Позакласний захід "Фізики на грошових купюрах"

ТЕМА ЗАХОДУ: «ФІЗИКИ НА ГРОШОВИХ КУПЮРАХ»

МЕТА ЗАХОДУ:

НАВЧАЛЬНА: познайомити учнів з життям і діяльністю вчених, чиї портрети розміщені на грошових купюрах, показати найособливіші риси їхнього світосприйняття, сформувати правильне уявлення про характер наукової праці вчених.

РОЗВИВАЛЬНА: розвивати інтерес до фізики як науки, її історії, до читання додаткової літератури, розвивати пізнавальні здібності учнів.

ВИХОВНА: виховувати цілеспрямованість,  упевненість у собі, вміння та навички міркувати, свідоме ставлення до здобуття знань, почуття гордості за досягнення людського розуму.

ОБЛАДНАННЯ: мультимедійна презентація, виставка книжок, журналів про життєдіяльність вчених, портрети вчених, стінгазета «Подвиг в ім’я науки», мультимедійний проектор, комп’ютер.

 

 

ВСТУПНЕ СЛОВО ВИКЛАДАЧА

Фізика - це дивна наука, адже вона допомогла зрозуміти безліч явищ і закономірностей світу. Вона у своїх відкриття спиралася на закони інших наук, а саме математики, хімії, біології, географії, геології, астрономії. А сьогодні ми будемо вести мову про зв'язок фізики з економікою. Як, на вашу думку, пов’язані ці дві науки?

ВІДПОВІДІ УЧНІВ

Світ грошей різноманітний. Відійшли у минуле часи, коли право бути зображеним на грошових купюрах належало виключно першим особам держави. Для вшанування пам’яті видатних земляків, відзначення внеску вчених у розвиток фізики їхні портрети розмістили на своїх грошових купюрах багато країн світу.

Сьогодні ми відкриємо по-новому для себе вчених, які були удостоєні такої честі,  познайомимось з їхнім особистим життям.

Отож, розпочнемо нашу зустріч.

 

ВИКЛАДАЧ

Першій банкноті з портретом вченого-фізика вже 139 років!!! Це 50-доларова купюра, на якій був зображений БЕНДЖАМІН ФРАНКЛІН. Причому це не єдина американська банкнота з його портретом: найвідомішій з них - 100-доларовій – виповнилося 99 років. За свою історію вона декілька разів змінювала свій вигляд.

Хто ж він  Бенджамін Франклін?

 

УЧНІ

Один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон. Один з лідерів війни за незалежність США. Один із розробників дизайну Великої Державної Печатки США (Великої печатки).

Бенджамін Франклін — єдиний з батьків-засновників, хто скріпив своїм підписом всі три найважливіші історичні документи, що лежать в основі утворення Сполучених Штатів Америки як незалежної держави: Декларацію незалежності США, Конституцію США і Версальський мирний договір 1783 року (Другий Паризький мирний договір), що формально завершив війну за незалежність тринадцяти британських колоній у Північній Америці від Великобританії.

За винятком, можливо, Джорджа Вашингтона, це найвідоміша людина в Америці. Один із «батьків-засновників США».

А за межами рідної країни Б. Франклін більш відомий як дослідник природи блискавок і вчений, який запропонував власні пояс­нення природи електричних явищ.

 

КОРОТКА БІОГРАФІЯ

Бенджамін Франклін народився 17 січня 1706 року в Бостоні. Був 15-ою дитиною в сім'ї (всього 17 дітей) емігранта з Англії Джозайя Франкліна (1652-1745) - ремісника, що займався виготовленням мила і свічок. Коли хлопчику виповнилося вісім років, батько віддав його на навчан­ня до середньої школи. Він мріяв, що йо­го син зробить кар'єру священнослужите­ля, убезпечивши себе тим самим від важкої й виснажливої фізичної праці. Та на жаль, грошей у нього вистачило тільки на два роки навчання. З 10 років майбутній учений допомагав батькові в йо­го майстерні, а згодом почав працювати в друкарні старшого брата Джеймса. Крім вивчення типографської справи, Бен за­хопився написанням балад. Твори так до­бре розкуповували, що брат замовляв їх один за одним. Батькові зовсім не подо­балися захоплення сина: «Усі поети рано чи пізно стають жебраками або волоцюга­ми». І все-таки марнолюбство юнака було задоволено. Коли брат почав видавати та друкувати свою газету “The New England Courat”, 16-річний Бен ночами (він знав, що ні батько, ні брат не дозволять йому ста­ти її автором) складав листи від імені якоїсь вдови Сайленс Догуд і вранці просовував їх під двері друкарні брата. Ці листи (16 штук), у яких містилася їдка сатира на суспіль­ні звичаї, подана як міркування немолодої жінки про своє життя, викликали захоплен­ня у читачів. Брат спочатку був задоволе­ний успіхами анонімного автора, але коли Бен, не втримавшись, зізнався у своєму ав­торстві, сильно розлютився. Джеймс вигнав Бена з друкарні, повчаючи, що не варто за­охочувати своє самолюбство так відкрито.

У 17 років Бенджамін виїхав з Бостона до Філадельфії. У нього не було ані грошей, ані знайомих, але незабаром він знайшов роботу в одній з друкарень Філадельфії. За рік чутки про здібності, чудові знання дру­карської справи та освіченість молодої лю­дини (у місті було мало людей, у яких Бен не позичав би книг для читання) дійшли до губернатора Пенсільванії — сера Вільяма Кейта. Губернатор запропонував молодо­му друкареві поїздку до Лондона. У Лондо­ні Бенджамін прожив три роки, а потім по­вернувся до Філадельфії й заснував власну друкарню. Вільний час він витрачав на са­моосвіту, щоби згодом стати однією з найосвіченіших осіб свого часу (самостійно вивчив латину, французьку, італійську, іс­панську мови).

Діяльність Бенджаміна Франкліна як політика, громадського та державного ді­яча починається з видання ним «Пенсіль­ванської газети» (1729 - 1748) і  щорічника  «Альманах  бідного  Річарда» (1732 – 1758) – календаря практичних порад, цікавих оповідок, афоризмів.

У Філадельфії він заснував першу в англій­ських північноамериканських колоніях пу­блічну бібліотеку (1731), Пенсільванський університет (1740), Американське філософське товариство (1743), Філа­дельфійську академію (1751). Наступні роки служив секретарем у Пенсільванській асамб­леї, поштмейстером спочатку Пенсільванії, а потім і всіх північноамериканських колоній. 1754 року Бенджамін Франклін був од­ним з ініціаторів скликання першого кон­гресу представників північноамерикан­ських колоній в Олбані, де запропонував план об'єднання колоній. Упродовж май­же 20 років Франклін представляв інтереси майбутніх Сполучених Штатів у Лондоні, ви­ступав фактично послом ще неіснуючої дер­жави. Незабаром після повернення 1775 ро­ку до Філадельфії його було призначено радником генерала Джорджа Вашингтона і членом комітету з розробки Декларації не­залежності. За сприяння та участі Франкліна були укладені американсько-французький договір 1778 про союз і Версальський мир­ний договір 1783 року,  за яким Великобританія визнала незалеж­ність США. 1785 року Бенджамін Франклін був обраний президентом Законодавчих зборів штату Пенсільванія. Брав участь у ро­боті Конституційного конвенту зі складання Конституції США 1787 року. 12 лютого 1790 року Франклін підписав пам'ятну записку Конгресу із закликом про скасування раб­ства. Помер Бенджамін Франклін 17 квітня 1790 року у Філадельфії. На його похорон у Філадельфії зібралося близько 20 тис. чоловік.

 

 

ВИКЛАДАЧ

Перейдемо до іншої сторони життя Франкліна, до наукової. Фізикою він займався лише сім років – з 1747 по 1753 рік. Чим ми завдячуємо цьому вченому?

УЧНІ

НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ:

•                  запровадив у науку поняття і позначення позитивного і негативного заряду;
•                  ввів поняття «батарея», «конденсатор», «провідник», «заряд», «розряд»;
•                  пояснив принцип дії лейденської банки – прообраз сучасного конденсатора, встановивши, що головну роль у ній відіграє діелектрик, що розділяє електропровідні обкладки;
•                  встановив тотожність атмосферної і одержуваної за допомогою тертя електрики і навів доказ електричної природи блискавки;
•                  встановив, що металеві вістря, з'єднані з землею, знімають електричні заряди з заряджених тіл навіть без зіткнення з ними і запропонував у 1752 році проект блискавковідводу;
•                  висунув ідею електричного двигуна і продемонстрував «електричне колесо», що обертається під дією електростатичних сил;
•                  вперше застосував електричну іскру для вибуху пороху;
•                  зібрав дані про штормові вітри (норд-ости) і запропонував теорію, що пояснює їхнє походження;
•                  отримав патент на конструкцію крісла-гойдалки;
•                  винайшов економічну малогабаритну піч для дому (1742) (назви: піч Франкліна або Пенсільванський камін);
•                  удосконалив скляну гармоніку;
•                  винайшов біфокальні окуляри (1784), в яких можна добре бачити об'єкти як зблизька, так і віддалені;
•                  за його участю були проведені вимірювання швидкості, ширини і глибини Гольфстріму, і цю течію, назву якій дав Бенджамін Франклін, було нанесено на карту (1770).

Будучи пошт-директором, він звернув увагу на скарги, що поштові пакети, які висилаються з Фалмуту в Нью-Йорк, йшли на два тижні довше, ніж звичайні торгові судна з Лондона до Нью-Порта (місто розташоване дещо східніше Нью-Йорка). Виявилося, що виною тому був Гольфстрім. Поштовими суднами командували англійські моряки, незнайомі з цією течією, а торговими суднами - американські моряки, які змолоду брали участь у морських промислах біля берегів Америки. За наполяганням Франкліна моряки стали наносити свої спостереження на карти, результатом чого стала перша карта Гольфстріму.

 

УЧЕНЬ

Оцінка його життєдіяльності:

• З листа Робесп'єра, адресованого Б. Франкліну: «Ви славнозвісний вчений світу ...».
• Дейл Карнегі: «Якщо ви хочете отримати чудові поради про те, як поводитися з людьми, керувати самим собою і вдосконалювати свої особисті якості, прочитайте автобіографію Бенджаміна Франкліна - одну з найбільш захоплюючих історій життя».
• Напис на могилі: «Він відібрав блискавку у небес і владу у тиранів»

 

ВИКЛАДАЧ

Розглянемо деякі цікаві факти, пов’язані з Бенджаміном Франкліним.

 

УЧНІ

•                  Після того, як у 1760 році Франклін установив перший громовідвід на будинку купця Веста в Філадельфії, Євро­па і Америка поділилися на два табори — запеклих при­хильників громовідводу і не менш запеклих його ворогів. У Парижі в ті роки навіть жіночі капелюшки шили з гро­мовідводами.

У той же час буржуа де Візері, який поставив на своєму будинку громовідвід, зазнав лютих нападок від  сусідів,  які  врешті-решт  подали  на  нього  до  суду. Це   було   вже   1780   року.   Процес   тривав   чотири   роки. Захищав громовідвід нікому тоді ще невідомий адвокат Максімільєн  Робесп'єр.  Саме з цього процесу почалася його величезна популярність. На боці тих, хто заперечував громовідвід,   експертом  виступав   Жан-Поль   Марат. До речі, Марат     був  відомим письменником-популяризатором; йому  належать три  книжки  з електрики — одні з найперших.

Зрештою де Візері виправдали.

У Філадельфії 1782 року було встановлено 400 громо­відводів. Покрівлі всіх громадських будівель, за винят­ком готелю французького посольства (Франція громовід­від офіційно не визнавала), були увінчані металевими штирями. Під час шаленої грози 27 березня 1782 року саме в будинок-виняток вдарила блискавка. Готель част­ково був зруйнований, а французький офіцер, що мешкав у ньому, убитий.

Після цього випадку, що набув широкого громадського розголосу, громовідводи було встановлено вже на всіх будівлях.

•                  Серед своїх сучасників Франклін – найчарівніший і найосвіченіший. Атлетичної будови, веселун та оптиміст. Він завжди був оточений цікавими і впливовими людьми – дипломатами, вченими і вродливими жінками.

•                  Він передбачив появу кріоніки - науки, що вивчає збереження людей, ембріонів або тварин при низьких температурах (як правило при температурі кипіння рідкого азоту -196°С) до настання біологічної смерті.
•                  Рішенням Всесвітньої Ради Миру ім'я Франкліна включено в список найбільш видатних представників Людства.

Франкліну належать декілька найвідоміших афоризмів:

•               «Время – деньги»,
•               «Человек иногда более щедр, когда у него мало денег, чем когда их много; может быть, чтобы не дать подумать, что у него их нет вовсе…»,
•               «Лень делает всякое дело трудным»,
•               «Лучший способ избавиться от надоедливого гостя – дать ему денег взаймы»,
•               «Нельзя помочь тому, кто не желает слушать советы»,
•               «Труд – отец счастья»,
•               «Знание бывает двух видов. Мы сами знаем предмет – или же знаем, где найти о нем сведения»,
•               «Будь вежлив со всеми, общителен с многими, фамильярен с некоторыми».

 

 

ВИКЛАДАЧ

Тепер розпочнемо подорож країнами Європи. Першою країною на нашому шляху буде Великобританія. Вона розмістила на своїх банкнотах двох вчених, один з них – сер ІСААК НЬЮТОН  - фізик, математик, один із творців класичної фізики. Президент Лондонського королівського товариства з 1703 по 1727 рік.

Його портрет зображений на купюрі номіналом 1 фунт 1990 року випуску.

Які ж відкриття зробила ця геніальна людина?

 

УЧНІ

•                  У 1687 р. видав свою працю «Математичні начала натуральної філософії», в якій сформулював основні закони динаміки, що стали основою класичної механіки. «Я не досягнув би наукових висот, як би не стояв на плечах у гігантів», - так оцінив свої відкриття Ньютон.
•                  Відкрив закон всесвітнього тяжіння (у 19 років), створив теорію руху небесних тіл.
•                  Відкрив явище дисперсії світла, дослідив інтерференцію, дифракцію світла.
•                  Розвивав корпускулярну теорію світла.
•                  Створив перший дзеркальний телескоп  (1668 р.)
•                  Розробив інтегральне, диференціальне числення.

 

ПЕРЕГЛЯД ВІДЕОФРАГМЕНТУ

 

ВИКЛАДАЧ

Якою ж людиною був Ісаак Ньютон? Історія зберегла багато цікавих фактів з біографії вченого. Його життєвий шлях був досить тернистим. Батько помер ще до народження сина. Ісаак був кволою дитиною і ніхто не вірив у те, що він житиме. Коли йому було три роки, мати вдруге вийшла заміж і віддала сина на виховання бабусі. Першу науку Ісаак проходив у сільській школі, а в 12 років вступив до найближчої міської школи. Щоб оплачувати навчання, він чистив одяг багатіям. Спочатку навчався погано, був слабким, однокласники називали його нікчемою, павучком, а одного разу побили так, що він знепритомнів. І він вирішив перевершити своїх кривдників у навчанні - незабаром став найкращим учнем у класі.

Познайомимось з іншими цікавими фактами з біографії вченого.

 

УЧНІ

•   У дитинстві Ньютон любив будувати складні механічні іграшки, моделі водяних млинів, самокати, водяні та сонячні годинники. Першим його фізичним експериментом був дослід з визначення сили вітру під час бурі, вимірюючи дальність свого стрибка у напрямках «за» і «проти» вітру.
•   У 1666 р. він відкрив закон всесвітнього тяжіння, але світ про це дізнається тільки через 20 років: в характері вченого була одна дивина – не любив друкувати свої роботи. Одного разу вона обійшлася йому дуже дорого. У 1692 р. маленька собачка Ньютона Алмаз під час відсутності хазяїна перекинула свічку на стос рукописів, які згоріли дотла. Вчений був на межі психічного захворювання, деякий час не міг працювати.
•   Ісаак Ньютон не боявся проводити деякі експерименти на собі. Свою гіпотезу про те, що  ми бачимо внаслідок тиску світла на сітківку ока, він перевіряв таким чином: вирізував із слонової кістки тонкий вигнутий зонд, запускав його собі в око і давив ним на задню стінку очного яблука. Кольорові спалахи і круги, які виникали при цьому, підтвердили припущення.
•   Коли за великі заслуги наукові заслуги Ньютона було вшановано звання лорда, він був змушений 26 років нудьгувати на засіданнях цієї палати. Слово Ньютон попросив лише один раз, та й то, щоб отримати дозвіл закрити вікно.
•   З 1699 року він очолював Монетний двір (створив систему розпізнавання фальшивих монет).
•   Ньютон був глибоко віруючою людиною. Він навіть припустив, що найймовірніша дата кінця світу і пришестя Христа – 2060 рік.

 

ВИКЛАДАЧ

Ньютон у житті завжди був зосередженим, дивакуватим.  Про що свідчать наступні факти.

 

УЧНІ

•               У нього були два улюбленці: коти - один малий, другий великий. Щоб раз у раз не відкривати їм двері кабінету, він у дверях зробив дві дірки – велику й малу.
•               Малиновий колір був його улюбленим  кольором. В останні роки життя його оточували речі саме такого кольору: малинові штори, малинова ковдра англійської вовни на ліжку, малиновий балдахін, малинові шпалери і портьєри, малиновий диван-канапе.
•               Одного разу він запросив на обід свого друга, той прийшов вчасно. Кухарка накрила стіл на дві персони. Друг чекав Ньютона і, оскільки це було не вперше, вирішив пожартувати. Він з’їв обидві порції і пішов, попросивши прибрати зі столу. Ісаак ще довго працював, але через деякий час з’явився на обід. Він був дуже здивований тим, що побачив. Подумавши, сказав: «Все пам’ятаю, що робив, а ось як обідав, не пам’ятаю. Дивно, адже разом зі мною ще хтось їв».
•               Одного разу Ньютон готував сніданок, але замість яйця укинув у кип’яток годинник і довго чекав, поки звариться, аж поки слуга не помітив, що яйце в руці вченого.

 

ВИКЛАДАЧ

У повсякденному житті він завжди дотримувався суворого режиму і дуже рідко хворів. У 80 років захворів на кам’яну хворобу, невиліковну на той час. Помер Ньютон у віці 84 років, похований у Вестмінстерському абатстві, де ховають видатних і коронованих осіб Англії. На пам’ятнику вибито напис: «Тут спочиває сер Ісаак Ньютон, дворянин, який майже божественним розумом першим довів з факелом математики рух планет, шляхи комет і припливи океанів. Він досліджував різноманітність світлових променів і різні властивості кольорів, які при цьому з'являються, про що раніше ніхто не підозрював… Нехай смертні радіють, що існувала така прикраса роду людського».

 

ВИКЛАДАЧ

Інший геніальний англійський вчений, чий портрет розміщений на купюрі номіналом 20 фунтів (1993 року випуску), МАЙКЛ ФАРАДЕЙ – основоположник вчення про електромагнітне поле. У правій частині банкноти – його портрет, в лівій – Фарадей, що читає різдвяну лекцію.

Хоча Фарадей отримав скромну формальну освіту і слабо знав вищу математику, зокрема математичний аналіз, він був одним з найвпливовіших вчених в історії; історики науки ставляться до нього як до найкращого експериментатора в історії науки.

УЧНІ

Народився Фарадей у 1791 році у сімї лондонського коваля. Він отримав тільки початкову освіту, яка полягала у навчанні читанню, письму і початкам арифметики. З 12 років він працював учнем у книжковій крамниці та палітурній майстерні Рібо. Працюючи тут, Фарадей жадібно і багато читав, намагаючись заповнити прогалини своєї освіти.  Одного разу містер Денс, член Лондонського королівського товариства, здивувався, дізнавшись, що Майкл закінчує вивчення останнього номера серйозного наукового журналу «Хімічний огляд», запропонував йому прослухати курс лекцій свого товариша Гемфрі Деві – винахідника безпечної лампи для шахтарів. Ця зустріч і визначила подальшу долю майбутнього вченого. Фарадей відвідав чотири лекції вченого, ретельно законспектував і зробив їх у вигляді книги. Надіслав цей конспект Деві із проханням узяти на роботу в Королівський інститут. Деві звернувся за порадою до свого приятеля. Той відповів: «Запропонуй йому мити скляний посуд. Якщо погодиться, значить із нього буде толк, якщо ні, то нічого путнього не вийде». Деві так і вчинив. Це і дало йому право в кінці життя стверджувати, що найбільшим його відкриттям стало відкриття Фарадея.

Про відкриття Майкла Фарадея, дізнаємось з відеофрагменту.

 

ПЕРЕГЛЯД ВІДЕОФРАГМЕНТУ

ЙОГО ВІДКРИТТЯ:

1.               протягом 10 років намагався «перетворити магнетизм в електрику», дослідження завершилося відкриттям явища електромагнітної індукції;
2.               першим запропонував уявлення про електричне і магнітне поле, ввів поняття «силові лінії»;
3.               досліджував електроліз, відкрив його закони, ввів терміни: «іон», «катод», «анод», «електроліт»;
4.               відкрив парамагнетизм і діамагнетизм;
5.               створив модель електродвигуна;
6.               вдосконалював маятники.

 

ВИКЛАДАЧ

В особистому спілкуванні знайомі Фарадея завжди, до кінця життя вченого відзначали його скромність, доброзичливість і людську чарівність.

Жан-Батист Дюма, відомий хімік і політик:

Кожен хто знав його — я твердо переконаний — бажав би тільки наблизитися до тої моральної досконалості, яка, мабуть, була дана Фарадею від народження. Це була якась благодать, в якій він черпав сили для своєї кипучої діяльності, будучи одночасно гарячим проповідником істини, невтомним художником, людиною, сповненою привітності і веселості, найвищою мірою гуманним і м'яким у приватному житті… Я не знав людину, яка була б більш гідною любові та поваги, ніж він, і втрата якої коштувала б щирішого жалю.

Джеймс Клерк Максвелл:

Спосіб, яким Фарадей використовував свою ідею силових ліній, щоб координувати явища електромагнітної індукції, доводить, що він був математиком високого порядку — одним з тих, у кого математики майбутнього можуть черпати цінні та плідні методи.

 

Герман фон Гельмгольц:

До тих пір, поки люди користуються благами електрики, вони завжди будуть з вдячністю згадувати ім'я Фарадея.

 

Вільям Томсон:

Надзвичайна швидкість і жвавість відрізняли його. Відблиск його генія оточував його якоюсь особливою, сяючою аурою. Виразно кожен відчував цю чарівність — будь то глибокий філософ або проста дитина.

 

Альберт Ейнштейн:

З часу обґрунтування теоретичної фізики Ньютоном найбільші зміни в її теоретичних засадах, іншими словами, в нашому уявленні про структуру реальності, були досягнуті завдяки дослідженням електромагнітних явищ Фарадеєм і Максвеллом.

 

Петро Капиця:

З усіх теоретичних стежок, стежка Бора була найбільш значимо.

 

УЧНІ

Ось такий цікавий випадок трапився в житті Фарадея. Його дослідами захоплювалися, не розуміючи їхньої практичної значимості для всієї цивілізації. «Ну і яка в цьому користь?» - запитували з іронією після однієї з публічних демонстрацій Фарадеєм одного з його нових експериментів. «А яка користь в немовляті?» - впевнено відповідав вчений, - Коли-небудь він виросте!» Одного разу канцлер казначейства відвідав Інститут і у супроводі Фарадея здійснив екскурсію по лабораторіях, яка завершилася демонстрацією класичного експерименту з електрики. Він поставив запитання: «Але, Фарадей, мій дорогий, яка від всього цього користь?» Вчений відповів: «Сер, цілком ймовірно, що Ви незабаром зможете обкласти це податком!»

Фарадей – трудоголік: він приходив у свою лабораторію рано вранці і повертався додому лише пізно ввечері, проводячи весь час серед приладів, ретельно записуючи результати всіх дослідів. Його справжнім ангелом-охоронцем була його дружина Сара Бернар. Любов дружини Майкл цінував вище, ніж свої наукові здобутки. Подружжя було щасливим, хоча і бездітним. Фарадей, який пережив свою дружину на рік, так писав про своє подружнє життя ( про себе він писав від третьої особи): «12 червня 1821 року він одружився; ця обставина найкраще сприяла його земному щастю і здоров’ю його розуму. Союз цей тривав 28 років, ні в чому не змінившись, хіба тільки взаємна прихильність з часом стала глибше і сильніше». Небагато людей можуть написати таке в своїй автобіографії.

ВИКЛАДАЧ

Наступна країна Данія, помістивши на купюру номіналом 500 крон (1997 р.в.) портрет НІЛЬСА ГЕНРИКА ДАВИДА БОРА, висловила свою повагу цьому вченому. На оберненій стороні купюри зображення лицаря в обладунках, який бореться із драконом.

Нільс Бор відомий як творець першої квантової теорії будови атома (отримав за це у 1922 р. Нобелівську премію з фізики), активний учасник розробки основ квантової механіки. Ввів у фізику квантові постулати. Пояснив закономірності розташування спектральних ліній атомів та молекул. Створив крапельну модель ядра атома, за якою легко прослідити його розпад.

Він був членом Данського королівського товариства та його президентом з 1939 року. Був членом більш ніж 20 академій наук світу.

Людські якості Нільса Бора влучно охарактеризував А.Ейнштейн: «Що дивно приваблює в Борі як вченому-мислителі, так це рідкісний сплав сміливості та обережності; мало хто володів такою здатністю інтуїтивно схоплювати суть прихованих речей, поєднуючи це з загостреним критицизмом».

Познайомимось з цікавими фактами з життя цього вченого.

 

УЧНІ

•               Під час навчання в Геттінгене Нільс погано підготувався до колоквіуму, і його виступ виявився слабким. Бор, проте, не занепав духом і на закінчення з посмішкою сказав: «Я вислухав тут стільки поганих виступів, що прошу розглядати мій нинішній, як помсту».
•               Нільс Бор одружився у 27 років на 22-річній Маргарет. Смішно і гірко пригадує, як він тоді переймався, що на весільну церемонію даремно витрачені цілі три годин, «вкрадені» у науки!.. «У важкі хвилини тільки сім'я була моїм спасінням і втіхою», - такі слова сказав Н.Бор на святкуванні свого золотого весілля.
•               У подружжя Борів було шестеро чудових синів. Старший син Християн 2 червня 1934р. після успішної здачі випускного екзамену в гімназії відправився з друзями кататися  по морю на яхті «Чита» - у шторм. Раптово одна з хвиль змила за борт Християна. Його тіло згинуло безслідно в безодні моря. Інший син Оге очолював «Інститут Нільса Бора» у 1962-1970 р.р., лауреат Нобелівської премії з фізики (1975р).
•               Нільс Бор дуже любив своїх 15 онуків. Дома читав їм ісландські саги, Андерсена, Діккенса, Твена, показував їм різноманітні фокуси – був у цій справі великим майстром.
•               За виступ проти расистської теорії фашистів Бора було зараховано до найлютіших ворогів третього  рейху. Покидаючи у 1943 р. нелегально Данію (він виїжджав до США для роботи над атомною бомбою), вчений не ризикнув узяти з собою в дорогу Нобелівську медаль. Він розчинив її в кислоті, яку заховав у лабораторії. Після війни він виділив золото із розчину і замовив у ювеліра нову медаль.
•               У кінці 1946 року Данська академія наук виділила Бору для проведення досліджень в його інституті 100 тисяч крон, пізніше приватні фірми добровільно пожертвували ще 300 тисяч крон. Ці кошти надавалися не на конкретні дослідження – просто особисто Бору, на його розсуд. Всім була відома кристальна чесність вченого.
•               В інституті постійно працювали вчені з різних країн світу. Відразу по приїзду кожен новий співробітник отримував три ключі: від інституту – щоб в будь-який момент зміг зайти і попрацювати, від інститутської бібліотеки – відвідувач бібліотеки міг сам записати в журналі книгу, яку взяв, від інститутської  мансарди – якщо співробітнику не було де жити. А в їдальні на столах постійно лежали блокноти – щоб можна було записати геніальні думки, які могли з’явитися під час обіду.

 

ВИКЛАДАЧ

На купюрі 25 голландських гульденів (1955 р.в.) зображений портрет видатного вченого ХРИСТИЯНА ГЮЙГЕНСА - фізика, механіка, математика і астронома.

 

УЧНІ

Християн Гюйгенс фон Цюйлихен народився 14 квітня 1629 року в Голландії. Він вивчав  арифметику, латинь, музику.  Батько хотів, щоб син став юристом, і тому в 16 років відправив його вивчати право в Лондонський університет. Вивчаючи юридичні науки, Гюйгенс в той же час захоплювався математикою, механікою, астрономією, практичною оптикою.

Християн Гюйгенс став безпосереднім послідовником Галілея у науці. Він встановив співвідношення для визна­чення періоду коливань математичного маятника.  Отримавши формулу, він довів, що малі коливання маятника відбуваються з періодом, що не залежить від їхньої амплітуди. Використовуючи цю властивість і назвавши її ізохронністю маятника, він у 1657 році сконструював перші маятникові годинники. Нічого не знаючи про винахід Галілея, Християн повторив його через 20 років. Добова похибка його годинника не перевищувала 10 с. Спеціально для мореплавців він сконструював маятникові годинники з трьома окремими циферблатами для годин, хвилин і секунд. Створенню і вдосконаленню маятникових годинників Гюйгенс присвятив майже 40 років.

Але не все так гладко було у житті Християна. Йому все життя потрібно було доводити, що саме він створив перший маятниковий годинник. З цього приводу у 1673 році Гюйгенс писав: «Деякі стверджують, що Галілей намагався зробити цей винахід, але не встиг; ці особи скоріше применшують славу Галілея, ніж мою, так як виходить, що я з більшим успіхом, ніж він, розв’язав цю задачу».

Не так важливо, хто з цих двох великих вчених першим створив маятникові годинники. Більш значимо те, що Християн Гюйгенс не просто виготовив один із видів годинників, а створив науку хронометрію. І з цього часу у справі конструювання годинників був наведений порядок.  «Кінь» (практика) вже не біг попереду «паровозу» (теорії).

Гюйгенс є автором хвильової теорії світла, праць з оптики і теорії імовірності, відкривачем кілець Сатурна і його супутника Титана (разом з братом вдосконалив телескоп, довівши йог до 92-кратного збільшення).

Був першим президентом Французької академії наук (керував протягом 15 років).

 

 

ВИКЛАДАЧ

Сучасні науки своїм корінням уходять у глибину віків. Їхні перші контури склалися у Давній Греції. Один із яскравих представників античної науки зображений на грецькій купюрі номіналом 100 драхм (1966 р.в.) ДЕМОКРИТ АБДЕРСЬКИЙ.

 

УЧНІ

Демокрит народився в місті Абдери у Фракії.  Син купця, який виріс у багатій сім'ї, він відмовився від володіння землею, кораблями, взяв свою долю грошима, які витратив на навчання і подорожі. Він багато мандрував світом, вивчив філософські та натурфілософські ідеї різних народів (Єгипет, Вавилон, Персія, Індія, Ефіопія). Із всіх його сучасників ніхто не обійшов стільки земель, не провів стільки досліджень, спостережень природи і клімату, ніхто не навчався у стількох мудреців. Демокрит брав участь в Олімпійських іграх.

 

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Демокрит написав близько 70 творів, до наших днів залишилися тільки деякі фрагменти. За легендою Платон настільки не любив Демокрита, що звелів спалити всі його книги.

Демокрит розвинув вчення про атоми свого вчителя філософа Левкіппа.

 

Суть вчення:

1.                не існує нічого, окрім атомів і чистого простору, все інше тільки переконання;
2.                атоми нескінчені за кількістю і нескінченно різноманітні за формою: гачкоподібні, якореподібні, кутасті, вигнуті тощо;
3.                з нічого не відбувається нічого;
4.                ніщо не відбувається випадково, але все відбувається на якійсь підставі і з необхідністю;
5.                відмінність між речами походить від відмінності їхніх атомів за кількістю, величиною, формою й порядком; якісної відмінності між атомами не існує.

За Демокритом фізичні атоми неподільні, але подумки в них можна виділити певні частини – точки, які не мають ваги і які не можна від атомів відторгнути. Це – уявна частина атома – „амера” (та, що не має частин). Згідно з деякими свідченнями, у найдрібнішому атомі було 7 амер: верхня, нижня, ліва і права, передня і задня, серединна. Це була математика, узгоджена з даними чуттєвого сприйняття, які говорили, що, яким би малим не було фізичне тіло - наприклад, невидимий атом, - точки частини (сторони) у ньому завжди можна уявити, ділити нескінченно навіть подумки неможливо.

Демокрит склав один з перших давньогрецьких календарів.

Він першим встановив, що об’єм піраміди і конуса дорівнює відповідно одній третій об’єм призми і циліндра тієї ж висоти і тієї ж площі основи.

 

 

ВИКЛАДАЧ

Найбільше своїх співвітчизників вчених-фізиків помістила на свої банкноти Італія. Це портрети Галілео Галілея, Гульельмо Марконі, Алессандро Вольта, Леонардо да Вінчі. 

На купюрі номіналом 2000 лір (1973, 1976 р.в.) на фоні Пізанської вежі зображений портрет ГАЛІЛЕО ГАЛІЛЕЯ – фізика, механіка, астронома, поета, критика. Він був засновником експериментально фізики. На оберненій стороні купюри зображені обсерваторія та знаки зодіаку.

 

УЧНІ

Народився в сім'ї купця. Батько послав сина навчатися на лікаря в Пізу. Тут вперше Галілео знайомиться з працями грецьких вчених, серед яких його найбільше зацікавили праці Архімеда. Кидаючи з Пізанської вежі гарматне ядро і мушкетну кулю, він експериментально встановив, щ прискорення вільного падіння не залежить від маси і є величиною сталою.  У 25 років Галілей стає професором математики в Пізанському університеті.

Він сконструював термометр (без шкали), мікроскоп, телескоп (1609 р. давав збільшення у 3 рази, а трохи пізніше – у 32 рази). Висунув ідею застосування маятника в годиннику.

Спрямовуючи телескоп на небо, відкрив гори на Місяці, фази Венери, плями на Сонці, кільця Сатурна, 4 супутники Юпітера. Ці спостереження змусили його прийняти теорію Коперника про будову всесвіту. За розповсюдження цих поглядів його переслідувала інквізиція. В 1632 році Галілея було віддано під суд, він був змушений відректися від учення Коперника й принести прилюдне покаяння в церкві. Після процесу Галілей був оголошений «в'язнем святої інквізиції» і змушений був жити спочатку в Римі, а потім біля Флоренції. Однак наукову діяльність Галілей не припинив, до своєї хвороби (у 1637 році Галілей остаточно втратив зір) він завершив працю «Бесіди і математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки», який підбивав підсумок його фізичних досліджень.

Вивчаючи механічний рух, він сформулював один із найвагоміших для фізики  висновків: тіло зберігає стан спокою або рівномірного руху, якщо на нього не діють інші тіла. Галілей також довів, що закони руху матерії є загальними й стосуються також і небесних тіл.

  Залишаючись відданим католиком, Галілей не похитнувся у своїй вірі у незалежність науки. За чотири роки до смерті, в 1642 р., перебуваючи все ще під домашнім арештом, він таємно переправив у голландське видавництво рукопис своєї другої великою книги «Дві нові науки». Саме ця робота більшою мірою дала народження сучасній науці.

До нашого часу дійшло декілька цікавих і повчальних висловлювань Галілея; зокрема, він зазначав: «В науці тихе зауваження однієї людини цінніше за голосні твердження тисячі однодумців».

Ейнштейн назвав Галілея «батьком сучасної науки» і дав йому таку характеристику: «Перед нами постає людина непересічної волі, розуму і мужності, здатний у якості представника раціонального мислення вистояти проти тих, хто, спираючись на неуцтво народу і неробство вчителів у церковних вбраннях та університетських мантіях, намагається зміцнити і захистити своє становище. Надзвичайне літературне обдарування дозволяє йому звертатися до освічених людей свого часу такою ясною і виразною мовою, що йому вдається подолати антропоцентричне і міфічне мислення своїх сучасників і знову повернути їм об'єктивне і причинне сприйняття космосу, втрачене із занепадом грецької культури».

Видатний фізик Стівен Хокінг, що народився в день 300-річної річниці смерті Галілея, писав: «Галілей, мабуть, більше, ніж будь-хто інший з людей, відповідальний за народження сучасної науки. Знаменита суперечка з Католицькою Церквою займає центральне місце у філософії Галілея, бо він одним з перших оголосив, що у людини є надія зрозуміти, як влаштований світ, і, більше того, що цього можна домогтися, спостерігаючи наш реальний світ».

У 1971 році католицька церква скасувала рішення про осуд Галілея.

 

 

 

ВИКЛАДАЧ

На купюрі номіналом 2000 лір 1990 р.в. зображений портрет ГУЛЬЄЛЬМО МАРКОНІ – італійського радіотехніка і підприємця, лауреата Нобелівської премії (1909) за роботи з безпровідної телеграфії.  На оберненій стороні – радіоприймач, радіоантена,  безпровідний телеграф, корабель «Елеттра».           

                                                                                                                                                                             

УЧНІ

Гульєльмо Марконі народився у величезному, розкішно декорованому «Палаці Марескалаччі» в центрі Болоньї в сім’ї ділка, землевласника. У дитинстві він був зосереджений, скромний, допитливий. Гульєльмо не навчався ні в школі, ні в університеті, їх йому замінила домашня бібліотека. Бенджамін Франклін, Майкл Фарадей і Томас Едісон стали його улюбленими героями. Він ставив досліди з предмету, який називав «моя електрика». Тарілки з дорогих сервізів (у дослідах використовувались як діелектрики) частенько билися – за що інші апарати  батько методично нищив. Гульєльмо ставав усе більш потайним. Він ніколи не говорив передчасно ні про те, що задумав, ні про експерименти, які хотів здійснити.

Він виготовив вольтові  стовпи, повторив досліди Фарадея і вивчив код Морзе.

Радіоприймач Марконі створив майже одночасно з Поповим у 1895 році, він в першу чергу попіклувався запатентувати свій винахід, а після декількох місяців удосконалення опублікував його схему і принцип роботи. І тільки  у 1900 році Міжнародний конгрес електротехніків визнав першість О.С.Попова і нагородив його медаллю. Але в світовій громадській свідомості винахідником радіо залишився Марконі. І це багато в чому справедливо, так як він зробив для розвитку і поширення радіо більше , ніж будь-хто інший.

Привабливий, напористий і заповзятливий, Марконі чудово вмів рекламувати себе і свій винахід. Він зумів зачарувати сувору англійську королеву Вікторію, і в 1898 рік вона дозволила йому передавати по радіо п'ять разів на день повідомлення про стан здоров'я принца Уельського.  Це відразу зробило Марконі знаменитим. Знаючи, як люблять англійці спорт, він організував і провів перший в історії радіорепортаж змагань з веслування. Для популяризації свого винаходу він заснував акціонерне товариство і залучив до нього багатьох відомих політиків і вчених. Повітряні змії і кулі, на яких Марконі піднімав антени своїх передавачів, ставали звичною частиною європейського пейзажу.

Дальність дії приладів Марконі все зростала, і нарешті, в 1901 році він зважився передати радіосигнали за океан. Теорія передбачала невдачі: адже радіохвилі, поширюючись прямолінійно, повинні були покинути межі Землі раніше ніж досягнуть приймальної антени. Але Марконі вирішив ризикнути - і в черговий раз добився успіху. Це зараз ми знаємо про існування іоносфери, що відбиває радіохвилі, а тоді теоретики могли лише розводити руками, читаючи " неіснуючі " радіограми за океану.

Марконі уважно стежив за появою новітніх відкриттів, використовуючи їх у своїй роботі. Варто було з'явитися електронним лампам, і він відразу зібрав лампову схему, а на її основі - радіотелефон. Він не любив сидіти у кабінетній тиші і влаштував собі лабораторію на борту яхти, на якій не один десяток разів перетнув Атлантичний океан.

У 1909 році йому присудили Нобелівську премію з фізики «за видатний внесок у створення бездротової телеграфії».

Але навіть Марконі не відразу вдалося подолати інертність людського мислення. Його переслідували маніяки, які стверджували, що їм заважають спати радіохвилі, його цькували газети, які оголосили радіо причиною безлічі хвороб. Але найгіршими були власники телеграфних кабелів і поштових концесій, що відчули небезпечного конкурента. У постійних судових процесах вчений провів більше десяти років, і хто знає , скільки ще відкриттів йому перешкодили здійснити .

Тільки після трагічної загибелі "Титаніка", коли радіограми з його борту допомогли врятувати більше 700 чоловік, Марконі визнали благодійником людства. Тріумфальна хода радіо почалася.

Останні роки життя вчений провів в Італії. У 1914 році став сенатором, потім у ході Першої світової війни займався забезпеченням військової радіослужби. У 1923 році вступає до Фашистської партії. У 1930 році італійський диктатор Беніто Муссоліні призначає його главою Королівської академії Італії. Даний пост зробив його членом головного керуючого органу фашистської Італії - Великої фашистської ради.

Помер Марконі у 1937 році у Римі, оточений пошаною і увагою, увінчаний лаврами академій та університетів.

 

 

ВИКЛАДАЧ

АЛЕССАНДРО ВОЛЬТА – фізик, хімік, фізіолог, один із засновників вчення про електрику. На купюрі номіналом 10000 лір (1984 р.в.). зображений його портрет, а поряд старовинний фізичний прилад. – вольтів стовп, а на оберненій стороні – усипальниці вченого.

 

 

УЧНІ

Алессандро Вольта народився 18 лютого 1745 в Комо поблизу Мілана. Він був четвертою із сімох дітей у сім'ї падре Філіппо Вольти і його таємної дружини Маддалени, дочки графа Джузеппе Інзаге. Маленького Сандріно батьки здали на руки годувальниці, що жила в селі Брунате і "забули" про нього на цілих тридцять місяців. Малюк, що вільно ріс на лоні природи, був жвавим, здоровим, але диким: розповідали, що перше слово "ні!" він вимовив тільки в чотири роки, а нормально заговорив лише років у сім. Але був веселою, доброю і чуйною дитиною. Велика зміна сталася в його житті 1752 року, коли, втративши отця, він опинився в будинку дядька Олександра, соборного каноніка.

За виховання племінника дядько прийнявся серйозно: багато латині, історія, арифметика, правила поведінки. Юний Вольта мінявся на очах! Він захоплено сприймав знання, ставав дедалі товариським і дотепнішим, його цікавило мистецтво, особливо музика. Дитина була дуже вразлива. Десятирічного Вольта потрясли вісті про катастрофу в Лісабоні, і він присягнувся розгадати таємницю землетрусів. Енергія переповнювала Алессандро, і одного разу це ледь не призвело до фатальних наслідків. Коли йому було 12 років, хлопчик намагався розгадати "таємницю золотого блиску" в джерелі біля Монтеверді (як виявилося потім, блищали шматочки слюди) і, впавши у воду, потонув. Поблизу не опинилося нікого, хто міг би його витягнути. На щастя, один із селян зумів спустити воду, і дитину відкачали. "Народився вдруге", — говорили про нього.

Дізнавшись про роботи Бенджаміна Франкліна, Вольта в 1768 році, уразивши жителів Комо, встановлює перший в місті громовідвід, дзвіночки якого дзвеніли в грозову погоду.

29-річний Вольта повний ідей і ентузіазму, і вже через рік йому вдається добитися великого успіху: він винаходить електрофор — "вічний електроносець". Ідея цього приладу може показатися тепер дуже простою: якщо до зарядженого тіла наблизити заземлений провідник, а потім прибрати дріт заземлення, то на цьому провіднику залишиться індукований заряд, який можна, наприклад, передати лейденській банці. Повторюючи цю операцію безліч разів, можна "добути" дуже великий заряд. Звістка про електрофор принесла його винахідникові заслужену славу.

Ще одним важливим знаком визнання заслуг Вольта виявилося його призначення в листопаді 1778 року професором експериментальної фізики університету в Павії.

Професорові потрапляє на очі щойно надрукований трактат Гальвані «Про електричні сили у м’язі». Вольта приголомшує трактат, а також чутки про досліди Гальвані та його послідовників над мертвими тваринами та людьми. Він перечитує трактат і знаходить у ньому те, що пройшло повз увагу автора, - це ефект  здригання лапок, який відбувається лише тоді, коли до них торкалися двома різними металами. Вольта вирішує поставити видозмінений дослід на самому собі. Тепер вченого можна було побачити за дивним заняттям: він брав дві монети – неодмінно з різних металів – і… клав їх собі до рота – одну на язик, другу – під язик. Якщо після цього монети чи кружальця Вольта з’єднував дротиною, то відчував солонуватий присмак, той самий присмак, але значно слабший, що його ми можемо відчути, лизнувши водночас два контакти батарейки (на той час було відомо, що такий присмак має електрика).

Тепер, поставивши одне на одне більша ста металевих (цинк, срібло) кружалець, розділених папером, змоченим солоною водою, Вольта отримав досить потужне джерело струму – вольтів стовп.

Приєднавши  до кінців стовпа провідники і взявши їх до рота, Вольта переконався, що його джерело діє постійно. Це дало можливість стверджувати, що ніякої «тваринної електрики» не існує, електризація відбувається тільки при зіткненні різних речовин, зокрема, і металів.

20 березня 1800 року Вольта повідомив про свій винахід Лондонське королівське товариство. Після довгого періоду, коли були тільки електростатичні джерела зарядів і струмів, з'явилося принципово нове джерело; його називають тепер гальванічним, хоча термін "вольтів стовп" історично більш виправданий. Популярність вченого зросла після того, як його запросили виступити з лекціями перед визначними фізиками Франції. Вольта був на прийому Першого консула  - Наполеона, який цікавився наукою. Особливо Наполеона вразив електроліз – розклад хімічних речовин за допомогою електрики.

- Погляньте-но, - звернувся він до свого лікаря Корвізара, - це прообраз життя! Вольтів стовп – це хребет, шлунок – негативний полюс, а нирки – позитивний!

Вольта стає рицарем Почесного легіону, Залізного Хреста, удостоєний звання сенатора та графа.

А одного разу Наполеон, побачивши у бібліотеці Французької академії наук лавровий вінок з написом «Великому Вольтеру», витер останні літери таким чином, що вийшло: «Великому Вольте…»

Останні роки Вольта минули в Комо, він був прикутий до ліжка чотири роки.

Про особисте життя вченого залишилось дуже мало свідчень. Відомо, що був він таким же люблячим батьком і чоловіком, як колись відданим сином. Одружився в 39 років на вельможній Терезі Пеллегріні, і вони мали трьох синів.

Він прожив довге і щасливе життя. На жаль, майже всі його особисті речі, прилади, а також 11 велетенських папок праць згоріли на виставці до 100-річчя з дня народження вченого в Комо під час пожежі, яка виникла від несправності в електропроводці. Вціліли лише сенаторський меч, подарований Наполеоном, і нагороди. На щастя, до відкриття виставки було випущено проспект з фотознімками експонатів.

 

 

 

ВИКЛАДАЧ

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ. Напевне, вас здивувало те, що ім’я геніального художника ми згадуємо серед імен вчених-фізиків. У цьому немає нічого дивного. Адже Леонардо да Вінчі не тільки геніальний художник епохи Відродження, а вчений-дослідник, інженер і музикант, винахідник і архітектор, анатоміст, театральний художник-постановник, дизайнер одягу. Його портрет помістили на 50000-лірну купюру (1970 р.в.), водяним знаком служить портрет Мадонни. Надзвичайно гарна людина атлетичного статури, учасник всіх змагань і турнірів, прекрасний плавець, фехтувальник, майстерний вершник, жартівник, дотепник, блискучий оповідач, ерудит-оратор, шановний кавалер і танцюрист, співак, поет, музикант і конструктор, геніальний художник, математик, механік, астроном, геолог, ботанік, анатом-фізіолог, військовий інженер, мислитель-матеріаліст - весь спектр сконцентрувався лінзою епохи Відродження в Леонардо да Вінчі. Познайомимось з короткою біографію цієї людини.

 

УЧЕНЬ

Народився Леонардо бастардом (позашлюбний син флорентійського нотаріуса П’єро і селянки Катерини). Повне ім’я – Леонардо, син пана П’єро із Вінчі. Після трьох років виховувався у родині батька. В Італії того часу до незаконнонароджених дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. У вихованні хлопчика велику роль відіграв батьків брат Франческо, який був філософом за стилем мислення і нероба за родом занять. Він прищепив племінникові дух свободи. Навчившись вдома читати і писати, 10-річний Леонардо пішов до початкової школи. Найбільший інтерес він проявляв до математики. У подальшому Леонардо довелося пізнавати науки самотужки, тому що бастардам заборонялося навчатися в університеті. Сам себе вчений називав «неграмотним», що для нього означало свободу від ідей і помилок попередників-схоластів, можливість творити «з чистого аркуша». Пізніше свої роботи він підписував «Леонардо Вінчі, учень досліду». Почавши з 14 років з підмайстра флорентійського художника, скульптора і ювеліра Андреа дель Вероккьо, Леонардо закінчив життя у садибі Кло недалеко від королівського замку Амбуаз на почесній посаді «Перший художник, інженер і архітектор короля Франциска І» і був похований у церкві палацу, знищеній під час французької революції, внаслідок чого могила була втрачена. Леонардо да Вінчі залишив нащадкам свої рукописи, близько семи тисяч сторінок і ста  тисяч малюнків, які зберігаються в різних європейських музеях і приватних колекціях світу.

 

 

УЧНІ

НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ ГЕНІАЛЬНОГО ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ:

•               прихильник експериментальних досліджень у фізиці: намагався визначити коефіцієнт тертя, опір різних матеріалів, з’ясувати особливості падіння тіл і траєкторії снарядів. Механіку називав «раєм математичних наук» і бачив у ній головний ключ до таємниць світопізнання;
•               цікавився проблемами польоту, намагався побудувати літаючі апарати, спираючись на спостереження польоту птахів. Серед його ескізів знаходять малюнки парашутів,  вертольота, дельтаплана. В 2000 році Андріан Ніколас – парашутист з Англії, спустився з повітряної кулі, яка знаходилась на висоті 3000 метрів, за допомогою парашуту, виготовленого за ескізами Леонардо да Вінчі ;
•               розробляв проекти гідротехнічних конструкцій. Був близький до відкриття закону – закону Паскаля. Займаючись будівництвом каналів, Леонардо написав працю, яка створена в результаті спостережень. У цій роботі відображений теоретичний принцип, за допомогою якого можна визначити час утворення шарів земної кори. На основі цього вчений зробив висновок про те, що нашій планеті набагато більше років, ніж вказано в Біблії;
•               в оптиці – висловив правильні здогадки про природу бінокулярного зору людини. Леонардо першим пояснив, чому небо синє: «Блакить неба відбувається завдяки товщі освітлених частинок повітря, яка розташована між Землею і чорнотою, яка знаходиться зверху». Спостереження Місяця у фазі зростаючого півмісяця привели Леонардо до одного з важливих наукових відкриттів – дослідник встановив, що сонячне світло відбивається від Землі і повертається до Місяця у вигляді вторинного підсвічування;
•               єдиний винахід, який здобув визнання за його життя, - коліщатковий замок для пістолета, що заводився ключем;
•               розробив креслення робота, який був запрограмований імітувати рухи людини (вставати і сідати, рухати руками і шиєю) і мав анатомічно правильну будову щелепи. Невідомо, чи була розробка здійснена;
•               прийшов до відкриття кулькового підшипника, декількох варіантів зубчастих передач, роликового ланцюга;
•               Леонардо да Вінчі любив воду: він розробив інструкції з підводного занурення, винайшов і описав прилад для підводного занурення, дихальний апарат для підводного плавання;
•               створив ескізи підводного човна, танка, металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних машин; велосипеда, прожектора;
•               створив атлас з анатомії, обігнавши свій час на 300 років. Для точної передачі будови скелету і внутрішніх органів робив розтини тіл людей і тварин.

 

ВИКЛАДАЧ

Все життя Леонардо да Вінчі є підтвердженням його виключної геніальності. Розглянемо декілька цікавих фактів з його біографії:

•               був амбідекстром (у нього однаково добре були розвинені функції обох рук, здійснював рухи обома руками з однаковою швидкістю і ефективністю);
•               страждав дисплексією – нездатністю оволодіти письмом та навчитись читати, але при цьому збереглися здібності до навчання. Це пов’язують зі зниженою активністю мозку в певній зоні лівого півкулі. Як відомо, Леонардо писав зліва направо і дзеркальним способом (справа наліво).  Його рукописи написані розмовною італійською мовою (він не знав латині), містять скорочення власної системи, при цьому відсутні розділові знаки, окрім поодиноких крапок. Це дуже ускладнило їх розшифровку;
•               він віртуозно грав на лірі;
•               дуже гарно готував їжу;
•               говорячи про Леонардо да Вінчі, неможливо не згадати його талановиті живописні полотна. Адже він вважав, що мистецтво і наука нерозривно пов’язані. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці в сфері наук), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного начала, який царить у природі. Живопис є, на думку Леонардо, мистецтво розуму, а скульптура – не більше, ніж фізична праця. До 30 років він не створив жодної статуї.

           Повернемось до його знаменитої Мони Лізи:

• існує теорія, що  це полотно є автопортретом великого майстра. За іншою теорією, Джоконду розважали музиканти і клоуни у той час, коли вона позувала художнику;
• вчені Амстердамського університету і спеціалісти із США, вивчивши загадкову посмішку Джоконди за допомогою нової комп’ютерної програми, виявили, що вона містить 83% щастя, 9% зневаги, 6% страху і 2% злості.

 

ВИКЛАДАЧ

Польща вшанувала на банкнотах двох своїх співвітчизників МИКОЛАЯ КОПЕРНИКА і Марію Склодовську-Кюрі.

Портрет великого астронома розміщений на купюрі номіналом 1000 злотих (1965, 1982 р.в.). За висловлюванням Й.Кеплера: «Він людина вищого генію і, що в цих (астрономічних питаннях) особливо важливо, вільного мислення». Коперник також займався економікою, математикою, правом, медициною, картографією, поезією.

 

УЧНІ

Народився в польському місті Торунь у 1473 році у багатій сім'ї. Після смерті батька (1483 р.) його вихованням займався брат матері Лукаш, який був епіскопом Вармії (голова цього польського князівства). Миколай отримав гарну освіту в Польщі, вивчав практичну астрономію, математику, канонічне право у Болоньї. У Падуї (Італія) він також вчився на лікаря, хоча і не отримав степеня доктора медицини.  За роки свого навчання в Італії Коперник досконало вивчив давньогрецьку мову. Він є автором першого у Польщі перекладу з цієї мови. Коперник також видав перекладені ним на латинь «Моральні, сільські і любовні листи» Феофілакта Симокатти, відомого візантійського письменника та історика 7 століття.  Повернувшись на батьківщину, працював особистим лікарем і секретарем свого дядька.   Тут він заслужив славу знаючого лікаря. Його слава поширювалась за межами Вармії. Навіть знатні хрестоносці Тевтонського Ордену, намагалися бути його пацієнтами. Під час війни Польщі з Тевтонським Орденом у 1519-1521 роках Копернику довелося обороняти собор, за стінами якого ховалися жителі спаленого хрестоносцями Фромборка, а у лютому 1521 р. навіть взяв на себе командування гарнізоном Ольштинського замку. під час цих подій Коперник проявив організаторський талант і мужність.

У вільний час Миколай займався астрономією. В результаті спостережень, міркувань він створив геліоцентричну систему світу, згідно з якою в центрі Всесвіту знаходиться Сонце, а Земля і всі інші планети обертаються навколо нього по колових орбітах. Ці погляди він виклав у праці «Про рух небесних сфер», яка була опублікована лише весною 1543 року за сприянням його учня Ретіка, хоча була написана у 1532 році. На жаль, вченому вдалося потримати  головну працю свого життя лише за декілька годин до своєї смерті.

Коперник також займався дослідженням законів грошового обігу. Цій проблемі він присвятив декілька трактатів, які не були опубліковані за його життя. Він сформулював наступний економічний закон: «Погані гроші витісняють із обігу гарні». «Поганими» вважаються гроші, що мають ринкову цінність, нижчу за встановлену державою, а «гарні» — навпаки. Згідно з законом у системі з валютою, що складається з «гарних» та «поганих» грошей (держава встановлює рівну цінність обох), «погані» гроші швидко витісняють «гарні» гроші. Це відбувається оскільки люди намагаються позбутись «поганих» грошей під час розрахунків, а «гарні» залишити для себе, тому що більше цінують їх.

 

 

ВИКЛАДАЧ

На банкноті номіналом 20000 злотих (1989 р.в.) зображений портрет фізика і хіміка, основоположника учення про радіоактивність речовин, видатної доньки Польщі МАРІЇ СКЛОДОВСЬКОЇ-КЮРІ.

Познайомимось з цікавими фактами з біографії цієї видатної людини.

 

УЧНІ

•               Спільно зі своїм чоловіком П’єром Кюрі відкрили два нові хімічні елементи: полоній (названий ними на честь Польщі), радій (його виділення з руди тривало 12 років).
•               Марія Кюрі – єдина жінка в світі – двічі лауреат Нобелівської премії: з фізики (1903 р.), з хімії (1911 р.).
•               Вона не стала членом престижної Французької Академії наук тільки через те, що була жінкою.
•               Марія стала першою в історії Сорбонни (престижного університету Франції того часу) жінкою-викладачем.
•               Восени 1913 року в Брюсселі відбувся Конгрес Сольвея при Міжнародному фізичному інституті, на якому були присутні 30 вчених. Єдиною жінкою на ньому була Марія Кюрі.
•               Вона була членом 85 наукових спільнот всього світу, отримала 20 наукових почесних ступенів, протягом 12 років була співробітником Міжнародної комісії з інтелектуального співробітництва Ліги Націй.
•               В роки Першої світової війни Марія Кюрі створила для армії 220 рентгенівських установок за власні кошти! Разом з донькою Ірен їздила у шпиталі та навчала лікарів як користуватися цими установками. Її заслуги ніяк не були відзначені.
•               Свій винахід (радій) вчені Кюрі не запатентували, тому що він «повинен належати людству». А коли для проведення досліджень Марії потрібен був 1 грам радію, то на його придбання кошти збирали американки. І на початку 20-х років президент США підніс їй подарунок – 1 грам радію.
•               Марія Кюрі мала один із двох найвищих зафіксованих коефіцієнтів ІQ, який перевищував 200 балів!
•               За результатами опитування журналу New Scientist (2009 р.) Марія Кюрі була обрана найвидатнішою жінкою-вченою (25,1%). На другому місці біолог Р.Франклін (14,2%), а на третьому – Гіпатія Олександрійська (9,4%).
•               У паризькому Пантеоні поховані видатні люди Франції, навіть Наполеон не удостоївся цієї честі. Єдина жінка серед них – Марія Кюрі, прах якої перепоховали тут у 1995 році.

 

 

ВИКЛАДАЧ

Поступово переходимо до іншої країни – Франції, яка також розмістила портрет Марії Склодовської-Кюрі разом з її чоловіком П’єром Кюрі на купюрі номіналом 500 франків (1994 р.в.), а на оберненій стороні зображений лабораторний стіл. До речі, це єдина банкнота у світі, на якій розміщено портрети обох вчених.

Ще один видатний вчений-фізик, удостоєний честі бути розміщеним на грошовій банкноті, БЛЕЗ ПАСКАЛЬ, названий «французьким Архімедом».

Його життя, видатного фізика, математика, філософа, письменника тривало усього 39 років і припало на ХVІІ століття – час формування основних наук та змін у католицькій церкві.

 

УЧНІ

«Горе людям, котрі не знають сенсу свого життя». Ці слова належать Блезу Паскалю, котрий народився 19 червня 1623 року в містечку Клермон-Ферране у Франції. Його мати померла, коли хлопчику було три роки. Батько Етьєн – королівський радник, а пізніше президент палати зборів (податків), знавець астрономії, математики – вирішив більше не одружуватись і цілковито присвятити себе вихованню дітей. Ця батьківська посвята не була марною: усі його діти увійшли в історію. Жильберта стала біографом свого брата, Жакліна писала чудові вірші, була талановитим педагогом, ревною черницею, Блез став геніальним ученим-енциклопедистом і філософом.

Сім’я переїхала до Парижу, де були кращі умови для навчання. Блез дуже рано почав цікавитися математикою і природничими науками, хоча батько вважав, що найперше потрібно вивчати стародавні мови. Заняття математикою батько забороняв, коли Блез запитав, що таке геометрія, що це спосіб правильно креслити фігури і знаходити пропорції між ними. Відтоді хлопчик зачинявся у кімнаті, виводив вугіллям різні фігури та досліджував їх. Випадково побачивши сина за цим заняттям, батько був вражений. У 12 років Блез довів терему про суму кутів трикутника, навіть не знаючи назв фігур. З того часу батько дозволив читати синові «Геометрію» Евкліда, яку він опанував самотужки. У 16 років він надрукував трактат про криві, які утворюються при перетині конуса площиною (еліпс, гіперболу, параболу). Видатний математик Рене Декарт не повірив, що роботу написав підліток.

Ранні прояви геніальності Блеза Паскаля супроводжувалися раннім досвідом фізичних страждань. На схилі віку він казав, що з 18 років не пам’ятав жодного дня, коли був би повністю здоровим. Однак ніколи не жалів себе, тобто не обмежував інтелектуальні заняття через хвороби.

У 1646 році трапилася подія, яка вплинула на все подальше життя Паскалів. У батька було тяжко травмовано стегно і для його лікування запросили двох ченців з янсені­стського монастиря Пор-Рояль. Монахи не лише лікували Етьєна, а й спілкувались з його родиною, при­носили літературу. Так до рук Блеза потрапив трактат Янсена «Про перетворення внутрішньої людини», в якому йшлося про згубні пристрасті: чуттєвості, влади і знання. Блез ніколи не був у полоні перших двох пристрастей, але в останній упізнав свою невгамовну пристрасть до пізнан­ня. І тоді геніальний учений вирішив скласти Богові неймовірну жертву — пристрасть свого розуму.

Стан здоров’я погіршувався, за ним доглядала молодша сестра Жакліна. Але Паскаль продовжував наукову діяльність і у віці двадцяти трьох років відкрив для себе нову галузь досліджень: фізику.

З 1651 р. після смерті батька життя Блеза змінилося — він переживав тяжку депресію, яка спричинила загострення давніх хвороб. В ньо­го розвинувся параліч ніг, спазми горла, не­стерпні головні та зубні болі, болі в черевній порожнині. На думку сучасних дослідників, Паскаль страждав на рак мозку, туберкульоз кишечника, хронічний ревматизм. За його жит­тя медицина не мала засобів лікування таких тяжких хвороб. Лікарі лише приписали припи­нити виснажливу наукову роботу і відпочива­ти. Блез послухався і, відпочиваючи від робо­ти, потрапив у вир світського життя і салонних розваг. Він легко опанував життя «світу», набув витончених манер. Жильберта писала, що він мав «вигляд і манери настільки приємні, наче він вивчав їх усе життя... добре розумів прихо­вані пружини світського товариства». Пізніше на основі своїх спостережень у цей період Пас­каль писав, що важливо вибирати співрозмов­ників, бо розум і почуття формуються і псують­ся від гарних чи поганих бесід.

За збереженими портретами можна відтворити портрет вченого: «Він тендітний та невисокого зросту; куряве волосся спадає на плечі; білий «декартовський» комірець підкреслює нездорову блідість обличчя, риси якого скоріше некрасиві, ніж привабливі: покатий лоб, з горбинкою ніс, пухлі вуста… мабуть, примітні лише темні, уважні очі».

Однак потроху «світ» почав розчаровувати вченого. Пізніше він писав: «Все, що не Бог, не може наповнити мене!»

В 1654 р. для більшого уса­мітнення Блез змінив квартиру, частково розір­вав зв'язки зі світом і почав відвідувати Пор-Рояль. А 15 листопада того ж року трапилася знаменна подія на мосту через Сену, який зна­ходився поблизу села Нейі. В той день Блез ра­зом з друзями вирушив у візку, запряженому кількома парами коней, на прогулянку. В серед­ній частині мосту через ремонт не було огорожі і коні, раптом злякавшись, кинулись у пролом. В останню мить постромки обірвались, у воду впала лише перша пара коней, і візок зупинив­ся над самою прірвою. Паскаль побачив, як внизу страшно завирувала вода і знепритомнів. Невдовзі вночі 23 листопада вчений мав містич­не переживання, котре остаточно і назавжди змінило його життя. Саме тоді Господь з'явив­ся йому не як «Бог філософів і вчених», а як «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова». Свої відчуття і думки Паскаль назвав «Вогонь», таємно запи­сав на пергаменті і зашив у підкладку камзолу. Знайдено його було випадково лише після смерті Паскаля. Цей унікальний запис містич­ного досвіду отримав назву «Меморіал», або «Амулет Паскаля». Ці події спричинили, так зване, «друге навернення Паскаля». Він перебирається  в монастирську келію.

   Блез Паскаль помирав як святий. Останні роки його життя перетворилися на суцільний біль і суцільне навернення. Він переносив тяжкі страждання, однак ніколи не скаржився і очі­кував на смерть з радістю. Вів аскетичний спосіб життя, який видавався вже занадто суворим навіть монахам Пор-Рояля. Максимально спро­стивши власний побут, він обмежував себе в їжі, одязі, предметах побуту, відмовлявся від будь-яких послуг оточуючих. Натомість опікувався бідними як тільки міг. Незаможним, знедоле­ним і хворим людям роздавав гроші, допомагав з житлом, з роботою.

Смертельно хворим Блезом опікувалась Жильберта (Жакліна померла у віці 36 років, на десять місяців раніше за свого брата). В останні дні свого життя Блез вмовляв сестру відвез­ти його до лікарні для бідних, щоб померти в таких же умовах як і вони. Просив після його смерті не влаштовувати пишного похорону і не ставити ніякого знаку на його могилі. Блез Пас­каль помер 19 серпня 1662 р. після сповіді і при­частя. Останніми його словами були: «Нехай Бог ніколи не залишить мене!»

Прохання Паскаля не були виконані. Пер Перьє влаштував гучний похорон і поставив на його могилі гарний пам'ятник.

Який же внесок зробив Блез Паскаль у розвиток наук?

1.               у 19 років винайшов першу лічильну машину, котру створив для полегшення роботи батька, який виконував складні розрахунки. Ця машина - «паскаліна» - виконувала додавання і множення великих чисел. За 10 років виготовив 50 різних її варіацій;
2.               відкрив закон: тиск, який діє на рідину або газ, передається без зміни в кожну точку рідини або газу;
3.               довів існування атмосферного тиску;
4.               написав трактат про звуки;
5.               в математиці:

•      створив арифметичний трикутник – «трикутник Паскаля»;
•      метод математичної індукції;
•      серед знайомих Паскаля був кавалер до Мере, відомий гульвіса і картяр. Він перевернув увагу вченого до питання про підрахунки ймовірностей при киданні грального кубика. З цього приводу він листувався з математиком П’єром Ферма, і завдяки цьому листуванню народилася теорія ймовірностей;

            6) запропонував перший в історії міський транспорт – омнібус.

Паскаль також мав літературний талант. Цікава історія написання ним творів, які стали класикою французької літератури.

У житті Блеза Паскаля була загадкова історія кохання, сторінки якої повністю не буде прочитано ніколи. Вважають, що під впливом роману з сестрою герцога де Роанне Шарлотою він написав «Трактат про пристрасті кохання» (1650—1654), котрий було знайдено в архівах лише через двісті років після його смерті. Авторство приписують Паскалю, бо в час ство­рення трактату у Франції не було іншої люди­ни, яка змогла б настільки добре писати. За сти­лем твір нагадує руку Паскаля, окрім усього іншого, — талановитого письменника. Під час життя у монастирі вчений виявився втягнутим у внутрішньоцерковну боротьбу єзуїтів з янсеністами. Підписуючись псевдонімом, він всту­пив у літературне протистояння з єзуїтами. В результаті літературної полеміки з'явились «Листи до провінціала, або Листи Луі де Монтальна до друга у провінцію і до отців єзуїтів про мораль і політику цих отців», які вперше було надруковано в 1657 р. «Листи» мали вплив на подальший розвиток французької літерату­ри, найперше вони змінили «важку» літератур­ну мову на більш ясну і чітку.

Прийдешніми поколіннями, всупереч волі Паскаля, він не був забутий. Блез Паскаль увійшов в історію як ге­ніальний учений, філософ, релігійний мисли­тель, письменник. Він мав виняткову здатність до жертовності і служіння науці та філософії до останньої миті свого життя.

 

ВИКЛАДАЧ

По кількості банкнот різних типів і номіналів, на яких зображено фізика, впевнено займає перше місце у світі НІКОЛА ТЕСЛА. Він – одна з найзагадковіших персон ХХ ст., геній, про якого складено безліч дивовижних міфів та легенд.

Кажуть, геніїв на Землю посилають Небеса. Але Нікола Тесла прийшов, напевне, дуже рано. Значна частина його  винаходів і відкриттів залишилась нерозгаданою і незрозумілою.

Сучасники-біографи вважали Теслу «людиною, яка винайшла ХХ століття» і «святим захисником»  сучасної електрики.

 

УЧНІ

За легендою він народився точно опівночі грозової ночі 10 липня 1856 року в селі Сміляни у Хорватії у родині священика православної церкви. Після отримання атестату Нікола повертається до рідного міста, в якому лютувала епідемія холери. Дев’ять місяців він перебував на межі життя та смерті, однак не дає хворобі себе здолати.

Цікавою є історія його одужання. Під час одного з нападів біля ліжка хворого залишився батько. Хлопець, знаючи, що йому вготована доля священика, випрошує у батька, готового пообіцяти хворому синові що завгодно, дозвіл навчатися інженерної справи. Після цього Тесла швидко починає одужувати.

Але повної вищої освіти він не отримав, так як брак коштів змушує шукати роботу. Тесла влаштовується в Континентальну компанію Едісона в Парижі. Звідти його направляють у Страсбург для створення електростанції залізничного вокзалу. Не отримавши винагороди за свою роботу, Тесла звільняється. Один із адміністраторів цієї компанії вмовляє його поїхати до США і пише рекомендованого листа Едісона зі словами: «Я знаю двох великих людей: один із них ви, інший – цей молодий хлопець». У юності Нікола виглядав демонічно: високий зріст, худорлявість, запалі щоки, пильний погляд палаючих очей. Його з самого дитинства переслідували дивні видіння: спалахи невидимого для інших світла. Часом він на багато годин занурювався в споглядання якихось інших, невідомих світів, таких яскравих, що плутав їх з дійсністю.

У Нью-Йорку Тесла влаштовується на роботу в компанію Едісона інженером з ремонту двигунів та генераторів постійного струму. Едісон обіцяє молодому винахідникові 50 тисяч доларів, якщо той значно покращить машини постійного струму. Нікола представив 24 моделі машин. Однак грошову винагороду не отримав. Як пояснив Едісон, хлопець не зрозумів американського гумору. Ображений Тесла знову звільняється.

За кошти впливових людей відкрив власну фірму, яка повинна була облаштувати вулиці новими дуговими лампами. Офіс цієї фірми знаходився неподалік від компанії Едісона. Між винахідниками виникла гостра конкуренція – «війна струмів». Цікаво, що після тривалих років протистояння у 1916 році Тесла отримав медаль Едісона – нагороду за помітний внесок у галузі науки й техніки.

Відомий промисловець Джордж Вестінгауз купує у Тесли близько 40 патентів за 1,5 млн. доларів. Нікола стає багатим і незалежним. Створює свою лабораторію і повністю віддається науковим дослідженням.

Нікола Тесла – автор близько 800 винаходів в області електротехніки та радіотехніки, а саме:

1. показав можливість використання змінного струму в багатьох пристроях:

   винайшов:

- бездротову передачу енергії. Відвідувачі Всесвітньої виставки 1893 року в Чикаго з жахом дивилися, як худий, нервовий вчений пропускав через себе струм напругою 2 млн. вольт. Від експериментатора не повинно було б залишитися і вуглинки, а Тесла посміхався, як ні в чому не бувало, і в його руках яскраво горіли електролампи;

• перший електричний годинник;
• двигун на сонячній енергії;
• генератор змінного струму;
• лічильник електричної енергії;
• частотомір;
• перший хвильовий передавач. Передав радіосигнал на відстань 30 миль (48 км). Тільки у 1943 році першість Тесли була доведена в суді;

2.                отримав трьохфазний струм;
3.                вдосконалив парову турбіну
4.                розробив принципи дистанційного керування;
5.                створив генератори для найбільшої у світі Ніагарської ГЕС.

Останні роки вчений жив досить відлюдно. Він помер на Різдво 7 січня 1943 року, у 86 років. Більшість щоденників і рукописів Ніколи Тесли зникли при нез’ясованих обставинах: чи то, він знищив їх власноручно на початку війни, переконавшись, що ці знання досить небезпечні для нерозумного людства, чи то вони були конфіскованими спецслужбами одразу після смерті вченого.

 

ЦІКАВІ ФАКТИ ІЗ ЖИТТЯ НІКОЛИ ТЕСЛИ:

•               він уникав сонячного світла, тому що часто потрапляв під вплив потужних електромагнітних полів і його нерви придбали особливу чутливість. Яскраве світло причиняв біль очам, тихі шерехи звучали, як гуркіт грому. Але він прекрасно бачив у темряві;
•               ті, кому вдалося побувати в лабораторії Тесли, з жахом згадували, як винахідник жонглював у повітрі згустками енергії, що світяться - кульовими блискавками , і складав їх у валізу;
•               одержимість його наукою не знала меж. Для сну він відводив чотири години, з яких два зазвичай витрачав на обдумування ідей;
•               були хвилини, коли свідомість вченого проникала в загадковий тонкий світ. Резерфорд називав його «натхненним пророком електрики». І правда, Тесла знав про електрику все! Це він передбачив можливість лікування хворих струмом високої частоти, появу електропечей, люмінесцентних ламп, електронного мікроскопа;
•               є відомості про те, що в останні роки життя він працював над конструюванням штучного розуму. І хотів навчитися фотографувати думки, вважаючи це цілком можливим;
•               окрім занять електротехнікою, Тесла професійно займався лінгвістикою, писав вірші. Вільно розмовляв вісьмома мовами , чудово знав музику і філософію;
•               Теслі приписують і Тунгуську катастрофу (1908) . Його вежа Ворденкліфф через іоносферу цілком могла передати величезну енергію в іншу частину світу. А метеорита адже так і не знайшли ...
•               подейкують, що Нікола Тесла був ясновидцем, йому приписують дар передбачення. Є твердження, наче він врятував життя друзям, перешкодивши їм зайти у потяг, що згодом потрапив у катастрофу. Існує легенда, наче у 1931 році Тесла замі­нив бензиновий двигун автомобіля на електромотор змінного струму потужністю 80 кінських сил без жод­них традиційних джерел живлення, тобто створив перший електромо­біль, який не можуть відтворити і сьогодні. Побачивши у газетах зви­нувачення у «чорній магії», Тесла на­завжди приховав таємницю джерела енергії;
•               він панічно боявся мікробів і доторкнутися до будь-якого предмету, на якому було хоча б трохи пилу. Постійно мив руки і в готелях вимагав до 18 рушників на день. Якщо під час обіду на стіл сідала муха, змушував офіціанта принести нове замовлення. Поселявся в готелі тільки в тому випадку, якщо номер його апартаментів був кратний трьом. Крім того, Тесла уникав всього круглого. Перед тим як увійти до будівлі, він обов'язково тричі обходив його;
•               фобії і нав'язливі стани поєднувалися у Тесли з вражаючою енергією. Прогулюючись по вулиці, він міг в раптовому пориві зробити сальто. Часто гуляв у парку і читав напам'ять «Фауста» Гете, і в ці моменти його осіняли блискучі технічні ідеї;
•               у нього була манія все доводити до кінця: так, у коледжі він вирішив почитати Вольтера і, зрозумівши, що він йому зовсім не подобається, але все рівно прочитав всі 100 томів;
•               у своїй автобіографії Тесла описує ряд «незвичайних пристрастей, упереджень і звичок», придбаних ним в юності:

• майже професійно грав у більярд;

• відчував люту антипатію до жіночих сережок, особливо з перлами;

• запах камфори викликав у нього дуже сильний дискомфорт;

• якщо у процесі досліджень невеликий клаптик паперу падав у рідину, це викликало у нього особливо жахливий присмак у роті.

 

ВИКЛАДАЧ

Тільки сього ми починаємо усвідомлювати – у який незнаний світ відкрив двері великий провидець Нікола Тесла!

Перейдемо до одного з найепатажнішого серед вчених-фізиків АЛЬБЕРТА ЕЙНШТЕЙНА. У 1952 році перший прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон запропонував йому номінальний пост президента Ізраїлю. Ейнштейн відхилив пропозицію, але Ізраїль все одно вирішив вшанувати фізика. Тому коли у 1968 році банк країни випустив свою першу валюту, ліру, він надрукував портрет Ейнштейна на 5-ліровой банкноті.

Зупинимось на відкриттях цього геніального вченого:

• створив спеціальну (1905) і загальну (1907-1916) теорії відносності;
• відкрив закон взаємозв’язку маси та енергії;
• ввів поняття фотона;
• встановив закони фотоефекту;
• передбачив вимушене випромінювання;
• розвинув теорію броунівського руху.

Альберт Ейнштейн - лауреат Нобелівської премії з фізики  1921 року. В архівах Нобелівського комітету збереглося близько 60 номінацій вченого у зв’язку з формулюванням теорії відносності, але премію присудили тільки за пояснення фотоефекту.

Він активно виступав проти війни, проти застосування ядерної зброї, за повагу прав людини, взаєморозуміння між народами.

Ось як близькі знайомі описували Ейнштейна: «Він був людиною товариською, дружелюбною, життєрадісною».  Вони відзначали його доброту, готовність допомогти в будь-яку хвилину, повну відсутність снобізму, людську чарівність, його чудове почуття гумору. Коли Ейнштейна запитували, де знаходиться його лабораторія, він, посміхаючись, показував авторучку.

Познайомимось з цікавими фактами, про які ми можливо не здогадувались.

 

УЧНІ

•               у дитинстві Ейнштейн дуже рідко розмовляв. Коли він говорив, то робив це дуже повільно, намагаючись скласти цілі речення в голові і бурмочучи їх собі під ніс до тих пір, поки не зміг правильно вимовити їх вголос, і так десь до років дев’яти. Батьки Ейнштейна хвилювалися, що він розумово відсталий. Розмовляти він почав у три роки: «Коли подали вечерю, Альберт порушив мовчання і сказав: «Суп занадто гарячий». Зітхнувши від полегшення, батьки запитали, чому він до цього мовчав. Хлопчик відповів: «Тому що до цих пір все було у порядку».
•               Ставлення Ейнштейна до жінок було досить специфічне. Своєму першому коханню Марі Вінтелер разом з пристрасними листами він відправляв і посилки з … брудною білизною. Вона її прала і відправляла своєму коханому поштою.
•               Академічний успіх вченого і поїздки по всьому світу дорого йому обійшлися: він віддалився від своєї дружини. Якийсь час пара намагалася вирішити проблеми, і Ейнштейн навіть запропонував дружині дивний контракт для спільного проживання, за яким вони продовжують жити разом , але за певних умов:

" 1 . Ти будеш стежити за тим , що :

мої речі і білизна були у чистоті;

ти будеш приносити мені сніданок, обід і вечерю регулярно до мене в кімнату;

моя спальня і студія будуть утримуватися в чистоті, особливо мій стіл, яким буду користуватися тільки я.

2. Ти перестанеш зі мною розмовляти, якщо я попрошу тебе про це. "

Дружина прийняла всі його умови.

 

•               Ейнштейн пристрасно любив музику, особливо твори композиторів XVIII століття: Баха, Моцарта, Шумана, Гайдна і Шуберта, а в останні роки – Брамса. Віртуозно грав на скрипці, з якою ніде не розлучався. Якось у Німеччині Ейнштейн взяв участь у благодійному концентрі. Місцевий журналіст, захоплений його виконанням, запитав у сусідки: «Хто це грає?» і отримав відповідь: «Як, ви не впізнали? Це ж сам Ейнштейн!» наступного дня в газеті з’явилася стаття про виступ великого музиканта, незрівнянного віртуоза – скрипаля Альберта Ейнштейна. «Великий музикант» був у захваті, вирізав статтю і з гордістю показував знайомим: «Ви думаєте, я вчений? Я відомий скрипаль, ось хто я насправді!»
•               З художньої літератури із захопленням відгукувався про прозу Льва Толстого, Достоєвського, Діккенса, п'єси Брехта.
•               Захоплювався також філателією, садівництвом, плаванням на яхті (навіть написав статтю про теорії управління яхтою).
•               У приватному житті був невибагливий, наприкінці життя незмінно з'являвся в улюбленому теплому светрі.
•               Одного разу великий вчений записав: «Я зробив дуже цікаве відкриття: у взутті можна ходити без шкарпеток. Це прекрасно! Адже шкарпетки рвуться так швидко, що дружина їх штопає без зупину. Я тепер ніколи не буду одягати шкарпетки». І насправді не носив шкарпетки. В одному з листів дружині він пише: «Навіть в урочисті випадки я не одягав шкарпетки і приховував цю відсутність цивілізованості під високими черевиками». Шкарпетки, шляпи, краватки, фраки – все це Ейнштейн вважав абсолютно зайвим, видуманим людьми, щоб ускладнити собі життя.
•               Найненависнішим словом у німецькій мові для нього було Zwang – насильство, примушування.
•               Відома фотографія Ейнштейна з язиком була зроблена у 1951 році на дні народження фізика. Вчений подарував її ведучому науково-популярних передач Говарду Сміту, а на обороті написав: «Вам подобається цей жест, тому що він призначений всьому людству».

 

Наприкінці життя Ейнштейн коротко сформулював свою систему цінностей: « Ідеалами, що освітлювали мій шлях і що надавали мені сміливості і мужності, були добро, краса та істина».

 

 

ВИКЛАДАЧ

Країна Нова Зеландія. Тут народився великий англійський фізик, батько ядерної фізики ЕРНЕСТ РЕЗЕРФОРД. Його портрет прикрашає банкноту цієї країни номіналом 100 доларів (1993р.в.).

 

УЧНІ

Резерфорд народився 30 серпня 1871 року в Новій Зеландії у сім'ї фермера Джеймса Резерфорда й  Марти Томсон. У цей час інші шотландці емігрували в Квебек (Канада) , але родині Резерфордів не пощастило і безкоштовний квиток на пароплав уряд надав до Нової Зеландії , а не до Канади.

Ернест був четвертою дитиною з дванадцяти дітей. Мав дивну пам'ять, богатирське здоров'я і силу. У школі виявив виняткові здібності з багатьох предметів: математики, фізики, хімії, літератури, латинської та французької мов. Ще одним джерелом майбутніх успіхів була його пристрасть до конструювання різних механізмів: він будував моделі водяних млинів, різних машин, сам зібрав фотоапарат. З відзнакою закінчив початкову школу, отримавши 580 балів з 600 можливих і премію в 50 фунтів стерлінгів для продовження навчання в коледжі Нельсона. Чергова стипендія дозволила йому продовжити навчання в Кентербері-коледжі в Крайстчерчі (нині Новозеландський університет). Резерфорд захоплюється наукою і з першого дня починає дослідницьку роботу.

Найбільш обдарованим молодим підданим британської корони, які проживали в колоніях, один раз на два роки надавалася особлива Стипендія імені Всесвітньої виставки 1851р. (150 фунтів на рік), що давала можливість поїхати для подальшого навчання до Англії. Восени того ж року, зайнявши гроші на квиток на пароплав до Великобританії, Резерфорд прибуває до Англії в Кавендішську лабораторію Кембриджського університету і стає першим докторантом її директора Джозефа Джона Томсона.

Він планував займатися детектором радіохвиль або хвиль Герца, скласти іспити з фізики і отримати ступінь магістра. Але наступного року виявилося, що державна пошта Великобританії виділила кошти Марконі на цю ж саму роботу. Так як стипендії не вистачало навіть на їжу, Резерфорд змушений був почати працювати репетитором і асистентом у Дж. Дж. Томсона з радіоактивності.

Отримавши широку популярність завдяки своїм роботам в області радіоактивності, Резерфорд отримує численні пропозиції щодо співпраці з науково-дослідними центрами різних країн світу. Переїжджає працювати до Англії на посаду професора кафедри фізики Манчестерського університету.

У 1908 році Резерфорду була присуджена Нобелівська премія з хімії "за проведені ним дослідження в області розпаду елементів у хімії радіоактивних речовин».

Важливою і радісною подією в житті вченого стало обрання вченого членом Лондонського Королівського товариства у 1903 році, а з 1925 по 1930 року він займав посаду його президента. У 1914 році Резерфорд удостоєний дворянського титулу і стає «сером Ернстом». У Букінгемському палаці король посвятив його в лицарі: Ернест був одягнений у придворний мундир і пояс із мечем .

Свій геральдичний герб, затверджений у 1931 році, сер Англії барон Резерфорд Нельсон (таке ім’я мав великий фізик після отримання дворянського звання) увінчав птахом ківі, символом Нової Зеландії. Малюнок герба - зображення експоненти - кривої, що характеризує монотонний процес зменшення з часом числа радіоактивних атомів.

Ернест Резерфорд помер 19 жовтня 1937 через чотири дні після термінової операції з приводу несподіваного захворювання - ущільнення грижі - у віці 66 років (хоча його батьки прожили до 90 років). Він був похований у Вестмінстерському абатстві, поруч з могилами Ньютона, Дарвіна і Фарадея.

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ:

1. встановив радіозв’язок на відстані близько 3 км. Але тема радіозв’язку з часом перестала цікавити вченого, а радіопередавач він подарував Марконі;
2. створив планетарну модель атома, провівши дослід з розсіювання α-частинок;
3. висунув гіпотезу про існування нейтрона;
4. провів першу ядерну реакцію;
5. відкрив закон радіоактивного розпаду;
6. відкрив α-, β- промені.

 

 

ЦІКАВІ ФАКТИ:

•               лауреат Нобелівської премії з хімії, один з небагатьох вчених, хто своє найвидатніше відкриття зробив після її отримання. Отримавши цю премію, Резерфорд заявив, що «всі науки поділяються на фізику і колекціонування марок». Пізніше він відмічав, що із всіх перетворень, які йому вдалося спостерігати, «найбільш несподіваним стало власне перетворення із фізика у хіміка»;
•               Резерфорд мало використовував формули, але був геніальним експериментатором. Його важливою якістю як експериментатора була спостережливість;
•               12 учнів Резерфорда стали лауреатами Нобелівської премії з фізики і хімії.
•               Учні називала його «тато». Одним з них був радянський фізик П.Л. Капіца. Ось як згадує про свого вчителя Петро Леонідович: «До людей він ставився виключно турботливо, особливо до своїх учнів… Резерфорд не дозволяв працювати довше 6 години вечора у лабораторії,  а у вихідні дні не дозволяв працювати взагалі. Я протестував, але він сказав: «Цілком достатньо працювати до 6 години вечора у лабораторії, арешту часу потрібно думати. Погані ті люди, які дуже багато працюють і дуже мало думають». Щоденно у половині п’ятого Резерфорд збирав співробітників у себе вдома або в спеціально відведеній кімнаті для бесіди за чашкою чаю, де обговорювались не тільки наукові проблеми і результати експериментів, але і питання політики, літератури і мистецтва. Він керував своїми учнями, як «добродушний батько родини».
•               П.Л. Капіца відмічав: «У Резерфорда було щось нездоланно привабливе, як у Шаляпіні. Хто хоча б один раз чув Шаляпіна, той намагався знову і знову почути його; кому пощастило порозмовляти з Резерфордом, шукав нових зустрічей з ним».
•               П.Л.Капіца називав Резерфорда прозвав «Крокодилом». У 1934 році «Крокодил» виклопотав 15 тисяч фунтів стерлінгів на побудову та обладнання спеціальної будівлі лабораторії для Капіци. На торцевій стіні двохповерхового будинку був висічений по каменю величезний на всю стіну крокодил. На відкритті Резерфорд сам пояснив, що це він. Вхідні двері відкрили позолоченим ключем у формі крокодила.

  Капіца так пояснював придумане ним прізвисько: «Ця тварина ніколи не повертає назад і тому може символізувати резерфордовську проникливість і його стрімке просування вперед». Капіца додавав , що «у Росії на Крокодила дивляться двояко з жахом і захоплення ».

• Е. Резерфорд, який відкрив ядро атома, негативно відгукувався про перспективи ядерної енергетики: «Кожен, хто сподівається, що перетворення атомних ядер стануть джерелом енергії, сповідує дурниця».

 

 

 

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВИКЛАДАЧА

Сьогодні ми познайомилися з поглядами, життям і творчістю видатних фізиків – особистостей яскравих і одержимих, різних за характером, темпераментом, долею, але завжди відданих своїй справі. Ми не прагнули їх ідеалізувати: великі люди цього не потребують.

Ми сподіваємось, що «дотик» до  особистостей вчених відкрив вам їхній духовний світі людяність, працездатність, і ви зрозуміли, що це були люди, глибоко віддані науці і своїй справі, з дивовижною ерудицію та культурою. Такими не народжуються, такими стають у результаті великої душевної роботи.

Я сподіваюсь і у своєму житті скористаєтесь порадою російського поета Миколи Заболоцького:

Не позволяй душе лениться! 
Чтоб воду в ступе не толочь,
Душа обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь!

Гони её от дома к дому,
Тащи с этапа на этап,
По пустырю, по бурелому,
Через сугроб, через ухаб!

Не разрешай ей спать в постели
При свете утренней звезды,
Держи лентяйку в чёрном теле
И не снимай с неё узды!

Коль дать ей вздумаешь поблажку,
Освобождая от работ,
Она последнюю рубашку
С тебя без жалости сорвёт.

А ты хватай её за плечи,
Учи и мучай дотемна,
Чтоб жить с тобой по-человечьи
Училась заново она.

Она рабыня и царица,
Она работница и дочь,
Она обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь!

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.               Карцев В.П. Пригоди великих рівнянь: Науково-художня книжка. Для серед. та ст. шкіл. в. (Пер. з рос. А.М.Тарана. Худож. Ю.Ю.Жолудев). – К.: Веселка, 1981. – 263 с., іл.
2.               Дягилев Ф.М. Из истории физики и жизни ее творців: Кн. Для учащихся. -  М.: Просвещение, 1986. – 255 с., ил.
3.               Н. Рукк  Ернест Резерфорд // Фізика для допитливих – 2012. - № 12. – с. 6-9.
4.               А.Шматок Нікола Тесла: той, хто випередив час // Фізика для допитливих – 2012. - № 11. – с. 10-15.
5.               М.Бондар Цікаві розповіді про видатних фізиків // Фізика. Шкільний світ. – 2004. - №10. – с. 14-15.
6.               В.Смирнов Цей геніальний Блез Паскаль… // Фізика для допитливих – 2012. - № 10. – с. 6-7.
7.               О.Романець До дня народження Блеза Паскаля (1623-1662) // Фізика. Шкільний світ. – 2005. - №22. – с. 14-17.
8.               А.Хританько Фізика від Демокрита до сучасності. Навчально-виховний захід // Фізика в школах України. Позакласна робота. – 2013. - № 18. – с. 8-12.

 

 

СПИСОК ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСІВ

1.                http://www-personal.umich.edu
2.                http://festival.1september.ru/articles/549937/
3.                http://muzey-factov.ru/tag/scientists
4.                http://bonistika.net/
5.                http://uk.wikipedia.org
6.                http://ru.wikipedia.org
7.                wmw-magazine.ru/uploads/volumes/02/42-45a.pdf‎
8.                http://www.all-fizika.com
9.                http://www.e-reading.co.uk/chapter.php/94407/114/Danin_-_Rezerford.html