Позакласний захід "У Сорочинцях та й на ярмарку..."

Мельнице-Подільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

 

ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД

 

 

 

«У СОРОЧИНЦЯХ ТА Й НА ЯРМАРКУ…»

 

 

 

 

 

 

                                                                      Підготувала: вчитель

                                                                       зарубіжної літератури

Тимочків Людмила Петрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2019 рік

 

Українська пісня «Ярмарок сорочинський»

 

Ведуча. Увага! Увага! Спішіть, поспішайте,

Господарі й гості – глядіть, не минайте!

На ярмарок прошу, гуртом, поодинці,

Чекають на вас тут чудові гостинці.

На ярмарку нашім веселім, багатім,

Є чим дивуватись і є що придбати.

 

Учениця-продавець.

Купуйте  калину – червоні корали,

Ці кетяги небо і сонце ввібрали,

Напоїть матуся калиновим чаєм -

Недугу ураз, як рукою, знімає.

Учень-продавець.

Скуштуйте цю грушу – солодку, духмяну,

У роті, немовби медок, вона тане.

Учениця-продавець.

Цибуля! Найкраща у світі цибуля! Солодка, як мед.

Учень-продавець.

Хто гострого хоче, часник хай придбає,

Він всякі мікроби вогнем випікає.

Учениця-продавець.

Ця морква під сонечком щедрим зростала,

Земелька водою її напувала,

Тому-то морквина така соковита,

Морквяного соку вам треба попити.

Учень-продавець.

Беріть помідори, вони пречудові,

До вашого столу хоч зараз готові.

Учениця-продавець.

Купуйте, купуйте усі бараболю!

Варіте і смажте і з сіллю й без солі.

Сто страв господиня з картоплі готує,

Картопля, як хліб, вона всіх нас годує.

 

Ведучий. Тут речі умільців ні з чим незрівнянні –

Барвисті стрічки, рушники вишивані.

Мерщій-бо на ярмарок всі поспішайте,

Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте.

Український народно-сценічний танець "Колись було на ярмарці...."

вИСТАВА ЗА МОТИВАМИ  ПОВІСТІ м. ГОГОЛЯ «сОРОЧИНСЬКИЙ ЯРМАРОК»

Картина І

(Селянин Черевик, його дружина Хівря та дочка Параска ідуть на ярмарок. Парубок Голопупенко Гриць задивився на Параску)

Гриць: Оце так дівчина! Гарна дівчина! Я віддав би все своє господарство, щоб поцілувати її. А спереду он і чортяка йде!

(Знявся регіт, Хівря розсердилася)

Хівря: А щоб ти вдавився, паскудний бурлако! Щоб твого батька горшком по голові стукнуло! Щоб він послизнувся на льоду, антихрист клятий! Щоб йому на тім світі чорт бороду обсмалив!

Гриць: Ач, як лається! І язик їй, столітній відьмі, не заболить вимовляти такі слова!

Хівря: Столітній!.. Негіднику! Піди та вмийся спочатку! Шибенику нікчемний! Я не бачила твоєї матері, та знаю, що – погань! І батько погань! І тітка погань! Столітній! Та в нього молоко ще на губах…

(Хлопець нахилився, взяв жменю грязюки і жбурнув бабі услід, парубки зареготали)

Пісня «У Сорочинцях та й на ярмарку»

 

Картина ІІ

(Ярмарок. Стоять рядами торговці. Двоє селян говорять між собою. Голопупенко з Параскою зустрічаються, він бере її за руку.)

Гриць: Не бійся, серденько, не бійся! Я нічого не скажу тобі лихого!

(Відходять трохи вбік і тихенько говорять між собою, згодом хлопець обіймає дівчину)

1-й селянин: То ти гадаєш, земляче, що погано піде наша пшениця?

2-й селянин: Та й думати нічого тут; я ладен накинути на шию петлю і гойдатися на цьому дереві, як ковбаса перед Різдвом на хаті. Коли ми продамо хоч одну мірку.

1-й: Кого ти, земляче, морочиш? Привозу ж, крім нашого, немає зовсім.

2-й: То ж бо й воно, що де вже встряне нечиста сила, то жди стільки добра, як від голодного москаля.

1-й: Яка нечиста сила?

2-й: Ти чув, що подейкують люди?

1-й: Ну!

2-й: От тобі й ну! Засідатель, щоб він не діждав більше витерти губи після панської слив’янки, одвів для ярмарку прокляте місце, на якому, хоч лусни, ні зернини не продаси. Бачиш отой старий розвалений сарай, що ондечки стоїть під горою? У тому сараї водяться чортячі штуки, і жоден ярмарок на цьому місці не проходив без біди. Учора волосний писар ішов повз пізно ввечері, коли зирк – аж із сараю висунулося свиняче рило тай хрюкнуло так, що йому мороз пішов поза шкірою. Так і жди, що знов з’явиться  ч е р в о н а  с в и т к а.

1-й: Що ж це за  ч е р в о н а  с в и т к а?

(Черевик помітив, що парубок обіймає його дочку)

Черевик: Еге-ге, земляче, та ти мастак, бачу, обійматись! А я аж на четвертий день після весілля навчився обіймати покійну свою Хвиську, та й то дякувати кумові: бувши дружком, напутив.

Гриць: Ти, мабуть, чоловіче добрий, не знаєш мене, а я тебе одразу впізнав.

Черевик: Може, і впізнав.

Гриць: Коли хочеш, то і як звати, і на прізвисько, і всяку всячину розкажу: тебе звати Солопій Черевик.

Черевик: Еге ж, Солопій Черевик.

Гриць: А придивись-но добре, чи не впізнаєш ти мене?

Черевик: Ні, не впізнаю. Не у гнів сказати, а на віку стільки довелось надивитися пик усіляких, що чорт їх і пригадає всіх!

Гриць: Шкода, що ти не пригадаєш Голопупенкового сина!

Черевик: А ти, може, Охрімів син?

Гриць: А хто ж інший? Хіба тільки лисий дідько, як не він. (Обнялися)  Ну, Солоп’ю, ото, як бачиш, я й дочка твоя покохали одне одного так, що хоч би й вік жити вкупі.

Черевик: Ну що, Параско, може, й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі й теє… щоб і паслись на одній траві! Га? Згода? Ану лиш, новоспечений зятю, став могорича!

(Пішли до єврейки, зять замовив собі і тестю. Випив одним духом і брязнув келихом об землю)

Черевик: Ох і молодець! За це люблю! Що скажеш, Параско? Якого я жениха тобі добув! (пішов, похитуючись шукати жінку, дочка за ним)

Картина ІІІ

(Солопій, Хівря)

Черевик: Ну, жінко! А я знайшов жениха дочці!

Хівря: Ото якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! Тобі, либонь, на роду написано зостатися таким. Де ж ти таки бачив, де ж ти таки чув, щоб статечний чоловік бігав тепер за женихами? Ти ліпше подумав би, як пшеницю збути. Гарний, мабуть, і жених той! Гадаю, обірванець над обірванцями.

Черевик: Авжеж! Подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка дорожча, ніж твоя зелена кофтина й червоні чоботи.

Хівря:  Даю голову на відсіч, коли це не той самий розбишака, що вчепився до нас на мосту. Шкода, що й досі він не попався мені: вже б я йому показала!

Черевик: Та що, Хівре, хоч би й той самий; чого ж він розбишака?

Хівря: Га! Чого розбишака? Ох, ти ж дурноверха голово! Чи чули? Чого розбишака? Як же не розбишака! Куди ж ти заховав дурні очі свої, коли ми проїздили повз млини? Йому хоч би отут, перед самісіньким його вимазаним тютюнищем носом, знеславили його жінку, йому б те було до спини!

Черевик: А все ж я не бачу в ньому нічого поганого: парубок хоч куди! Ото тільки, що заліпив був на мить твою личину грязюкою.

Хівря: Еге, та ти, я бачу, й слова не даси мені сказати! Що ж це воно таке? Коли це бувало з тобою? Мабуть, залив уже очі горілкою, не продавши чого…

(Почала наступати на нього, він став закриватися руками і відступив)

Черевик: (убік) Геть до дідька! Оце тобі й весілля! Доведеться відмовити доброму чоловікові отак безпричинно. Боже ти мій, Господи, за що така напасть на нас, грішних? І так багато всякої погані на світі, а Ти ще й жінок наплодив!

Танець циганки «Циганочка»

Картина ІV

(Гриць стояв зажурений, до нього підходить циганка)

Циганка: Чого зажурився, Грицьку? Що ж. віддавай воли за двадцять!

Гриць: Тобі все воли на думці! Вашому кодлові все б вигода тільки; ввести в оману та ошукати доброго чоловіка.

Циганка: Тьху, чорт! Тебе не на жарт облягло. Чи не з досади, сам себе засватав?

Гриць: Ні, це не по-моєму; я додержую свого слова. Та ось у старого шкарбуна Черевика нема совісті, видно, і на півшеляга: сказав, а тоді й назад… Ну, його й винуватити нема чого: він пень та й годі. Все це штуки старої відьми, що ми її з хлопцями на мосту вилаяли на всі боки. Ех, якби був я цар або пан великий, я б перший перевішав усіх тих йолопів, що дозволяють бабам загнуздати себе…

Циганка: А продаси воли за двадцять, якщо ми змусимо Черевика віддати нам Параску?

Гриць: Не за двадцять, а за п’ятнадцять віддам, якщо не збрешеш тільки!

Циганка: За п’ятнадцять? Гаразд! Гляди ж – не забувай: за п’ятнадцять! Ось тобі й синиця на завдаток. (дав йому п’ять карбованців синього кольору)

Гриць: Ну, а коли збрешеш?

Циганка: Збрешу – завдаток твій.

Гриць: Добре! То згода?

Циганка: Згода!

 

Картина V

(Хівря зустрічає поповича у себе на городі, той незграбно перелазить через паркан)

Хівря: Сюди, Опанасе Івановичу! Ось тут наче нижчий тин, підіймайте ногу. Та не бійтесь: дурень мій пішов на цілу ніч із кумом під вози, щоб москалі часом не поцупили чого.(допомагає йому залізти, той падає). Ой лишенько! Чи не забилися ви часом, чи не скрутили собі, не дай Боже, в’язи?

Попович: Цс! Нічого, нічого, кохана Хавроніє Никифорівно! Якщо не зважати на уявлення від кропиви, сього змієподобного зілля, як зволив мовляти небіжчик отець протопоп.

Хівря: Ходімо ж тепер до хати; там нікого нема. А я гадала вже, Опанасе Івановичу, що на вас болячки чи соняшниці напали. Нема та й нема. Як же вам живеться? Я чула, що панотцеві перепало наразі чимало всякої всячини.

Попович: Суща дрібниця, Хавроніє Никифорівно; панотець зібрав за весь піст мішків із п’ятнадцять яровини, проса лантухів з чотири, книшів із сотню; а курей, як полічити, то не буде й півсотні, яйця ж усе більше протухлі. Та воістину сладостні приношенія, до прикладу мовивши, єдино лише від вас сподіваємося мати, Хавроніє Никифорівно! (говорячи, підсувається все ближче до неї)

Хівря: Ось вам і приношенія, Опанасе Івановичу! Варенички, галушечки, пампушечки, товченики! (ставить на стіл полумиски і манірно поправляє на грудях кофтину)

Попович: Голову даю на відсіч, якщо це приготували не наймайстерніші руки серед усього Євиного роду. Одначе, Хавроніє Никифорівно, серце моє прагне від вас поживи солодшої за всі пампушечки й галушечки.

Хівря: Оце вже я й не знаю, якої вам ще страви хочеться, Опанасе Івановичу!

Попович: Безперечно, любові вашої, незрівнянна, Хавроніє Никифорівно. (прошепотів, в одній руці тримаючи вареник, а другою обіймаючи її)

Хівря: Хтозна-що вигадуєте, Опанасе Івановичу! Чого доброго, ви, може, візьметесь і цілуватись!

Попович: Щодо цього я вам скажу хоч би й про себе. За життя мого , приблизно ще в бурсі, ось, мов зараз пригадую…

(Знадвору почувся галас, грюкіт у двері, Хівря і попович пополотніли)

Хівря: Ну, Опанасе Івановичу, попались ми з вами: народу грюкає сила. І мені наче вчувся кумів голос… (У поповича в роті застряг вареник, Хівря кидається по хаті у пошуках місця схову коханця, заглянула під лавку, під скатертину) Лізьте сюди!( сховавши його, побігла відчиняти)

Картина VІ

(Заходять Черевик з дочкою, його кум Цибуля з кумою, ще кілька чоловік гостей)

Кум: А що, кумо, тебе ще й досі трясе пропасниця?..

Хівря: Еге ж, нездужаю.

Кум: (до жінки) Ану, жінко, дістань-но там у возі баклажку! Ми хильнемо її з добрими людьми; а то проклятущі баби нагнали такого страху, що й признатись сором. Адже ми, їй-богу, браття, не з дурниці й приїхали сюди! Я тут-таки даю в заставу нову шапку, коли це не баби надумали поглузувати з нас. А хоч би й справді сатана! – що нам сатана? Плюйте йому на голову. Нехай би навіть зараз заманулось йому  постати отут, приміром, переді мною: собачий син був би, якби не дав йому дулю під самісінький ніс!

Черевик: Скажи, будь ласкавий, куме! Питаю, та ніяк не допитаюсь, що то за історія з тією проклятою свиткою?

Кум: Е, куме! Воно б і не годилось говорити проти ночі; та хіба вже, щоб догодити тобі й добрим людям.. Ну, гаразд. Слухайте ж! (почухав плече, втерся полою, поклав обидві руки на стіл) Одного разу за якусь провину ( а за яку, їй-богу, не знаю) вигнали одного чорта з пекла…

Черевик: Як же воно так, куме? Як же могло це трапитись, щоб чорта вигнали з пекла?

Кум: Що ж удієш, куме, вигнали то й вигнали, як ото собаку хазяїн виганяє з двору. Може, йому заманулось вчинити якесь добре діло, ну то й показали на двері. От бідолашний чорт так сумував, так сумував за пеклом, що хоч з мосту та в воду. Що робити? Почав з горя пиячити. Оселився в отому сараї, котрий, як ти бачив, розвалився під горою і що повз нього жоден добрий чоловік тепер не пройде, не захистивши себе спершу хрестом святим; і став той чорт такий гультяй, якого не знайдеш і між парубками. Із ранку й до вечора тільки й робить. що сидить у шинку.

Черевик: Бозна-що верзеш ти, куме! Як це можна, щоб чорта впустив хтось у шинок: адже в нього є, слава Богу, і пазурі на лапах, і ріжки на голові.

Кум: Та в тім і річ, що на ньому були і шапка й рукавиці. Хто його впізнає? Гуляв-гуляв – і дійшло до того, що пропив усе, що мав при собі. Шинкар довго давав на борг, а потім і перестав. Довелося чортові дати в заставу червону свитку свою. Заставив та й каже йому: «Гляди ж, шинкарю, я прийду до тебе по свитку якраз через рік, бережи її!» -- і щез, як у воду впав. От шинкареві набридло дожидатись строку. Почухав собі пейсики та й злупив за свитку з якогось проїжджого пана мало не п’ять червінців. Про строк жид геть забув. Коли це одного разу, десь надвечір, приходить якийсь чоловік: «Ну, жиде, давай мою свитку!» Той спочатку й не впізнав був, а потім, як роздивився, почав удавати, наче і в вічі його не бачив: «Яку свитку? Нема в мене ніякої свитки! Знати не знаю твоєї свитки!» Той, не довго думаючи, пішов; та тільки ввечері, коли шинкар, замкнувши свою комірчину й перелічивши в скринях гроші, накинув на себе покривало і став по-жидівському молитися Богу – чує шарудіння… Зирк – з усіх вікон повиставлялись свинячі рила…

(Раптом почулося свиняче хрюкання; всі злякались)

Черевик: Що?

Кум: (тремтячи) Нічого!

Кума: Бозна-чого ми переполохались! Нікого нема!

Хівря: Ох, ви, баби, баби! Чи вам козакувати й чоловіками зватись? Вам би веретено в руки, та й посадити за прялки! То, може, один хтось, прости Господи, теє… під кимсь ото ослін заскрипів, а всі й зірвались як навіжені!

Кум: Шинкар і вкляк; одначе свині на ногах, довгих, як ходулі. Повлазили у вікна і вмить оживили його плетеними батогами, примусивши танцювати вище оцього сволока. Той упав ницьма, покаявся у всьому… Та свитки вже не можна було повернути скоро. Пана обікрав у дорозі якийсь циган і продав свитку перекупці; вона привезла її знов на Сорочинський ярмарок, але відтоді ніхто вже нічого в неї купував. Перекупка дивувалась, дивувалась та нарешті здогадалась: мабуть, це через ту червону свитку. Недарма ж ото, коли вона часом надягала її, то все здавалось, ніби її душить щось. Не довго думавши, кинула у вогонь – не горить бісова одежа! «Еге, та це чортів дарунок!» Перекупка примудрилась і підсунула у віз одному чоловікові. Що вивіз продавати олію. Дурень зрадів був, та тільки олії ніхто й питати не хоче. «Е, видно, недобрі руки підкинули свитку». Схопив сокиру й порубав її на шматки; зирк – аж злазиться один шматок до другого, та й знову свитка ціла! Перехрестившись, знов порубав, клапті розкидав по всьому ярмарку і поїхав. І з того часу щороку і саме під час ярмарку чорт із свинячою пикою ходить по всьому майдану. Хрюкає й збирає клапті своєї свитки. Тепер, кажуть, тільки одного лівого рукава не вистачає йому. Люди з того часу одхрещуються од того місця, і ось уже минає років із десять, як не збирається там ярмарок. Та смикнуло оце засідателя од…

 (Відчинилось вікно і в нього просунулася свиняча пика, хрюкаючи. Жах скував усіх,. Почалась паніка, хтось штовхнув лавицю, під якою заховався попович)

Попович: Рятуйте!

Черевик: Чорт! Чорт!

Хівря: Чорт! Чорт!(Побігли геть, Черевик спіткнувся і впав, Хівря налетіла на нього.).

Картина VІІІ

(Хівря прокинулася серед дороги і стала будити Солопія, термосячи його за руку)

Хівря: Вставай, вставай! (Черевик не встає, а розмахує руками). Навіжений! (нарешті прокинувся)

Черевик: Враг мене побий, якщо мені, голубко, не привиділося, що твоя мармиза – то барабан і що на ньому мене, наче москаля, змусили вибивати зорю оті свинячі пики, від яких, як каже кум…

Хівря: Годі, годі тобі дурниці плести! Збирайся, веди швидше продавати кобилу! Бо ж люди засміють

Черевик: Як же, жінко, та з нас тепер сміятися будуть!

Хівря: Збирайся, збирайся! З тебе вже й так сміються!

Черевик: Ти ж бачиш, що я ще не вмився. (позіхаючи та потягуючись).

Хівря: Ото ще заманулося йому чепуритись! Відколи це з тобою таке? На ось рушник, утри своє лице… (зібралась з духом схопила щось, зіжмакане і з жахом відкинула, це був шматок  ч е р в о н о ї  с в и т к и ; потім). Іди роби своє діло!

Черевик: Тепер багато вторгуєш! Недарма ж як лаштувався я на цей проклятий ярмарок, на душі було так важко, наче хтось навалив на тебе здохлу корову, а воли аж двічі самі повертали додому. Та ще, здається, чи не в понеділок ми виїхали. Від цього й таке лихо!.. Невгамовний і чорт клятий: носив би вже свитку без одного рукава, та де там, треба ж добрим людям не давати спокою. Був би я, скажімо, чортом (боронь Боже), чи став би я шукати вночі проклятущі клапті? (так говорячи, він налаштовував запрягти кобилу і вести на торг, виходить на сцену, ведучи за собою вуздечку, а на ній прив’язаний шматок червоної свитки).

Циган: Що продаєш, добродію?

Черевик: Сам бачиш, що продаю.

Циган: Ремінці?

Черевик: (не обертаючись) Еге, ремінці, коли вже кобила схожа на ремінці.

Циган: Однак, чорт забирай, земляче, ти її, видно, соломою годував!

Черевик: Соломою? (потягнув із силою вуздечку, щоб притягнути кобилу, і вдарився по підборіддю. Побачивши, що на вуздечці, дуже злякався, плюнув, перехрестився і швидко втік).

Картина ІХ

(цигани наздоганяють Черевика, що втікає)

Циганка: Лови, лови його!

Циган Зв’язати його! Це той самий, що вкрав у добродія кобилу!

Черевик: Господь з вами! За що ви мене в’яжете?

Циганка: Він ще й питається! А нащо ти вкрав кобилу у приїжджого дядька, у Черевика?

Черевик: Та ви з глузду з’їхали, хлопці! Хто ж це бачив, щоб чоловік сам у себе крав щось?

Циганка: Говори, говори! А чого ж ти біг щодуху, наче сам чорт за тобою гнався?

Черевик: Нехотя побіжиш, коли чортова одежина…

Циган: Е, голубе, дури, когось іншого; буде тобі ще й від засідателя, щоб не лякав чортівнею людей. Еге-ге! Та це одного поля ягоди! Зв’язати їх обох укупі.

Картина Х

(Черевик з Цибулею лежать зв’язані під тином)

Черевик: А може, й справді, куме, ти поцупив шо-небудь?

Кум: І ти тієї ж ведеш, куме! Та щоб мені одсохли руки й ноги, якщо колись щось украв, окрім хіба вареника зі сметаною в матері, та то ще коли мені було років із десять.

Черевик: За що ж це, куме, нам напасть така? Тобі ще нічого: на тебе кажуть, що ти в когось іншого вкрав; а на мене, бідолаху, лихий наклеп такий: ніби в самого себе вкрав кобилу! Мабуть, нам, куме, судилося не мати щастя!

Кум: Горе нам, сиротам бідним! (обоє заплакали)

Гриць: Що це з тобою, Солопію? Хто це тебе зв’язав?

Черевик: О, Голопупенко, Голопупенко! Ось, оце той самий, куме, що я казав тобі. От молодець!

Кум: Що ж ти, куме, так знехтував таким гарним парубком?

Черевик: Отак, як бачиш. Покарав Бог, мабуть, за те, що завинив перед тобою. Прости мені, чоловіче добрий! Їй-богу, радий би все що завгодно зробити для тебе. Та що ж удієш?

Гриць: Я не злопам’ятний, Солопію. Якщо хочеш, я визволю тебе! (моргнув циганам, і ті кинулись розв’язувати їх). За те і ти зроби, як годиться: справляй весілля! Та погуляємо так, щоб цілий рік боліли ноги від гопака.

Черевик: Гаразд! От і добре! Та мені так тепер стало весело, наче мою стару москалі вкрали. Та що там довго думати! Годиться воно так чи не годиться – сьогодні ж весілля, та й годі!

Гриць: Гляди ж, Солопію, за годину я буду в тебе; а тепер іди додому, там виглядають тебе покупці на твою кобилу й пшеницю!

Черевик: Як! Невже кобила знайшлася?

Гриць: Знайшлась! (повернувся й пішов, за ним циган)

Циган: А що, Грицьку, погано ми зробили своє діло? Воли ж тепер мої?

Гриць: Твої, твої!

Картина ХІ

(Параска сидить, підпершись, за столом, сама до себе говорить замріяно)

Параска: А коли не справдиться те, що говорив він! А якщо мене не віддадуть? Якщо… Та ні, ні, не буде цього! Мачуха моя робить усе, що їй заманеться; то невже й я не зроблю так, як мені хочеться? Упертись і я вмію. Який же він красень! Як чарівно сяють його чорні очі! Як любо промовляє він: «Парасю, голубко!» як личить йому біла свитка! Якби ще пояс яскравіший! Нехай же, справді, я йому витчу, як перейдемо жити в нову хату. Не подумаю без радості. (витягла маленьке люстерко і роздивляється себе) Якщо зустрінусь тоді де-небудь з нею, – я їй нізащо не вклонюся, нехай собі хоч лусне. Ні, мачухо, годі вже тобі шарпати свою падчерку! Швидше проросте пісок на камені і дуб, як верба, у воду похилиться, ніж я схилюся перед тобою! Та я й забула: ану, приміряю очіпок, хоч і мачушин, чи личитиме він мені!(встала і. дивлячись на себе в дзеркало, пішла танцювати по кімнаті, спочатку несміливо, а потім жвавіше) Та що це я справді, мов дитина. Боюсь ступити й ногою! (танцює і наспівує)

Зелененький барвіночку, стелися низенько,

А ти, милий, чорнобривий, присунься близенько!

Зелененький барвіночку. Стелися ще нижче,

А ти, милий, чорнобривий, присунься ще ближче!

(Черевик заглянув до хати і спостерігає за дочкою, а потім і собі пішов у танець. Заходить кум Цибуля, зайнявся реготом)

Цибуля: Ото добре! Батько з дочкою завели вже тут самі собі весілля! Ходіть швидше: жених прийшов!

Черевик: Ну, дочко, ходімо мерщій. Хівря на радощах, що я продав кобилу, побігла…(оглядається кругом, чи не вертається жінка)  побігла купувати собі плахти та всякі покривала, і поки не вернулась, треба все скінчити! (Параска виходить до Гриця, він її обіймає) Боже, благослови! Нехай собі живуть, як вінки в’ють!

Хівря: Та я швидше лусну, ніж допущу це!

Черевик: Не казися, не казися, жінко! Що сталося, те сталося; змінювати я не люблю!

Хівря: Ні, ні! Не буде цього!...

Хлопчик.  Ну чого ви, цьоцю, такі невгамовні? Радіти треба, весіля буде!

Хівря. Згинь, пацьорку, не бути весілю!

Хлопчик. Ну ви, цьоцю, й злюка.  Це, мабуть , про вас склали гумореску.

Хівря. Яку ще там гумореску?

Хлопчик. А ось яку.(Звучить гумореска)

Це було позаторік

Та на нашім ринку –

Хтів купити чоловік

Кабанця чи свинку.

Ламав голову Павло

(нелегке це діло) –

Нешкідливе щоб було,

І щоб добре їло.

І нарешті підібрав:

О! Які хороші!

Гаманець мерщій дістав,

Став платити гроші.

-А з якого ви села? -

Спитав молодиці.

Та йому відповіла:

-Я з села Мельниці

- Забирайте їх назад! -

Буркнув незабаром, -

Я мельницьких поросят

Не візьму й задаром.

Тітка ближче підійшла:

- То ж назвіть причину!

- А я з вашого села

Маю вже…дружину.

Хівря. Ах ти , паскуднику!… (Хлопчик втікає)

(молодь обступила наречених і не дозволила Хіврі протиснутися до них. Почали танцювати, співати)

Завіса