Посібник на тему " Вправи для корекції звуків"

Логопедичні вправи

для учнів початкових класів та їх батьків

  

         

 

 Робота містить в собі цікавий матеріал (логопедичні вправи,вправи на дихання,артикуляційні вправи)  для проведення роботи та діагностики з дітьми які мають відхилення у вимові звуків,слів та речень.

Рекомендовано: вчителям, вихователям, батькам.

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………………………..…………….4-5

Логопедія як наука………………………………………………………………………………..…………………......6-11

Фонетико - фонематичний  недорозвиток у вимові учнів початкових класів та їх корекція……..11-15

Сучасні логопедичні технології у подоланні мовленнєвих розладів у дітей із порушенням психофізичного розвитку………………………………………………………………………………………………………………..15-20

Вправи на дихання……………………………………………………………………………………………………20-26

Артикуляційні вправи………………………………………………………………………………………………....27-42

Використання арт-терапії та ігрової терапії  у початковій школі…………………………………………….……43-60

Скарбничка порад для батьків……………………………………………………………………………………….61-65

Висновки………………………………………………………………………………………………………..…….66-67

Список використаних джерел………………………………………………………………………………………68

 

 

Вступ

 Найважливішою психічною функцією людини є мовлення ― основний засіб спілкування людей. За допомогою мовлення людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. Мовне збагачення  відіграє першочергову роль у засвоєння дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й особистому розвитку. На основі мовлення та її смислові одиниці ― слова ― формуються такі психологічні процеси, як сприймання,увага,пам'ять . Розвиток мислення  значною мірою є  розвитком мовлення  і, навпаки , розвиток мовлення залежить від розвитку мислення.

 Корекційна і логопедична  робота в сучасних соціокультурних умовах  набуває все більшого значення. Професія, котра спрямована на забезпечення ефективної допомоги дітям  дошкільного і шкільного віку з особливими освітніми потребами, а саме: виявлення, попередження  і усунення порушень  мовлення для забезпечення цілісного

Особистісного розвитку цих дітей,їх подальше успішне навчання  й освіту та адаптацію в межах індивідуальних можливостей  у суспільстві.             

 Як показують спостереження і спеціальні дослідження, несприятливі соціально-економічні тенденції сучасного життя сприяють зростанню кількості дітей з порушеннями перебігу нормального природного розвитку і недоліками мовлення. Тому, враховуючи особливо важливе значення особистісного становленні дітей з особливими освітніми потребами, педагог, логопед, повинен уміти кваліфіковано допомогти дітям різного віку у дошкільних освітніх й

шкільних закладах.

 Саме тому,метою цієї науки є розробка науково - обґрунтованої системи навчання, виховання і перевиховання осіб з порушеннями мови у попередження мовних розладів.

 Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними відхиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкільну й логопедію дорослих.

Основні завдання логопедії  полягають у наступному: 
1) вивчення закономірностей спеціального навчання й виховання дітей з порушенням мовного розвитку; 
2) визначення поширеності й симптоматики порушень мовлення в дітей дошкільного й шкільного віку; 
3)  дослідження структури мовних порушень і вплив мовних розладів на психічний розвиток дитини; 
4) розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів і типології мовних розладів; 
5) розробка науково обґрунтованих методів усунення й попередження різних форм мовної недостатності; 
6)  організація логопедичної допомоги.

 

Логопедія як наука

 Логопедія  ― наука про порушення розвитку  мовлення їхнє подолання  й попередження за допомогою спеціального корекційного  навчання й виховання . Логопедія є одним з розділів спеціальної  педагогіки ― дефектології

            У психології розрізняють  дві форми мовлення: зовнішню й внутрішню. 
1. Зовнішня  форма мовлення включає  наступі  види усну (діалогічну й монологічну і письмову. 
Усне мовлення

a) діалогічне мовлення, психологічно найбільш проста й природна форма мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні двох або декількох спів розмовників і складаються в основному в обміні репліками. 
b)   монологічне мовлення ― послідовний  зв'язний виклад одною особою системи знань . Для монологічного мовлення характерні  послідовність і доказовість , які забезпечують  зв’язність думки; граматично правильне  оформлення ; виразність голосових заходів. 
Письмове мовлення ― це графічно оформлене мовлення, організоване на  основі буквених  зображень. Вона позбавлена ситуативності  й припускає  поглиблені навички  звуко-буквеного аналізу ,уміння логічно й  граматично правильно передавати свої  думки, аналізувати  й  удосконалювати  форму вираження. 
Повноцінне засвоєння  письма й письмового втілення тісно  пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвинені мовлення, як правило, виникають порушення  письма різної тяжкості. 
2. Внутрішня форма мовлення (мовлення  «про себе») ― це  беззвучне мовлення, що виникає , коли людина думає  про що – набудь подумки складає  плани. Внутрішнє мовлення  відрізняється по своїй структурі. Внутрішнє мовлення формується  в дитині на основі  зовнішніх і являють собою один з основних  механізмів мислення. Переклад зовнішнього мовлення  у внутрішню  спостерігається в дитини у віці близько  3 років, коли вона починає міркувати вголос і планувати  свої дії. Поступово таке  починає протікати  у внутрішнім мовленні. 
За допомогою внутрішнього мовлення здійснюється  процес перетворення думки в мовлення й підготовка  мовного висловлення. Підготовка проходить кілька стадій  Вихідним є мотив або задум що відомий мовцеві  лише  загалом. Потім  у процесі перетворення думки у висловлення наступає стадія  внутрішнього мовлення.

Види порушень:

1. Дисфонія   (від грец. dis ― префікс , який означає розлад, і phone ― голос; а ― частка, яка означає заперечення) ― відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. (Синоніми ― порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дистонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними  розладами голосоутворюючого  механізму  центрального або периферичного  характеру виникає  на будь-якому  етапі розвитку  дитини . Порушення може бути самостійним ізольованим) або входити до ряду інших порушень мови. 
2.   Порушення темпу мовлення
   Одним з виразних  засобів усного мовлення  є її темп. Нормальному темпу мовлення властиво то вповільнення, то прискорення. Необхідною умовою для нормального темпу мови  є правильне співвідношення основних процесів, що відбуваються в корі головного мозку, ― порушення й гальмування. 
3. Тахилалія  (від грец. tachis ― швидкий, лат. lalia ― мова) ― патологічно прискорений темп мови. Характеризується прискореною  артикуляцією. При прискореному темпі мовлення здається поспішливою, стрімкою, напористою. Часто від швидкості  висловлення відбувається повторення складів  або, навпаки, їхній пропуск, перекручування звуків, а іноді слів. Іноді  непомірковано швидкий  темп мовлення супроводжується швидкими , часом безладними  рухами  рук, ніг або всього тіла. 
   Тахилалія може  виникнути вже в  дитинстві і, якщо  не проводити спеціальної колекційної  роботи , підсилиться в перехідному віці й залишиться на все життя. 
   Причини тахилалії.

 Найчастіше виникає в дітей в  нервових,збудливих, неврівноважених. Тахилалія може  передаватися в спадщину.  Так само виникати в результаті  швидкого мовлення  навколишніх, і неправильні прийоми  виховання дитини, його мовлення. 

4.  Заїкання  ― порушення темпу ритмічної  мови. Найчастіше виникає в процесі мовного розвитку дитини в період переходу до фразової мови і пов’язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим  ґрунтом для виникання заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов’язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності  мові (зупинок і плинності) при заїканні  є судороги м’язів тих або інших органів мовлення в момент вимови (губ, язика, м’якого неба, гортані, грудних м’язів, діафрагми, черевних  м’язів). Заїкання, яке супроводжується  іншими інтелектуальними  або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової  сторони мови, а також  з деякими  відхиленнями в характері  дитини ― підвищеною збудливістю  або , навпаки, апатичністю. 
Види заїкуватості : 
1.  Найчастіше виникає  функціональна заїкуватість, коли не є органічні поразки  у

Мовних механізмів центральної й периферичної нервової системи.

 2.  У рідких  випадках  заїкуватість може  бути викликано  органічними поразками  центральної нервової системи (при черепно-мозкових травмах, нейроінфекціях і т.п.). Така форма може  виникати  в будь-якому віці.
5. Дислалія  (від  грец. dis  ― префікс, який  означає розлад) ― порушення звуковимовлення  при нормальному слуху і збереженій мовного апарату. Виявляється у неправильному звуковому (фонемному оформлені  мови: спотвореному вимовлянні звуків, заміні звуків  або їх змішуванні. Дефект може  бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або  неправильно сформувалася  база (набір  артикуляційних позицій, необхідних для  вимовляння звуків). 
6.  Укорочена вуздечка мови  (під'язичне зв’язування). При цьому  дефекті виявляється  утрудненими рухами мови, тому що занадто  коротка вуздечка не дає йому можливості високо підніматися (при верхніх звуках).

        7.  Педагогічна занедбаність, коли дорослі зовсім  не звертають увагу  на звуковимовлення дитини , не поправляючи помилки маляти, не дають йому  зразок чіткої  й правильної вимови. Адже,мова  дитини не піддається необхідному планомірному занятті  дорослих, що гальмує  нормальний розвиток  вимовних  навичок. 
      8.   Недорозвинення фонематичного слуху. При цьому  у дитини спостерігаються  труднощі у звуках, що  різняться між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад дзвінких  і  глухих приголосних , м’яких і  твердих  свистячих  і шиплячих. Недоліками   звуко-вимовляння  коли вони виражаються  в заміні  звуків або в змішані  їх у словах можуть у свою чергу  утрудняти формування фонематичного слуху й  надалі служити причиною загального  недорозвинення мови й порушень письма й  читання.

Зв'язок логопедії з іншими науками

Логопедія тісно пов’язана  з багатьма  науками. Для того щоб  успішно займатися корекцією і профілактикою різних мовних порушень,всебічно впливати на особистість необхідно  знати симптоматику мовних порушень , їх етіологію, механізми , співвідношення мовних  і немовних симптомів  у структурі   порушень мовної діяльності. Розрізняють внутрішньо-системні й міжсистемна зв'язку. До внутрішньо – системні відносяться зв'язку з педагогікою, різними галузями спеціальної педагогіки: сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, олігофренопедагогіка; методиками навчання рідної мови, математики; з логопедичної ритмікою, загальної та спеціальною психологією. Природничо-психофізіологічної основою логопедії є вчення про закономірності формування умовно - рефлекторних зв'язків, вчення  П. К. Анохіна про функціональні системах, вчення про динамічну локалізації психічних функцій (І. М. Сєченов, І. П. Павлов, А. Р. Лурія) і сучасне нейро-психолінгвістичне  вчення про мовної діяльності.

Слово є сигналом особливої  властивості, засобом узагальнення, абстрагування. Облік складних нейрофізіологічних  механізмів мовної діяльності  дозволяє більш  ефективно   будувати логопедичну  роботу  корекції порушень  мовлення  з компенсації порушених мовних і немовних функцій.

Логопедія використовує знання загальної анатомії і фізіології,нейрофізіології про механізми мовлення, мозкової організації мовного процесу,про будову і функціонування аналізаторів, які беруть участь у мовній діяльності. Для розуміння механізмів мовних порушень та виявлення закономірностей колекційного процесу важливими є знання про динамічної локалізації вищих психічних функцій, про мозкової організації мовлення.

Фонетико – фонематичний розвиток  у вимові учнів початкових класів та їх корекція

 Мовленнєвий слух – це розрізнення в мовленнєвому потоці окремих звуків мовлення, які забезпечують розуміння слів, розрізнення їх значень. Без елементарного мовленнєвого слуху спілкування не можливе. Мовленнєвий  слух починає формуватися в дітей  під час сприйняття усного мовлення оточуючих  і в процесі  власного промовляння слів . О.М.Леонтьєв доводить, що для формування мовленнєвого слуху дитини, звичайно, необхідна наявність органів слуху й артикулювання. Однак тільки об’єктивне існування мовленнєвих звуків довкілля може пояснити, чому в дитини формується мовленнєвий слух.

Мовленнєвий слух складається з двох механізмів: розрізнення і упізнавання. Окрім формування за допомогою процесу розрізнення образів фонем, морфем і слів, мовленнєвий слух охоплює також процес упізнавання цілого, який протікає за допомогою інших механізмів, ніж процес розрізнення. Основними   компонентами мовленнєвого слуху науковці називають : фізичний слух, фонематичний слух, звуковисотний слух разом із чуттям тону, а також чуття ритму разом із відчуттям темпу.

Фонетичний  слух здійснює  спостереження за безупинним потоком складів. Оскільки фонеми реалізуються у вимовних варіантах – звуках, важливо, щоб ці звуки вимовлялись нормовано, в іншому випадку їх не розрізнить слухач. Незвична для даної мови вимова оцінюється фонетичним слухом як неправильна. Фонематичний слух формується  в ранньому  дитинстві . Спочатку малюк навчається виокремлювати  звуки довкілля від  звуків зверненого  до нього мовлення. Дитина прагнучи задовольнити  свої потреби, активно шукає звукові позначення.

Задля розвитку  фонематичного слуху необхідні умови : 

     Постійне повторення зразка;

     Розрізнення звукових комплексів;

     Рухова реалізація  заданого акустичного еталону .

  Сформований  фонематичний слух передбачає розвиток багатьох умінь, головними серед яких є: уміння чути звуки у слові, виокремлювати звуки у словах і складати  зі звуків слова; уміння розрізняти на слух всі звуки мови, які належать до різних фонем, не змішуючи їх один із одним; уміння співвідносити почутий  звук із певною фонемою мови.

Проблема формування фонематичних  звуків у дітей із порушенням мовлення є однією з найважливіших у логопедії. Вона охоплює виховання культури мовленнєвого слуху, вироблення умінь розпізнавати визначений логопедом звук у слові, навчання аналізувати звуковий склад слова та вироблення узагальнюючих процесів про диференціальні ознаки  фонем. Без уміння чітко диференціювати на слух фонеми рідної мови не можливо оволодіти навичками звукового аналізу й синтезу, а це робить неможливим повноцінне  засвоєння грамоти. Діти із фонетико-фонематичним недорозвитком, тобто недоліками формування вимовної системи рідної мови внаслідок вад сприймання й вимови фонем, складають значну частину учнів молодших класів, які мають порушення писемного мовлення. От чому успішне навчання читання і письма визначає  як обов’язкову умову у розвитку фонематичних  процесів. Дуже  часто в молодших школярів спостерігають недостатній рівень  слухового сприйняття. Це може мати різні причини:

* вікові особливості формування  слухового сприйняття;

* педагогічною занедбаністю;

* інтелектуальним, мовленнєвим  порушенням;

* фізіологічними  порушенням  слуху та їхніх функцій.

Робота з розвитку слухового сприйняття, один з важливих напрямів пізнавального розвитку дитини, є основою формування мови й комунікації та засобом регуляції поведінки.

Недорозвинення фонематичного слуху негативно впливає на формування в дітей готовності до звукового аналізу слів.

Дітям  важко:

* виділити в слові перший голосний чи приголосний звук (називають перший склад або частину слова);

* відібрати картинки із заданим звуком;

Недостатність фонематичного сприйняття особливо яскраво виявляється в  початкових класах.

Несформованість фонематичних процесів і слухового сприйняття призводить до числених  помилок:

* пропусків голосних букв: всять — висять, кмната — кімната, уржай — урожай;

* пропусків приголосних  букв: кімата — кімната, вісі — всієї;

* заміни голосних: іду — їду, легкий — легкий;

* заміни приголосних: дупи — дуби, хай — гай, бутинок — будинок;

* недописування букв і складів: чере — через;

* перекручування слів: пайщик; злитого написання  кількох слів;

* невміння  визначати межі речення в тексті.

Потрібно проводити обстеження за такими напрямами: х розрізнення звуків, близьких за звуанням ; близьких за  артикуляцією.

Щоб визначити ступінь сформованості фонематичного слуху, використовуємо  різні завдання.

1. Визначати різницю між правильною і неправильною вимовою звуків  у своєму  й чужому мовленні.
2. Виділити заданий звук із ряду звуків (наприклад, звук [с] серед звуків: [т], [ц], [з], [с], [ш], [ч]);
3. Виділити склад із  заданим  звуком із  ряду складів (наприклад, склад са із складів: за, ша, са, ча, ща, са);

 

4. Визначити наявність звука в слові (наприклад, звука [с] у словах: санки, шуба, оса, ваза, ніс). Виконуючи  подібне  завдання , дитина  має скоригувати на заданий звук якоюсь  дією (поплескати в долоні, підняти руку).

Сучасні логопедичні технології у подоланні мовленнєвих розладів у дітей із порушенням психофізичного розвитку

               Актуальними питаннями сучасної колекційної педагогіки є розробка спеціальних комплексних методик психолого-педагогічного супроводу,корекції,профілактики у дітей з порушенням психофізичного розвитку. Найголовніше те,що що у процесі цієї діяльності корекційний педагог повинен враховувати не тільки механізми формування вищих психічних функцій,але й інші механізми.

 Найбільш оптимальним на сьогодні у корекції мовленнєвих розладів є підхід,спрямований на  створення комплексної  моделі психолого-педагогічного                супроводу дітей із проблемами розвитку,яка має на меті подолання патологічного  механізму,а не окремого дефекту.

 На сучасному етапі розвитку колекційної науки і практики у науково-методичній літературі широко представлені як удосконалені загальноприйняті в логопедії методики,такі і новітні технології,більшість яких знаходяться на етапі розробки і,як свідчить практика, не застосовуються комплексно. Крім традиційних методик,які призначені для безпосереднього впливу на мовленнєву функцію,  в логопедії використовують технології:

    Програми розвитку сенсомоторної сфери дитини;

    Логопедичний масаж;

    Технічні засоби навчання

    Артотерапія

    Ігротерапія(рольові ігри);

    Театралізована діяльність;

    Анімалотерапія;

    Психотерапія(тренінги);

    Підтримуюча та альтернативна комунікація(для людей із тяжкими вадами психофізичного розвитку).

 Розглянемо,деякі із них. Артотерапія у корекційній освіті – це синтез кількох галузей наукового знання (мистецтва,психології,педагогіки,медицини),тобто сукупність методик,які побудовані на різноманітних видах мистецтва дозволяють із допомогою стимулювання креативних проявів дитини з порушенням психофізичного розвитку здійснювати корекцію психосоматичної та психоемоційних порушень і відхилень в розвитку особистості.

 На сьогодні артотерапія в широкому розумінні включає: образо терапію; бібліо-терапію; казко-терапію; музикотерапію;танцювально-рухову терапію; пісочну терапію; лялько-терапію. Українські і російські сучасні вчені ( О. Вознесеньська,О.Копитін,Л.Лєбєдєва) допускають можливість у процесі поєднання вербальних і невербальних  форм у процесі застосування артотерапії у залежності від психофізичного порушення,індивідуально-психологічних особливостей дитини та мети використання даної корекції. Таку терапію застосовують у роботі з дітьми з дизартрією, ринолалією,заїканням. ЇЇ вплив є сприятливим у корекції  вторинних(гіперактивність, неврози,тривожність,страхи тощо),і первинних порушень( фонетико-фонематичних процесів, звуковимови, зв’язних висловлювань).

 Необхідною умовою артотерапії є відмежування її від традиційних занять із малювання,аплікації чи музики,оскільки в  контексті артотерапії мистецьку діяльність можна назвати спонтанною,з накопиченням знань,умінь і навичок із образотворчого чи музичного мистецтва. На таких заняттях діти повною мірою опановують відповідні мистецтва,техніки,жанри,а у процесі артотерапевтичних сеансів-вільно переважають творчу експресію,емоції,почуття.

Ігротерапія — метод лікувального впливу на дітей і дорослих, що страждають емоційними порушеннями, страхами, неврозами. Ігротерапія розглядається як засіб динамічної корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної та опорно-рухової сфери дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Цілеспрямованість використання ігротерапії в організації довготривалого відновлюючого періоду по покращенню  самопочуття дітей із подібними медико - психологічними показниками у вказаних сферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається найбільш засвоєним та органічним видом діяльності та спілкування, по-друге, тут представлена єдність психологічної гри та спілкування, по-третє, у грі, дитина може вільно виражати себе, вивільнитись від напруги фрустрації повсякденного життя. Ігротерапія представляє собою унікальний досвід для соціального та психічного розвитку дитини, відкриваючи йому  можливість для вступання у значимий особистісний зв'язок  з дорослим психологом, педагогом, батьками. Ігрова діяльність активізує формування довільності психічних процесів: довільної уваги та пам’яті, сприяє розвитку розумової діяльності, уяви – переходу дитини до мислення у плані уявлень, розвитку здорової функції мови, рефлексивного мислення дитини, вдосконаленню опорно-рухової та вольової активності.    Ігротерапією можуть оволодіти спеціалісти-практики; психологи, педагоги, соціальні працівники, батьки, які намагаються активно використовувати у своїй діяльності підтримки та розвитку дітей з особливими потребами найбільш гуманні засоби, що відповідають віковим інтересам та психофізичним можливостям дітей.

При визначені функцій ігротерапії слід виходити з того, що вона пов’язана  з трьома основними, специфічними для дитячого віку положеннями:

1. Ігротерапія необхідна для корекційно - розвивальної  взаємодії дорослого та дитини.

2. Ігротерапія сприяє формуванню системи між  особистісних відносин  дітей.

3. Ігротерапія допомагає  формуванню довірливих професійних відношень  психологів соціальних працівників, педагогів з батьками дітей з обмеженими можливостями, які потребують психологічної корекції.

З метою зміни відношення кожної дитини до себе та інших (дітей та дорослих), покращення психічного самопочуття (підвищення самооцінки), соціометричного статусу, емоційного мікросередовища, корекції засобів спілкування з іншими людьми застосовують дві форми ігротерапії, що відрізняється з функціями та ролі дорослого наставника у грі:

- направлена (директивна);

- не направлена (не директивна).

При застосуванні направленої ігротерапії  наставник активно приймає участь угрі дитини для актуалізації в символічній ігровій формі і без відомих пригнічених тенденцій та їх програвання у напрямі соціально-допустимих стандартів та норм. В основі агротехніки напрямів ігротерапії лежать методичні прийоми та ігри з  структурованим ігровим матеріалом та сюжетом. Це педагогічно організовані сюжетно-рольові ігри, в яких діти беруть участь на себе різноманітні і та казкові ролі та в спеціальній ігровій ситуації яку створюють самі діти, випливає  та відносини дорослих та дітей різного віку.

Згідно рольовим ролям вони проявляють ті якості, якими в реальності володіють в малій мірі: комунікативність, впевненість у собі, наполегливість, сміливість, тим  самим стимулюючи та закріплюючи більшість суттєвих  рис свого характеру. Саме у ролі приховані корекційні механізми впливу гри на індивідуальну  та емоційно-вольову  сферу особистості дитини.

Застосування так званої не направленої (не директивної) ігротерапії орієнтоване на самостійну гру дитини, яка дозволяє їй вільно виразити своє самопочуття, свій внутрішній світ. Така ігротерапія , що не організовується педагогічно жорстко, дозволяє вирішити наступні корекційні завдання:

- розширення репертуару самовираження дитини;

- досягнення емоційної стійкості та саморегуляції;

- корекція відносин у системі «дитина – дорослий»

Техніка направленої ігротерапії включає в себе вільні, тобто самостійно організовані та розвинені дітьми сюжетно-рольові ігри, ігри-драматизації, ігри-імпровізації, складання казок. Корекція особистості дитини в ненаправленій ігротерапії здійснюється в результаті формування адекватної системи між дітьми, а також дітьми та дорослими. Дорослий наставник у схожій позиції застосовує техніку дзеркального відображення почуттів та думок дитини, яка грається шляхом їх вербалізації. В результаті такого відображення поведінки  дорослого, який грається, дитина відкриває шлях до самопізнання через біологічне спілкування з дорослими, через її мовленнєві висловлення. Отже, ігротерапія – одна з найефективніших з методик для корекції порушень мовлення.

 

 

 

 

 

 

 

Вправи на розвиток дихання

 «Забий м'яч у ворота». Запропонуйте дитині подути на ватний чи паралоновий м’ячик, так, щоб він покотився у ворота (їх можна зробити з дроту, або намалювати). Повітряний струмінь повинен бути плавним, повільним, безперервним.

 «Язичок-футболіст». Як і в попередній вправі треба забити м’яч у ворота, але тепер з допомогою язика. Дитина повинна посміхнутися та покласти широкий язик на нижню губу, і, неначе вимовляючи звук [ф] дути на кінчик язика.

 «Літак». На кінчик носа покласти шматочок паперу або вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті. Повітряний струмінь виходить посередині язика. Дитина повинна сильно подути, так, щоб «літак» полетів вгору.

 «Пелюстки». Покладіть на долоню справжні або вирізані з паперу невеличкі пелюстки квітки. Запропонуйте дитині подути, щоб пелюстки злетіли з вашої долоні.

   «Кораблик». Налийте у миску воду. Зробіть паперовий або пенопластовий кораблик, та покладіть його на воду. Запропонуйте дитині подути на кораблик спочатку довгим струменем повітря, наче вимовляючи звук “ф”, а потім преривчасто, наче вимовляючи звук “п- п –п -п”

 Дихальна вправа «Насос» 

Сядьте і покладіть руки на живіт, як ніби тримаєте в руках повітряну кулю. Натискайте сильно на живіт в області пупка, роблячи енергійний видих через ніс. Потім глибоко вдихніть через ніс і надавіть живіт. Повторіть вправу двадцять разів, прискорюючи темп у міру того, як будете відчувати себе все бадьоріше і краще.

 Глибоке дихання: «зелений туман»

Це дихальна вправа розроблена майстрами бойових мистецтв Сходу світового класу для того, щоб прийти в стан спокою і розслаблення перед поєдинками.

Першим принципом хорошої дихальної звички є здійснення дихання всім об’ємом легенів, а не тільки їх верхньою частиною. Правильне дихання має місце тоді, коли ви використовуєте і верх, і низ легенів, як це природним чином відбувається під час сну.

Ляжте на спину у спокійному місці і закрийте очі. Повільно повторюйте вголос наступну фразу: «Я спокійний, сильний і зосереджений». Потім при вдиху уявіть повітря у вигляді густого зеленого туману, який проникає у ваші легені через ніздрі, повільно рухається в глиб живота. Потім зелений туман проникає в кінцівці і розповсюджується по всьому тілу. Після того як заспокійливий зелений туман пройшов через усе тіло, розслабивши кожен м‘яз, видихніть його разом з усією напругою, яка в вас накопичилася

Продовжуйте виконувати цю вправу на глибоке дихання щодня по 5 — 20 хвилин (переважно вранці відразу після підйому або перед напруженою стресовою ситуацією) для того, щоб миттєво заспокоїтися і знайти душевний спокій. Глибоке дихання може змінити стан духу і суть всього життя. 

Повітряна кулька

Гімнастика для дітей

Запропонуйте дитині лягти на підлогу і покласти руки на животик, уявивши, що у нього замість животика - повітряна кулька. Тепер повільно надуваємо кульку, тобто животик, а після того, як мама грюкне в долоні (через 5 секунд) - кулька здуваємо. Виконувати цю вправу можна разом з малюком, повторюючи 5 разів.

Хом'ячок

Це вправа дуже подобається дітям. Адже воно просте і дуже веселе. Запропонуйте малюкові зобразити хом'ячка, надувши щічки і пройтися так 10 кроків. Після чого, повернутися і ляснути себе по щічках, таки чином випустивши повітря. А потім пройти ще кілька кроків, дихаючи носом, як би вынюхивая нову їжу для наповнених щічок. Повторіть кілька разів. Сміх і веселощі - гарантовано.

Дітям у віці 3-х років пропонуємо такі вправи:

Носоріг

Представляємо себе носорогом, який дихає по черзі через одну ніздрю.

Курочка

Малюк сидить на стільці з опущеними руками, потім робить швидкий вдих і піднімає ручки до пахв, долонями вгору, зображуючи крила курочки. На видиху, крильця опускаємо, повертаючи долоні вниз.

Водолаз

Запропонуйте дитині позмагатися з вами, уявивши. Що ви опускаєтеся на дно океану, як справжні водолази. Наскільки він зможе затримати дихання?

Для дітей старшого віку дихальна гімнастика стає грою, яку можна знайти скрізь. Наприклад, у кафе, де можна по булькати в склянку з соком через трубочку. Не поспішайте лаяти дитини, фахівці стверджують, що це чудова вправа для дихання. Важливо, щоб дитина при булькання не надував щоки, а губи тримав в одному, нерухомому положенні.

 Вправа "Вікно і двері"

Початкове положення. Встати рівно, випрямитися.

Виконання. У цій вправі повітря заходить через "вікно", а виходить через "двері". Спочатку "вікно" - ліва ніздря, а "двері" - праві. Правою рукою затискаємо праву ніздрю, повільно вдихаємо через "вікно", потім лівою рукою затискаємо ліву ніздрю і повільно випускаємо повітря через "двері". Виконуємо 4-6 разів. Потім "вікно" і "двері" міняються місцями.

 Вправа "Годинник"

Початкове положення. Стоячи, ноги на ширині плечей.

Виконання. Здійснюємо махи прямими руками вперед і назад, повторюючи при цьому "Тік-так". Виконуємо 10-12 разів.

 Вправа "Веселий півник"

Початкове положення. Стоячи прямо, руки опущені уздовж тіла.

Виконання. Піднімаємо руки вгору, а потім ляскаємо ними по стегнах. На видиху вимовляти: "Ку-ку-рі-ку". Виконуємо 5-6 разів.

 Вправу "Обдуваємо плечі"

Початкове положення. Стоячи, ноги на ширині плечей, руки опущені вздовж тіла, голова прямо.

Виконання. Робимо вдих, потім повертаємо голову ліворуч, робимо видих через рот, губи при цьому голова повернена праворуч - "видих",  голова прямо - "вдих", голову опускаємо до підборіддя - "видих", голова прямо - "вдих",  голову піднімаємо вгору - "видих", голова прямо - "вдих". Виконуємо вправу 5-10 разів.

«Задуй свічку». Короткий спокійний вдих носом, потім пауза (затримати дихання на 1-2 сек.) і довгий безперервний видих через ледве зімкнуті губи з промовлянням «пф», начебто гасячи свічку (дути можна на пальчики).

«Нюхаємо квіточку». Навички правильного вдиху і видиху добре відпрацьовувати на таких вправах: дати дитині понюхати квітку, духи, фрукти.

«Усі мовчать». Зробити вдих, а видихнути на звук “з”, доторкнувшись вказівним пальцем до губ, неначе попросити тиші.

«Де дзвенить комарик?» Дитина, сидячи на стільці, одночасно з поворотом тулуба праворуч-ліворуч робить довгий видих на звук з-з-з-з.

«Гарячий чай». У дитини в руках чашка, дитина робить вдих носом , а на видиху дує в чашечку, вимовляючи пошепки ф-ф-ф-ф, начебто студить гарячий чай.

 

 

 

 

Артикуляційні вправи

1. «Лопаточка». Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 2.
2. «Неслухняний язичок». Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлипувати свій «неслухняний язичок» верхньою губою.
3. «Чашечка». Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
4. «Голочка». Рот відкрити. Язик висунути далеко вперед, напружити його та зробити вузьким. Утримувати в такому положенні 15 с.
5. «Гірка». Рот відкрити. Бокові краї язика притиснути до верхніх кутніх зубів. Кінчиком язика доторкнутися до нижніх передніх зубів. Утримувати в такому положенні 15 с. 
6. «Трубочка». Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10-15 разів.
7. «Годинник». Висунути вузький язик. Тягнутися язиком поперемінно праворуч – ліворуч. Рухати язиком з куточка рота в повільному темпі під лічбу. Виконати 10-15 разів. 
8. «Конячка». Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10-15 разів.
9. «Грибок». Відкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відриваючи язик від піднебіння сильно відтягнути вниз нижню щелепу. Зробити 10-15 разів. На відміну від вправи „Конячка” язик не повинен відриватися від піднебіння.
10. «Гойдалка». Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10-15 разів.
11. «Смачне варення». Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Повторити 10-15 разів.
12. «Змійка». Рот широко відкрити. Язик сильно висунути уперед, напружити, зробити вузьким. Вузький язик максимально висунути вперед та заховати у глиб рота. Рухати язиком в повільному темпі 10-15 разів.
13. «Маляр». Висунути язик, рот трохи відкрити. Облизувати спочатку верхню, а потім нижню губу по колу. Виконати 10-15 разів, змінюючи напрям.

	"Чистимо зубки"  посміхнутися, відкрити рот  кінчиком язика з внутрішньої сторони "почистити" по черзі нижні і верхні зуби
	"Місим тісто"  посміхнутися  потьопала мовою між губами - "пя-пя-пя-пя-пя ..."  покусати кінчик язика зубками (чергувати ці два рухи)
	"Чашечка"  посміхнутися  широко відкрити рот  висунути широкий язик і надати йому форму "чашки" (тобто злегка підвести кінчик язика)
	"Сопілочка"  з напругою витягнути вперед губи (зуби зімкнуті)
	"Парканчик"  посміхнутися, з напругою оголивши зімкнуті зуби
	"Маляр"  губи в усмішці  відкрити рот  кінчиком язика погладити ("пофарбувати") небо
	"Грибочок"  посміхнутися  поцокали мовою, ніби їдеш на конячці  присосати широкий язик до піднебіння
	"Кицька"  губи в усмішці, рот відкритий  кінчик язика впирається в нижні зуби  вигнути язик гіркою упираючись кінчиком язика в нижні зуби
	"Піймаємо мишку"  губи в усмішці  відкрити рот  вимовити "а-а" і прикусити широкий скінчи мови (зловили мишку за хвостик)
	"Коник"  витягнути губи  відкрити рот  процокати "вузьким" мовою (як цокають копитами конячки)
	"Пароплав гуде"  губи в усмішці  відкрити рот  з напругою виголосити довгий "и-и-и ..."
	"Хоботок"  витягнувши вперед губи трубочкою, утворити "хобот слоника"  "Набирати водичку", злегка при цьому прицмокуючи
	"Індики бовтають"  мовою швидко рухати по верхній губі - "ба-ба-ба-ба ..."
	"Горішки"  рот закритий  кінчик язика з напругою по черзі упирається в щоки  на щоках утворюються тверді кульки - "горішки"
	"Гойдалка"  посміхнутися  відкрити рот  кінчик язика за верхні зуби  кінчик язика за нижні зуби
	"Годинник"  посміхнутися, відкрити рот  кінчик язика (як годинникову стрілку) переводити з одного куточка рота в інший
	"Млинець"  посміхнутися  відкрити рот  покласти широкий язик на нижню губу
	"Смачне варення"  посміхнутися  відкрити рот  широким мовою у формі "філіжанки" облизати верхню губу
	"Кулька"  надути щоки  здути щоки
	"Гармошка"  посміхнутися  зробити "грибочок" (тобто присмоктався Широкий язик до піднебіння)  не відриваючи мови, відкривати і закривати рот (зуби не змикати)
	"Барабанщик"  посміхнутися  відкрити рот  кінчик язика за верхніми зубами - "де-де-де ..."
	"Парашутики"  на кінчик носа покласти ватку  широким мовою у формі "філіжанки", притиснутим до верхньої губи, здути ватку з носа вгору
	"Загнати м'яч у ворота"  "Виштовхнути" широкий язик між губами (немов заганяєш м'яч у ворота)  дути із затиснутим між губами мовою (щоки не надувати)

 

 

 

 

Казка про Веселий Язичок

Жив собі Веселий Язичок у своєму чарівному будиночку (широко відрити рот, показати язик, порухати ним у роті). Ти, мабуть, здогадався, що цей будиночок – рот. Двері у будиночку то відкриваються, то закриваються. Ось так (по черзі відкривати і закривати ротик, ритмічно, в помірному темпі). Кожного дня Язичок виходить з будиночка на прогулянку (висунути язика). І от одного разу Язичок вийшов погрітись на сонечку, приліг він на ґанку (покласти широкий язик «лопаткою» на нижній губі). Раптом подув сильний вітер, Язичок здригнувся (зробити вузький язик «голочкою»), сховався в будиночок і зачинив за собою двері (забрати язик та закрити рот). Дуже полюбляв Язичок грати у футбол (по черзі впиратись кінчиком язика то в ліву, то в праву щоки), на  барабані (стукати кінчиком язика в зуби д-д-д), гойдатись на гойдалці (відкрити рот, кінчиком язика по черзі тягнутись до носа, потім до підборіддя), їздити на конику («клацати» язиком, присмоктуючи та різко відриваючи його від піднебіння). А коли награється, Язичок йшов до свого будиночка відпочивати (знову забрати язик та закрити рот). Який слухняний у тебе Язичок!

Таку казку можна використовувати навіть з найменшими малюками, видозмінюючи її в залежності від вікових особливостей та індивідуальних вподобань кожної дитини.

 

Виконання вправи «Дудочка»

Губи свої — трубочку —

Перетворю на дудочку.

Уздовж вулиці іду

Й дму у дудку: «Ду-ду-ду!»

Витягнути незімкнені губи вперед трубочкою й утримувати їх у такому положенні. Подути: Эу-Эу-Эу.

Прокинувся Ведмедик та теж дудить у дудку. Добрий ранок, квіточки, грибочки, жучки та павучки, вставайте та робіть зарядку!

«З фізкультурою ми дружим,

Різні вправи любим дуже!»

Ось так робимо зарядку. (Зарядка.)

Виконання вправи «Жук»

У Жені в жмені жук дзижчить:

« Ж-ж-ж-ж-ж-ж!»

Не хоче жук у жмені жить: «Ж-ж-ж-ж-ж-ж!»

Женю, швиденько жука відпускай:

« Ж-ж-ж-ж-ж-ж!»

Вдячно тобі він промовить:

«Бувай! Ж-ж-ж-ж-ж-ж!»

Посміхнутися. Відкрити рот, не округлюючи губ, подовжено вимовляти звук [ж], поступово переміщуючи кінчик язика від верхніх горбочків до верхніх зубів.

Змійка з пастушком теж поспішають робити вправи.

Виконання вправи «Змійка»

Наші поперечні м’язи Звузять язичок одразу.

Легко м’язи ти напруж —

Став язик, неначе вуж.

Відкрити рот. Висунути язик якомога далі вперед, напружити м’язи, зробивши його вузьким, УтркмуВй´ ти: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.

А жабки всіх кличуть умиватися.

Виконання вправи «Жабки»

Наберуть у криниці Свіжої водиці.

Будуть умивати,

Будуть промовляти: «Водичко, водичко,

Умий усім личко».

Жабки вмились та усміхаються ось так:

А у жабок-скрекотушок

Посмішки до самих вушок.

Посміхнутися, старанно розтягуючи губи. Утримувати: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.

Посміхнутися, старанно розтягуючи губи, а потім розслабити їх. Рахунок: 1-2.

Арт-терапія

1. Вправа «Квітка»

Мета: розвивати уяву, дрібну моторику рук, знімати емоційну напругу.

Матеріали: папір, пензлі, фарби, олівці, фломастери.

Закрий очі і уяви прекрасну квітку. Як вона виглядає? Як вона пахне? Де вона росте? Що її оточує? А тепер відкрий очі і спробуй зобразити все, що представив. Який настрій у твоєї квітки? Давай придумаємо історію про нього.

Примітки: важливо закінчить вправу на позитивному настрої, якщо дитина склав сумну історію або у його квітки поганий настрій, то можна запропонувати змінити малюнок або історію так, щоб настрій стало хорошим.

2. Вправа «Караулі Вінікотта»

Мета: розвивати уяву, дрібну моторику рук, вміння розуміти партнера без слів, знімати емоційну напругу.

Матеріали: папір, олівець. Нарисуй будь-які лінії, які тільки захочеш. А зараз я продовжу твій малюнок. Хочеш продовжити малюнок ще? Давай подумаємо, на що схожі наші каракулі? Домалюємо відсутні деталі?

Примітки: ведеться своєрідний діалог на папері, який може тривати до тих пір поки обидва не вирішать, що малюнок закінчено. Можна намагатися побачити в каракулях сенс, а можна просто водити олівцем по папері слухаючи своє тіло.

3. Вправа «Маска»

Мета: розвивати уяву, просторове мислення, мову, можливість спробувати нові ролі, відпрацювати турбуючі ситуації.

Матеріали: картон, кольоровий папір, фломастери, дрібні деталі для прикраси маски, гумка для кріплення маски, ножиці. Давай уявимо, що нас запросили на бал-маскарад. Яку б маску ти одягнув? Давай спробуємо її змайструвати. А тепер давай розіграємо історію, яка могла б статися на балу з цими масками.

Примітки: не показуйте дитині зразок - нехай сам придумує маску, ви можете допомогти тільки з конструкцією. Підбадьорюйте дитини. Неправильних або не красиві масок бути не може, тому що тільки малюк знає, якою вона має бути. Включайтеся в гру і програвайте ситуацію в різних варіантах.

Вправа «Дерево щастя»
Мета: зниження рівня страху через його перетворення
Для створення цієї творчої композиції необхідні два листа малюнків зі страхами.
Діти діляться на 2 групи. Кожній групі пропонується на великому аркуші намалювати всі свої страхи, за тим:
1) один листочок звертаємо в трубочку страхами всередину - це буде стовбур дерева.
2) стовбур розписується всякими «радощами» - тим, що її символізує: посмішки, сонечка, сердечка, квіточки і т.д.
3) верхня частина стовбура надрізається так, щоб вийшла бахрома приблизно на 1/3 довжини стовбура.
4) другий малюнок складається в кілька разів і з нього вирізати листочки.
5) листочки також розписуються «радощами» і кріпляться до бахромі стовбура.
страшні малюнки перетворилися в Дерево щастя 
Рефлексія (10 хвилин).

Арттерапевтична вправа: «Казка про героя»

Нам знадобиться ручка і чистий аркуш паперу. Сідаємо зручніше. Якщо хочеться, можна включити приємну музику. Робимо кілька глибоких вдихів і видихів, розслабляємося і налаштовуємося на свій внутрішній стан. Далі приступаємо до створення казки. Перш за все, визначаємося з Героїнею або Героєм, місцем і часом дії, його / її особливостями характеру і способом життя. Потім слід придумати зав’язку, кульмінацію в якій відбудеться зміна звичної ситуації, виникненням перешкод або початком подорожі. В основній частині казки Герой знаходить друзів, долає всі перешкоди, справляється з усіма «драконами» і отримує винагороду. А у фіналі він знаходить все те, до чого і прагнув - досвід і знання, які змінюють якість його життя на краще. Закінчивши написання казки, перечитуємо її ще раз і шукаємо нашу схожість з Героєм, визначаємо на якому етапі (за сюжетом казки) ми зараз знаходимося і що може нам допомогти подолати складності.

 

Ігротерапія в початковій школі

Вправа «Лелека»
(На подолання розгальмованості і тренування посидючості)
Ведучий пропонує дітям зобразити лелеки, який стоїть на одній нозі: ставши на одну ногу, простояти, одночасно промовляючи вірш:
- Лелека-птах, лелека-птах,
Що тобі ночами сниться?
- Мені болотні жаби!
- А ще?
- Ще? Жаби!
Їх ловити - не зловити...
От і все!
Пора ходити!
Діти ходять на місці. Потім діти декламують вірш, повторюючи за «лелекою» всі рухи (махають «крилами»):
Лелека, лелека, довгоногий
Покажи дорогу додому.
Лелека відповідає (діти стоять на місці):
- Топай правою ногою,
Топай лівою ногою.
Знову правою ногою,
Знову лівою ногою,
Після правою ногою,
Після лівою ногою,
Ось тоді прийдеш додому.
Вправа «Цап!»
(Пальчикова ігротерапія)
Ведучий злегка піднімає руку й витягує її вперед. Грають приставляють вказівні пальці до долоні знизу, а самі рухаються по колу під слова ведучого:
Хто під дахом?
Кішки, мишки, 
Зайці і зайчики.
Тато, мама, жаба: цап!
Почувши слово «цап», потрібно швидко отдернуть пальці, інакше ведучий схопить палець зазівався.
Вправа «Звуки прибою»
(На релаксацію)
Звучить повільна музика. Діти лежать на килимі.
Ведучий: «Давайте уявимо, що ми лежимо на теплому піску, приємний легкий вітер пестить наше тіло, ми закриємо очі і трохи відпочинемо біля моря, хвилі заспівають нам свою колискову пісню (діти лежать 20 секунд тиші). Промінь сонця торкнувся наших ніг, права нога розслаблена і тепла, промінь сонця торкнувся лівої ноги - нога розслаблена і тепла, приємно лежати, вдихаючи чисте морське повітря. Вдих - видих, обидві ноги теплі, це приємно.

Промінь сонця торкнувся живота і грудей - стає ще тепліше, нам подобається це тепло, ми дихаємо глибоко, навколо приємний морське повітря. Промінь сонця доторкнувся до обличчя, воно все розслабилося, рот трохи прочинився... Як добре ми відпочиваємо, спокійно, нам приємно це розслаблення, ми дихаємо рівно, глибоко, все тіло тепле. Воно легке, як хмара, ми ще і ще хочемо слухати пісню морських хвиль (діти кілька секунд лежать і слухають). Але пора йти, ми повільно встаємо, потягуємося і йдемо відпочивати...»
Вправа «Кораблик»
(На розвиток уміння регулювати м'язовий тонус)
Ведучий пояснює, діти виконують рухи: «Уявіть собі, що ми на кораблі. Хитає. Щоб не впасти, розставте ноги поширше і притисніть їх до підлоги. Руки сцепите за спиною. Гойднуло палубу вліво - притисніть до підлоги праву ногу. Права нога напружена, ліва розслабилася, трохи зігнулася в коліні, носком стосується статі. Випростались! Розслабилися! Хитнуло в праву сторону - притискаємо ліву ногу. Напружена ліва нога, права нога розслаблена.
Випростались. Слухайте і робіть, як я. Вдих - видих!
Стало палубу качати.
Ногу притиснути до палуби!
Міцніше ногу притискаємо,
А іншу розслабляємо».
Вправа виконується спочатку для правої ноги, потім ліву. Ведучий звертає увагу дітей на напружений і розслаблений стан м'язів ніг.
Вправа «Сусід, підніми руку!»
(На тренування зосередженості)
  Грають стоячи або сидячи утворюють коло. За жеребом вибирають ведучого, який постає всередині кола. Він спокійно ходить по колу, потім зупиняється навпроти одного з гравців і голосно вимовляє: «Руки!» Той гравець, до кого звернувся ведучий, продовжує стояти (сидіти), не змінюючи положення. А обидва сусіди повинні підняти вгору одну руку: сусід праворуч - ліворуч, сусід ліворуч - праворуч, тобто ту руку, яка знаходиться ближче до гравця, що знаходиться між ними. Якщо хтось із хлопців помилився, тобто підняв не ту руку або взагалі забув її підняти, то він змінюється з ведучим ролями. Грають встановлений час. Виграє той, хто жодного разу не був ведучим.
Гравець вважається програвшим навіть тоді, коли він лише спробував підняти не ту руку. Ведучий повинен зупинятися точно навпроти гравця, до якого він звертається. В іншому випадку його команда не виконується.
Вправа «Зламана лялька»
(На розвиток м'язової саморегуляції)
Ведучий пояснює дітям: «Іноді іграшки ламаються, але їм можна допомогти. Зобразіть ляльку, у якої обірвалися мотузочки, що кріплять голову, шию, руки, тіло, ноги. Вона вся розбовталася, з нею не хочуть грати... Потрясіть усіма разломаними частинами одночасно. А зараз збирайте, зміцнюйте мотузочки - повільно, обережно з'єднайте голову і шию, випрямити їх, тепер розправте плечі і закріпіть руки, подихайте рівно і глибоко, і на місці буде тулуб, ну і випрямити ноги. Все - ляльку полагодили ви самі, тепер вона знову красива, з нею всі хочуть грати!»
Вправа «Дерево»
          (На релаксацію)
Діти стоять. Ведучий пропонує їм уявити себе в образі могутнього дуба: «Руки з напругою витягнути вперед, пальці стиснути в кулак, напружуючи кисті, руки, плечі. По черзі розслабити кисті, потім руки і плечі.
Руки з напругою повільно розвести в сторони, пальці розчепірити, розслабити кисті, плечі і руки.

Руки вільно опустити, покачати руками, як маятник, поступово то збільшуючи, то зменшуючи ширину гойдання, неначе гілки дуба розгойдуються на вітрі».
Вправа «Буратіно»
(На подолання розгальмуванні)
Разом з ведучим діти виконують рухи одночасно з промовлянням вірша:
Буратіно потягнувся,
Раз - нагнувся,
Два - нагнувся,
Три - нагнувся.
Руки в сторони розвів,
Ключик, видно, не знайшов.
Щоб ключик нам знайти,
Потрібно встати на носочки.
Гра «Гудзики» 
(На розвиток уваги)
Грають по двоє. Перед кожним гравцем лежить набір гудзиків (набори у обох гравців абсолютно однакові, всередині одного набору жодна ґудзик не повторюється). Від кількості ґудзиків в наборі залежить рівень складності: чим складніша гра, тим більше використовується гудзиків. Для початку можна взяти три гудзики. У кожного гравця є ігрове поле являє собою квадрат, розділений на клітини. Чим більше клітин у квадраті, тим складніше гра. Для початку береться ігрове поле дві на дві клітини. Початківець гру виставляє на своєму полі три гудзики. Другий учасник повинен подивитися на розташування гудзиків і запам'ятати, де яка лежить, після чого перший гравець накриває своє ігрове поле аркушем паперу, а другий повинен вибрати зі свого набору гудзиків необхідні і розставити їх відповідним чином на своєму ігровому полі. Потім перший гравець відкриває своє ігрове поле, і обидва перевіряють правильність виконання завдання. Час запам'ятовування - 30 секунд.
У перший раз хлопці можуть не впоратися з грою, їм необхідні засоби оволодіння довільною увагою і запам'ятовуванням. В якості таких засобів обрані вказуючий жест і розгорнуте мовне опис об'єктів та їх просторового розташування. Деякі діти ще не володіють поняттями «лівий», «правий», «вгору», «вниз». Спочатку дитина пояснює вголос, через деякий час пошепки, а потім про себе. Потім досить просто вказівки на гудзик.

Гра-драматизація «Дай»

    Психолог нагадує, що дуже багато залежить від того, як попросити людину про якусь пози­ку, яким тоном, у якій атмосфері, з яким на­строєм висловити своє прохання.

Повторюють і уточнюють такі моменти:

— Як правильно попросити те, що ти хочеш отримати?

— Що робити, якщо вам відмовили?

Потім пропонують вибрати собі партнера і жартівливо попросити його про деяку позику ( зошит, аркур, ручку тощо ).

Після обговорення в парах обговорюють кращий варіант прохання.

2. Вправа "Малюнок імені".

  Діти уявляють собі, що вони стали відомими людьми:  чи мореплавцем лікарем, чи вченим письменником. За великі заслуги перед людьми кожному вже при житті вирішено поставити пам'ятник. На ньому варто написати ім'я героя і прикрасити його цікавими малюнками. Діти придумують малюнки до своїх імен, описують їх усно, а потім виконують їх в альбомах, поруч із красиво написаним ім'ям. (Якщо дитина ще не вміє писати, йому допомагає ведучий.)

3. Вправа "Ми любимо".

Ведучий кидає дітям м`ячик, кожний з них закінчує пропозицію, що починається зі слів "Я люблю...". Потім ведучий просить дітей згадати всі названі варіанти і повторює їх зі словами "ми любимо": "Ми любимо грати! Ми любимо дивитися телевізор, ...читати, ...гладити собаку" і т.і.

4. Робота з казкою. (Діти слухають, малюють і обговорюють казку)

Про Білоцвітик (Н.Овечкина)

        В одній країні, де удень світить тепле сонце, а по ночах нерідкі холодні вітри, жила одна садівниця. Вона дуже любила висаджувати квіти, особливо ті, котрі ласкаво називала білоцвітики, і вони дійсно були білими, але з блакитним відливом, що не зменшувало їхньої краси.

         Щороку  садівниця їздила в місто і брала участь у виставці квітів, але зараз був час посадки. У легкій теплиці садівниця висадила насіння білоцвітиків - їх вона уперше вирішила представити на виставці. Усі насіння були посаджені рівними рядками, досить близько друг до друга, але випадково одне насіннячко випало з рук садівниці і потрапило в землю осторонь  від інших.

         Йшов час. Білоцвітики росли під безустанною турботою садівниці.

Тепер вони могли вітати один одного, киваючи бутончиками, але поки не могли говорити. Насіннячко, що випало, теж виросло, але його бутон був менше, ніж в інших, адже йому діставалося менше вологи і турботи. Упале насіннячко перетворилося в самотній бутон. Але ніхто не помічав його, і бутон дійсно почував себе самотнім, і йому було смутно.

         І от бутони розпустилися і змогли розмовляти. Щодня  квіти тяглися до сонечка, що зігрівало їх через скло. А самотній бутон перетворився в самотній білоцвітик. Він ріс далі усіх від вікна й одержував мало сонячних променів. Коли він намагався заговорити з іншими квітками, вони його не чули і не бачили, адже вони увесь час дивилися на сонце, а зігрівши, з останнім променем сонця засипали. Самотній білоцвітик, що одержував мало сонячного тепла, довго не міг заснути. Тому він увесь час думав про те, чому його не зауважують, чому з ним не розмовляють, він шукав причину.

        І один раз він зрозумів, що квіти намагаються ловити все сонячне тепло, щоб вирости, а стекло теплиці пропускало не так багато тепла, тому квітам ніколи було дивитися навколо. Отут мимо проповзав жук-силач, що тяг важенний великий камінь. Самотній білоцвітик окликнув жука-силача і став вмовляти розбити скло. Він підійшов до скла, підняв камінь над головою, замахнувся і кинув. Стекло із шумом розлетілося, усі квіти прокинулися і почали бурхливо обговорювати, що ж відбулося. Вони подивилися в усі сторони і побачили розбите скло теплиці. Вони дуже розсердилися і стали шукати винного. А самотня квітка зраділа, що тепер усі його помітять, що з ранку до вечора вони разом будуть грітися на сонечку. Отут і інші квіти помітили його. Вони закричали:

- Це ти зробив?

- Так, - відповів радісно білоцвітик, - тепер ми будемо разом грітися на сонечку і розмовляти про усьому.

- Навряд чи ми коли-небудь ще будемо грітися на сонечку, ми можемо усі загинути від холоду через те, що ти розбив скло! - гнівно відповіли квіти.

- Але я хотів як краще! - закричав самотній білоцвітик, але квіти не встигли нічого відповісти. Пішов дощ, і в теплицю ввірвався сильний холодний вітер. Квіточки відразу утратили все тепло, що накопили за день, їх смикало зі сторони убік, витягало з землі, вони стали замерзати і тісніше пригорнулися друг до друга, зчепили свої пелюстки, щоб не полетіти у  вікно, що утворилося. Самотній білоцвітик весь зжався, він зрозумів, що йому допомогти не зможуть, але ж він так змерзнув! Вітер, що підсилювався, так і витягав його з землі!

      Отут у теплицю ввірвався найсильніший вихор, закрутив біля тонкої стеблинки білоцвітика, потягнувши, вирвав його з коренями і поніс у холодну і порожню ніч, прочь з теплиці. Отвір все наближався, білоцвітик усе більше відчаївся, але отут він почув, що його кличуть інші білоцвітики. Він простягнув їм назустріч свої листочки і побачив, що не дістає. Усі ближче і ближче були протягнені зчеплені листи друзей-білоцвітиків. Він зробив ривок і дотягся. Його оповили інші білоцвітики, і отут вітер припинився.

       Отут прийшла садівниця і швидко закрила отвір склом, що стояло в стіни теплиці. Потім стала оглядати квіти і побачила білоцвітика, корені якого були не в землі. Вона посадила його разом з іншими квітами, і незабаром наш білоцвітик зміцнів, став таким же високим і красивим, як інші квіти, що відносилися тепер до нього з теплотою і турботою. А потім садівниця повезла їх на виставку, і вони зайняли перше місце. Усі білоцвітики дуже радувалися й обговорювали цю подію всю дорогу додому, а наш білоцвітик був щасливий як ніколи.

Питання для обговорення:

- Що робило білоцвітика нещасливим на початку казки?

- Чому білоцвітику хотілося, щоб його помітили?

- Які помилки він робив?

- Чому білоцвітик став щасливий наприкінці  казки?

Коментарі для ведучого.

   Потрібно дуже обережно проводити цю вправу в класі, де є "ізгої". Роздаючи листівки, необхідно підібрати йому в пари дитину, що погодиться його малювати, не виявить агресії.

5. Вправа "Поясни завдання".

    Діти поділяються на пари. У кожній парі одна дитина повинна за допомогою жестів пояснити завдання другому. Завдання роздає ведучий. Вони можуть бути будь-якими, але обов'язково доступними для дитячого розуміння і зв'язаними з конкретними знайомими дітям діями, наприклад: "принести зошит", "витерти дошку" т.і.

    Перемагає та пара, що змогла швидше інших досягти взаєморозуміння і виконати завдання за самий короткий час (предметами при поясненні завдання користатися не можна).

6. Вправа "Склади розповідь".

      На дошці розміщаються картинки з зображеннями трьох почуттів. Дітям потрібно скласти розповідь, герой якого на початку, у середині і наприкінці  історії відчував би ті ж почуття, що представлені на дошці.

7. Вправа "Психологічна загадка".

    За описом, діти повинні догадатися, яку якість задумав ведучий:

"Людина, що вміє жити мирно, дружно, без сварок" (миролюбний).

"Людина, що вміє сам виконувати свої обов'язки (відповідальний).

"Людина, що любить трудитися" (працьовитий).

"Людина, що знає свої недоліки" (самокритичний).

"Людина, готовий завжди допомогти" (чуйний).

Для того щоб діти точніше зрозуміли значення слів, можна, попросити їх скласти речення з цими словами. 

8. Вправа "Картинки з піску"

   Використовуйте для цієї вправи рамки з подвійними стеклами, між якими пересипається різнобарвний пісок, утворюючи незвичайні пейзажі. Спостерігайте усі разом за пересипанням піску, за тим, як складається картинка, і складете колективну історію про те, що це за місцевість, хто там міг виявитися і що з ним відбулося. "Піскову казку" можна записати, вибираючи самі удалі варіанти розвитку сюжету.

 

9. Вправа "Маски"

  Приготуйте різнобарвні паперові серветки і покажіть дітям, як можна легко і швидко зробити з них виразні маски: листки складаються вдвічі, у потрібних місцях робляться отвори потрібної форми - ножицями або просто пальцями.    

     Запропонуєте дітям спробувати виготовити маски, що виражають різні почуття, і вимовити з маскою на обличчі монолог від імені цього почуття.

10. Вправа "Казкові герої"

    Педагог пропонує список казкових героїв (чоловічі і жіночі ролі). Кожна дитина вибирає собі одного з героїв, представляється їм і називає ту якість, за яку вибрав собі цю роль. Наприклад: "Я - Буратіно, я веселий". Можна ускладнити завдання, і до кожного героя діти будуть називати по одній позитивній якості.

11. Вправа "Дерево"

    Учитель роздає трафарети, діти обводять їх у зошиті. Корені дерева - це короткі прості слова, що пише на дошці вчитель. На гілках потрібно підписати словотворчі суфікси. Діти вписують у крону дерева слова, що утворяться за допомогою суфіксів.

12. Вправа "Подібність і розходження"

    «Люди спілкуються, тому що вони схожі чи відмінні один від одного. Давайте знайдемо відмінності і подібність один одного. Кожний з вас повинний вимовити фазу, звертаючи до сусіда праворуч: "Ми з тобою схожі, тим що ... (називається який - або ознака "подібності"), але у відмінності від тебе я ... (називається який - або ознака "відмінності").

     Наприклад: "Ми з тобою схожі, тим що любимо тварин, а особливо  кішок, але у відмінності від тебе я люблю їсти пломбір із солоним огірком."

13. Вправа Інсценування "Як не треба сперечатися"

   Сценка розігрується з використанням іграшкових персонажів. Це можуть бути, ведмедик і кіт. Ведмедик повинний був намалювати на плакаті дві рівні доріжки.  Виконавши завдання, Ведмедик віддав плакат Коту. 

Кіт: Забирай, Ведмедик, свої доріжки, вони не рівні. 

Ведмедик: Неправда! Я всі точно відміряв! Мене ще лис перевіряв і  сказав, що всі точно! 

Кіт: Ні, перша доріжка коротше.   

Ведмедик: Ні, однакові! 

Кіт: Ні, коротше.

Ведмедик: Виходить, ти - поганий суддя! 

Кіт: А ти - поганий вимірник! 

Ведмедик: Це ти косий і сліпий!  Кіт: А про тебе розповідають, що ти лапи усім віддавив...                                           

Скарбничка порад для батьків

 

 

 

 

 

Як розвивати мовлення дітей?

1.Спілкуйтеся з дитиною якомога більше, коментуйте свої дії, детально розповідайте про предмети які оточують.

2.Розмовляйте повільно, грамотно і чітко, ні в якому разі не повторюйте неправильну вимову. Пам’ятайте, що малюкові потрібно чути лише правильну мову!

3.Спонукайте дитину до мовлення, ставлячи їй запитання,

поступово ускладнюючи їх.

4.Багато читайте малюку, вчіть переказувати, разом вивчайте вірші, вчіть складати цікаві історії за картинками.

5.Кожне незрозуміле слово поясніть дитині. Привчайте дітей до вживання слів відповідно літературної норми!

6.Не втручайтесь в дитячі розповіді, спочатку вислухайте, а потім виправте помилку.

7.Не забувайте хвалити дитину після кожного успіху. 

 

 

 

 

 

 

Правила мови

1.Під час розмови завжди дивись в

обличчя співрозмовника, це допоможе говорити сміливо і впевнено.

2.Пам’ятай, що завжди і скрізь потрібно говорити спокійно, плавно, повільно.

3.Говори голосно, чітко, виразно!

4.Говори на видиху.

5.Чітко дотримуйсь пауз між реченнями.                                                      

 

 

 

Правила мовлення

1.Коли говориш, дивись в очі співрозмовника.

2.Слідкуй, щоб під час мовлення не було емоційного напруження.

3.Перш ніж почати говорити, подумай, про що ти хочеш сказати.

4.Перед мовленням зроби вдих, потім говори плавно на видиху.

5.Чітко вимовляй всі звуки.

6.Сурово дотримуйсь пауз між реченнями.

7.Говори чітко, голосно, виразно, спокійно, плавно!

8.Проводь мовленнєву зарядку:

*вправи на розслаблення,

*дихальні вправи,

*артикуляційні вправи,

*голосові вправи.

9.Якщо хочеш досягти успіху, то вір у свої сили та працюй над мовленням активно і систематично.

 

  

 

 

 

 

 

 

Поради логопеда.

Мовна функція є однією з важливих психічних функцій людини. До 7 років в дитини має бути сформована мовна готовність до навчання в школі:

 *малюк повинен уміти правильно і чітко виголошувати слова і всі звуки рідної мови, говорити досить гучно в помірному темпі;

*дитина повинна володіти звуковим аналізом слова та чітко визначати місце звука в слові;

*малюк повинен правильно будувати речення різної конструкції, погоджувати слова в роді,числі і відмінку;

*дитина повинна логічно, послідовно, виразно, досить повно і точно передавати зміст знайомих казок, самостійно складати розповіді по сюжетних картинках, просліджуючи послідовність подій і уловлюючи причинно-наслідкові зв’язки;

*словниковий запас дитини,що вступає до школи повинен складати не менше 2000 слів, причому в ньому мають бути присутніми всі основні частини мови: іменники, прикметни-     ки, дієслова, числівники, займенники, прийменники, частки, вигуки.

Це найголовніше на що слід звернути увагу. І дуже важливо навчити малюка правильно говорити, терпляче добиватися від нього правильної вимови.

Висновки

      У психічному розвитку дитини мовлення має велике значення, виконуючи три головні функції: комунікативну, узагальнюючу й регулюючу. Відхилення в розвитку мовлення відбиваються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони утрудняють спілкування з навколишніми, нерідко перешкоджають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу. Під впливом мовленнєвого дефекту часто виникає ряд вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому. Вторинні прояви мовленнєвої недостатності переборюються педагогічними засобами, і ефективність їхнього усунення прямим образом пов’язана з раннім виявленням структури дефекту. 
Подолання й попередження мовленнєвих порушень сприяють гармонійному розгортанню творчих сил особистості, відстороняють перешкоди для реалізації її суспільної спрямованості, придбання знань. Тому логопедія, будучи областю дефектології, в той час беруть участь у рішенні загально педагогічних завдань. 
Спеціальне навчання в логопедії тісно пов’язане з корекційно-виховним впливом, напрямок і зміст якого визначаються залежністю мовленнєвих порушень від особливостей інших сторін психічної діяльності дитини. 
Логопедія має тісні міждисциплінарні зв’язки з іншими науками, насамперед із психологією, педагогікою, лінгвістикою, психолінгвістикою, мовознавством, фізіологією мовлення, різними областями медицини. 
Комплексний підхід до вивчення й подолання мовленнєвих порушень припускає знання теоретичних досягнень кожної з вищезгаданих галузей науки, координовану розробку практичних заходів. 
Корекція мовленнєвих дефектів у дітей здійснюється методами навчання й виховання. Велике значення має вміле використання загально-дидактичних принципів, розроблених у загальній і дошкільній педагогіці. 
У логопедії розроблені різні форми впливу: виховання, навчання, корекція, компенсація, адаптація, реабілітація. У дошкільній логопедії переважно використовуються виховання, навчання й корекція.

  Отже, в Україні створено велику розгалужену систему логопедичної допомоги населенню, засобами якої здійснюється попередження та виправлення мовленнєвих порушень у дітей та підлітків, що забезпечує їх повноцінне існування в суспільстві в подальшому. Але вітчизняною системою спеціальних закладів для осіб із вадами мовлення майже не охоплюється категорія дорослого населення, серед якої велика кількість осіб потребує  логопедичної допомоги, що визначає специфіку та пріоритетні напрямки в розширенні та вдосконаленні сучасної системи логопедичної допомоги в Україні в майбутньому.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел.

1. Бондар В. Основні напрямки та перспективи розвитку дефектологічної науки в Україні // “Дефектологія”, 1999

№ 3. – С.26.

2. Иншакова О.Б. Альбом для логопеда. — М., 1998.

3. Різник Г. Е. Зошит для логопедичних занять. — Харків : Ранок, 2006.

4. Гінжелюк О., Дідусенко О., Федорович Л. Конспекти логопедичних занять із навчання правильної вимови звуків [р], [р’] у дітей дошкільного віку. — Запоріжжя, 2008.

5. Адлер А. Практіка і теорія індивідуальної психології. М., 1995 
6. Асмолов а.Г. Психологія особи: принципи загальнопсихологічного аналізу. – М.: Сенс, 2001. 
7. Асмолов а.Г. По той бік свідомості: методологічні проблеми некласичної психології. – М.: Сенс, 2002.
8.Бернштейн н.А. Нариси фізіології рухів. М., 2002 
9. Братусь б.С. Аномалії особи. - М.: Думка, 1988.
10.Вілюнас в.К. Психологія розвитку мотивації. Спб.: Мова, 2006.
11.Виготський л.С. Психологія розвитку людини. М.: ЕКСМО, 2003. 
12. Гальперін п.Я. Психологія як об'єктивна наука. М.; Вороніж: МПСИ, 1998.
13. Гібсон Д. Екологичеський підхід до зорового сприйняття. М., Прогрес, 1988. 
14. Гиппенрейтер ю.Б. Введення в загальну психологію. М.: Черо, 1998 (або пізніші видання).
15. Глейтман Г. Фрідлунд А., Райсберг Д. Основи психології. Спб.: Мова, 2001.
16. Гусев а.Н. Відчуття і сприйняття. Загальна психологія. У 7 т.т. Під ред. Братуся б.С. Т.4. М.: Академія, 2007.