Повсякденне життя і духовний світ селян епохи Середньовіччя.

Презентація на тему: «Життя і духовний світ селян в епоху Середньовіччя»Підготувала: викладач історіїПисарчук В. М.

У середньовічному суспільстві з об’єднанням країн усе населення перетворилося на підданих князя, короля, царя. У цей час серед населення виділилося три стани. Зразком станової організації була середньовічна Франція. Першим станом вважалося духівництво. На нього покладався обов’язок молитися, заступатися перед Богом за грішників. Усі світські феодали належали до другого стану — рицарства. Обов’язок рицарів полягав у тому, щоб воювати, захищати короля і його підданих від ворогів. Духівництво і дворянство мали певні привілеї, були звільнені від сплати податків королю. Решта населення (ремісники, купці, селяни) належала до третього стану. Його обов’язком було працювати і своєю працею утримувати два вищі стани. Керівна роль у третьому стані належала заможним городянам.

У період феодальної роздробленості феодали ділилися на сеньйорів і васалів. Заможний феодал віддавав частину своїх земель із селянами дрібним феодалам як винагороду за службу. Власник землі вважався сеньйором (старшим) щодо цих феодалів, а феодали, що одержували від нього землі, були його васалами (підданими).

Орна земля в маєтку поділялася на дві частини: панські поля та селянські наділи. Усе зібране з панських полів повністю надходило в комори феодала. Туди віддавали й значну частину врожаю залежні селяни. У селі налічувалося близько 10–15 дворів, іноді 30–50. Кожна селянська сім’я мала власні знаряддя праці, робочу худобу, будинок. Працюючи на земельному наділі, селянин годував себе і родину феодала. На своїх волах, своїми знаряддями праці він обробляв і свій наділ, і поле свого феодала.

Селяни об’єднувалися в сільські громади, які залежали від феодалів. Громада відала господарськими справами. Для того щоб усі селяни мали однакові умови для господарювання, вона виділяла кожному селянину рівноцінні за якістю ґрунту ділянки землі — наділи. Селяни на зібранні спільно вирішували, коли розпочинати жнива, де і що сіяти. Зазвичай поля засівали однаковими зерновими культурами. Це робилося для того, щоб розпочинати й закінчувати польові роботи одночасно, бо після збирання врожаю нива перетворювалася на загальне пасовище. Кожний селянин міг користуватися луками, лісами, водоймами.

Громада зобов’язувалася підтримувати мир і порядок на своїй території, розшукувати злочинців. Вона намагалася зберегти селянські звичаї, влаштовувала свята й ігрища, розв’язувала суперечки під час поділу сімейного майна. Усією громадою селяни часто чинили опір панові, добивалися обмеження феодальних повинностей. Селяни забезпечували себе, свого пана, його родину, слуг і гостей продуктами сільського господарства, виробами різних ремесел. У помістях були майстерні, де виготовляли зброю, тканини, одяг тощо. Таким чином, усе необхідне для життя селян і феодалів вироблялося у їхньому господарстві.

Ані феодали, ані селяни майже нічого не купували. Лише їздили по сіль і залізо в ту місцевість, де їх видобували і обмінювали на продукти. Торгівля була нерозвинена, адже у всіх маєтках виробляли майже те саме. Тому навіть у феодалів рідко були гроші. Отже, панувало натуральне господарство.

Світогляд селянина формувала насамперед церква. Її відвідування вважалося релігійним і моральним обов’язком вірянина. Мрії та думки вірян були спрямовані на порятунок душі. Усі погляди людини були звернені до Бога. Серед селян були поширені й давні — дохристиянські уявлення про світ. Вони відображалися в міфології і народній творчості щодо походження Землі, Всесвіту, явищ природи. Селяни зберегли давні уявлення про рослини, тварин, духів, які нібито управляють світом. Існували численні обряди. Участь у цих дійствах, вірили люди, захищала від несприятливих впливів. Поширені були також вірування в «нечисту силу», здатну заподіяти лихо.

У селян формувалися і удосконалювалися морально-етичні норми. Основними складовими народної моралі споконвічно були повага до праці; ствердження ідеалів добра, краси, цінності людських взаємин, знання свого родоводу. Цінність людини визначалася насамперед її ставленням до праці. Навіть народження дитини сприймалося як поява нового трудівника чи трудівниці. Вже з малих років дітей залучали до посильної праці. Засуджувалися пияцтво, лінощі, нещирість, злодійство, жадібність.

Селянські будинки були здебільшого дерев’яними, а дахи солом’яними. Траплялися хати з дерев’яних каркасів, наповнених та обмазаних глиною. На півдні Європи селянські житла будували з каменю. Найбідніші селяни тулилися в землянках. У селянській хаті було дві кімнати й горище, де іноді облаштовували сіновал. Двері йшли в єдину житлову кімнату, а інша — використовувалася як комора. У будинках селян не було вікон, тому в них завжди панувала темрява. Більшість хатин були курними й обігрівалися за допомогою відкритого багаття та диму. Часто під одним дахом з людьми зимувала й худоба.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!