Урок. Література рідного краю." Жінка-Українка"

Література рідного краю. Запоріжжя

Жінка-Українка

 Ведучий

   Кажуть, щоб зрозуміти письменника, треба обов´язково побувати на його батьківщині, надихатись повітрям його дитинства.

Ведуча

  Тернопілля... Благодатна і невід'ємна частка Золотого Поділля, багата своєю сивою давниною, чарівною природою і, звичайно, чудовими людьми, які на своїй споконвічно українській землі живуть, працюють, творять.

Ведучий

   Скоморохи - найдавніше село  Бучаччини. Його назва походить з часів Київської Русі і назване на честь мандрівних акторів, яких називали скоромохами.  Вони розважали народні маси співом, дотепами, музикою, танцями, драматичними сценками, акробатикою, дресированими тваринами, користуючись у виступах масками (машкари) .

Ведуча

   Саме вони могли  примандрувати на Подністров’я і тут осісти, а село з тих пір могло отримати назву Скоморохи.  

 Будь такою завжди.   
Я тобі подарую осоння
І зелений розлив,
Що до Стрипи губами припав.
Хвилі мрії несуть,
Білі крайки летять у погоння,
І кульбаби-свічки
Засвітились на килимі трав.
Приїжджай, приходи
У мої молоді Скоморохи,
Відпочинеш душею,
Скинеш з серця важкі тягарі.
Тут блаженність святу
Залишили нам грізні епохи,
І вільховий розмай
Заколисує полиск зорі.
Вірність час збереже,
Не розмеле сумління на крохи,
Бачу ніжність світань
Й голубі оченята твої.
Будь такою завжди,
Приїжджай у мої Скоморохи,
Тут складають пісні
Для людей молоді солов'ї.
Тут чекають тебе
В барвах літа пахучі жоржини,
Тут росинок кришталь
Променевий осріблює збіг.
Я тобі з колосків,
Із зеленого листя калини

 Подарую букет,
Що у серці для долі зберіг.

Володимир Хрущ

Ведучий

   Саме у  цих місцях 6 червня 1963 року народилася чарівна дівчинка.

Ведуча

    Нині Великий Талант, Жінка-Українка. Наша Берегиня.

( студентка)

       У 80-х роках, сідаючи в потяг, який прямував на Запоріжжя, вірила, що на рік-два, відпрацюю, а там і повернуся в Скоморохи. Після закінчення Чернівецького університету випуск 1987-го спіткала новина, яка змінила  життя багатьом із нас: направляють на роботу в Запорізький край... То вже історія, яка закарбувалася в пам’яті приїздом в індустріальне місто, яке зустріло нас спекотнею й димами; захопило величчю Хортиці, Дніпрогесу ("там, де Дніпро шумить і лине", - згадалося зі шкільної літератури), митарством у пошуках житла... Історія, яка буде мати продовження в художньому слові, бо про це варто написати! Це буде потім. А сьогодні я вдячна долі за Долю жити, творити у цьому місті, милуватися ним, спілкуватися з однодумцями... А ще для мене Доля "добрая була", бо дарувала щастя зустрічі з людьми, які підставляли плече й мудрим словом допомагали виживати за тисячу кілометрів від рідних...

Ведучий

     «З родини йде життя людини» - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ.

Ведуча

       У сім’ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

Батьківська хата

Вона вдивляється у світи більше півстоліття... Cтоїть на щасливому березі мого буття. Скільки себе пам'ятаю, батьківська хата завжди манила теплом і затишком, щирістю й щедрістю, свіжовипеченим хлібом і гостинністю. Вона святкувала й печалилася, зустрічала і проводжала... 

Чекала... Батьківськими очима виглядала дітей та онуків із далеких доріг. Нечасті, але довготривалі наші гостини сповнювалися приємними клопотами: білилося, фарбувалося, оновлювалося. Аякже! Хата завжди потребує рук! Поки були дужі батьківські, то щоденно навколо неї крутилося, фарбувалося, садилося, косилося... Тепер, раз у рік, однак, протягом півтора місяця, триває процес облагородження. Вона оживає, радіє. Не сама.

Хата любить, щоб у ній святкувалося, сходилося, сміялося, рухалося. Жило...

Як справжня жінка, вона з ранньої весни й до пізньої осені потопала в пахощах нарцисів, ясику, півонії, ружі, чорнобривців, матіоли, які росли в городчику. Матусин квітодивоцвіт милував її своїм різноцвіттям, додавав жіночності. То було за мами. Сьогодні городчик сам собі дає раду й тішить невибагливим цвітом...

Нічого від її погляду не сховається. На чотири сторони світу визирає цікавістю й радіє сусідству. Навесні вдягає білосніжні вишнево-яблуневі шати, а влітку щедриться їхніми плодами. Не раз у вишняку винаймає гніздо соловейко і спозаранку вмикає тьохкання.

Одягнувши калинове намисто, красується на обійсті життєдайна її подруга - криниця, яка більше століття втамовує спрагу джерельною свіжістю, живить все навколо. Чорнушка, яка не один рік тішила молочком, після пасовища йшла до водопою. А качки, гуси! Вони мали за надійного друга Потічок, в якому не раз лапи мили.

Уживалися біля хати всі: кури, коти, горобці, ластівки, їжаки. Пам'ятаю, як батько, годуючи птахів, приказували: "Жменя зерна задовільнить не один пташиний апетит!" І горобці знали своє місце! Почекавши, коли кури вдосталь поклюють, зачищали територію, підбираючи зернятко за зернятком.

З нею зріднилися всі. Просьо - гроза для мишей, надійно ніс службу не один рік, а за це отримував шматочок хліба, бо на думку господаря, ми їмо "котиків хліб". Частенько на молочко забігали їжаки, і вже Проськові доводилося з ними ділитися... Ніхто не був обділений увагою! То було за батька.

Зжилися з нею й ми. Немає і дня, щоб не думалося, не згадувалося. Вона приходить у сни; вимальовується радісними й сумними споминами.

І чим мудрішими стають твої роки, то все більше відчуваєш те щастя, в якому ти купалася в батьківській хаті за їхнього життя; усвідомлюєш той невідворотний процес утрати, без них.

Однак залишилася хата, яка з надією виглядає у світи: "Приїдуть?!"

Ведучий 

     Приїдуть… Так, вона обов’язково поверталася, на крилах думок летіла до рідного гніздечка,  щоб почерпнути звідти снаги знову на рік чи півроку.

Ведуча

      Поспішала до усміху матері, до теплого батьківського слова, до тієї криниці, яка стоїть на обійсті, уквітчана калиновим намистом, де і вода солодка-солодка...

 ( Інсценізація) Дочка, мати, батько

Роки мої, роки... Гай-гай! Чи думалося колись, що доведеться частіше на крилах думок летіти до рідного гніздечка,  щоб почерпнути звідти снаги знову на рік чи півроку, бо так сталося, що Доля відірвала, закинула далеко від батька-матері. Та, коли видається вільна часинка, все ж таки поспішаю до усміху матері, до теплого батьківського слова, до тієї криниці, яка стоїть на обійсті, уквітчана калиновим намистом, де і вода солодка-солодка...

Чим ближче підходжу до оселі, тим сильніше відчуваю запах васильку, чорнобривців, тим щирішими стають мальви, які запрошують на гостину... Мабуть, серце підказало, бо бачу: кинута сапа, а до мене вже летять спрацьовані порепані неньчині руки. Притуляюсь до них, цілую, а вони пахнуть жіночою нелегкою долею...

Мамо-матусенько! Чим віддячити за недоспані ночі, за пам'ять, за чекання?.. Дістаю пакунок, розгортаю. Накидаю на ненині плечі хустину, і здається, ніби всі квіти, висаджені навколо хати, зацвіли на плечах. Очі наповнюються радістю: «Спасибі, доню! Для чого стільки клопоту?!» Ох, мамо-матінко! Хто, і коли, складе ціну вашим турботам?..

І вже заходимо до хати, де пахне чебрецем, м'ятою, де на столі чекає хлібина, тільки-но спечена, і яка ще зберігає дух печі. Мати відрізує цілушку, наливає кухлик молока: «Попий, донечко, у місті такого нема».  І яке це щастя, коли є кому турбуватися про тебе, є кому чекати. У розмові час пролітає непомітно, вже стукає у вікно підвечір'я, окутуючи нас запахом матіоли, пора поратись, готувати вечерю, присипляти онука.

Заходжу у свою кімнату, де все, як було і рік, і десять, і п'ятнадцять тому. З кутка посміхаються-переливаються різними узорами подушки, вишиті ще бабунею. Від них до сьогодні (а вже їм понад 50) віє теплом, спокоєм. Хоч втома окутала все тіло, але думки, спогади відганяють сон... Так хочеться, щоб і мені (а не тільки Олесику) заспівала матінка колискову, щоб заколисувала в калиновій колисці, яка вже не одне покоління виколисала:

— Люлі, люлі, люлі Прилетіли гулі...

І який щасливий маленький синок, бо лагідний бабусин наспів засіває дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до усього живого. Золоті ниті народної поезії дзвенять, немов струни бандури, живою мовою поколінь...

... Люлі, люлі, люлі... Мати збавляє тон і, притишуючи виколихи, переходить на легку, ледь-ледь уловиму мелодію. Поринаю у сон і я. Вдома, на бабусиних-матусиних подушках, від яких віє чебрецем, спиться солодко-солодко... І прокидаєшся вранці від ніжного поцілунку сонця та від лагідного батькового голосу: «Вставай, донечко, зайчик тобі хлібця передав». Я зіскакую на долівку, і, як в дитинстві, підбігаю до батька, пригортаюсь до його грудей, вдихаючи запах землі й роси, дякую за подарунок від зайця. Також не залишаюсь у боргу, дістаючи для татуся гостинець: «А це Вам від діда Дніпра...». Їдучи додому, надіялась, що, як і завжди, зможу з батьком «відвідати» наші грибні місця, почути не одну розповідь про життя лісових духів, посидіти на тому пеньку, де не раз відпочивав ще мій прадідусь...

У кожному порусі, слові відчуваю батьківську любов. Хоча, згідно з народною мораллю, вона має бути стриманою і врівноваженою! І хто ж винен у тому, що більшість дітей взагалі ніколи не були (і не будуть) окутані нею. Батьків приклад у родині завжди мав особливе значення, бо діти (особливо хлопці) «роблять з нього життя», він неодмінно освоювався ними. Недарма в народі казали: яка гребля – такий млин, який батько – такий син. Роль батька, особливо, коли йдеться про трудові навички, людські моральні критерії, – неоціненна. Його слова, його приклад мають бути законом, святим обов'язком, необхідністю в будь-якій родині. І нехай не всі форми, пов'язані з традиційним вихованням, прийняті в наш час, але переважну більшість зразків народної етнопедагогіки варто й необхідно усвоювати, повертати із забуття. Бо там, де втрачається, всихає живе коріння кращих традиційних критеріїв, де нехтують природні елементи, з'являються «прогалини», які заповнюються міщанським практицизмом.  Із задуми мене виводить голос батька, котрий просить полити на руки (пам'ятає, що робила це з великим задоволенням у дитинстві)...

Снідаємо. А погляд падає на скриню, якій вже далеко за шістдесят,  яка, примостившись у кутку, зберігає пам'ять. Дісталася вона моїй матері від бабусі. І кожен раз, заглядаючи до неї, на тебе віє минувшиною...

Мати перехопила мій погляд:

– Кортить заглянути?

Киваю, і, коли видається вільна година, разом із матір'ю перебираємо речі, які були свідками різних подій, а неньці приносять спогад про молодість.

— «Доню, а чи бережеш прабабусині коралі? – повертає від роздумів до дійсності голос матері. – Пам'ятай, – вони твій оберіг».

Матінко моя, мої ви Берегине! Бережу, дорожу  всім, чим засіяли мою душу: мовою колисковою, рушником, який «на щастя, на долю» дали двадцять років тому, пам'яттю про дідів і бабунь, піснями, мудрістю Вашою...

Здається, тільки вчора ступила на батьківський поріг, а вже пора ладнатися в дорогу... І вже повертаючись у місто, але ще живучи спогадами, задумуєшся над тим, що саме сьогодні (поки ще не пізно!) необхідно пізнати, глибоко зрозуміти велич нашої народно-традиційної культури, яка має великий духовний і морально етичний потенціал.

Ведучий  

    Матінко моя, мої ви Берегине! Як багато значать ці слова…

Ведуча

     Імення матері, як сонце, що своєю всесильністю тримає серед зоряних світів велику родину планет, творило і єднало націю, вберегло її від сирітства.

        Учениця

Він жив своїм розміреним весняним життям. Притягувала його звичаєвість... З року в рік ряснів весняним різнобарв'ям. 

Полюнія (півони) рожево-білими голівоньками визирала із-за куща ясику (жасмину). Коли вона квітла, то її млосно-солодкий запах п'янив усе довкола. Особливо було відчутно після дощу. Щедро вмита, насичувала неймовірним запахом усе подвір'я. 
Неподалік веселково вигравало косатанє (півники). Здавалося, що їхні мечоподібні листки тримали в полі зору кожну квіточку, яка щедрилася жовтогарячою чи фіолетово-голубою гамою. Вони не відзначалися  п'янкістю, однак, знали собі ціну. Невибагливі до місця проживання, мирно сусідили зі всіма, міцно чіпляючись кореневищем за життя. Своєю живучістю щедро ділилися з людиною, яка вміло використовувала в народній медицині. 

По сусідству білопелюстково милували око часнички (нарциси). Вони гордо вглядалися в життєвість білосніжною ніжністю з неймовірними помаранчево-жовтими грамофончиками. Пам'ятали мої першокроки, які я зробила саме до цієї квітки. Так часничок став свідком родинної радості: дитина пішла.

Особливо матуся очікували на сердушку (дицентра). Десятки сердечок, прив'язані природою до гілки, створювали неймовірний дивосерцеграй. Подобалося дивитися, коли їх підхоплював вітер і ніжно-ніжно колисав.

Це був весняний матусин квітодивоцвіт. 

Городчик мав лице в будь-яку пору року. Найбільше красувався навесні і влітку. Після весняного квітоцвітіння біля хати оживало чорнобривцями, ружею,  жоржинами,  лілеями, айстрами. Кожна квітка берегла таїну власного життєусміху. 

Городчик щорічно оживав любов'ю мами до кожної рослинки, їхніми невтомними руками й жіночим умінням душею й серцем творити красу. Він був привітним  до кожної рослинки, пишався дивоцвітом і щедро ділився зі всіма, хто сприяв його квітожиттєвості. Галина Корицька. У День матері. 12 травня 2019.

Учениця

Рідна земле моя!

Я любов’ ю твоєю зігріта…

Зацілована сонцем

у літі гарячім яснім.

В ранні весни твої

теплим дощиком щедро умита.

Гарно й любо мені

побувати в своїй стороні.

Тут дитинство моє,

зачароване дивом дитини,

Відчувало в душі

найдорожче родинне тепло…

Відлітала й вертала

до тебе ключем журавлиним

В світлі мрій і надій,

і тривог обважнілим крилом.

Всі дороги мої

Повертали до рідного краю.

До берізок над шляхом,

що вказують путь до села.

Прихиляюся серцем до рідних,

що вже не чекають…

І до тебе, землице!

Ти завжди зі мною була.

Ведучий

    Хто ж вона - ця загадкова Жінка-Українка?

Ведуча

    Педагог, науковець, автор науково-методичних електронних ресурсів.

Ведучий

     Кандидат філологічних наук, доцент кафедри філософії та суспільно-гуманітарних дисциплін комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти».

Ведуча

     Автор понад 100 наукових, навчально-методичних публікацій і електронних ресурсів – Галина Романівна Корицька.

Ведучий

    Запоріжжя  для неї стало другою домівкою, джерелом наснаги, розкрило неперевершені таланти. «Край, де кожен третій – в душі поет», - писав П.Ребро.

Ведуча

    Нелегкий шлях через терни до зірок: учитель української мови та літератури, народознавства, заступник директора Запорізького колегіуму «Елінт», методист Науково-методичного центру управління освіти Запорізького міськвиконкому.  

Ведучий

     Працює в комунальному закладі «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти», методист, старший викладач, доцент кафедри філософії та суспільно-гуманітарних дисциплін.

Ведуча

   Після закінчення аспірантури (2005) захистила кандидатську дисертацію (2006). У 2008 році присвоєно вчене звання доцента.

Ведучий

    Фахівець в галузі педагогіки, методики викладання української мови та літератури, розвитку професійної майстерності вчителів-словесників. Має досвід викладача в системі післядипломної педагогічної освіти.

Ведуча

     Завідувачка науково- дослідної лабораторії мовно-літературної освіти. Письменниця описує чарівну природу нашого краю, свої спстереження відображені в оповіданнях та інших творчих працях. У 2020 році вийшли книги « Світ навколо нас», « Кульбаба: дід чи баба?»

Ведучий

    У дитячому виданні «Світ навколо нас» Галини Гузовської – Корицької є невеличкі ілюстровані твори про тварин та природу, які завершуються ключовим мотивуючим і повчальним словом.

Ведуча

   Писати я розпочала роки два тому. Їдеш на Мелітополь у відрядження - там мак при дорозі. Їдеш на Бердянськ – а там колосочок появився. І так оповідки народжувалися. Справа в тому, що стосовно аудиторії - це можна розраховувати від років п’яти - і до мудрості літ», - каже авторка книги «Світ навколо нас» Галина Гузовська-Корицька.

Інсценізація.

Стараюся не виносити радість перемоги на люди, однак, приємно ж?! Не втрималася...

ПІДСУМКИ 1-го Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю імені Василя Скуратівського «До Василя!»

... Гузовська-Корицька Галина:

І місце у номінації «Проза» («Де живуть традиції»; «Калинове намисто жіночої долі»);

І місце у номінації «Сценарії. Розробки. Посібники» (сценарій свята «Різдвяно-новорічні передзвони»; Навчально-методичний посібник: «Збірник диктантів з української мови. 5-11 класи. Вид. 2-ге, виправлене, доповнене. – Тернопіль: Мандрівець, 2017. – 256 с. (схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією з української мови Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України);

ІІ місце у номінації «Проза» («Нон-фікшн») («З вірою…через століття»);

ІІІ місце у номінації «Твори для дітей» («Кульбаба: дід чи баба»; «На сьомому небі від щастя»).

Що Ви відчуваєте, коли тримаєте книгу в руках? Тільки-но з видавництва вона всміхається до вас, зігріває, пахне друкарською фарбою ... А ще манить новизною, таємничістю образів, пригод, історій. Вона надіється на продовження власного існування, сподівається, що її зачитуватимуть. Мріє про життєдайність, про друге, третє... дихання. З книгою мріє автор, який щоденно (та й щонічно!) проживає з героями, вірить їм, наставляє, спонукає... На сьогодні втихають емоції, які я отримала, коли 11 жовтня взяла до рук омріяну книжечку. Натомість пульсує, як зробити так, щоб книжечка ввійшла в родини, у школи й залишила глибокий слід у душі на роки? Як задовольнити бажання багатьох із Вас "погладити" її, доторкнутися до творчодивосвіту?

Ведучий

    Тож спробуємо доторкнутися до творчодивосвіту Галини Гузовської-Корицької.

   Ведуча

      Її творчість- поезія і проза.

 ЗБІРКА "РІДНА ЗЕМЛЕ МОЯ"…

У ній  дитинство і юність, росяні ранки і мандрівки за мрією, материнська любов і Батьківщина, війна на сході і сльози матерів, сиріт і вдів - від заходу до сходу.

Пісня

М р і я

В раннім дитинстві дістатися обрію
Дуже спішилося ніжкам малим…
Казкою мріялось світлою, доброю,
Щастям незвіданим, світом ясним!

Бігалось босими травами - росами,
Що залишилися в літах святих.
Юністю повнилось… Ставши дорослою,
Стежку топтала до мрій золотих.

Відстань до обрію роки вимірюють,
Стерті до крові душі мозолі…
Росяться снами мандрівки за мрією,
Срібний лишаючи слід на землі!..

Ведучий

  Проза має різноплановий характер . Це і - філософське осмислення життя сучасних підлітків крізь призму родинних взаємовідносин; це проблема батьків і дітей; минулого й сучасного.( Книга « На сьомому небі від щастя»).

Ведуча

   Синергетика слова й душі, філософське осмислення нашого буття. ( Книга "Де не римується душа").

Ведучий

     Збірка повчальних історій, де живуть традиції, де щемить спогадами дитинства і мріями про майбутність.( "Календарні оповідки")

Ведуча

   Філософське осмислення життя родини Пасічників крізь призму моралі, взаємовідносин; це проблема батьків і дітей, вибору, минулого й сучасного. Життєві історії, які спонукатимуть до осмислення власного «Я», «Ми» в соціумі. ( Книга "Між двома веселками")

Ведучий

    Казкові враження дитинства, залюбленість у слово, знання народних повір’їв надихнули на створення замальовок, оповідок, есе, в яких живуть Просьо, Білочка, Бузько, Кульбаба, Стеблинка, Дзюркачик… Не тільки живуть, а й до Сонця прагнуть, створюють гармонію, тягнуться до Людини, бо лиш вона зможе допомогти кульбабі прорости, стеблинці – дати ріст, дзюркачику – дзюркотіти…
Природа діє, впливає на життя: голосно сповіщає про себе грім, вимальовує блискавка химерні візерунки, а дощ приходить, зцілює землю й людську душу – й весь світ оживає…

(  Книга "Кульбаба: дід чи баба?")

Ведуча

    Філософське осмислення долі української жінки крізь призму моралі, взаємовідносин. Життєві історії, які спонукатимуть до усвідомлення власного «Я», «Ми» в соціумі, можливість разом із героями співпереживати, діяти, змінювати світ на краще. ( Книга "Калинове намисто жіночої долі")

Ведучий

    Не раз на різних рівнях отримувала Галина Романівна певні відзнаки, нагороди. Однак нагородження орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм»  ІІІ ступеня Запорізької обласної ради  став приємною несподіванкою до 80-річчя від Дня народження Інституту. 

Ведуча

    Побачила світ і книга прози «Ріка життя» . Українська письменниця

 нагороджена медаллю «Чарівна сила України» заступником голови Хмельницького обласного осередку Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України».

Ведучий

   Сьогодні  вона схиляє голову перед світлою пам’яттю батьків і вдячна за їхню мудрість, розуміння. Слова вдячності висловлює своїм чоловікам, Віктору й Олексію, які щоденно (та й щонічно?!) ділили з нею  науково-методичні муки, а тепер ще й художні (перші її рецензенти). Сподівається, що слова вдячності долинуть і до її колег, які сприяли становленню: від учителя до методиста, науковця.

Ведуча

   Її книжечки ввійшли в родини, у школи й залишили глибокий слід у душі на роки. «Світ_навколо_нас» пізнають в Україні,  Канаді, Америці, Італії, Польщі, Вірменії.

Ведучий

    "Кицька", "Синичка", "Кульбаба: дід чи баба?" та інші герої творів надихають на створення мультфільмів, буктрейлерів, малюнків, флешмобів...

 Життя книги «Світ_навколо _нас» таки продовжиться..

Ведуча

    Література України, як і вся європейська література початку ХХІ ст. яскрава, різноманітна, багата на сміливі знахідки і відкриття. Отже, літературний процес буяє!

Ведучий

    Дякуємо долі за наших талановитих земляків. Маємо знати їхні імена, шанувати їхні творчі здобутки, вчитися в них любові до рідної землі, берегти нашу Батьківщину для нащадків.

Ведуча

      Тримаймося міцно на нашому Древі Життя,
Бо ми ще потрібні у цьому шаленому світі.
Тряснуло! Труснуло! І плавиться магма буття,
Аби ще пожити в гарячому, спілому літі.

Ведучий

   Зорітиме день… То горітиме магма буття.
Просипляться яблука в трави, дощами умиті.
Тримаймося, браття, на нашому Древі Життя,
Бо ми ще потрібні у цьому прекрасному світі!..