Позакласний захід "Стежечкою знань"

Позакласний захід

Тема: « Літературна стежина»

Мета: розкрити роль навиків писати літературні твори учнями молодших класів; розвивати мову і мислення школярів; вчити любити свій край, його трудовий народ, свою батьківщину; виховувати ціннісне ставлення до себе, своєї родини, любов до природи рідного краю.

Обладнання: збірка поезії «Стежечкою знань», маски звірят «Лісової школи», макет лісової школи, квіти, вазони.

Хід заняття

Організаційний момент

«Першій вчительці присвячується». Вірш читає учениця.

Вчителько перша – як рідная мати

Ти нас навчала читати й писати.

Всіх нас любила – як тільки могла.

Кожного дня , поспішаючи в клас

Новую казку несли ви для нас.

Нові знання, завдання нелегкі

Вчили розв’язувати нас у житті.

Роки ішли, немов ріки пливли.

Ось ваші учні уже підросли.

Доля розкидала їх по світах.

Мають вони роботу, сім’ю,

Діти їх вчаться і часто вони

Згадують школу і рідне село

Ваші уроки і ваше тепло.

Розповідь учениць про свою вчительку.

Автобіографічні дані про Ніну Яківну Бігун.

Одного прекрасного зимового ранку в сім’ї Якова Харитоновича та Ганни Пилипівни Салівоників народилася маленька дівчинка. Батьки дуже любили свою доню, а вона підростала і була дуже старанною і працьовитою. Кожну справу, яку починала ця дівчинка доводила до кінця. Любила маленька Ніна природу, гарні книжки, з яких прагнула пізнати цей світ незвіданий і незнаний.

В 1976 році Ніна стала ученицею першого класу Городецької середньої школи. Старанно вчила вона кожен урок, особливо захоплювалася літературою, брала участь в драматичному шкільному гуртку, уже тоді писала гарні твори по прочитаних книгах, а ще допомагала своїм друзям у складанні творчих робіт, складала свої поетичні рядки. Допитлива, працелюбна, скромна дівчинка, з глибоким і далекоглядним поглядом дуже наполегливо оволодівала знаннями. Вона немов та губка вбирала в себе ті знання, які давали вчителі. Жодного дня не було такого в житті Ніни, щоб вона не прочитала книгу. Через її руки пройшла вся шкільна бібліотека. Її наполегливість і бажання вчитися допомогли їй закінчити школу в 1986 році з медаллю. Потім Дубнівське педагогічне училище, яке успішно закінчила в 1988році.

Свою трудову діяльність Ніна Яківна розпочала в Сошниківській початковій школі в класі - комплекті, а пізніше, в 1989 році поступила в Рівненський педінститут і була переведена на постійну роботу вчителем початкових класів в Городецьку школу, де працює і до сьогоднішнього дня.

В 2001 – 2005 рр. Ніна Яківна пройшла курси підвищення кваліфікації у Центрі психології і педагогіки розвивального навчання за системою Ельконіна - Давидова у м. Харкові.

За всі ці роки роботи Ніна Яківна здобула повагу і шану від батьків та учнів. Вчителька дуже творча особистість, все нове для неї не чуже. Вона мрійлива, добра, ніжна. Глибоко відчуває красу, любить своїх учнів і вчить їх бачити прекрасне в буденному. Кожен день дарує вона дітям радість. Рідне слово! Скільки в тоді чарівних звуків, животворного трепету вогню! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної! Ти наша неопалима купина! Що зробити, аби дитина напоєна диво – соками, цього Євшан – зілля, стала доброю, сильною, сміливою?

Тільки добро, радість роблять людину великою, якою б не була вона маленькою. Кожен урок Ніни Яківни сіє в наших дитячих душах Добро та Красу, формує людяне в людині, на кожному уроці панує радість пізнання чогось нового, незвіданого. Навіть перші слова вчителя, якими починається подорож у країну нових знахідок та відкриттів, можуть одразу створити у класі атмосферу доброзичливості та взаємо порозуміння.

Ніна Яківна творча особистість і від своїх вихованців також вимагає творчості і працьовитості. Цьому підтвердженню і є її книга створена разом з своїми вихованцями збірочка творів «Стежечкою знань», яку ми сьогодні презентуємо вашій увазі.

Демонстрація слайдів збірки «Стежечкою знань».

Виступ вчительки

Я народилася і виросла в цьому мальовничому селі Городець. Тут пройшли мої шкільні роки, саме завдяки хорошим вчителям і я сама стала вчителькою, бо полюбила цю професію ще з дитячих років. Велику роль в моїй творчості відіграла вчителька української мови та літератури Салівоник Василина Микитівна та зарубіжної літератури Кухоцька Любов Степанівна. Ці дві мудрі жінки зуміли викликати в моєму дитячому серці любов до рідного слова, до краси і природи рідного краю. Вони навчили мене творити добро, бути чуйною і доброзичливою до чужого лиха. І дякуючи їм, я перечитала багато творів, які сприяли розвиткові у мене творчих задатків. Багато своїх творів я присвятила мамі, природі, рідному краю. Ось окремі із них. Учні читають твори.

Я виросла там, де справжній рай,

Де похилились до води,

Плакучі верби молоді.

І де берізки білокорі,

Свої зронили каплі – сльози.

Я виросла там, де щоднини -

Звучить рідна мелодійна мова.

І мамина пісня – чарівна, колискова.

Я виросла там, де любисток і м’ята,

В якому купала мене моя мати.

Купаючи мама ще й пісню співала,

Щоб я швиденько зростала

І гарную доленьку – долечку мала.

Я виросла там, де люди веселі,

Де колосяться у полі хліба.

Де голубіють мого милого очі,

Немов частинка неба голуба.

Я виросла там, де річка Горинь,

Де луки пахучі й зелений бір

Трава шовковиста і тихії ночі.

І люди невтомні, робочі.

І в серці своєму любов я маю

До цього прекрасного рідного краю.

Бігун Н.

Матуся

Моя матуся ніжна мила,

Вона, як сонечко вгорі,

Своїм теплом мене зростила

Дала знання мені міцні.

У мами карі гарні очі,

Немов вуглинки дві з печі,

А руки неньки, ой робочі,

Вони по праву золоті.

Люблю матусю я з роками

Цілую всміхнені вуста

І кращої у світі мами

Нема по праву ніж моя.

Бігун Н.

Читання поезії учнями.

1-й учень

Мій край лелечий

Ліси зелені, сині ріки-

Це все моя рідна земля.

Її простори, ой великі!

Кінця і краю їм нема.

Шумлять хліба золотокосі,

Співає пісню соловей,

І сонце в небі ясно світить,

Співає серденько моє

Люблю я рідні ці простори

І тиху річку у селі,

Люблю я свою рідну школу

Батьків і друзів, вчителів.

Бо хіба можна не любити

Те місце , де родився ти,

Де такі рідні і знайомі мамині пісні,

Татова порада, бабусина казка.

Все це рідна земля

Україна – єдина моя

Та країна, що крізь терни пройшла

Своє щастя і волю в боях здобула.

2-й учень

Дитині

Я кажу тобі, дитино,

Що треба любити –

Полюби ти сонце ясне,

Що світить щоднини.

Полюби ти батька й неньку,

Бо вони у цілім світі найрідніші-

Життя тобі подарували

І виведуть в люди.

Полюби , мила дитино,

Ще бідну людину,

Бо вона, як брат твій рідний,

Прийде в тяжкую хвилину.

Полюби в природі квіти,

Трави, дощ і всі дива,

Бо без них у тебе

Не було б цього життя.

Звучить пісня «Садочок» у виконанні Салівоник Наталії.

Слово вчителя .

Мої вихованці пишуть не тільки віршовані твори є у них і дуже гарні прозові твори. Що ж спонукало їх до написання цих творів ми зараз послухаємо, а заодно і їхні твори.

Діти розповідають про написання своїх творів та зачитують їх.

Твори читають і дають характеристику.

Чому взимку падає дощ?

Жила – була Снігова королева. Було у неї три сина – красені. Звалися вони Грудень, Січень, Лютий. Кожен із них любив погосподарювати, але не завжди у них так виходило як хотілося б.

Ось узявся Грудень працювати: почав снігом сипати на землю, вітрами холодними та морозами злими людей лякати. Поховалися люди в хати, топлять грубки та й гріються .

Та коли одного зимового ранку хотів Грудень знову землю сніжком білесеньким посипати , раптом побачив, що снігу в його корзинці немає. Сів бідолаха і заплакав. І полилися на землю його дрібні сльози, які поливали луки, поля, ліси, перехожих. Задумалися тоді люди: «Чому це взимку дощ падає?»

Хмарка бачила як місяць Січень украв у брата сніжок із корзинки, тому вирішила допомогти бідоласі.

• Любий друже, - заспокоює грудня , - не плач. Візьми ці дрібні краплини, що немов діаманти, і посипай ними землю.

З того часу Грудень буває інколи примхливим і сипле на землю замість снігу діамантові краплинки, ніби хоче посперечатися з братом Січнем.
Ось тому так і буває взимку: то сніжок з морозом лютує, а то дощик поллє. Це два брати – місяці в ігри граються і нас веселять.

Федчук О.

Чарівна казка

Одного гарного весняного дня дівчинка Наталочка пішла до свого садочка. Багато квітів росло у цьому чарівному куточку біля хати. Але увагу дівчинки привернула ніжна тендітна квітка , трішки голубенька , немов краплинка роси. Вона присіла біля неї навколішки , щоб роздивитися чарівну красуню і тихо із здивуванням запитала :

• Чарівна красуне, як тебе звати?

• Я – підсніжник, - ніжно прошепотів у відповідь , нахиливши голівку.

• Любий друже! Ти такий гарний ! Дозволь я зірву тебе у подарунок для мами.

• Не роби цього , мила дівчинко, бо без мене твій садочок стане пустий . А знаєш чому?

• Ні. Скажи будь ласка чому так трапиться?

• Мене принесла на своїх крилах Весна – красна, я є її символом пробудження життя.

А якщо я зникну, то і весна зникне. Зрозуміла, дівчинко.

- Так, я тебе розумію і не хочу, щоб весна знову від нас пішла.

- Тоді краще дай водички, я умию своє личко і стану ще кращим ніж був раніше.

- Зачекай хвилинку, я зараз, - сказала дівчинка і побігла.

Наталочка побігла на подвір’я зачерпнула водички із відерця і принесла для підсніжника. Він напився водички, вмив своє гарне личко і подякував дівчинці за розуміння і турботу. А Наталочка ще довго стояла і милувалася незвичайною красою квітки, якій були потрібні її старанні працьовиті руки та ніжне любляче серце.

Салівоник Н.

Слово вчителя .

Мої маленькі першокласники ще не вміють писати своїх творів, але гарно вміють передати настрій твору, бо люблять природу, пори року, а як говорить народна мудрість «Рідна сторона – мила в усі пори року».

Читання віршів про природу першокласниками.

1 –й учень

Осінь

Вчора ще стояли дні погожі,

Сонце умивалося в росі,

А сьогодні ходить осінь –

І фарбує все у колір золотий.

Шелестять новим вбранням берізки.

Вітер їхні коси розпліта.

Багряніють могутні дуби й клени.

Листя їх яскраве опада.

Не почуєш вже птахів концерти,

Бо вони свій шлях у вирій прокладають.

Цвірінькають під стріхою лиш горобці.

Для них морози в ріднім краї не страшні.

2 –й учень

Річка Вірка

Річка Вірка крізь село протікає тихо.

Рибки плавають у ній для мене на втіху.

Я дивлюсь у чисту воду і радію від душі,

Що чарівну цю природу бачу я в своїм селі.

3-й учень

Рідний край

У кожної людини є своя святиня

Є вона і в мене – це моя Україна.

Це край, де мати колисала і

І ніжні колисковії співала.

Де стоїть край тину червона калина.

Де Мавки бродять лісові ,

Озера й ріки голубі.

Степи безмежнії стоять,

Хліба про щось все гомонять.

І недарма в народі кажуть:

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без рідної країни!»

Для мене рідна й дорога

Моя українська земля!

4-й учень

Пізня осінь

Стоїть осінь над гаями

Курличуть в небі журавлі.

І плаче небо дрібними сльозами,

І сонце не гріє для нас угорі.

Холодні й туманні на дворі ранки

І листя багряне під ноги летить.

І нічки вже темні й морозні світанки.

В садах хризантеми останні цвітуть.

Їх квіти дарують красу і тепло

І спогад про те, що вже літо пройшло.

5 –й учень

Листя жовтіє, поснули сади.

В школу для діток треба іти.

Сонце не гріє, птахів нема,

Десь недалеко від нас вже зима.

Вчитель .

Крім того, що мої учні пишуть гарні твори вони ще і є маленькими артистами, люблять бути героями казок, а сьогодні ми вашій увазі запропонуємо інсценізацію п’єси «Лісова школа», де ви побачите, як збираються до школи лісові мешканці