Підбірка віршів для виразного читання на виховному заході, присвяченому Дню Перемоги

 

 

Підбірка віршів для  виразного читання на виховному заході, присвяченому Дню Перемоги

 

1. Доки світанками сонце встає,

 А на калині зозуля кує –

 Пам’ять людська не забуде повік

 Мук закатованих, попелу крик.

 Там, де кривавий пройшов душогуб,

 Свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах.

Навіть боїться гніздитися птах.

 Віти – мов горе заламаних рук.

 Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

 

2.Доки світанками сонце встає –

 Нам на калині зозуля кує!

 Тільки, як тріскає в тиші земля,

 Стогін важкий із могил промовля:

 «Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

 І нам життя всміхалося колись.

Ми мали в серці мужність і любов

Хоча зотлілий попіл захолов,

Ми вірили у Перемоги час

 І  голос наш і досі не погас.

 

 3.Не треба сліз! Ще наші нас печуть,

 Як тихо плаче росами трава.

 Нехай же мирно променіє путь,

 Для тих, хто наших мук не забува!

 Коли не спить далекий небосхил

 І стелиться туманом сивина,

 Наш гнівний голос чути із могил:

 «Хай буде тричі проклята війна!»

 

4. Перегортаючи сторінки Великої Вітчизняної, зважмо прочитане і почуте. Зважмо не тільки розумом, а й серцем. Крізь розпалене катами полум’я, мовби прориваються у наше сьогодення стогін, передсмертні муки приречених. Матерів, від яких забирали і кидали в полум’я немовлят, дітей, на чиїх очах спалювали матерів, непорятованих стариків, чию старість не пощадили нацистські бузувіри.

 

 

 

 

5.Священна пам’ять в спадок нам дана,

Вона вогонь незгасний запалила,

Там, де солдатська вирита могила,

 Де громом прокотилася війна.

 Не владний час війни зітерти слід,

 І вдячна пам’ять вічно буде жити,

 Як кров бійця, живі палають квіти

 На тлі печальних мармурових плит.

 

 

 6.Мій дід у сорок другому упав

На білий сніг, що чорним став од бою,

 Моє життя він прикривав собою,

Щоб я в шаленім вирі не пропав.

 Милує зір село моє навколо,

 Та й досі тут відлунює війна.

 Йдемо до обелісків, мов на сповідь,

 І згадуєм полеглих імена.

 

6. Запалімо свічечку скорботи

 Тим усім, кого взяла війна,

Хто в бою загинув, на роботах

У Німеччині, чи в таборах.

Всім убитим, спаленим катами,

Всім дідам і прадідам своїм,

Всім, хто чесно бився з ворогами,

Вічна пам’ять їм і наш уклін!

 

7. 74 роки  минуло від тоді, як відгреміли переможні залпи Другої світової. За вікном 21 сторіччя. А Україна стікає кров′ю на Донбасі. Кожен день приносить нам жертви. От і недавно 23 квітня 2019 року загинув у зоні бойових дій учитель Зачепилівського ліцею Коновод Юрій Миколайович. Для нас він навіки залишиться героєм, який безмежно любив нас із вами, любив свою Україну, але якби не ця війна він міг би ще довго жити, навчати дітей, ростити  онуків, радіти життю.

 

 8. Ми, діти, просимо вас дорослих зробити все, аби на нашій землі не було війни. Заради нас, ваших дітей зробіть це!

 

 

 

 

 

 

 

9.Ще рік назад ходив в сорочці син,

Радів, співав і веселився.

Тепер не одягне її більше він,

У Божім Вічнім царстві оселився

 

Ота сорочка, вишита нитками,

Мов оберіг, допомагала сину.

Та смерть його холодними руками

Так жадібно забрала в домовину

 

Сидить старенька мати у вікна.

В очах минуле безтурботне й тихе,

Якого вже не знатиме вона,

Його забрало невблаганне лихо

 

Те лихо, що вже довгий час руйнує,

Що нищить український наш народ,

Що котрий рік уже панує

Й не визнає простих людських чеснот

 

Та не зважаючи на це ми будем вірить,

Боротися допоки стане сили.

В серцях людських ніколи не загинуть

Солдати, що свої розкрили крила

Розкрили й захистили ними нас:

Жінок, дітей, батьків стареньких

Душею й тілом прикривали вже не раз.

Молилися щодня за рідну неньку

 

Молилися вони тоді. Тепер

Молитиметься кожен українець щирий,

За тих, хто захищаючи помер,

Полинув у блажений вічний вирій.

 

 

11.Ми хочемо, щоб на нашу землю не ступала нога завойовника, а  українці жили у мирі і злагоді.

 

12.Хай літають завжди журавлі,        

Колоски видзвонюють налиті,        

Ми за те, щоб мир був на землі        

Для усіх дітей на цілім.

 

 

 ДВОЄ НА МАЙДАНІ... (вірш-А.Матвійчука)

 

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

 

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

 

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

 

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чорний шолом.

 

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

 

І дивились – не те щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

 

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

 

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, -

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

"Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить...

 Бережіть себе в світі, синочки

І Вкраїну свою бережіть!

 

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров'ю спливла,

Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!".

 

 

.