Поетична вітальня "Барви слова" ( за творчістю Галини Британ, Мирослава Дочинця, Ольги Сапріянчук-Маротчак, Олени Бартко, Надії Красоткіної, Андрія Штомпеля, Валерія Голуба)

Відділ освіти, культури і туризму, молоді та спорту

Мостиської міської ради

ОЗ «Мостиський ЗЗСО №1   І-ІІІ ступенів»

 

 

 

 

 

 

Творчий проект

Поетична вітальня «Барви слова»

 

 

Підготувала

учитель української мови та літератури

Савчин Наталія Ярославівна

 

 

 

 

Мостиська – 2019

 

Вступне слово вчителя. Ми живемо в пору, коли вартісна сучасна література не надто затребувана суспільством. Її читає всього 3 відсотки інтелігенції, тому наша поетична вітальня «Барви слова» – це популяризація творчості сучасних майстрів слова, а саме: Мирослава Дочинця, Надії Красоткіної, Галини Британ, Андрія Штомпеля, Ольги Сапріянчук-Маротчак, Олени Бартко, Валерія Голуба.

А говоритимемо ми сьогодні на цікаву тему: «Про життя…»

 

Читці: 1, 2. Мирослав Дочинець. «Єдин». Життя

 

 

1. Нас двоє, але ти в мене одне, і я в тебе – один. Єдин. І нам з тобою ще бути й бути. Нам ще разом пуд солі з’їсти, але ти від того не станеш солоним.

2. Ти – моя головна справа, головна моя пригода, моє головне захоплення. Тебе все менше в мене, але мене в тобі все більше. Ти минаєш, але я знаю, що будеш зі мною до кінця.

1. Знаю, що ти закінчишся пізніше за літо, за молодість, за кохання, за успіх і славу. Ти набуваєш ваги і зростаєш у ціні – і вчиш мене цінувати себе. Вчиш взаємності любові: наскільки я тебе люблю, настільки любиш ти мене.

2. Вчиш смакувати тобою малими дозами, але спрагло і повсякчас. Вчиш не брати від тебе все, що можна, а чим можу – плекати, кріпити, творити тебе. Вчиш не брати на себе більше, ніж ти можеш понести і знести.

1. Вчиш не вбирати в себе те, що не є тобою. Вчиш, що страшно не померти, страшно не жити. Ти – найдорожчий дар синові від Батька.

2. Ти – найкраще, найцінніше, найрідніше, бо ти – моє. Моє життя.

 

Відео «Сенс життя. Ви пишаєтесь тим, ким ви є?»

 

Ведучий 1. У кожного з нас своє уявлення про те, що таке щастя. Твір-роздум на цю тему стає для нас, учнів, своєрідним самоусвідомленням у світі                 і спробою практично осягнути життєву філософію.

Ведучий 2. Для когось щастя – це тихе і спокійне сімейне життя, хтось шукає можливість реалізувати себе у творчості чи бізнесі, а комусь для щастя необхідно допомагати бездомним тваринам. Для індіанців південноамериканського племені піраха стан щастя взагалі є якоюсь даністю, природною річчю.

Ведучий 3. Ці триста-чотириста людей живуть у долині річки Мейкі, їдять максимум двічі в день, сплять уривчасто по півгодини кілька разів на добу                        і називають нас, людей «освічених і розвинених», божевільними істотами.                     А більшість населення сучасного світу впевнена у тому, що життя повне проблем і часто буває важким і нестерпним.

 

 

Ведучий 4. На відміну від племені піраха, що вважаються найбільш безтурботним народом на Землі і нездатні відповісти на питання «Що таке щастя?», найбільші уми «цивілізованого людства» вже протягом не однієї тисячі років намагаються пояснити цей дивний стан щастя і дати йому визначення.

Ведучий 1. Ми теж хочемо  бути щасливими, і кожен із нас вкладає в це поняття свій сенс. Для когось щастя - це вдалий шлюб, кар'єра, успіх, гроші, багатство. Для когось – любов, свобода, спокій. Іноді, щоб стати щасливими, ми проходимо довгий і болісний шлях випробувань і помилок.

Ведучий 2. Так, але усі ми хочемо досягти саме «свого» щастя. Не буде для нас зайвим дізнатися, що таке щастя в розумінні українських майстрів слова. Адже справжні письменники, як і вчителі, щоб чогось навчити, відкрити у людині її якості, все пропускають через своє серце.

 

Читець. Ольга Сапріянчук-Маротчак. «В житті нема гарантій ні на що...»

 

 

В житті нема гарантій ні на що...

Бо ж кожен з нас однаково вразливий.

Багатство маєш, гроші. Ну і що?

Хіба ж це значить те, що ти щасливий?

Хіба ж це значить те, що на землі

Ти проживеш хоча би сотню років?

Ти ходиш щохвилини, як по склі,

Тобі завжди до смерті кілька кроків...

Яка різниця, хто твої батьки,

І ким ти є десь на теренах слави?

Безсилі в Бога всі твої зв'язки,

Єдине, що важливе - добрі справи...

 

Читець. Андрій Штомпель. «Авто́, дорогий годинник…»

 

 

Авто́, дорогий годинник,

Престижна робота, статки...

Для когось життя - це цінник.

Для когось - щасливі дати.

Хтось в людях шукає світло,

А інші - шукають зиску.

Хтось бачить усю палітру.

Хтось просто підводить риску.

Комусь всіх грошей замало,

А хтось віддає останнє.

Життя, ніби те лекало,

Людські проміряє грані.

Залишся в цих гранях гідним,

З теплом у душі липневим!

Хай навіть ти будеш бідним,

Та тільки не будь дешевим...

 

Читець. Галина Британ. «Я ціную в людині людину»

 

 

Я ціную в людині людину,

Бо все решта пилюка життя..

І крізь куряву часоплину,

Яскравішає сприйняття…

Я ціную в людині людину,

Ту, що йде, обіймаючи світ,

Не кидає у душі крижину,

Залишає по собі слід…

Я ціную в людині людину,

Це найбільший скарб на землі,

Бо посеред буденного диму,

Зігрівають лише вогні…

 

Ведучий 3. Послухайте притчу про те, де насправді заховане щастя.

Ведучий 4. Стара мудра кішка лежала на траві і грілася на сонечку. Тут повз неї промайнуло маленьке спритне кошеня. Воно шкереберть прокотилося повз кішку, потім жваво підскочило і знову почало бігати колами.

Кішка: Що ти робиш? (ліниво поцікавилася кішка).

Кошеня: Я намагаюся зловити свій хвіст! (захекавшись, відповіло кошеня).

Кішка: Але навіщо? ( засміялася кішка).

Кошеня:  Мені сказали, що хвіст – моє щастя. Якщо я зловлю свій хвіст, то зловлю і своє щастя. Ось я і бігаю вже третій день за своїм хвостом. Але він весь час вислизає від мене.

 

 

Кішка: (Стара кішка посміхнулася так, як це вміють робити тільки старі кішки) Коли я була молодою, мені теж сказали, що в моєму хвості – моє щастя. Я багато днів бігала за своїм хвостом і намагалася схопити його. Я не їла, не пила, а тільки бігала за ним. Я падала без сил, вставала і знову намагалася зловити його. У якийсь момент я втратила надію. І просто пішла, куди очі дивляться. І знаєш, що я раптом помітила?

Кошеня: Що? (з подивом запитало кошеня).

Кішка: Я помітила, що куди б я не йшла, мій хвіст скрізь йде за мною. За щастям не треба бігти. Треба вибрати свою дорогу, і щастя буде йти разом                       з тобою.

 

Ведучий 3. Все наше життя – це безперервний шлях проб і помилок, урок, що не припиняється ні на хвилину, і в результаті ми повинні навчитися бути щасливими – іншого завдання у нас немає.

Ведучий 4. Але як сказав би Григорій  Сковорода, «найкраща з помилок – та, яку допускають при навчанні». Що ж ми, врешті-решт, повинні витягти з цих нескінченних життєвих уроків?

 

Читець. Мирослав Дочинець. «Збирання попелинок». Треба…

 

 

Спочатку не знаєш, чи тобі треба.

Не знаєш, що треба.

Не знаєш, скільки треба.

З’являється поТреба.

Спочатку дещо треба.

Потім треба більше.

Треба багато.

Треба більше за всіх.

Треба виТребеньки.

Нарешті щось маєш.

Потім маєш удосталь.

Маєш, що треба, але вже не треба.

Хочеш хотіти, але не знаєш, що і скільки.

… Як багато нам мало.

Як багато нам не треба…

Ведучий 1. Головні уроки життя полягають у тому, що:

Немає більшої радості, ніж жити за покликанням.

Все, що нам потрібно, дається легко і знаходиться всередині нас.

Світом править Любов.

Ведучий 2. Якби ми спробували перевести ці формули на звичайне людське життя, то безліч проблем і страждань просто б зникли. Тому що ми шукали б не чудес, не палаци та хороми, не шмаття і не титули, ми шукали б те, що дається легко. Що це? Давайте спробуємо розібратися.

 

Пісня. «Човен» («Один в каноє»).

 

Ведучий 3. Багато людей сердяться, коли хтось починає говорити їм про їхнє покликання. Буває так, що за все своє життя людина так і не навчилася розуміти, в чому її призначення на цій землі, навіщо вона тут, у чому її талант.

Ведучий 4. Найстрашніша річ в житті, на мій погляд, коли людина, покликана бути великим математиком, пече торти, а полководець, – зводить дебети і кредити. Тобто займається не своєю справою. А між тим, головним джерелом нашого щастя є справа нашого життя, яке ми робимо легко, із задоволенням, радістю і любов'ю.

 

Читець. Мирослав Дочинець. «Єдин». Ремесло…

Спочатку сверблять до чогось руки. Потім засвічуються очі. Потім запалюється уява. Потім придивляєшся до майстрів. Потім вивчаєш ремесло. Потім пробуєш інструмент і матеріал. Потім створюєш свій інструмент                              і матеріал. Потім наслідуєш, запозичуєш, приміряєш ремесло до себе. Потім опановуєш ним. Потім ремесло опановує тебе. Потім забуваєш про тонкощі роблення і секрети ремесла. Потім просто це робиш, обійшовши правила, приписи, застереження і закони цеху. Потім сам стаєш тим, що робиш – стаєш майстром. Потім стаєш ремеслом для інших. Потім рукотворення переходить               в одухотворення. Потім твою творчість може помітити навіть Творець...

 

Ведучий 1. Як визначити, твоє це чи не твоє? Найчастіше наша справа сама нас знаходить, ніби тягне і кличе туди, де ми повинні бути. Про те, що «це наше", знає Серце.

Ведучий 2. Але часом ми глухі до голосу серця і слухаємо чужими вухами. Ми вступаємо не в ті вузи, розбудовуємо не свою кар'єру, м'яко кажучи, займаємося дурницями. А за великим рахунком, витрачаємо своє життя                            у важкому, трагічному і зовсім не потрібному для щастя труді.

Ведучий 3. Головний принцип пошуку свого покликання – людина повинна робити те, що їй дається легко, з мінімальними зусиллями. Не забивайте голову формулами успіху, прийнятими в суспільстві.

Ведучий 4. Тому що ці перегони в кінцевому результаті не зроблять вас щасливими, але примножать ваші печалі. Досягніть меншого, ніж інші, але нехай це буде саме ваше. Те, що колись давалося вам легко.

 

Відео. Кузьма Скрябін про життя.

 

Читці: 1, 2. Мирослав Дочинець.  «Збирання попелинок». В дорозі…

1. Якщо вибираєш дорогу – думай про Шлях. Якщо збираєшся в дорогу – не забудь себе. Якщо рушаєш у дорогу – залиши мотлох удома. Якщо рушив – іди. Якщо йдеш – не озирайся.

2. Якщо ти в дорозі – бережи взуття і цінуй хвилини. Якщо йдеш – слідкуй, щоб трудилися не тільки ноги, але й душа. Якщо душа не встигає за ногами – дай їй розраду. Якщо йдеш – спостерігай за знаками на узбіччі і в собі. Якщо йдеш – не шукай правил руху, їх немає.

 

 

1. Якщо піднімаєшся – пам’ятай, що спинитися ще можна, якщо спускаєшся – спинитися важко. Якщо йдеш – ти прийдеш, навіть якщо забудеш, до чого йдеш. Якщо забув, куди йдеш, – відступи на крок від бажання, тільки на крок. Якщо збився з дороги на манівці – це теж дорога.

2. Якщо потрапив не туди, – може, це якраз твоя заповітна гавань. Якщо не дійшов – залишся там, куди дійшов. Якщо прийшов до мети – знай: це кінець дороги, але не Шляху.

… Якщо вибираєш шлях – думай про Путь.

 

Ведучий 1. Багато філософів і мудреців давно зрозуміли, що наше щастя не за морями, воно всередині нас. Пізнавши себе, ми пізнаємо цілий світ.

Ведучий 2. Але ми так мало знаємо про самих себе, тому що все своє життя тільки те й робимо, що дивимося на інших: порівнюємо, засуджуємо, заздримо, критикуємо. І забуваємо про те, що тісно пов'язані один з одним найтоншими нитками зв'язків.

 

Читець. Валерій Голуб. «Давня притча».

 

 

Було це геть давно. В середньовіччі,

Чи ще давніш – всі дати навмання.

Учителеві дивлячись у вічі

Сотали учні мудрість і знання.

І запитав один юнак завзятий:

- Учителю! То як цей світ пізнать?

Чи розум, а чи срібло треба мати,

Щоб осягнути суть усіх понять?

В усіх куточках світу побувати 

Без срібла і коня не пощастить.

Мабуть, що саме срібло є початком

Того, що розум досягне мети?

Завмерли всі. Цікава ж бо розмова!

Чи дасть мудрець на те ясний одвіт?

Учитель усміхнувся і промовив:

- Поглянь навколо. Що ти бачиш?

- Світ!

- Тепер поглянь у дзеркало, мій друже.

- Тут лише я! Ні світу, ні небес…

- Затям! На склі тім срібло осоружне, 

Тому і бачиш ти лише себе.

 

Ведучий 1. Щоб пізнати себе, треба пізнати світ, що не обов’язково означає навколосвітню подорож. Це бачити вчинки інших, зрозуміти свої пріоритети, вчитись на своїх та чужих помилках, вміти виправлятись, багато читати. Людина, яка розуміє себе, може легко вдосконалюватися та розуміти інших людей, навколишній світ.

Ведучий 2. Любіть себе, прислухайтеся до свого серця, робіть те, що вам близьке до душі, і ви обов’язково пізнаєте своє «Я» , адже основне завдання людини – знайти себе, вміти допомагати іншим і бути щасливим.

 

Читець. Надія Красоткіна. «Але в житті є дещо безкоштовне»

 

 

Живемо в світі, де панують гроші,

Немає їх — проблеми чималі.

То ж не завжди діла у нас хороші,

Бо є нестатки, біди і жалі.

Ті гроші заробляємо так важко,

А їх удосталь все нема й нема.

І вилітають швидко, наче пташка,

Й притримати не можна, все дарма…

Але в житті є дещо безкоштовне —

Це усмішка, обійми, доброта…

Це без грошей, але найбільш коштовне,

Довіра, щирість і любов свята.

Як в гаманці давно вітрець гуляє,

Й немає в жмені навіть ні гроша…

Людина і тоді найбільше має,

Як є сім’я, здоров’я, друзі і душа.

 

Читець. Олена Бартко. «Час іде безупинно». 

 

 

Час іде безупинно...Проходить повз нас день за днем.

Ми завжди заклопотані...Десь кожний раз поспішаєм.

Тільки - в чому життя зміст - ще досі чомусь не збагнем.

В метушні цій про себе - про справжнього знов забуваєм.

Ви хоч раз задавали питання собі : «Хто ви є ?»

Та для чого на Землю у Світ цей прийшли ви казковий?

Бог всі шанси у щасті прожити завжди нам дає.

І не треба вважати, що гості ми тут випадкові...

Кожний з нас має змогу на краще змінити цей світ...

Кожний з нас має змогу тепло із душі дарувати.

Не існує у Бога в коханні і вірі ліміт !

Тож навчіться життя на Землі цій своє цінувати..

 

Читець. Галина Британ. «На що ти міняєш хвилини?»

На що ти міняєш хвилини?

Кому віддаєш свої дні?

Що в твоїх життєвих картинах?

Наскільки вони осяйні?

Чи є в них світлі мотиви?

Щасливі очі когось?

А може, твої картини,

Малюєш не ти, а хтось?

Подумай, кому вручаєш,

Палітру своїх кольорів?

На що свої пензлі міняєш?

Й полотна щасливих днів?

Навчись малювати, творити!

Та так, щоб твої картини,

Могли крізь віки зоріти,

Для тих, хто позаду йтиме…

 

Читці: 1, 2, 3. Фрагмент із рукопису «Єдин» Мирослава Дочинця «Якщо казатимеш…»

1. Якщо казатимеш, що не маєш часу – час дійсно обминатиме тебе.
Якщо казатимеш, що не маєш здоров’я – здоров’я поступиться хворобам.

2. Якщо казатимеш, що не маєш таланту – талант і далі лежатиме закопаним під ногами. Якщо казатимеш, що не маєш грошей – гроші підуть до того, хто їх має, бо гроші люблять гроші.

3. Якщо казатимеш, що не маєш удачі – удача подумає, навіщо вона тобі.
Якщо казатимеш, що не маєш успіху – успіх довго сміятиметься з тебе.

 

 

1. Якщо казатимеш, що не маєш долі – доля скаже, що ти не маєш волі.
Якщо казатимеш, що не маєш любові – страх скаже: зате маєш мене.

2. Якщо казатимеш, що не маєш сили – вся сила піде на цю впевненість.
Якщо казатимеш, що не маєш щастя – щастя буде щасливим і без тебе.

3. Якщо казатимеш, що не маєш спокою – спокій скаже: правду кажеш.
Якщо скажеш, що не маєш віри, але хочеш мати її – віра з’явиться. Разом                        із часом, здоров’ям, талантом, грошима, удачею, успіхом, долею, любов’ю, силою, щастям, спокоєм…

Ведучий 1. Все те, що ми любимо, завжди буде з нами... Всюди... І все те, що ми ненавидимо...ми не зможемо залишити вдома... і втекти від нього кудись в чужий край, чи в іншу общину...

Ведучий 2. Ваша любов і ваша ненависть не живе десь... поза межами вашого серця... Вони в нас... І вони - Ми... Хто бере гору в нашій голові? Кого більше - такі і ми на той час... Любов - велика сила... І ненависть - сила... Однак... одне сяє і будує... Інше чорнить і рушить... Любіть... Попри все...

 

Відео. Поезія Анни Кремпохи «Любов – це гарно. Я читав…!»

 

Ведучий 3. Дух здатен підтримувати в нас те дивне горіння всюди і завжди. Навіть в глибокій ямі скорбот і біди пам'ятайте, що завжди знайдеться людина, якій важче, ніж вам... І їй потрібна ваша рука... Ваше слово...

Ведучий 4. І побачите, що ті слова втіхи для когось стануть словами втіхи і для вас... Ваше милосердя обійме і вашу душу... Так збудований світ...

Ведучий 1. Все те, що ми випускаємо зі свого серця у світ... Які слова кидаємо на вітер, по часі вертають у нашу долю... Тому дорожімо словом, бо в ньому наша честь... і наше майбутнє...

 

Читець. Галина Британ. «Світи… І омине тебе пітьма».

Світи… І омине тебе пітьма,

Іди… І, з кожним днем, ростиме сила,

Веди… І не торкнеться самота,

Лети… Побачиш як зміцніють крила… 

Відчуй… І серце сповниться теплом,

Даруй… І в сотні раз тобі воздасться,

Рятуй… І все повернеться добром,

Муруй… Ти будівничий свого щастя… 

Цвіти… І квітом вкриються стежки,

Рости… І станеш книгою для когось,

Прости… І будуть світлими думки,

Люби… Твоя любов – це дар від Бога…

 

Ведучий 2. Не кляніть... не чорніть... Говоріть правду для користі...                       А, як бачите, що ваші слова для когось на кшталт полови, то промовчіть... Слово нікуди не дівається... Випущене на волю, воно живе і діє... Як і любов, що обіймає і гоїть рани і струпи стражденному...

Ведучий 3. А ненависть топче вашу честь і , вбиваючи когось, вбиває                    і вашу душу... Так збудований світ...

Ведучий 4. Любіть... Милосердствуйте... Співчувайте... І на порозі Вічності ваша любов покриє всі ваші борги перед людьми... Бо набереться їх за роки немало..

 

Читець. Андрій Штомпель. «Хотів я про любов написати простими словами».

Хотів про любов написати простими словами,

До неї наблизитись, ще хоч на декілька кроків.

Де взяла́ся вона в мені́? Мабуть, від мами...

Так і живу я з нею вже кілька десятків ро́ків...

Вона, ізсере́дини ніби, постійно мене зігріває

І не дає забути, для чого в цей світ прийшов.

Вона, як матуся, в усьому допомагає...

Завдяки лише їй я себе у житті знайшов!

І як вже тепер без неї? Важко собі уявити...

По землі ходити і дивитися на цей світ?..

Без любові, ну, правда, неможливо життя прожити.

І, зрештою, неважливо, скільки тобі вже літ...

 

Читець. Ольга Сапріянчук-Маротчак. «Про любов».

Мабуть, найбільший дар – когось любити…

Те відчуття, що йдеш не навмання,

Що маєш ціль, і є для кого жити,

І є кому всміхатися щодня.

Тоді нема «чиєсь», є тільки – «наше»…

Ти поряд з тим, хто рідний, і в думках.

Коли ти любиш, то уже не важить

Ні відстань, ні різниця у роках.

Любов до чоловіка, до дружини,

До сина чи доньки і до батьків…

Це так прекрасно – мати ту людину

Й радіти, що вам стрітись Бог велів.

Любити можна віддано і щиро,

Хоч молодий, а хоч уже старий.

Любов сповняє серце наше миром,

Бо для любові нас Господь створив.

Слова безслівні. Що тут говорити?

В цім почутті недоліків нема…

Блаженний той, кому дано любити,

Бо він живе на світі не дарма…

Ні, не могли б щасливими зробити

Ні гроші, ані тисяча підков…

Мабуть, найбільше щастя – це любити

І знати, що взаємна є любов…

 

Відео. Галина Британ. «Ти не знаєш, що буде завтра»

або

Відео. Надія Красоткіна. «Ми щасливі»

 

Слово вчителя. Як ми вже сьогодні почули, кожна людина по-різному  розуміє, що потрібно мати, щоб бути щасливим. Напишіть і ви свій «Рецепт щастя» й помістіть на дереві життя.

 

На скрипці виконується  весела мелодія

 

Зачитуються «Рецепти щастя»

Читець. О. Сапріянчук-Маротчак. «Не чекайте особливого моменту»

Не чекайте особливого моменту

для обіймів, слів хороших і тепла.

Час ніхто не обміняє за монети, –

кожна свічка догорить колись до тла...

Не чекайте особливої хвилини, 

щоб сказати: «Я люблю тебе, люблю...»

Кожне «завтра» є дорожчим для людини

і коштовнішим за тони кришталю...

Не чекайте особливої нагоди,

днів потрібних, щоб провідати батьків.

Бо для них ви – найцінніша нагорода

в цім потоці нетривалості років...

 

Слово вчителя

Подивіться на свої щоденні клопоти згори. І побачите, які вони мізерні. Вивільняйте час від клопотів для справ, що дають духовну розраду. Робіть усе з душею, робіть те, що може принести радість вам та іншій людині, котра поруч. Лише потрібно, аби наше серце відчувало радість від спілкування! Аби руки навчилися дарувати, не очікуючи ніяких бумерангів.

Щастя – бути собою за будь-яких обставин і вірити в тих, хто поруч. Пам'ятайте: «...тільки щасливий може ощасливлювати...».

 

Виконується пісня групи «Тартак» «Жити…»