Поезія Геращенко І.В. "Доля Ліни Костенко"

Доля Ліни Костенко

         Я вибрала Долю собі сама.

        І що зі мною не станеться,-

    У мене жодних претенсій нема

            До Долі – моєї обраниці.

                                 Ліна Костенко

Тридцятий рік, прохолодна весна, березень

В родині вчителів засяяла зоря.

Минуле та сучасне поєднались у вересень.

Й на поетичному олімпі залуна Лінине ім’я.

Перший вірш написаний в окопі.

Вогнем палаючим у рідній стороні.

Важкими видались дитячі її роки.

У пам'ять врізались кроваві дні війни.

А юне серце рвалось в поетичні далі,

Душа бажала естетики й краси.

Наспівувала Муза сумнії пасторалі,

Й Костенко стала борцем правди на землі.

Так палко закохана у мову барвінкову,

У пісню материнську та безкраї степи.

Стала схожа на ранню зорю світанкову.

Гострим словом уславила себе навіки.

Вона Долю обрала собі сама.

Поезія – її сестриця-порадниця.

Й інших захоплень у серці нема.

Й жодного разу не назвала себе – зрадниця.

Непокірна, тверда  у незламних поглядах

Не зрадила громадянську позицію.

Не шукала себе на іноземних подіумах

В Україні вбачала себе й свою місію!

Гостре слово мужньої жінки

Дивувало щоразу свого читача.

Хоч і були в творчості маленькі зупинк,

Та ніколи не гасла її творча свіча…

Ще не написано останнього рядка!

Ви митець до останнього подиху.

Кращої поетеси-сучасниці в України нема.

Свою місію несете з великою гордістю.

І нехай плине поспіхом звабниця-осінь,

Підкрадається в села холодна зима.

Ви ж на віки-віків наша чистая совість,

Наша пісня і гордість, українська душа!

                                             Геращенко Ірина