Позакласний захід "Герої рідного краю"

 

Герої рідного краю

 

Виховний захід з військово-патріотичного виховання

 

Мета: формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття любові до своєї Батьківщини, пошани до героїв рідного краю, готовності до виконання громадських і конституційних обов’язків; залучення особистості до засвоєння суспільних цінностей; виховування людяності, почуття національної гідності громадян, здатних до відповідальності та самореалізації в суспільстві.

 

Форма проведення: виховний захід з відеопрезентацією.

 

Обладнання: мультимедійний комплекс, відео презентація, музичний супровід, символіка України, напис «Герої не вмирають», вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

 

Епіграф заходу:                                        Любов у нас до Батьківщини

                                                                     Іде із серця глибини.

                                                                      Ми – патріоти України,

                                                                      Її ми дочки і сини.

                                                                                             Н. Красоткіна

 

Перебіг заходу

Вступне слово вчителя. У житті кожної людини є день, який вона пам’ятає все своє життя. Про цей день знають і згадують найближчі їй люди. У цей день вона приймає найкращі побажання.

-         Який це день?

Але день народження є не тільки у людей, а й у держав. Наша Україна – суверенна держава. Свій суверенітет вона одержала в 1991 році. Днем незалежності України є 24 серпня. Це і є дата її народження.

Але до своєї незалежності вона пройшла довгий тернистий шлях.

(Звучить мелодія)

Учень 1. В історії кожного народу є свої героїчні сторінки, які становлять підґрунтя національної гордості.

Жертовний хрест під Крутами стоїть,

Людською пам’яттю приречений стояти.

Холодний вітер з верховіть цілує Хрест, як сина мати.

Тут України юнь свята

За Україну полягла в страшну годину.

Тут розпинали не Христа.

Тут вбили юну Україну.

(Лунає запис пісні у виконанні П.Дворського «Балада про Крути»)

Учень 2. Юнь України, студенти та курсанти, встали на захист української землі. Саме тут, 1918 року, на залізничній станції Крути, між Ніжином і Бахмачем, точилися запеклі бої між більшовицькими та українськими військами. У бою гинула молодь України, її цвіт і надія. Але скалічені юнаки перед лицем смерті не занепадали духом. Учень 7 класу гімназії Григорій Папський заспівав «Ще не вмерла Україна», яку підхопили засуджені на смерть.

Щороку  учні нашого ліцею відвідують Меморіал «Пам’яті Героїв Крут» у селі Пам’ятне. Хвилиною мовчання вшановують пам'ять тих, хто не пошкодував власного життя заради нас, заради вільної України.

 

 

Будьмо гідними наших славетних ровесників, яких розстрілювали зате, що вони розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку вишивану.

Ви стали прикладом усім,

Про вас ніколи не забути!

В понурій темряві віків,

Світити будуть завжди Крути.

Учень 3. Пам'ять, стій!  Зупинись на хвилинку.

Серце, замри …

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим!

8 Травня – в День пам’яті і скорботи, низько вклоняємося усім полеглим в боях у роки Другої світової війни, схиляємо голови в журбі і задумі, покладаємо квіти до могил, в молитві поминаємо всіх, хто не повернувся з тієї проклятої для всього світу війни.

За волю кров’ю заплатили

Найкращі доньки і сини,

Нам їхні імена світили,

Ми їхню пам’ять освятили,

Навік прославлені вони.

 Пам'ять… Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, а сьогодні їх зберігають родичі, музеї.

Учень 4. Плинуть роки, народжуються нові покоління. Кожне наступне дивиться на минуле очима свого часу. Майдан і революція Гідності вразили не тільки Україну, але й увесь світ. Зігріта палкими серцями мільйонів українців з усіх регіонів, незалежна демократична держава Україна продемонструвала Європі й усьому світу, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і зуміла відстояти свій демократичний вибір. Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братерства і гідності.

 Їх назвали Небесною сотнею – героїв, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

Всім серцем вірили вони у кращу долю.

За неї на Майдані полягли.

За українців і за їхню волю

своє життя, не завагавшись віддали

(Кліп Небесної сотні «Пливе кача»)

 

Минуло дев’ять років від трагічних подій на Майдані. Але, на превеликий жаль, Небесною Сотнею не закінчилися біль і страждання України. Сьогодні іде боротьба за наші рідні землі.

 

Ведучий 1. 32 роки нашій незалежній українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування: події останніх 643 днів війни примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми – господарі на власній землі.

 

Ведучий 2.Та не всім це до душі. Сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Але ми знаємо, що ми – єдині, що незадовго перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає.

 

Читець. Я відчуваю невтолимий  біль, його пекучість і кровоточиві рани…

              Я бачу, як вже 643-й день вся моя Вкраїна - Україна плаче.

Будьте ж Ви прокляті, сестри - навіки,

Відчуйте й Ви, той біль, що принесли ви своїй сестрі…

              Ви ж так її здається називали?..

Вкраїна наша Україна підніметься, відбудується, розквітне.

Ніхто її зламати не в силах.

Бо з нами надія, віра, правда й Божа благодать!

Народ, який встояв перед ордою орків, не зламнеться і не скориться

ніколи.

А хлопці-захисники – то Боги і наші славні оборонці…

 

А ви зі своєю черствістю, пихатістю потонете у власному багні…

            Ніхто  про Вас ніколи не згадає, будьте ж Ви прокляті, сестри навіки!

 

Ведучий 1. Події, які відбуваються в нашій країні з 2014 року не залишили байдужими і наших односельчан. Вони не змогли залишитися осторонь останніх  подій в Україні, пішли виконувати свій обов’язок в зону бойових дій. На полі битви – наші захисники, наші герої, сміливі,  хоробрі, мужні наші воїни. Не шкодуючи власного життя, захищають рідну неньку-Україну.

 

Ведучий 2. Минуть роки, десятиліття, але з людської пам’яті ніколи не зітруться роки російсько-української війни. Війни, якої ніхто не чекав, хоча історія твердить протилежне, що нам ніколи не давали можливості творити свою долю і як багато українців віддали свої найкращі роки, та навіть життя, в боротьбі за справедливість, за бажання жити в незалежній державі.

Сьогодні їхні нащадки стали на захист рідної землі, тисячі українців, молодих, впевнених у своїх силах, у правді своїй, у перемозі над ворогом. Ми пишаємося нашими воїнами, бо в їхніх серцях горить вогонь любові до їхньої країни та велика віра в перемогу. Захищаючи землю від ворога, сьогодні вони віддають найдорожче – своє життя. А ми говоримо їм: «Повертайтесь живими!».

Згадаймо їх поіменно!

 

Дівчина 1. Андрієць Олег Анатолійович народився в 1973 році у нашому мальовничому селі. Після закінчення Вертіївської середньої школи імені М.П.Кирпоноса у 1990 році вступив на навчання до Полтавського вищого військового командного училища зв’язку імені Маршала Радянського Союзу Москаленка. Працював начальником відділення супроводження інформаційно-телекомунікаційних систем відділу зв’язку, автоматизації та захисту інформації штабу 26 прикордонного загону Південного регіонального управління державної прикордонної служби  України. Місце служби – місто Одеса. 

1 вересня 2014 року до нашого села прийшла страшна звістка, о 21 годині прикордонний наряд на автомобілі «УАЗ» в районі села Саханка (поблизу Маріуполя) Новоазовського району Донецької області вступив у бойове зіткнення із загоном бойовиків, які, за словами очевидців, під’їхали до перехрестя з боку селища Безіменне на двох БМП. Прикордонники викликали підкріплення з числа особового складу окремої прикордонної застави «Одеса» та до його приходу стримували натиск противника. Під час бою Олег загинув, а троє бійців отримали поранення. Місто Одеса прощалося зі своїм героєм, прощалися з ним і його земляки, які знали його як енергійного, веселого, креативного хлопця, який впевнено йшов до своєї мрії, досяг її, але ворожа куля обірвала його молоде, сповнене планів життя. Указом Президента України №747/2014 від 29.09.2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Андрійця Олега нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

     Сотні наших односельців, не жаліючи сил, здоров’я і життя, захищали і нині захищають східні землі України від ворогів, які посягають на цілісність і незалежність нашої держави.

Дівчина 2. Осіннє листя облітає,

                   Дощами землю обливає,

                   А серце матері стискається

                   Про сина рідного вона побивається.

Сьомого листопада минула річниця з дня загибелі нашого хороброго, мужнього, сміливого захисника Дмитра Миколайовича  Мороза, 1993 року народження. Народився і виріс у селі Вертіївка, Ніжинського району, Чернігівської області,  навчався у Вертіївській загальноосвітній школі імені М.П.Кирпоноса. По закінченню школи вступив до ДНЗ "Ніжинський аграрний ліцей Чернігівської області". Навчався в Тальнянському  Агротехнічному коледжі Уманського університету садівництва і городництва.

З 2011 по 2012 р. проходив строкову службу в Збройних силах України у військовій частині м. Новоград-Волинський Житомирської області.

28 липня 2015 року зарахований на військову службу за контрактом МГУ в/ч 3027. З 2015 року брав участь у АТО на сході України. Нагороджений медаллю  за виконання службових завдань з відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганських областях. Звільнився у 2020 році з військової служби у званні «Старший сержант». Після закінчення служби переїхав до міста Києва, працював у Територіальному управлінні Служби у місті Києві та Київській області сержантом Служби судової охорони.

З початком повномасштабної російської агресії 26 лютого Дмитро на період дії воєнного стану мобілізувався до однієї з військових частин Національної гвардії України, був призначений головним сержантом 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення. Разом зі своїми бойовими побратимами боронив Україну на Сході. Брав участь у заходах,  необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи в містах Покровськ, Краматорськ, Бахмут Донецької області.

Під час зосередження підрозділів у північно-східній околиці міста Бахмут, Донецької області у складі БТГр ОТУ "Схід" на Авдіївському напрямку в підпорядкуванні командувача ОСУВ "Хортиця", виконуючи завдання Національної гвардії України при обстрілі позиції силами противника старший сержант Мороз Д.М. отримав поранення, не сумісне з життям.

Нагороджений нагрудним знаком Національної гвардії України «За доблесну службу». Указом Президента України №126/2023 від 02 березня 2023 року нагороджений Орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Минає рік.

Могила. Сльози. Квіти.

Одна тепер молитва: - Повернись.

Дівчина 3. Зима сурова замітає,

Мороз всю землю огортає.

Лейтенант в окопі спостерігає,

І думає, - що вже зовсім скоро весна наступає…

Аж тут…Ворожа куля прямо в серце потрапляє…

Серце матері туга і біль огортає…

А все ж з надією сина шукає…

І біду вона відчуває, що сина в живих вже немає.

Знову чорна звістка нашу землю огортає.

 

Першого січня 2023 року загинув наш герой, Євтушенко Олег Вікторович, 1997 року народження. Його ім’я завжди асоціюється із усмішкою, вмінням підтримати товариша, відкритим серцем, працелюбністю, повагою до старших. Друзі поважали Олега, прислухалися до його порад. Таким і залишиться він у нашій пам’яті. Молодий, повний сил і мрій пішов боронити Україну від підступного ворога.  Йому назавжди буде 25…До останнього сподівалися, що трапилася прикра помилка, що загинув не він, проте…Олег Євтушенко не встиг одружитися, сподівався, що після війни у нього буде для цього достатньо часу, але не судилося.

 

Дівчина 4. І знову обстріл, і знову поле все палає..

                    А хлопці наші щосили ворогів відганяють…

                    Гуркіт, шум, постріл і…

                    Група медиків швидко під’їжджає,

                    В очах морок і все життя пропливає…

Весна на землю спустилася, про важку втрату сина матері сповістила, що другого квітня  на 403 день загарбницької війни загинув ще один наш герой, Опанасенко Костянтин Анатолійович, 1987 року народження.

Незмінний учасник усіх позакласних заходів у школі. Круто виходила в нього роль Діда Мороза. Дітлахам вистачало його гумору, вміння з ними потанцювати, поспівати.

Костя після закінчення школи обрав фах залізничника, працював провідником на Південно-Західній залізниці, заочно закінчив Вінницький транспортний коледж.

З часу повномасштабного вторгнення прийняв рішення йти боронити Україну від ворога. 08.04.2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Службу проходив у військовій частині А 4574. 06.02.2023 року під Бахмутом отримав тяжкі поранення від мінометних осколків. Лікувався майже два місяці у госпіталях Дніпра, Умані, Києва. Лікарі робили все можливе, щоб врятувати бійця, але молодий організм воїна не справився з тяжкими ранами і його серце зупинилося.

Кожен із наших захисників зробив усе для того, щоб рідна земля була вільною, незалежною, втративши найцінніший людський скарб – життя, вони пішли у вічність. А згадка про них назавжди закарбується у нашій пам’яті. Їхніми іменами ми назвемо вулиці нашого села. Вони  увійдуть в історію як герої, котрі віддали своє життя, щоб ми жили, сміялися та раділи кожному прожитому дню. Головне, чого ми в них навчилися – цінувати життя, котре їм далося такою дорогою ціною.

 

Ведучий 1. Щодня, у жорстокій боротьбі Україна втрачає своїх синів. Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам’яті, ніби лебеді у небесах. Вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців, у піснях, що їх співає народ.

Ведучий 2. Але дуже  болить душа, щемить у грудях, коли наші герої віддають найдорожче – своє життя, за нас, аби ми жили, аби діти спокійно спали, мали щасливе дитинство, жили під мирним небом України.

Ведучий 1.    Ми зможем все, і все переживемо,

                    І знов розквітне в Україні літо,

                     За мир, за щастя, кожен світлий день,

                     Життям сплатили вірні твої діти…

 

Читець.         ВОНА БІЖИТЬ ДО СИНА...

Це фото не дає мені спокою,

Це фото проникає в мої сни.

Біжить вона назустріч ледь живою -

Везуть її синочка із війни...

Жива стіна людей біля дороги,

Всі на колінах, квіти у руках.

Біжить вона, підкошуються ноги,

А сльози водоспадом по щоках...

Її дитя, її любов, опора,

Вертає, та двохсотим вантажем.

Погляньте – це і є те, справжнє горе,

Переплелися смуток, біль і щем...

Вона біжить зібравши усі сили,

Всі нерви намотавши на кулак.

Сусіди із росії сина вбили,

Прийшли звільняти і звільнили так.

Ридає мати над холодним тілом,

Благає сина про одне – " Вставай!

Хіба ж для цього я тебе ростила?

Не залишай одну! Не залишай!

Не зможу жити, сину, я без тебе!

Ти світом був для мене у вікні.

Якщо ідеш, візьми з собою в небо,

Бо на землі не жити вже мені... "

А він лежав холодний, нерухомий,

Сказати б що, та кам'яні вуста.

Душа прошепотіла – « Я вже вдома...

Не плач, моя голубонько Свята...

Не плач, я буду завжди із тобою -

Я соняхом проб'юся навесні.

Я буду, мамо, вітром і грозою,

Не плач, а краще посміхнись мені.

Я знаю, мамо, скоро Перемога!

У наших хлопців віра й стільки сил!

Не соромно, коли прийду до Бога -

Святую землю нашу боронив!»

Повз фото це пройти не сила мимо,

Не забувайте там, де тишина,

Що кожної секунди і хвилини -

На землях України йде війна!

 

Ведучий 2. Молюся за тебе, моя Україно, за кожного батька, за кожного сина, за кожну матір, за кожну дитину я Бога прошу – збережи Україну! Страшною порою не дай їм загинуть! Хай наші молитви до Бога полинуть! Нехай він злобу у серцях наших спинить! Молюсь, щоб людина почула людину, щоб син пожалів батька іншого сина, щоб мирною знову стала країна – я Бога прошу – збережи Україну!

 (Пісня-кліп «Господи, нам Україну збережи!»)

Дівчина 1. Народ мій є! Народ мій завжди буде!

                   Ніхто не перекреслить мій народ!

                   Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

                   І орди завойовників-заброд!

 

Дівчина 2. Ви, байстрюки катів осатанілих,

                    Не забувайте, виродки, ніде:

                    Народ мій є! В його гарячих жилах

                    Козацька кров пульсує і гуде! – так писав наш геніальний земляк Василь Симоненко понад 50 років тому, але слова його виявилися пророчими для нашого сьогодення.