Поетичний вінок Кобзареві

Виховна година для учнів 4 класу

на тему:

«Поетичний вінок Кобзареві»

Мета: виховувати інтерес в учнів до життя і творчості геніального сина України, любов і шану до народного поета; розвивати зв’язне мовлення та читацькі інтереси.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, вишитий рушник, ілюстрації до творів, виставка дитячих малюнків, презентація, аудіо записи.

Хід виховної години

Зала святково прикрашена. Портрет Т. Шевченка, ватман з ілюстрацією до вірша, композиція

Сценка

Заходить жінка із свічкою, одягнена в селянський одяг. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик : Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати:  Це, людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати:  Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно - ясно.

Мати:  Старайся, мій хлопчику…

Учитель : Так одного разу навесні на небі спалахнула ще одна яскрава зірочка, зірочка Тараса Шевченка.

Звучить пісня «Пророчий голос»

Відео «Т.Г.Шевченко»

Іде весна, іде ясна,

Мов квітка розвилася,

І спогад нам несе вона

Про віщого Тараса.

Що більше сотні тому літ

Умер в чужій країні,

Та славний він на цілий світ,

Його всі знають нині.

Багато зла перетерпів,

Зазнав лихої долі,

Милий остався без батьків

І вівці пас у полі.

Вірш « Мені тринадцятий минало».

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Дідусь розказував не раз

Про козаків завзяття,

І слухав залюбки Тарас,

Блищали оченята.

Та пан Тараса в слуги взяв:

Картав, карав щоднини.

Тарас же нишком малював

Із панських стін картини.

Застав при малюванні раз

В саду його Сошенко.

Поміг, що вільним став Тарас,

Що вчитись став Шевченко.

Його пізнали малярі,

Хвалили вдале діло.

Але злякалися царі:

— Він вірші пише сміло!

Бо в віршах пригадав Тарас,

Як нарід жив на волі,

Як козаки в воєнний час

Перемагали в полі.

Бо в віршах тих розповідав,

Як добре вільним бути,

Яка невольникам біда,

Як гнобить ворог лютий.

Які степи, який Дніпро

І українські люди,

Як переможе ще добро

І весело всім буде.

Злякавсь, що пісня голосна,

Московський цар поганий,

Тараса в чужину прогнав,

Закув його в кайдани.

Та ще й писати заказав

Московський цар лукавий.

А все ж таки Тарас писав,

Ховав вірші в халяві.

І так в пустелі, в чужині

У самоті томився,

Писав про Рідний Край пісні

І Богу все молився.

Як проминуло десять літ,

Вернувся він на волю,

Та невеселий був той світ,

Ридало серце з болю.

Замовкло серце Кобзаря

У чужині холодній,

Та слово, ясне, мов зоря,

Нам світить до сьогодні.

І кожен раз в весняний час

Всі українські діти

Згадають: нас любив Тарас!

Йому дарують квіти.

Сповнить Тараса Заповіт

Ніхто з нас не забуде!

І хоч минула сотня літ,

Він завжди з нами буде!

Вчитель:

Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

Літературна вікторина

1. Село, в якому народився Тарас Шевченко. (Моринці)

2. Село, в якому минуло дитинство Тараса Шевченка. (Кирилівка)

3. Що в перекладі з грецької мови означає ім’я Тарас? (Бунтівник)

4. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки. (Енгельгардт)

5. Імена батьків Тараса ( Григорій та Катерина)

8. Як називається збірка поезій Т. Шевченка? («Кобзар»)

9. Коли Тарас був викуплений з неволі? (22 квітня 1838 року)

10. Скільки років провів Тарас Григорович на засланні? (10 років: з 1847 по 1857)

12. Яку книгу для маленьких дітей уклав і видав власним коштом Шевченко? («Буквар»)

13. У якому році помер Шевченко? І де його було поховано? (10 березня 1861 року, Петербург, Смоленське кладовище)

14. Коли і де Т. Шевченко був перепохований? (22 травня 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева)

Вірш «Садок вишневий коло хати».

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата.

А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Звучить пісня «На високій дуже кручі»

Підсумок.

Поклонися, земле, низько поклонися

Пам’яті Тараса, славного співця.

До могили тої серцем пригорнися,

 Де ж бо більші скарби, як могила ця?

Поклоніться низько, українські діти,

Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть.

 І Тараса-батька віщі заповіти

У життя з собою в серці понесіть!

Отож, діти, дорожіть нашим великим Кобзарем, читайте його твори і ваша мова буде гарною, чарівною, барвистою, бо українська мова – одна з найкращих мов світу. Учітеся, шануйте батьків, шануйте свою рідну землю, живіть дружно – так учив Тарас Шевченко!

 І це сьогодні головне ваше завдання.
Використані матеріали: