Посібник "Цифрові інструменти для нетворкінгу з закладі освіти"
ІВАНЧИЦЬКА ГІМНАЗІЯ
ЗАРІЧНЕНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ВАРАСЬКОГО РАЙОНУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ЦИФРОВІ
ІНСТУМЕНТИ
ДЛЯ НЕТВОРКІНГУ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ
З досвіду роботи директора гімназії
Тишковець Олени Миколаївни
Зарічне, 2024
Тишковець О.М. Цифрові інструменти для нетворкінгу в закладі освіти. Зарічне, 2024. – с.32
Автор-укладач:
Тишковець О.М. – директор Іванчицької гімназії
Анотація. У сучасному світі цифрові методи навчання визначають новітні освітні тренди. З народження наші діти оточені цифровими пристроями та змалку вже вміють користуватися різноманітними гаджетами. Навчальний процес у таких реаліях вимагає зовсім інший підхід, ніж використаний до впровадження НУШ,- це створення класів змішаного навчання через технології.
В прагненні удосконалення засобів навчання, вчителі мають бути обізнаними в сфері цифрових технологій.
Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, цифрова компетентність, освітні та цифрові технології, інструменти, онлайнінструменти, модель управління розвитком, інформаційно-комунікаційна компетентність, керівник закладу загальної середньої освіти, дистанційне навчання.
Для керівників, учителів загальноосвітніх навчальних закладів.
Рецензенти:
Казанчук В.В. – заступник директора з навчально-виховної роботи
Іванчицької гімназії
Бабич О.А. – вчитель української мови та літератури Іванчицької гімназії Зміст
ЦИФРОВОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА................................................................... 6
ІІ. ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ: ЇХ СКЛАДНИКИ ТА СУТНІСТЬ........................ 8
VІ. СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ..
VІІ. ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ: СУТНІСТЬ ТА ПЕРЕВАГИ У СУЧАСНОМУ ...............
Вступ
В умовах становлення Нової української школи постає завдання створення нового освітнього середовища, яке неможливо уявити без ефективного використання ІК-технологій та опанування педагогами освітніх інформаційних електронних ресурсів на рівні європейських стандартів.
Удосконалення форм і змісту освітнього процесу, впровадження цифрових технологій навчання та тестування відкриває широкі можливості для вирішення актуальних питань сьогодення, допомагає швидше враховувати світові тенденції інтелектуального потенціалу.
Необхідність застосування цифрових технологій у різних галузях людської діяльності й помітні переваги цих технологій зумовлюють створення якісно нових умов професійної підготовки сучасного вчителя.
Помітно зросла кількість досліджень, предметом яких є використання цифрових технологій в освітньому процесі.
Цифрова технологія навчання учнів в урочний час посідає дуже важливе місце у ХХІ столітті. Це можна пояснити тим, що більшість учнів є візуалами, тобто ефективно сприймають цифрову інформацію у формі інфографіки. Підготовлений учителем цифровий контент можна застосовувати в контексті діяльнісно-компетентнісного підходу з метою розвитку інформаційнокомунікативної, цифрової та математичної компетентності в учнів
Важливою й актуальною проблемою сучасної школи є правильний вибір освітніх технологій, методів, прийомів, завдяки яким можна формувати ключові компетентності учнів, необхідні для гідного життя в суспільстві. Метою статті є впровадження цифрових освітніх технологій, як навчального простору для педагогів і учнів..
Наскрізне застосування цифрових технологій в освітньому процесі та управлінні закладами освіти має стати інструментом забезпечення успіху Нової української школи і сучасної системи надання інформації через технології, яка буде доступна всім учням та вчителям. Впровадження цифрових технологій в освітній галузі має перейти від одноразових проектів до системного процесу, який охоплює майже всі види діяльності педагога та максимально використовується учнями. Цифрові технології у навчанні суттєво розширять можливості педагога, оптимізують управлінські процеси, таким чином сформують в учня важливі для нашої сучасності навички технологічної компетентності.
Нова школа потребує нового вчителя, який має стати агентом змін. Реформа передбачає низку стимулів для особистого і професійного зростання з метою залучення до професії найкращих. Учителі вивчатимуть особистісно - орієнтований та компетентнісний підходи до управління освітнім процесом, психологію групової динаміки, тощо. У зв’язку з цим варто говорити про нову роль вчителя – не як єдиного наставника та джерело знань, а як коуча, фасилітатора, тьютора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії дитини.
Більшість українських вчителів потребує осучаснення знань з предметів, які вони викладають, а також оволодіння новими прийомами та підходами до викладання. Чинна система підготовки та підвищення кваліфікації вчителів не спроможна забезпечити такі зміни.
Ключові слова: інтерактивне навчання, технологія, онлайн інструменти, співпраця, комп’ютерна підтримка спільного навчання, змішане навчання, навчання впродовж життя, цифрове покоління, онлайн, офлайн, інтернетсервіси.
Актуальність проблеми. Одним з визначальних напрямів розв’язання проблем підвищення якості освіти є розвиток педагогічних систем та їх складових, використання нових підходів та методів навчання, які впроваджуються в тісній взаємодії з новітніми інформаційними технологіями. Підвищення мотивації учнів, залучення їх до взаємодії в рамках освітнього процесу дозволяє підвищити якість навчання, формувати необхідні компетентності. Доведено, що інтерактивні технології навчання мають великий освітній і розвивальний потенціал, забезпечують максимальну активність учасників освітнього процесу, оптимальний час навчання і його результативність. У статті розглядаються особливості педагогічної технології «навчання в співробітництві» як складової особистісно-орієнтованого підходу в навчанні. Проаналізовано дослідження авторів щодо навчання у співробітництві з використанням комп’ютерних технологій та сутність інноваційних освітніх технологій.. В статті описана структура проведення заняття у формі навчання у співробітництві, етапи навчально спілкування, дидактичні умови, які можуть забезпечити ефективну організацію етапів навчального спілкування з урахуванням специфіки процесу навчання. Демонструються можливості застосування онлайн інструментів інтерактивного навчання для реалізації навчального співробітництва.
І. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЗСО ЯК СКЛАДОВА
ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Освітній простір дає безліч можливостей для вивчення та роботи із цифровими технологіями. На уроках вчитель часто використовує різні електронні ресурси, що допомагають учням краще зрозуміти навчальний матеріал і дають більше наочності. Інформаційно-комунікативні технології забезпечують пошук інформації, її опрацювання та швидке передавання, а це в свою чергу дає змогу учневі краще засвоїти навчальний матеріал і використовувати додаткові джерела для вивчення потрібної теми та повного охоплення навчальної програми. Тому ІКТ є ключовим інструментом сучасної освіти.
Кожен учасник освітнього процесу постійно вдосконалює свої вміння та навички роботи з Інтернетом та його ресурсами, розвиває свою ІКТ компетентність. Інформаційно-комунікаційна компетентність – це здатність використовувати інформаційні та комунікаційні технології для здійснення інформаційної діяльності [2]. Розвивається внутрішньо шкільна потреба у вільному володінні засобами оргтехніки та безперешкодному доступі до ресурсів Інтернету.
Сучасним учням складно охопити увесь обсяг навчального матеріалу, адже з накопиченням навчальної інформації, нагромаджується пласт термінології – освітній процес ускладнюється, зазнає інформатизації та все частіше звертається до інтерактивних методів навчання. А це свідчить про те, що усі учасники освітнього процесу мають бути обізнаними з основними законами інформаційного світу та вміти за потреби захистити себе від різних інформаційних загроз. Саме тому варто звернути особливу увагу на вивчення усіма учасниками освітнього процесу основних правил роботи з мережевими технологіями та прослухати хоча б короткий курс «Основ інформаційної безпеки».
Сфери застосування і можливості використання комп'ютера для підвищення ефективності пращ людини доцільно розкривати учням у процесі його практичного використання для розв'язування різних задач у ряді навчальних предметів [1].
Важливу роль у формуванні системи освіти відіграє можливість інтерактивного навчання дітей за міжнародними віддаленими освітніми програмами, які пропонують здобувачам освіти всього світу Оксфордський та Гарвардський університети, що співпрацюють з вітчизняними Вишами. Багато нових освітніх онлайн платформ пропонують учням і педагогам безкоштовні курси з різних наукових галузей. Для того, щоб діти мали можливість долучитися до цих ресурсів, потрібно мати Інтернет, належне матеріальнотехнічне забезпечення та допомогу вчителя-медіатора.
На жаль, учні сільських шкіл не можуть використовувати ці технології у повному обсязі, що зумовлено низьким рівнем забезпечення персональними мобільними пристроями та вільним доступом до мережі Інтернет. Тому дистанційне навчання використовується лише за бажанням і можливостями учня, спрямоване здебільшого на проходження індивідуальних навчальних занять та виконання додаткових чи олімпіадних завдань.
Більше третини сільських учнів вчаться застосовувати набуті знання на уроках інформатики саме у школі, бо вдома такої можливості не мають. А ті, хто має вдома і комп’ютер та доступ до мережі Інтернет стикаються з проблемою того, що батьки, окрім соціальних мереж та каналів телебачення, не використовують можливості мережевих технологій, тому не можуть допомогти дітям реалізувати знання на практиці. Єдиним реальним наставником для роботи з інформаційно-комунікаційними засобами у даних обставинах стає вчитель.
Можемо виокремити два проблемні напрямки в роботі з цифровими ресурсами вчителів. Це, по-перше, невміння вчителів працювати з технічним забезпеченням, яке рекомендують для виконання робіт, та певних острах перед незрозумілим для них програмним забезпеченням комп’ютерного обладнання.
Вчителі, які мають вагомий досвід роботи в ЗЗСО, та чималий педагогічний стаж здебільшого не можуть використовувати цифровий контент в процесі навчання. Це відбувається з таких причин: незнання елементарних засобів програмного забезпечення; відсутність знань та навичок роботи з елементами цифрових технологій та відсутність бажання закладів освіти застосовувати ці засоби у навчальному процесі. Свою точку зору органи управління освітою пояснюють тим, що: «Ніхто не хоче навчати вчителів як стати інформаційно-комунікативно грамотним користувачем ПК, але є безліч установ, які перевіряють та стандартизують роботу педагога». Це, певним чином, знижує мотивацію вчителів. Адже, освітяни прагнуть до вдосконалення методів та засобів навчання завдяки використанню нових технологій, підвищення власної ІКТ грамотності, але існує обмаль державних програм, які б дійсно дали поштовх до вдосконалення роботи ЗЗСО щодо цифрового контенту та вирішення зазначених вище проблем.
Не достатньо просто підвищувати рівень професійного розвитку педагогічних працівників, які працюють з освітніми електронними ресурсами та впроваджують їх у навчальний процес, потрібно також подбати про матеріально-технічне забезпечення освітнього простору, особливо сільських шкіл, де обладнання та комп’ютери несправні або ж настільки застаріли, що не придатні навіть для роботи з найпростішим браузером. Тому часто ми можемо бачити парадоксальні ситуації: до комп’ютерної мережі, яка не може повноцінно працювати, яка не підтримує більшість навчальних програмних засобів, під’єднують найкращий в регіоні Інтернет. Теоретично ми маємо сучасний кабінет ІКТ, а практично – як для учнів, так і для вчителів, відсутня можливість роботи з електронними ресурсами у класі. Тому без повного переобладнання комп’ютерних класів, ми не можемо говорити про будь-яку модернізацію освітнього простору, спрямовану на вдосконалення комп’ютерної грамотності. Ця проблема постає перед школами, які мають кваліфікованих вчителів, що хочуть використовувати в процесі навчальної діяльності нові інтерактивні засоби, але обмежені в наявності матеріальнотехнічного забезпечення. Іноді вчитель намагається вирішити цю проблему за рахунок власного ПК, але потрібно розуміти, що це – завдання, яке не вчитель повинен вирішувати.
Отже, для того, щоб розвивались шляхи системного науково-технічного забезпечення, спочатку потрібно забезпечити школи актуальними для сьогодення апаратними засобами, що зможуть підтримувати програмне забезпечення, що вивчається та використовується учнями за шкільною програмою, а потім оцінювати роботу вчителя та знання учасників навчального процесу.
ІІ. ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ: ЇХ СКЛАДНИКИ ТА СУТНІСТЬ
Стрімкий рух цифровізації суспільства виокремлює інформаційнокомунікаційні (ІКТ) та цифрові технології (ЦТ) в основоположний інструмент управління всіма галузями суспільства: промисловості, сільського господарства, освіти тощо. У цифровому суспільстві потреба в творчому та креативному плануванні, здатності прийняття вагомих своєчасних рішень має вирішальне значення для будь-якої компанії або окремої особи, які бажають залишатися конкурентоспроможними.
Сьогодні всі співпрацюють частіше, ніж раніше, використовуючи цифрові технології для роботи в командах, в різних регіонах і в режимі реального часу. Крім того, молоде покоління стає все більш досвідченим у використання всіх наявних технологічних інструментів і вимагає ширшої свободи в управлінні діяльністю.
Згідно з опитуванням, проведеним компанією Teknion [3]:
− 88% компаній пропонують своїм співробітникам персональні пристрої, такі як смартфони і планшети
90 % компаній планують збільшити свої інвестиції в технології, що забезпечують підвищення продуктивності, такі як голосова активація і складні відеоконференції,
− до 2015 р. програми мобільності на робочих місцях вже приносили кінцеву економію до 30%.
1. Інформаційна грамотність та грамотність щодо створення, використання, передавання інформації, що включає вміння:
2. Комунікація та взаємодія, що включають:
Цифрові технології можуть стати основою добробуту України; світ, де створюються наші нові можливості; сфера, що визначає суть трансформацій у країні. Їх поширення має величезний вплив на ринок праці та сформованість типутих компетентностей, які необхідні в економіці та суспільстві в цілому – цифрових компетентностей. Цифрова компетентність в Європейському союзі (ЄС) визнана однією з восьми ключових компетентностей, необхідних для життєдіяльності. Свого часу (2016 р.) ЄС було представлено оновлений фреймворк Digital Competence (DigComp 2.0), що складається з основних п’яти блоків компетентностей та всього двадцять одинскладник компетентностей, які включаються до цих блоків, а саме[4; 5]:
− здійснювати пошук, фільтрувати (відбирати) інформацію та цифровий контент.
− діагностувати, розпізнавати та оцінювати інформацію та цифровий контент.
− використовувати та управляти даними, інформацією та цифровим контентом.
− вміння:
− спілкуватися;
− розташовувати, передавати інформацію;
− контактувати із суспільством, користуватися державними та приватними послугами; − взаємодіяти;
− знання «нетикету» (від англ. network та etiquette), тобто володіння правилами поведінки та етикету в цифровому середовищі;
− управління цифровою ідентичністю, тобто вміння створювати та управляти аккаунтами.
3. Робота з цифровим контентом, що передбачає:
4. Безпека, що передбачає:
5. Вирішення проблем, що передбачає: − його створення;
вміння його змінювати, покращувати та використовувати;
− обізнаність щодо авторських прав та політики ліцензування даних, інформації та цифрового контенту;
− програмування, тобто вміння створювати програмний код.
− вміння захистити пристрої та контент; знання заходів безпеки, розуміння ризиків та загроз;
− захист персональних даних та приватності;
− охорону здоров’я – знання та навички для збереження свого здоров’я та інших з позиції як екології використання цифрових технологій, так і ризиків, загроз безпеці громадян;
− захист навколишнього середовища, тобто розуміння впливу цифрових технологій на екологію, навколишнє середовище, з точки зору утилізації пристроїв ЦТ, а також їх безпечного використання.
− вміння:
− вирішувати технічні проблеми, що виникають із цифровою технікою, програмним забезпеченням, мережами тощо;
− визначати потреби та знаходити відповідні технічні рішення, або кастимізувати цифрові технології до особистих потреб;
− самостійно визначати потребу в отриманні додаткових нових цифрових навичок.
− креативне користування, або вміння завдяки цифровим технологіям створювати знання, формувати процеси та розробляти продукти, особисто чи колективно, з метою вирішення повсякденних життєвих та професійних проблем тощо;
Формування цифрових компетентностей:
− змінює структуру зайнятості, спонукає до автоматизації «рутинних» завдань і до створення нових різних видів робочих місць;
− породжує потребу у більш кваліфікованих ІТ-фахівцях у всіх галузях економіки;
− призводить до необхідності у високому рівні цифрових навичок практично на всіх робочих місцях, де ІКТ доповнюють як завдання так технології їх виконання;
− змінює технології навчання та викладання, сприяючи розвитку спільнот в Інтернеті, надаючи можливість особистісно зорієнтованого навчання, підтримуючи розвиток навичок як креативне вирішення проблем, організація
співпраці та розвиток творчості, роблячи освітній процес цікавим; призводить до необхідності володіти хоча б базовими цифровими навичками для повноцінного, мобільного життя, інноваційної діяльності, нових форматів навчання тощо.
Масштаб перспективи формування цифрових компетентностей в Україні вимагає розроблення довгострокових стратегій та появи нових партнерських відносин між європейськими, національними, регіональними, державними та приватними учасниками, включаючи громадянське суспільство.
ІІІ. РОЛЬ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СТВОРЕННІ ЦИФРОВОГО ОСВІТНЬОГО КОНТЕНТУ
Проблема якості електронного освітнього контенту – надзвичайно актуальна як у світовому освітньому просторі, так і вітчизняному. Реформування системи освіти в Україні зумовило суттєві зміни у навчальнометодичному забезпеченні освітнього процесу, зробивши електронні освітні ресурси обов’язковою і невід’ємною його частиною. Відповідно до нової редакції Закону України «Про освіту» держава має забезпечити електронними підручниками не лише школярів, а й учителів [10]. Проте виникає запитання «Чи готові науково-педагогічні та педагогічні працівники до розробки такого навчального забезпечення відповідного рівня?», адже найчастіше ми бачимо, що електронні підручники є лише частково розширеною мультимедійними засобами (на зразок презентацій чи відеороликів) версією звичайного паперового підручника, тоді як сучасні можливості інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ) дозволяють зробити цифровий контент набагато різноманітнішим та цікавішим для сучасного учня, який має можливості та використовує низку ґаджетів, інтернет-ресурсів, різноманітних додатків.
Аналізуючи зарубіжні дослідження щодо поняття цифрового контенту, варто відзначити різні погляди на це питання, однак найбільш характерним для цифрового контенту є його зв’язок із мережею Інтернет (насамперед соціальними мережами) або іншими цифровими носіями інформації (дисками, накопичувачами тощо); електронною формою інтерпретації даних та цифровими каналами.
За визначенням Директиви Європейського парламенту і Ради 2011/83/EU цифровим контентом є дані, що генеруються та представлені у цифровій формі, як-от: комп’ютерні програми, мобільні додатки, ігри, музика, аудіовізуальні файли чи тексти, незалежно від того, яким чином до них відбувається доступ: через завантаження чи потокову передачу даних.
Ми бачимо, що до цифрового контенту належить досить широкий спектр засобів навчання, які можуть бути створені за допомогою комп’ютерної
техніки та програмного забезпечення, – рисунки, діаграми, презентації, готові відеофрагменти, доступні в мережі Інтернет. Однак на сьогодні існує ще більше можливостей, які спроможні зацікавити учнів. Розглянемо їх докладніше.
Одним із найрозповсюдженіших засобів наочності серед електронних освітніх ресурсів є мультимедійна презентація. Найчастіше для її створення науково-педагогічними та педагогічними працівниками використовується програма MS PowerPоint. Хоча вона має досить широкий спектр можливостей анімації об’єктів та слайдів, проте таким форматом зацікавити учнів сьогодні вже набагато важче, адже складні анімаційні прийоми потребують неабияких часових затрат, а прості – добре знайомі здобувачам освіти. Цікавою альтернативою, наприклад, можуть бути програми для створення анімаційного відео, які, до речі, можуть перебудувати формат презентації окремих слайдів теми у невелику віртуальну розповідь, що ґрунтується на основних прийомах сторітеллінгу (технологія оповіді історії часто з опорою на власний досвід із метою більш яскравого впливу на емоційну, мотиваційну, когнітивну сфери її слухача [10]). Серед таких програм найцікавішими, на нашу думку, є:
- GoAnimate (https://learning.goanimate.com), завдяки якій можна створити власний персонаж або ж обрати серед численної кількості готових варіантів, озвучити презентацію й одразу отримати готовий продукт із можливістю його поширення у соціальних мережах чи розміщення на сайті;
- Plotagon (https://plotagon.com/education/), в якій, зокрема, передбачено використання анімації для освітній цілей, наявні безкоштовні шкільні локації, а також подаються ідеї для освітніх роликів;
- онлайн-сервіс PowToon (https://www.powtoon.com/), який дещо схожий до організації слайдів із MS PowerPоint, однак, крім цього, дозволяє створювати об’єкти «від руки», одразу експортуючи їх на відеохостинг YouTube та ін.
Одним зі способів створення сучасних презентацій є також скрайбінг – технологія створення малюнків, ілюстрацій безпосередньо під час доповіді перед слухачами у ході пояснення навчального матеріалу. Якщо ж таку скрайб-презентацію підготувати і записати заздалегідь, то отримаємо її різновид – відеоскрайбінг.
Більш точне визначення терміна «скрайбінг» наводить Л. Білоусова, зазначаючи, що це – технологія візуалізації, яка забезпечує відображення ключових моментів змісту навчального матеріалу (властивостей об’єкта навчання, його внутрішніх і зовнішніх зв’язків) шляхом використання простих графічних елементів (малюнків, піктограм, символів, слів, схем, діаграм), що послідовно створюються на екрані відповідно до її усного викладу (абоаудіоряду) [6]. На перший погляд може здатися, що така технологія – не зовсім зручна для вчителя, адже вимагає від нього елементарних навичок малювання, але насправді суть технології полягає у створенні досить простих зображень, що, звичайно, потребує певних тренувань для їх якісного виконання, проте зовсім не обов’язково – художнього таланту. Крім того, існує також аплікаційний скрайбінг та онлайн-скрайбінг, які передбачають використання певної бази готових зображень та програмного забезпечення для більш комфортного створення скрайбу. Скрайб-презентація за своїм змістом є значно яскравішим засобом наочності, порівняно з традиційною, адже формує яскраві візуальні образи, що сприяють більш емоційному сприйняттю візуального матеріалу і викликають неабияку зацікавленість в учнів.
Варто зауважити, що до створення «намальованих презентацій» можна залучати і безпосередньо учнів, наприклад, у форматі підготовки візуальних конспектів (на зразок відомої технології В. Шаталова). Сучасна інтерпретація графічних конспектів дістала назву «скетчноутинг», тобто можливість коротко та швидко фіксувати ідеї, поєднувати їх, а згодом – презентувати візуально [7].
На уроці вчитель досить часто стикається із проблемою відволікання учня від теми уроку на малюнки в кінці зошита чи на полях, що, звичайно ж, забороняється. Однак можна спробувати по-іншому використати цей потенціал учня, запропонувавши йому створити конспект не у звичній формі переписування фрагментів підручника, а у формі його власного авторського бачення візуальних образів, що виникають при подачі вчителем навчального матеріалу. Це неабияк підвищить мотивацію до навчання, сприятиме кращому запам’ятовуванню завдяки залученню кількох каналів сприйняття. Також школярам у подальшому можна запропонувати провести конкурс учнівських конспектів, що сприятиме більш старанному їх веденню та виникненню в школярів оригінальних ідей щодо їх виконання. До речі, кращі роботи можуть поповнити методичну скарбничку вчителя, зекономивши його час на підготовку наочності до певної теми.
Існує низка програмного забезпечення, завдяки якому скетчі зможуть інтегруватися до електронного засобу навчання (наприклад, Sketch Notes, FreeNote 7, IdeaStorm, Formerly Idea Sketch тощо). У скетчів, створених за допомогою комп’ютерної техніки, є ряд переваг щодо їх подальшого використання: по-перше, вони можуть створюватися колективно, а за потреби – перевірятися вчителем, дороблятися, змінюватися тощо; по-друге, на основі одного скетча, наприклад, шаблона вчителя, можна створити безліч авторських варіантів учнівських; по-третє, скетчі можна передавати завдяки інтернет-засобам чи цифровим інформаційним носіям, інтегрувати з іншими цифровими об’єктами.
Ще одна технологія, що дозволяє візуально представляти дані у цифровому форматі, – інтелектуальні карти (майндмепінг). Інтелект-карта – це схема, яка візуалізує певну інформацію при її обробці людиною, спосіб зображення процесу загального системного мислення за допомогою структурно-логічних схем радіальної організації [8]. Створення структурнологічних схем при подачі навчального матеріалу має ряд переваг, а саме: структурування інформації для її подальшого засвоєння (у цифровому навчальному контенті, наприклад, може застосовуватися для побудови мапи сайту/навчального середовища; можливість працювати зі схемами вивчення предмета/розділу/теми; відображення зв’язків між персонажами художнього твору; виокремлення ознак/властивостей того чи іншого об’єкта/явища тощо); постановка задач; виокремлення основних тез тощо. Для створення такого засобу навчання також можна скористатися програмним забезпеченням (Xmind, Freemind та ін.) чи онлайн-сервіси (MindMeister, WiseMapping, Mind42, Mindomo Basic та ін.).
Неординарним рішенням для урізноманітнення цифрового контенту є використання в освітній діяльності QR-кодів, адже вони легко зчитуються сучасними ґаджетами (смартфонами, планшетами тощо), а також без особливих зусиль створюються за допомогою інтернет-сервісів. Такі коди можуть містити найрізноманітнішу інформацію – від певного об’єкта до посилання на інтернет-ресурс. Так, працюючи з електронним навчальним середовищем під час вивчення того чи іншого матеріалу, учень зазвичай використовує персональний комп’ютер або планшет, адже їх екрани значно більші, ніж екрани смартфону, і дозволяють осягати зором увесь простір сторінки навчального ресурсу. Крім того, за допомогою сканування QR-коду учень може швидко завантажити потрібний відеоролик, таблицю формул/постійних величин, рисунки цікавих задач, схеми розміщення тощо на власний портативний ґаджет і переглянути або прослухати потрібну інформацію в будь-який зручний час у будь-якому місці (наприклад, у метро під час повернення із навчального закладу додому, в момент вимушеного очікування та ін.). За допомогою QR-кодів часто організовують тестування чи веб-квести, що також підвищує інтерес до навчання
ІV. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО
НАВЧАННЯ
Розвиток інформаційного суспільства висуває до світової освітньої системи нові вимоги щодо підготовки та перепідготовки керівників, зокрема й у сфері освіти. Знання як ключовий показник якості освіти та кваліфікації працівника вже не є визначальним фактором професійної підготовки керівника. Сучасний конкурентоспроможний успішний керівник у сфері освітніх послуг зобов’язаний демонструвати стійкі навички використання ІКТ, критичного мислення, стратегічного планування, здатність гнучко реагувати на зміни потреб суспільства.
В умовах прийняття нового Закону України «Про освіту» (далі –Закон) [13] та діяльності закладів загальної середньої освіти (далі –ЗЗСО) на засадах Концепції «Нова українська школа» (далі –КНУШ) [16] актуальною є проблема забезпечення підготовки компетентних фахівців, керівників ЗЗСО. Однією із основних 10 компетентностей, зазначених у КНУШ, є інформаційно-цифрова компетентність, а в статті 12 Закону України «Про освіту» використовується поняття «інформаційно-комунікаційна компетентність» (далі –ІКК), що трактується не лише як цифрова грамотність, а й упевнене оперування, обмін і використання інформації в освітніх цілях.
Один із ключових компонентів формули КНУШ ̶ «сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу» [16]. Створення й ефективне функціонування сучасного освітнього середовища стає можливим саме завдяки запровадженню інноваційних інформаційнокомунікаційних технологій (далі –ІКТ) та засобів зв’язку.
Сьогодні в Україні понад 150 тис. учнів потребують навчання за дистанційною формою [17]. Використання дистанційної форми організації освітнього процесу (далі – ДН) забезпечує передусім неперевершену (порівняно з іншими формами освітнього процесу) швидкість оновлення знань за підтримки інформаційних ресурсів, що обираються здобувачами освіти зі світових електронних інформаційних мереж. Ця форма дає змогу практично без обмежень розширити навчальну аудиторію педагога, руйнуючи всі географічні й адміністративні кордони. Вона сприяє забезпеченню рівного доступу до якісної освіти широких верств різних категорій здобувачів освіти (зокрема дітей, які потребують інклюзивної освіти, та тих, які змушені навчатися на тимчасово окупованій частині України), допомагає максимально «наблизити» свої сервіси до спеціальних потреб усіх здобувачів освіти.
Зважаючи на це, питання організації дистанційної освіти, підготовки та розвитку компетентних керівників ЗЗСО (насамперед із питань ІКТ та організації ДН) є нагальною освітянською проблемою, що потребує вирішення в найкоротші терміни.
У нормативних документах окреслено різні підходи до дистанційного освітнього процесу, зокрема як до форми навчання, так і до технології навчання. У Положенні про дистанційне навчання зазначено, що «його реалізація може відбуватися двома шляхами: як окремої форми навчання, так і завдяки використанню технологій дистанційного навчання з метою забезпечення освітнього процесу в різних формах».
Наше бачення ґрунтується на такому визначенні: дистанційна форма організації освітнього процесу – це форма організації освітнього процесу, яка заснована на використанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що допомагають здійснювати освітній процес на відстані, уникаючи безпосереднього контакту між викладачем і слухачем, а технології дистанційного навчання – це сукупність взаємопов’язаних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання .
Огляд і узагальнення відповідних літературних джерел дає змогу зробити висновок, що науковці описують структуру компетентності фахівця на основі кількох підходів, серед яких – когнітивний, функціональний, особистісно- діяльнісний [15], що відображають зміни поглядів науковців на визначення та структуру компетентності фахівця. Так, якщо у 60-70-х роках XX століття компетентність розглядали як систему знань, професійну обізнаність фахівця, а для опису її структури застосовували когнітивний підхід, то із появою та впровадженням компетентнісного підходу – функціональний (опис структури на основі вмінь, навичок фахівця та функцій, які він має виконувати у своїй професійній діяльності) й особистісно діяльнісний (особистість є суб’єктом діяльності та продуктом соціального розвитку).
ІКК керівника ЗЗСО визначаємо як здатність і готовність на основі динамічної комбінації знань, умінь і практичних навичок використовувати інформаційні технології, передусім ІКТ та електронні освітні ресурси, для підтримки професійної діяльності з управління й освітнього процесу в ЗЗСО, зокрема в умовах організації ДН. При цьому загальну структуру ІКК керівника ЗЗСО визначаємо на основі особистісно-діяльнісного підходу та виокремлюємо такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивнодіяльнісний, рефлексивний.
Мотиваційно-ціннісний компонент стосується наявності в керівника мотивації (джерело активності й одночасно система спонукань будь-якої діяльності) та психологічної готовності до розвитку (саморозвитку) ІКК з огляду на її наявність (або відсутність) і необхідний рівень для виконання професійних обов’язків або життєдіяльності в інформаційному суспільстві.
Рефлексивний компонент «передбачає здатність до саморефлексії, саморегулювання, уміння здійснювати адекватну самооцінку розвитку ІКК. Для успішної рефлексії особистої ІКК керівник ЗЗСО має розвивати в собі педагогічну самосвідомість, самооцінку, самоконтроль, набути професійну ідентичність» .
Когнітивно-діяльнісний компонент стосується безпосереднього використання ІКК керівником у своїй професійній сфері, тому цей компонент ІКК керівника має «формуватися одночасно у двох напрямах: з одного боку – формування користувацьких умінь у галузі ІКТ, а з іншого – формування вмінь використання ІКТ як ефективного засобу для підвищення якості освіти» [12].
З огляду на це можемо виділити такі складові когнітивно-діяльнісної компоненти ІКК керівника ЗЗСО під час використання ІКТ в освітньому процесі, як операційна та методична компетентності. Розглянемо їх у контексті досліджуваної проблеми.
Операційну компетентність трактуватимемо як сукупність знань і вмінь, а також досвіду, що дають змогу ефективно вирішувати проблеми, які виникають у процесі використання програмного й апаратного забезпечення. Варто зазначити, що керівник ЗЗСО не має бути експертом, але мусить досягнути такого рівня володіння апаратним і програмним забезпеченням, щоб самостійно й оперативно, без спеціалізованої допомоги вирішувати будьяку нагальну проблему під час використання ІКТ в освітньому процесі.
За таких умов керівник ЗЗСО повинен:
- мати навички використання локальної мережі для передачі й пошуку даних, установлення програмних продуктів тощо;
- знати, як користуватися найбільш розповсюдженими програмами доступу до глобальної мережі Інтернет та пошуковими системами, як знаходити необхідні дані в цьому середовищі;
- бути здатним за необхідності налаштувати з’єднання з Інтернетом на своєму робочому комп’ютері, зокрема застосовуючи для цього й мобільний телефон
(смартфон);
- мати навички використання електронної пошти (створення власної скриньки, відсилання повідомлень тощо);
- бути здатним створювати та супроводжувати Web-сайти, присвячені шкільній тематиці, які можуть розміщуватися як у локальній мережі навчального закладу, так і в середовищі Інтернет (відомо багато сервісів – CMS-систем, які дають змогу безкоштовно розміщувати на серверах невеликі за обсягом Web-сайти, а в програмуванні спостерігаємо тенденцію до спрощення процедури створення та редагування такого виду ресурсів
Інтернету);
- бути готовим до застосування апаратних і програмних засобів для проведення відеоконференцій (вебінарів) як у межах освітнього закладу, так і з іншими освітніми закладами.
Методична компетентність із використання ІКТ в освітньому процесі – керівник ЗЗСО має знати, як застосовувати потенціал ІКТ для вдосконалення методики навчання свого предмета; вміти адаптувати навчальні програми таким чином, щоб найефективніше використовувати засоби ІКТ.
Водночас до переліку загальних ключових компетенцій, прийнятих Радою Європи у 1996 році, та якими повинні володіти молоді європейці [10], входять політичні й соціальні компетенції: здатність брати на себе відповідальність, підтримувати демократичні інститути тощо; міжкультурні компетенції – здатність прийняти інші культури, мови та релігії, виявляти повагу один до одного тощо. Тому когнітивно-діяльнісну компоненту ІКК керівника ЗЗСО доцільно доповнити такою складовою, як компетентність в етично-правових, соціальних і культурних питаннях, пов’язаних з інтеграцією ІКТ в освітню галузь.
За таких умов керівник ЗЗСО повинен: знати й дотримуватися правових норм під час користування джерелами інформації, зокрема розрізняти використання чужої інтелектуальної власності із посиланням на автора й плагіатом; мати уявлення про загрози (зокрема й етичні та правові), що з’являються в процесі використання невідповідного для учнів програмного забезпечення та джерел інформації, вміти успішно протидіяти цим загрозам, оберігаючи від них учнів і формуючи їхній світ позитивних цінностей.
І. Зимня зі свого боку до основної групи компетентностей включає «компетентності, що стосуються самого себе як особистості, як суб’єкта життєдіяльності». У переліку компетенцій, що формують названу вище компетентність, вона називає «компетенцію здоров’язбереження – знання й дотримання норм здорового способу життя» [14]. У зв’язку з цим до переліку складових когнітивно-діяльнісної компоненти ІКК керівника ЗЗСО потрібно додати компетентність здоров’язбереження під час використання ІКТ.
Ураховуючи викладене вище, можна зауважити, що базовим
(інтегральним) критерієм, що дає змогу оцінити ІКК керівника ЗЗСО, можна вважати відповідний рівень розвитку досліджуваної компетентності. При цьому варто виділити такі об’єктивні, часткові критерії для оцінки розвитку ІКК керівника ЗЗСО: мотиваційний, когнітивно-операційний, рефлексивний.
Зазначені критерії дають змогу якісно оцінити розвиток відповідних складових ІКК керівника ЗЗСО.
Мотиваційний критерій визначає наявність у керівника ЗЗСО мотивації
(джерело активності й одночасно система спонукань будь-якої діяльності) та психологічної готовності до розвитку (саморозвитку) ІКК з огляду на її наявний рівень (або відсутність).
Показниками зазначеного критерію є: інтерес керівника ЗЗСО до ІКТ та їх використання у професійній діяльності; потреба в розвитку власної ІКК; переконаність у доцільності використання ІКТ в освітньому процесі; спрямованість на активне застосування ІКТ в освітній діяльності здобувачів освіти, а також власній тощо.
Когнітивно-операційний критерій відображає готовність і здатність керівника ЗЗСО щодо безпосереднього використання ІКТ у своїй професійній діяльності.
Показниками зазначеного критерію є: наявність знань про основні елементи персонального комп’ютера, їх функції та характеристики; здатність використовувати периферійне обладнання; демонстрація виконання основних операцій у середовищі операційної системи Windows (або іншої); використання зовнішніх носіїв даних і супутніх програмних засобів; здатність використання мереж (локальних, глобальних) та відповідних програмних продуктів (зокрема, браузерів), хмарних сервісів (пошукові системи; електронна пошта, Wiki середовища, СMS-системи, віртуальний диск, календар; мережеві спільноти; можливість проведення вебінарів, створення дистанційних курсів тощо) для організації освітнього процесу та взаємодії з його учасниками, колегами для професійного саморозвитку тощо; наявність знань про методики застосування ІКТ у різних освітніх технологіях, зокрема проектній; уміння застосовувати в дидактичному процесі доступні електронні освітні ресурси (електронні підручники, словники, бібліотеки тощо) та створювати власні (електронні дидактичні демонстраційні матеріали, комп’ютерні тести тощо) за допомогою пакета Microsoft Office або інших вільно поширюваних програмних додатків; дотримання правових норм під час користування джерелами даних; знання основних соціальних і культурних проблем, які пов’язані з використанням ІКТ; знання основних санітарних вимог стосовно організації роботи в комп’ютерному класі; дотримання медичних вимог щодо дозволу для роботи на персональних комп’ютерах й оргтехніці.
Рефлексивний критерій характеризує здатність учителя оцінити власний рівень розвитку інформаційної компетентності, використання ІКТ і супутніх програмних засобів у своїй професійній діяльності. Показниками зазначеного критерію є: здатність визначати рівень розвитку ІКК; оцінювати електронні освітні ресурси як власні, так і загальнодоступні; здійснювати самооцінку доцільності застосування ІКТ під час управлінської взаємодії; аналізувати проблеми, пов’язані з інформатизацією освітніх закладів; орієнтуватися на подальший саморозвиток власної ІКК.
Використовуючи визначені вище показники відповідних критеріїв, виділяємо такі рівні розвитку інформаційної компетентності керівника ЗЗСО: низький, середній, достатній, високий.
Керівник, який має низький рівень розвитку ІКК, орієнтований на подальший саморозвиток власної ІКК; проявляє інтерес, демонструє знання щодо ІКТ і їх застосування у власній професійній діяльності; демонструє здатність використання хмарних сервісів, зокрема пошукових систем, для професійного саморозвитку й електронної пошти для взаємодії з колегами; має уявлення про методики застосування ІКТ у дидактиці, правові норми використання джерел даних, санітарні та медичні вимоги стосовно організації роботи в комп’ютерному класі, соціальні та культурні проблеми.
Керівник ЗЗСО із середнім рівнем розвитку зазначеної компетентності має потребу в розвитку власної ІКК; демонструє здатність використовувати периферійне обладнання, зовнішні носії даних і супутні програмні засоби, хмарні сервіси (зокрема дистанційні курси) для професійного саморозвитку; демонструє знання методик застосування ІКТ в освітній діяльності; застосовує в дидактичному процесі доступні електронні освітні ресурси; дотримується правових норм у процесі користування джерелами даних; здатен оцінювати електронні освітні ресурси як власні, так і загальнодоступні.
Керівник ЗЗСО із достатнім рівнем розвитку ІКК переконаний у доцільності використання ІКТ у навчальному процесі; демонструє застосування ІКТ у різних технологіях навчання, зокрема проектній; застосовує локальні або глобальні мережі й відповідні хмарні сервіси (зокрема, віртуальний диск, сервіси проведення відеоконференцій, мережеві спільноти, інформаційні системи тощо) для організації освітнього процесу та взаємодії з його учасниками, колегами, професійного саморозвитку; здатний визначити власний рівень розвитку ІКК, здійснити самооцінку доцільності застосування ІКТ під час викладання свого предмета тощо.
Керівник ЗЗСО із високим рівнем розвитку ІКК демонструє спрямованість на активне застосування ІКТ в освітній діяльності здобувачів освіти, а також власній; організовує освітній процес на основі хмарних сервісів (наприклад, Web-сайтів або дистанційних курсів, розміщених на загальнодоступних платформах тощо); створює електронні освітні ресурси високого рівня; демонструє застосування ІКТ у різних технологіях навчання, зокрема дистанційній; визначає рівень розвитку ІКК (як власний, так і колег); аналізує проблеми, пов’язані з інформатизацією освітніх закладів тощо.
V. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ НОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ
УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
У сучасному суспільстві інформаційно-комунікативні технології створюють нове глобальне середовище для побудови професійних стосунків, саморозкриття та самопрезентації особистості. Інформаційно-комунікативні технології стають все більш актуальними ще й тому, що Інтернет стає повсякденною реальністю для сучасної людини. Тому важливим завданням управлінця є створення умов для розвитку інформативної компетентності кожного члена колективу, що полягає не лише в умінні знайти інформацію у мережі Інтернет, а й пізнати й переосмислити її для реалізації конкретних управлінських рішень.
Під інформативною компетентністю ми розуміємо критичне ставлення до будь-якої інформації, розвинені комунікативно-когнітивні вміння здійснювати пошук та відбір необхідної інформації для розв’язання конкретного педагогічного завдання, а також уміння здійснювати узагальнення, класифікацію, аналіз і синтез отриманої інформації. Як бачимо, інформативна компетентність може формуватися лише на основі нового педагогічного мислення, що розглядається як «здатність людини застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, метафізики у конкретних педагогічних ситуаціях; вирішувати педагогічні завдання; використовувати педагогічні ідеї в конкретних ситуаціях діяльності; бачити у конкретному явищі його педагогічну суть» [21, с. 62]. В Українському педагогічному словнику С. Гончаренка знаходимо визначення, згідно з яким нове педагогічне мислення – це «мислення, що є результатом суперечності, невідповідності застарілих, звичних педагогічних уявлень новим обставинам і вимогам життя; прорив творчої, новаторської думки, процес звільнення від тягаря педагогічних догм і шаблонів, які сковують педагогічну діяльність, стимулюють процес педагогічної науки» [20, с. 252].
Інформаційно-комунікативні технології передбачають реалізацію двох основних компонентів: форм телекомунікації та інформаційних ресурсів. Сучасний розвиток мережі Інтернет характеризується появою та поширенням соціальних сервісів і служб, спрямованих на спілкування між людьми (блог, вікі, подкаст, твіттер, закладки, чат, електронна пошта, форум, відео- і вебконференції тощо). Завдяки цьому інформаційно-комунікативні технології дають можливість управлінцю чи вчителю-практику спілкуватися зі значним колом педагогів, зацікавлених тією чи іншою педагогічною проблемою, вести з ними дискусії, творчі діалоги, суб’єкт-суб’єктне міжособистісне спілкування, під час якого народжуються нові думки, переосмислюються уже відомі теорії, з’являються новітні засоби реалізації науково-обґрунтованих методик та технологій. Лише педагогічне синтетичне мислення учасників такої суб’єкт-суб’єктної комунікації продукує ефективні шляхи розв’язання педагогічних проблем, виходу з педагогічних ситуацій.
Володіння педагогом новим синтетичним педагогічним мисленням дає йому можливість генерувати нові ідеї на основі критично переосмислених вітчизняних та зарубіжних теорій, джерелом яких часто є інформаційнокомунікативні технології. І вже на цій основі створювати авторські методичні системи і технології, ефективні форми та методи їх педагогічної взаємодії з учнями. При цьому завдання управлінця – створити соціокультурне середовище для розвитку синтетичного педагогічного мислення кожного члена колективу, не дозволити вчителю перетворитися на «імітатора» чужих, узятих часто із мережі Інтернет педагогічних шаблонів, пасивного виконавця здебільшого відчужених управлінських рішень, адже жодна інноваційна методика чи технологія не може бути детально відтворена кожним педагогом і в кожному класі без творчого переосмислення, співставлення з конкретною педагогічною ситуацією, рівням духовно-інтелектуального розвитку суб’єктів навчально-виховної взаємодії.
При цьому управлінець також повинен не сліпо реалізовувати міністерські вимоги, розпорядження відділів освіти, державно-нормативних документів, а творчо переосмислювати їх відповідно до ввіреного йому навчального закладу, вибудовувати управлінські рішення у процесі суб’єкт- суб’єктної взаємодії з колективом, через спільне критичне обговорення, поетапний аналіз та синтез кожної із запропонованих дій. Важливе значення при цьому відводиться розвитку педагогічного мислення як самого управлінця, так і кожного члена колективу, його здатності відображати педагогічну дійсність, педагогічний процес шляхом їх повноцінного пізнання і цілеспрямованого переосмислення. При цьому управлінець має критично поставитися до провідних підходів до конструювання педагогічної системи школи, відображених у теорії, державно-нормативних документах, постійно переглядати ієрархію цінностей та освітніх пріоритетів, відповідно до вимог часу, рівня розвитку ввіреного йому колективу й суспільства в цілому.
На основі нового педагогічного мислення управлінця і кожного педагога можна усунути ті стереотипи, що укріпилися в педагогічній теорії, але не витримали випробування часом; відмовитися від давно застарілих шаблонів у навчально-виховній та управлінській діяльності, водночас взявши на озброєння все те, що залишилося ефективним у вітчизняній та зарубіжній педагогіці, не втратило свого навчально-виховного потенціалу, набуло новітнього значення у сучасній школі.
Завдяки новому педагогічному синтетичному мисленню управлінець і колектив не лише бачать навчальний заклад та педагогічний процес у ньому таким, яким він має бути в ідеалі, а й уміють зіставляти цей ідеальний образ сучасної школи з існуючою реальністю. І вже тоді у процесі суб’єкт- суб’єктної взаємодії спільно вбачати шляхи подолання виявлених недоліків, реалізувати соціально-педагогічні та організаційні умови підвищення ефективності навчально-виховного процесу та управління ним.
На основі цього формулюються найбільш доречні управлінські рішення, що реалізуються на особистісно значущій для кожного члена колективу основі. Такий підхід перетворює управлінця і кожного педагога із об’єктів у командній ієрархії управління системою освіти на суб’єктів педагогічного процесу, здатних критично мислити з метою якісної перебудови навчальновиховного процесу в школі. При цьому завдяки соціальним сервісам інформаційно-комунікативних технологій кожен управлінець чи педагог може поділитися власним досвідом не лише в межах колективу, а й зі світовою спільнотою однодумців, отримати від них інформацію про шляхи розв’язання аналогічних педагогічних ситуацій, схвальні відгуки чи критичні зауваження, тобто стати співавторами, співтворцями нових форм та методів педагогічної взаємодії.
Разом із тим, нове педагогічне мислення не дозволяє управлінцеві чи педагогові використовувати готові, взяті з Інтернету шаблони для вирішення педагогічних завдань, при реалізації яких людина перебуває на репродуктивному рівні сприймання й відтворення інформації. Інформаційнокомунікативні технології мають виступати достовірним джерелом філософських та психолого-педагогічних ідей, що потребують переосмислення у конкретній педагогічній ситуації.
Водночас, суб’єкт-суб’єктна взаємодія покладає на управлінця моральну відповідальність за комфортність кожного члена колективу під час реалізації управлінських рішень, урахування їх поглядів на ту чи іншу вимогу. Значно простіше прихильнику авторитарного стилю керівництва, який не задумується над наслідками для колективу, ефективністю його рішень для кожного члена колективу, а сліпо нав’язує підлеглим вимоги керівництва та чітко регламентований шаблон їх виконання. Такі стосунки малоефективні для побудови системи менеджменту в сучасному європейському суспільстві, відчужують колектив від спільної діяльності, управлінські рішення перетворюють на вимогу, позбавлену особистісної зацікавленості окремих членів колективу.
Тому при реалізації інформаційно-комунікативних технологій ми вважаємо за доцільне ураховувати когнітивний стиль як основу педагогічного мислення кожного з членів колективу [4]. На основі комплексного моніторингу індивідуально-психологічних особливостей сприймання та переосмислення інформації, її практичного застосування всіх членів колективу можна поділити на чотири групи: «активісти», «мислителі», «теоретики», «прагматики»:
«Активісти» – краще усвідомлюють суть управлінської проблеми та визначають шляхи її вирішення під час активної практичної діяльності, самостійних досліджень, власних спроб і помилок; не люблять сидіти «склавши руки», працювати по-одному, теоретизувати, слухати тривалі виступи інших тощо. Для них ми пропонуємо такі форми пізнання і переосмислення інформації для прийняття й реалізації управлінських рішень, як ділові ігри, драматизації, тренінгові заняття, «мозкові штурми», вікторини, брейн-ринги, пізнавальні тренінги, диспути, дискусійні гойдалки, «круглі столи», «відкриті трибуни» та ін.
«Мислителі» – краще усвідомлюють суть проблеми, коли їм дається час на роздуми, спостереження, обдумування, схильні спостерігати за судженнями інших, послідовністю чужих думок, головне, щоб їм було досить часу для індивідуальної роботи та самоаналізу, бояться ситуацій, коли їх «кидають у діяльність», не даючи часу на роздуми. Ефективними в роботі з ними є створення на основі запропонованої в мережі Інтернет інформації, власних проектів реалізації управлінських рішень, власної моделі розв’язання педагогічних завдань, обґрунтування її доцільності й ефективності в конкретних умовах; вибір із сукупності поглядів педагогічної спільноти на ту чи іншу тему десять найбільш ефективних для реалізації того чи іншого управлінського рішення тощо.
«Теоретики» – прагнуть пізнати, яким чином нова інформація вписується в уже відомі правила і концепції; схильні до аналізу і синтезу; мають логічне, теоретичне мислення, мислять абстрактними поняттями; люблять організованість і зрозумілість, роботу за планом чи графіком; уникають ситуацій, коли немає можливості задати запитання, проявити сумніви. Їх доцільно залучати до групи «експертів» для аналізу педагогічних теорій, методичних систем, технологій, розміщених у ресурсній базі мережі Інтернет.
«Прагматики» – схильні до рішення практичних завдань, надають перевагу знанням, що належать до реальних педагогічних ситуацій, мають практичне застосування, у пізнанні та переосмисленні інформації керуються запитанням «Де я зможу це використати?», не люблять нічого ускладненого, пов’язаного з чистою теорією, орієнтацією на минуле чи майбутнє замість теперішнього. Вони із задоволенням користуються соціальними серверами, що дозволяють спілкуватися із такими ж як вони педагогами-практиками. У суб’єкт-суб’єктній взаємодії, спрямованій на прийняття та реалізацію того чи іншого управлінського рішення, педагоги-«прагматики» чітко знаходять практичну значущість, раціональну основу в чистій теорії.
Таким чином, реалізуючи інформаційно-комунікативні технології в управлінській діяльності, для побудови ефективної суб’єкт-суб’єктної взаємодії у процесі прийняття та реалізації управлінських рішень, управлінець має залучати усіх членів колективу, ураховуючи потенційні можливості когнітивного стилю кожного як індивідуальної здатності сприймати і переосмислювати інформацію.
Отже, у європейському суспільстві керівник (управлінець, менеджер) в освітній сфері має не лише сам володіти новим педагогічним мисленням, а й ураховувати результативність педагогічного мислення кожного члена колективу, створювати соціокультурне середовище для розвитку нового педагогічного мислення у процесі реалізації сучасних інформаційнокомунікативних технологій.
VІ. СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В
ШКОЛІ
Термін «інформаційне суспільство» вперше був ужитий у працях Ф. Махлуп (1962) і Т. Умесао (1963), які практично одночасно були опубліковані в Японії і США, й означав «нову історичну фазу розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання».
Зважаючи на те, що сучасні діти формуються в умовах інформаційного суспільства, всі його позитивні й негативні аспекти неминуче впливають на їх поведінку і життєвий уклад, зокрема й на ставлення до навчання. Сучасні молоді люди, так звані представники покоління Z, завдяки легкому доступу до практично невичерпних джерел інформації, мають гнучке, розвинене, відкрите мислення, без проблем співіснують у реальному і віртуальному світі, використовуючи їх для своїх потреб, володіють нетиповою для їх психологічного віку практичністю, самостійністю і часто необґрунтованою впевненістю у власних силах . Всі ці особливості необхідно враховувати сучасному вчителю в контексті Концепції Нової української школи при роботі з учнями закладів загальної середньої, професійної та вищої освіти.
Унаслідок упровадження інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності людини в рамках мережевої взаємодії виникли нові види комунікації, які умовно можна поділити на чотири категорії:
асинхронна комунікація «один на один»; асинхронна комунікація «багатьох з багатьма»; синхронна комунікація «один на один», «один і кілька», «один із
кількома»; 
асинхронна комунікація «багато і один», «один на один», «один і
багато».
Найбільш ефективною в навчанні є синхронна комунікація, коли той, хто навчається, веде безпосередній діалог з учителем, може задати йому запитання відразу, у момент його виникнення, а також висловити свою думку щодо виконання завдання, як це відбувається при традиційному, очному навчанні в школі. У концепції дистанційного навчання таку можливість може забезпечити використання в навчанні соціальних мереж.
Соціальні мережі насамперед спрямовані на забезпечення віртуальної взаємодії та налагодження комунікації між людьми. Завдяки рівним правам користувачів у рамках соціальної мережі взаємодія набуває характеру невимушеності й відкритості. Так, використання соціальних мереж в освіті, крім досягнення основної мети – навчання, додатково надає вчителям такі можливості, як обмін досвідом із колегами, знайомство з новими методиками, демонстрація та обговорення власних напрацювань, що сприяє професійному зростанню, а також контакт із батьками учнів із метою додаткової допомоги в навчально-виховному процесі, своєчасному їх оповіщенню про успішність тощо.
З усього різноманіття сфери використання соціальних мереж для освітнього процесу можна виокремити такі функції: соціальна мережа як месенджер (використовується для онлайн-консультацій
і організації поточної взаємодії учнів та вчителів);
соціальна мережа як дошка оголошень (використовується для важливих
повідомлень та анонсів майбутніх подій);
соціальна мережа як каталог бібліотечних ресурсів (інтернет-бібліотеки, що дозволяють посилатися на джерела інформації з дотриманням всіх правил наукового цитування);
соціальна мережа як замінник паперових періодичних видань.
Таким чином, використання соціальних мереж у навчанні сприяє формуванню єдиного інформаційного простору системи освіти, створенню відкритих порталів освітніх ресурсів, об'єднанню кадрового потенціалу педагогів, організації системи постійної консультативної та інформаційної підтримки всіх учасників навчального процесу, а також підвищенню комп'ютерної грамотності та формуванню нової культури мислення всіх учасників освітнього процесу.
Із розвитком інформаційного суспільства в Україні з'являються нові інструменти для організації пізнавальної діяльності учнів, а соціальні мережі є одним із найбільш ефективних з них. Зважаючи на психологічні особливості молодих людей комп'ютерного покоління, сучасний педагог може використовувати соціальні мережі як педагогічний засіб навчання. Так, учні, перебуваючи у звичному для них віртуальному середовищі, можуть бути залучені до пізнавальної діяльності. Однак при цьому варто пам’ятати, що віртуальне навчання жодним чином не повинно замінити традиційних шкільних занять. Воно може бути їх доповненням для вирішення таких завдань, як проектна діяльність, онлайн-консультування і дистанційне навчання (наприклад, у випадку хвороби учня або за умови додаткового опрацювання навчального матеріалу).
Використання соціальних мереж у навчанні сприяє розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, підвищенню комп'ютерної грамотності всіх учасників навчального процесу, вирішенню ряду дидактичних завдань, які обмежені в традиційному процесі навчання.
VІІ. ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ: СУТНІСТЬ ТА ПЕРЕВАГИ У СУЧАСНОМУ
ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ
.
Як ми знаємо, одна з ключових компетентностей, Нової української школи це - інформаційно-цифрова компетентність, яка передбачає впевнене, а водночас й критичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій для створення, пошуку, обробки та подальшого обміну інформацією.
Друга, не менш важлива компетентність НУШ це - уміння навчатися впродовж життя, яка передбачає саме здатність до пошуку та засвоєння знань, набуття нових вмінь і навичок, організації навчального процесу (як власного так і колективного), зокрема й через ефективне керування ресурсами та інформаційними потоками.
Сьогодні дуже часто вживають фразу «цифрове покоління». Поширювати її почав американський письменник та дослідник у сфері освіти Марк Пренскі. Саме він вперше визначив «цифрове покоління», як таке, що з’являється сьогодні і не тільки вміло використовує новітні технології, але й очікує на їх постійну доступність у всіх аспектах життя. Сучасні здобувачі хочуть навчатися швидко, ефективно та мобільно. Один із способів надати їм таку можливість — запроваджувати систему змішаного навчання.
Термін «змішане навчання» (в англомовній літературі — blended або hybridlearning) має різні визначення у літературі. Загалом це — поєднання офлайн- (або особисто, «на місці») та онлайн-навчання у різних пропорціях.
Онлайн – під час даного етапу здобувачі освіти опрацьовують теоретичний матеріал самостійно, фіксують незрозумілі нюанси, які потребують пояснення педагога; закріплення інформації відбувається у будь-який зручний для них час та місце.
Офлайн – здобувачі освіти обговорюють пройдений матеріал в аудиторії, з'ясовують незрозуміле раніше; педагог застосовує різні методи гейміфікації для можливості відтворення інформації аудиторією.
Індивідуалізоване навчання передбачає, що зміст, навчальні технології (наприклад, матеріали) і темп навчання засновані на здібностей та інтересів кожного окремого учня. Індивідуалізоване навчання не вимагає співвідношення один вчитель - один учень.
Персоналізоване навчання передбачає орієнтацію на інтереси кожного учня. матеріали, темп, структура і цілі навчання можуть відрізнятися в залежності від освітніх потреб учнів, задаючи тим самим для кожного з них унікальну освітню траєкторію.
Основними компонентами змішаного навчання є:
- Живі події. По суті, «живе спілкування» передбачає частину звичної роботи «в аудиторії» з вчителями та іншими здобувачами освіти. Залежно від моделі змішаного навчання у конкретному випадку кількість та тип офлайнактивності будуть різними. Проте, вона — необхідна як частина навчального процесу.
- Онлайн-контент (самостійне навчання). Під час такого типу роботи здобувачі освіти самостійно опрацьовує матеріали у зручному для нього (неї) темпі та місці. Важливо, щоб педагоги надавали повні та зрозумілі інструкції щодо тієї роботи, яку має самостійно зробити здобувачі освіти.
- Співпраця. Поєднує два ключових елементів: робота з однолітками і робота з вчителями. Завдяки роботі з однолітками здобувачі можуть знаходити нові рішення та ділитися отриманим досвідом та знаннями. Через особисту роботу з вчителем здобувачі освіти можуть отримувати відповіді на індивідуальні запитання та уточнювати незрозумілі моменти. Важливо, що подібна співпраця може відбуватися як у класі під час виконання групових завдань, так і через електронну пошту чи соціальні мережі.
- Оцінка. Оцінка важлива як для учнів, так і для вчителів. Здобувачі можуть стежити за своїм прогресом, а вчителі натомість — оцінювати їхні знання та корегувати процес навчання через індивідуальне інструктування. Здобувачеві надають пояснення щодо проходження певного курсу. Щоб зрозуміти, як учні сприймають матеріал та як покращити цей процес, вчителі можуть використовувати тестування.
- Додаткові матеріали.Додаткові матеріали можуть охоплювати роздруковані матеріали, схеми, корисні ресурси тощо.
В досвіді успішних шкіл зі змішаним навчанням присутні два важливих компоненти, які відсутні у наших освітніх закладах, а саме:
- це проектна робота, орієнтована на реальне життя. Саме така діяльність вчить застосовувати отриманий досвід на практиці, допомагає перенести знання і універсальні навчальні дії на реальні життєві ситуації і сформувати міжпредметні компетенції.
- та різні форми групової роботи: роботу в парах, роботу в малих групах. Кожен вид групової роботи має свої особливості організації, і вчитель повинен бути знайомий з ними. У груповій роботі розвиваються комунікативні навички, необхідні в реальному житті. Уміння ефективно працювати в групі, бути єдиною командою, адекватно оцінювати свої можливості, чути партнерів, йти до єдиної мети - важливий фактор конкурентоспроможності для сучасної економіки.
Для проведення таких робіт педагогам можна використовувати різноманітні інтернет сервіси, зокрема:
LearningApps–сервіс створення інтерактивних дидактичних вправ;
GoogleForms – сервіс створення тестових завдань та опитувальників;
EDpuzzle – сервіс для створення відеофрагментів з аудіо і текстовими елементами, питаннями і завданнями до них;
Kahoot - онлайновий сервіс для створення вікторин, дидактичних ігор і тестів. Його можна використовувати для проведення різних тестів і опитувань учнів в класі і при дистанційному навчанні;
Висновок
Отже, відповідно до поставленої мети нами було уточнено структуру інформаційно-комунікаційної компетентності керівника ЗЗСО, що включає такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, рефлексивний. Визначено три критерії (мотиваційний, когнітивноопераційний, рефлексивний) і показники розвитку ІКК керівників ЗЗСО. На їх основі відповідно описано чотири рівні розвитку досліджуваної компетентності керівника ЗЗСО – низький, середній, достатній, високий.
Для управління ЗЗО одним із важливих завдань є створення динамічного та відкритого інформаційного середовища, що буде забезпечувати організацію зв’язку між користувачами та учасниками навчально-виховного процесу, права доступу щодо різних користувачів (учителі, адміністрація, батьки, учні); адміністрування (контроль за системою, визначення прав кожного користувача щодо роботи з певними блоками); пошук інформації (в локальній мережі та Інтернет); діловодство (підтримка документообігу навчального закладу); органайзер (планування та підтримка навчального процесу) – розклад, розподіл педагогічного навантаження; календар подій, годинник, списки призначених завдань, електронний щоденник; надання навчальнометодичних та дидактичних матеріалів, відомостей про діяльність навчального закладу, організація зворотного зв’язку між адміністрацією, співробітниками, учнями та батьками та ін.
Для розвитку та практики цифрової компетентності вчителів пропонується використовувати: веб-ресурси для викладання навчальних дисциплін, включаючи дистанційні курси; систематичний збір інформації та використання освітніх інструментів, необхідних для опанування навчальних дисциплін (програм), доступних через Інтернет (наприклад, локальна мережа); за допомогою веб-браузерів та іншого програмного забезпечення, доступного для користувача. Важливим є наявність у навчальному закладі веб-середовища дистанційного навчання (систематично організований набір навчальних дисциплін (програм) на базі веб-програм, а також веб-програмного забезпечення для управління ресурсами, оснащеного інструментами дистанційного навчання, та дистанційного навчання управління. Запропоновано такі методи оцінки цифрової компетентності: поточне оцінювання; регулярні зустрічі з керівниками шкіл та методистами; самооцінювання; створення робочих груп з колегами для оцінки та обговорення досягнень; оцінка власних досягнень колег; розробка індивідуальних робочих планів.
Використана література:
1. Комп'ютерна грамотність та її складові [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukped.com/skarbnichka/626-.html
2. Формування та розвиток ІКТ-компетентності педагогів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wiki.ciit.zp.ua/index.php
3. Whatis Digital Transformation? http://www.theagileelephant.com/what-isdigital-transformation/
4. Digital competences and technologyineducationhttps://ec.europa.eu/education/education-in-the-eu/digitaleducation-action-plan_en
5. EuropeanEducationAreahttps://ec.europa.eu/education/education-in-theeu/european-education-area_en
6. Білоусова Л. І. Візуалізація навчального матеріалу з використанням технології скрайбінг у професійній діяльності вчителя [Електронний ресурс] / Л. І. Білоусова, Н. В. Житєньова // Фізико-математична освіта. – 2016. – Вип.
1. – С. 39–47. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/fmo_2016_1_6.
7. Бондаренко Л. В. Скетчноутинг – візуалізація для бізнес-ідей / Л. В. Бондаренко, С. Ю. Юношев // Матеріали XXIX Студентської науковотеоретичної конференції «Участь молоді у розбудові агропромислового комплексу країни» (Миколаїв, 22–24 березня 2017 р.). – Миколаїв : МНАУ, 2017. – С. 282–283.
8. Бьюзен Т. Супермышление / Т. Бьюзен, Б. Бьюзен ; пер. с англ. Е. А. Самсонов. – Минск : Попури, 2003. – 304 с.
9. Донська І. 7 способів застосувати сторітелінг на уроках [Електронний ресурс] / І. Донська // Освіторія: медіа. – Режим доступу :
https://osvitoria.media/experience/7-sposobiv-zastosuvaty-storiteling-na-urokah/. 10. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України. – 2017. – № 38–39. – 29 вересня. – С. 5.
11. Запит держави на цифровий освітній контент – передумова якісних змін в освіті та економічного зростання країни [Електронний ресурс] // BRDO: EU4Business. – Режим доступу : http://brdo.com.ua/top/zapyt-derzhavy-natsyfrovyj-osvitnij-kontent-peredumova-yakisnyh-zmin-v-osviti-ta-ekonomichnogozrostannya-krayiny/.
12. Грабовський П. П. Критерії, показники і рівні розвитку інформаційної компетентності вчителя природничо-математичних предметів / П. П. Грабовський // Інформаційні технології в освіті. – 2015. – № 24. – С. 135–147.
13. Закон України «Про освіту» [Електронний ресурс]. – Ст. 12. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.
14. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата современного образования [Электронный ресурс] / И. А. Зимняя // Эйдос : интернет-журнал. – 2006. – Режим доступа : http://www.eidos.ru/journal/2006/0505.htm.
15. Модель ІКТ компетентності вчителів [Електронний ресурс] / Н. В. Морзе, І. П. Воротникова // Scientific Journal «ScienceRise: Pedagogical Education». –
2016. – № 10 (6). Режим доступу : http://journals.uran.ua/sr_edu/article/view/80644.
16. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи [Електронний ресурс]. – К., 2016. – Режим доступу : НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА.
17. Опорні школи [Електронний ресурс]. ̶ Режим доступу :
https://mon.gov.ua/ua/tag/oporni-shkoli.
18. Основи стандартизації інформаційно-комунікаційних компетентностей в системі освіти України: метод. рек. / кол. авт. : В. Ю. Биков, О. В. Білоус, Ю.
М. Богачков та ін. ; за заг. ред. В. Ю. Бикова, О. М. Спіріна, О. В. Овчарука. –
К. : Атіка, 2010. – 88 с.
19. Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі : монографія / К. О. Баханов. – Запоріжжя : Просвіта, 2005. – 160 с.
20. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 373 с.
21. Карпенчук С. Г. Нове педагогічне мислення: теорія і практика : науковометодичний посібник / С. Г. Карпенчук, Л. Ю. Семенюк-Іванюк. – Рівне :
ТОВ «Принт Хауз», 2013. – 304 с.
22. Митина А. М. Зарубежные исследования когнитивных стилей обучения / А. М. Митина // Вестник Московского университета. – 2006. – № 4. – С. 82–
90. – (Серия 14 «Психология»).
23. Торяник Л. Б. Використання інформаційних технологій для підвищення ефективності освітнього процесу / Л. Б. Торяник // Англійська мова і література. – 2012. – № 12. – С. 2.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку