Поетичний зорепад "Від серця дар"

Поетичний зорепад "Від серця дар"

Мета: зацікавити учнів особою поета-гумориста Крутька Г. П., його творчістю, перейняти душі красою поетичного слова; удосконалювати навички виразного і вдумливого читання поезій, уміння аналізувати їх; плекати почуття патріотизму, власної гідності і самодостатності.

Цілі:учні знатимуть:•цікаві факти з біографії поета-гумориста;• зміст поезій;• основні ознаки понять «патріот, герой, АТО»;• співвідношення понять духовна і фізична краса;умітимуть:•виразно читати поезії;• досліджувати основні проблеми, порушені автором;• висловлювати власні судження про сенс людського життя;• осмислювати необхідність активної життєвої позиції та максимальної самореалізації;• оцінювати власну діяльність.

Година спілкування. Методи, прийоми і форми роботи: розповідь учителя, виразне читання (вчителем і учнями), бесіда, випереджувальні завдання (групова проектна діяльність), «Мікрофон», «Коло друзів». Обладнання: фото із сімейного альбому Г. П. Крутька. Випереджувальні завдання (індивідуальні повідомлення):• група «дослідники»-про тих,хто живе поруч; • група «літератори» — про величну місію людини на Землі.

Від дня народження і до останньої хвилини Є мить прекрасна — це життя людини. По-різному йдемо життєвим шляхом: Хтось пролітає непомітним сірим птахом, Комусь доводиться пливти за течією, А хтось горить яскравою зорею...

Простягніть долоню. Подаруйте для роботи старанність, наполегливість, творчість. Простягніть іншу долоню. На неї я дарую вам свою любов, терпіння, повагу. А тепер обміняймося дарунками. Доторкніться долонькою до долоньки.

«І створив Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її — і стала людина живою душею» - читаємо у Книзі книг про появу людини на світ Божий.

«Кожен є незрівнянним та неповторним» Ошо Рожнеш

«Життя прожити – не поле перейти» Час плине швидко,а найголовніше, щоб людина залишила по собі багато добрих справ, що і намагається зробити Григорій Петрович. А яким чином? Ми зараз ретельно обговоримо це питання і багато інших, які стосуються вічного і швидкоплинного в житті людини ,яку ми запросили на зустріч.

Сьогодні багато творчих людей прославляють рідний край у слові, але нелегко нести у світ свою творчість, проте вони намагаються чистим промінчиком світла радості донести до сердець своїх земляків неоціненне мистецтво слова. Одним із таких талановитих людей є наш односелець поет-гуморист Григорій Петрович Крутько.

Народився Григорій Петрович 12 травня 1955 року в багатодітній родині колгоспників. Батько все життя пропрацював у сільській кузні, а мати в ланці. В 1970 році закінчив 8 класів Тарасівської восьмирічної школи і вступив на навчання до Полтавського МПТУ №1,за професією столяр -тесляр.

Після закінчення навчання в 1972 році поїхав працювати на новобудови до міста Харкова, а у серпні-жовтні 1973 року був направлений до міста Махачкали, Дагестанської АССР, для ліквідації наслідків руйнівного землетрусу, і у листопаді цього ж 1973 року був призваний до лав Радянської Армії.

У Башкирії він закінчив 11-ту школу військових авіа-механіків,а 20 квітня 1974 року був направлений у місто Енгельс Саратовської області в полк стратегічних бомбардувальників далекої дії парашутно-десантної служби.

Григорію Петровичу волею долі пощастило побувати на землі, нерозривно пов'язаній з ім'ям першого космонавта

Поруч із частиною було велике поле, на якому виконували стрибки парашутисти десантної служби. Під час тренувань Григорій Петрович здійснював їх по два на день. На цьому ж полі,у квітні-травні 1960 року, будучи членом першої десятки космонавтів, проходив парашутну підготовку Юрій Олексійович Гагарін. За іронією долі своє вдале приземлення пілот корабля «Восток» також здійснив недалеко від міста Енгельс у селі Сміловка. Через рік тут звели невеликий постамент, а в 1965 році на місці приземлення поставили 27- метрову стелу із оцинкованого заліза, увінчану ракетою.

Оскільки ім'я першовідкривача космосу знали в усьому світі, щорічно 12 квітня на місці приземлення Юрія Гагаріна проводилися святкові заходи за участю космонавтів,учених, працівників космічної галузі. У цей день на Гагарінське поле з'їжджалися тисячі жителів з усіх кутків Радянського Союзу.1974 року сюди спрямували сотні автомобілів, везучи бажаючих подивитися на традиційний парашутний десант. І дійсно/ видовище було таким, що подих перехоплювало. У повітря злітало 20 літаків АН- 2, які хвиля за хвилею скидали сотні парашутистів.

На кінець 1974 року Григорій Петрович вже виконав 34 парашутні стрибки і перед ним засяяла перспектива - у 1975 році прийняти участь у висадці святкового десанту на місці приземлення Гагаріна. Службу наш земляк ніс достойно , за це був нагороджений короткочасною відпусткою з відбуттям на Батьківщину.

Начальник парашутної служби майор Олександр Пшеничний був великим любителем і знавцем сала, тож і попросив про послугу привезти у Саратовську область трішки полтавського сальця

Батько Григорія Петровича, Петро Степанович, був умілим ізнатним різником на селі, тож із подарунком жодних проблем не виникло.

Повертаючись із відпустки, на контрольному пункті у Харківському аеропорту Григорій Петрович зважив валізу . Ваги показали 22 кг. (допускається вага 20). - Що везеш? -запитав контролер.-Трішки сала, - відповів солдат. Контролери ледь не попадали зо сміху та все ж запропонували відкрити валізу, щоб пересвідчитися у цьому

Відкрив. Ніби доміно, у валізі лежало 11 шматків сала. Контролерів зібралосьбільше, всі вони щиро сміялися. Зробивши скидку на блакитні погони авіації та дізнавшись, що прямує аж у Саратов,працівники пункту лишок не відібрали. Начальник парашутної служби отетерів, побачивши такий подарунок. Григорій Петрович йому віддав все, адже слідом за служивим вже йшла посилка із дому, де серед усього було і сало.

Після відпустки, ще з більшим запалом Григорій Петрович продовжував тренування, щоб виконати стрибки у святковому десанті на Всесвітній день авіації і космонавтики. Та мрію не вдалося втілити в життя, 12 квітня 1975 року був дуже сильний вітер і висадку парашутного десанту через погодні умови було заборонено.

На згадку про той день у Григорія Петровича залишилися пожовклі, не зовсім гарної якості, але дуже дорогі серцю фото. На них він та побратим Василь Горопашний завмерли на фоні обеліска – ракети, яка прагне злетіти увись.

Демобілізувався додому у листопаді 1975 року. Вступив на курси водіїв до Зіньківського ДВОСААФ. Після закінчення курсів, з 1976 по 1999 рік, працював водієм у комунальному господарстві міста Зінькова. З 2000 по 2008 рікпрацював у СБК «Україна» в сфері тваринництва.

12 травня 2015 року Григорію Петровичувиповнилося 60 років, тепер він на заслуженому відпочинку

У Григорія Петровича велика, працьовита родина. Разом із дружиною Галиною Миколаївною виростили і виховали п'ятеро дітей, тепер допомагають виховувати онуків, яких у них також п'ятеро.

Один із синів Григорія Петровича є учасником бойових дій на Сході України. Дякувати Богові повернувся додому. Не раз наповнювалась тривогою батьківська душа, щеміло серце…, а на папері народжувалися нові рядки…

Так, син Роман, а в минулому учень нашої школи, повернувся додому і не сам, привіз із собою молоду дружину.

Але, але не зміг, обпалений війною, Роман Григорович бути байдужим до чужої біди. Там, у Щасті, Луганської області, зустрів не тільки свою долю, а і сироту Володю, 17–річного юнака, якому нікуди було йти.

І продзвенів у батьківській хаті телефонний дзвінок. «Мамо, - почула мати, Галина Миколаївна, - а Ви приймете Володю, йому нікуди йти, мамо, як рідного, як мене, прийміть …». Батьки погодились.

Непростою була дорога Володі до Тарасівки, до нової домівки. Допомагали усі як могли: колектив нашої школи, сільський голова, керівники району. Нині Володя живе у сім´ї Крутьків. Усе вслухається у тишу незнайомого йому краю, який стає все ріднішим. Кажуть: «Чужого горя не буває», але чи кожен так би зміг, мабуть, ні…

Вірш дочекалися

Літературною діяльністю почав займатися з 1973 року, коли проходив службу в лавах Збройних Сил. І ось уже 42 роки Григорій Петрович пише вірші і ліричні, і патріотичні, і гумористичні

У 2010 році на Зіньківщині утворилося літературно-мистецьке об’єднання «Свічадо»

Григорій Петрович співавтор колективних збірок «Гімн любові тобі, Зіньківщино», «Вогонь сердець», та альманахів «Дивокрай» №1,№2

Головна ідея альманаху ”Дивокрай”-популяризувати творчість місцевих авторів Зіньківщини,сприяти розвитку духовності та єдності суспільства

Його твори друкувалися на сторінках районних та обласних газет, а також у військовій газеті «За Родину»

Вірші Григорія Петровича такі прості, щирі, а в них звучить задушевна мелодія любові до України, до рідного краю найактуальніші теми дня - війни, миру, інтимних почуттів та веселого іронічного гумору.

Шляхи підвищення інтересу школярів до вивчення української літератури