План уроку 

Тема уроку: Предмет економічної, екологічної та правової науки. Закономірності взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Основна мета і завдання курсу.

1.   Навчальна: ознайомлення учнів з предметом економічної, екологічної і правової науки, закономірностями взаємодії суспільства і природи, визначення основних понять; визначення основної мети і завдання курсу.

2.   Розвиваюча: розвивати вміння узагальнювати та аналізувати.

3.   Виховна: виховувати свідоме ставлення до обраної професії, а також вміння застосовувати здобуті знання на уроці у повсякденній практиці.

Забезпечення уроку: конспект уроку, роздатковий матеріал

Тип уроку: урок формування нових знань

Міжпредметні зв'язки: економіка, екологія, право.

Хід уроку

1.     Організаційний момент            5 хв.

1.1. перевірка наявності учнів

1.2. повідомлення учням теми уроку

1.3. повідомлення учням плану проведення уроку

2.     Визначення мети уроку  - 5 хв.

Формування нових знань та вивчення закономірності взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. 3. Мотивація діяльності на уроці              - 5 хв.          

Важливість знань економічної, екологічної а правової  науки  в житті кожної людини, взаємозв’язок суспільства і природи.

3.1. Формування нових знань –                    - 25 хв.

3.2. Історичні аспекти походження терміну «економіка», «екологія»

3.3. Право та держава.

3.4. Зв'язок суспільства і природи.

3.5. Важливість знань економічної, екологічної і правової  науки в житті окремої людини і суспільства.

4. Домашнє завдання:                    - 5 хв.

                Вивчити конспект.

Предмет економічної, екологічної та правової науки. Закономірності взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Основна мета і завдання курсу. 

Екологія як самостійна наука сформувалася наприкінці XIX століття. Термін "екологія" запропонував у 1886р. німецький вчений Геккель (від грецьк. "ойкос" - будинок і "логос" - навчання). Таким чином, у буквальному значенні, екологія - наука про живі організми у себе вдома. Виникла екологія як біологічна наука і такою залишилася десь до середини XX століття.

Геккель дав таке визначення екології - це пізнання економіки природи, одночасне дослідження усіх взаємовідносин живого з органічними і неорганічними компонентами навколишнього середовища, включаючи неодмінно антагоністичні і неантагоністичні взаємовідносини тварин і рослин, що контактують один з одним.

Сучасна екологія - наука про стратегію і тактику збереження і стабільного розвитку життя на Землі.

Провідним у вивченні природних комплексів є принцип системності, який забезпечує підхід до них як до органічно цілісних систем.

Виходячи з системного підходу, об'єктом вивчення екології є екосистеми різного ієрархічного рівня.

Екологія – наука про структуру, властивості і закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня.

Завдання екології:

1. Вивчення загального стану сучасної біосфери планети, його формування й особливості розвитку під впливом природних і антропогенних чинників.

2.Прогноз динаміки стану біосфери в часі і просторі, в залежності від впливу різноманітних чинників.

3.Розробка шляхів гармонізації взаємодії суспільства і природи з метою зберігання самого життя на Землі.

Предметом  економічної  теорії  є  виробничі  відносини  в  їх  взаємодії  з продуктивними силами, а також організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства. 

Об’єктом   дослідження основ економічної теорії   є економіка в цілому, на всіх її рівнях: 

-                  мікрорівень  з  особливостями  діяльності  окремих  споживачів  і  виробників, продавців і покупців; 

-                  макрорівень зі специфікою функціонування господарства країни в цілому; 

-мегарівень з оцінкою діяльності в межах світового господарства і міжнародних економічних зв’язків. 

Вперше термін «економіка» ввів Аристотель у 3 ст. до н.е. У перекладі  з грецької  «економіка»  означає  мистецтво  ведення  домашнього  господарства («ойкос»-дім, «номос»- вчення). 

Суспільство має давнішню історію. Саме в цьому аспекті нас цікавить суспільство у його взаємодії з державою і правом. Нам належить зрозуміти суспільство як систему, його структуру, місце та роль у ньому держави і права.

Суспільство — соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.

Природа — це те, що фізично оточує людське суспільство, це - географічне середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і, насамперед, рівнем розвитку виробництва.

Вплив людини на природу залежить від рівня розвитку виробничих сил, від характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої людини.

У широкому розумінні суспільство — це частина матеріального світу, що відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей, яка історично розвивається. 

У вузькому розумінні суспільство — це певний етап історії людства, внутрішвньоформаційні чи міжформаційні ступені історичного розвитку або індивідуальне, окреме суспільство.

З появою держави і права в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні та правові. Це спричинило до виникнення політичної та правової систем.

Право, як і держава, — це надбудова над економічним базисом суспільства, що є складником правової системи суспільства¹.

Правова система являє собою певну єдність відповідних компонентів(частин), які об'єднані між собою і становлять відносно стабільну організацію. Компонентами правової системи є право як сукупність норм; законодавство як форма виразу цих норм; правові принципи; правові установи;судова та інша юридична практика; права, свободи і обов'язки громадянина, сформовані у суспільстві правовідносини тощо г) політика у праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина; політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки право с засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їхніх положень.

Природа на кожному з етапів суспільного розвитку взаємодіє з суспільством не всіма своїми сторонами, як єдине ціле, а завжди лише окремими властивостями, частинами, компонентами, комплексами компонентів. Ця особливість взаємодії природи з суспільством зумовляє необхідність особливого наукового підходу. Необхідно досліджувати ті процеси. які пов'язані з окремими властивостями, частинами, компонентами і сукупностями компонентів природи.

Одна з важливих закономірностей взаємодії суспільства і природи — це обмеженість самовідновлення природи, саморегулювання її змін під впливом суспільства.

Другу закономірність взаємодії суспільства і природи можна сформулювати як закономірність взаємозумовлених ланцюгових змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив суспільства на окремі компоненти природи і окремі види ресурсів (наприклад, водні, лісові тощо) не обмежується змінами тільки в них. Зміна навіть одного з компонентів природи порушує рівновагу всього природного комплексу.

Ще одна закономірність взаємодії суспільства і природи, дія якої підтверджується численними фактами, — це закономірність поєднання суспільних і природних елементів, утворення цілісностей. Вона спричиняє формування виробничо-територіальних, водогосподарських, рекреаційних та інших видів комплексів.