Політична культура козацької старшини, «Історія русів» як її квінтесенція

Політична культура козацької старшини, «Історія русів» як її квінтесенція

Політична культура козацької старшини. Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Впродовж останніх десятиліть 16 ст. – 1-ї пол. 17 ст. запорозька спільнота виробила власну політичну культуру

В основі політична культури козацької старшини була система козацьких цінностей Вона поєднувала в собі ідеї: рівності; свободи громадянського голосу; права вільного обрання козацьких старшин; визнання інституційної першості козацької ради в системі політичного козацького устрою; підпорядкованості меншості рішенням більшості; громадянської дисципліни.

Політична культура козацької старшини. Козаків вирізняли: усвідомлення своєї належності до лицарської верстви (яка спиралася на станові права, свободи й вольності; своєї руської (української) ідентичностівідданості православ'ю; розуміння Війська Запорозького як самовладної автономної політичної інституції, що посідає особливе місце в політичній системі держави (Речі Посполитої, Гетьманщини, Російської імперії);

Політична культура козацької старшини Категорії «права», «свободи» й «вольності» визначали низку фундаментальних цінностей права, свободи й вольності у сферах козацького землеволодіння, майнових і спадкових прав, судочинства й демократії, фінансової та матеріальної винагороди за військову службу. Представники запорозького товариства розглядали свої права, свободи й вольності як такі, що здобуті ними власними силами на ниві служіння загальному добру.

Політична культура козацької старшини. Що стосується національної самоідентифікаціїототожнювали себе з українським народом, любили українську землю та її природу як свою батьківщину. Вироблені морально-етичні норми, цінності й ідеали справили кардинальний вплив на інтелектуальне життя українського суспільства Нового часу, ментальність і духовні орієнтації українського народу.

Політична культура козацької старшини. З появою Української козацької держави в середині 17 ст. розвиток політичної культури козаків почав фокусуватися навколо проблем державотворення суверенної і соборної України. Проявом нової тогочасної політичної свідомості та політичної теорії держави стала  Конституція П. Орлика – угода між новообраним гетьманом і старшиною 1710, у якій визначалися принципи суверенітету та засади політичного устрою України. 

Політична культура козацької старшини. Поступово в широкому ж козацькому середовищі дедалі помітніше виявлялися настрої політичної пасивності. Значна частина козаків не підтримала спробу гетьмана І. Мазепи 1708–09 добитися збройним шляхом незалежності України від Росії.  Політична позиція та орієнтація представників владної і соціальної еліт Гетьманщини ввійшла в річище фактичної лояльності до Російської імперії й на практиці зводилися до спроб легітимації засад української автономії та відстоювання своїх станово-корпоративних прав (політична лінія І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола, К. Розумовського та ін

Політична культура козацької старшини. Однак, як показало, зокрема, проведення виборів до Законодавчої комісії зі складання нового Уложення, політ. свідомість козацтва великою мірою залишилася орієнтованою на традиційні цінності, політичні пріоритети й установки – виборність посадовців з гетьманом включно, провадження судочинства козацьким судом, рівність у правах усіх козаків. 

Політична культура козацької старшини. Характерні для козацької старшини цінності та політичні й культурно-історичні орієнтації відображені також в історичних та літературних творах таких українських авторів 18 ст., як Г. Граб'янка, С. Величко, П. Симоновський, С. Дівович, у "Літописі Самовидця", "Історії Русів"

«Історія русів» як квінтесенція політичної культури козацької старшини. Квінтесенція (філософія) — у переносному значенні — основа, сутність чого-небудь, найсуттєвіше, найголовніше. Політичний памфлет "Історія Русів" відіграла значну роль в історії політичної думки України і зайняла в ній почесне місце, як твір, що висловив у концентрованій формі політичні погляди козацької старшини та в значній мірі вплинув на обгрунтування державницько-самостійницьких прагнень українців. Час написання "Історії Русів" також є не розгаданою до сьогодні загадкою, крайні часові межі її написання, - від 1769 року до початку 20-х років XIX сторіччя.

«Історія русів» як квінтесенція політичної культури козацької старшини. Квінтесенцією твору можна вважати, слова вкладені в уста одного з найнегативніших персонажів української історії І. Брюховецького, гетьманування якого поклало початок розділенню України по Дніпру та втратою Гетьманщиною своїх державних прерогатив. І навіть цей гетьман, побачивши, що Московська держава не має наміру дотримуватись досягнутих домовленостей та вступила в сепаратні переговори з поляками, заявляє: "... відомо-бо цілому світові, що народ тутешній, зазнавши від поляків нечуваного досі в людстві варварства та всякого роду переслідування, визволився од них власною силою своєю і мужністю, а злучився із Росією з доброї волі і єдино через єдиновірство. Отже, закріпляти його або іншому дарувати ніхто і ніяк не має права, і в протилежному разі готов він знову боронити себе зброєю до крайньої межі і радше погодиться вмерти із зброєю в руках, як зносити ганебне ярмо від ворогів своїх" . Ніхто не має права закріпачувати, передавати у власність чи ділити вільний народ вільної країни. І народ цей, щоб зберегти свою свободу може вдатися до найрадикальніших заходів, як він неодноразово робив це у своїй історії. Народ, для автора "Історії Русів", є джерелом суверенітету і тільки він вправі розпоряджатись власною долею.

«Історія русів» як квінтесенція політичної культури козацької старшининаскільки послідовним був автор "Історії Русів" у відстоюванні автономності української держави саме в складі Російської імперії, є ідея про "найменше зло", як спосіб виправдання саме такої позиції це змушує автора виходити з позиції "реальних цілей": якщо повна незалежність неможлива, то нехай буде якнайширша і твердо гарантована автономія. Але компроміс цей має межу - якщо права народу на організацію власної влади будуть порушені, то він, народ, має право на повстання і збройний захист свого суверенітету до останнього. Краще вмерти вільним ніж жити рабом. І цей вільнолюбний пафос є одним з провідних мотивів всієї "Історії Русів".

Домашнє завдання Опрацювати презентацію,виписати принципи політичної культури козацької старшини та її еволюцію на кінець 18 ст.