12 серпня о 18:00Вебінар: Краще раз побачити: універсальні інтернет-ресурси для унаочнення навчального матеріалу
Пояснюємо дітям, як і чому культурна спадщина стає об’єктом маніпуляцій.

Питання культурної спадщини – одне з найважливіших, утім, не завжди зрозуміло, як правильно говорити про це зі школярами. На жаль, у дітей не завжди формується уявлення про значущість культурної спадщини, чи навіть гірше – ця тема здається їм смішною, застарілою, надто серйозною. 

І це дуже прикро. Адже питання культури все частіше стає об’єктом маніпуляцій чи розмінною монетою у політичних інтригах. Зверхнє ставлення дітей сприяє такому становищу, адже виявляється, що молоде покоління згодне обміняти свою історію на тимчасові блага чи навіть розваги. 

Як довести дітям, що наше успішне майбутнє нерозривно пов’язане з минулим, а головне – пояснити це на простих прикладах? 

Чому це важливо?

Завойовник завжди намагається захопити культурний і мовний простір іншої країни – заборона символів, пам’ятників, навіть архітектурних стилів. Чому це так важливо? Адже здається, що це речі нешкідливі? 

Лише на перший погляд. Питання історії – це питання прав на землю, територію, владу над собою, право встановлювати правила. Імовірно, для дітей питання ідентифікації здається примарним, тож варто додати конкретики. 

Запитайте, як діти поводяться вдома, а як на вулиці? Пригадайте домашній одяг, більш вільну домашню поведінку. Удома ми поводимось інакше, бо дім – це наша територія, а ось на вулиці ми більш стримані.

Отож, удома ми поводимося розкуто, оскільки відчуваємо, що маємо на це право. Утім, такими речами можна маніпулювати. Попросіть учнів уявити, що хтось прийшов до їхніх батьків і сказав, що ця квартира їм не належить. Чи повірять вони? Звісно, ні. А якщо привести поліцію та показати підроблені документи? Ви будете вже не такі впевнені, навіть почнете турбуватись. 

Ось так хтось порушив ваше право на певну територію, замаркувавши її як свою. Аналогічним чином країни-завойовники маркують культурний простір своїми символами, документами, міфами. Культурна експансія – найефективніший спосіб сказати «це не ваше», примусити на ментальному рівні почуватися так, ніби територія спільна, а може і взагалі чужа. В ідеалі жертва має уособлювати себе з завойовником та віддати власність без бою.

Як це робиться? 

Скільки прикладів маркування території чужинцями можна навести з історії України? Але перш ніж ми дамо відповідь на це запитання, давайте розберемося, що відноситься до культурних цінностей.

Культурні цінності – об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення i підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України.

До культурних цінностей можна віднести чимало як матеріальних, так і не матеріальних об’єктів. Це архітектура (міська і сільська), кухня (і навіть культура споживання їжі), мова, пісні (у тому числі сучасні), назви вулиць, річок, населених пунктів. Останні також відображають історичні події та мовні особливості.

Маркування простору, приклад 1: Радянське перейменування вулиць і міст, створення цілком нової, радянської культури. Зміна назв 80% кримських міст і селищ у 40-х роках 20 ст. (кримськотатарські, турецьки, вірменські, єврейські та грецькі топоніми). Як результат – вистачило два-три покоління, аби змінити уявлення про приналежність землі кримськотатарському народу.

Маркування простору, приклад 2: Легенди про походження назв, пов’язані з російськими імператорами. Як та, де Ворсклі дає ім’я цар Петро. А почалося все з того, що з його далекоглядної труби у воду впала лінза. Обурений монарх нібито сказав, що річка «Вор скла». Насправді ж назва походить з тюркської та болгарської, а за іншою версією – утворена від скіфо-сарматських слів «вор» і «скол» у значенні «біла вода».

Національний характер у мистецтві

Культурні пам’ятки можуть вказувати на національний характер, про що чудово свідчать українські архітектура та живопис.

Україна є одним із центрів поширення православної віри, втім, суворі візантійські ікони та споруди тут не прижилися та швидко трансформувалися. Українці, схильні до піднесеного світосприйняття і святковості, широко використовували народні мотиви, зображення місцевих рослин, орнаментів, одягу. А на суворих обличчях святих частіше з’являються посмішки. Те саме можна бачити і в архітектурі. Церкви так званого «козацького бароко» вирізняються світлим кольором та багатим рослинним оздобленням.

Великомучениці Анастасія і Іулянія.

Ікона Козацька Покрова.

Наприклад, у Росії канонічність зображень зберігалася набагато довше, адже країна за духом близька до Візантійської імперської свідомості. Тоді як більш демократична та схильна до непокори авторитетам Україна тяжіла до зображень Бога і святих у якості радше добрих заступників, ніж суворих правителів. 

Зауважте: У радянський період чимало будівель було знищено та понівечено (знято ліпнину, декор), адже прикраси вважалися буржуазною надлишковістю, що розбещує народ. Певною мірою архітектура встановлює планку того, що ми вважаємо красими, вбачаємо своєю метою. Отже, заміна пам’яток мала на меті виховання народу, зміну його потреб і характеру.

Природні пам’ятки

Ми вже зрозуміли, що архітектура та живопис можуть показати народний характер. А чи може розповісти про нього природа?

Теорія Освальда Шпенглера говорить, що в основі кожної культури знаходиться прасимвол, заснований на впливі природного оточення, що формує поведінку, а врешті решт і національну історію. Тобто лани широкополі, Дніпро, і кручі – це також про національний характер. Недаремно вони так часто згадуються у поезії та прозових творах.

Історик Микола Костомаров і культуролог Дмитро Чижевський відзначають – степові простори та віддаленість українських поселень одне від одного змушувала людей у разі небезпеки розраховувати лише на власні сили. Це й зумовило відомий індивідуалізм українців. Общини формувались як господарства незалежних і рівних господарів-землеробів, що у певних випадках, веде до негативних рис – самоізоляції та конфліктності. А от мешканці Полісся і гір більш обережні та консервативні.

Вчені виділяють такі риси психічного портрету українця як емоційність, сентименталізм, чутливість та ліризм, адже родючі землі, м’який клімат та рельєф сформували у жителів України відповідний темперамент, а також ставлення до природи як щедрої, лагідної матері.

Запитайте дітей, у яких випадках природні пам’ятки збігаються із культурними? Хотинська та Кам’янець-Подільська фортеці, замки, острів Хортиця, скелі Довбуша. Існують настільки важливі природні пам’ятки (ріки, гори, перевали, озера, тотемічні тварини), що місцеві жителі вважали, що вони впливають на їхній характер.

Пам’ятки культури – це літопис взаємовідносин, це розповідь про те, що протягом століть діяло «за» чи «проти» інтересів народу. Вивчати і поважати такі речі варто хоча б для того, аби слідувати власним інтересам. Адже народ, який втратив свою історію, стає легкою здобиччю для чужих інтерпретацій, а також може зашкодити сам собі.

Для головного зображення статті використана картина народної художниці Марії Приймаченко.

Підписуйтесь на нас у Telegram https://t.me/naurok
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Поширити у соціальних мережах
facebook viber telegram Twitter