Позакласний захід "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття… "

Про матеріал
Позакласний захід, присвячений творчості Тараса Шевченка, який має на меті поглибити знання учнів про життєвий та творчий шлях Тараса Шевченка, розкрити значення його творчості для розвитку української літератури.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

Позакласний захід

з української літератури на тему:

«Ми чуємо тебе, Кобзарю,                                                     крізь століття… » (присвячений пам’яті Тараса Шевченка)

                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»

Мета: поглибити знання учнів про життєвий та творчий 

            шлях Тараса Шевченка, розкрити значення його 

            творчості для розвитку української літератури,

            ознайомити з поезіями Великого поета, допомогти  

            усвідомити красу і силу віршів; формувати вміння і

           навички ідейно-художнього аналізу поезій Тараса

           Шевченка, розвивати творчу уяву школярів;

          виховувати в учнів любов до України, повагу до поета.                                                 

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, «Кобзар», збірки                  

                        його творів, копії картин Т.Шевченка.

                                       

                         План заходу

  1. Вступне слово вчителя.
  2. Основна частина.
  3. Підсумки.

 

                                Хід заходу

 

                                             Епіграф:

                                             «Любітеся, брати мої,

                                             Україну любіте

                                             І за неї, безталанну,

                                            Господа моліте.»

                                                              (Т.Шевченко.)

 

І Вступне слово вчителя.

Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пісень, вона – вічна надія на волю і кращу долю.

Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій і мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Україна – це, за словами Степана Васильченка, «тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медовії і молочнії ріки. Україна – країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі».

Україна – це земля, що дала світові славного генія Тараса Григоровича Шевченка, який все життя, весь свій могутній талант присвятив служінню своєму народові. Тому не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини».

А сьогодні Україна відзначає день народження цього велетня духу і Пророка нації. Минають роки, а слово Шевченка живе, кличе нас на нові подвиги, кличе до єдності, віри і любові. Давайте звернемось до нашого епіграфу. До чого закликає поет? Так, дійсно,  він закликає до єдності, поваги до своєї рідної землі. І сьогодні, живучи у незалежній державі – Україні, ми з гордістю можемо сказати:

 

               В сім’ї українській і по всьому світу

              Ти живеш із нами, завжди серед нас.

              Ти дзвениш  у пісні, в полум’янім слові,

             В ореолі слави, любий наш Тарас.

(Учениця читає напам’ять поезію «Думи мої…»)

 

ІІ Основна частина.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

«Він був сином мужика – і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим», – писав Іван Франко.

Мало який народ має такий втілений в одній особі національний ідеал. Але Тарас Шевченко для нас – символ, геній, Кобзар, що живе у бронзових монументах, величних пам’ятниках, назвах вулиць, проспектів, бульварів, театрів…Тож ми сьогодні спробуємо побачити людину з нелегкою долею, але мужню і величну, серцем та душею відчути його невмирущість.

Трагічним було життя Шевченка: з сорока семи років, відміряних йому, 24 він пробув у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Доля не шкодувала йому страждань, але й не жаліла втіх, що били зі здорового джерела життя…

Виступи учнів.

Учень 1. 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Григорович Шевченко. (звучить поезія «Садок вишневий коло хати…»)

Малий Тарас зростав допитливим хлопчиком, не міг намилуватися природою, тягнувся до пісні. А найбільше любив слухати розповіді свого дідуся про Коліївщину, гайдамаків, які закарбувалися в його пам’яті на все життя.

Невдовзі Тараса спікало велике горе. Коли йому було дев’ять років, знесилена тяжкою працею, померла мати.Батько привів до хати мачуху, яку дратувала мрійливість, гаряча вдача і волелюбність Тараса. А зі смертю батька життя в рідній оселі взагалі стало пеклом. Тарас залишився круглим сиротою.

…Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

 

Учень 2. Сирота Тарас знайшов притулок у школі у приходського дячка як школяр-попихач. Протягом дворічного тяжкого життя в так званій школі Тарас пройшов граматику, Часословець і, нарешті, Псалтир (звучить поезія «І золотої й дорогої…»).

Восени 1829 року разом з обслугою пана Енгельгардта Шевченко виїздить до м.Вільно, а пізніше до Петербурга. Мандруючи зі своїм поміщиком, Шевченко багато малює. Тут же його молоде і трепетне серце заспівало і заговорило віршами.

У Літному саду в Петербурзі Шевченко зустрівся з художником Сошенком, якому дуже сподобалися малюнки Тараса. Сподобалися вони і художнику Брюллову, який користувався великою славою в Петербурзі. Порадившись, Брюллов, Сошенко, Венеціанов, Жуковський і Гребінка вирішили будь-що викупити Шевченка з кріпацтва. 22 квітня 1838 року Тарас стає вільною людиною.

 

                 І пішли слова слова Тараса

               Мандрувати всюди,

               Просто в серце западали

               Кріпацькому люду.

               В піснях тих людям він співав

               Про щастя, про добро, про волю.

               Будив від сну, пророкував

               І кращу, і найвищу долю.

               А Україна в битвах гомоніла

               Нові шаблі гострили ковалі,

               І кров людська повсюди червоніла

               За нашу волю й правду на землі.

 

Учень 3. Шевченко став студентом Академії мистецтв. За дуже короткий час недавній кріпак піднявся до рівня найосвіченіших людей. Якби Шевченко навіть не написав жодного вірша , то все одно був би відомий світові як великий український художник, що досконало володів олівцем, аквареллю. Спадщина Шевченка-художника нараховує близько 1200 робіт. Картини принесли йому заслужену славу і були відзначені срібними медалями. («Циганка-ворожка», «Хлопчик-жебрак, який віддає хліб собаці», «На пасіці», «Марія», «Тріо» - учні розглядають виставку копій робіт Т.Шевченка).

У лініях і фарбах юнак не завжди міг втілити свої думки – йому хотілося словом передати свою тугу за Україною, творити пісні, як ті кобзарі, яких він, мов зачарований, слухав у дитинстві.   

Учень 4. 1840 року в Петербурзі Шевченко за допомогою друзів видав невелику збірку з восьми творів під назвою «Кобзар». Твори поета відразу знайшли свого читача і серед народу, і серед інтелігенції (звучить поезія «Наймичка»).

Двічі до арешту, у 1843 і 1845-47 роках, Тарас Шевченко побував на Україні: вперше самостійно, а вдруге – як художник археологічної комісії. Поїздки справили на нього гнітюче враження.

Латану свитину з каліки знімають…

…а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

…А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

 

Учень 5. Навесні 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Шевченка заарештували. Вирок: «Художника Шевченка за написання обурливих і вищою мірою зухвалих віршів…віддати рядовим в окремий Оренбурзький корпус».На цьому вироку цар власноручно написав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати». Гіршої кари для Шевченка не могло бути. Порушуючи заборону, він нишком писав вірші, малював. В листах до друзів просив надіслати книги, папір, олівці, фарби (звучить поезія «І виріс я на чужині…»).

Завдяки клопотанням друзів 1857 року його було звільнено, але більше півроку довелося чекати у Нижньому Новгороді на дозвіл повернутися до Петербурга. Навесні 1857 року Шевченко прибув до столиці. А у 1859 році востаннє побував на Україні. Відвідав рідних, побачив каторжну працю селян, що стала ще важчою.

                            Аж страх погано

                            У тім хорошому селі.

                            Чорніше чорної землі

                            Блукають люди, повсихали

                            Сади зелені, погнили

                           Біленькі хати, повалялись,

                           Стави бур’яном поросли.

                           Село неначе погоріло,

                           Неначе люди подуріли,

                           Німі на панщину ідуть

                         І діточок своїх ведуть!..

Учень 6. Повернувшись до Петербурга, Т.Шевченко пише нові твори, займається гравюрою. У 1860 році вийшло з друку нове видання «Кобзаря», Тарас Григорович отримав звання академіка мистецтв…

Але свічка його життя догоряла. З січня 1861 року помер, зморений недугою. Спочатку його поховали в Петербурзі, і лише згодом, після довгих і наполегливих клопотань, прах поета вдалося перевезти на Україну, на Чернечу гору, поблизу Канева. (звучить «Заповіт»).

 

 

ІІІ Висновки.

Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. Він умер, щоб воскреснути й жити завжди в лоні своєї землі, в лоні свого народу. Все життя Тараса Шевченка було суцільним випробуванням. Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями. Щастя було не для нього: його ждало інше посмертне щастя і слава. Адже він вірив, що:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами

Без ґвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

…Умруть

Ще незачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

            

 

 

 

 

1

 

doc
Додано
29 жовтня
Переглядів
24
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку