Нещодавно МОН запропонувало для громадського обговорення проєкт наказу «Про затвердження Положення про педагогічну інтернатуру». Отже тепер усім педагогічним працівникам, які тільки-но прийшли до школи, пропонується для початку побути інтернами, і тільки через рік вони зможуть отримати звання вчителя.
Для чого це? Як говорить нам проєкт Положення, основним завданням педагогічної інтернатури є:
- створення системи професійно-педагогічної адаптації інтерна до реальних умов педагогічної діяльності, формування сприятливого мікроклімату та відчуття соціально-психологічного комфорту, встановлення доброзичливих взаємовідносин із учасниками освітнього процесу;
- розвиток компетентностей, педагогічної майстерності для виконання інтерном навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності;
- поліпшення культурологічної, мовної, психолого-педагогічної, комп'ютерної, методичної, практичної підготовки інтерна, формування його
професійної готовності до самостійної педагогічної діяльності; - формування поваги до професії і сумлінного ставлення до трудової діяльності;
- постійне вдосконалення форм і методів підвищення кваліфікації педагогічних працівників;
- залучення випускників закладів вищої освіти до педагогічної діяльності та зменшення плинності кадрів.
Тобто головне тут – допомогти молодому педагогу адаптуватися до нових умов роботи. Погодьтеся це не так уже і просто! Звісно, майбутній учитель закінчив університет, де вивчав педагогіку, психологію, методику викладання і не тільки. Але чи цього достатньо? Адже реальна робота нерідко дуже далека від теорії!
Переступаючи поріг школи, ми всі маємо певні уявлення та очікування, але, на жаль, не всі вони справджуються. Це може призвести до розчарування і відсутності бажання працювати далі. Саме тому так важливо розуміти, чого ж насправді очікувати. І чого нас не навчили в університеті.
Роботи буде дуже багато
Я можу зробити все! Ну чи майже все. Зрештою, під час навчання ми виконували дуже багато завдань і все встигали, тож чому на роботі має бути інакше? Утім, мало хто насправді уявляє, скільки справ попереду! Вивчити навчальну програму, спланувати уроки, обрати цікаві методи, створити не менш цікаві завдання, а потім – розробити самостійні та контрольні. А ще це потрібно перевіряти! І це ще не згадуючи про заповнення журналів, написання звітів тощо.
І отут багато хто пригадує давній жарт про учнів, які заважають учителям заповнювати журнали та писати звіти. Як організувати свій час таким чином, щоб не просто все встигати, а ще й додати кілька годин до доби? Для вчителя дуже важливе вміння організовувати свою роботу та розподіляти час, але, на жаль, методики тайм-менеджменту доводиться опановувати самостійно, ще й поспіхом.
Будувати стосунки з іншими учасниками освітнього процесу складно
І якщо колеги будуть ставитися до молодого вчителя позитивно та здебільшого намагатимуться допомогти, то з учнями та батьками не все так просто. Звісно, ще студентами майбутні педагоги приходили на практику, але зазвичай потрапляли у сильні класи з хорошою дисципліною. До того ж на уроці майже завжди присутній учитель, який може одним поглядом припинити будь-які порушення. А з батьками студенти взагалі майже не перетиналися!
І от із перших днів у школі вони опиняються сам на сам і з учнями, і з їхніми батьками. Як будувати з ними стосунки? Справа у тому, що єдиного рецепту не існує. Так, досвід старших колег точно стане у пригоді, так само як і психологічні поради, але варто розуміти, що цей шлях усе одно доведеться пройти самостійно.
Що робити, якщо учні не слухають вас та бешкетують? Якщо не виконують домашні завдання? Якщо взагалі не приходять на уроки? Прийом, який спрацював із одним учнем, може не подіяти на іншого, а когось взагалі спровокує на агресію. То що ж робити? Пробувати! Насправді ви досить швидко знайдете свій стиль, навчитеся розуміти поведінку дітей та реагувати на негативні ситуації. Так само і з батьками: пробувати і тільки пробувати.
У педагогічних ВНЗ дають основні знання з вікової психології та фізіології, а от інформації про нейрофізіологію та особливості комунікації не вистачає. Тому в реальних умовах досвіду для спілкування зі школярами та їхніми батьками просто не вистачає. І саме це нерідко призводить до конфліктів і просто незручних ситуацій.
Теорія та практика – різні речі
Студенти педвузів отримують непогану теоретичну підготовку, але далеко не всі виявляються готовими до того, аби застосувати свої знання на практиці. Як навчити дитину тому, що знаєш сам? Це запитання, на яке не так уже і просто знайти відповідь. І знову молодому вчителю доводиться все робити самостійно, вчитися на власних помилках. Впоратися з цією проблемою допоможе відвідування уроків колег та спеціальних курсів.
Окремий момент – виховна робота. Нерідко вчорашні випускники, яким неочікувано довірили класне керівництво, просто не знають, із чого почати. Звідси йде прегнення замінити виховні години різноматнітними екскурсіями та іншими цікавинками, але чи досягнемо ми таким чином мети? Насправді виховна робота – це складно, тому про неї мають розповідати навіть не професори у ВНЗ, а педагоги-практики, які щоденно контактують із дітьми.
Учитель має відповідати вимогам сучасності
Так, вимог до сучасного вчителя безліч! Добре це чи погано – тема для окремої розмови, але факт залишається фактом. Компетентності, soft та hard skills, нові педагогічні стандарти... Але чи всі педагогічні університети готують саме вчителів майбутнього? Наскільки актуальні їхні програми? Звісно, можна сказати, що сучасний світ настільки швидкий, що за ним не встигне жодна програма жодного ВНЗ, і це дійсно правда. Утім, проблема залишається.
Насправді навчитися всьому в університеті просто неможливо, він лише закладає фундамент, на якому ми будуватимемо свою власну школу. І тому молодим учителям конче необхідні наставники, які допоможуть подолати непростий шлях становлення. Хоча б рік.
А як гадаєте ви?
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.