Позакласний захід "Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературі"

 

 

 

 

 

 

Позакласний захід

 

«Біблійні сюжети та мотиви в українській та світовій літературі»

 

Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературі

 

Біблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі.

Від найдавніших часів мистецтво і література черпають із Біблії теми й сюжети, мотиви й образи, переробляючи та переосмислюючи їх відповідно до проблем свого часу. У XIII-XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Григорія Сковороду і Тараса. Шевченка, Данте і Шекспіра, Пантелеймона Куліша і Лесю Українку, Івана Франка та Дж. Байрона. І це ще не весь перелік тих світочів літератури, яких  Святе Писання  надихало шукати правду та світло, вічну красу та любов, чистоту і смирення,  спонукало черпати з її бездонних глибин життєдайну силу для нового, кращого майбутнього.

І сьогодні у нас з вами є чудова нагода познайомитися по-ближче з творами світової літератури різних країн, автори яких зверталися до біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи. Розпочнемо з українських письменників і поетів.

Ще Давня українська література щедро використовувала цитати з Біблії, вдавалася до біблійної стилістики та образів. «Повість врем’яних літ» - перша в Київській Русі пам’ятка, яка висвітлює події, що відбувалися на наших територіях до утворення Київської Русі та за часів правління перших князів.

Починається повість біблійними оповідями про «світовий потоп» і розподіл землі між синами Ноя. Основну увагу літопис приділяє Яфетовим володінням, бо від племені Яфета походять і слов’яни.

У вступній частині «Повісті» розповідається про народи, які пригнічували слов’ян ще на Дунаї.

Нестор розповідає легенду про апостола Андрія, його подорож по Дніпру, пророкування на Київських горах, де мав бути збудований Київ.

І взагалі, у цій пам’ятці приділяється багато уваги цитуванню Святого Письма. 

 

•          А наш відомий філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію  своєю "возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори. Сковорода утверджував Біблію як джерело знань, мудрості, вікового досвіду пояснення і пізнання світу. Тому закликав людину пізнати себе і піднести себе над світом марноти і глупства, розкрити в собі мудрість, бо мудрість – це  Бог .Він бачив складність і заплутаність біблійних текстів, однак захоплювався їх великою внутрішньою силою, образністю і поетичністю, увагою до людини... Сковорода відчував і проголошував себе справжнім християнином. Почуймо рядки з його твору.

 

Блаженний той, хто уникає справ земних,

Як давнє плем’я християн,

І серце хто виховує чеснотами

Й очищує Святим Письмом.

Не знає в серці він гірких терзань журби,

Його не мучить жоден страх,

Ні чорна заздрість зубом нищівним своїм,

Ні хтивість не гризе лиха.

У спокої проводить він приємно час

І в мирі із небесними.

                               Г.Сковорода

 

Звісно ж, що великий талант  нашого легендарного Кобзаря також не міг  обминути вічних духовних істин Святої Книги. З неї він брав вислови і мотиви, які по-своєму переробляв. Згадки про зацікавлення Шевченка Біблією восени 1845 року є в його листуванні та в спогадах сучасників. У листі до Аркадія Гавриловича. та Н. Я. Родзянко від 23 жовтня 1845 року Шевченко писав, що в Миргороді він через хворобу «жодного разу ще не виходив з кімнати, і до цього ще немає що читати. Якби не Біблія, то можна б збожеволіти… Спробував було вірші писати, але така погань полізла з пера, що соромно в руки взяти… Дочитую Біблію, а там… а там… знову почну».

Так народився поетичний цикл Тараса Шевченка, написаний у грудні 1845 року, що складається із десяти переспівів під назвою «Давидові псалми», Вони є не лише високохудожніми переспівами пісень-молитов, а й своєрідними заповітами рідному краю. Шевченкові псалми — це роздуми про життя, світ, про своє місце в житті, а головне — про свій народ, рідну землю, на якій треба відродити Божі заповіді. Переосмислюючи образ Давида, Т. Шевченко утверджує думку про необхідність усвідомлення кожною людиною внутрішньої свободи. Поет закликає наслідувати приклад  Давида і здійснити правий суд над гнобителями, звільнитися від несправедливості й тиранії.

 

 

 

 

 

 

 

Тарас Шевченко

ДАВИДОВІ ПСАЛМИ

1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він,
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє,
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,
Як той попіл над землею
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злії з домовини,
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.

 

53.

Боже, спаси, суди мене
Ти по Своїй волі.
Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи.
Бо на душу мою встали
Сильнії чужії,
Не зрять Бога над собою,
Не знають, що діють.
А Бог мені помагає,
Мене заступає
І їм правдою Своєю
Вертає їх злая.
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.

 

 

У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава 35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.

ІСАІЯ. ГЛАВА 35

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш,

Мов Іорданові святиє

Луги зелені, береги́!

І честь Кармілова і слава

Ліванова, а не лукава,

Тебе укриє дорогим,

Золототканим, хитрошитим,

Добром та волею підбитим,

Святим омофором своїм.

І люде темнії, незрячі,

Дива Господнії побачать.

 

Чимало біблійних образів і сюжетів є в драматичному доробку Лесі Українки. Глибокий інтерес до історії християнства, до його витоків, особливо до особи Ісуса Христа, Леся Українка пояснювала прагненням самій відчути "пахощі" древніх епох, прочитавши й осмисливши Святе Письмо, оскільки "на чужу інтерпретацію вона не могла і не хотіла покладатися" . Згадаймо  такі її твори, як "Вавілонський полон", "На руїнах", "В катакомбах" тощо,  де розкривається тему націоналного пробудження і визволення народу та  ідея особистої, а відтак і суспільної свободи.

 "Одержима" – саме таку назву має перша драматична поема письменниці, яка написана на основі біблійної історії останніх днів земного життя Іісуса Христа, образ якого  по-новому осмислений авторкою. Словами Міріам вона дорікає всім тим, хто дозволив розіп'яти Ісуса, не врятував його, знаючи, що за це її заб'ють камінням. Ось рядки з поеми про Ісуса Христа:

Годівлю дав юрбі, тілам і душам,
всім дав спокій, а сам у сій пустелі
пасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому спочинку…
Який він одинокий, Боже правий!
Невже йому не можна помогти?
Невже він завжди буде одинокий?
“Месія прийде в славі світ судити” –
так сказано в пророцтві.

 

Іван Франко у поемі «Мойсей» також використав біблійний сюжет. Сорок років Єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю він зневіряється і втрачає оптимізм – у високу світлу мрію вірить лише провідник народу Мойсей.

Основною думкою твору є віра автора в невичерпні сили народу. Незважаючи на тяжкі поневіряння, український народ буде щасливим в майбутньому.

 

У ХХ сторіччі Біблія в нашій країні була забороненою книгою. Але, незважаючи на всі заборони, сучасна українська література зберегла традицію звертання до Біблії, використання її вічних тем, мотивів та образів.

Видатна сучасна поетеса Ліна Костенко у книжці «Вибране» (1989) вмістила цикл «Давидові псалми». Поетеса підводить читачів до висновку: людина залишається справжньою людиною тільки тоді, коли не піддається спокусам, зберігає людську гідність, не торгує совістю. Поетеса пристрасно молить Бога:

Врятуй мою душу, Боже…

Прикрий мою душу,

Боже, щитом малим і великим!

 

 

Поет Дмитро Павличко видав книгу «Покаянні псалми», вірші якої глибоко пов’язані з текстами Біблії. У «Покаянних псалмах» людина постає перед Богом зі словами гіркої спокути за відступництво від Божих заповідей, вона знову, як євангельський Блудний Син, повертається до Бога.

 

До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися також представники зарубіжної літератури. Зокрема, Оноре де Бальзак у творі "Ісус Христос у Фландрії", польський письменник Генрік Панас у романі "Євангеліє від Іуди".

На основі біблійних сюжетів була написана найвидатніша епічна поема Джон Мільтона “Втрачений рай”, опублікована у 1667  році. В ній розповідається про падіння Люцифера та гріхопадіння Адама і Єви, Мільтон показує, що люди, вийшовши з раю і втративши тих ідилічних щасливих умов, в яких вони жили до «гріхопадіння», вступили в новий, вищий період свого розвитку. Безтурботні мешканці «божого саду» стали мислячими, працюючими, розвиваючими людьми.

 

 

«Про найдавніший людський той Непослух

І древа забороненого плід.

Що смак його на землю смерть накликав

І лихоліття, і утрату Раю,

Аж до великого пришестя Мужа,

Що нам Едем поверне, - заспівай,

Благословенна Музо. Як колись

В Народі обраному Пастуха

Ти на горі Синаї научила

Розповісти, як поставав сей світ…»

Святе Писання було невичерпним джерелом глибоких філософських роздумів та образів також у творчості Джорджа Гордона Байрона. Біблійна історія про царя Саула та співця Давида стала основою для написання твору «Мій дух як ніч...». Саул — іудейський цар, який жив у XV столітті до н. е. Давид — пастух, котрий під час війни ізраїльтян з філістимлянами не побоявся вступити у двобій із велетнем Голіатом і переміг його не мечем, а «силою духу» — в ім’‎я Бога. За давньою легендою, Давид був юнаком, «який умів грати, був чоловіком хоробрим і войовничим, розумним у словах і вчинках». З'явившись при дворі царя Саула, він розважав його грою на арфі. Байрон із тонким психологізмом розкрив суперечливість душі людини, її залежність від темних, злих сил і водночас природне прагнення до добра, світла, ідеалу.

 

Мій дух як ніч. О, грай скоріш!
Я ще вчуваю арфи глас,
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останній час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить віщий спів.
Як є сльоза, вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Давно вже в ньому вщерть образ,
Як не поможе спів, воно
Од мук тяжких порветься враз!

У п’єсі "Каїн" Байрон  самобутньо висвітлює біблійну легенду про Каїна та Авеля, висловлює свою рефлексію над темою гріха та відповідальності, навіюючи читачеві роздуми над вічними питаннями. Почуймо невеличкий фрагмент із твору.

А н г е л
О, Каїне! Що заподіяв ти?
Невинна кров до господа волає.
Ти проклятий землею, що отверзла
Свої вуста, щоб цю прийняти кров.
За труд тяжкий вона тобі віднині
Не дасть плодів. Віднині ти на світі –
Бурлака безпритульний.

А н г е л
Ти був з дитинства впертий і жорсткий,
Як грунт, який повинен обробляти,
А брат – сумирний, лагідний, покірний,
Як вівці стад, які він випасав.
 

К а ї н
Я був зачатий в дні гріхопадіння,
Коли батьки тужили ще за раєм
І мати не позбулась влади змія.
Я син гріха, та я не прагнув жити,
Не сам створив свій темний дух; якби,
Хоча б ціною власного життя,
Я міг у смерті випрохати брата…
Невже не прийме смерть цієї жертви?
Хай встане він, а я зроблюся мертвим.
Він був миліший богові; нехай же
Він знов життям наповниться, а я
Позбавлюся його тяжкого гніту!

А н г е л
Ти мусиш жити. Гріх твій – незгладимий.
Іди, відбудь свої убогі дні
І більше не затьмарюй їх гріхами.

 

Було б несправедливим не згадати відомого казкаря, що подарував дітям всього світу такі відомі казки як «Гидке каченя», «Соловей», «Снігова королева», «Дюймовочка» тощо. Так, … мова йде про Ганса Крістіана Андерсена.

 Сором’язливий і скромний, який не володів міцним здоров’ям і привабливою зовнішністю, а також задовольнявся малими доходами, Андерсен був людиною, яка по-особливому відчувала Бога і вміла дякувати Йому з дитячою простотою, усвідомлював свою велику залежність від Творця. В одному з листів він пише: «Боже, дай мені сили! Я відчуваю, як велика і священна місія поета, якому дана можливість говорити тисячам! Тільки б я завжди діяв як повинно, створював би одне добре, гідне! Господи! Не дай мені ніколи написати слово, в якому я не міг би дати Тобі звіту!».

Християнськими мотивами просякнуті більшість творінь Андерсена. Прочитайте, наприклад, «Ромашку», де проста квітка вчить читача бути задоволеним і вдячним Творцеві, не заздрити ближнім, жертвувати собою заради іншого. А в казці «В Судний день» зображується душа, що постала перед Богом і осягає глибокий сенс своєї нікчемності та Божої благодаті.

 

Примітно, що за радянських часів з творів Андерсена перекладачі ретельно вискрібали всі біблійні цитати, будь-які згадки про Бога, даючи зрозуміти читачеві, що в його казках немає ніяких християнських мотивів. Насправді ж казки були для Андерсена містком зі світу земного у світ небесний. Може, для когось буде новиною, що в найвідомішій казці – «Снігова королева» – Герда проникає в замок Снігової королеви, читаючи молитву «Отче наш». А про квітучі троянди на противагу крижаній безживності взагалі розказано в віршах: «Троянди цвітуть… Краса, краса! Скоро побачимо ми немовляти Христа». Бабуся Кая і Герди читає голосно Євангеліє, вимовляючи: «Якщо не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне!». Та і як не побачити в цій казці смертельну сутичку добра і зла, де добро в образі слабких дітей перемагає, здавалося б, неприступне зло, втілене в образі Снігової королеви!

 

Підсумовуючи вищесказане, зрозуміло одне. Біблія – це та Вічна і Особлива Книга, яка у всі віки була джерелом натхнення для створення різних творів мистецтва, музики, літератури.  І нині ця Свята Книга не втратила свого вагомого значення для людства. Не втратить свої важливості вона і в майбутньому. Тому ще довго будуть звертатися митці різних країн до до глибоких біблійних мотивів, аби  знайти відповіді на вічні питання. Питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть,