Перше покоління ЕОМ на електронних лампах — громіздкі конструкції, які споживали велику кількість електроенергії і вимагали для розміщення значної площі.

Для введення і виведення даних використовувалися перфокарти, магнітні стрічки, пристрої друкування.

Машини мали обмежений набір вказівок, програмне забезпечення було практично відсутнім. Проект першої у світі ЕОМ був запропонований у 1942 році американцями Дж. Моучлі і Дж. Еккертом. Прийшовши до висновку про необхідність використання в обчислювальних пристроях електронних ламп, Дж. Еккерт подав проект електронної машини «Еніак» (ENIAC, абревіатура від Electronic Numerical Integrator and Calculator — електронний цифровий інтегратор і калькулятор).

UNIVAC I використовував 5200 електровакуумних ламп, мав масу близько 13 тонн, споживав 125 кВт електричної енергії і міг виконувати близько 1905 операцій за секунду, працюючи на тактовій частоті 2,25 МГц. Вся система займала площу в 35,5 кв.м.

Основна пам'ять складалася з 1000 12-бітових слів. Комп'ютер комплектували оригінальними накопичувачем на магнітній стрічці та барабанним принтером. Комп'ютери UNIVAC 1 виробляв підрозділом UNIVAC компанії Remington Rand (колишня Eckert-Mauchly Computer Corporation). У 50-і роки урядовим організаціям і фірмам було продано 46 машин UNIVAC І.

МЭСМ (Малая электронная счётная машина) — перша в СРСР і континентальній Європі ЕОМ. Розроблено у лабораторії С. А. Лебедєва (на базі київського Інституту електротехніки АН УРСР) з кінця 1948 року.

Друге покоління ЕОМ відзначилось використанням транзисторів - напівпровідникових елементів електронної техніки, які дозволяли керувати струмом, що протікає через них. Транзистори, як виявилось, були спроможні виконувати всі ті функції, які до цього часу виконували електронні лампи. Але при цьому вони були значно менші за розмірами та споживали набагато менше електроенергії. До того ж транзистори дешевші, випромінюють менше тепла та більш надійні, ніж електронні лампи. І все ж таки найдивовижнішою властивістю транзистора є те, що він один здатен виконувати функції 40 електронних ламп та ще й з більшою швидкістю, ніж вони. В результаті швидкодія машин другого покоління виросла приблизно в 10 разів порівняно з машинами першого покоління, обсяг їх пам'яті також збільшився.

Машини стали надійнішими, компактнішими, споживання енергії зменшилося. Оперативну пам’ять було побудовано на магнітних сердечниках. Швидкодія машин зросла до сотень тисяч операцій за секунду. Обчислювальні машини Ferranti Pegasus 1 (1956 рік) і Pegasus 2 (1959 рік). Pegasus 1 використано для розрахунку 7480 цифр числа Піфагора π, що було рекордом для свого часу.

Серед радянських комп'ютерів другого покоління був Мінськ–22. Він міг виконувати до п'яти тисяч елементарних операцій в секунду. Його оперативна пам'ять була побудована на феритових сердечниках для запам'ятовування 6–8 тисяч чисел. У ньому застосовували магнітні диски, які могли зберігати кілька мільйонів чисел. Введення інформації здійснювали через перфокарти і перфострічки.

Третє покоління на базі інтегральних схем вийшло на арену у зв’язку з появою цих інтегральних схем, які на невеличкій пластинці кристалу кремнію вміщували сотні і тисячі елементів електронної схеми — транзисторів, діодів тощо. У ці часи з’явилася напівпровідникова пам’ять, яку й досі використовують у пристроях оперативної пам’яті. Швидкодія машин зросла до мільйонів операцій за секунду. Поряд з числовою і текстовою інформацією розпочалося опрацювання графічної інформації. Для машин третього покоління було створено операційні системи, які взяли на себе керування пам'яттю, пристроями введення і виведення інформації та використанням інших машинних ресурсів. У 1971 році фірма Intel випустила перший мікропроцесор.

7 квітня 1964 року представники IBM (International Business Machins), гіганта комп'ютерної індустрії, оголосила про створення не однієї якої-небудь машини, а цілої родини System/360. Для забезпечення сумісності IBM вперше застосувала кілька рішень, багато з яких використовують і донині. Нариклад, було використано довжину слова 32 біти (4 байти). Це значно спростило архітектуру, бо обидва числа були ступенями двійки.

У країнах соціалістичного табору аналогом IBM/360 стала серія ЄС ЕОМ (Єдина система електронних обчислювальних машин).

Четверте покоління ЕОМ на базі великих інтегральних схем. У таких схемах щільність розміщення елементів складала десятки тисяч на одному квадратному сантиметрі. З’явилися швидкісні пристрої пам’яті великої ємності. Швидкодія машин зросла до десятків і сотень мільйонів операцій за секунду.

У 1981 році американська фірма IBM (International Business Machins) — представила свій перший персональний комп’ютер — IBM PC (IBM Personal Computer).

Перший персональний комп'ютер коштував 1565 доларів, був простий у використанні і займав порівняно мало місця. IBM 5150 був оснащений процесором Intel 8088 з тактовою частотою 4,77 мегагерца і передвстановленою оперативною пам'яттю розміром 16 або 64 кілобайт. У першому ПК не було вінчестера, а дисковод купувався за окрему плату. Вже за перший рік продажів кількість реалізованих комп'ютерів перевалило за 130 тисяч.

До четвертого покоління радянських ЕОМ можна віднести ЄС-1015, ЄС-1025, ЄС–1035, ЄС–1045, ЄС–1055, ЄС–1065. Персональні комп'ютери: Електроніка-85, Іскра–226, ЄС–1840, ЄС–1841, ЄС–1842. До цього покоління належить і багато­процесорний комп'ютер «Ельбрус», якого згодом замінив «Ельбрус–2». Обчислювальна потужність цієї машини, як для четвертого покоління, була дуже великою. Він мав близько 64 мегабайт оперативної пам'яті, міг виконувати до 5 мільйонів операцій з рухомою точкою на секунду. Пропускна здатність шини — до 120 Мб/с.

П'яте покоління на базі великих інтегральних схем. ЕОМ створюють на базі супервеликих інтегральних схем, де щільність розміщення — сотні тисяч і мільйони елементів на один квадратний сантиметр. Використовують оптоелектроніку й нові принципи організації комп’ютерної системи. Щоб показати, якими темпами йде розвиток мікропроцесорної техніки, наведемо лише чотири цифри: мікропроцесор, виготовлений фірмою Intel у 1974 році, містив 4 500 транзисторів, у 1978 — 29 000, у 1989 — понад 1 мільйон, а зараз ця цифра становить 1 мільярд, що дозволить реалізувати обчислювальну потужність у квадрильйони операцій за секунду (петафлопс). Список найпотужніших суперкомп'ютерів постійно оновлюється. Принагідно зазначимо, що cучасні найпотужніші у світі обчислювальні системи використовують операційну систему Linux.