“ Поезія – це завжди неповторність...”

“ Поезія – це завжди неповторність...”:

Зустріч з поетами Покровського краю

Мета:  Донести  до  здобувачів  освіти чарівний  світ  поезії, сповненої особливої аури  доброти  й  любові; захопити  їх  віршами;  залучити до активного  читання поетичних  творів;  виховувати культуру  почуттів.

Обладнання:  Презентація, книжкова - ілюстративна виставка “ Натхненні рідною землею ”, яка містить збірки  поезій  поетів рідного  краю, квіти.

Бібліотекар: Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття. Поетичне слово здатне проникати в таємниці людської душі, розвиває уяву, викликає найрізноманітніші емоції, вчить людину мислити, дає змогу побачити навколишній світ свіжим поглядом, допомагає розібратися в своїх переживаннях. Поезія ‒ це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Цінність поезії в тому, що кожна людина знаходить тут щось своє. Один і той самий рядок може сприйматися по-різному.

Бо що б, здавалося, слова? Всього лиш те, що допомагає нам розуміти одне одного. А що ‒ поезія? це стихія, яка окрилює, надихає, спонукає, заспокоює і в якій кожен із нас може висловити власні думки, не боячись осуду чи нерозуміння, та не кожному це вдається зробити так майстерно, щоб написані рядки запалювали в інших серцях багаття пристрасті.

Читець:

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Все повторялося: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія ‒ це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Бібліотекар: У нашому районі проживає багато людей, талановитих і неординарних, небайдужих до слова, до життя. Ці люди ‒ поети, вони передають вогонь та біль своєї душі за допомогою поетичного слова. І сьогодні вони завітали  в гості  до нашого училища, щоб ми, присутні на цій зустрічі, мали змогу долучитися до Поезії.

( Презентація, на фоні якої проходить знайомство із гостями зустрічі. )

Валентина Адамівна Чепурко народилася в 1962 році,  в  с.  Зорівка  Запорізької  області, але  все  свідоме  життя  проживає  на Покровщині.  Закінчила  Дніпропетровське  медучилище,  зараз працює  фельдшером швидкої допомоги. Поетична творчість давнє її захоплення. Валентина Адамівна ‒ автор чотирьох поетичних збірок: “ Зеркало душі ”, “Мой мир – это ты ”, “ Осіння жінка ” та “ Соняшникова доля ”. А ще, вона плідно  співпрацює  з композитором  та  виконавцем  Петром Клименком, який пише пісні на її вірші; приймає участь у художній самодіяльності, співає та грає в народному театрі.

Читець:

Говорять, що я з іншої планети.

Чи, може загубилась у віках.

Бо я вночі не сплю-пишу сонети.

Шукаю суть в римованих рядках.

I чим живу-хорошим i не дуже,

Всім поділюсь iз білим папірцем.

I оживає там червона ружа,

I мужній воїн з втомленим лицем.

Впаде у сніг калина полум’яна.

Тримає бiй поранений солдат.

Вiд болю серце материнське в’яне,

Бо не злічити безкінечних втрат.

Римую біль. Бумага стерпить слово.

Та плаче гiрко зболена душа.

Римую зраду ‒ нiчого нового

В стражданнях мого нового вiрша.

Про  життєві цінності та особливості жіночого серця Валентина Адамівна Чепурко розповість мовою звичайною і мовою віршів.

Чепурко Валентина Адамівна. Виступ.

Бібліотекар: Микола Олексійович Корявець народився  у  селі  Підгаврилівка  Покровського  району,  навчався  в  сільгоспінституті.  Трудився  на керівних посадах, а зараз  він заступник отамана Покровської козачої станиці ім. Головка, полковник.

Вірші почав писати ще з шкільного віку, вірніше з 12 років. У доробку самодіяльного поета шість збірок: “ Квіти лотосу для сім’ї і друзів ”, “ Пелюсткова заметіль ”, “ Мої земляки ”, а більш як 25-річний досвід тамади та обробка відповідної літератури вилились в оригінальні збірки “ Тости, вітання ” та в два випуски “ Запрошуємо на весілля ”.

Вірші Миколи Олексійовича різнопланові – присвячені друзям, односельцям, знайомим, рідному краю, Україні. Мабуть тому, що він цікавиться історією взагалі, історією рідного краю зокрема, вивчає козацьку добу, відгукується на події в житті країни, пише вірші на патріотичну тематику.

Про патріотизм як необхідність розповість Микола Олексійович Корявець.

Корявець Микола Олексійович. Виступ.

Бібліотекар: Валентина Миколаївна Щусь народилася в селі Мечетна. Проживає в смт. Покровське. Закінчила Дніпропетровське поліграфічне училище. Захоплюється фізикою, астрономією. Друкується в обласній, районній пресі. Автор поетичній збірки “Я в душу назбирала збіжжя хмар…”

Читець:

Безмежний степ, в якому всі кургани

вже пораховані і внесені в архів...

"Нехай завжди Господь пребуде з вами", ‒

молюся я за славних земляків.

За тих, які не полягли у битвах,

за тих, які стискають автомат,

не "упокій" ‒ "благослови" ‒ в молитвах

усіх, кого стривожив супостат.

Бо їх чекають матері і діти,

рідна земля і небо голубе,

бо їм же тільки ще життю радіти,

та Всесвіт долі різні всім пряде.

Ті, хто поліг ‒ не вмерли, хоч отава

зазеленіє знову на вінки.

Живі і мертві воїни, вам слава,

усім героям слава на віки!

Валентина Миколаївна Щусь розповість біль від людських утрат у зоні АТО.

Щусь Валентина Миколаївна.  Виступ.

Бібліотекар: Віктор Іванович Польський народився в селі Великомихайлівка. Дитинство і юність провів у Малинівці. Навчався в Московському інституті народної творчості на музичному відділі (заочно). У селі Верхня Терса Гуляйпільського району Запорізької області викладав дітям музику і співи. Переїхавши в Покровське, працював у колишньому колгоспі «Побєда» водієм автокрана.

Це, так би мовити, один бік біографії Віктора Польського. Інший у тому, що вже багато років він пише музику на вірші різних авторів і на свої також, адже Віктор Іванович ‒ ще й поет, чиї неабиякі можливості розкриваються вже в зрілі літа. Що ж, поезії, очевидно, як і коханню, людина підвладна в будь-якому віці.

А у 2015 році відбулося приємна і урочиста подія: в Клубі покровських поетів “ Ліра ”  пройшов творчий вечір Віктора Івановича Польського і презентація його поетичної збірки “Іще горить свіча мого життя… ”

Про любов до батьків і Батьківщини Віктор Іванович Польський розповість сам.

Віктор Іванович Польський. Виступ.

Бібліотекар: Людмила Андріївна Федоренко народилася у с. Маломихайлівка у 1962 році. Журналіст, зав. відділом листів і культмасового життя в редакції газети «Покровський край». Публікувалася в альманахах “ Весы ” (Херсонщина), “ Крила ”, обласній, районній пресі.

Життя ‒ оголена душа,

Яку сховати чи прикрити

Хоч чимсь у заростях вірша

Не можна, не виходить. Зшити б

Якусь благеньку сорочину,

Щоби нікого не стидалась.

Однак шукаю знов причину,

Аби так вільною й зосталась...

Книга Людмили Федоренко “ Квітка в сяєві долонь ”  стала своєрідним підсумком певного періоду творчості покровської поетеси.

Тож, Людмила Андріївна Федоренко  розповість нам про потребу аналізувати свої вчинки і не боятися про це говорити

Федоренко Людмила Андріївна.  Виступ.

Бібліотекар: Поезія – це мистецтво, що вірує у правду і любов, радощі і страждання, зустрічі і розлуки, тому вона, поезія, живе й житиме, доки людське серце виповнюватимуть найтонші й найглибші почування. Вона житиме вічно. А наша зустріч, на жаль, закінчується.

Ми вдячні нашим гостям за їхню поезію, за те, що вони не пожалілися на брак часу, і прийшли на зустріч з нами.