Позакласний захід " Майстриня українського живопису"

«Майстриня українського живопису»

Літературно-музична композиція,  присвячена життю і творчості

К. Білокур

Мета: познайомити учнів із самобутнім майстром пензля, його картинами,залучати до світу прекрасного засобами слова,музики, та мистецтва, виховувати  почуття гордості за своїх пращурів та прагнення наслідувати їх.

Слайд 1  ( відео)

Реально-фантастичний живопис майстрині тягне, не відпускає, розповідаючи про цілком реальних, земних речах, залишає місце вічній таємниці. Хто вона, ця проста і неповторна людина? Звідки ця досконала майстерність? Як народжувалися її образи? Де корені її філософії? Питань багато, проте остаточні відповіді навряд чи хто здатний знайти (Слайд 2).

Картини українки Катерини Білокур відомі не тільки українцям, а й поціновувачам мистецтва зі всього світу. Майстриня «наївного мистецтва» стала першою жінкою, про шедеври якої дізнався весь світ. Її картини сварили, ними захоплювалися, але жодного роботи Блокур не залишали байдужим (Слайд 3).

«…Катерина Василівна є саме тією глибоко національною особистістю, яка «символізує Україну, її самобутню мистецьку душу, ліричний і героїчний ,вольовий жіночий характер, лагідну вдачу і чарівну вроду», що це «жінка незвичайна, не од світу цього селянка-художниця, наділена унікальним даром бачити і сприймати світ»  (М. Кагарлицький) (Слайд 4).

Складно знайти випадок в історії мистецтва, коли бажання стати художником зустрічає стільки труднощів, скільки довелося подолати Катерині Білокур.

Мрія дівчини з простої селянської родини здійснилася не завдяки, а всупереч долі. Майже все життя їй довелося боротися за право малювати, і, незважаючи на це, її картини випромінюють поклоніння і захоплення перед дарами природи.

 Польові і садові квіти, обожнювані художницею, як дзеркало чистої, полум'яної і ніжної душі, відображають погляд на світ зачарованої маленької дівчинки( Слайд 5).

Катерина Білокур народилася в 1900 році в селі Богданівка під Києвом у родині селян і нічого не віщувало їй стати художницею.

 На початку ХХ століття в селі дівчатам була уготована зовсім інша доля — ранній шлюб, турботи про чоловіка й дітей, клопоти по домашньому господарству, праця в полі ( Слайд 6).

Зовсім іншими були мрії маленької Катрі .

 Слайд 7 ( відео «Катерина Білокур.  Сповідь.») 

  «Доля випробовує тих, хто зважився йти до великої мети, але сильних духом не впіймає ніхто, вони зі стиснутими руками уперто й сміливо йдуть до наміченої мети. І тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і незрівнянного мистецтва»( Катерина Білокур) (Слайд 8).

Катерина не провела в школі жодного дня. Читати вона навчилася сама практично за тиждень по букварику, який дав їй батько. А потім читати улюблені книги дівчині доводилося потайки від матері, яка знаходила все нову роботу доньці, щоб відвернути від книг( Слайд 9).

 Слайд 10 ( відео «Катерина Білокур.  Сповідь.»)

Відсутність початкової освіти завадила Катерині навчатися в художній школі. У 1920-і вона вирушила в Миргород надходити в художнє училище, взявши з собою кращі малюнки, але без атестата документи не прийняли.

Настав, ймовірно, найважчий період в житті Катерини Белокур. Особливо тяжко переживала вона відсутність духовної підтримки. В цей же час вона вирушає в справжнє паломництво в Канів, на могилу Тараса Шевченка( Слайд 11).

Слайд 12 ( відео «Катерина Білокур.  Сповідь.»)

Розпач часом обіймав так сильно, що глибоко віруюча жінка ладна була покінчити з життям. Її хворі ноги – пам’ять про спробу втопитися пізньої осені 1934 р. в крижаній воді Чугмака. Але в тому ж 1934 р. вона приймає найважливіше й безповоротне рішення: “Я буду художником”.

 Якщо навчитися цього ніде не вдається, вона вирішує вчитися самостійно. Катерина Білокур починає опановувати ремесло художника сама( Слайд 13).

 Слайд 14 ( відео «Катерина Білокур.  Сповідь.»)

Популярність Катерині Билокур принесли її квіткові композиції. Художниця виписувала кожну квіточку і усі її роботи відрізняються ретельною деталізацією.

Над однією картиною майстриня могла працювати рік. Взимку вона писала квіти по пам'яті, зате навесні і літом вона працювала і в полі, і в саду і навіть могла ходити за 30 км., в сусідній Пырятинский ліс, щоб намалювати конвалії ( Слайд 15 ).

Слайд 16 ( відео «Катерина Білокур.  Сповідь.»)

КВІТИ. ПАМ’ЯТІ КАТЕРИНИ БІЛОКУР 
  

   Безсмертя бажають по-людському квіти. 
   Їм хочеться вічно в красі пломеніти. 
   І от коли вересень владно долинув 
   І холод повіяв, до Катерини 
   У хату ввійшли вони і, чарівні, 
   Знайшли тут безсмертя на полотні 
    (І.Савич) ( Слайд 17).

Катерина Білокур стала відомою художницею в 40 років, а допоміг випадок. Як-то вона почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко.Слова пісні так вразили художницю, що вона написала листа до відомої київської співачці.

Розповівши про свою особисту драму і мрії, вона вклала малюнок із зображенням калини. Петрусенко зацікавилася долею талановитої дівчини і показала його своїм знайомим київським художникам.

 Дуже скоро до Катерини в Богданівку приїхали представники Полтавського будинку творчості. І сталося диво: дивовижні роботи нікому невідомою, але обдарованої художниці відібрали для персональної виставки.

 Першу виставку її картин провели в Полтаві, а згодом і в Києві( Слайд 18).

Багато натюрмортів  Білокур сьогодні порівнюють з французьким натюрмортом, а темний фон асоціюють з голландської живопису старих майстрів. Між тим, Катерина Білокур ніколи не вчилася малювати професійно, а своїм учителем називала природу (Слайд 19).

Після війни до Катерини прийшло світове визнання. Три картини Білокур: «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» брали участь у міжнародній виставці в Парижі в 1954 році ( Слайд 20).

Побачивши їх, Пікассо поцікавився їхнім автором, і коли йому відповіли, що це роботи простої селянської жінки, він сказав: «якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми б змусили говорити про неї весь світ». Катерину Білокур назвав “геніальною” (Слайд 21).

Катерина Білокур була незвичайна, не од світу цього жінка. Вона зором, слухом, думками обіймала-осягала не лише рідне село, його мешканців, а й Україну, всесвіт. Душа розцвітала, мов квітка (Слайд 22).

Слайд 23 ( відео « Магія квітів  Катерини Білокур.»  )

Вірш Г.Чубач «Діти Катерини Білокур»

Богданівка – не Богом дане,
Не чортом прокляте село,
А та земля, де на світанні
Найбільше квітів розцвіло( Слайд 24).
І гомонять вони, як люди,
І мова їхня – голосна.
Таких квіток ніде не буде,
Хіба що вицвітуть у снах.
Такі – не хиляться, не в’януть,
Таких морози не приб’ють.
І навіть росами тумани
Перед світанком не заллють.
На них немає ні пилинки.
Це їх не можна не любить
Це їх самотня добра жінка
Колись навчила говорить.
Усі вони у світ широкий
Зітхають крильцями бджоли.
Лиш чорнобривчик кароокий
Ще не говорить, бо малий.
Але і він - уже сміється,
І тулить личко до листа,
І сам собі таким здається,
Як хтіли пензель і рука.
Його сестра, струнка жоржинка,
Усім розказує про те,
Що мама їхня – Катерина,
Що серце в неї – золоте.
В родинній злагоді – довірі,
Чи тепле літо, чи зима
Гуляють квіти на подвір’ї,
А хтось казав – «дітей нема»
А то збираються, ідуть,
Щоб дивувать красою світ.
А їх очікують сусіди
Та бур’янець коло воріт.
Вони вертаються, бо знають:
Яким не був би інший світ,
А квітка мальви спочиває,
Коли схиляється на пліт ( Слайд 25 ).

У Богданівці, де народилася і провела все життя художниця, відкрито меморіальний музей. Біля будинку — пам'ятник Е. Білокур роботи її племінника Івана Білокур (Слайд 26 ).

В будинку зберігаються особисті речі, документи художниці, деякі картини.(Слайд 27).

 Остання робота, яку Катерина не встигла закінчити, стоїть на мольберті — жоржини на блакитному тлі (Слайд 28).

У часи натхнення, осяянна під час праці за мольбертом чи вночі при газовій лампі за компонуванням листів до друзів і знайомих, душею підносилася так запаморочливо високо – ген аж туди, де владарюють лише обранцям доступні Гармонія і Краса.

Ми всі надто втомилися від зла і бруду, крові і руйнування, самотності й непорозуміння. Нам так не вистачає тиші, добра, співчуття, гармонії. Нам їх так не вистачає. А вона несе їх нам. У своїх картинах і листах – своїх посланнях (Слайд 29).

Слайд 30 ( відео «Катерина Білокур.  Сповідь.»)

Лист-реквієм Катерині Білокур К. Приліпко 

Якби можна було написати,
У минуле листа надіслати...
Як дізналась я вперше про Вас,
Здивуванню не було межі:
Чи ж то можна отак без освіти
Досягнуть без висот висоти?
Не навчались Ви в школах приватних
І не мали дипломів крутих,
Самі фарби і пензлі складали
І картину-красу починали.
А за місяць цвіло полотно,
Устелялось барвисто й розквітло.
Перед Вами зізнатись я мушу —
Бо взяла Ваша творчість за душу.
Кожна квітка і кожен листок —
Наче в Бога надії ковток.
І схилялись, мабуть, небеса,
Заглядали в нехитрий мольберт,
Бо з’являлась на світ і цвіла
Справді Божа і райська краса.
Це не дар, це талант, що від Бога,
Нагорода й спокута за все.
Все, що зносила ти і терпіла,
А в душі — сокровенніша Віра.
Віру в Бога, в красу і безсмертя,
Ти у квітах своїх зберегла.
Я схиляюсь і плачу відверто,
Я щаслива, що в життя ти в моє увійшла (Слайд 31).

Катерина прославила своє мистецтво, дала йому життя, а про свою славу вона найменше дбала. Ніхто й ніколи не пробував копіювати чи підробляти роботи художниці.

 Надто сакральні вони, глибоко кореневі і в повному розумінні слова неповторні. Кожне полотно Катерини Білокур – це шедевр, який стверджує велику силу таланту простої сільської жінки, самоучки, яка над усе хотіла бути художником.

І стала ним ( Слайд 32)…