Поняття «інтроверсія» та «екстраверсія» вперше були введені ще Карлом Юнгом. Інтроверсія, на думку дослідника – тип поведінки, що відрізняється концентрацією на психічному (внутрішньому) житті, а екстраверсія – отримання мотивації від зовнішніх об’єктів.
Якщо ви належите до одного з типів, можливо, учні з протилежним турбують вас низькою залученістю у життя класу, або навпаки – надмірною активністю. Найгірше у цьому випадку намагатися пояснити поведінку дитини з позиції власного психотипу, адже ті підходи, що добре мотивують екстраверта, не обов’язково буде настільки ж дієвими з його інтровертним товаришем.
Екстравертна культура
Зображувати людську популяцію як два протилежні табори не зовсім коректно. Людство – це градація, де полюсами є «інтроверсія» та «екстраверсія», а простір між ними являє собою безліч відтінків двох «чистих» типів. Однак чому наша культура заточена під екстравертів? Якщо поглянути на ідеальний (бажаний) тип поведінки, може здатися, що екстраверти всюди, хоча статистично вони складають абсолютну меншість.
Річ у тому, що даний тип поведінки історично є загальноприйнятим, тож амбіверти схильні імітувати саме його, що породжує феномен так званої «гучної меншості», тоді як насправді більшості з нас необхідні як спокій, так і спілкування.
Цікаво знати: Психологи розрізняють екстравертні «вербальні» культури та інтровертні «невербальні», де значно більше цінуються мовчання та стриманість, а у розмові особливе місце посідають пауза, міміка, жести. До перших можна віднести США, до других – Японію та скандинавські країни.
Пригадайте найбільш непосидючу дитину з вашого класу – що її вирізняє? Постійні бесіди на уроці, гучні запитання, діалог із учителем? Довго перебувати в компанії чистого екстраверта завдання не з простих, особливо якщо за темпераментом той холерик. Як приклад людини цього типу можна навести Стіва Балмера (генерального директора корпорації «Microsoft») відомого шаленими публічними виступами та емоційною рекламою. Така поведінка може заряджати оточуючих, утім, подібний темп життя майже неможливий для більшості людей, а манера спілкування надто нав'язлива.
Чим ми відрізняємося?
Побутує думка, що інтроверти слабше реагують на зовнішні події та людей, утім, якщо розібратись – усе навпаки. Згідно із теорією Ганса Юргена Айзенка, інтроверти більш чутливі до зовнішніх подразників, ніж екстраверти, що потребують зовнішньої стимуляції для відчуття аналогічного «драйву». Саме тому на гучних вечірках інтроверти значно швидше втомлюються, адже їхня нервова система виявляється перевантаженою подразниками.
Це не значить, що такі люди не чутливі (як декому здається) до гумору чи позитивних емоцій, просто вони не схильні проявляти ознаки свого захоплення так, як екстраверти.
Хвилинка гумору: Аналоги екстравертної та інтровертної поведінки можна знайти і у тваринному світі. Так, сімейство котячих явно належить до інтровертів, адже вони цілком задовольняються власними думками та спокоєм. Тоді як псові орієнтовані на «зграю» та схильні до яскравого вираження емоції, за що і користуються величезною популярністю. Звісно, це не означає, що кіт не може бути відданим, а пес обов'язково менш егоїстичний.
Якщо у класі є тиха дитина, що видається надто байдужою, не треба взаємодіяти більш активно чи намагатися «достукатися» до неї. Скоріш за все, ефект буде протилежним. Звісно, варто брати до уваги причини закритості школяра – ними можуть бути булінг чи сімейні проблеми. Також майте на увазі, що інтроверти підживлюють мотивацію та емоції через внутрішнє життя, а от екстраверти більш чутливі до зовнішніх вигід, тож один з ефективних способів стимулювання таких учнів – приз чи нагорода.
Цікавий факт: Дослідження, опубліковане в «Американському журналі Психіатрії» продемонструвало, що інтроверти мають більш активний кровообіг у лобних долях головного мозку та передньому лобному таламусі, які є зонами, що відповідають за внутрішню обробку – планування та рішення проблем. Екстраветри мають більший кровообіг у передній поясній звивині, скроневій частині та задньому таламусі, що беруть участь у сенсорному та емоційному досвіді.
Руйнівники міфів
Закон Мерфі: у кожної складної проблеми є просте, всім зрозуміле рішення. І воно неправильне.
Соціальні штампи здатні обмежити можливості дитини, відсікти цілі сфери для розвитку, позбавити знань. А ще вони можуть стати причиною неправильної поведінки вчителя.
Міф 1. Більшість відомих письменників та вчених були інтровертами, тож у інтровертів краще розвинені інтелект та креативність, та й у цілому вони є більш обдарованими, ніж екстраверти.
Усі люди можуть бути неймовірно розумними та творчими. Звісно, балакуча, вертка дитина може здатися не надто старанною, втім, екстраверти не є інтелектуально чи емоційно поверховими людьми. Розумні екстраверти відрізняються від розумних інтровертів виключно способом мислення. Останні частіше успішні в науці, тоді як екстраверти – у шоу-бізнесі, спорті та сферах, що потребують комунікації з людьми. Зважайте на це у процесі навчання: не варто намагатися «переробити» учня та постійно змушувати його вести себе тихо. Краще пояснити йому, що надто гучна поведінка заважає однокласникам.
Міф 2. Екстраверти – прекрасні оратори та лідери.
Не обов'язково. Якщо сильна сторона екстравертів – комунікація та вміння презентувати себе, то інтроверти схильні продумувати свої дії. Вони частіше прислуховуються до ідей напарників, не намагаються пригнічувати інших, завдяки чому працювати з ними значно комфортніше. У цьому випадку запропонуйте екстравертам та інтровертам командну роботу, наприклад, вони можуть спільно виконати проєкт. Але продумайте роботу так, що вони дійсно не змогли працювати одне без одного. Хтось може прораховувати ходи, а хтось потім презентуватиме результати роботи.
Міф 3. Усі інтроверти сором’язливі/соціофоби.
Небажання підійти до незнайомця може бути зумовлене не соромом, а меншою необхідністю у спілкуванні. Інтроверти легко роблять це у разі необхідності, а сором’язливі екстраверти не таке вже і рідке явище. Загалом бажання спілкуватися залежить від особистої симпатії до членів компанії. Тому спеціально «тренувати» інтровертів, намагаючися навчити їх спілкуванню так, як його розумієте ви, не варто.
Міф 4. Інтроверти є більш незалежними і вольовими особистостями.
Імовірно, цей міф заснований на концепції Ганса Юргена Айзенка, згідно із якою типовий екстраверт любить спілкування, оптимістично налаштований, імпульсивний, має широке коло знайомств, але погано контролює емоції та почуття. А от Карл Леонград вважав, що екстраверт – особистість полишена волі, схильна піддаватися впливу, тоді як інтроверт – вольова особистість.
Утім, чи дійсно інтроверти є більш незалежними? Не обов'язково. Обидва типи можуть як залежати від схвалення інших, так і бути самодостатніми. Інтровертність не гарантія стійкої самооцінки (ці якості формуються у процесі дорослішання), а екстравертність не означає, що перед вами «людина-флюгер». Тож відкиньте стереотипи! Саме час діяти активно та давати учням різноманітні завдання, не звертаючи увагу на тип особистості. А якщо у когось виникнуть складнощі, їм можуть допомогти інші учні!
Міф 5. Інтроверти більш практичні, схильні до ощадливості, краще керують своїм часом.
Схильність витрачати час на мрії та приємні заняття мають обидва типи. Це один із випадків, де вроджені схильності мають значно менший вплив, ніж батьківськи установки, досвід та виховання.
Цікаво знати: деякі інтроверти значно активніше спілкуються у соцмережах. Зазирнувши у Фейсбук, класний керівник може вельми здивуватися тому, скільки бесід веде «мовчун» у мережі.
Очевидно, у процесі еволюції інтроверсія та екстраверсія виявилися однаково корисними моделями поведінки. І обидві вони дозволяюь людству гнучко реагувати на історичні та природні виклики. При цьому найвигіднішим є рівномірне поєднання двох стратегій – і саме так поводить себе більшість людей на планеті.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.