Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 1990-х років, його риси.

СПЕЦИФІКА ОБРАЗОТВОРЕННЯ ПЕРСОНАЖІВ НА ТЛІ СУЧАСНОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ Л.ДЕРЕША «ПОКЛОНІННЯ ЯЩІРЦІ»

Роботу виконала:

                                                            Сіпачова Дар’я Юріївна,                                                                                       учениця 10 класу

КЗ «Приморський ліцей»

Науковий керівник:

Вишневецький Василь Олександрович,

вчитель української літератури

ВСТУП

Актуальність роботи. Літературна творчість Любка Дереша, – яскравого представника «найновішої підлітково-дитячої літературної альтернативи» (за Р. Харчук [26]), – наштовхується на досить суперечливі оцінки критиків, набирає як негативного (в роботах О. Довженка, О. Думанської, О. Стусенка), так і позитивного маркування (М. Карасьов, І. Кропивко та ін). Індивідуальна манера письма автора на сьогодні вже усталена, його стиль постійно приваблює і читача, й критика та, вочевидь, потребує (і потребуватиме) докладного аналізу у варіанті остаточно сформованої концепції творчості постмодернізму. На сучасному етапі літературного процесу Л. Дереш постає скоріше як експериментатор у плані розповіді, мови, стилю, шуканні власної стильової ідентичності. З огляду на це бачиться цікавим простежити риси авторського стилю Л. Дереша з позицій виходу на індивідуальний психологізм, творення системи персонажів через виявлення нових стилістичних прийомів відтворення художньої дійсності.

Аналіз опрацьованої літератури, що присвячена творчості Любка Дереша дозволяє зробити висновок про те, що літературна критика розглядає творчість письменника у сукупності, тобто узагальнюючи романи письменника. Характеризуються певні риси його творчості та виокремлюється коло питань, котрі розглядає автор у своїх творах.

Залишаються актуальними дослідження конкретно кожного твору і зокрема роману «Поклоніння ящірці».

Тематика цього дослідження продиктована потребою розширеного та неупередженого розгляду актуальних для сучасної літератури проблем і стилю написання роману з позицій системного аналізу особливостей творення його образної системи. Вищезазначене мотивує доцільність звернення до творчості Л. Дереша та актуальність обраної для дослідження теми.

Певні теоретичні дослідження цієї проблематики відображено у працях українських літературознавців Т. Гарасим, У. Гнідець, Т. Гундорової, Т. Котовської, Я. Поліщука, О. Стусенка, С. Філоненко, Р. Харчук.

У роботі також використано напрацювання А.Білої [2], О. Думанської [9], М.Карасьова [13], Б. Логвиненка [18],  К. Миц [20] про особливості художньої творчості Л. Дереша, зокрема й використання засобів образотворення персонажів.

 Метою дослідження є спроба проаналізувати специфіку творення підліткової постаті на тлі соціокультурного простору в романі Л. Дереша „Поклоніння ящірці”.

Досягнення поставленої мети передбачило виконання комплексу завдань:

1) аналіз теоретичних аспектів системи образотворення в літературознавстві;

2) вивчення досліджень про художню специфіку відображення світу в романах Дереша;

3) визначення причин моральної деградації головних героїв роману;

4) простеження особливостей творення образу сучасної молоді на тлі соціокультурних  відношень.

 Об’єкт дослідження: роман Л. Дереша „Поклоніння ящірці”.

 Предметом дослідження є засоби образотворення у романі Л. Дереша „Поклоніння ящірці”.

 Для розв’язання вказаних завдань використано кілька методів. Для аналізу художньої картини світу сучасності застосовано типологічний метод; культурно-історичний метод дав можливість охарактеризувати особливості відтворення взаємостосунків, прагнень, духовних пріоритетів людей у соціальній структурі сучасної епохи; формальний метод дозволив розглянути сукупність формальних елементів роману. Задля опису художнього матеріалу використано аналітико-описовий метод.

 Науковою новизною стало дослідження змальованих молодіжних постатей, урізноманітненні засобів трансформації образів на фоні послідовності у романі Л. Дереша „Поклоніння ящірці”.

 Практичне значення: матеріали, узагальнення й висновки роботи сприятимуть подальшому вивченню художньої специфіки творення образів підлітків.

Структура та обсяг роботи зумовлені загальною концепцією та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження – 25 сторінок. Список використаних джерел становить 28 позицій.

РОЗДІЛ 1

ХУДОЖНЯ ДІЙСНІСТЬ У РОМАНАХ Л. ДЕРЕША

Сучасний літературний процес, який бере початок з 80-х років ХХ  ст.,  характеризується великою кількістю нових імен. У цей час, майже одночасно зі здобуттям незалежності, культурне життя України набуває неабиякого розвитку. Вже на зламі століть все більше талановитих письменників давали про себе знати. Це були не тільки ті, хто чекав слушної миті, щоб показати світові свої творіння, але й творці молодої крові, які навіть не торкаючись політики сміливо висловлювали погляди на життя у своїх творах. Саме таким є Л. Дереш – сучасний письменник-постмодерніст, стиль якого запам’ятовується у пам’яті читача.

Творчість молодого письменника викликає неабиякий медійний інтерес. Це доволі рідкісне явище, коли на молодого автора звертають таку доцільну увагу. «Любко Дереш належить до наднового покоління української літератури. Не в сенсі віку (бо є й молодші за нього письменники), а в сенсі змісту й спрямованості письма» [15].  Таміла Котовська зазначає: «Любко Дереш як українське «чудесне дитя» (вундеркінд) – один з найрадикальніших альтернативників» [15; 59]. І справді, перші твори письменника говорять самі за себе. Вони сміливі, цікаві та сучасні. Через це з самого початку творчості до Л. Дереша прикута увага преси і багатьох дослідників. Газета «Дзеркало тижня» не один раз друкувала статті про «вундеркінда», і опубліковувала відверті інтерв’ю. Досі на таку увагу заслуговували такі знані митці сучасності як Оксана Забужко і Юрій Андрухович.

 Свій перший роман під назвою «Культ» Л. Дереш написав, коли йому не було навіть вісімнадцяти років, тому перший контракт за нього підписували батьки.  Після того, як у 2002 році книгу надрукували, автор спромігся видати низку романів, які продовжують ідею дебютного твору: «Поклоніння ящірці» (2004),  «Архе» (2005), «Намір!» (2006),  «Трохи пітьми» (2007). Як зазначає Роксана Харчук: «Література Л. Дереша – це, звичайно, сублітература, розрахована на освічену молодь, так званих неформалів або тих, хто хоче ними бути, кого не влаштовують стандарти масового або попсового суспільства» [26; 224].

 Ще донедавна проблематика і поетика його творів мали зовсім інший характер і були спрямовані на підліткову аудиторію. Саме цим тоді ще досить юний Л. Дереш спромігся досягти небувалих успіхів як в Україні, так і за кордоном. Після цього «вундеркінд» ненадовго зникає і подорожує різними країнами світу, вивчаючи різні культури, в тому числі і філософію Сходу. Повернувшись до України, Л. Дереш друкує книгу під назвою «Голова Якова. Алхімічна комедія» (2011), яка закріпила за собою абсолютно новий стиль для молодого автора. Такі книги як «Остання любов Асури Махараджа» (2013), «Миротворець» (2013), «Пісні про любов і вічність» (2014) закріплюють за собою цей стиль і роблять автора зрілим у очах читачів.

Твори сучасної української літератури називають альтернативою розвитку нового покоління, адже вони спрямовані на формування аналітично мислячого читача. Підтвердженням такої думки є позиція Н. Зборовської, котра, аналізуючи активне поширення масової літератури, наголошує на її «порожності, доки її не введено в живу культурну практику» [10, с. 4], а її наповнення вбачає в нових «зацікавлюючих історіях», котрі наявні в прозі Л.  Дереша та інших. Не залишають поза увагою дослідники й моральні аспекти обраного нами твору. Зокрема, К. Миц наголошує, що саме ця загальнолюдська категорія «відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин» [20, с. 1], однак при цьому письменники намагаються не висловлювати своєї оцінки, ніби навмисне пропонують читачеві зробити висновок про духовну, антидуховну чи бездуховну його наповненість. На думку Б. Логвиненка, така актуальність проблем підлітків і деталізація їхнього світу зумовлена саме тим, що «твір написаний неповнолітнім», що сприяє такій чіткості у відтворенні «атмосфери дитячості» [18, с. 1]. Не кожному дорослому вдається повернутися до певного вікового сприйняття проблем, а замість того – увесь зміст передається шляхом чіткого осмислення з позицій свідомої людини. А в Л. Дереша цей процес є досить неконтрольованим, адже атмосфера передається буквально, навіть конкретизується мовою і стилем спілкування сучасних підлітків. М. Карасьов пов’язує причини моральної деградації підлітків як із соціальними тенденціями: «відсутності у молодих людей життєвих орієнтирів», так і через «саму психологію підлітка» [13, с. 1]. Вивчаючи нові світоглядні орієнтири в сучасній літературі та «право на аморальність» О. Горелик та О. Стусенко називають «творчу інтенцію Дереша (…) як інтенцію кардинально нового національного світогляду» [6, с. 168] та вказують на інтертекстуальні зв’язки творів автора із Ф. Достоєвським та Лафкрафтом.

У процесі осмислення творчості будь-якого письменника важливими виступають його світоглядні установки, моральні орієнтири, духовні позиції, бо саме вони є регуляторами людської поведінки й визначають систему цінностей. Так, в одному зі своїх інтерв’ю Л. Дереш підкреслив, що в сучасному житті можна виокремити два типи моралі: «світську» і «трансцендентну». Перша, базується на загальнолюдських переконаннях, а друга – абсолютно не пов’язана з навколишнім світом – «це діалог із Творцем» [9, с. 76]. Щодо ролі родини в його житті, то автор «не погоджується на формальні стосунки з батьками» тому, що «хочеться спілкуватись із тим живим, яке у них є. Це «я», яке є в кожному з нас» [9, с. 80]. Однак наступна думка Л. Дереша несе в собі двоякість його мислення, що згодом буде цілком відчутне в позиції одного з персонажів роману «Поклоніння ящірці»: «зсередини я маю повноту, але це моє уявлення про повноту є хибним» [9, с. 90]. Як бачимо, ставлення письменника до власного «Я» представлене специфічно та неоднозначно, оскільки спроби пояснити цей світ не тільки зображуються за допомогою художніх засобів, які дзеркально відображають його свідомість, а й авторським моралізаторством.

У сьогоднішній художній літературі спостерігаємо прагнення авторів не лише відобразити глобальні катастрофи людини кінця XX століття, але й показати цінність окремо взятої особистості. Інтерес до людської психології письменники завжди пов’язували з майстерністю психологічного аналізу, завдяки чому поглиблюється багатогранність художніх образів, з’являється можливість проникнути у внутрішній світ героя замість конкретно-історичного зображення. Уміння в зовнішньому побачити внутрішнє – це особливе обдарування людинознавця, тому що саме завдяки поєднанню психологічного аналізу й емоційного підтексту письменник активно звертається до читацького співпереживання й співтворчості. У творі Л. Дереша «Поклоніння ящірці» порушено проблему моральної деградації підлітків, головними ж причинами якої, на нашу думку, стали недостатній рівень виховання, низька моральна свідомість та повна аморфність старшого покоління, що виявилося байдужим як до себе, так і до своїх дітей. Л. Дереш у романі «Поклоніння ящірці» пише про молодь, про підліткові угрупування: хіпі, панки, гопніки, репери, растамани. Вони з тих, хто в своєму короткому житті переважно «курив, пив і нещадно волоцюжив» [9, c. 12], а над могилою своєю волів би бачити конопляні зарості.

Але у той же час образна система автора демонструє недитячі знання як з літератури, так і з музики. Такі собі вундеркінди з нехорошими моральними цінностями. «Ось бачите: ми хоч і покидьки, але з музичною освітою», кажуть про себе герої з «Поклоніння ящірці».

Тексти Л. Дереша наповнені духом цього молодіжного прошарку: його підлітки люди розумні або інформовані, вони не закомплексовані, вони бунтують проти поп-культури вкупі з радянським П. Тичиною і мильними мелодрамами для куховарок. Чи симпатичні вони читачеві? Лише подекуди, бо поруч з описаною психологією – мат, і наркотики, і химерні видіння. Клич трощити стару культуру лунає не від чопорності до цієї культури, а й через відсутність у молоді життєвих цінностей, життєвих орієнтирів. Але мат, наркотики, цинізм – це лише наслідок. Суть питання криється в психології молодої людини.

Психологізм допомагає письменнику глибше проникнути у внутрішній світ героя, подати детальний опис станів його душі, звернути увагу до відтінків переживань [5, с. 34]. Модель поведінки сучасної молоді вмотивована самовираженням, способом виокремитися в середовищі. Такий спосіб самоутвердження в Л. Дереша вирізняється негативним забарвленням, оскільки поведінка тінейджерів має аморальний характер - знущання над слабшими, приниження і навіть вбивство людини.

І єдине, що залишилося підліткам, – відокремитися від соціуму й залишитися наодинці зі своїми проблемами, адже «виживають сильніші» або жорстокіші. А якщо ти належиш до їхніх ворогів, то в тебе немає іншого вибору, як обрати їхні правила, або ж наслідки можуть бути непередбачливими.

Підліток, який ще не встиг усвідомити, що є хтось вищий за нього, вважає себе єдиним господарем власного «Я». У романі «Трохи пітьми», герой Йостек, щоб звільнитися від наркотичних видінь, вигукує: «Я сам вибираю, у що вірити, а в що ні! Я сам вибираю, як жити!». Про це говорить й інша героїня, Жанна: «І тут несподівано мене відвідало осяяння. Я зрозуміла, як все просто, коли живеш так, як каже Лорна: ніколи не бреши (передусім собі) й роби тільки те, що хочеш». Проте, перешкодою на шляху до свободи постає увесь світ: батьки, які не дають робити те, що хочеш; суспільна мораль, яка диктує власні правила поведінки для молоді; сама молода людина, що не може не лише змінитися, але й до кінця збагнути сенс свого буття. Звідси між підлітком – homo sapiens і світом виникає неминучий конфлікт.

Реагуючи на це, герої Л. Дереша сприймають довкілля як абсурд, говоряться цинізмом та іронізують над моральними нормами, включаючи життя і смерть. З іншого боку, вони намагаються втекти від навколишнього світу, відгородитись від нього, усамітнитись «за високими мурами». «Ми будемо втікати. Усе життя. Від мудрості натовпу і порад родичів. Будемо носити цеглу і будувати високі мури», - пише Л. Дереш у романі «Поклоніння ящірці».

Місцем втечі, у яке тікає автор разом зі своїми героями, стає химерне потойбіччя, напівусвідомлене персонажами. Музикант Джим Моррісон, що йому присвячено роман «Поклоніння ящірці», створивши рок-групу під назвою «Двері», коментував це так: Є відоме. Є невідоме. Їх розділяють двері, ось ними я хочу стати».

Таким чином, Л. Дереш прагне стати такими дверима, але не для того, щоб відкрити шлях у потойбічне, а щоб сховати своїх героїв за тими дверима від реальності. Однак констатуємо, що вигадані автором стародавні боги і велетенські хробаки цього завдання не виконують, залишаючись лише елементом для підсилення гостроти перипетій роману.

РОЗДІЛ 2

ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ГЕРОЇВ

У РОМАНІ «ПОКЛОННІНЯ ЯЩІРЦІ»

Головні герої творів Л. Дереша — підлітки та цікаві історії з їхнього життя. Автор намагається правдиво показати життя героїв, тому у творах використовує розповсюджений сучасний сленг та лайливі слова. У деяких уривках сюжет містить містичні елементи і враження підлітків, які перебували під впливом галюциногенних препаратів.

Щоб усвідомити духовно-естетичне представлення героя твору, важливо зрозуміти світовідчуття самого автора, пізнати його психологію та мораль, визначити ціннісні орієнтири в суспільній структурі. Беручи до уваги твердження Н. Зборовської про те, що „внутрішнє, душевно-духовне, інтелектуально-емоційне, психологічне життя особистості” є „найістотнішим чинником життєтворчості (життя-як-творчості)” [10, с. 9], можемо наблизитися до енергетичної сфери буття Л. Дереша, відчути процес руху його авторських художніх механізмів. Письменника завжди приваблюють прості молоді люди, особистості, які мають свою вражаючу історію, мислять і діють неординарно. Як правило, в образах підлітків Л. Дереш відтворює філософію життя сучаснох молоді. Такими є постаті Юрка Банзая („Культ”), Германа та Йостека („Трохи пітьми”) і, звичайно ж, героїв „Поклоніння ящірці”.

2.1. Поняття добра та зла у творі «Поклоніння ящірці»

 У романі Л. Дереша «Поклоніння ящірці» маємо вивихнення моральних категорій добра і зла. У цьому творі оповідач і герой - одна особа, у якій втілено і соціальну норму, і девіативність, а розповідь набуває характеру самоаналізу, де свідомість героя є одночасно і суб'єктом, і об'єктом цього аналізу. Роздвоєна свідомість героя функціонує ніби на двох рівнях: один належить людині, яка здійснює вчинки, інший - людині, що розповідає й пояснює їх. Місько разом зі своїми друзями (Дзвінкою, Хіппі) відчуває душевний дискомфорт у суспільстві, яке вважає їх поганими, злими тільки через те, що естетичні вподобання підлітків відрізняються від рекомендованих суспільною нормою. Ключовою в такій інтерпретації є самохарактеристика героя-автора: «Ми відщепенці від міського суспільства, від тіла колективу» [8, с. 10], «не звикли жити за нормами» [8, с. 11], бо ми «кляті індивідуалісти й паскудні неформали» [8, с. 11], «Ми - цвіт нації, ми - цвіль нації. Насправді ж ми просто є» [8, с. 16].     

 Найяскравіше неідеальність трійці підлітків оприявлено в описі поведінки Хіппі: з одного боку, це розумний, музично обдарований хлопчина, а з іншого - схильний до гомосексуалізму, неконтрольований малолітній алкоголік і наркоман, нечепура й цинік.

 Місько акцентує, що вони не просто опинилися в категорії поганих дітей поруч із Фєдею Круговим, вони гірші тільки тому, що мали власну думку й залишали за собою право вибору етичних цінностей, естетичних уподобань. Герої іронізують з сучасних їм псевдонауки та псевдокультури, суспільних стереотипів, загальнолюдських та українських. Так, на думку Хіппі, протистояння між «співучими українцями і підступними москалями» є ніщо інше як «стереотип, побудований мною апріорі, сиріч, виходячи із загальних переконань» [8, с. 21]. При цьому Хіппі зауважує, що якби не розвалився СРСР, то, згідно з ідеями й цінностями, отриманими від батьків, сам він неодмінно став би українським героєм-мучеником, бо тільки цього чекало від нащадків пригнічене москалями українське суспільство. Трійцю підлітків найбільше обурює те, що, нав'язуючи норми поведінки, лицемірне суспільство в особі вчителів, батьків насправді вимагає не стільки жити за ними, скільки зберігати зовнішню пристойність.

 Суспільству важливо, не ким ти є, а наскільки ти дотримуєшся моральних і соціальних вимог. Так, для жителів Гицлів та інших придорожніх сіл Місько є «безсумнівним підером», а Дзвінка - «курва-хвойда-мандрьоха» [8, с. 60], і підставою для таких категоричних висновків стало аж ніяк не спілкування з підлітками, а те, що своїм виглядом вони не відповідали соціальним стереотипам: хлопчина мав довге волосся, а дівчинка була в майці без бюстгалтера. К. Г. Юнг зауважував, що суспільство приписує кожній статі певні риси характеру, визначає систему поведінки й відповідно вимагає від кожної особи, аби вона якомога краще виконувала відведену їй роль. Створюючи собі колективно придатну, зручну маску дотримання пристойностей і моралі, особа ховає за нею свою справжню сутність, генетично притаманні їй риси характеру, які не вписуються в загальну концепцію поведінки статі. Для чоловіка - це зазвичай риси, приписувані жінці, - його Аніма, тобто жіноча сутність, яку він не може розвивати в собі, оскільки це суперечить загальприйнятим вимогам до чоловіків. Для жінки - Анімус, чоловіча сутність, на яку вона не звертає увагу чи змушена притлумлювати її в собі, аби відповідати колективному уявленню про жінку: «Мужчине вменяется в добродетель максимальной степени вытеснять женственные черты, так же как для женщины, по крайней мере до сих пор, считалось неприличным быть мужеподобной» [28, с. 383]. Відповідно до цього К.Г. Юнг виокремлює два архетипних стани людини: Персона і Самість. Персона - соціальна маска, роль, інсценована індивідуальність, яка змушує оточення й навіть носія думати, що саме це і є сутністю останнього. Стан Самості - це усвідомлення власного єства в усій його повноті.

 Зручну для суспільства Персону крутого, хоч і вихованого юнака, витворює ніжний і вразливий Місько, який, часто плачучи від образ, ще в дитинстві зрозумів ущербність такої поведінки як представника чоловічої статі. Позиціонуючи себе перед друзями справжнім «пацаном», герой відверто визнає: «Однак я блефував, коли корчив із себе крутого. Я сцяв по ногах не менше Хіппі. А може, навіть більше » [8, с. 32].

 Дзвінка є уособленою Анімою Міська, адже їй властиві всі його приховані якості: душевна чутливість, бажання плакати від образи, але найголовніше - прагнення знищити ворога. У свою чергу, Місько є Анімусом Дзвінки: він уміє приховувати емоції, здатний психічно протистояти образі, має власну позицію й не боїться відстоювати її. Вони тягнуться одне до одного, бо соціальна поведінка обранця відповідає внутрішнім потребам кожного з героїв.

 Важливим у зображенні поведінки героїв для Л. Дереша є просторова точка: вони живуть на межі міста і лісу, тобто не втратили внутрішнього зв'язку з природою; будинок Міська розташований «ближче до гір і річки - знаєте, де починається територія Гіацинтового Дому» [8, с. 10]. Образ Гіацинтового Дому найбільш влучно виявляє сутність міднобуківського оточення: романтичну назву має зовсім неромантичне місце. Це колишній бордель, а зараз притулок бомжів і наркоманів, як представників крайнього вияву «чорних» якостей людини. Разом з тим існування Міська поблизу колишнього борделю можна сприйняти і як вказівку на те, що герой балансує між суспільно схваленими бажаннями й потягами (захоплюється мистецтвом, поважає власних батьків) і суспільно забороненими (не цурається спиртного, цигарок, легких наркотиків). Звичайна побутова деталь - герой любить яблука, а Дзвінка постійно пригощає ними - набуває символічного значення: Дзвінка, як і біблійна Єва, ініціюючи похід до таємничого озера і пропонуючи вбити Фєдю, підштовхує Міська/Адама до пізнання своєї істинної суті. Першу подорож героя у власне несвідоме реалізовано на сюжетному рівні в ситуації походу в гори, ліс, адже, за визначенням К.Г. Юнга, заглиблення в первісний ліс - це «заглиблення в несвідоме» [27, с. 158]. Пройшовши «нерукотворним коридором» [8, с. 67] первісного лісу, герой символічно повертається в ситуацію свого народження, що акцентовано ознаками «коридору лісу» - напівморок, теплий і вогкий [8, с. 67]. Купання Міська і Дзвінки в оголеному вигляді - заглиблення у воду - згідно з біблійними переказами, Єва за намовляннями Змія їсть заборонений плід з дерева життя і провокує до цього Адама. Цікаво, що давні схематичні зображення змії і класичне схематичне зображення ДНК (дволанцюгова спіраль) дуже схожі між собою. Уважаємо, що біблійний Змій є нічим іншим, як юнгіанською Тінню - генетично закладеними в людині бажаннями і схильностями, які виявляються в різних життєвих обставинах. Важко не помітити фабульну схожість міфу про Єву й міфу про Пандору - саме з допомогою жінки гріх увійшов у світ. Грецька Пандора, як і біблійна Єва, була найпершою жінкою, створеною Афіною й Гефестом за наказом Зевса. Коли Пандора відкрила скриньку з людськими вадами й нещастями, вручену їй богами, по землі розповзлися нещастя. Жінка, яка сама може створити/народити людину, тобто є, по суті, як і Бог, творцем, свідомо чи несвідомо перша зрозуміла людське єство в усій його повноті. Лише деякі люди змогли побороти в собі Змія/Тінь і тому стали героями, були увічнені в міфах [16, с. 15]. Так, зміг побороти свою Тінь Ісус Христос, адже навіть через страх втратити життя він не крав, не брехав і навіть не захищався від фізичного насилля. З огляду на долю Єви, можна припустити, що Бог, створюючи людей за власною подобою, знав/передбачав можливу схильність до переступу як одвічну людську сутність. Тому, напевне, і створив Адамові з Євою такі умови життя, які б не провокували тіньові риси їх характеру. Це сприймається читачем і як повна взаємодовіра, і як очищення від суспільних умовностей, і як повернення до свого первісного/переднатального стану, коли інстинкти й емоції ще не було розділено на добрі та погані. Якщо говорити мовою сучасного комп'ютеризованого підлітка, то завантажена у свідомість героїв суспільна програма життєвих принципів спричинила конфлікт між життєвими реаліями та індивідуальними цінностями. Тому похід до озера став таким собі відформатовуванням свідомості й завантаженням нових засад існування. І найперше, що повертають собі герої, це розуміння природності кохання між чоловіком і жінкою, навіть якщо на нього немає офіційного свідоцтва про шлюб. Під впливом сімейного виховання, ідей буддизму, Місько зразу навіть не допускає вбивства ворога, навіть лякається цієї думки. Та, як відзначив К. Юнг, страх є «однією з реакцій відсторонення нашим Я могутніх витіснених бажань [27, с. 342], то ж цілком логічно, що Місько змушений визнати, що бажання вбити Федю жило в ньому давно, і найважливіше - він здатний на вбивство. Тікаючи від Фєді, Місько залазить в Гіацинтовий дім, тобто у власну свідомість, знайомиться там із своїм тезкою - наркоманом Мішкою, дізнається від нього про існування темних сил, відділених від світу тонкою перетинкою. Місько блукає кімнатами занехаяного будинку, а насправді - темними лабіринтами власної душі, про існування яких він лише здогадувався («інколи я лякаюся самого себе. Лякаюся того, що є в мені всередині» [8, с. 89]). Це сприймається як натяк на те, що загроза смерті змушує героя усвідомити: зло не десь далеко, а тут - у його душі, поруч з іншими його бажаннями й емоціями. З позицій архетипної теорії К.Г. Юнга Фєдя й наркоман Мішка є Тінями душі Міська. Зіткнення з ними змушує останнього усвідомити свою Самість. У контексті всього роману блукання-пошуки зацькованим підлітком життєвого виходу сприймаються і як своєрідна інтерпретація грецького міфу про Мінотавра, де Тесей, аби врятувати себе і друзів, повинен вбити чудовисько. Багато науковців схиляються до того, що грецький міф про Мінотавра було «скопійовано» з фінікійського міфу про кровожерного Молоха, який також зображувався з бичачою головою. Ці дві історії про людинобика є закодованою оповіддю про знищення давніх автохтонних культур новою індоєвропейською, де вбивство Молоха/Мінотавра знаменувало відхід від його культури, тобто відмову від тваринних життєвих цінностей. У романі Л. Дереша «Поклоніння ящірці» Місько разом із друзями представляють гуманістичну єврокультуру, тоді як Фєдя Круговий, намагаючись силою «прищепити» підліткам-неформалам власні життєві принципи, представляє вже неактуальну радянську культуру з її нетерпимістю до інакшості. Безперечно, у філософсько-моральному аспекті роман Любка Дереша є провокативним: убивство Фєді є добром чи злом, еволюцією чи деградацією Міська, Дзвінки, Хіппі? Відповідно вони - герої чи антигерої роману? Та все ж оповідь Міська залишає по собі відчуття незаплямованості героя, оскільки в романі неодноразово наголошено, що вбивство було викликане невблаганною необхідністю: якщо вони не вб'ють Фєдю, то тоді Фєдя уб'є їх. Він - втілення самовпевненої маскулінності і тваринних інстинктів - Мінотавр/Молох, а тому має бути знищений.

2.2. Підліткова психологія в романі Л. Дереша «Поклоніння ящірці»  

Інтерес до людської психології письменники завжди пов’язували з майстерністю психологічного аналізу, завдяки чому поглиблюється багатогранність художніх образів, з’являється можливість проникнути у внутрішній світ героя замість конкретно-історичного зображення. Уміння в зовнішньому побачити внутрішнє – це особливе обдарування письменника, тому що саме завдяки поєднанню психологічного аналізу й емоційного підтексту він активно звертається до читацького співпереживання й співтворчості.

Психологізм допомагає письменнику глибше проникнути у внутрішній світ героя, подати детальний опис станів його душі, звернути увагу до відтінків переживань [1, с. 34]. Модель поведінки сучасної молоді вмотивована самовираженням, способом виокремитися в середовищі. Такий спосіб самоутвердження в романі вирізняється негативним забарвленням, оскільки поведінка тінейджерів має аморальний характер: знущання над слабшими, приниження і навіть вбивство людини. І єдине, що залишається дітям, – відокремитися від оточення й залишитися наодинці зі своїми проблемами, адже «виживають сильніші» або жорстокіші. А якщо ти належиш до їхніх ворогів, то в тебе немає іншого вибору, як обрати їхні правила, або ж наслідки можуть бути непередбачливими.

Одним із найяскравіших персонажів роману є Місько. Психологізм образу досягається глибокими роздумами хлопця. Місько приїхав на канікули в маленьке західноукраїнське містечко Мідні Буки, відверто розповідає історію стосунків, що призвели до вбивства: «Для них ми криваві виродки, гаспидові діти, які безжально вбили свого товариша, хорошого друга, прекрасну людину, надзвичайно обдаровану дитину, чуйного сина й люблячого внука, законослухняного обивателя й заслуженого мешканця Мідних Буків Федька Кругового» [8, с. 178]. Його друзі – Гладкий Хіппі та Дзвінка – «єдині справжні друзі. Ми брати й сестри в Андеґраунді. Ми відщепенці від міського суспільства, від тіла колективу. Бо ми кляті індивідуалісти й паскудні неформали. А неформали, знаєте, не звикли жити за нормами. Радше навпаки: мають дурну манеру їх порушувати» [8, c. 1], діють усупереч нормам суспільства, чинять супротив усталеним канонам, водночас у такий спосіб намагаються захистити себе і цим самим самоствердитися.

Глибокому розкриттю психології персонажів сприяють внутрішні монологи. Вони насичені роздумами, містять у собі моральні, філософські, викривально-оцінні моменти. Внутрішній монолог Міська виражений у формі прямої мови: «Заспокійся й не нервуйся. Ми ж усе-таки залишилися живими, так? Ну от. Так шо не шалій» [8, c. 37] переходить у невласне пряму мову: «Від болю я присів, схопившись обома руками за вухо, яке стало палаюче-гарячим. На очі самі собою навернулися непрохані сльози. У той момент я не розумів, що трапилось. Лише змахнувши кілька крокодилячих сльозин, я глянув, куди показував кивком голови Хіппі» [8, c. 38].

Часто монологи – пряма передача якоїсь окремої думки героя – переходять у розмову з самим собою: «Виявляється, поки ми теревенили, а м’яч вилежувався осторонь, пацани тишком підійшли і Фєдя зафутболив ним у мою голову. Треба ж так: мудак (таки-так!) – а поцілив он як!» [8, c. 57].

Такі переходи продиктовані потребою увиразнення внутрішнього світу персонажа. Монологи передають не тільки внутрішній стан героїв, але й їх мрії, бажання, їхню суть. Внутрішній світ персонажів твору розкривається через діалоги і монологи, але авторська позиція в них не губиться. Завдяки поєднанню психологічного аналізу й емоційного підтексту, письменник активно звертається до читацького співпереживання і співтворчості.

Основні принципи психологізму Л. Дереш втілив у відповідній системі елементів форми: художніх деталях, композиції й сюжеті, в особливостях художньої мови. Розкриваючи психологію персонажів у хвилини найвищого напруження, автор зосередив увагу на кульмінаційному моменті. Це дало змогу найглибше розкрити душу людини. Цій меті підпорядкована й авторська психологізація пейзажу.

Отже, психологічним інструментарієм виступає у творі саме монологічне і діалогічне мовлення образів твору. Домінуючим засобом вираження психологізму є внутрішнє мовлення, за допомогою якого виявляється тенденція до використання таких форм психоаналізу, як рефлексія, самоаналіз, через які відбувається осмислення сучасності. Персонажі сконцентровують у слові найактуальніші для них почуття, міркування, думки, ідеї й переживання: «Мовлять, людина може довго дивитися на воду, вогонь та працюючу іншу людину. Не знаю, як щодо останнього, але перші два правдиві на всі сто. І це був справжній кайф: сидіти, чути Дзвінчину голову на своєму плечі, тепло її тіла й долоню у своїй долоні, дивитись то на полум’я, то на встелену димом (чи туманом?) поверхню озера, слухати потужну фуґу грому і чекати. Чекати дощу, зливи, чекати, коли від вогню залишаться жарини і можна буде спекти бульби на вечерю... на нашу ВИСОКОГІРНУ вечерю. Чекати...» [8, c. 91]. Внутрішнє мовлення показує, як одні думки й почуття виникають з інших, поступово видозмінюючись і набираючи варіативності.

Усі персонажі роману вважають себе нікчемами, оскільки не мають успіху серед ровесників, не можуть порозумітися з батьками, вони з різних причин неуспішні в навчанні чи в пошуках роботи. Для них доросле життя – це боротьба за виживання, тому персонажі роману не хочуть дорослішати й брати на себе будь-яку відповідальність. Їх влаштовує такий стан речей, коли живеш лише сьогоднішнім, а всі твої потреби чи проблеми вирішують батьки.

У романі «Поклоніння ящірці» символічний образ ящірки відіграє важливу роль. Як тварина, що спить взимку, ящірка стала символом смерті з подальшим воскресінням. Ящірка – богоугодна тварина, вона символізує повторне народження, омолодження (умінням скидати стару шкіру), устремління до духовного світла. Уважалося, що в ящірках виходять на землю душі покійних, аби подивитися на життя. Л. Дереша на створення образу ящірки надихнула пісня гурту «Двері», заснованого Джимом Морісоном.

У романі ящірка символізує темні сили, а поклоніння їй полягає у принесенні жертви, якою став один із героїв твору.

Отже, у романі вимальована «модель поведінки, притаманна сучасній молоді, яка найчастіше підлягає критиці» [19, с. 92], розкрита історія життя сучасних підлітків, їхніх життєвих цінностей, мрій та розчарувань, перемог і поразок, спроб та помилок, спокус і перипетій сучасного світу. Автору вдалося передати внутрішній світ молоді через їх думки, почуття, наголосити на аморальності вчинків, екзистенційній покинутості та двоїстості їх світу.

ВИСНОВКИ

Персонажі сучасного роману представляють життя молоді початку ХХІ ст., що є вагомим елементом в усвідомленні цього культурно-історичного періоду. Важливою рисою у поняттєвій парадигмі молодіжного роману є юний вік автора та його зорієнтованість на цільову читацьку аудиторію.

Дослідження виявило специфіку образотворення сучасного роману, до якої належать: конфлікти з батьками; незалежність, індивідуальність і заперечення; сексуальність; лузерство; внутрішній монолог, психологічна розповідь; інтертекстуальність; проблема безробіття; відсутність будь-яких заборонених тем; безтурботний спосіб життя персонажів; порушення загальноприйнятих суспільством норм і правил поведінки; відмова від фікції цілісного суб’єкта; близький до кінематографу стиль викладу матеріалу; відсутність суцільної дії, однозначного змісту, соціального чи політичного звертання, морального осуду, розуміння у внутрішніх структурах особи; локальний замкнений простір; жива сучасна мова персонажів; відкрита кінцівка; невирішений внутрішній конфлікт; проходження персонажами процесу ініціації; морально-духовне падіння особистості; марґінальна свідомість персонажів; автобіографізм; читацький досвід реципієнта.

Уперше в українському літературознавстві досліджено матеріали літературної критики стосовно творчості Л. Дереша. Аналіз наукових розвідок, публіцистичних і літературно-критичних статей, об’єктом дослідження яких стала літературна діяльність Л. Дереша, а також читацьких відгуків, засвідчив про кардинально різні оцінки його романної творчості. Поряд із категоричними зауваженнями про плагіат, відсутність героїки та сюжету, аморальність, використання ненормативної лексики, низьку культуру автора, відсутність смаку у читачів, літхалтуру чи антилітературу, є похвальні оцінки індивідуальної творчої манери автора: звертання до алюзій на твори всесвітньо відомих письменників; містичність, таємничість, глибокий психологізм, реалістичність творів; творчі та філософськи налаштовані персонажі.               Неоднозначність і невизначеність стосовно авторської майстерності письма стосується кожного прозового твору Л. Дереша. Однак така ситуація свідчить про популярність його творів у сучасному літературному континуумі. Адже у процесі читання реципієнт має можливість самоототожнити себе із персонажами творів Л. Дереша та простежити сучасну соціокультурну ситуацію у молодіжному середовищі, яка у його романах відображена максимально реалістично.

 Отже, у нашій роботі:

Опрацьовано матеріали літературної критики стосовно творчості Л. Дереша. Аналіз наукових розвідок, публіцистичних і літературно-критичних статей, об’єктом дослідження яких стала літературна діяльність Л. Дереша, а також читацьких відгуків, засвідчив про кардинально різні оцінки його романної творчості. Поряд із категоричними зауваженнями про плагіат, відсутність героїки та сюжету, аморальність, використання ненормативної лексики, низьку культуру автора, відсутність смаку у читачів, літхалтуру чи антилітературу, є похвальні оцінки індивідуальної творчої манери автора: звертання до алюзій на твори всесвітньо відомих письменників; містичність, таємничість, глибокий психологізм, реалістичність творів; творчі та філософськи налаштовані персонажі. Неоднозначність і невизначеність стосовно авторської майстерності письма стосується кожного прозового твору Л. Дереша. Однак така ситуація свідчить про популярність його творів у сучасному літературному континуумі. Адже у процесі читання реципієнт має можливість самоототожнити себе із персонажами творів Л. Дереша та простежити сучасну соціокультурну ситуацію у молодіжному середовищі, яка у його романах відображена максимально реалістично.

Висвітлено художній твір як єдність змісту і форми. Ця єдність визначається соціально-естетичною цілісністю літературного твору, який отримує велике суспільне значення тільки тоді, коли він художній за своєю формою, тобто відповідає вираженому в ній змісту.

 Пояснено специфіку творення постатей молоді на тлі соціокультурного простору. У цьому аспекті дослідження основна увага надана головному герою – Міську Крвавичу.

Охарактеризовано застосований автором прийом контрасту, котрий цілком притаманний зображенню персонажів роману Л. Дереша «Поклоніння ящірці», розкриває перед нами строкатість і непередбачуваність дій і думок.

Доведено, що роман «Поклоніння ящірці» – молодіжна пригодницька історія, у якій сконцентровано увагу на аналізі двох типів характеристик персонажів роману: соціальній та морально-етичній, котрі розкривають духовну наповненість підлітків, що є новими, власне авторськими механізмами репрезентування персонажа.

Акцентовано увагу на тому, що автору вдалося показати зворотний бік життя «втраченого» покоління, якому нічого іншого не залишилося, як «поклонятися ящірці». Головними ж причинами моральної деградації підлітків стали недостатній рівень виховання, низька моральна свідомість та повна аморфність старшого покоління, що виявилося байдужим як до себе, так і до своїх дітей.

Серед основних морально-етичних причин, які змальовуються у творі, ми виокремили і процес прискорення розвитку цивілізації, а відповідно, і занепад рівня духовності молодого покоління. Адже відомо, що людина, яка розвивається бездуховно, повертається до тваринного існування, стає агресивною і, врешті-решт, виношує в собі карколомне рішення – самознищення.

Важливою складовою такої агресивної поведінки стало й соціальне оточення підлітків: батьки, друзі. Оскільки воно відштовхнуло їх, то ця енергія стала спрямованою на щось нове, досі незрозуміле, однак сучасне. Адже покоління Гладкого Хіппі, Дзвінки, Міська та Феді знаходиться на стадії між старою системою цінностей, яка дає відчутні збої, і новою, що лише формується. Саме через це підлітки представляють у творі моделі модерних сурогатів інших культур, спрощені примітивізовані цінності. Причиною протиріччя позицій персонажів стала і їхня родина, яка всю турботу про дітей звела до матеріальних накопичень.

Усі зроблені нами в процесі дослідження висновки ще раз переконують, що роман Л. Дереша «Поклоніння ящірці» на часі, адже лише вивчаючи та досліджуючи проблеми сучасної молоді, можна запобігти повторенню такої хвороби в майбутньому. А змальоване у творі покоління початку XXI ст., на думку Л. Дереша, потребує негайного реанімування.

Саме цей твір засвідчив, що варто не тільки заглиблюватися у світ підлітків, щоб зрозуміти мотивацію їхньої поведінки, але й у подальшій перспективі варто проводити паралелі сучасної літератури із класичною з метою простеження динаміки розвитку духовності поколінь та виявленні основних тенденцій, котрі залишаються незмінними, або ж тільки набувають осучаснених форм вирішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Безпечний І. Теорія літератури / Іван Безпечний. – К.: Просвіта, 2009. – 388 с.

2. Біла. А. Український літературний авангард: Пошуки. Стильові напрями / Анна Біла. – К.: Смолоскип, 2006. – 463 с.

3. Білоус П. В. Вступ до літературознавства: навч. посіб. / П. В. Білоус. – К.: ВЦ «Академія», 2011. – 336 с.

4. Буало Н. Мистецтво поетичне / Нікола Буало; пер. М. Рильський. – К.: Мистецтво, 1967. – 130 с.

5. Гнатюк М. Проблеми психології творчості у науковому осмисленні Івана Франка. Іван Франко і проблеми теорії літератури : навч. посіб. Київ : ВЦ «Академія», 2011. С. 97–116.

6. Горелик О. Право на аморальність? [Електронний ресурс] / О. Горелик. – Режим доступу : http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/publications/visnyk25/Visnyk25_P1_17_Gore yk.pdf.

7. Дереш Л. Культ [Текст] / Любко Дереш. – Харків: Книжковий клуб, 2006. – 239 с.

8. Дереш Л. Поклоніння ящірці [Текст] / Любко Дереш. – Харків: Фоліо, 2009. – 189 с.

9. Думанська О. Благенькі наміри Любка Дереша [Електронний ресурс] / Оксана Думанська. – Режим доступу: http://knyhobachennia.com/?category=3&article=254.

10. Зборовська Н. Сучасна масова література в Україні як загальнокультурна проблема / Н. Зборовська // Слово і час. – 2007. – № 6. – С. 3–8.

11. Енциклопедія літературознавства: у 2 т. / авт.-уклад. Ю. Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007.

12. Історія української літератури ХХ – поч. ХХІ ст.: в 2-х т. / [за ред. В. І. Кузьменка]. – К.: Академвидав, 2013. Т. 2. – 2014. – 532 с.

13. Карасьов М. Любко Дереш як дзеркало молодіжної прози [Електронний ресурс] / Михайло Карасьов. – Режим доступу: http://maysterni.com/user.php?id=2479&contest_id=0.

14. Ковалів Ю. Історія української літератури. Кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.: у 10-ти т. / Юрій Ковалів. – К.: Академія, 2015.

15. Котовська Т. Підліткова проблематика в повоєнній українській та американській прозі: компаративні аспекти [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.05 / Котовська Таміла Іванівна ; Терноп. нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. - Т., 2010. - 20 с.

16. Лисюк Н. Міфологічний хронотоп: Матеріали до курсів «Міфологія»,«Міфологія слов’янська та світова» / Наталія Анатоліївна Лисюк. – К: Український фітосоціологічний центр, 2006. – 198 с.16. Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. / [автор-уклад. Ковалів Ю. І.]. – К.: Академія, 2007.

17. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.

18. Логвиненко Б. Рецензія на книгу Любка Дереша «Поклоніння Ящірці» [Електронний ресурс] / Б. Логвиненко. – Режим доступу : http://logvynenko.livejournal.com/7934.html.

19. Макарова Т. М. Проблема моральної деградації підлітків у романі Любка Дереша «Поклоніння ящірці». Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Сер. : Філологія. Літературознавство. 2014. Т. 239. Вип. 227. С. 89–93.

20. Миц К. В. «Авторська концепція моралі сучасної молоді в романі «Поклоніння ящірці» Л. Дереша» [Електронний ресурс] / К. В. Миц. – Режим доступу : http://conference.mdpu.org.ua/viewtopic.php?p=719.

21. Нич Р. Світ тексту: постструктуралізм і літературознавство / Рішард Нич; пер. з польс. Олена Галета. – Л.: Літопис, 2007. – 316 с.

22. Павличко С. Теорія літератури / Соломія Павличко. – К.: Основи, 2002. – 426 с.

23. Стусенко О. Любко Дереш: історія хвороби [Електронний ресурс] / О. Стусенко. – Режим доступу : http://litakcent.com/ 2008/07/04/ljubko-deresh-istoria-hvoroby.

24. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства / Анатолій Ткаченко. - К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.

25. Федосова М. Темні наративи українського постмодерну. Сучасна неоготична проза / М. Федосова. – Дніпропетровськ: Журфонд, 2015. – 166 с.

26. Харчук Р. Сучасна українська проза. Постмодерний період: навч. посіб. – Київ: Академія, 2008. – 247 c. – (Альма-матер).

27. Юнг К. Г. Эон: Исследования о символике самости / Карл Густав Юнг. - М. : Академический проект, 2009. - 340 с.

28. Юнг К. Г. Анима и Анимус / Карл Густав Юнг // Аналитическая психология и психотерапия: хрестоматия / сост. В. Лейбин. - СПб. : Питер, 2001. - С. 383-410.