Північноатлантичний Альянс

Тема: НАТО

Слайд № 1

Якщо є щось безперечне сьогодні, якщо є щось неминуче в майбутньому

 це прагнення народів світу до свободи і миру

Альянс, або блок, заснований на принципах колективної оборони. Це Організація Північноатлантичного договору, або, по-іншому, Атлантичного альянсу. Розшифровка означає НАТО тільки одне це альянс країн, від Північної Америки і Європи. Країни прагнуть досягти ідеалів, прописаних в первинному договорі. Хоча досі перекладачі сперечаються про правильному варіанті написання. Зокрема, оспорюється слово "альянс". Адже з статутним документами організації це не альянс, а блок НАТО.

Радою Північної Атлантики в жовтні 1952 року була утверджена емблема альянсу. Коло символізує єдність та співпрацю, а розетка компаса вказує на спільний шлях до миру, обраний країнами-членами. 
 

Слайд № 2

Історія створення НАТО безпосередньо пов’язана з тими подіями, що відбувалися в світі після другої світової війни. Давайте спробуємо виявити корені НАТО ще глибше. З часу Французької революції за останні двісті років Европа змогла мирним шляхом змінити основи своєї безпеки. Сьогодні континент знову стоїть на порозі таких змін. Перша постнаполеонівська архітектура европейської безпеки була розроблена на Віденському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу великомасштабної европейської війни протягом 99 років.

У другий раз архітектура европейської безпеки була дещо змінена у Версалі в 1919 році. Центральну роль в цьому процесі відігравав президент Вудро Вільсон, але США поспішили відійти від участі в будь-яких структурах, створених за їх же допомогою. Коли у 1945 році знову настав час перегляду засад европейської безпеки, великі держави спочатку збудували систему, засновану на принципах, проголошених на Ялтинській і Потсдамській конференціях і у Статуті ООН. У 1947 лідери західних країн створили більш ефективну структуру колективної безпеки для мирного часу, в основу якої були покладені «доктрина Трумена», «план Маршала», НАТО, атлантичне партнерство і лідерська роль Америки.

10 грудня 1948 року представники держав-учасниць Брюссельського договору США і Канади розпочали у Вашингтоні переговори про укладання Північноатлантичного договору. Наслідком цих переговорів стало підписання Вашингтонського договору.

Слайд № 3

4 квітня 1949 р., після тривалих переговорів, у Великій залі Державного департаменту США у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Статуту Організації Північноатлантичного Договору (НАТО). Представники Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США та Франції. З серпня того ж року договір набрав чинності.

Слайд № 4

НАТО було створено як союз незалежних держав об’єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони з метою утримання і у випадку необхідності відведення будь-якої форми розв’язання проти них агресії. Першочерговим завданням НАТО є захист свободи та безпеки її членів політичними та воєнними засобами у відповідності зі Статутом ООН.

Північноатлантичний Союз проводить діяльність, спрямовану на встановлення справедливого та міцного миру в Европі. НАТО також являє собою трансатлантичне звено, що пов’язує безпеку США з безпекою Европи. В цій організації знаходять своє практичне втілення дійсні колективні зусилля її членів на підтримку їх загальних інтересів.

Слайд № 5

Первісними засновниками-членами НАТО були:

• 2 північно-американські країни) США, Канада,
• 3 країни Західної Європи) Франція, Італія та Великобританія,
• 3 країни Бенілюксу) Бельгія, Нідерланди, Люксембург,
• 3 країни Північної Європи) Норвегія, Ісландія та Данія,
• 1 країна Південної Європи) Португалія.

Слайд № 6

Історія Північноатлантичного альянсу поділяється на низку періодів, чітке датування яких має умовний характер, оскільки процеси налагодження та розвитку механізмів співпраці між країнами-членами в політичній, військовій, економічній та гуманітарній сферах не завжди чітко збігаються.

1949—1956

Після утворення організації розпочинається період розв'язанням загальних проблем безпеки, становленням системи колективної оборони, створенням основних керівних органів Альянсу, пошуком оптимальної структури та складу учасників.

1956—1967

Формувалися  основні принципи прийняття рішень в Альянсі — шляхом консенсусу, способу прийняття рішень, які безперечно є дійсно спільними і водночас враховують специфіку позицій кожної держави-члена організації.

1967—1975

Новий період розвитку НАТО розпочався у грудні 1967 року після схвалення Північноатлантичною радою доповідь бельгійського міністра закордонних справ П'єра Армеля , яка в подальшому мала назву «Доктрина Армеля. Вона проголошувала два основних принципи діяльності НАТО: оборона, тобто нарощування військового потенціалу блоку, і розрядка — проведення політики пом'якшення напруженості на Європейському континенті.

1975—1985

В середині 1970-х політика «розрядки» змінилася новим витком політичної конфронтації та військового протистояння, що було обумовлено радянською інтервенцією в Афганістані

1985—1990

З початком перебудови в Радянському Союзі і оприлюдненням горбачовської концепції «Європа — наш спільний дім» розпочинається період відлиги у відносинах НАТО і СРСР.

1990—2002

Впровадження комплексу завдань щодо вдосконалення потенціалів, створення Сил реагування НАТО та кардинальних структурних перетворень є так званою Празькою програмою трансформації.