Позакласний захід " Кафе у Лесі"

    Захід « Кафе у Лесі»

 (Зал прибрано в українському стилі, по середині столики, накриті рушниками, звучить легенька музика)

Ведуча І

Сьогодні у нас незвичайне свято,

Прийшло так гостей багато.

Ми разом з вами помандруєм

І дух творчості відчуєм.

Ведуча ІІ

Добрий день, дорогі друзі. Слава нашій Україні! Слава всім тим, хто народився на такій мальовничій землі. Ми пишаємося кожною «творчою стеблинкою», яка проросла та міцно вкоренилася у наш чорнозем. Сьогодні ми відзначаємо День народження славної поетеси – Лесі Українки.

Ведуча І

Поезія – це душа, це музика, це те, що жило, живе і буде вічно жити у словах нашої української Музи. Все, що боліло скоренько старалася покласти на аркуш паперу, те, що відчувала – стримувала в собі, а те, що веселило - передавала людям. Такою була наша Леся. Сьогодні ми у такій гарній атмосфері постараємося дізнатися ще більше цікавого про цю неймовірну особистість.

Виходить дівчинка з квітами в руках зі словами

На рідній Волині зросла

І пісня, і мужності сила.

По всій Україні пішла-

Досвітні вогні засвітила.

Русалкою вийшла з лугів,

А лицарем стала у зброї

І нищила всіх ворогів

Словами епохи нової.

Відважно крізь терни ішла,

Народ підіймала до бою

І зірка провідна вела

Знедолених всіх за собою.

Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїна

 І пісня не змовкне її,

І слава повік не загине.( квіти кладе біля портрету Лесі)

Виходить хлопчик із запаленою свічкою в руках зі словами

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

( звучить музика, хлопчик ставить свічку біля портрету письменниці)

Виходить матір Лесі Українки – Олена Пчілка, сідає за окремий столик, вітається з гостями та починає розповідь про свою донечку.

Лариса Косач – моя прекрасна донечка,  була дуже обдарованою дитиною:

У 4 роки дівчинка навчилася читати (перша прочитана книжка «Розмова про земні сили» Михайла Комарова). У  5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову. В 6 років уже майстерно вишивала. У 9 – склала перший вірш – «Надія». У 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка». В 14 – видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя. У  19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів». 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».

Леся мала хист:

• і до малювання (деякий час навчалася в художній школі Миколи Мурашка в Києві);

• і до музики (брала уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О'Коннор);

• і до вивчення іноземних мов (навчалася у приватних викладачів і вивчала мови самостійно).

Найбільший вплив на Лесю мав  її дядько -  Михайло Драгоманов. Він багато спілкувався з нею, читав їй у дитинстві в оригіналі твори світової літератури, всіляко сприяв її розвиткові. Донечка мала свого дядька за «ідеал».

Я теж відіграла важливу роль у долі моєї дочки, адже сама була обдарованою людиною, талановитою поеткою і «войовничою українофілкою». Але були у мене і недоліки у ставленні  до доньки. Не завжди вона відчувала теплоту материнства, у дитинстві я недооцінювала її здібності, часом навіть применшувала їх, не бачила глибини Лесиної натури. Можливо, так склалося через те, що вона мала заглиблену в себе, «потаємну вдачу», що контрастувала із веселим характером старшого сина Косачів – Михайла. Надіюся, що ви почули те, що дуже хотіли і ще більше ознайомилися з долею моєї Лесі.

Виступ Ольги Кобилянської – подруги Лесі ( заходить у зал у гарній одежі та розпочинає розповідь)

Я Ольга Кобилянська – найкраща подруга Лесі Українки. Сьогодні хочу розповісти вам неабияку інформацію про нашу дружбу, яка була не з простих, вона була така, про яку хочеться розповідати вічно. У мене залишився один єдиний лист до Лесі. Ми були дуже близькі духом, я захоплювалася її внутрішньою, а вона в свою чергу знайшла  у мені підтримку та прагнення самостійності.

Наше зближення відбулося на грунті трагедій. Тоді я саме розлучилася з Осипом Маковеєм, якого кохала багато років. А Леся доглядала близького друга, в якого теж була закохана - Сергія Мержинського. Коли Леся освідчилася йому в своїх почуттях, почула у відповіь лише “Ні”, адже кохав іншу. В останні дні Леся була з ним, він був смертельно хворим, і зрештою помер на її руках. Ця ситуація стала доказом того, що Леся була доброю, чуйною, милосердною особистістю. У той же рік (1901) ми зустрілися у Карпатах. З Лесею листувалася  впродовж 14 років.

Коли Леся Українка померла, Олена Пчілка, її мама написала до мене «…я знаю, що Ви не тільки поважали її як талановиту письменницю, а й любили її особисто. Вона теж любила Вас дуже, між Вами була справді якась духовна спорідненість…». Ось такою була моя подруга – надійною, розумною, чарівною, такою, про яку кожен з вас би мріяв ціле життя. Щиро дякую за те, що вислухали та повернулися зі мною у той час, де у душі вирували почуття.

Перегляд відеоролика « Лісова пісня»

В українському стилі виходить найголовніша гостя нашого свята – Лариса Петрівна Косач. Сідає на почесне місце і починає свою розповідь.

 Справжнє моє ім.*я – Лариса Косач Квітка. У родині мене називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина).В дитинстві я була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту, тож мене можна було назвати дитиною-індиго. Я знала багато європейських мов: окрім слов'янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину. Бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала. Крім цього, я чудово грала на фортепіано. Змалку захоплювалася мистецтвом. На жаль, хвороба прикувала мене до ліжка, тому відомої піаністки з мене не вийшло. Якби не хвороба, можливо, я би стала ще й геніальним композитором.

Я  багато подорожувала по світу. Окрім України (Волинь, Полтавщина, Буковина, Крим, Київ, Львів, Чернівці, Одеса), Леся Українка побувала в Грузії, Польщі, Болгарії, Німеччині, Швейцарії, Австро-Угорщині, Італії, Єгипті. Правда, багато моїх подорожей були пов'язані не лише з її письменницькою і громадською діяльністю, а й з необхідністю лікуватися від важкої невиліковної хвороби - туберкульозу кісток.

У 13-річному віці я  гостювала в домі дядька Лева Скулинського. Він  знав дуже багато легенд і переповідав їх мені Місцеві жителі й досі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі вже й вигадані персонажі.

Я перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла мої  твори. Більшість своїх робіт я публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні й ін.

Як вже зазначалося, що у моєму житті було найбільше кохання - Сергій Мержинський, якому було присвячено знаменитий лист-сповідь «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами». І хоча цей чоловік не відповідав  мені взаємністю та сприймав наші стосунки лише як дружні, а то й ділові, я  була з ним до кінця його днів. Суть і глибину своїх почуттів я  вилила у поемі «Одержима» біля ліжка вмираючого коханого. Навіть не зважаючи на те, що той, відходячи у кращі світи, замість очікуваних слів освідчення, прохав  мене попіклуватись про іншу жінку, яку насправді кохав.

 Заміж я вийшла вже після 30 років. Свого чоловіка, Климента Квітку, я, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.

По житті я ішла з таким гаслом « Жінок не можна кривдити, адже у них тонка й чутлива душа, їх теж насправді цікавлять щирі, глибокі почуття, що гордість і можливі їхні страждання потрібно поважати, що жінка взагалі заслуговує на любов і повагу».

Звучить пісня у виконанні дівчинки « Стояла я і слухала весну»

Ведуча

Ми щиро дякуємо всім гостям за теплі хвилинки, за неймовірні відчуття, які переповнювали нас під час цього свята. Ми ще раз хочемо подякувати нашій поетесі, бо як би не вона, то не було б нашої зустрічі.

Дорогі українці, читаймо те, що наше. Вчімося знаходити у творчих людях ту іскорку, яка зможе запалити наші серця. І пишаймося тим, що Леся Українка наша письменниця, берегиня українського слова, поціновувачка фольклору… І любімо її за те, що вона – Українка.