Позакласний захід. "Шевченківський березень"

Виховний захід «Шевченків березень»

 

Святково прикрашений зал.

Звучить лірична мелодія.

Виходить дівчина в українському костюмі зі свічкою в руках, стає перед портретом Т.Шевченка.

 

Дівчина. Свічку поставлю, свічку поставлю

                 І перед образом , і перед тобою.

                 І хоч у мріях народ свій заставлю

                 Стати навколішки, поряд  зі мною,

                 І помолитись за тебе, Кобзарю,

                 Щиро, - хоч раз би! – як перед Богом.

                 Все ж українці ми, а не хазари.

                 Гори ж, моя свічко, гори нам ще довго!

 

Дівчина ставить свічку і виходить.

Заходять  ведучі.

 

Ведучий. Тарас  Григорович Шевченко! Це ім‘я стало символом нашого

                  народу. Його портрети - в  кожній хаті, його «Кобзар» лежить на

                  столі поруч з хлібом, а слова його пісні вишиті на рушниках.

 

Ведуча.   Сьогодні ми зібралися в нашій світлиці, щоб вклонитися великому

                 українському Пророкові. Він став для України заповітною думою, її

                 безсмертною піснею.

 

Ведучий. Це вона, привітна і ніжна весна, подарувала нам генія Шевченка.

 

Ведуча.   В похилій хаті, край  села,

                  Над ставом чистим і прозорим,

                  Життя Тарасику дала

                  Кріпачка – мати, вбита горем.

                  Не на шовкових пелюшках,

                  Не у величному палаці –

                  В хатині бідній він родивсь

                  Серед неволі, тьми і праці.

 

Ведучий. Нещасна мати сповила

                  Його, малого, й зажурилась,

                  І цілу ніченьку вона

                  За сина – кріпака молилась.

 

Ведуча.    Батько Тараса був хліборобом, добрим стельмахом та

                 Чумаком, вмів читати і писати. Мати передала у

                 спадок потяг до малювання та співу. Вона любила

                 дітей понад усе.

 

Ведучий.  Бувало, блукає мале, босоноге  хлоп‘я попід

                  дібровами, через  Гарбузів яр, через левади… і як

                  прийде,то так і розказує, щебече, а потім пригорнеться

                  до неньки,то так і засне. А одного разу у родині

                  Шевченків трапилася така пригода…

 

Сценка «Як Тарас чумакував»

Звучить мелодія зі звуками природи.

Автор.      Пісень веселих і вільних не співала мати.

                  Зранку йшли робить на пана, щоб сім‘ю прогодувати.

                  Дома ж діток доглядала старша сестра Катруся.

 

Мати подає вечерю. Катря стоїть боса, похнюплена, плаче.

Мелодія стихає.

Батько (сердито до Катрі). Прогледіла дитину? То це така ти нянька…

 

Сусід (заходить у двір). Оце лише вечеряєте? Чого так пізно?

 

Мати.       Тож нам такий клопіт, що й вечеря – не вечеря,

                  хлопець десь дівся.Зранку як пішов, то й досі немає.

                  Бігали і до ставка, і до греблі, всі

                  бур‘яни обшукали ( витирає очі).

 

Батько (злий).  Догледіла…

 

Сусід.       Знайдеться. Може,  заснув десь у бур‘яні.

                  Прокинеться – прийде!

 

Сідають з батьком на лаві і розмовляють.

 

Мати.       Ну де б подівся?! Вечеряй, Катре, та знову підемо

                  шукати… Хтось співає? (прислухається)

 

Сусід.      Та то, мабуть, чумаки…

 

Катря (виглядає на вулицю). А ось і наш волоцюга!

 

Мати.      Де ж ти був? Де тебе носило?

 

Хлопчик мовчить. Катря його пригортає.

 

Батько ( встає з лави та йде до сина). Чому мовчиш? Де ти був?

 

Тарас. У полі був та й заблукав.

 

Батько. Хто ж тебе додому доправив?

 

Тарас. Чумаки!

 

Мати. Хто? Хто?

 

Тарас. Стрінувся з чумаками,а вони й питають: «Куди йдеш?» А

            я й кажу, що додому – в Кирилівку. А вони говорять:«Так

            тобі треба назад. Сідай до нас, довеземо». Та й посадили

            мене на віз, ще й батіг дали волів поганяти.

 

Батько. Бачили таке? Чумакувати вже надумав! Чого тебе туди

               носило?

 

Тарас (похнюпливо). Хотів побачити, де сонце сходить,

           подивитись на ті залізні стовпи, що підпирають небо, і ті 

           ворота, куди сонце заходить.

 

Мати.   Ой, Тарасе, що з тебе буде?

 

Сусід.   Всі на кутку кажуть,що з вашого Тарасика, мабуть, щось

             добряче вийде.

 

Батько. Або велике ледаще  (сміється).

 

Мати (пригортає сина).  Щось та й буде!

 

Сусід (йде).  Бувай здоров, Григорію! Піду вже, завтра рано

           вставати, на панщину йти.

 

Батько.І нам нічого засиджуватися. Стели, жінко, мерщій у саду

              під вишнею. Ходімо, діти, спати.

 

                               Звучить музика. Всі виходять.

Автор.    Поклала мати коло хати

                Маленьких діточок своїх,

                Сама заснула коло їх.

                Затихло все… Тільки дівчата

                Та соловейко не затих.

 

Ведуча. І пішов молодий Шевченко у світи, щоб відкрити нам

              стовпи, на яких тримається людина і людський світ.

              Пішов, щоб оспівати Любов і Красу, Добро і Правду,

              щоб ми зробили це своєю вічною піснею.

Ведучий. Два шляхи стелились перед ним…

                Дві дороги виділись, дві Долі.

 

Ведуча. Перша Доля з поглядом палким

               Шепотіла лагідно:

              « Доволі,

               Ну пощо тобі старі часи

               З полинялим привидом гетьманським?

               Полиши, забудь, живи, як всі,

               Безтурботно, весело, по-панськи».

 

Ведучий. Друга Доля мовчки підійшла,

                 Хусткою запнута, сивокоса,

                 Строгим зором наче обпекла:

                 «На тобі, мій сину, кобзу.

                 Йди  у світ, неси народу віру.

                 Й не забудь про славну рідну Україну».

 

Звучить пісня Наталії Май «Квітуча Україна» у виконанні учениці 10 класу.

 

Ведуча.   Ну що б, здавалося, слова,

                 Слова та голос – більш нічого,

                 А серце б‘ється – ожива,

                 Як їх почує! Знать од Бога

                  І голос той, і ті слова

                  Ідуть меж люди.

 

Звучить аудіозапис пісні «Думи мої, думи».

Виходить Шевченко, сідає за стіл і щось пише.

Шевченко. Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре

                    знав, що живопис -  моя майбутня професія, мій хліб

                    насущний. І замість того, щоб вивчати її глибини, я

                    складав вірші, за які не мав ані гроша, за які

                    позбавляли мене волі. І що ж я робив? Важко поду-

                   мати, але я продовжував писати. Виношував у серці

                   свого Кобзаря і своїх кривавих Гайдамаків.

                   На самоті й поміж людей щомиті чую рідну землю.

                   Не все ще грішне і святе довірив я перу і пензлю.

                   Не все ще, бо у думи – сни обіч сумних доріг, поволі,

                   Крізь регіт віхол навісних із-за Дніпра бредуть

                  тополі. За ними крізь хулу людей, вся зболена, немов

                  причинна,

                   Поганьблена Пречиста йде із сивими од сліз очима.

                   А  Катеринонька моя, коли  покине мою думу?

                   Вже наскрізь душу пропекли

                   Страждань її замерзлі сльози.

 

Катерина (виходить з дитиною на руках).

                  Утік!.. Нема!.. сина, сина батько одцурався!

                   Боже ти мій!. Дитя моє! Де дінусь з тобою?

                   Москалики! Голубчики!

                   Візьміть за собою; не цурайтесь, лебедики;

                   Воно сиротина;

                   Візьміть його та оддайте старшому за сина.

                   Візьміть його… бо покину,

                   Як батько покинув, -

                   Бодай його не кидала лихая година!

                   Гріхом тебе на світ Божий мати породила;

                   Виростай же на сміх людям!

                   (  Кладе дитину на шлях).

                   Оставайся шукать батька!

                   А я вже шукала…

Катерина виходить.

Шевченко.  І в сні немає сну мені –

                     Я чую: голови козачі,

                     З могил розритих,

                     Проваллями – очима плачуть.

                     Я бачу: необачний ніж

                     Занісся над плачем дитячим.

                     Сам Гонта сповідавсь мені –

                     Я розкажу, що чув і бачив.

 

Виходить Гонта.

Гонта.         Сини мої, сини мої!

                    Чом ви не великі?

                    Чом ви ляха не ріжете?..

                    Не будете! Не будете!

                    Будь проклята мати,

                    Та проклята католичка,

                    Що вас породила!

                    Чом вона вас до схід сонця

                    Була не втопила?

                    Менше б гріха: ви б умерли

                    Не католиками;

                    А сьогодні, сини мої,

                    Горе мені з вами!

                    Поцілуйте мене, діти,

                    Бо не я вбиваю, а присяга…

 

Шевченко (бере зі столу свічку і звертається до глядачів).

                  Я свічку засвітив колись…

                  До дна відтоді келих горя випито.

                  Ще трохи і… молись чи не молись,

                  Із рук тремтячих недогарок випаде.

                  Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,

                  Крізь морок тюрем, через грати відчаю,

                  Він погасав, але я знов і знов

                  Од свого серця цю свічу засвічував.

Виходять учні.

1 учень.   Ви чули Кобзаря, його печаль,

                  Що піснею лилася,

                  Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар,

                  Висока пісня Кобзаревих струн.

2 учень.    Вона… душа…

                   Як пуп‘янок, що квітне,

                   Дощами вмитий, сонечком зігрітий,

                   Що пишною трояндою стає.

                   Вона… Душа…

 3 учень.    Кажуть: нема співця.

                   О, ні, він з нами,

                   Його пісні, його любов,

                   Його це місяць над садами

                   У сяйві тихому зійшов.

 

3 учень.     Наш Тарас у кожній хаті,

                   З нами словом живим розмовляє.

                   Є в Шевченка народження дата –

                   Дати смерті в Шевченка немає.

 

4 учень.     У дні радості, печалі і тривоги

                   Йому віддаймо шану та уклін.

                   За мудрістю звертаймося до нього –

                   Він допоможе в здійсненні надій.

 

5 учень.     Іде Кобзар, нескорений, величний,

                   Дивуючи весь білий світ.

                   Нехай же в душах споконвічно

                   Звучить Тарасів «Заповіт» !

 

Звучить « Заповіт» у виконанні учнів.