Поради вчителям загальноосвітніх шкіл, які навчають у своїх класах дітей з ООП (для різних нозологій)
Поради вчителям загальноосвітніх шкіл, які навчають у своїх класах дітей із порушенням інтелекту (з легкою розумовою відсталістю)
1. Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми можливостями (див. додатки 1, 2):
§ створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі діти відчули себе членами колективу;
§ привчати здорових дітей допомагати (за потреби), опікуватися розумово відсталими однолітками;
§ не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями здоров’я.
2. Перед тим, як прийняти до класу дитину з легкою розумовою відсталістю, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини, вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби.
3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку.
4. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю (стан пам’яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).
5. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю. Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.
6. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи тяжкість дефекту). До процесу складання плану бажано залучити практичного психолога.
7. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх під час навчання, враховувати в плануванні діяльності:
ü розумово відсталі діти мають, як правило, слабку, короткочасну пам’ять, тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри. І лише після засвоєння цього матеріалу надавати більш складний новий матеріал;
ü у розумово відсталих дітей порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації; чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з більш легкими);
ü у цієї групи дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо);
ü діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Отже, для них необхідно зменшити об'єм завдань та їх кількість, а складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь (і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма);
ü учні цієї категорії, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи; потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не відволікалися та не втрачали напряму діяльності);
ü діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатись, як і на скільки точно учень зрозумів, що від нього вимагають, і лише після цього дозволяти виконати завдання. У разі потреби необхідно надати учневі додаткові роз’яснення щодо виконання завдання;
ü уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.
Рекомендації вчителю, який працює з дитиною з порушенням зору
Рання діагностика порушень зору в дітей дає змогу вчасно надати їм необхідну допомогу. Сучаснітехнології (комп'ютери, спеціальні оптичні та відеопристрої) дають можливість багатьом дітям із поганим зором навчатись у звичайних класах. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідні навчальні матеріали та посібники : книжки, надруковані збільшеними літерами і шрифтом Брайля, тексти на стрічках тощо.
У процесі роботи з такими дітьми слід концентрувати увагу на розвитку вміння слухати і спілкуватися, на орієнтації і пересуванні, а також на розвитку навичок, необхідних у повсякденному житті. Учні з поганим зором і практично сліпі можуть потребувати допомоги вчителя під час користування спеціальними пристроями, що дають їм можливість ефективніше використовувати залишковий зір.
Діти зі складними вадами потребують широкого, багатопрофільного підходу. У роботі з ними наголос слід робити на розвитку самообслуговування і побутових навичок.
Деякі діти з вадами зору можуть використовувати периферійне бачення. У таких випадках, навіть якщо голова учня повернута вбік, це не означає, що він на вас не дивиться.
Детально ознайомлюйте дітей із розташуванням предметів і матеріалів у класі. За будь-яких змін у їх розміщенні робіть це знову. Для позначення різних зон та центрів діяльності в класі можна використовувати різні види покриття на підлозі або знаки, придатні для тактильної ідентифікації.
Діти з поганим зором значною мірою спираються на інформацію від інших органів чуття. Тому треба стежити за тим, щоб загальний рівень шуму в класі не був надто високим. Заохочуйте незалежність дітей, облаштовуйте класне середовище так, щоб вони могли діяти самостійно. Сповіщайте дітей про будь-які зміни в класі. Призначайте дітям з поганим зором особисті шафки в кінці ряду, щоб їм легко було їх знаходити. Використовуйте світлі, яскраві предмети різних розмірів і форм для візуальної стимуляції.
Доручайте іншим дітям називати себе і розповідати про свої заняття, коли дитина з поганим зором наближається до якого-небудь центру діяльності або ігрової зони. Описуйте дітям події, що відбуваються поруч. Під час вивчення нових умінь станьте за дитиною і продемонструйте правильну послідовність дій, рухаючи її руками. За потреби зробіть це ще кілька разів, поступово зменшуючи свою допомогу.
Перед тим, як починати нове заняття, розкажіть дітям, що відбуватиметься. Чорне або контрастне обрамлення по периметру аркуша паперу може полегшити малювання дитині із залишковим зором.
Здебільшого діти з вродженою і ранньою постнатальною патологією органу зору зазнають тривалої сенсорної та психічної депривації. Внаслідок цього рівень загального психічного розвитку дитини не відповідає його календарному віку. Його пізнавальна діяльність здійснюється на вузькій сенсорній базі, дуже бідному та спотвореному зоровому досвіді (або цілковитій його відсутності) і невмінні його накопичувати, оперувати ним.
Тому завдання педагога в загальноосвітньому закладі – включити потенційні можливості, компенсаторні механізми організму, навчити дитину самостійно пізнавати навколишній світ та користуватися збереженими аналізаторами, накопиченим досвідом, знаннями.
Труднощі дітей із вадами зору в пізнавальній діяльності пов'язані з недостатнім оволодінням моторикою свого тіла, орієнтуванням у малому та великому просторі, зорово-моторною координацією ока («рука-око»). Проте вони не в змозі самостійно організувати не тільки свою пізнавальну, навчальну діяльність, а й своє життя, свої ігри. Дітей доводиться спонукати до рухливості, до пізнавальної активності. Головним рушійним елементом є члени родини, вихователь, учитель та індивідуальний режимроботи.
Надзвичайно важливим моментом для організації навчального процесу слабозорих дітей має стати наявність відповідних конкретних уявлень про навколишній предметний світ і достатній досвід предметних та операційних дій, які формуються в побутовій та ігровій діяльності.
Велике значення в навчанні незрячої дитини, компенсації сліпоти має мова, і не тільки їїкомунікативна функція, а й зміст мови, тобто за допомогою мови дитина отримує найбільше основної інформації про оточення під час спілкування в активній, предметній, ігровій та начальній діяльності. А внаслідок обмеженості (або відсутності) зорового сприйняття і формальності предметних та операційних дій мова має дещо формальний, неконкретний характер.
Отже, процес інтегрованого навчання слабозорої та сліпої дитини повинен мати спрямований корекційний індивідуальний характер і відповідати вимогам адаптації наочного матеріалу і процедури цієї роботи.
Основні принципи адаптації наочного матеріалу для дітей із порушеннями зору:
1. Зображення на малюнках повинні мати оптимальні просторові й тимчасові характеристики (яскравість, контраст, колір, структура, співвідношення елементів). Контрастність пропонованих об'єктів і зображень стосовно тла має бути від 60 до 100 %. Негативний контраст краще. Краще сприймаються заповнені, силуетні фігури, ніж контурні.
2. Дотримання в зображеннях пропорційності за величиною, кольором та формою відповідно дореальних об'єктів.
3. Показ стимулюючого матеріалу слід здійснювати з відстані не більш, ніж 30-33 см від ока дитини (сліпим – залежно від гостроти залишкового зору) під кутом від 5 до 45° відносно лінії погляду.
4. Інформаційна ємність зображень і сюжетних ситуацій має бути обмежена з метою вилучення надмірності, що ускладнює впізнання. Тло, на якому подано об'єкт, має бути вільним від зайвих деталей.
5. Хроматичні об'єкти повинні мати насичені кольори. Бажано використовувати жовто-червоні,жовтогарячі й зелені тони, особливо для дошкільників.
6. Під час створення спеціальних наочних матеріалів для дітей із вадами зору необхідно використовувати сім типів зорових навантажень для дітей дошкільного віку (розроблених Л. Григорян) із метою корекції та охорони зору.
Під час використання загальних методик для слабозорих дітей необхідна адаптація їх процедури:
§збільшення часу на експозицію завдань та малюнків через труднощі сприйняття, координації рухів руки та очей, необхідності тактильного контролю та додаткового обстеження, вивчення об'єктів;
§під час постановки завдань і тестів переважним є вербальний спосіб, точні словесні інструкції (після відповідної словникової роботи);
§тривалість зорової роботи не повинна перевищувати 15 хвилин;
§логічне завдання, продуктивність розумових операцій слід оцінювати за їхньою результативністю, а не враховувати неточністьрухів і сповільненість виконання.
Психологічними і педагогічними дослідженнями не виявлено прямої залежності розвитку мислення від порушень зору.
Однак низький рівень сформованості понять, розумових дій і операцій порівняно з дітьми з нормальним зором залежить від їхньої дошкільної підготовки в родині, точної діагностики і раннього початку здійснення корекції сенсорної сфери дитини з порушеннями зору.
Учитель інклюзивного класу, в якому навчаються діти із вадами зору, повинен:
o знати ступінь порушення зору дитини, уявляти його індивідуальні можливості та потреби;
o підтримувати тісний контакт із практичним психологом, тифлопедагогом і батьками дитини;
o здійснювати на всіх заняттях роботу з навчання орієнтування в просторі;
o використовувати всі збережені та порушені аналізатори;
o продумати, де посадити такого учня (слабозору дитину – на першу парту в середньому ряді;тотально сліпа дитина може працювати за будь-якою партою);
o якщо пропоновані корекційні та психотерапевтичні заходи не дають результатів, треба ставити питання перед адміністрацією школи про доцільність перебування дитини з вадами зору в інклюзивному класі.
Якщо в класі навчаються діти з вадами слуху
Інклюзивне навчання в системі загальноосвітніх закладів рекомендовано дітям із вадами слуху, як дошкільникам, так і школярам, з урахуванням основних критеріїв:
§характеристика первинного дефекту;
§особливості прояву вторинних дефектів;
§діагноз, установлений хоча б у 1 рік життя (краще до 3-х міс,у крайньому разі-до 6 міс.);
§ одразу після встановлення діагнозу дитина починає постійно носити два слухові апарати (бажано 100 % цифрових);
§ після протезування під керівництвом сурдопедагога відбуваються спеціальні заняття з формування мови та слухового сприймання на слухозоровій основі, при цьому в навчанні бере активну участь родина (за пізнішого втручання успіху в розвитку мови буде досягнуто, але багато що в розвитку дитини буде непоправно втрачено);
§ дитина виховується в мовному середовищі;
§ рівень її психофізичного та мовного розвитку близький до нормального.
Мова дітей із вадами слуху відрізняється певними особливостями, які під час навчання обертаються на помилки у вживанні й написанні слів, у побудові речень, у розумінні прочитаного. Такі специфічні помилки не можна пояснити неуважністю, недостатнім старанням учня. Вони є наслідком неординарних умов його мовного розвитку.
Отже, якщо інклюзивне навчання рекомендоване глухим дітям і дітям, що погано чують, але мають високий рівень мовного розвитку, вони зіштовхуються з серйозними мовними проблемами, із якими в багатьох випадках не в змозі впоратися самостійно. Їм потрібна грамотна корекційна допомога з боку фахівця (учителя-дефектолога), закріпленого за цією дитиною, який міг би надавати необхідну допомогу учневі, консультувати вчителів, вихователів і батьків.
Загальноосвітній навчальний заклад, приймаючи дитину з вадами слуху, повинен бути готовий розділити відповідальність за долю, навчання й виховання дитини з її батьками, з фахівцями, що рекомендували для неї інклюзивне навчання, з учителями-дефектологами, які здійснюють корекційну допомогу. Дитина з вадами слуху в класі потребує особливого ставлення до неї з боку вчителя протягом усього навчально-виховного процесу.
Учитель повинен:
§ застосовувати індивідуальне планування щодо засвоєння тих тем, які викликають утруднення в оволодінні навчальним матеріалом;
§ не повертатися спиною до такого учня під час усних пояснень;
§ контролювати розуміння дитиною завдань, інструкцій, запитань учител та відповідей учня;
§ залучати батьків до закріплення нового матеріалу в домашніх умовах;
§ у корекційній роботі максимально використовувати випереджальний метод навчання;
§ частіше заохочувати дитину за позитивні відповіді;
§ не оцінювати незадовільно самостійні усні й письмові відповіді;
§ пам'ятати, що такий учень має сидіти за першою партою перед столом учителя для слухозорового сприйняття мовного матеріалу;
§ вимагати від батьків постійного носіння дитиною двох слухових апаратів.
Для підготовки дітей загальноосвітнього класу до спільного навчання з дітьми з вадами слуху рекомендовано:
§ проведення бесід з дітьми й батьками про незвичайність нових учнів;
§ організацію спільних ігор під час перерв і після уроків;
§ організацію спільної діяльності на уроці, після уроків;
§ організацію взаємодопомоги дітям з вадами слуху;
§ частіше заохочувати таких дітей за позитивні вчинки, види діяльності;
§ відмову від покарань дітей з вадами, зауважень у некоректній формі.
Під час навчання дитини педагогічний колектив класу разом із психологом, логопедом і закріпленим учителем-дефектологом здійснюють діагностику утруднень у навчанні з базових предметів (українськоїмови, читання, математики) з наступним обговоренням результатів. Усі дані про дитину, її успіхи і невдачі в навчанні заносять у діагностичну карту в динаміці спостереження.
Якщо дитина з вадами слуху не може впоратися з програмою, необхідно вчасно й наполегливо ставитиперед батьками питання про те, що в інтересах дитини необхідний перехід його в спеціальну установу, де їй буде забезпечено адекватну корекційну допомогу, що передбачає індивідуальну роботу. Визначення термінів початку інклюзивного навчання вирішують індивідуально з кожною дитиною та за бажанням її батьків.Передусім це залежить від вираженості проблем у розвитку.
Навчання дітей із ДЦП
Хвора на церебральний параліч дитина може мати чимало проблем у школі, тому їй потрібна індивідуальна допомога.
Для дітей до трьох років послуги можуть надаватися через систему раннього втручання. Фахівці працюють з батьками дитини над розробкою плану надання індивідуальних послуг родині. Цей план описує особливі потреби дитини, а також послуги, які має отримати малюк для задоволення цих потреб. План також визначає особливості родини, таким чином батьки та інші члени сім’ї знають, як допомогти малюкові, який страждає на церебральний параліч.
Для дітей шкільного віку, включаючи молодший шкільний вік, спеціальне навчання та супутні послуги надаються через шкільну систему. Персонал школи працює з батьками дитини над розробкою індивідуального навчального плану. Цей план схожий на попередній, що описує унікальні потреби дитини та послуги, які вона має отримати для задоволення цих потреб. Спеціальне навчання та послуги, що можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу.
На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям, які страждають на церебральний параліч, може знадобитися допоміжна техніка. Зокрема:
Комунікаційні пристрої (від найпростіших до найскладніших). Комунікаційні дошки, наприклад, з малюнками, символами, буквами або словами. Дитина може спілкуватися вказуючи пальцем або очима на малюнки, символи. Існують і більш складні комунікаційні пристрої, в яких використовуються голосові синтезатори, що допомагають дитині „розмовляти” з іншими.
Комп’ютерні технології (від електронних іграшок зі спеціальними кнопками до складних комп’ютерних програм, які працюють від простих адаптованих клавіш).
Здатність мозку після ушкодження знаходити нові шляхи для праці вражають. Проте батькам складно уявити майбутнє своєї дитини. Якісна терапія та догляд можуть допомогти, але найважливішим за лікування є любов і підтримка дитини батьками та друзями. Завдяки правильній комбінації підтримки, використання обладнання, додаткового часу та пристосування, всі діти, які страждають на церебральний параліч, можуть бути успішними учнями та мати повноцінне життя.
Поради педагогам
Дізнайтесь більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу, та інформаційні джерела.
Інколи вигляд хворого на церебральний параліч справляє враження, що дитина не здатна навчатися, як інші діти. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.
Дізнайтеся про стратегії, що використовують інші вчителі для учнів з особливими вадами. Довідайтеся про різні стилі навчання. Завдяки цьому ви зможете використати найкращі підходи для конкретної дитини, з огляду на її індивідуальні та фізичних можливості.
Шукайте нове. Запитуйте себе (та інших): «Як я можу адаптувати цей урок для дитини, щоб матеріал засвоювався максимально активно?»
Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним.
Пам’ятайте: батьки також є експертами. Розмовляйте з батьками учня відверто. Вони вам можуть чимало розповісти про свою дитину, про її особливі потреби та здібності.
Щоб робота команди стосовно задоволення потреб дитини із церебральним паралічем була успішною, потрібна взаємодія професіоналів з різних галузей. Команда має об’єднати знання своїх членів задля планування, впровадження та координації послуг для дитини.
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ ЗОРУ
Рекомендації вчителю
- Уникайте швидких темпів вивчення навчального матеріалу: якщо звичайний учень сприймає і засвоює навчальний матеріал органами зору і слуху, то діти зі слабким зором можуть скористатися лише органами слуху, що часто призводить до неуспішності дитини.
- По можливості потрібно заздалегідь підготувати на картці опорні схеми пояснення нової теми й на уроці запропонувати учневі працювати за нею.
- Дитина з вадами зору повинна сидіти праворуч від свого сусіда по парті, якщо вона правша, і ліворуч — якщо лівша, так дитині буде зручніше заглядати в зошит сусіда, щоб побачити те, що вона не бачить на дошці.
- Слід пам'ятати, що в таких школярів підвищена стомлюваність, яка призводить до зниження працездатності (ознаки й особливості стомлення запропоновано в таблиці).
- Особливу увагу слід приділити гігієнічним умовам навчання, оскільки відсутність їх посилює недоліки фізичного розвитку дітей з розладами зору: порушення постави, плоскостопість, сколіози, порушення точності, швидкості, координації рухів, просторової та часової орієнтації, що дуже характерно для дітей з проблемами зору.
- Потрібно пам'ятати, що недоліки й труднощі пізнавальної діяльності, зумовлені поганим зором, є вторинними відхиленнями від норми в психічному розвитку (бідність предметних і просторових уявлень, недоліки в розвитку мовлення, труднощі формування образної пам'яті, довільної уваги, образного мислення).
- Потрібно знати причину поганого зору і чітко виконувати призначення й рекомендації лікарів щодо вибору парти. Багато хто з дітей, особливо підлітки, соромляться своєї вади й намагаються не вдягати окулярів. Учитель повинен ураховувати це.
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ СЛУХУ
Рекомендації вчителю
Учитель у роботі з такими дітьми повинен:
- знати рівні слухової чутливості кожного з вух дитини (для того щоб знаходитися з боку вуха з меншою втратою слуху);
- взаємне розташування вчителя й дитини має бути таким, щоб учень бачив губи педагога, тому що такі діти добре «зчитують» з губ, що дозволяє їм розв'язати деякі проблеми;
- експериментальні завдання слід подавати у письмовій формі;
- з огляду на те, що в дітей зі зниженою слуховою чутливістю спостерігаються проблеми з розумінням значення деяких слів і фраз, є сенс уточнити, чи правильно учень розуміє запропоноване завдання.
- недоліки граматичного ладу мови (неправильна побудова речень; неправильне узгодження всередині речень);
- обмежене розуміння усного мовлення;
- обмежене розуміння тексту, який дитина читає.
- Наслідком таких відхилень у розвитку мовлення є такі складності в шкільному навчанні:
- утруднене засвоєння початкової грамоти (письма й читання);
- специфічні помилки в диктанті й самостійному письмі;
- труднощі в розумінні пояснень учителя; утруднення під час користування підручником унаслідок недостатнього розуміння тексту, який учень читає.
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Рекомендації вчителю
Особливості мовленнєвої діяльності спричиняють значні труднощі в навчанні дітей читання й письма. Вони припускаються помилок під час послідовного виділення звуків, виявляють непідготовленість до мовних спостережень, не вміють виділяти речення з тексту. Без застосування спеціально розроблених коригувальних прийомів практично неможливо навчити цих дітей рідної мови та читання.
Розглядаючи неуспішність дітей із ЗПР, психологи відзначають різні причини цього явища. Виокремлено дві головні групи причин неуспішності: об'єктивні (непосильний обсяг знань, недосконалість методів навчання) і суб'єктивні (психологічні особливості учнів).
Діти із затримкою психічного розвитку зазвичай не створюють на уроці проблем, пов'язаних з дисципліною. Вони із задоволенням виконують посильну роботу: роботу з підручником за певним планом або знаходження відповіді на запитання в параграфі; виконання полегшеного варіанта завдань матеріалу, що вивчається, тощо. При цьому вчитель повинен пам'ятати, що таких дітей не можна обмежувати в часі й підганяти, тому що це гальмує їх. Крім того, їм необхідні підтримка й заохочення вчителя.
НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ МОВЛЕННЯ
Рекомендації вчителю
- Не ставити такого учня в ситуацію несподіваного запитання і швидкої відповіді на нього.
- Бажано, щоб учень давав відповідь у письмовій формі.
- Не змушувати таких учнів відповідати на запитання з нового матеріалу на тому ж уроці;
- Мінімально відволікати учня, намагатися не переключати його увагу.
- Заохоченням підвищувати впевненість у своїх силах.
- Обережніше оцінювати невдачі учня.
- Не вимагати негайного включення в роботу, тому що активність таких дітей у виконанні нового завдання наростає поступово;
- Не проводити їх опитування на початку уроку, оскільки їм важко відволіктися від попередньої ситуації;
- У момент виконання завдань не відволікати їх, переключати увагу на щось інше.
ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМИ
ФУНКЦІЙ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
Рекомендації вчителю
Педагог повинен ураховувати такі моменти:
- Діти із церебральними паралічами стійко психічно виснажуються, не здатні до тривалого інтелектуального напруження. Для них характерні розлади емоційно-вольової сфери, що найчастіше проявляються в плаксивості, дратівливості, примхливості. Часто їм властива невпевненість у собі, наївність суджень, сором'язливість, боязкість, які поєднуються з підвищеною чутливістю, уразливістю, замкнутістю.
- Відставання в розвитку мовлення призводить до обмеження обсягу знань та уявлень про навколишній світ, утруднює спілкування дітей.
- Найбільш характерною особливістю особистості дитини є риси своєрідного психічного інфантилізму, що проявляється в егоцентризмі, лабільності, підвищеній сугестивності й залежності від оточуючих. У дітей із церебральними паралічами можуть відзначатися патологічні риси характеру: істероїдні, тривожно-недовірливі, невротичні.
- Для більшості дітей із церебральними паралічами характерними є пасивність, млявість, нерішучість, швидка зміна настрою. Вони бояться висоти, темряви, самотності.
- У школі такі діти тривожні, відчувають страх перед усною відповіддю, нерідко в них виникає заїкуватість
ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ЕМОЦІЙНО НЕСТІЙКИХ ШКОЛЯРІВ
Рекомендації вчителю
Організовуючи роботу на уроці, доцільно:
- давати гіперактивним дітям лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб вони могли завершити його; надавати можливість звертатися по допомогу до вчителя в разі утруднення; пропоновані завдання подавати в письмовій формі;
- дозувати виконання учнем великого за обсягом завдання, пропонувати його у формі послідовних частин і періодично контролювати перебіг виконання роботи над кожною із частин, вносячи необхідні корективи; оберігати від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю; стримано і спокійно аргументувати виставлену оцінку.
- стабілізувати емоційний стан таких дітей перед виконанням навчальної діяльності;
- пропонувати форму відповіді на вибір: письмово або усно;
- свою оцінку діяльності школяра підносити м'яко й аргументовано, указуючи на те, що в дитини вийшло, а що ні, висловлювати сподівання, що наступного разу в неї все вийде.
1.3. Види адаптації дітей з особливими освітніми потребами.
|
Види адаптації |
Характеристика |
Приклади |
|
Пристосування середовища |
Модифікація фізичного оточення |
Обладнання кімнати похилими пандусами, якщо в класі є діти, що пересуваються на інвалідних візках або за допомогою милиць. Збільшення або зменшення інтенсивності освітлення, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Зменшення рівня шуму, якщо в класі є діти з порушенням слуху. |
|
Адаптація навчальних підходів |
Модифікація навчальних підходів і методик |
Застосування методу поширення (того, що знає дитина). Епізодичне навчання в принагідних ситуаціях. Зміна темпу занять. |
|
Адаптація матеріалів |
Модифікація навчальних посібників, іграшок та інших матеріалів |
Використання книжок, надрукованих великим шрифтом, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Обладнання іграшок та іншого приладдя великими держаками, якщо в класі є діти з порушеннями моторних функцій. |
|
Адаптація навчального плану |
Модифікація навчального плану або завдань, визначених для дитини |
Зміна тривалості або послідовності занять. Корекція завдань (приміром, якщо дитина ще не готова розпізнавати текст, завдання може бути модифіковане таким чином: «Дитина розпізнаватиме своїх однокласників на фотографіях, тоді як інші діти розпізнаватимуть свої написані імена»). |
про публікацію авторської розробки
Додати розробку