Позакласний захід "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття… "

 

 

 

 

 

 

 

Позакласний захід

з української літератури на тему:

«Ми чуємо тебе, Кобзарю,                                                     крізь століття… » (присвячений пам’яті Тараса Шевченка)

                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»

Мета: поглибити знання учнів про життєвий та творчий 

            шлях Тараса Шевченка, розкрити значення його 

            творчості для розвитку української літератури,

            ознайомити з поезіями Великого поета, допомогти  

            усвідомити красу і силу віршів; формувати вміння і

           навички ідейно-художнього аналізу поезій Тараса

           Шевченка, розвивати творчу уяву школярів;

          виховувати в учнів любов до України, повагу до поета.                                                 

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, «Кобзар», збірки                  

                        його творів, копії картин Т.Шевченка.

                                       

                         План заходу

1. Вступне слово вчителя.
2. Основна частина.
3. Підсумки.

 

                                Хід заходу

 

                                             Епіграф:

                                             «Любітеся, брати мої,

                                             Україну любіте

                                             І за неї, безталанну,

                                            Господа моліте.»

                                                              (Т.Шевченко.)

 

І Вступне слово вчителя.

Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пісень, вона – вічна надія на волю і кращу долю.

Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій і мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Україна – це, за словами Степана Васильченка, «тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медовії і молочнії ріки. Україна – країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі».

Україна – це земля, що дала світові славного генія Тараса Григоровича Шевченка, який все життя, весь свій могутній талант присвятив служінню своєму народові. Тому не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини».

А сьогодні Україна відзначає день народження цього велетня духу і Пророка нації. Минають роки, а слово Шевченка живе, кличе нас на нові подвиги, кличе до єдності, віри і любові. Давайте звернемось до нашого епіграфу. До чого закликає поет? Так, дійсно,  він закликає до єдності, поваги до своєї рідної землі. І сьогодні, живучи у незалежній державі – Україні, ми з гордістю можемо сказати:

 

               В сім’ї українській і по всьому світу

              Ти живеш із нами, завжди серед нас.

              Ти дзвениш  у пісні, в полум’янім слові,

             В ореолі слави, любий наш Тарас.

(Учениця читає напам’ять поезію «Думи мої…»)

 

ІІ Основна частина.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

«Він був сином мужика – і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим», – писав Іван Франко.

Мало який народ має такий втілений в одній особі національний ідеал. Але Тарас Шевченко для нас – символ, геній, Кобзар, що живе у бронзових монументах, величних пам’ятниках, назвах вулиць, проспектів, бульварів, театрів…Тож ми сьогодні спробуємо побачити людину з нелегкою долею, але мужню і величну, серцем та душею відчути його невмирущість.

Трагічним було життя Шевченка: з сорока семи років, відміряних йому, 24 він пробув у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Доля не шкодувала йому страждань, але й не жаліла втіх, що били зі здорового джерела життя…

Виступи учнів.

Учень 1. 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Григорович Шевченко. (звучить поезія «Садок вишневий коло хати…»)

Малий Тарас зростав допитливим хлопчиком, не міг намилуватися природою, тягнувся до пісні. А найбільше любив слухати розповіді свого дідуся про Коліївщину, гайдамаків, які закарбувалися в його пам’яті на все життя.

Невдовзі Тараса спікало велике горе. Коли йому було дев’ять років, знесилена тяжкою працею, померла мати.Батько привів до хати мачуху, яку дратувала мрійливість, гаряча вдача і волелюбність Тараса. А зі смертю батька життя в рідній оселі взагалі стало пеклом. Тарас залишився круглим сиротою.

…Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

 

Учень 2. Сирота Тарас знайшов притулок у школі у приходського дячка як школяр-попихач. Протягом дворічного тяжкого життя в так званій школі Тарас пройшов граматику, Часословець і, нарешті, Псалтир (звучить поезія «І золотої й дорогої…»).

Восени 1829 року разом з обслугою пана Енгельгардта Шевченко виїздить до м.Вільно, а пізніше до Петербурга. Мандруючи зі своїм поміщиком, Шевченко багато малює. Тут же його молоде і трепетне серце заспівало і заговорило віршами.

У Літному саду в Петербурзі Шевченко зустрівся з художником Сошенком, якому дуже сподобалися малюнки Тараса. Сподобалися вони і художнику Брюллову, який користувався великою славою в Петербурзі. Порадившись, Брюллов, Сошенко, Венеціанов, Жуковський і Гребінка вирішили будь-що викупити Шевченка з кріпацтва. 22 квітня 1838 року Тарас стає вільною людиною.

 

                 І пішли слова слова Тараса

               Мандрувати всюди,

               Просто в серце западали

               Кріпацькому люду.

               В піснях тих людям він співав

               Про щастя, про добро, про волю.

               Будив від сну, пророкував

               І кращу, і найвищу долю.

               А Україна в битвах гомоніла

               Нові шаблі гострили ковалі,

               І кров людська повсюди червоніла

               За нашу волю й правду на землі.

 

Учень 3. Шевченко став студентом Академії мистецтв. За дуже короткий час недавній кріпак піднявся до рівня найосвіченіших людей. Якби Шевченко навіть не написав жодного вірша , то все одно був би відомий світові як великий український художник, що досконало володів олівцем, аквареллю. Спадщина Шевченка-художника нараховує близько 1200 робіт. Картини принесли йому заслужену славу і були відзначені срібними медалями. («Циганка-ворожка», «Хлопчик-жебрак, який віддає хліб собаці», «На пасіці», «Марія», «Тріо» - учні розглядають виставку копій робіт Т.Шевченка).

У лініях і фарбах юнак не завжди міг втілити свої думки – йому хотілося словом передати свою тугу за Україною, творити пісні, як ті кобзарі, яких він, мов зачарований, слухав у дитинстві.   

Учень 4. 1840 року в Петербурзі Шевченко за допомогою друзів видав невелику збірку з восьми творів під назвою «Кобзар». Твори поета відразу знайшли свого читача і серед народу, і серед інтелігенції (звучить поезія «Наймичка»).

Двічі до арешту, у 1843 і 1845-47 роках, Тарас Шевченко побував на Україні: вперше самостійно, а вдруге – як художник археологічної комісії. Поїздки справили на нього гнітюче враження.

Латану свитину з каліки знімають…

…а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

…А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

 

Учень 5. Навесні 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Шевченка заарештували. Вирок: «Художника Шевченка за написання обурливих і вищою мірою зухвалих віршів…віддати рядовим в окремий Оренбурзький корпус».На цьому вироку цар власноручно написав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати». Гіршої кари для Шевченка не могло бути. Порушуючи заборону, він нишком писав вірші, малював. В листах до друзів просив надіслати книги, папір, олівці, фарби (звучить поезія «І виріс я на чужині…»).

Завдяки клопотанням друзів 1857 року його було звільнено, але більше півроку довелося чекати у Нижньому Новгороді на дозвіл повернутися до Петербурга. Навесні 1857 року Шевченко прибув до столиці. А у 1859 році востаннє побував на Україні. Відвідав рідних, побачив каторжну працю селян, що стала ще важчою.

                            Аж страх погано

                            У тім хорошому селі.

                            Чорніше чорної землі

                            Блукають люди, повсихали

                            Сади зелені, погнили

                           Біленькі хати, повалялись,

                           Стави бур’яном поросли.

                           Село неначе погоріло,

                           Неначе люди подуріли,

                           Німі на панщину ідуть

                         І діточок своїх ведуть!..

Учень 6. Повернувшись до Петербурга, Т.Шевченко пише нові твори, займається гравюрою. У 1860 році вийшло з друку нове видання «Кобзаря», Тарас Григорович отримав звання академіка мистецтв…

Але свічка його життя догоряла. З січня 1861 року помер, зморений недугою. Спочатку його поховали в Петербурзі, і лише згодом, після довгих і наполегливих клопотань, прах поета вдалося перевезти на Україну, на Чернечу гору, поблизу Канева. (звучить «Заповіт»).

 

 

ІІІ Висновки.

Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. Він умер, щоб воскреснути й жити завжди в лоні своєї землі, в лоні свого народу. Все життя Тараса Шевченка було суцільним випробуванням. Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями. Щастя було не для нього: його ждало інше посмертне щастя і слава. Адже він вірив, що:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами

Без ґвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

…Умруть

Ще незачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.