Поетична творчість Лесі Українки

Перший вірш

(1800)

Перші

публікації

(1884)

Перша

збірка

(1893)

Перше знайомство

з власною збіркою

(1894)

Сприйняття

збірки

літературною

громадськістю

Почуття радості

Оцінка збірки

І. Франком

Реагування

авторки

на критику

Мотиви поезій збірки

«На крилах пісень»

Друга поетична збірка

«Думи і мрії»

(1899)

Третя поетична збірка

«Відгуки»

(1902)

Поезії

поза

збірками

Леся Українка ввійшла в літературу спочатку як поетеса.

Її поетичне обдарування було різностороннім: крім ліричних віршів (громадсько-політичних, медитаційних, інтимних, пейзажних), вона писала поеми, легенди, казки.

Леся писала поезії впродовж усього життя. Перший свій вірш юна поетеса написала, маючи всього дев’ять років, останній – у 40.

ВсьогоЛеся написала біля 270 віршів(не рахуючи поем і віршованихдраматичнихтворів).

     З 13 років Леся почала публікувати свої поезії.

У 1884 р. у львівському журналі "Зоря" з'явилися вірші "Конвалія" і "Сафо", під якими стояло ім'я "Леся Українка".

На початку 90-х років ХІХ ст. Леся Українка почала готувати до видання  першу збірку поезій.

В березні 1893 року у Львові за допомогою і під безпосереднім наглядом Івана Франка вийшла у світ перша збіркатворів Лесі Українки"На крилах пісень".

До збірки увійшли всі написані на той час твори:6 поетичних циклів, 29 віршів поза циклами (всього 69 віршів раннього періоду творчості до 1892 р.)  і три поеми(«Самсон», «Місячна легенда», «Русалка»).

Леся вперше взяла в руки свою книжку лише на початку червня 1894р.,коли по дорозі до Болгарії зупинилася на короткий час у Львові.

Дістати на Наддніпрянській Україні книжку, видану українською мовою, було нелегко через дію Емського указу. Надіслані Лесі Українці зі Львова два примірники її збірки опинилися в Одеського окремого цензора для іноземної цензури. У висновку від 10 серпня 1893р. для Головного управління в справі друку в Петербурзі він писав про збірку:

"Предосудительное направление этих стихотворений проявляется в тоскливых сетованиях на печальную якобы судьбу Малороссии, изнывающей будто бы под чужоземным игом, в желании скорого переворота ее положения, в сумасбродной мечте о возможности повстанием добыть независимость, в дикой мысли о том, что лучше бы Южной России погибнуть в волнах морских, чем пропадать в неволе у чужих…Ввиду сего предлагаю настоящую книгу запретить".

Однак,  про невеличку книжечку заговорили по всій Україні по обидва боки кордону. Літературна громадськість у переважній більшості вітала народження ще одного талановитого письменника.

Першими друзями, з якими Леся поділилася своєю радістю, була родина Старицьких. Ці чарівні години в Лесиному житті так передає її подруга Людмила:

"Пам’ятаю, як зараз, той день, коли Леся, молодесенька на той час дівчина, тоненька й висока, в гарному українському вбранні, прийшла до нас з двома книжечками. Се було спільне свято. Батько мій наклав на носа пенсне, взяв розрізалку, ласкаво погладив сіро-блакитний томик, як любу дитинку, і почав обережно розрізувати листи.

Се ж було не те почуття, з яким ми тепер беремо нову українську книжку, - се було почуття святобливої радості: ця ж книжка, що переїхала з такою великою небезпекою чи то в конверті, чи то в чиїсь широкій кишені з-за кордону, лежала тепер перед нами свіжа й лагідна, як реальна звістка про можливу долю українського слова, про якесь далеке майбутнє життя.

Ми всі разом з молодим автором, посідали навколо, - батько мій чудово декламував, через те всі любили слухати, як він читав уголос. Перечитані було  всі вірші Лесині, деякі по кілька разів. Тато був у захваті, він цілував Лесю і по своїй звичці так душив її, що можна було думати, він її зовсім зламає в своїх дужих обіймах".

Іван Франко, перший поціновувач Лесиного таланту, назвав авторку збірки"На крилах пісень" "трохи чи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну"  і визнав прямою наступницею таланту Т. Шевченка:

"Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини…".

     1893 року  у журналі «Зоря» у статті «Наше літературне життя в 1893 році» Іван Франко висловлює думку, що ця збірка «становить, без сумніву, найважливіший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за 1892 рік».

Будучи чутливою взагалі, Леся уважно прислухалася до критики своєї першої збірки. Не всякій похвалі раділа, не кожну негативну думку відкидала. Неприємним для Лесі було те, що Франко виніс на люди деякі елементи її особистого життя, підкресливши "слабосила, хвора дівчина".

"Я хотіла, щоб мене судили по щирості, я ніколи не ображаюся, коли судять мою роботу, але не люблю критики, що чіпає мене як людину. Бо справді, не в тім сила, чи поет молодий чи старий, хворий чи здоровий, оптиміст чи песиміст у своєму житті, від того вірші його ні кращі, ні гірші".

     Усвідомлюючи труднощі письменницького шляху, Леся Українка вже тоді висловила рішучу впевненість у поступальному розвитку своєї творчої праці: "На крилах пісень" не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було й виходити".

У художньому відношенні збірка "На крилахпісень" була нерівна, зате давала уявлення про весь перший етап творчості поетеси.

•    У більшості віршів збірки переважають громадянські мотиви, мужні інтонації, життєстверджуючий настрій. До збірки увійшли також пейзажна та інтимна лірика.

     Збірка "На крилах пісень" засвідчила, що в літературу прийшла талановита поетеса, з оригінальним баченням світу і колосальним творчим потенціалом.

    Друга збірка – «Думи і мрії» – надрукованау Львові в 1899 році.

Вона включаєтри поетичні цикли з 50 віршів1893 – 1899 рр. і двіпоеми «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотланський».

Ця поетична збірка відзначалася чіткою, викінченою композицією, ідейно-тематичною цілеспрямованістю. Її відкривала поема «Давня казка», і цей зачин звучав як голос поета-громадянина, з позиції якого виступив автор. Він утверджував силу поетичного слова-діла, високе призначення митця як виразника інтересів народу.

У 1902 році з ініціативи студентів університету у Чернівцях виходить третя поетична збірка Лесі Українки «Відгуки».

До збірки увійшли 30 віршів 1900 – 1902 років, шість легенд та драматична поема «Одержима».

      Нова збірка засвідчила, що її автор досяг творчої зрілості і торував дорогу дальшому розвитку української поезії у новому ХХ столітті. В цьому плані особливо помітна всезростаюча філософська заглибленість поетичного мислення, згущення думки, а також вагомість епічного і ліричного елементу в ліриці, посилений інтерес до ліро-епосу і ліро-драми.

Надаючи великого значення композиції своїх збірок, прагнучи, щоб кожна збірка становила собою одне художнє ціле і сприймалася як завершений художній витвір, Леся Українка не дотримувалася хронологічного принципу розташування поезій всередині збірки.

Її прижиттєві збірки мають чітко окреслені хронологічні межі, жоден твір в них не передруковувався двічі, до збірок включалися не всі опубліковані на той час твори, а лише ті, які поетеса вважала кращими.

     Після 1902 року Лесі Українці не довелося видати більше жодної оригінальної збірки поезій. Єдине видання її поетичних творів, здійснене на Наддніпрянській Україні (попередні збірки друкувалися за кордоном Російської імперії) і задумане як підсумковий «вибір поезій», мало донести до читачів найкращі твори, переглянуті і доопрацьовані для нового видання.

Під назвою «На крилах пісень» збірка вибраних творів Лесі Українки після довгих цензурних поневірянь вийшла друком в Києві 1904 р. Найкращі, найгостріші громадянські поезії були вилучені з видання або скалічені цензорським олівцем.

Окрім трьох поетичних збірок, Леся Українка в останнє десятиліття свого життя (1903–1904 рр.) написала ще115 віршів, які не увійшли до складу збірок. Вони лише частково були надруковані за життя поетеси. Серед віршів, які сама Леся не віддавала до друку, неважко виділити твори гострого політичного звучання, а також твори, в яких відбилися її особисті переживання.

"Леся росла як поет з кожним віршем, з кожним кроком. Росла інтелектом, характером, дисципліною праці; окриленою волею до вершин та досконалості. І залишила у спадок неперевершений доробок, здійснюючи «титанічний хід по велетенських уступах» "

М. Грушевський.