Пікнік «Козацькі розваги» дегустація козацької кухні

Проєкт

«Меню від КОЗАКА»

Мета проєкту:

Розкрити невичерпне багатство української національної (козацької) кухні; довести перевагу смакових якостей і раціональність давніх козацьких страв; показати легкість у засвоєнні рецептури, приготуванні козацьких страв і організації здорового харчування підрос­таючого молодого покоління.

Виховувати в учнів почуття  патріотизму.

Меню

від КОЗАКА

Етапи роботи над проектом

1. Ознайомлення учнів із задумом вивчення теми, мети, вироблення ідей.
2. Етап планування, збір матеріалів.
3. Аналіз дослідження, вибір оптимального варіанта проекту.
4. Виконання учнями проекту.
5. Контроль та корекція вчителям.
6. Презентація проекту.

«Запорожці, як малі діти: дай багато — все з’їдять, дай мало - будуть задоволені».

Козацька їжа.

Харчування козаків обумовлювалось обставинами, в яких перебувало козацтво. Їжа завжди була простою.
Козаки кожного куреня мешкали разом зі своїм отаманом. Для приготування їжі у кожному курені був кухар, якому допомагали кілька хлопчиків, що приносили воду, подавали продукти слідкували за багаттям та чистили мідні казани після обіду. Кухар отримував два карбованці на рік від куреня і по п’ять копійок від кожного козака, який харчувався в курені.
На козацьких столах була їжа з городу, ланів, саду, лісу, річок: столовий буряк, капуста, огірки, цибуля, яблука, груші, ягоди, гриби, горіхи, риба, тощо.
Окрім того, заможні верстви козацтва частіше, а бідні – рідше (переважно у великі свята) вживали м’ясні страви: тушковані чи смажені качки, гуси, індики, різними способами приготовлені свинина, баранина, телятина, конина, м’ясо впольованих звірів тощо. Їли сири, а їжу здобрювали смальцем, маслом, олією, іншими жирами. Хліб у їжу похідні козаки не вживали.
До столу готували різноманітні юшки, як, наприклад, “козацьку тетерю” – відвар із риби на квасі, приправлений борошном чи пшоном, куліш - зварене круто пшоно, що заправлялося вишкварками і смаженою цибулею, «саламаху», що нагадувала кашу, та була приготовлена з борошна, води і солі.
Найбільш уживаною була риба: варена, копчена, солона, печена. Козаки часто-густо їли рибу, виловлену в місцевих водоймах - щуку, карася, лина, ляща, сома, плотицю.

Запорізькі козаки були невибагливі в їжі. Про них говорили: «Запорожці, як малі діти: дай багато — все з’їдять, дай мало - будуть задоволені». Козаки, які не належали до жодного куреня і заробляли собі на життя якимось ремеслом чи торгівлею, мешкали у своїх хатах на околицях, живучи за власний рахунок. Звичайно, вони мали ліпше харчування, ніж інші й до того ж їли хліб. В домашніх умовах їжа козаків не відрізнялася від їжі селян.
 

Популярністю ж користувалася у козаків, що довгий час проводили в походах, солона, в’ялена і сушена риба. Дніпро, озера і протоки Великого Лугу удосталь годували їх всякою рибою. Шматки червоної риби, наприклад, солили і вживали з хлібом «подібно до шинки». Сушену рибу в походах кришили в різні варива, а ікру з осетрових здобували спритні козацькі риболови. Жир з потрухів - виварювали, який або солили, або вживали відразу в їжу.
Часто готувалась щерба - рідко заварене борошно на риб’ячій юшці. Уже пізніше так стали називати круту юшку з різних видів риб або юшку, заправлену різними крупами. Юшку нерідко їли разом з крутою тетерею — пшоняною кашею, до якої під час кипіння додавалось рідкувате, кисле житнє тісто. Варена, більш вишуканих порід риба, (осетри, коропа, соми) подавалась окремо або на імпровізованій серветці з очерету, або ж на «стяблі». За деякими відомостями, так називалась залізна таця з носиком для проціджування юшки, за іншими - «стябло» було дошкою з видовбаною серединою, щоб не стікала юшка.
Один мандрівник в своїх замітках писав, що «варити рибу на стяблі» означало після варива складати її «на образ кліток» в купи, вишиною в коліно. Рибу на підносах -«стяблах» подавали головою до отамана, який з риб’ячої голови і починав свою трапезу. Іноді варену або печену рибу могли поливати юшкою, в якій товкли часник з сіллю. Така приправа називалася «саламуром», «льоком».
Їли козаки з одного казана. В кожному курені вони стояли на найпочеснішому місці і були завжди натерті до блиску та грали роль символу військової єдності куреня. Він у них шанувався, як святиня. Козацькі бунти (а це явище було досить часто) починалися з того, що козаки перевертали свої казани. І зараз у Холодному Яру розташований пам’ятний знак «Склик». Тут у козацьку добу висів великий казан, звук ударів по якому скликав козаків на раду.

Куліш – простий, поживний суп, який варили чумаки на привалах, козаки в походах. Він замінював цілий обід. Пшоно кидали в окріп і варили до готовності, заправляли підсмаженою цибулею і салом. Куліш - одне з небагатьох блюд, яке готують в похідних умовах до цього часу.

Перш ніж сісти за обідній стіл, козаки читали молитву “Отче наш”, потім по знаку отамана куреня, що сидів на чолі столу, неквапливо бралися за їжу.