Позакласний захід "Козацьке свято"

Про матеріал
Матеріал для проведення позакласного заходу в 6-8 класі про героїчну козацьку добу.
Перегляд файлу

Козацьке свято: «Шляхами козацької слави»

Мета. Формувати національну свідомість  учня-патріота, розширити знання про історичне минуле українського козацтва, формувати почуття гідності.

Місце проведення:  актовий зал школи.

Обладнання: Сцена прикрашена українським орнаментом, рушниками, в центрі гасло: «Козацька слава не вмре, не загине». Проектор для слайдів та фильма, мінусовки  пісень.

 

                                           ХІД ЗАХОДУ

Пісня «Запорожці-козаки»

І ведучий: 

Як палають в темнім борі ягідки калини,

так любов палає в серці Нені – України!

 

ІІ ведучий:

Розіллється на всі боки, слава України,

Наче сонце засіяє похмурої днини.

 

І ведучий:

І  від краю і до краю хай вона сіяє,

Слава лицарів звитяжних, козацькая слава!

 

ІІ ведучий:

За Дніпровськії пороги хай вона полине,

Де козацький дух живе й пам'ять і понині.

 

Звучить музика «Марш запорізьких козаків».

 

Іведучий. Легендарна Запорізька Січ символ мужності і незламності українського народу. Наші пращури були запорозькими козаками. Від роду до роду передається їх заповіт жити чесно, не зазіхатина чуже, трудитися, любити свою землю, рідну мову, з повагою і розумін­ням ставитися до інших народів. Невмирущий дух козацької вольності і слави збережений у пам'яті народу, його думах, легендах і піснях. Народ прославляв славних лицарів, захисників свого краю.

ІІведучий.(під час розповіді йдуть слайди) Було це близько п'яти століть тому. Наш рідний край поневолили підступні завойовники. Ой, як важко стало жити укра­їнському людові! І почав він утікати в пониззя Дніпра за його кам'яні пороги, де розкинулися степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої води, вони заснували Запорозьку Січ. Козацьке товариство обирало собі мудрого й досвідченого отамана. Запорожці були витривалі й дужі, кмітливі й на диво хоробрі. Вони чинили опір найзапеклішому ворогові.

Читець

За Дніпровськими порогами,

За південними дорогами,

За степами за широкими

Наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную,

Цінували волю вільную,

Україну свою рідную,

Як зіницю берегли.

(Звучить пісня «Їхав козак за Дунай».)

Іведучий. Ой же й широкі дунайські степи: ні кінця їм не видно, ні краю... Ширяють над степом орли-сизокрилі, виглядають згори необачне птаство. Як звечоріє, хмарами летять на степові озера дикі гуси та срібнопері лебеді, не бояться нікого. Хто там буде в степу їх полохати!

Але не подумайте, що жили козаки, як у раю. Із-за кожного дерева, куща, ярка на них чекала небезпека.

Починаючи з XVI ст., не минало й року, щоб татари не здійснювали набігів на Україну. Роки з 1515 до 1671 позначені страшними набігами кочівників. Татари забирали в неволю десятки тисяч християн. На торговиці люди дивувалися: «Хіба там ще є люди?». Страшною була доля невільників: жінок і дітей віддавали багатіям для роботи та на втіху, а чоловіків заковували в кайдани на галерах, і вони змушені були прово­дити все своє життя на лавці біля весла. Ось і стали козаки своєрідними прикордонниками, які попереджували людей про небезпеку й першими вступали в бій з людоловами.

ІІведучий.Доки султан вів свої орди, козацтво на Україні вже громадило полки, щоб дати відсіч татарам. Загони зростали на очах. Тут, на Україні, кожен другий мав порахунки як не з польською  шляхтою, то з турками чи татарами; диво, що цей народ ще жив і давав відсіч своїм ворогам так його шматували і нищили з усіх боків...

Звідусюди плавом пливли козаки балакучі полтавці, що відразу пірнали у військо, мов риба у воду, бородаті поліщуки, чернігівці, волиняни, подоляни...

Іведучий. Як же ставали козаками? На перший погляд, процедура була проста. Але це тільки на перший погляд.

(Сценка «Як приймали у козаки».)

Кошовий. Гей, побратими, а хто це до нас на Січ забрів?

К о з а к - п и с а р. Та це, батьку, чолов'яга у козаки проситься!

Кошовий. Нумо, підійди ближче, чоловіче! Звідкіля ти такий?

Парубок. З Тверської я, батьку.

Кошовий. У Бога віриш?

Парубок. Вірю.

Кошовий. Горілку п'єш?

Парубок. П'ю.

Кошовий. Виходить, ти вільний парубок?

Парубок. Та вільний, хоч мав пута в подобі жінки.

К о ш о в и й. То ти покинув жінку? Еге-ге, недобре це діло, чоловіче.

Парубок. Кинув, батьку, як тільки побралися, бо вона борщ не вміє варити.

Кошовий. О, то ти справжній козак! Запиши його, пане писарю!

Писар. Як кличуть тебе, хлопче?

Кошовий. Та не питай, а так і пиши: козак Борщ!

Іведучий. У курені новачків обов'язково піддавали випробуванням. Наприклад, давали завдання зварити куліш і ставили вимогу: щоб каша була гаряча, як повернуться козаки. А самі ховалися й спостерігали, як буде діяти новобранець. Траплялося так, що хтось із новобранців, при­готувавши страву, починав нервувати, панікувати. Коли козаки бачили, що новачок впадав у розпач, то такого не приймали й відпускали додо­му. А інші не занепадали духом, а, гукнувши кілька разів, махали рукою й казали: «Ну, не хочете їсти, то я сам наїмся!». Такого відразу приймали до куреня. Це, звичайно, переказ-жарт, проте хто відає...

І ведучій: А зараз ми згадаємо людину, яка заснувала Запорізьку Січ.

ІІведучий.(показ слайда – портрета) Понад 400 років народ прославляє у піснях відваж­ного лицаря Байду. Історики довели, що його прототипом була реальна людина Дмитро Іванович Вишневецький, гетьман, засновник Запо­різької Січі у 1556 році на о. Мала Хортиця (слайд – карта). Князю випала, за влучним висловом Грушевського, доля "степового короля" - людини, яка на­дала перших організаційних форм козаччині, не підозрюючи, що через неповні сто років його творіння захитає підвалини Речі Посполитої.

Але були і інші герої.

(Слайд – портрет Сагайдачного)

Виходить Сагайдачний:

«По Чорному морю супротивна хвиля встає,

Судна козацькі на три частини розбиває.

Одну частину взяла – в землю агарянську занесла,

Другу частину – гирло Дунайське пожерло,

А третя де ся має – в Чорному морі потопає»

 

На морі козаків чекала небезпека, але ж і боялися турки – бусурмани наших чайок, бо налітали вони стрімко на їхні галери, на їхні фортеці, коли ходили ми на Кафу наших бранців визволяти. І не було тоді на морі нам рівних мореплавців.

І ведучий, звертаючись до ІІ- г о:

А це хто такий?

ІІ ведучий :

Гетьман, лицар він удачний,

Зажив слави він на морі,

Визволяв братів з неволі

Звуть його Петром, всі знають –

Конашевич-Сагайдачний

І ведучий:

І був поет такий, що бачив

Усе, що вкрито нині сном,

Як Конашевич-Сагайдачний

Стояв на смерть під Хотином.

Тут він рубав ворожу зграю,

Та шабля більше не сестра,

І він поранений вмирає

На гострім березі Дністра.

ІІ ведучий: 

І вже наш гетьман за імлою,

Де лік історія веде,

там в пісні «Яром-долиною»,

Та в пісні він попід горою

Іде позаду він, іде.

І ведучий:

Іде, чи їде?

Пісню хором

Несе козацтво, як вогонь,

Туди, де ворог під Самбором,

Родинні Кульчиці його.

ІІ ведучий:

Живе у пісні славний батько,

Здається, зараз, підійде

І запитає: «Ну, нащадку,                       (ці слова говорить Сагайдачний)

На що ж ти проміняв себе?

Ти сокіл? Чи дністровська жаба?

Ти син Вкраїни, чи свистун?

Я жінку проміняв на шаблю

Не лиш на люльку і тютюн.

Я в братство записав козацтво!

Я з ним за ворогом гасав!

Я не міняйло! Все багатство

На рідну школу записав.

Шаблями записали школи,

Бо я нових людей хотів,

Щоб не соромились ніколи

Своєї мови і батьків.

Ми землю дорогу любили,

Стояли твердо за своє

І щось для вас таки зробили,

Коли ще ви на світі є!»

І ведучий: Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси двох найактивніших частин українського громадянства - козацтва й міщансько-ду­ховної інтелігенції. Виявом цього стало вписання гетьмана з усім Військом Запорозьким до Київського братства і постійна опіка його над цим куль­турним і духовним центром України. Його стараннями козаччина вперше включилася в загальнонаціональні справи, а міщани й духовенство вперше відчули підтрим­ку великої збройної сили, що допомогло їм здобути більшої впевненості й сміливості у своїх планах і діях.

Помер він від тяжкої рани, яку дістав у битві 1621 р. під Хотином, і похований у Києво-Братському  монастирі.

 

Звучить пісня «Ой, на горі та й женці жнуть…»

ІІ ведучий: І ще один найвідоміший гетьман – Богдан Хмельницький. (слайд-портрет Б. Хмельницького)

Дівчина:

Чи не той то хміль,

Що коло тичин в’ється?

Ой, той то Хмельницький,

що з ляхами б’ється.

Чи не той то Хміль, що по пиві грає?..

Ой, той то Хмельницький

Що ляхів рубає,

Чи не той то хміль,

Що у пиві кисне?

Ой, той то Хмельницький, що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький

К Золотому Броду, -

Гей, не один лях лежить

Головою в воду.

«Не пий, Хмельницький, дуже

Золотої Води, -

Їде ляхів  сорок тисяч

Хорошої вроди»

Виходить Хмельницький:

 А я ляхів не боюся

І гадки не маю –

За собою великую

Потугу я знаю.

Ой, втікали вражі ляхи –

Погубили шуби

Гей, не один лях лежить,

Вищиривши зуби!

Становили собі ляхи

Дубовії хати, -

Ой, прийдеться вже ляшенькам

В Польщу утікати.

ІІ ведучий до І:

Невже це сам Богдан Хмельницький?

І ведучий.

 Схоже на те. Давай перевіримо.

Запитання до Хмельнцького:

  1. Коли народився Богдан Хмельницький (1595)
  2. Місце народження (Чигирин)
  3. Повне ім'я (Богдан Зиновій)
  4. По батькові (Михайлович)
  5. Місце прописки (Суботів)
  6. Освіта (пристойна – братська школа в Києві та єзуїтська – у Львові)

ІІ Ведучий:

Так вірно все сходиться.

Богдан Хмельницький.

А тепер я запитаю у глядачів, чи знаєте ви своє минуле:

Хмельницький задає запитання, а глядачі з зала  піднімають руки і відповідають.

  1.  Що означає слово козак? (вільна, озброєна людина)
  2. Яка зачіска була у козаків? (Голилися,залишався чуб на «оселедець».)
  3. Який одяг носили? (Шапка з китицею, червоні або сині шаровари, жупан, барвистий пояс, сорочка.)
  4. Як козаки могли перечекати небезпеку де-небудь при березі чи в плав­нях? (Брали в рот очеретину і дихали через неї, занурившись уводу.)
  5. Яким чином козаки повідомляли на далеку відстань про небезпеку? (Запалювали смоляні бочки.)
  6. Для чого козаки випалювали в степу високу траву? (Щоб не було де ховатися татарину.)
  7. Яківизнаєте козацькі символи? (Булава, бунчук, корогва, печатка.)
  8. Якого кольору був стяг (корогва) у Запорозькій Січі? (Малиновий.)
  9. Як називався козацький ватажок? (Отаман, кошовий, гетьман.)
  10. Як називався козацький човен? (чайка)

Хмельницький:

Молодці, козаки й козачки. Згадали, не забули, пам’ятайте, де ваша слава, там   слава України. Прощавайте!

Звучить козацький марш.(Хмельницький уходить)

Доповідач:  (слайди – зображення музичних інструментів) В багатогранному та змістовному художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості. Труби та сурми разом з ударнимиінструментамивикористовували як сигнали у походах, боях, а також при зустрічахпослів, гостей.
Загони запорозькихкозаків, щовирушали у похід, повиннібулиобов'язковоматитрубачівабосурмачів.

В духовнійкультурікозацькоїдержавивисокогорозвиткудосяглохоровемистецтво. Впродовжбагатовіковогоперіодунаціонально-визвольноїборотьбиукраїнський народ поряд з піснями творив думу — героїчну, драматизовану і водночаспройняту великим ліризмомпоезію. Вони малисвоєріднухудожню форму і виконувалисяпідакомпанементбандури (кобзи) аболіри.

Думи і народніпіснінабули активнодійового характеру завдяки "кобзарям", які часто не лишевиконували, а й творили музику. Кобзарство — цесвоєрідне явище української народної культури, визначне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Кобзарям належитьславнемісце в історіїдуховноїкультуриукраїнського народу. М.ГогольназивавїхохоронцямибойовоїславинашоїБатьківщини, поетами і літописцями.

Звучить фрагмент пісні «За світ встали козаченьки»

Виходить дівчина:

Я – Маруся Чураївна.

І ведучій:

Щось не чув я такої.

 

ІІ ведучий:

Вона з легенди!

Дівчина:

Що значить з легенди? Чураївна я, дочка козацького урядника Полтавського полку, Гордія Чурая.

ІІ ведучий.

Так, так, я знаю. ЇЇ називали малоросійською Софо. Вона складала пісні, які підхоплював народ. По всій Україні лунали «За світ встали козаченьки», «На городі верба рясна», «Прилетіла зозуленька», «В кінці греблі шумлять верби», «Зелененький барвіночку», «Ой не ходи Грицю…» Так, що хоч і говорять, що вона – дівчина з легенди, а все ж це – конкретна історична постать.

І ведучий.

Я теж про неї чув, і про пісню. ЇЇ співали полки Богдана Хмельницького вирушаючи на історичні битви 1648 року до Жовтих вод та Корсуня.

ІІ ведучий:

А я знаю, що в 1790 році в Петербурзі в збірнику «Молодчик з молодкою на гулянні» була надрукована ця пісня. Вже тоді молодь знала кілька варіантів пісні. Вона дійсно супроводжувала козаків у боях за рідну землю, за волю й незалежність України.

Чураївна збирається йти. Усі разом, проводжаючи її говорять:

 

  • Бувай здорова, дівчино! Щасти тобі!

 

Знову звучить фрагмент пісні «За світ встали козаченьки»

І ведучий: Особливою популярністю в козацькомусередовищікористувалисятанці. Найулюбленішим з них був гопак. Йоговиконувалилишечоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якоїтанцюристидемонстрували, хто на щоздатний. У техніцітанцю проста присядка пов'язана з образом хвацького вершника, який, підстрибуючи в сідлі, нестримномчить на ворога. Аналогічні за характером виконаннятанцювальнірухи "повзунець", "яструб", "присядка" з розтяжкою внизу. Танцівиконувались у супроводібандури й інструментальнихансамблів.

Діти виконують танець «Гопак».

Вчитель: Цей танець зараз народний, а колись це було бойове мистецтво козаків. Ми зараз подивимось невеличкий фільм про це іскуство.

(Перегляд фільму про бойове мистецтво козаків)

Заходять іноземці – француз і поляк.

Француз:

Пане, Владиславе, а що ви думаєте, чи довго простоїть моя фортеця на цій землі?

Поляк:

Як казав писар ясновельможного нашого пана гетьмана, що створено людська рука збудувала, те й зруйнувати може…

Як це його величали? А, здається Богдан Зиновій Хмельницький.

Француз:

Не знаю… А все ж дивний цей народ, козаки. Я за ними давно спостерігаю і навіть роблю записи, ось, погляньте.

Дає книжечку.

Поляк:

Я бачу, ви не тільки фортеці будуєте, а ще й книжки пишете. Цікаво, чи переживе вона (показує на книгу) вашу фортецю?

Француз :

Хтозна…

І ведучий: (звертаючись до залу)

А ви здогадалися, хто це? Так, звичайно, це іноземці, і один серед них французький інженер і мандрівник Гійом де Боплан.

Француз:

Прошу вибачення, Гійом Левассер де Боплан! ( Знімає капелюха і вклоняється) Невже такі юні діти знають про мене?

ІІ ведучий:

Звичайно, ми про вас вчили на уроці історії. І знаємо, про що ваша книжка. Вона зветься «Опис України» .Ось, наприклад, як ви описуєте підготовку козаків до морських походів: «Будують човни близько60 стіп завдовжки, 10 чи 12- завширшки і 12 завглибшки. Ті човни не мають корми. Зводять щоглу висотою 12 стіп, на боки прив’язують довгі в’язки очерету, вони кріпляться ликом з липи, або вишні. На щоглу напинають доволі незграбне вітрило, котре розпускають лише в гарну погоду. Беруть із собою в похід сухарі, пшоняну кашу і борошно, розмішане на воді, яке вони їдять, змішавши з пшоном, це для них – наїдок і напиток, він має гіркуватий смак, і називається саламаха, тобто, смачна страва»

Француз:

Як на мене, то не знайшов у цьому особливого смаку.

Козак:

Ой, ой, ой, бачив, як наминав нашу саламаху, аж за вухами лящало!

Француз:

Ну, коли й користав з цього в моїх мандрах, то лишень тому, що нічого кращого знайти не міг.

Козак:

Які ж ми панські… Так, звичайно, козаки жаб не їдять, проте козацька їжа то сила й здоров'я. А може мені хтось розказати, що їли козаки?  (запитання до залу)

Козак:

Так, от, шановні братці-товариші, їжу готували у мідних та чавунних казанах, які, доречи, тримали в чистоті. Готували три рази на день. Звичайно подавали соломаху, тобто житнє борошно, густо зварена з водою, тетерю, вона відрізняється тим, що зварена на квасі, і щербу, це також, житнє борошно, але зварене на риб’ячій юшці. Крім цього козаки ласували м’ясом,  дичиною, рибою, полюбляли вареники, сирники, гречані з часником галушки,  рубці, «свинячу голову до хріну та локшину на переміну», мамалигу – тісто з проса або кукурудзи, яку їли з бринзою, тобто солоним овечим сиром, або з пастремою, тобто висушеною на сонці бараниною і загреби – коржі, які називалися так, тому що клалися в натоплену піч і загрібалися в попіл або вугілля.

Пісня «Ой, чули, чули, чули…»

ІІ ведучий.Неможливо вилучити з літопису України 300-річний період козацького війська та забути наших славетних гетьманів, тоді історія України буде неповноцінною на політичній карті світу.

Наша пам'ять про славне минуле українського вій­ська повинна завжди підкріплюватися добрими та корисними справами. Ми як і козаки, маємо залишити в житті по собі добрий слід.

І ведучий:

Ой, по нашій Україні

То не води грають сині, Не шумить так гай –

То козацтво йде завзяте

Волі-долі добувати,

Боронити край.

ІІ ведучий:

Хоруговці вітром мають,

Збруї ясні в сонці сяють,

А огонь в очах –

І над ними ген горою

Сизий сокіл мчить стрілою

В піднебесний шлях

І ведучий:

Грають сурми, вітер віє,

Шепчуть трави степовії,

Шовком стелять путь.

Перед ними ворог лютий

Поза ними – край закутий

Сотки волі ждуть.

ІІ ведучий:

Маршерують, збруя дзвонить,

Жвава пісня тугу гонить

Із завзятих серць -

А з-під хмари ген високо

Сизий сокіл вцілив око

На козацький герць.    Заключна пісня про козаків.

docx
Додано
12 березня
Переглядів
176
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку