Повага - ниточка що зєднує покоління

Тема. Повага – ниточка, що з’єднує покоління

Мета: розкрити історію запровадження Міжнародного дня людей похилого віку; виховувати людяність, милосердя, співчуття і шанобливе ставлення до людей похилого віку; прищеплювати навички правильного ставлення до старших, батьків, виявляти піклування про молодших, слабших.

Очікувані результати: сформованість ціннісного і шанобливого ставлення до сім’ї, родини, людей.

Методичне забезпечення: ролик «Повага і шана до батьків», «Дерево жертовності», листочки для завдання «Немолоді і молоді», сонце з усмішкою, кольорові нитки, макет розгорнутої книги, сердечка.

Епіграф заняття:
«Схилилась яблуня до тину,
Сповна віддавши урожай.
Не ображай стару людину,
Чи чуєш ти, не ображай».

І. Вступне слово учителя.

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН.

Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь. Тому сьогодні мені б хотілося, щоб ця бесіда принесла вам користь і ми побудували з вами символічний міст між поколінням.

Мудрі французи кажуть: "Як би то молодість знала, як би то старість могла …" І справді, старість – не радість, ніхто її не жде, всім хочеться відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово, як сніг на голову, і ти з печальною розсудливістю усвідомлюєш, що усе краще вже відбулося, усе вже в минулому, а на тебе тепер чекають недуги, самота, немічність.

Молодість і зрілість стали говорити…

Про усе в цілому про життя, про діти,

Молодість сказала: ” Мені краще жити…”

Зрілість посміхнулась й стала говорити:

“Знаєш, мила, хочу тобі побажати

Всі мої роки прожити й  величезний досвід заробити”.

Молодість, з насмішкою: «Що в тобі такого?

Дім, сім’я, робота … Ці страшні окови … »

Зрілість посміхнулася, як молодшій доньці:

«Без тенет сімейних, хто ми під цим сонцем?!»

Молодість співала: «Все в мені прекрасно,

Молода я, вільна, і красива, ясно? »

Зрілість їй сказала: «Я –мудріша тебе,

Перегони із тобою – все це не для мене …

” Ти живеш так сумно…нудно і серйозно….”

Молодість доводить власну правоту…

” Ти не розумієш жити –  це не просто…”

– Зрілість все говорить думку золоту…

«Ну а де ж те щастя, щастя хоч існує?»

Що це: дім, машина, грошей коли не бракує?»

«Щастя, так воно буває

Якщо жить з коханими небо дозволяє,

Якщо сміх дітячий чується із дому …

Ти ще з щастям, мила, зовсім незнайома … »

Молодість промовчала, раптом запитала: «Якщо правда все це,

Що ж ночами плачеш і про що секрети? »

«Я ночами плачу …», – зрілість говорила:

«Бо раніше все це я  не цінувала …»

ІІ. Читання та аналіз легенди

Легенда про найсвятішу любов материнську.

Дуже давно, жила сім’я з трьох поко­лінь. От якось батько наказав сино­ві: «Приготуй назавтра візка, бабусю повеземо». Повставали вони до схід сонця. Батько виніс свою матір, посадив на воза, покликав сина, і вони удвох повезли. Заплакала стара, але нічого вже не могла вдіяти.

– Куди ми веземо бабусю? – запи­тав син у батька.

– До старого шахтового обвалу, бо яка від старої користь, якщо тіль­ки сидить та їсть, а робити нічого не може.

Коли приїхали до шурфу, розвер­нув батько возика і тихенько пус­тив його разом із бабусею.

– Що ви наробили, тату? – закри­чав син. – Навіщо і возика викину­ли? Адже, коли прийде час, на чому  я вас повезу до звалища?

Почув це батько і наче прокинувся, гірко заплакав і поліз до ями – ви­тягати матір і возика.

Бесіда

1. Яка мораль цієї легенди? (повага, шана)
2. Який висновок ви зробили для себе і що ви візьмете з собою у своє доросле життя?
3. А чи є у вас бабусі і дідусі? Розкажіть про ваші з ними стосунки в дитинстві і зараз?

Чомусь молодим людям здається, що вони будуть молодими завжди, а старі такими народилися. Рано чи пізно, але дівчина стає молодицею, дружиною, потім ненькою, далі свекрухою чи тещею і, врешті-решт, бабусею, а парубок перетворюється на чоловіка, батька, тестя, свекра і, нарешті, стає дідом.

• А в чому суть слів «шануймо», як ви їх розумієте?
• "Шанувати" - означає виражати пошану та повагу до літніх людей, надавати їм посильну допомогу.

Повага, пошана — абстрактна соціальна категорія, що відображає оцінку почуття гідності, вищості, більшої ідеальності того, на кого направлена дана оцінка. Вона базується на визнанні високих якостей кого-небудь, чи чого-небудь, відносно яких проводиться ця соціальна оцінка.

ІІІ. Перегляд та обговорення ролика «Повага і шана до батьків».

Але ми іноді забуваємо не тільки наших дідусів та бабусь, а й батьків – маму і тата. У нас ніколи не вистачає на них часу. Пропоную переглянути вам ролик  і потім обговорити. (Діти переглядають ролик)

Бесіда:

1. Як ви думаєте, хто більше віддає, жертвує собою старше покоління чи ви, діти, молодше покоління?

Отже, думаймо про них. Ду­маймо про маму чи бабусю, яка живе в селі й часто хворіє. Думаймо про самотню матір у міській квартирі, яка не втомлюється чекати дзвінка чи звістки від нас.
Поки старенькі бабусі й мами з нами – ми всі молоді. Вони – наш захист, наша добра згадка про-незгасне світло дитинства! Тримай­мося ж її! Пам’яттю. Думкою. Спо­мином.

Якось Джон Ленон дуже тонко помітив: «Ніхто не помічає тебе, коли ти стара людина з сивим волоссям. Але всі починають любити тебе, коли над тобою три фути землі. Це тому, що мертвих любити легко. Вони не потребують нічого і не створюють незручностей і неприємностей». Тому дуже хочеться, щоб ви вже з цієї хвилини задумалися і вже сьогодні підйшли до батьків, чи до бабусі і дідуся і щось допомогли їм, або просто сказали, як ви їх любите, адже іншого разу вже може не бути.

Тримаймося за них душею. Кажуть, що найбільша радість – це чекан­ня радості завтрашнього дня. Старі люди позбавлені хвилюючого чекан­ня щастя. Їм завтрашній день нічо­го не обіцяє. Але вони завжди готові прийти на допомогу, порадити. Для них найбільша радість – бути потрібними. Тому саме старі завжди  готові до самопожертви.

ІV. Вправа «Дерево жертовності»

Пропоную виконати вправу «Дерево жертовності».

На дошці ви бачите стовбур дерева сім’ї. Вам необхідно розказати, чим жертвують для вас ваші батьки, бабусі, і дідусі, а потім розкажіть, чим ви жертвуєте для членів своєї сім’ї. Розповіді про жертовність дорослих додають гілки з одного боку дерева, а розповіді про жертовність дітей – з другого. (Розповідь учнів)

Давайте порахуємо, з якого боку гілок більше і чому? Зробіть висновок.

Ми зробили ще один крок на шляху до порозуміння зі старшим поколінням.

Конферансом тиха лірична музика

Послухайте одну притчу:

За день до свого народження дитина запитав у Бога

– Кажуть, завтра мене відправляють на землю… Я не знаю, навіщо я йду в цей світ. Що я повинна робити?

Бог відповів:

– Я подарую тобі Ангела, який завжди буде поруч з тобою, і буде піклуватися про тебе...

Дитина замислилась, а потім сказала знову:

– Тут на Небесах я тільки співаю і сміюсь, цього достатньо мені для щастя.

Бог відповів:

– Твій ангел буде співати тобі і посміхатися для тебе. Ти відчуєш йоголюбов і будеш щаслива…

– Але як я буду розуміти людей, адже я не знаю їх мови? – спитала дитина пильно дивлячись на Бога.

Бог посміхнувся і відповів:

– Твій Ангел буде приносити тобі самі прекрасні і солодкі слова, які ти коли-небудь чула… він спокійно та терпеливо буде навчати тебе своєї мови.

–Я чула, що на Землі є зло. Хто захистить мене від нього?

Бог ніжно торкнувся дитячої голівки і сказав:

– Твій Ангел захистить тебе! Навіть ризикуючи власним життям…

У той час на Небесах панувала тиша, та із Землі почулися голоси, і дитина поспішаючи запитала:

– Боже, скажи мені, як звати мого ангела?

– Неважливо як його звуть, у нього багато імен. Ти будеш називати його «Мама».

V. Тест  "Хвилинка для роздумів”.

Якщо хочете знати про те, як ви ставитеся до людей похилого віку та чи виховані ви діти, досить дати відповідь "так" чи "ні" на запропоновані запитання. Якщо "так" — поставте (+), якщо "ні" — (-). (Три учні біля дошки: «+» – клеять квіточку, «-» – петрика)

• Чи знаєте ви день народження своїх дідуся і бабусі?
• Чи вітаєте своїх дідусів і бабусь із днем народження?
• Чи соромитеся ви вдома, у гостях, у театрі подавати бабусі пальто, дати руку, коли виходите з транспорту?
• Батьки пригощають тебе тістечком, шоколадкою. Чи завжди ти ділишся з своїми дідусем і бабусею?
• Чи допомагаєш своїм дідусеві та бабусі у господарській роботі?
• Чи хоч раз допомагав стареньким перейти дорогу, донести кошик чи підняти якусь річ?
• Якщо ти дуже гарний онук чи гарна онучка, знаки повинні стояти в такій послідовності: ( + + - + + + ). Якщо картина вийшла зовсім протилежна, ти повинен серйозно задуматись над тим, якою людиною ростеш. Якщо ж тільки дещо не співпадає, не засмучуйся. Справу можна виправити, будь тільки уважним до своїх близьких.

    У нашій країні проводиться Всеукраїнська благодійна акція "Милосердя", яка розрахована на адресну підтримку найбільш вразливих категорій населення: пенсіонерів, ветеранів, інвалідів, самотніх непрацездатних громадян за рахунок залучення спонсорської та благодійної допомоги. В нашій школі теж проводилася акція «Серце до серця», всі ви  теж  внесли свій внесок для допомоги людям похилого віку.

Життя вже не раз доводило, що найкращі ліки - доброта. Вона відроджує надію, зміцнює віру, зціляє душу.

Говорити  про милосердя можна багато, а можна реально творити добро своїми повсякденними справами. Усім потрібно берегти літніх людей і піклуватися про їх добре життя на схилі літ.

VІ. Гра.

  Умови гри: якщо людина повинна робити те, що називає вчитель, то учні плещуть у долоні, а якщо ні, то тупочуть ногами.

•    Бути милосердним, щирим.
•    Насміхатися з чужого горя.
•    Допомагати людям похилого віку.
•    Захищати слабкого.
•    Бути завжди ввічливим.
•    Ображати інших.
•    Піклуватися про тварин.
•    Шанувати працю інших людей.
•    Хвалитися, коли зробив добрий вчинок.
•    Шанувати батьків.

•     Діти, а як ви розумієте поняття « допомога», «співчуття», «милосердя»?

VІІ. Творче завдання «Немолоді і молоді»

А ми продовжимо. Але все ж таки обидва покоління можуть жити без проблем і конфліктів. Як це зробити, ми спробуємо вирішити. Зараз ви попрацюєте в групах і виконаєте творче завдання «Немолоді і молоді». Вам потрібно обговорити, чим можуть старі допомогти молодим, і чим молоді можуть допомогти старим. (Учні пишуть на листочкам чим можуть допомогти молоді старим і навпаки і кріплять їх на дерево)

Справді, інколи ми забуваємо про них у щасливі і радісні хвилини. І навіть можемо віддати їх у дім пристарілих. Не завжди доживають свого віку ста­ренькі вдома. Звичайно, різні об­ставини змушують покинути свою домівку і переїхати до будинку при­старілих. Коли людина самотня і за нею ні­кому доглянути – це одна справа. Але, коли діти відмовляються від своїх немічних батька чи матері,- це вже злочин. Рідні діти матері зреклися… Але лю­бов материнська безмірна – «хворе серце, хоч і плаче по ночах, але не шле проклін до порогу дітей»…

Але коли у нас горе, біда, то чомусь ми, таки, завжди повертаємося до батьківського дому, до маминої безмежної доброти. Поки живі мати і батько, бабуся і дідусь, то ніяке зло не страшне для дітей та онуків, бо день і ніч вони складають Богові молитви за своїх дорогих кровинок.

За сучасної зайнятості батьків бабусі у багатьох випадках беруть на себе левову частку турбот і обов’язків, пов’язаних з вихованням онуків.

Від бабусь ми вчимося вишивати, садити і вирощувати квіти, готувати їжу і білити хату, доглядати і вихо­вувати немовлят, працювати в полі, на городі, поратися біля худоби. Бабуся є берегинею багатьох звичаїв й традицій нашого народу.

У зв’язку з цим мені хотілося б звер­нути увагу на одну обставину – на наш моральний обов’язок перед тими, хто безкорисливо передає у спадок свій багатющий досвід і знання. Чи завжди ми віддячуємо їм такою ж любов’ю?

VІІІ. Творча вправа «Палітра спілкування»

З роками зникає багато бажань і по­треб. Але ніколи не згасне, потреба у спілкуванні. Ось що потрібно стар­шим людям, як хліб, як повітря. А чому так часто ми, молоді, їм від­мовляємо?

Найбільше, що необхідно старим – це побільше спілкування.  Спілкування має багато барв, відтінків, воно завжди цікаве і неповторне. А для того, щоб воно було успішним, давайте зараз складемо палітру спілкування з кольорових ниток. (Діти прикрашають сонечко).

ІХ. Вправа «Золоте серце»

І, наостанок, хочеться сказати, що якщо ця розмова змусила вас задуматись і, можливо, пригадати якусь ситуацію нешанобливого ставлення до старих, то сьогодні у вас є шанс розпочати усе по-новому, з чистого аркуша паперу. На дошці ви бачите його. Уявіть, що це – перша сторінка вашого нового життя і ви маєте змогу зробити свій крок доброчинності. Візьміть макет золотавого серця. Напишіть, ті слова бабусям, дідусям і батькам, які до цього часу ви чомусь соромились сказати і прикріпіть до великої книги доброти. (Учні кріплять сердечка у книгу).