Поетичний уікенд "Видатні постаті Куп'янщини"

Тема: Поетичний уікенд «Видатні постаті Куп’янщини»

Мета:

- навчальна: вчити на прикладах життєвого і творчого шляху видатних постатей ідеі неповторності і унікальності кожної особистості;

- виховна: виховувати повагу до себе та оточуючих, почуття справедливості та гуманності, естетичні смаки та уподобання;

-  корекційна: розвивати здібності аналізувати себе та свої вчинки

Методично-дидактичне забезпечення: портрети, плакати, мультімедійна дошка  

                                             Хід заходу    

І. Історична довідка м.Куп’янськ   

 Вихователь:

КУП’ЯНСЬК – місто обласного підпорядкування Харківської області, райцентр. Розташований на р. Оскіл (приток Сіверського Дінця, басейн Дону), за 124 км від Харкова.Є залізничний вузол,  функціонує митниця та ліцензійний митний склад. Населення м. Куп’янськ складає 31,5 тисяч осіб.

Перше поселення на території Куп’янська відоме з 1655 року. Це була козацька слобода під назвою Купенка чи Купчинка у складі Харківського полку. Приблизно в той же час тут була збудована дерев’яна Свято-Покровська церква.   Наприкінці 17 сторіччя тут існувала вже добре укріплена фортеця. З 1685р. по 1765р. – сотенне містечко Ізюмського полку.

У 1705 році тут було збудовано дерев’яну Свято-Миколаївську церкву. Після ліквідації слобідських козацьких полків у1765 році Купенка стала центром комісарського управління Ізюмської провінції. Деякий час мала назву Купенськ.

 Від 1780 року  –  повітове місто Воронезького намісництва. 21 вересня 1781 указом імператриці .Катерини II був затверджений герб міста, а в 1786 році отримало сучасну назву. Ця назва зафіксована на «Плане города Купянска Харьковского наместничества»..

       Від 1796 року місто входило до Слобідсько-Української губернії, мало населення 3,5 тис. осіб, переважно це були військові та їхні сім’ї.

       У 1807 році було відкрито Куп’янське просвітницьке училище, а в 1819 році –  Куп’янське духовне училище. У 1822 році був освячений храм Покрови  Пресвятої  Богородиці. Щорічно в місті проводилися  ярмарки. Від 1835 року Куп’янськ перебуває у складі Харківської губернії. В 1886 році в ньому почало діяти Олександрівське ремісниче училище.  

 На той час тут працювали маслозавод, фабрика з виготовлення свічок та три цегляні заводи. Промисловий розвиток міста прискорився у зв’язку з будівництвом залізниці Балашов – Харків  у 1895 році.

Неподалік міста звели залізничний вузол. Поряд з ним виникло поселення Куп’янськ-Вузлова. За Всеросійським переписом населення 1897 року, загальна кількість мешканців, приписаних до Куп’янська, складала 6893 особи (з них міських жителів  –  2609 осіб, селян  –  3504 осіб, дворян – 417 осіб, духовенства – 159 осіб, купців – 72 особи).

        У 1904 році в місті був зведений вапняковий завод. У 1911 році біля станції Куп’янськ-Заводська став до ладу силікатний завод.

         У 1923 році. Куп’янськ був центром Куп’янської округи, а  від 1932 року – у складі Харківської області.

         У 1930 році на базі  Олександрівського ремісничого училища та відкритої у 1923році сільсько-господарської школи було створено автотранспортний технікум. У 1937році.почав діяти Куп’янський цукровий завод.

У роки Великої вітчизняної війни  з жовтня 1941 року до червня 1942 року тут розміщувався Харківський обком КП(б)У та Харківський обласний військкомат, діяла оперативна група ЦК КП(б)У. Три дні Куп’янськ був столицею України. Від 24 червня 1942 до 3 лютого 1943 місто було окуповане військами вермахту. Гітлерівці розстріляли в місті 71 особу.

 Невдовзі після визволення міста  господарське життя почало швидко розвиватися. У 1955році на базі Куп’янських механічно-ремонтних майстерень було створено Куп’янський машинобудівний завод, а у 1963 році неподалік міста (за 15 км) почалося будівництво ливарного заводу (філіалу Харківського  моторобудівного заводу «Серп і молот»), і вже 1966 року завод почав діяти. На початку ХХ1 сторіччя в місті працювали ВАТ «Машинобудівний завод», ВАТ «Куп’янський цукровий комбінат», ВАТ «Куп’янський ливарний завод»

Учень. 

Історія Куп’янщини багата на імена видатних діячів літератури, науки, мистецтва.

          Куп’янщина стала улюбленим місцем проживання славетного філософа, поета, просвітителя, музиканта Григорія Савича Сковороди   (1722-1794). 

 У 80-х роках XVIII ст. Г.С.Сковорода мешкав у родині дворян Сокальських (с.Гусинка Куп’янського району) і написав у цей час деякі із своїх творів.

Учень:

Цариця Катерина ІІ,
Наслухавшись про мудреця,
В кареті шестернею гупа,
Шле в Малоросію гінця.
Бо забажалося особі
Се диво мати при собі,
Щоб ще й мудрець був для фасону
В її облесливій юрбі.
Покірний височайшій волі
Гінець знайшов Сковороду –
В широкім полі, на роздоллі,
Він грав журливо на дуді.
А поблизу паслась овечка,
Співали півні в слободі…
Гінець вклонивсь поважно, гречно
Й сказав тоді Сковороді:
Вам предлагают жить в столице,
Вас ждет и слава, и почет,
Вас ждет сама императрица
И двор ее блестящий ждет.
Цариці хочеться аж-аж,
Щоб я всього людського збувся:
Тож передайте їй якраз –
Мені та дудка і вівця
Дорожче царського вінця.

Вихователь:

Мислитель, філософ, художник слова, педагог, музикант Григорій Сковорода належить до тих постатей, що збагнули сенс суперечливого життя. Митець є еталоном добра, з покликанням серця. Здобуваючи мудрість упродовж багатьох років, він таки знайшов свій сенс інтелігентності, чуйності, щирості. Мріяв донести свої думки народові, робив усе за веліннням життя і розповів про нього іншим.  І хоча минуло більше двох століть від того часу, як самобутній письменник ходив по землі, проте його голос не стихає, усе дужчає, а заповіді справедливості, людяності, працьовитості знаходять відгуки в людських серцях. У своїх творах оспівав природу, її роботящих людей, прагнення щастя, проголосив волю найвищою цінністю. Гостре й непідкупне слово митця сьогодні спалахує чистим вогнем і торує стежку до вселюдського щастя.  Уроки мудрості від Г.Сковороди супроводжують нас протягом життя:
Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?

Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця.

Не за обличчя судіть, а за серце.

3 усіх утрат втрата часу найтяжча.

Більше думай, а тоді вирішуй

Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ.
      Нині в Сковородинівці знаходиться літературно-меморіальний музей. У кімнаті, де провів свої останні дні Григорій Савович, особистих речей небагато, але для людини, яка цінувала лише Біблію й сопілку, немало. Відчути філософію життя допоможе  старий парк із тихими алеями, дзеркальним ставком із кумедною назвою «Панські штани», розлогим дубом, під яким митець полюбляв зустрічати новий день. Старі липи ще, мабуть, пам’ятають філософа-мандрівника, бо шепочуться між собою, згадуючи минуле.
І хоч не одне уже пройшло століття

З народження Сковороди,

Та мудре його слово

Жило, живе і житиме завжди

Вихователь:

Поблизу Куп’янська на хуторі «Затишок» жив з родиною видатний український драматург, режисер та актор  Марко Лукич Кропивницький (1840-1910). Сформував у Куп’янську першу професійну театральну трупу, організував театр, ставив спектаклі,  написав твори «Дай серцю волю, заведе в неволю»,  «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Пошились в дурні».

Затишок для Кропивницького був своєрідною оазою. Одним із його найулюбленіших занять було садівництво. Кропивницький вирощував найкращі сорти яблунь, груш, черешень, винограду. Чимало чубуків фруктових дерев ним було привезено з уславленого Каразинського садівництва, що знаходилось у Богодухівському повіті Харківської губернії, а окремі сорти винограду виписувались навіть із Франції. 1909 р. на виставці в повітовому місті Куп’янську за зразкове ведення господарства драматурга було нагороджено бронзовою медаллю Харківського товариства сільських господарів. Тут він і відпочивав душею, і набирався натхнення  для творчості. У себе на хуторі драматург написав  понад двадцять п’єс, серед яких «Олеся», «Замулені джерела», «Титарівна» (за Шевченком), «Супротивні течії», «Конон Блискавиченко», «Мамаша», «Розгардіяш», «Скрутна доба», «Старі сучки й молоді парості», «Зерно і полова», «Страчена сила» та інші. Крім того, тут письменник перекладав твори російських і світових майстрів слова (Гоголя, Некрасова, Шекспіра, Мольєра), працював над своїми мемуарами, звідси виїздив на гастролі до багатьох українських і російських міст (Харкова, Полтави, Києва, Катеринослава, Одеси, Санкт-Петербурга, Москви, Саратова), презентуючи  у такий спосіб власні творчі досягнення й надбання національної драматургії загалом, разом з аматорами виставляв у провінційних містах і селах українські п’єси, знайомив місцеве населення з поезіями Т. Шевченка, Л. Глібова, інших  письменників, відкрив у себе на хуторі початкову школу з українською мовою навчання.

Вихователь:

Часто бував на Куп’янщині і присвятив їй кілька своїх творів письменник-гуморист Остап Вишня (1889-1956). Спостереження за жителями села Сенькове дали матеріал для написання циклу гумористичних оповідань „Щука”, «Сом», «Дика гуска», «Якби моя бабуся встали», «На правильному шляху» і «Сільська рада».

Письменник змушував українців поглянути на самих себе з боку. Висміюючи всі негативні риси нації, він прагнув допомогти співвітчизникам позбутися вад, оскільки любив країну і людей дуже сильно.Розповідають, що свої твори на виступах Остап Вишня читав абсолютно рівним тоном, без мінімальної акторської гри, але аудиторія однаково реготала до сліз.

Учень:   «Сміємося, допоки живі!»

 «Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш – тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, – щоб народ мій усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб очі мого народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті, – щоб вони отакуньким шматочком радості засвітилися! І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, хоч на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, – ніякого більше «гонорару» мені не треба. 

Я – слуга народний!І я з того гордий, я з того щасливий!».  Остап Вишня
Вихователь:  

У 1921 році в газеті «Сільська правда» вперше з’являється псевдонім Остап Вишня. Чому саме так? – ніхто не знає, мабуть, просто сподобалось таке поєднання слів: тепле, українське, і аж посміхнутися хочеться. Принаймні, так пояснює походження псевдоніма внучка письменника: «Свій вибір псевдоніма письменник пояснював тим, що плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні, затиснувши її у двох пучках, можна влучно  стрельнути». 

Читання гуморесок

Учень:

 – Товаришу! Товаришу!

– Що таке?

– Підвезіть!

– Куди?

– На пожар!

– А ви хто?

– Пожежник!

– А де ваші машини?

– Акумуляторів нема!

– А коні?

– Фуражу не виділяють!

– А чим пожежу гаситимете?

– Губами!

Учень:

По рецепту на базарі

Дятел вибрав окуляри…

У осінню хмуру пору

Хитрий жук зашивсь під кору.

Дятел глянув, сів на сук,

Носом тук –

І згинув жук.

От які то окуляри

Вибрав дятел на базарі!

      Відомий майстер мікромініатюр Микола Сергійович Сядристий народився 1937 року в селі Колісниківка на Харківщині. Учився в Харківському художньому училищі. Закінчив Харківський сільськогосподарський інститут імені В.В.Докучаєва.
     З 1960 по 1967 рік працював агрономом на Закарпатті, а з 1967 по 1974 рік – інженером в інституті системи Академії Наук України.
     Майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон України з підводного спорту.
Людина різнобічних інтересів, М.Сядристий створенням мікромініатюр займається понад 40 років. Всі мініатюри виконує тільки вручну, за своєю неповторною для кожної роботи технологією.
     Автор книг: «Чи важко підкувати блоху?» і «Таємниці мікротехніки». Остання книга витримала декілька видань і як бестселер на Всесоюзному конкурсі (1970 р.) на кращу науково - популярну книгу одержала Першу премію. Художник удостоєний звання «Заслужений майстер народної творчості України».
     Творчість цього майстра затвердила у світі появу нового слова –«мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні у словниках.Мистецтво Миколи Сядристого обійшло всі континенти, залишаючи незабутнє враження серед глядачів різних країн світу. Найбільш повно його твори представлені в Московському політехнічному музеї, на постійній виставці мікромініатюр в Києво-Печерському заповіднику і в Музеї мікромініатюр в Князівстві Андорра.

     Художні і технічні мікромініатюри Миколи Сядристого розширюють уявлення про людські можливості, співзвучні нашому часові, коли людина в багатьох галузях науки і техніки заглиблюється в мікрокосмос.

             КРАЇНИ І МІСТА, В ЯКИХ ДЕМОНСТРУВАЛИСЬ ВИСТАВКИ        МІКРОМІНІАТЮР  МИКОЛИ СЯДРИСТОГО

Персональні виставки:

1959 – Харківський музей образотворчого мистецтва, УРСР.
1965 – Ужгород, УРСР.
1968 – Виставочний павільйон «Алмаз», Київ.
1969 – Львівський музей образотворчого мистецтва, УРСР.
1971 – Технічний музей, Прага, Чехословаччина.
1971 – Технічний музей, Братислава, Чехословаччина.
1972 – Палац культури, Будапешт, Угорщина.
1972 – Палац відкриттів, Париж, Франція.
1974 – Технічний музей, Прага, Чехословаччина.
1974 – Хмельницький історико-етнографічний музей, УРСР.
1976 –  Палац культури, Софія, Болгарія.
1976 – Технічний музей, Дрезден, НДР.
1976 – Музей образотворчого мистецтва, Мінськ, БРСР.
1976 – Братислава, Чехословаччина.
1976 – Южно-Сахалінський історико-етнографічний музей, СРСР.
1977 – Технічний музей, Варшава, 0льштин, Польща.
1977 – Культурний центр, Біллінгем, Англія.
1978 – Культурний центр, Дрезден, НДР.
1979 – Виставочні зали фірми «Сейбу»: Судзіока, Хунабасі, Кіото; Японія.
1980 – Музей Сари Хільден, Тампере, Фінляндія.
1980 – Палац культури, Краків, Польща.
1981 – Палац культури, Лейпциг, НДР.
1982 – Музей образотворчого мистецтва, Омськ, СРСР.
1982 – Штаб-квартира ЮНЕСКО, Париж, Франція.
1986 – Культурний центр, Сідней, Австралія.
1990 – Політехнічний музей, Стокгольм, Мальме, Софіеро, Швеція.
1990 – Культурний центр, Турку, Фінляндія.
1990 – Культурний центр, Раваніемі, Фінляндія.
1991 – Музей образотворчого мистецтва, Буенос-Айрес, Аргентина.
1991 – Культурний центр, Музей образотворчих мистецтв у Вінья дель Мар, Сантяго, Чилі.
1992 – Культурний центр, Кордова, Аргентина,
1992 – Мар дель Плата, Санта Фе, Аргентина.
1995 – Виставочний центр, Відень, Австрія.
1996 – Музей мініатюр, Монтелімар, Франція.
1996 – «Корт Інглес», Мадрид, Іспанія.
1996 – Виставочний зал, Ордіно, Князівство Андорра.
1996 – Відкриття Музею мініатюр Миколи Сядристого в Князівстві Андорра.
1997 – Готель «Рамадан», Абу Дабі, Об’єднані Арабські Емірати.
1998 – Ювелірний салон «Мартенос», Афіни, Греція.
1998 – Міжнародна галерея мистецтв, Валево, Сербія.
1998 – Палац Армії, Скоп’є, Македонія.
1999 – Технічний музей, Варшава.
1999 – м. Сентендре, Угорщина.
2001 – Бібліотека Корнхауз. Берн. Швейцарія.
2002 – Інтернаціональний музей годинників, Ля-Шо-де-Фон. Швейцария.
2003 – Інститут народних мистецтв «Міст» в Гіфгорні. Німеччина.
2003 – Інтернаціональний музей в Гіфгорні. Німеччина.
2004 – Гала-Галерея. Магдебург. Німеччина.
2004 – Міська галерея. Стокмаркнес. Норвегія.
2004 – Рігге, Ротарі Клуб. Норвегія.
2004 – Мерія міста Торонто. Канада
2004 – Канадська Національна виставка. Торонто. Канада.
2005 – Торговельний центр. Дубай. ОАЕ
2005 – Фрідрікстадт, Ротарі Клуб. Норвегія.
2005 – Стендре. Угорщина

Участь у виставках:

1967 – Всесвітня виставка ЕКСПО-67 у Монреалі, Канада.
1977 – Національна виставка СРСР в Осака, Нагасакі, Японія.
1977 – Міжнародна виставка книги в Москві, СРСР.
1981 – Національна виставка СРСР в Мехіко, Мексіка.
1982 – Виставка «Видатні пам'ятники науки і техніки», Москва,СРСР.
1983 – Виставка «Від мікро до макро», Делі, Калькутта, Індія.
1983 – Національна виставка СРСР в Копенгагені, Данія.
1986 – Всесвітня виставка ЖСПО-86 у Ванкувері, Канада.
1986 – Національна виставка СРСР в США, Новий Орлеан, Атланта.
1987 – Національна виставка СРСР в США, Даллас, Орландо.
1988 – Всесвітня виставка ЕКСПО-88 у Брісбені, Австралія.
1989 – Національна виставка СРСР в США, Даллас, Сан Дієго.
2000 – Всесвітня виставка ЕКСПО-2000, Гановер, Німеччина.

Перегляд відеофільму «Життя і творчисть  М.С. Сядристого»