за професією.

Перспективним шляхом формування кваліфікованих фахівців високої професійної компетенції для викладачів та майстрів виробничого навчання - це створення таких умов, за яких учень відчуватиме свою успішність, свої інтелектуальні досягнення, що зробить продуктивним сам процес набуття знань. Головним при цьому є не прагнення дати учням якомога більше інформації, а турбота про глибину та якість набутих ними знань, яку вони зможуть застосувати у професійній діяльності та повсякденному житті.

Сьогодні українські підприємства потребують висококваліфікованих газозварників, ливарників, токарів, слюсарів-інструментальників, фрезерувальників тощо. Є підстави вважати що  потреба у кваліфікованих робітниках у більшості регіонів України задовольняється не більше як 1/3. Такі дані дають вибіркові обстеження на підприємствах промисловості [2, С. 34].  Водночас, спостерігається суттєве скорочення учнів навчальних закладів, в середньому на 8 тис. учнів за рік; за період з 2009-го р. по 2019-й р. кількість учнів у ПТНЗ зменшилася на 121,7 тис. осіб, випуск кваліфікованих робітників – на 30 тис. осіб [3, С. 443].

 З вище сказаного слідує, що на ринку праці відбувається кадровий дефіцит, а також незатребуваність частини випускників ПТНЗ. Слід відмітити, що не має гарантії щодо працевлаштування на гідне робоче місце за наявності професійно-технічної освіти. Адже, кожен третій, серед безробітних, має  професійно-технічну освіту. Таку тенденцію спостерігаємо на протязі останніх 10 років: (наприклад, серед безробітних, зареєстрованих у 2010 р. (544,9 тис. осіб)  таку освіту мали 34,6% або 188,5 тис. осіб). Тому з впевненістю можна сказати, що держава марно витрачала кошти на підготовку таких робітників, а потім вона ж знов витрачає кошти на виплату соціальної допомоги у зв’язку з безробіттям і подальше їх перенавчання  за направленням служби зайнятості.

Такий стан справ підтверджує відсутність системного підходу до підготовки робітничих кадрів, який свідчить про дисбаланс у сфері підготовки робітничих кадрів, що спостерігається між обсягом та структурою попиту на робітничі кадри і обсягом та структурою їх пропозиції; між вимогами роботодавців до якості робочої сили і можливостями задоволення таких вимог. Залишаючись все ще потужною системою підготовки кадрів, профтехосвіта не в змозі швидко адаптуватися до структурних змін в економіці, коливань ринкового попиту, забезпечити кількісно-якісні вимоги роботодавців до підготовки робітників. Опитування  експертів доводять, що частково задоволені якістю підготовки робітників лише 40% роботодавців, зокрема, підприємства  машинобудування сьогодні відчувають гостру потребу у робітниках не 3-го розряду, як масово пропонують ПТНЗ, а  5-6 розрядів [2, С. 34].

 Формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів не означає забезпечення можливостей його реалізації в умовах, коли ПТНЗ вимушені були перепрофілюватися  у першу чергу на підготовку малозатратних професій і тих, які першочергово відповідають  попиту населення, інтересам і очікуванням абітурієнтів та їх батьків, а не  потребам роботодавців на сьогоднішній день. Механізму взаємодії між замовниками і виконавцями  у сфері професійного навчання кадрів нині все ще не сформовано, внаслідок чого маємо деформації у підготовці кадрів, їх розподілі та використанні. Сьогодні ПТНЗ готують більш як утричі менше кадрів у розрахунку на 10 тис. населення, ніж у вищих навчальних закладах, про що говорять дані державної служби статистики України, тоді як попит ринку праці упродовж 2010-2018рр. більш як на 60-70% орієнтований на робітничі професії і менш як на 30% – на фахівців з дипломами вищої школи [3, С. 330, 443, 444, 446; 4, С. 183].

Нині профтехосвіта перебуває на роздоріжжі, до старих проблем додалися нові. Міністерство освіти та науки  України не спроможне їх розв’язати без належної підтримки з боку держави і громадськості. Зруйновано не тільки зв’язок переважної більшості професійних технічних навчальних закладів з базовими підприємствами, але й їх навчально-матеріальну базу. Обсяги фінансування професійно-технічної освіти зменшилися внаслідок зміни форм власності підприємств та розвалу планової економіки. За радянських часів близько 40-50% фінансування профтехучилищ здійснювалося базовими підприємствами, галузевими міністерствами й відомствами. В сучасних умовах розвитку країни жодне підприємство не обтяжує себе утриманням закладів профтехосвіти. Оскільки практично вся діяльність цих закладів фінансується з державного бюджету, грошей хронічно не вистачає і ефективність такої освіти постійно знижується [5].

Вважаємо, що такий стан речей у сфері навчання та підвищення кваліфікації унеможливлює  реалізацію завдань модернізації економіки та підвищення її конкурентоспроможності, адже рух в інформаційне суспільство потребує готовності майбутніх робітників, фахівців, керівників працювати на сучасному обладнанні, з новими технологіями, упроваджувати інновації тощо. Масова неготовність працівників до таких завдань може надалі призвести до масової неконкурентоспроможності вітчизняних найманих працівників,  які втратять як наявні, так і модернізовані робочі місця, не витримавши конкуренції з іноземними працівниками.

Протиріччя між потребами модернізації вітчизняних підприємств і нестачею кадрів професійних робітників, висококваліфікованих інженерів, фахівців-представників новітніх видів діяльності (такі сотнями з’являються у світі щорічно), погіршенням якості підготовки – усе це неодмінно накладає негативний відбиток на соціально-трудові відносини, оскільки гальмує реалізацію головних економічних інтересів соціальних партнерів у сфері праці, передусім, заважає отримувати бажаний дохід. З нашої точки зору, наявні переваги в освіті кадрів Україна швидко втрачатиме за умов відсутності системи безперервного навчання найманих працівників. Наслідком такої ситуації стає перетворення України в "постачальника" дешевої робочої сили для країн Європи та інших розвинених держав світу.

Застосування системи пільг і бонусів може стимулювати роботодавців до професійного розвитку робітничих кадрів. Підготовка кадрів безпосередньо на виробництві, на існуючій матеріально-технічній базі та за участю кваліфікованих майстрів-наставників виробничників залишається ресурсом вирішення кадрових проблем підприємства. Однак отримання сертифікату по закінченню курсу навчання, що дозволяє робітнику працювати за фахом лише на цьому підприємстві, суттєво обмежує можливості працевлаштування на інших підприємствах. Це підтверджує можливість застосування зарубіжного досвіду „сертифікації знань”, який передбачає можливість видачі працівникам сертифікату після проходження професійного навчання працівників безпосередньо на виробництві. Цей сертифікат підтверджується у ході атестації Незалежної кваліфікаційної комісії, та передбачає видачу сертифікату державного зразку, що визнається іншими підприємствами.

Посилення мотивації роботодавців до професійного навчання робітничих кадрів передбачає активізацію розвитку соціального діалогу. Залучення соціальних партнерів до організації та здійснення контролю за якістю професійного навчання може бути забезпечено на основі:

-     включення умов організації та проходження навчання до колективного договору на національному, галузевому рівнях і на рівні підприємств;

-     забезпечення участі в процедурі оцінювання та сертифікації знань, отриманих у ході навчального процесу;

-      надання оплачуваної відпустки для підготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів [6].

Висновки. Незалежно від кризової ситуації слід розуміти, що надалі перспективи інноваційного розвитку означатимуть більший попит на кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, здатних до інновацій. Тому варто мати на увазі необхідність особливої турботи про цю категорію персоналу. Виходом з такої ситуації має бути організація масового перенавчання працівників в інтересах підвищення їхньої конкурентоспроможності й створення модернізованих робочих місць, яким притаманна більш висока оплата праці й привабливі умови праці.

Одним з основних кроків, що дозволяють подолати цю тенденцію, є внесення змін в законодавчу базу професійно-технічної освіти, зокрема, розробка, затвердження і впровадження Державних стандартів на робітничі професії.

 

Література:

1. Капченко Р.Л.  Інновації у професійному навчанні – засіб формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери / Р.Л. Капченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. nbuv.gov.ua/portal/natural

2. Гнибіденко І.Ф. Трудовий потенціал промисловості – основа економічної безпеки України / Проблема ефективного використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового сектору економіки України. Доповіді між нар. наук.-практ. конф., м. Київ, 28-29 листопада 2007 р. У двох томах. – К.: РВПС України, 2008.– Т.1.– С. 32 – 40.  

3. Статистичний щорічник України  // Державна служба статистики України, К.: ТОВ «Август Трейд»».–К., 2018.– 559 с.

4. Економічна активність України 2010: Статист. збірник / Державна служба статистики України, К.: Держаналітінформ, 2011.– 207 с.

5. Бахтін М.І. Організаційно-технічні аспекти підготовки сучасних робітничих кадрів: історія і сучасність // [Електронний ресурс] / М.І. Бахтін // Режим доступу: http://www.filosof.com.ua/jornel/M_59/Bahtin.pdf

6. Орлова А.А. Стимулювання розвитку системи професійного навчання робітничих кадрів в Україні [Електронний ресурс] / А.А. Орлова // Ефективна економіка. ― 2012. ― № 11. ― Режим доступу :  http://www.economy.nayka.com. ua/index.php?operation=1&iid=1572