«Чарівні звуки, рідне слово-моя сердечна українська мово»

Тема:     «Чарівні звуки, рідне слово-моя сердечна рідна мова»

Мета: донести учням інформацію про заснування Міжнародного дня рідної мови, формувати знання учнів про шлях становлення рідної мови, прищеплювати і

            розвивати  почуття патріотизму, національної гордості за мову, за тих, хто передав нам у спадок цей неоціненний скарб; виховувати любов до рідної мови, бажання досконало її знати .

Обладнання :  вислови про мову, плакати, малюнки, присвячені рідній мові,

                          Декорації для інсценізації легенди, гуморесок, віршів про мову,

 

Фон  (Звучить пісня «Як у нас на Україні»)

 

Перебіг заходу

Звучить пісня Т. Петриненка «Україно»

 

На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах

з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Дівчинка. Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Хлопчик. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром,

Українець. Шановні діти, учителі, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше ‒ торжество рідної мови.

Фон ( на екрані)( краєвиди України, козаки)

Дівчинка Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини.

Хлопчик І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик землі рідної, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

 Звучить марш запорізьких козаків..

Виходить козак із наказом, зачитує його

Наказ

Вельмишановна громадо та гості нашої шкіль­ної держави! Нині світлеє свято зібрало нас у цьо­му залі, свято рідної мови. І прославимо в цей день мову.

Нехай же у віках живе творіння славне — укра­їнське слово. По цьому бути!

 

Фанфари

І Ведучий. Міжнародний день рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, вiдзначається щороку з лютого 2000 року для сприяння мовній і культурній різноманітності.

 І І Ведучий  21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

І Ведучий. В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

 На екрані

ІІ Ведучий. Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою.

І Ведучий. Ми – українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших.

 Мова – це символ народу. Отож, шановне панство, пропоную хоча б один день на рік спілкуватися нашою рідною мовою (для кожного своєю), аби зберегти її хоча б для кількох наступних поколінь.

І І Ведучий.  Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої  сподівання, роздум, досвід, почування”.

Гра на бандурі

  І Ведучий.  Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А тут? Мовчазні учні походжають широкими коридорами – і ні з ким не сперечається, не розповідає про вчорашні пригоди... Стоїть мертва тиша.

Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас, сідаєте за парту. А що далі?

Підручник у вас немає, бо немає писемної мови. Вчитель мовчить.

Чи змогли б ви в таких умовах стати фармацевтом, акушером, медсестрою?

  Отже, мова — найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це «найбільше і найдорожче добро, кожного народу».  

ІІ Ведучий.   А коли  ж з'явилась мова? У якого племені чи народу? Де? За яких обставин?

 

 І Ведучий. Вважаю, колись в майбутньому вчені зможуть відповісти на питання, як виникла мова, яка була першою, які звуки, слова з'явились спочатку, які -  пізніше.

    Але одне зрозуміло: мова виникла тоді, коли вже були племена, причому майже кожне плем'я мало свою мову. 

ІІ Ведучий. А мені , наприклад, відомо, що у Новій Гвінеї ще й до сьогодні збереглося близько 620 мов, в Індії -  845. За свідченням Геродота, скіфські племена, що в давнину жили на землях України, розмовляли сімома мовами. Тому й з'явились в українській мові, як і в багатьох інших, різні слова, що називають одні й ті ж предмети.

На екрані

 

Учень-читець

                Які чудесні барви у нашій рідній мові,

                Які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

                У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —

                І чорногуз, і бусол, лелека і боцян...

                Так наче називаєш різновиди лелек ти,

                А це лиш різні назви, синонімічний ряд.

                А є ще риси мови, що звуться діалекти:

                Де говори місцеві на дещо інший лад.

                На Київщині (в Липках) взуття зовуть обувка,

                А огірок звичайний в Чернігові — гурок,

                А кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошувка,

                І назви, і вимова різняться що не крок.

                                                                                     Д. Білоус

 

  І Ведучий. Отже,  сучасна українська літературна мова остаточно склалася на початку XIX ст. Зачинателем її був І. Котляревський, а основоположником —

Т. Шевченко.

 

ІІ Ведучий. Загальна кількість носіїв української мови — більше 43 млн. чоловік.

    Всього на землі налічується, за одними даними, приблизно 5 тис. мов, за іншими — близько 3 тисяч. Ними розмовляє далеко не однакова кількість людей: китайською мовою, наприклад, говорять понад 800 млн., російською 240 млн.  

 І Ведучий. Українська мова належить до слов'янської групи мов, яку традиційно ділять на східнослов'янські, західнослов'янські південнослов'янські. Наша рідна мова, російська та білоруська є східнослов'янськими.

 

ІІ Ведучий. „В уяві моїй мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною, навічно злитими, здруженими уявляються мені як дві вільнокрилі птиці, — мова і пісня. Бо ж наша мова  - як чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобріша, найвиразніша мова”, - говорив   П. Тичина.

 Екран

І Ведучий. Тож ми переходимо до І сторінки нашого свята, яка називається

«Українська пісня – бездонна душа народу»

ІІ Ведучий.  Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя. Пісня – душа народу, це його краса і доброта. Українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі. На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу: італійська, українська, грузинська.

 300 тисяч пісень склала Україна цією мовою.

І Ведучий. Пісня – це трепетне серце народу, його крила. Пісня існує стільки ж, скільки існує людина. Навіть легенда така є.

 

Інсценізація легенди

 Лунає музика

Господиня: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами.

На сцені сидить Бог на кріслі–троні. Він одягнений у білу рясу, з бородою. До нього підходять учні 5 класу, одягнені по-різному. Кожен щось говорить до Бога. Він починає обдаровувати дітей.

Господиня: Французи вибрали елегантність і красу (дає дівчинці дзеркало і капелюшок).

Угорці – любов до господарювання (Бог дає фартушок)

Німці – дисципліну і порядок (книгу з написом «Закон»).

Росіяни – владність (корону).

Поляки – здатність до торгівлі (мішечок із грошима).

Італійці одержали хист до музики (музичний інструмент).

Діти радіють подарункам, піднімаючи їх високо, показують усім. Помалу зникають за сценою. У куточку сцени залишається одна дівчинка, одягнена в українське вбрання. Вона плаче, закривши руками очі…

Господиня:  Обдарувавши всіх, підвівся Бог зі свого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багряний вінок.

Бог: Хто ти? Чого плачеш?

Дівчинка: Я – Україна, а плачу, бо стогне земля моя від пролитої крові та пожеж. Сини мої на чужій роботі, у своїй хаті нема правди й волі.

Бог: Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Господиня:Дівчинка хотіла йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її.

Бог: Є у мене скарб неоціненний, який уславить тебе на цілий світ. Це- пісня.

(дає дівчинці сопілку. Вона прикладає її до грудей, посміхається, веселішає)

Господиня: Узяла дівчинка – Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям понесла пісню людям.

Дівчинка підходить до краю сцени, лине тиха мелодія пісні,

грають бандуристки.

Дівчинка: Народе мій! Нас Бог благословив. Дарунок дав нам – скарб неоціненний. Прийміть його – це пісня голосна.(Дівчинка повільно виходить).

Автор.  – З ясним обличчям і вірою понесла дівчина  пісню в народ. І з тих пір наша славна Україна вважається найкрасивішою, найспівучішою країною світу!

 

ІІ Ведучий.  Нелегка доля української пісні. Вона була разом із народом і в будні і в свята. Тож згадаємо її сьогодні, віддамо шану українській народній пісні.

 

Пісня « Цвіте терен, цвіте терен»

І Ведучий.

Народна пісня – голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

(Учні виконують українські народні пісні)

ІІ Ведучий.

ІІ сторінку нашого свята ми присвятили творчості українських

поетів і гумористів

І Ведучий.  Народна поезія України  - апофеоз краси.   Традиції народу продовжили українські письменники, поети. Красою їхнього слова ми зачаровуємося, читаючи поетичні твори Т.Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, І.Франка…

На екрані відео

Учениця читає  вірш «Рідна  мова» В.Самійленка.

 

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислима рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на що усі сили свої,

І в народний вінець, як оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувався в могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на творіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

 

І Ведучий.  А який тонкий та дотепний український гумор! Наш народ захоплювався не тільки лірикою, а й любив дошкульне слово чи добродушний сміх. Я думаю, що нікого не залишають байдужими гуморески П. Глазового, Остапа Вишні…

(Читання та інсценізація гуморесок П. Глазового . 

Інсценізація гуморески П.  Глазового «Кухлик»

Автор:

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші - не минає жодної крамниці.

Попросив він:

Дід:

- Покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

- Что? Чево? Я нє панімаю.

 

Дід:

 - Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

Продавщиця:

- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.

Автор:

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

Дід:

- На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Автор:

Продавщиця теж була гостра та бідова.

Продавщиця:

- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.

Автор:

І сказав їй мудрий дід:

Дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

 

Гумористичний танок

 

 На екрані

І Ведучий  Наступну  сторінку нашого заходу  ми присвятили нашій рідній, материнській мові.

      ІІ Ведучий Мова нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

 

 

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

 

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

                                              І холонуть душі наші без тепла.

 

Донька:                                Забувають діти мову матерів.

                                              Глянь, від того болю світ аж посірів.

                                               Стогне від розпуки зранена земля,

                                               І сивіти стала матінка моя.

 

Мати:                                   Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути –м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови!

 

Музичний фон

Cуржик

 

І Ведучий Буває слухаєш  чиюсь розповідь і аж заслухаєшся. І справа не в тому, про що говориться, а в тому, - як, якими словами. А інший, буває, почне говорити, скажімо, відповідати в класі на уроці, і нехіть бере слухати якісь недоречні, покалічені слова.

 

ІІ Ведучий Йдеться про небажання вивчати мову та повсякденну мовну неохайність, яку чути щодня й звідусюди, навіть, буває, від поважних осіб. Люди не звикли надавати значення тому, які слова вживати, правильні вони чи ні, їм – «всьоравно»…Тому й пересипана наша мова словесним бур’яном.

 

І Ведучий На жаль, досить часто така наша байдужість на недбалість у ставленні до мови призводить до ситуацій, які й кумедними назвати важко.

 

ІІ Ведучий Хочете пересвідчитись у цьому? Пропонуємо вашій увазі кілька сценок із життя.

Музичний фон

 

Інсценізація «Зустріч друзів»

Ведуча. Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:

Василько.  Пашлі надвір. Там такі класні сорєвнованія.

Ведуча. Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, і не поправив.

Михайлик. Ходімо.

Василько. Ти за кого будеш боліти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболіватиму.

Наталка. Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток для побєдітєля!

Ведуча. Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.

Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки у відрядженні?

Василько. Да. А чьо ти хотів?

Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на неділі.

Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від друзів).

Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити. (втікає)

Василько. А сама яка, як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів набралася?

 

Сценка «Баба Параска і Палажка на святі рідної мови»

   Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двай-цік первому віці, а говорити по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч сімнадцятий...

   Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі сімнадцятий  рік. Ех... І коли до тебе розум постукає?

   Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї.

   Параска. Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.       Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи?

Дав же мені Бог сусідку , нічого й сказати!

Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи...

 Палажка. Що це ти мені махаєш?

 Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пиро-жено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити.

 Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила, як говорити.

Палажка. Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов.

Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!

 

 

 (Інсценізація розмови у транспорті.)

Жінка.   Мужчина, ви виходите на слідуючій остановці?

Чоловік. Виходжу на наступній зупинці, шановна. Прикметника «слідуючий» в українській мові немає. Це російське слово.

Жінка.   Як хочу, так і говорю. Як вам непонятно, відійдіть в сторону.

Чоловік.  Відійти вбік, не можу, бо тут тісно. Мені не «понятно», мені зрозуміло, що свою мову треба шанувати і знати, а не спілкуватися суржиком…

Жінка.  Мужчина, ну що ви обзиваєтесь! Ніякий я не суржик, я такий пасажир, як оце ви…

Чоловік. Суржик – це не лайка. Це наша біда. Узагалі-то суржик – це змішане борошно з різних видів зерна. А от мовний суржик – то поєднання чи перемішування слів чи форм двох різних мов.

Жінка.  Не розстроюйтеся так. Я старатимусь. Ви на слідуючій виходите ілі нєт?

 

Музичний фон

І Ведучий Це сміх крізь сльози, чи не так?

 

ІІ Ведучий Так. І мені це болить, адже нашу мову даровано нам у спадок, даровано користуватися нею, любити, берегти і примножувати серед запашного, барвистого букету.

 

І Ведучий Так чому ж ми так часто нехтуємо цим скарбом, цим предковічним, золотим запасом голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським?

 

Відеовставка

« До українців» В. Баранов

https://www.youtube.com/watch?v=e9l9o7HL9ds( відео)
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, як ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. 

 

Господар: Олю, а яку мову ти вважаєш для себе рідною? Чому?

Господиня: Звичайно, українську, бо це мова моїх батьків, бабусі, дідуся, мова, якою я розмовляю зі своїм братиком, друзями.

Господар:А чи вважаєш ти рідну мову великою? І чи пишаєшся ти нею?

Господиня: Це питання просте і складне водночас. Я пишаюся рідною мовою, тому що живу на Україні і є справжньою українкою. До того ж моя мова така співуча, така ніжна, така грайлива, така принадна, просто найпрекрасніша у світі.

Господар: Цікаво, а для наших однолітків, товаришів, учнів нашої школи ці питання є актуальними?

Господиня: Так, про це я можу говорити досить упевнено! Адже результати експрес-опитування говорять самі за себе:

Господарі зачитують по черзі відповіді учнів. На екрані висвітлюються фрагменти висловлювань, звучить музика(тихо)

-Я пишаюся українською мовою тому, що немає в світі мови прекраснішої за неї. Вона посідає третє місце за своєю красою та мелодійністю між іншими мовами світу ( Аліна Ф.).

-Я вважаю українську мову найкращою. Часом мені здається, що я люблю нашу мову не за всі її якості, а тільки за те, що вона рідна (Микола М.).

-Я люблю свою мову і вважаю, що той, хто забуває рідну мову, перетворює своє серце на камінь, сам стає каменем і, як пил, розвіяний вітром, зникне безслідно(Ольга П.).

-Моя мова – запашна, сповнена музики та квіткових пахощів, гнучка і милозвучна(Анна Ч.).

-Рідна мова-це порадник і вчитель тим, хто її любить і шанує, і суддя тим, хто її зневажає(Михайло С.).

-Для мене мова – це віконце, через яке я бачу світ(Ірина К.).

-Я пишаюся українською мовою тому, що це моя рідна мова. Вона була, є і буде найгарнішою, наймелодійнішою у світі(Валентина М.).

-Я пишаюся нашою мовою , тому що вона дуже давня( Сергій В.).

-Українська мова для мене найрідніша. Я хочу досконало володіти нею, тому ретельно вивчаю її (Катерина Х.).

-Я впевнений, що тільки рідною мовою можна передати власні думки, биття свого серця, свої найпотаємніші почуття (Олександр Р.).

Звучить пісня «Мова єднання»

(На екрані – відеоряд про Україну, висловлювання про рідну мову).

І Ведучий  Слово рідне! Ти, як багатокрила птаха,

  прагнеш простору і висоти,

  ти виткане чарівною калиною

 і  синім барвінком,

вишневим цвітом

і запашною рутою-м`ятою.

ІІ Ведучий  -Ти ніколи не зів`янеш,

 ти будеш вічно жити і розвиватися!

І Ведучий  - Бережімо наш найкращий цвіт – рідну мову –

збагачуймо її,

 розвиваймо, 

дбаймо про її чистоту і красу,

 говорімо одне одному лише добрі слова!

Господиня: Щиро вітаємо усіх нас із цим чудовим святом – Днем рідної мови.

Господар: Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом та духовним               джерелом життя.

Разом: Щастя, миру, добра!

Лунає пісня про Україну.

 Відеопрезентація.

Пісня «Заспіваймо пісню за Україну» (учні підспівують)

Ми ніколи не зрічемося рідної мови,

Ми ніколи не зрічемося рідної землі.

І борітеся, поборите будь-які змови,

І борітеся, поборите все, що у злі.

 

Заспіваймо пісню за Україну

За її незалежність, за волю її

Заспіваймо пісню за Україну

Бо потрібна допомога моїй рідній землі

 

Ми піднімемо наш прапор знову і знову

Слава рідній Україні, слава рідній землі.

І борітеся, поборите будь-які змови,

І борітеся, поборите все, що у злі

 

Заспіваймо пісню за Україну,

За її незалежність, за волю її.

Заспіваймо пісню за Україну,

Бо потрібна допомога моїй рідній землі.