позакласний захід "Літературні посиденьки"

Маркевич Євгенія Григорівна,

вчитель української мови та літератури

                                                                            Рожнівського ліцею

 «Гуцульщина» імені Федора Погребенника

                                                                                      Рожнівської сільської об’єднаної

                                                                      територіальної громади

                                                               Косівського району

                                                                                                          Івано-Франківської області

 

 

 

Літературні посиденьки

 

Ведуча: Україно! Чарівна моя, ненько, найкращий куточку землі, солов’їна пісне! Ти прекрасна, але найбільше твоя багатство – народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний як граніт, співучий, дзвінкоголосий.

Ведучий: Україна… Рідний край… Золота, чарівна сторона. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою любов до краю, де народились.

Ведуча: З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про щирий і працьовитий народ. Наша Україна славиться традиційними святами та обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти  до української спадщини повертається до традицій свого народу.

Ведучий: У глибину століть сягає наша історія. Пізнати історію рідного краю допомагають нам і книги, і самобутня народна творчість: мелодійні пісні, цікаві звичаї, фантастичні народні казки.

Ведуча: Отже, сьогодні ми з вами через призму сучасності поглянемо на минуле, щоб відчути красу і поезію давніх звичаїв і обрядів, станемо учасниками одного з чудових свят української молоді.

Ведучий. Запрошуємо вас на літературні вечорниці. Хай вони відкриють перед вами мудрість, щедрість і гумор нашого талановитого народу.

Ведуча. Дуже вдячні за гостинність,

Щиро вас вітаємо,

Разом з вами потанцюємо,

Разом поспіваємо.

Ведучі виходять.

На сцені з’являється господиня вечорниць, починає застеляти скатертиною стіл, лави, чепуриться.

 

(Інтер’єр української хати. Господиня готується до вечорниць: підмітає, розставляє на столі посуд, прикрашає хату, сама чепуриться)

 

Господиня. Нарешті ми з донечкою все прибирали, гарненько столи позастеляли, смачну їжу приготували. Тепер можна і гостей чекати.

Донечка. Мамцю-рибцю, пусти на вулицю!

Господиня. Наталочко, донечко, та яка зараз вулиця? Скоро ж гості прийдуть!

Донечка. Мамочко! Та я на хвилиночку. Не встигне око моргнути, як я вже вдома буду, заодно і дівчат гукну.

Господиня. Ну добре, донечко. Йди, тільки недовго.

Донечка (накидає хустину). Добре, мамочко, добре, голубонько! (вибігає на вулицю).

 «Господиня» {видивляється в люстерко). Ох і гарна ж я! І все в хаті до ладу! Головне — гостей діждатися, потанцювати, поспівати, повеселитися. {Підходить до чоловіка.) Ой лишенько! Спить! В інших чоловіки як чоловіки, а мені Бог послав ледаря. {Будить.) Чоловіче, чи чуєш мене? Вставай!

«Прокіп». Га! {Продовжує спати.)

{Заходять гості, вітаються.)

«Господиня». Доброго вечора, дівчатонька! Заходьте, будьте лас­каві! Сідайте! {До чоловіка.) О Боже, що мені робити? Гості в хаті, а цей вражий син похропує собі. А вставай-бо! {Стягує з лавки, узявши в пуки макогона, співає пісню «Чи не той то Омелько».)

«Прокіп» {побачивши дружину з макогоном, устає). Та встаю, встаю вже! І поспати не дають! Ой, як вас тут багато зібралося! До­брий вечір, дорогі гості! Ласкаво просимо на наше святові

«Сусідка». Гой, ледь не спізнилася, доки весь ярмарок наш обі­йшла, пирогів напекла, зачіску зробила, брови підвела. От прийшла вас зі святом привітати. А чом це у вас не весело? Ніхто не співає, не танцює... Ану заспівайте разом зі мною! {Співає пісню «Вечорниці».)

«Господиня».. Що то молодість! Цілу ніч гуляли б, тільки б лунали музика й пісні. І то ж споконвіку так ведеться. І ми колись... Як згадаю.

Кума. Не треба, Маріє, не край свого серця, і то правда, спливли наші літечка, немов тая водичка, та й не вернуться ніколи.

Кума. Так, час біжить, літа минають. Здається, тільки вчора твою Наталку під хрестом тримала. А сьогодні дивись, красуня яка, дівка на виданні.

(Чується гомін і сміх)

Дівчина. Добрий вечір вашій хаті!

Господиня. І вам вечір добрий. Заходьте, сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті, на нашій лаві.

Дівчина. Чому ж нам сідати? Нам потрібно пісню співати.

(Співають пісню «Цвіте терен»)

Господиня. Господи! Як згадаєш, коли оце ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать, а тепер…

Кума. Що не кажіть, а світ перемінився. Хоч би взяти хлопців…Які вони хлопці! Тьху на їх та й годі! Чи такі були раніше? Налетять, бувало, як ті орли. А як схопить тебе до танцю, аж в голові паморочиться. Ой-ой-ой… Куди  то все поділося?

 

{Стуку двері. Заходить «Стецько».) 

 «Стецько». Добрий вечір, дівчатонька!

«Сусідка». Тю, Стецько! А я думала, парубок-красень прийшов, а то Стецько.

«Стецько». Тю, яка ти язиката! А вареники будуть?

«Сусідка». Тобі, Стецю, тільки вареники в голові! Говори, навіщо прийшов?

«Стецько». Батько казав: «Розпитай її обо всім», а чорт зна, про що розпитувати? Я все позабував.

«Сусідка». То піди до батька та й розпитай, коли позабував усе!

«Стецько». А вареники?! Точно будуть? «Сусідка». Будуть, будуть! Іди вже! {Звучить народна пісня «Варенички».)

«Господиня». Правду кажуть, що народ наш український веселий, уміє гарно поїсти, смачний жарт підкинути, а потім із таким вибриком затанцювати, що й небу буде жарко!

{Виконується український народний танець «Гопак».)

 

Ведучий 1. Українські посиденьки

Починаємо не раз,

Хай і сміх, і пісня ллються

В серці кожного із нас.

Ведучий 2. Просим всіх у нашу хату,

Превелику, пребагату,

Від зірниці до зірниці

Хай лунають вечорниці.       

Ведучий 1. Гей, на наших вечорницях

Хто сумний — розвеселиться!

Співи, танці, небилиці —

Гарні будуть вечорниці!

Кайдашиха Кума, кума… А з якої нагоди у тебе вечорниці? Мабудь душа свята захотіла?…              
Господиня А як же і захотіла! Для цього є нагода!
Кайдашиха Це, що ота клята Пріська тебе умовила…
Господиня Яка ще Пріська?
Кайдашиха Та, Нагода…
Господиня Вмерти та не встати… Ти українську мову знаєш так, що завидки беруть…
Кайдашиха А, що… я що то не те сказала?
Господиня Як завжди не в тин, ні в ворота! Сьогодні у нас свято! Святкуємо День народження нашої співучої, солов 'їної, барвінкової української мови.
Кайдашиха Оце тобі лишенько… Я ж і не причепурилася до свята…
Господиня Кума, та не переймайтеся, Вам що, заміж йти?
Кайдашиха Ось мені цікаво, звідкіля ж пішла наша мова? Мабуть хтось розумний та вчений придумав.
Господиня Ой, не кажи. Такий чоловік був, золота людина. Ти про Нестора Літописця чула?
Кайдашиха /думає/ Та, щось пригадую… Красень такий був…
Господиня Кума, я не про це у Вас питаю… Я про мову…
Кайдашиха А... якщо про мову, чесно кажучи я нічого не знаю.
Господиня Гаразд, зараз моя небога прийде, вона у мене вчена, у пансіоні навчалася, вона точно знає.

Звучить ф-ма музики із фільму "За двома зайцями"

На сцену виходить Проня.

Проня на фоні музики І, шо ето за конфуз, /в сторону/ ізвозчик, ти куди меня привьоз? Шо ето за публіка?.. Ой, здрастє, тьотя…
Господиня Пронечко, здоровенька була. А ми з кумою тільки про тебе згадували…
Проня Знову пліткували?
Господиня Ні, ні… Я їй кажу, що моя племіничка вчена людина і про Нєстора знає все
Проня Це, про кого Махна чи Шуфрича?..
Господиня Та, ні… Про Нєстора Літописця.
Проня А… Знаю, можу не тільки розказать, но і показать.
Кайдашиха Ой, яка вона в тебе розумниця, не те що мої невістки…
Господиня Кума, помовчіть будь ласка. Послухайте мою Проню.

Фонограма музики мікшується.

№5 ПРЕЗЕНТАЦІЯ "Нестор літописець"

Проня Знаєте, шановні, коли я до вас їхала зі свого пансіону, разом зі мною їхали німець, англічанин та італієць і у нас зайшов такий вчений розговор : у кого мова найкраща. Першим заговорив англієць:
- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
- Ні в якому разі, - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій - Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення. Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва помиляєтеся, італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетгі. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
- Вони ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості їхніх мов. І запитала чи могли б вони написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?
- Ні, ні, ні! Це ж неможливо, - відповіли англієць, німець та італієць.
- На ваших мовах неможливо, а нашою - просто. Назвіть якусь літеру,- звернувся він до німця.
- Нехай буде "П" - сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатися "Перший поцілунок" Я і видала їм! Ось послухайте:
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:"Приїздіть, пане Павле, - писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь". Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі господарів. Посадили пана Павла поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пльзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прохмелілому поетові. Походили, погуляли. ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!
Після тиші… пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Кайдашиха Ось тобі і маєш! А ти знаєш, кума, я згадала, що наша мова у світі займає друге місце після італійської по своїй мелодійності та співучості? А, якщо ще з гумором… Не віриш, тоді увага на екран.

Палажка. Парасю, дивись (показує пальцем). Ану, дай лінзи свої протру (протирає очі). Та це ми дійшли з тобою аж до Назарівки?  Ой, як я була  молода, то всі тутешні хлопці хотіли мене заміж взяти.

Параска. Йо-йо-йой... Та ти дивися які тут гарні  люди, а ти?

Палажка. А я шо - не гарна? Та за мною аж із-за Львова  допитували...  

Параска. Та певно, як уже побачили - то позаслабали.

Палажка. Не гніви Бога, Парасю. Сама знаєш, що я малою впала з припічка, і того мій ніс задерся. А так - я дуже гарна, навіть не постаріла.

Параска. Певно що так. Тільки я, краща за тебе.

Палажка. Та не відволікай мене брехнями своїми. Дивися (показує на зал), які то в Назарівці люди файні, добрі, привітні, культурні.

Параска. А чула, кумасю, який там є розкішний палац? Є в цему селі дуже пречудова резиденція – Назарівський НВК називається. Ну не НВК, а казка.

Палажка. Там що, справді так гарно?

Параска.  А ти що, там не була? Ой, проґавила ти свої молоді роки. Шо там за книжки: цікаві, пізнавальні? Там навіть Інтернет є!

Палажка. А що то таке Інтернет?

Параска. Інтернет - це така мудра сітка, яка тобі все що хоч знайде.

Палажка. А... то це щось пов’язане з рибалкою?

Параска. З якою рибалкою! Ну ти й тупа... Це таке чудо техніки, в якого розуму більше, як у цілої роти академіків.

Палажка. Шо, і кавалєра може той Інтернет найти?

Параска. Певно що може. От стара, тебе тільки кавалєри інтересують?

Палажка. Та ні, то я так, про всяк випадок. Може ти мене по-приятельськи поведеш туди.

Параска. Хоч зараз. Саме туди я йду. Там у них нині свято.

Палажка. Яке ще?

Параска. «Тиждень української мови та літератури» називається. Йду поздоровляти. Хочеш, поділюся букетом і гайда зі мною.

Палажка. А кавалєри там будуть?

Параска. Спеціально для тебе, кумасю, замовимо по Інтернеті.

Палажка. Ну то, зачекай, най прихорошуся (дивиться в дзеркало). А як же я їх привітаю. Так добре добре буде? Слухай:

Вітаю зі святом щиро,

Щоби ви всі були щасливі,

Щоб не було від кавалерів спокою,

Й вам гроші лилися рікою.

Параска. А я продовжу:

Щоб кожному працівникові,

Були зарплати суперові.

Щоб вдалих спонсорів знайшли по Інтернету, 

Які б підручниками забезпечили бібліотеку. 

Разом. Тож зичимо: щоб балаканина ця збулася!

Вам кланяються баби Парася і Палазя!

Палажка. Все одно я краща нівєста чим ти.

Параска. Ні я краща.

Палажка. Не бреши, бо я. (Ідуть зі сцени)

Ведуча. Сваряться баба Параска й баба Палажка все своє життя. Ніколи не буває миру й в сім'ї Омелька Кайдаша – голови роду в повісті «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького.  Знайомтеся!

Матушка дала бабиним онукам коржиків та бубликів, печених з сахаром. Кайдашиха принесла ті гостинці, роздала Мелащиним дітям. Мотрині діти почули носом гостинці й повибігали в сіни. Кайдашиха роздала й їм по бубликові.

Мотря. — Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка.

(Діти забрали гостинці та й давай махати рученятами на бабу та промовлять ті слова, що їм доводилось не раз чути од матері)

Діти. — Баба погана, баба злодійка!

Кайдашиха.  — А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте.

(Мотря пооднімала од дітей бублики та й викинула)

Кайдашиха.  — Чи ти людина, чи ти звірюка.

Ведуча. Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної діжки, бо в сінях стояло дві діжки з водою: Мотрина по один бік, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власності, вхопив кухоль з тієї діжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.

Кайдашиха (до Мотрі): — Бач, іродова душе, твої діти мені шкоду роблять, іди, лишень, сюди та подивись!

(Мотря вибігла з хати й подивилась на черепки. Кайдашиха вхопила кухоль з Мотриної діжки та розбила об землю)

Мотря. — Трясця твоїй матері. Зовсім стара з глузду з'їхала. Що вам дитина заподіяла?

Кайдашиха. — Твої діти такі зміюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки.

Мотря. — То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина.

Кайдашиха. — Ага! Не діждешся!

Мотря. — Коли так, то й я вам оддячу! (При тих словам вона побігла в Лаврінову хату, вхопила з полиці Мелащиного горшка і розбила ним об землю)

Кайдашиха. — Коли так, то тримай! (Кайдашиха побігла в Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та — хрьоп нею об землю)

Мотря. — О, клятюща свекруха! За таку макітру я знаю як вам оддячити! (Мотря вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.)

Мотря. — Ти — змія люта, а не свекруха! Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі кочергою голови.

Кайдашиха. — Хто? Ти? Мені? Своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз у сінях на бантині, бо як не повісиш, то я їй сама смерть заподію.

Мотря. — Карпе, візьми налигача та прив'яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює!

Кайдашиха. — Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив'язав налигачем серед вигону на сміх людям? Ось я візьму мішка та напну тобі на голову мов скаженій собаці, бо ти нас усіх перекусаєш. (Кайдашиха витягла з-під лави порожнього мішка й кинулась до Мотрі) Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця!

Мотря. — Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщині.

Кайдашиха. — А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? Чом тебе чорти не понесли за границю?

Мотря. — Овва, через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під греблю! Ти злодюга, ти відьма!

Кайдашиха. — Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? Ось тобі на!

(Кайдашиха тикнула Мотрі дулю й не потрапила в ніс, та в око. Мотря вхопила деркача і сунула держалном Кайдашисі просто межи очі)

Кайдашиха. — Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око!

Мотря. — Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матір'ю, з твоїм іродовим кодлом!

Кайдашиха. — У волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лавріне, їх хату. Ой боже мій! Вбили мене! Рятуйте, хто в бога вірує! Скликайте громаду та зараз, зараз!

(Заходить Волосний)

Мотря. — Рятуйте мене! Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха!

Кайдашиха. — Рятуйте мене, вона мене вже вбила!

Волосний. — Чи ви показились, чи що? Бігає по дворі й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось? 
Кайдашиха. — Ось що скоїлось!

Волосний. – Як на мене то хоч повбивайте один одного, а мене не чіпайте.

(Звучить пісня «Ніч яка зоряна»)

дівчина

Ішла вчора з поля, дивлюсь, а у дворі старого Кайдаша...

3 дівчина

Мотрю, чого ото тобі туди дивитись? Ой, Мотренько, чи не Карпо тобі серце сушить?

 дівчина

Та ну тебе.

1 дівчина

Та що там Карпо. От молодший Лаврін, ото парубок!

 

Ведучий 2. На наші посиденьки і завітали герої повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» Карпо та Лаврін.

 

Інсценізація 1.

 

Виходять Карпо, Лаврін, Кайдаш. Виконується уривок з повісті І.Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я”.

Подвір’я. Карпо і Лаврін копають землю. Віддалік старий Кайдаш щось робить по господарству.

 

Лаврін.

Карпе! А кого ти будеш сватати?! Адже ж перед Семеном тебе батько оженить.

Карпо.

Посватаю, кого трапиться.

Лаврін

Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки немає на всі Семигори.

Карпо

То сватай, як тобі треба.

Лаврін.

Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки; моргне – ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо

Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін.

То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо

Ні, вже доладна! Ходить так легенько, наче горох у ступі товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін.

То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо

Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце трохи з перцем!

Лаврін.

То бери Химку. Ця як брикне, то і перекинешся.

Карпо

Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.

( Нахиляється, щось говорить, обоє регочуть).

Батько.

А чого це ви стоїте, руки позгортали та ще й верзете Бог зна що? Чи то можна в такий день паскудити язики? Ану, живо до роботи!

Карпо

Тату! Ви покинули майструвати, а ми вам нічого не кажемо.

Батько.

Тьху на вас! (Пішов геть).

Лаврін.

Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

Карпо

Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в Спасівку.

Лаврін.

То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря гарна й трохи буркотлива, і в неї серце з перцем. Та он вона! (показує на 2 дівчину). Сусідко! Агов! Сусідко! Позич мені решітко!

Штовхає Карпа під бік. Лунає мелодія пісні „Ой сусідко, сусідко...”.

(Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т. Шевченка.)

Ведучий 1. Коли сходять сніги, а сонце посилає перші теплі проме­ні на землю, ми вшановуємо пам'ять Т. Шевченка, прометеївський об­раз якого увійшов у безсмертя, а поетова слава поширилася далеко за межами України. До вашої уваги — вінок співаної поезії митця, який чарує слухача мелодизмом та ліричністю.

{Виконання пісень «Думи мої», «Садок вишневий коло хати», «По діброві вітер виє» на слова Т. Шевченка.)

Ведучий 2. Загадкове Полісся!

Зелені гаї,

Де котилися роки дитячі твої,

Кришталевий потік серед буйних отав,

Невибагливі квіти й затінений став.

Ведучий 1. Вже пронизана сонцем весняна пора

Полонила Волинь — зачарований край.  

І щаслива твоя неповторна земля,

А дерева співають, а віти шумлять.

Ведучгй 2.1 мереживо листя,

Й вітри гомінкі

Ніби фарби, лягають в майбутні рядки...

 Із зелених глибин долинають слова:

Чуєш, Лесю, а Мавка і нині жива!

 

Інсценізація 2.

(Під гру сопілки виходять «Мавка» та «Лукаш». «Лукаш» хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік. «Мавка» кидається й ха­пає його за руку.)

«Мавка». Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

«Лукаш» Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі сточити соку з берези.

«Мавка». Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

«Лукаш». Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

«Мавка». Я — Мавка лісова.

«Лукаш» (не так здивовано, як уважно придивляється до неї).

А, от ти хто! Я від старих людей

про мавок чув не раз, але ще зроду

не бачив сам.

«Мавка». А бачити хотів?

«Лукаш». Чому ж би ні?.. Що ж, — ти зовсім така,

як дівчина... ба ні, хутчій, як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені? (Придивляється.)

Та ні, тепер зелені... а були,

як небо, сині... О! Тепер вже сиві,

як тая хмара... ні, здається, чорні,

чи, може, карі... Ти тахи дивна'

«Мавка» (усміхаючись). Чи гг.рна ж я тобі?

«Лукаш» (соромлячись). Хіба я знаю?

«Мавка» (сміючись). А хто ж те знає?

«Лукаш» (зовсім засоромлений). Ет, таке питаєш!

«Мавка» (щиро дивуючись). Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?».

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!».

«Лукаш». А я й не знав, що в них така розмова

Я думав — дерево німе, та й годі.

«Мавка». Німого в лісі в нас нема нічого

. «Лукаш». Чи то ти все отак сидиш у лісі?

«Мавка». Я зроду не виходила ще з нього.

«Лукаш». А ти давно живеш на світі?

«Мавка». Справді, ніколи я не думала про те...

(Задумується.)

Мені здається, що жила я завжди...

 

(Сценка із фільму «Весілля в Малинівці».)
Яшка (співає).
Соловей, соловей, пташечка,
Канареечка жалобно поет.
Раз поет, два поет, три поет...
Агрофена. Гей, Якове Пантелеймоновичу! Ви теж на вечорниці?
Яшка. Які ще вечорниці, Агрофено Дордормидонтівно?
Агрофена. Так, Дормидонтівно. Вечорниці – це коли всі танцюють, співають, грають, знову танцюють, знову співають – і так до самого ранку.
Яшка. Що це так смачно пахне?
Агрофена. Вареники, ось покуштуйте, будь ласка.
Яшка. Ви їх на вечорниці несете?
Агрофена. Звичайно, де ж ви бачили вечорниці без вареників? Як згадаю молодість: понаварюємо вареників із сиром, із м'ясом, з картоплею, з капустою, із маком і просто вареників...
Яшка. Агрофено Дормидонтівно! Я також хочу з вами на вечорниці. Не відмовите мені?
Агрофена. Що ви, ласкаво просимо! Посидимо, поспіваємо, потанцюємо.
Яшка. А що ми будемо танцювати?
Агрофена. Польку, гопак.
Яшка. Польку? Гопак? У Європі та Америці таких танків не танцюють.
Агрофена. А що тоді танцюють?
Яшка. Там танцюють новий танок «В ту степінь».
Агрофена. У той степ?
Яшка. Ні! У ту степінь.
Агрофена. Ніколи не чула й не бачила такого танцю. Якове Пантелеймоновичу, навчіть мене та затанцюймо разом.
Яшка. Біте, фрау, мадам. Танець містить багато «па».
Агрофена. Що, що?
Яшка. Фігур.
Агрофена. А що, однієї моєї фігури замало для цього танцю?
Яшка. Вашої фігури, дорогенька Агрофено Дормидонтівно, якраз вистачить. Я мав на увазі кількість рухів.
Агрофена. Швидше вже навчайте, бо вечорниці скоро закінчаться.
Яша. Биттз дриттз, фрау мадам!
Я вам первый урок подам.
Надо поднять к небу глаза.
И запрыгать – ну, как коза.
Сперва так, потом можно так,
Доннер – веттер – можно вот так.
А - а - а! Какая боль! Наступили
На любимий, на мозоль.
(Яшка і Агрофена заходять на вечорниці).

 

Ведуча.
До нас у гості прийшли два куми.

(Виступ кумів)

— Куме, а що ви будете робити, коли оце підете в ліс, а там на вас нападе ведмідь?
— А я його з рушниці застрелю!
— Так немає у вас рушниці, ви її дома забули!
— Ну тоді я його сокирою зарубаю.
— А немає у вас сокири, бо ви її у лісі загубили!
— А я тоді залізу на найвище дерево!
— Так немає дерев!
— Ой, куме, ну що це ви таке говорите?! Який же це ліс, як у ньому немає дерев?
— А от такий ліс! От немає дерев і все! Ну так що ви тоді будете робити?
— Ой куме, ну які вже ви! Оце вже якщо в лісі немає дерев, то я тоді не знаю, ви мій кум, чи ведмедя?!

Господиня.
           Ледь не забула. Ми ж смачних вареників наварили. Скуштуйте шановні гості. Може когось чекає несподіванка, то не лякайтесь. У майбутньому зустрінете те, що попадеться у варенику. Комусь доля попадеться гіренька, а комусь солодка

Кайдашиха Ой, кумонько, я давно так не веселилася! І поспівали, і гарних людей послухали…
Господиня Як кажуть в народі: "І на людей подивилися, і себе показали!"

Всі виходять, кланяються.

КЛІП "МИ УКРАЇНЦІ!"

«Господиня». Ох і добре погуляли, аж серце радіє: наче помолод­шала на років десять. Ото такі ми, українці, — веселі, жартівливі, умі­ємо попрацювати й погуляти. Дякуємо, дорогенькі, що завітали до на­шої господи! А тепер і прощатися час. На все добре!

{У виконанні всіх учасників звучить пісня «І в вас, і в нас хай буде гаразд».)

Скільки б не співали, а кінчати час.

Кращі побажання ви прийміть від нас.

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.

Прощавайте, друзі, вам низький уклін.

Щастя вам бажаєм всі ми, як один.

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.