Петро Калнишевський - кошовий отаман Запорозької Січі

Петро Калнишевський- кошовий отаман Запорозької Січі

Підготувала вчитель історії Дворічанського ліцею Дворічанської селищної ради ІНЯГІНА Н.В.

Згідно з документами архіву Нової Січі (1734—1775), Калнишевський походив із селянського («мужичого») роду;

Народився 20 червня 1690 / липень 1691 с. Пустовійтівка, Лубенський полк,

Гетьманщина (нині Роменський район,

Сумська область, Україна)

На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще в юному віці, у 8

років, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську

Запорозькому. Відзначався своїм розумом та фізичною силою.

 Був військовим осавулом і відповідав за стан та організацію війська, потім суддею Війська Запорозького Низового (1760). У 1762 р. обраний кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий із посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його Кошовим і переобирала на найвищу державну посаду Січі протягом наступних 10 років (до анексії Війська Запорозького Низового 1775).

За союзницькі дії у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман у віці 80 років став кавалером найвищого ордена Російської імперії — Андрія Первозванного, йому присвоєно військовий чин генерал-поручника Російської армії.

Обстоював земельні володіння і територіальні права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Санкт Петербурга (1755—1756, 1762, 1765). Прагнув посилити свою владу й обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, про заселення запорозьких земель, сприяючи переселенню туди селян з Лівобережної, Правобережної та Слобідської України. Попри вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Уважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового: 1770 р. там налічували 45 сіл та близько 4000 хуторів-зимівників. Калнишевський був людиною заможною і віруючою. Коштом Калнишевського збудовано церкви: святої Трійці в с. Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромни, СвятоМиколаївську в м. Сміле тощо; придбано багато церковної літератури, фінансував чимало шкіл тощо.

Текелій Петро Абрамович

4 (15) червня 1775 р. війська під командуванням Текелія (66 тис. чол., 50 гармат) та генерала Федора Чорби оточили Нову Січ, а 5 (16) червня здобули її. За наказом Текелія Січ було зруйновано, а запорозьку старшину заарештовано.

Після ліквідації Текелій отримав багаті наділи на землях Січі.

Скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще не повернулося з війни росіяни оточили Січ. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

Російські вояки розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом зі старшиною Калнишевського 25 червня 1776 року було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправили наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами і тримати під вартою солдат монастиря».

3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ (рос)». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводилися до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності й намаганні створити незалежне управління.

Соловецькі острови      Вікно в'язничної камери кошового отамана

Петра Калнишевського на Соловках

Указом нового імператора Російської імперії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 31 жовтня (13 листопада) 1803 року.

Похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед

Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті СпасоПреображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом:

Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по

Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю.

Могильна плита Петра Пам'ятна монета НБУ, присвячена Калнишевського Петрові Калнишевському

На час ув'язнення Петру

Калнишевському було 86 років. Неймовірно, що він зміг прожити (чи то скоріше, проіснувати) в жахливих умовах ув'язнення 25 років. Коли наприкінці життя його перевели з камери в інше приміщення, у ній залишилося більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього виросли великі нігті, довга борода, а весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей.

Пам'ятник Петру

Калнишевському на Соловках

Пам'ятник Петру Калнишевському в Недригайлові