Віртуальна подорож «Зелена планета».

Мета:

• Розширити знання учнів про особливості будови, фізіологічних процесів та систематики рослин;
• Формувати самоосвітню та комунікативну компетенцію;
• Формувати інтерес до біології.

Обладнання: малюнки, слайдові презентації, відео фрагменти, фонограми пісень.

Попередня підготовка: учні розподіляються по групах – експедиціях ( 5-6 у кожній), отримують завдання підготувати матеріал по кожній з тем, яким присвячена одна із «станцій».На початку роботи вчитель пояснює умови: на дошці розташована схема маршрутів експедицій. Кожна з експедицій по закінченні звіту розташовує на ній назву та емблему свого об’єкту; Учні під час звіту кожної експедиції заповнюють маршрутний лист та виставляють оцінку іншим групам.

І. «Долина легенд». Учні розповідають легенди про рослини, розповідь супроводжується демонстрацією рослин, гербарних матеріалів або малюнків.

ІІ. «Майданчик рекордів». Для проходженя цієї станції експедиції повинні розповісти про найвразливіший з рекордів серед рослин.

ІІІ. «Фітоаптека». На цій станції учні демонструють одну з лікарських рослин, наводять рецепти та поради щодо її використання. Обов’язкова умова: рослина повинна бути добре відомою та широко розповсюдженою.

ІV. «Лісова пісня». Потрапивши до неї, діти виконують пісні про рослин.

V. «Лабіринт загадок». Діти пропонують один одному заздалегідь приготовані загадки про рослин.

 

 

І. «Долина легенд».

Довідниковий матеріал

Одна з давніх легенд про капусту.
Дивним захворюванням захворів один із військових Олександра Македонського: розтовстів чоловік, як гора, неповороткий став, на коня не міг злізти. Усілякі ліки перепробував воїн – не допомагало. Засумував чоловік, бо він найліпше навчав влучати дротиком у ціль своїх воїнів. Тому втратити цю людину, що навчала такому вояцькому ремеслу, О.Македонський не міг. Він послав кудись п’ятьох найстарших воїнів. Через тиждень вони повернулися з мішком якихось дивних “плодів” з людську голову кожний. Наказав Македонський товстунові кожного дня з´їдати по одному плоду. Через якийсь час той почав худнути, а через 30 днів він знову почав влучати у найдальшу ціль.
Ліками для товстуна стала капуста. Її за наказом великого полководця, привезли хворому їз Середземномор´я, що нині вважається батьківщиною капусти. У ній міститься особлива речовина – тартронова кислота, яка попереджує перетворення вуглеводів у жири, тобто ніколи не буде ожиріння.
Важко сказати, коли на  Україні вперше з´явилась капуста, коли її почали вирощувати. Але уже в Збірнику Святослава, датованому XІ ст., згадується про капусту. Вважається, що слов´яни не тільки поліпшили способи вирощування цієї рослини, але й вивели нові сорти та винайшли нові способи переробки і зберігання капусти – квашення.
Капуста входила до складу багатьох українських кулінарних страв і була в особливій пошані українців. Страви з капусти ставили на весільні святкові столи. Скільки пісень про неї співали, і, навіть, після вінчання, коли молоді вертають до хати батьків молодої. А коли подавали обід, то першою стравою була саме капуста.

Синьоока проліска – українська дівчина Катерина

Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. Блукала не один день, не два ... Непомірно довго тягнувся час самотнього голодного блукання серед чужих людей, голих степів, холодних вітрів, пекучого від холоду каміння. Тікала вона і знала, що в разі невдачі чекає її жахлива розправа за вбитого слугу, за отруєння відваром болиголову сторожу.
Та невдовзі султан повернувся з походу і, дізнавшись про все, просто оскаженів. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу.
Ось і степи залишились позаду. Із загону яничар залишились одиниці, а втікачки все не здоженуть. Яничари і самі давно вже повернули б назад, але, пам´ятаючи суворий наказ, продовжували погоню.
Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і в знемозі опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли перші дні весни. В повітрі пливли терпкі запахи живиці та набубнявілих липких бруньок. На всі лади висвистували шпаки, зустрічаючи весну і радіючи теплу. Лежачи на купі сухого теплого листя, Катря плакала від щастя. Та раптом до неї долинули крики переслідувачів. Здавалось, що вони вже десь поряд, за сусідніми

    кущами. В дівчини від жаху холоне кров, туманиться в очах, серце ледь не вискочить з грудей. Розкинула Катруся в розпачі руки, обняла купку сухої вицвілої торішньої трави і у відчаї почала благати: “Ненько моя, земле! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям вернути в неволю! Краще розступися, земле, і навічно прийми мене в обійми! Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині!” Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі покрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому рості трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки й заховали втікачку.
З тих пір говорить легенда, там, де опустився на землю блакитний туман, заясніли на лісових галявинах, весняні квіти кольору вечірнього неба, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її незгасне прагнення до волі. І, назвали їх синооьокими пролісками.

 

Легенда “Чому калина червона”.
Жили дві сестри Мирослава і Олена. Мали вони, на диво, веселий характер і рідкісну дівочу красу. Та не в добрий час випало цвісти їхній молодості. Ворожі орди плюндрували все живе на своєму шляху. Палала земля, палав рідний край, струмками текла кров, почорніли небо і земля. Не стало чути дівочого співу, згинула весела дівоча вдача, а в очах застигли біль, туга, та відчай. Не минуло чорне лихоліття і сестер: впала порубана мати, стрілою був пронизаний батько, кіньми потоптано меншенького братика. Все це застали сестри, коли прийшли з лісу. Від нестерпної туги запеклися раною серця, затуманився мозок, спопеліла, не долетівши додолу, гаряча сльоза. І поклялися сестри помститися кривавим песиголовцям за муки народні, за горе нечуване.
Розповідають, що не один татарський загін, не одна сотня ненависних прибульців знайшли свою загибель в лісових хащах та непрохідних болотах, куди заводили їх відважні дівчата. Та не минули лиха і відважні героїні. Якось вони завели ворогів у болотисту западню, але самі були порубані чужинцями. Шість віків ходить по світу легенда, що краплини дівочої крові, які бризкали з-під ворожого ятагана, були підхоплені вітром, рознесені по лісах і долах, по берегах рік озер... І де вони падали, там виростали кущі червоної калини. А на місці порубаних дівочих тіл виросли кущі калини – “гордовини” з червоними, мов запечені краплини дівочої крові, ягодами. З тих пір і ростуть кущі калини то над водою, то попід лісом, то десь над яром, а то й біля могили примостяться, навіваючи журбу, смуток, спогади.
Цілу довгу холодну зиму палахкотять рубіновим намистом на калині яскраво-червоні плоди. А коли уважно глянути на зернину, вийняту з ягоди, то можна побачити, що вона нагадує маленьке серце.

 

Легенда про походження гороху.
Вигнаному із раю Адамові прийшлося взятися до діла – обробляти землю, щоб прогодувати себе з Євою. Важко було Адамові звикати до тяжкої праці. І ось, коли він уперше взявся за обробку землі і вперше ходив за плугом, то дуже плакав. А де падали його сльози, виросла дивна рослина з насінням, схожим на сльози Адама. Це був горох.
Порівняння сліз із горохом видно в такому прислів´ї : “ Котяться сльози, як горох”.
Зараз словам “гороховий вінок” навряд чи надасть хто особливого значення. А в давнину гороховий вінок символізував родючість. В період святок в групі ряжених ходив персонаж “гороховий ведмідь” – хлопець, який від голови до ніг був обвитий гороховою соломою. Можна припустити, що цей карнавальний персонаж має пряме відношення до таких жартівливих виразів, як “чучело горохове”, “шут гороховий”.
Збереглися відомості про те, що на Україні ще в ХХ ст. із горохових стебел виготовлялися обрядові атрибути учасників колядування.
В українському фольклорі горох зберігає значення любовного символу. У відомій казці “Котигорошко” вагітність матері героя настає тоді, коли вона ковтає горошину.
Вінок із стебел гороху в українській весільній пісні провіщав народження дитини. В наші дні горох втратив значення обрядового атрибуту.

 

 
Легенда про пшеницю
За віруваннями українців, пшеницю людям послав сам Бог. Причому, колос у неї, як і в інших рослин, починався при самій землі і продовжувався до верхівки стебла. Так що не можна було ні косити, ні жати, а підтинали колосся, щоб не згубити зерна, шилом при самій землі.
Одного разу вирішив Бог спуститися на землю і перевірити, як живуть люди. Переодяглися вони із святим Петром у жебраків та й пішли світом. Скрізь вони бачили великий достаток і заможність людей. Зайшли вони у хату до однієї жінки і попросили милостиню. Дуже непривітно зустріла вона їх. У відповідь на прохання подорожніх кинула та їм черствого млинця, хоча на столі стояв свіжоспечений духмяний хліб. Але перед цим витерла жінка тим млинцем слід на лаві, залишений дитиною. Розгнівався Бог на весь рід людський за таке зневажливе ставлення до хліба і давай обшморгувати пшеничне колосся. Побачив це вірний слуга людини – собака і давай скиглити, плакати, вимолювати прощення. Змилувався Бог над собакою і залишив на пшеничному стеблі колосся, яке він тримав у руці. Таким чином залишилася на стеблі лише “собача доля”, яку споживаємо ми, люди.

Легенда про волошку
Одного разу закохалася русалка в молодого красивого парубка Василя. Здалеку під прикриттям очерету невідривно слідкувала вона за красенем-юнаком. Але одного разу, коли підійшов Василь до річки умитися, вона не витримала і постала перед ним у всій своїй красі. Вони покохали одне одного, і стала русалка кликати юнака у свою водну стихію, а Василь умовляв її залишитися на землі. У всьому в них було розуміння, не могли вони лише домовитись, де їм жити разом. І коли зрозуміла русалка, що не залишить Василь-хлібороб свою рідну землю, у відчаї перетворила його в скромну квітку, що росте на полях, але цвітом нагадує голубу стихію. Люди ж співчуваючи молодому хлопцю і його матері, в якої він був один, в пам´ять про нього назвали цю квітку іменем юнака – Васильком. Може через те в багатьох районах України волошку називають саме так – “васильок”.
 любові.

 

 

Легенда про каштан
Із нашим звичайним каштаном пов´язано багато курйозів. Нині важко уявити Україну і особливо наш Київ без каштанів. У Західну Європу вони були завезені з міста Константинополя у XVІ ст.
В середині ХІХ ст. до Києва мав приїхати московський імператор. Генерал-губернатор Бібіков, вислужуючись перед “височайшим” гостем, наказав садівникам здивувати Олександра чимось екзотичним. Терміново з Парижа було завезено близько тисячі саджанців небаченого на той час дерева.
На півдорозі імператорові доповіли про приготування до зустрічі. При згадці про каштанову алею Олександр скривився. Це було сприйнято як невдоволення. Протягом однієї ночі всі каштанові дерева повисмикували з землі, роздали кому попало, а нову алею обсадили тополями. Досі вона, але вже оновлена, милує очі киян, і називається бульвар ім. Т.Шевченка.
Як з´ясувалося у пізнішій розмові з царськими прислужниками, Олександр скривився тому, що в цю мить пролітала муха і викликала у височайшої особи огиду.
Через таку випадковість екзотичні дерева розселилися відразу по всьому Києву. Нині налічується понад 50 тисяч каштанів.
Каштани стали символом святого міста, невід´ємною часточкою його чарівного образу. Крім того каштан - справжня скарбниця здоров´я.

 

 

ІІ.Майданчик рекордів.

Найбільш стійка до солі: Зелена водорість дуналіелла солончакова (Dunalіella salіna) може існувати в солоних озерах з концентрацією солі 285 г/л.

Найшвидше росте: родич бамбука злак листоколосник їстівний (Phyllostachys edulіs), у дикому виді, що зустрічається на півдні Китаю. Щодобовий приріст паростків цієї рослини досягає 40 см. Усього за кілька місяців листоколосник виростає на 30-метрову висоту, досягаючи 50 см у діаметрі

.Найстаріше дерево: сосна остиста (Pіnus longaeva або P.arіstata), що росте в горах Східної Невади. Радіовуглецевий метод аналізу показав, що вік цього дерева становить близько 4900 років.

Найтовстіше дерево: африканський баобаб (Adansonіa dіgіtata, із сімейства бомбаксових). Діаметр стовбура самого великого з описаних баобабів становив близько 9 м. Однак діаметр у звичайного їстівного європейського каштана (Castanea satіva, сімейство каштанових), що росте на горі Етна в Сицилії, в 1845 р. мав стовбур в 64 м в обхваті, що становило близько 20,4 м у діаметрі. Вік цього велетня оцінювався в 3600-4000 років. У Мексиці ростуть гігантські водні кипариси (Taxodіum mucronatum) - голонасінні рослини з роду кипарисових, з діаметром стовбура від 10,9 до 16,5 м.

Найдовша рослина : є ліановидна пальма ротанг (рід Calamus, сімейство пальмових). Її загальна довжина, за різними даними, досягає від 150 до 300 м. Цікаво, що діаметр стовбура в основі при цьому не перевищує декількох сантиметрів. Стебла ротангів тягнуться з дерева на дерево, утримуючись на рослинах-підпірках за допомогою міцних шипів, розташованих на середніх жилках великих пір'ястих листів.

Найдовше коріння має: озимого жита більше 619 км (сумарна довжина).

Найбільше листя із цільною пластинкою має амазонське латаття - вікторія амазонська (Vіctorіa amazonіca, синонім - V.regіa, із сімейства кувшинкових). Їхній діаметр досягає 2 м, а максимальна "вантажопідйомність" при рівномірному навантаженні - 80 кг.

Найбільша брунька- капустина. Вага капустини може досягати більше 43 кг.

Найменша квіткова рослина на Землі, що зустрічається в прісних водоймах Австралії й тропіках Старого Світу вольфія безкоренева (Wolffіa arrhіza, із сімейства ряскових). Малюсінький листочок вольфії має діаметр 0,5-2 мм.

Найбільші суцвіття у пальма корифа парасольчата (Corypha umbraculіfera), що виростає в південно-східній Азії й на острові Шрі-Ланка. Висота її суцвіття досягає 6 м, а число квіток у суцвітті – півмільйону.

Найдовше цвіте пальма каріота пекуча (Caryota urens). Ця дерево, що росте в південно-західній Азії, цвіте один раз у житті, після чого гине. Однак цвітіння триває безупинно протягом декількох років.

Найбільші плоди ростуть на трав'янистій рослині звичайного гарбуза (Cucurbіta pepo) - вони можуть мати вагу більше 92 кг.

Найбільша  квітка - у паразитної рослини тропічних лісів заходу Суматри, описаної в 1821 р. - раффлезії Арнольда (Rafflesіa arnoldі, із сімейства раффлезієвих). У цей час її максимальні розміри оцінюються в 45 см у діаметрі при масі в 7 кг.

Найбільша крона у індійський баньян, або фікус бенгальський (Fіcus bengalensіs, із сімейства шовковичних,). Цей фікус утворює на бічних відростках велику кількість повітряних коренів, які, досягаючи землі, укореняються й перетворюються на стовбури. У результаті величезна крона дерева тримається на кореневих підпірках. Найвідоміший з баньянів росте в ботанічному саду міста Калькутти. В 1929 р., коли проводились виміри, окружність його крони перевищувала 300 м (ледве менше 100 в діаметрі), а число "стовбурів" - повітряних коренів - досягало 600.

Найстаріше насіння лотоса горіхоносного (Nelumbo nucіfera, сімейство лотосових), виявлені в 1951 р. у Японії, у торф'яному болоті на глибині 5,5 м, перебувало в човні, що належав людині кам'яного віку. Після витягнення їх з торфу, вони проросли, лотоси нормально розвивалися й цвіли. Поховання цих насінин у торфі без доступу кисню сприяло збереженню їхньої життєздатності. Радіовуглецевий метод аналізу показав, що цьому насінню було не менш 1040 років.

Найвище дерево  секвоя вічнозелена (Sequoіa sempervіrens). Найбільше з вірогідно обмірюваних у минулому столітті дерев росло в Національному парку секвой США, мало висоту 120 м і називалося "Батько лісів". Найвища з живучих нині секвой росте в штаті Каліфорнія. Її висота в 1964 р. становила 110 м 33 см. Дерево має власне ім'я "Говард Ліббі". Близьке по розмірах до секвої вічнозеленої й секвої дендрон, або мамонтового дерева (Sequoіadendron gіganteum). Однак ці рослини належать до голонасінних (родина кипарисових), а найвищими квітковими рослинами на Землі є австралійські евкаліпти (Eucalyptus, сімейство миртових). Найвищими евкаліптами, що існують зараз, вважаються два дерева, що належать до виду евкаліпт царський (Eucalyptus regnans). Один з них має висоту 99,4 м, а інший - 98,1 м.

Най жаростійкішою сухопутною рослиною є верблюжа колючка (Alhagі camelorum, із сімейства бобових). Вона витримує температуру до +70^oС.

Найбільша водяна рослина - бура водорість макроцистис (Macrocystіs pyrіfera). Її максимальна довжина, за різним даними, коливається від 70 до 300 м.

 

 

 

ІІІ.Фітоаптека.
 

 Валеріана лакарська -  Valeriana officinalis

Багаторiчна трав'яниста рослина родини валерiанових. Має коротке, вертикальне кореневище, вiд якого вiдходить багато коренiв. Стебло прямостояче, цилiндричне, борозенчасте, порожнисте, до 180 см заввишки. Листки непарноперисторозсiченi, супротивнi. Квiтки двостатевi, неправильнi, дрiбнi, бiлi або рожевi, зiбранi у щитоподібнi пiвзонтики. Цвiте у червнi - серпнi. Плід - сiм'янка. Росте на заболочених низинах, по берегах рiчок, серед чагарникiв. Для лiкарських потреб заготовляють кореневище з корінням. Викопують восени пiсля дозрiвання насіння або рано навеснi. Кореневище та корiння мiстять ефiрну олiю, вiльну ізовалеріанову кислоту, борнеол, терпеноїди, алкалоїди (валерин, хатинiн, актинiдин), глiкозиди (валерид), цукри, дубильнi речовини. Галеновi препарати валерiани лiкарської мають седативну, спазмолiтичну, гiпотензивну, жовчогiнну, протисудомну дiю. Застосовують при неврозах, неврастенiї, iстерiї, гіпертонічній хворобi, гепатитi, спазмах мускулатури шлунково-кишкового тракту, холециститi, тиреотоксикозi, мiгренi, судомах, безсоннi, епiлепсiї, злоякiсних пухлинах, набряках. Внутрiшньо - настiй кореневища з корiнням (1:10) пити по 2 ст ложки 4 рази на день через 30 хв пiсля їди. Настоянку ва-лерiани (1:5 на 70% розчинi спирту) приймати по 25 крапель 4 ра-зи на день. Зовнiшньо - відвар кореневища валерiани (50 г сировини на 1 л води, варити 10 хв), доливають до ванн хворим епілепсією i пiдвищеною дратівливiстю.

 Гарбуз звичайний -  Cucurbita pepo

 

Однорiчна однодомна трав'яниста сланка рослина родини гарбузових. Стебло шорсткоопушене, чіпке з розгалуженими вусиками, до 10м завдовжки. Листки великi, серцеподібнi, шорсткоопушенi. Квiтки одностатевi, одиничнi, пазушнi; вiночок п'ятироздiльний, жовтогарячий. Квiтконiжки (тичинкових квiток) тупоп'ятиграннi. Цвiте у червнi - серпнi. Плід - ягодоподiбний, великий, кулястий або видовжений. Вирощують як харчову та кормову культуру. У науковiй медицинi використовують насiння, в народнiй - м'якуш плода, плодонiжки, корiння. Заготовляють м'якуш i насiння в перiод повної стиглостi, а коріння - восени, пiсля збору плодiв. Плоди мiстять цукор, органiчнi кислоти, вiтамiни (А, С, Вс, РР, В6, В1, В2), мiнеральнi речовини (калiй, залiзо, мiдь, цинк, кальцiй, фосфор). У насiннi є жирна олiя, фiтостерин (курбiтол), cмолистi речовини, вiтамiни, органiчнi кислоти. Насiння гарбуза проявляє гельмiнтогінну дiю, його використовують як засiб проти стьожкових i круглих глистiв. М'якуш гарбуза використовують як сечогiнний, жовчогiнний та послаблюючий засiб. Вiдвар гарбузових черешкiв (хвостикiв) має сечогiнну дiю. Корiння гарбуза стимулює статеву активнiсть (при iмпотенцiї). Внутрiшньо - очищене сире насiння гарбуза з сiро-зеленою шкiрочкою застосовують для дегельмiнтизацiї та профiлактики стьожкових глистiв i як сечогiнний засiб (дорослим - 300 г насiння, дiтям до 5 рокiв - 75 г, до 7 рокiв - 100 г, до 10 рокiв - 150 г, до 15 рокiв - 200 г). Через 4 год пiсля вживання останньої порцiї приймають проносне, а через 30 хв обов'язково ставлять клiзму. Сік м'якуша п'ють по 2 ст. ложки тричі на день (при хворобах печiнки, нирок). Сік м'якуша гарбуза вживають при нудоті й блювотi під час вагiтності. Вiдвар черешкiв (1:20) приймають по 100 мл 4 рази на день при гiпертонiчнiй хворобi, серцевiй не-достатностi, набряках. Вiдвар корiння (2 ст ложки висушеного корiння заливають 1 л окропу i кип'ятять 20 хв), п'ють по 100 мл 5 разiв на день на протязi трьох тижнiв при статевiй слабкостi (iмпотенцiї). Насінням гарбуза лікують простатит. Зовнiшньо - м'якуш гарбуза накладають на пошкодженi дiлянки шкiри при опiках, екземi.

 Глуха кропива - Lamium album

 

Багаторiчна трав'яниста рослина родини губоцвiтих. Стебло пряме, чотиригранне. Листки супротивнi, простi, черешковi, яйцеподібнi. Квiтки зигоморфнi, бiлi або блiдо-жовтi, в густих китицях. Цвiте у травнi - серпнi. Плід - з чотирьох горiшкiв. Росте по засмiчених мiсцях, чагарниках. Для лiкарських потреб заготовляють вiночки квiток, висмикуючи їх із чашечок. Квiтки мiстять алкалоїди (самiн), сапонiни, феноли, дубильнi речовини, вiтамiни. Галеновi препарати кропиви глухої мають кровоспиннi, сечогiннi, відхаркувальні, в'яжучi, протизапальнi, антисептичнi властивостi. Препарати глухої кропиви застосовують при кровотечах, набряках, дiабетi, атеросклерозi, диспептичних розладах, гепатитi, холециститi, запальних процесах дихальних i сечовивідних шляхiв, безсоннi, дерматитi. Внутрiшньо - настiй квiток глухої кропиви (1 ст ложка на 200 мл окропу, настоювати 1 год) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день. Свiжий сік рослини, прокип'ячений на водянiй банi, приймати по 2 ст ложки тричі на день. Зовнiшньо - настiй квiток (5 ч ложок на 200 мл окропу) служить для полоскань, примочок, ванн, спринцювань, обмивання ран та виразок.

 Звіробій звичайний Hyperucum perforatum

Багаторiчна трав'яниста рослина родини звiробійних. Стебло прямостояче, голе, вгорi розгалужене, до 60 см заввишки. Листки супротивнi, сидячi, цiлокраї, видовженоовальні, з просвiтчастими крапчастими залозками. Квiтки правильнi, двостатевi, п'ятипелюстковi, зiбранi у щиткоподібну волоть або нещiльну китицю; пелюстки золотаво-жовтi, з чорними крапками. Цвiте у червнi - вереснi. Плід - коробочка. Звіробій звичайний росте на вiдкритих сухих мiсцях, на схилах, по чагарниках. Краса цієї рослини милує око незалежно від того, чи зацвітуть поодинокі рослини, розкидані серед трав, чи то цілі ділянки, де золотисті суцвіття звіробою наче сяють своєю красою. "Звіробій" - що за дивна назва, подумає дехто. Невже й справді ця рослина причетна до смерті звірів? Не раз доводилось чути це запитання. Та все зовсім не так. Наша назва є перекрученою з мови далеких кочових племен, які в минулому вторгалися на наші землі. Їхньою мовою ця рослина називається джерамбай, що означає зцілитель ран. Цією назвою кочівники підкреслювали цілющі властивості рослини. За лікарські властивості в народі звіробій називають здорова трава. Якщо зірвати квітку, то із квітоніжки досить часто витікає червоний сік, начебто рослина виділяє кров. У зв'язку з цим у народі є такі назви звіробою, як заяча крівця, кравник, молодецька кров, стокрівця. Для лiкарських потреб заготовляють траву звiробою пiд час цвiтiння. Трава звiробою мiстить флавоноїди, сапонiни, барвники, антибіотики, ефiрну олiю, вiтамiни, мiнеральнi i смолистi речовини. Галеновi препарати звiробою звичайного мають бактерiостатичну, в'яжучу, протизапальну, спазмолiтичну, ранозагоювальну дiю. Препарати звiробою звичайного використовують при гепатитi, холециститi, виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, жовчнокам'янiй хворобi, стенокардiї, нейродистонiї, проносах, гiнгiвiтах, стоматитах, опiках, капіляротоксикозі, атеросклерозi, гломерулонефритi, безсоннi, перевтомi, виразках i ранах гомiлки, рак молочної залози, лейкозах, анемiї, зобі, нервових розладах, набряках. Внутрiшньо - вiдвар трави звiробою звичайного (10 г сировини на 200 мл окропу, настояти протягом 50 хв), пити по 50 мл тричі на день за 30 хв до їди; настоянку трави (20 г сировини на 100 мл 70% розчину спирту, настоювати 15 днiв) приймати по 40 крапель тричі на день. Зовнiшньо - настiй або вiдвар звiробою звичайного (1:10) служить для промивання ран, полоскання ротової порожнини, при гiнгiвiтах.

 

V. «Лабіринт загадок».

1) Виріс в полі дім - повен він зерном.
     Стіни всі ж у золоті,
     Вікна позабивані.
     І дім стоїть, як не гляди, на золотому стовпі.

     (Колосок).

     2)У вінку зеленолистім,
     У червоному намисті
     Видивляється у воду
     На свою хорошу вроду.

     ( Калина).

    3)  Стоїть при дорозі на одній нозі,
     Хто її зрушить – плакати мусить.

     ( Будяк)

    4) На городі молода
     Пишні коса розпліта,
     У зеленії хустинки
     Золоті хова зернинки.

     ( Кукурудза).

    5) Хлопець Мартин
     Похилився через тин.
     А дівчина Гапка:
     «Яка в тебе гарна шапка!
     Ще й жовта китиця
     Проти сонця світиться.
     Як прилетять горобці.
     Буде тобі як вівці
     Від сірого вовка».
     Що це за примовка?

     (Соняшник).

     Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає,
     Хоч мороз усе побив – його не займає.

     (Барвінок).

     6) Ноги на полі,

     Середина на дворі,
     Голова на столі.

     (Корінь, стебло, зерно).

     7) – Вона червона?
     – Ні, чорна.
     – Чому ж вона біла?
     – Тому, що зелена.

      (Смородина).

    8) Били мене, били. На шматки порвали,
     У воді мочили, по траві валяли.
     Одну половину з кашею поїли,
     Другу половину – на плечі наділи.

     ( Коноплі).

    9) Літом одягається, а на зиму одежі цурається.

    (Дерево).

    10)В якім листі немає листя?

     (В сосновім бору).

    11)Узимку із сивою бородою, улітку нова виростає, восени відпадає.

     (Листяний ліс).

    12)Стоять у полі сестриці, платтячка білі, шапочки зелені.

     (Берези).

    13)Стоїть в саду ця квіточка - біленька сорочка, золоте серденько.

     (Ромашка).

    14)Не жар, не вогонь, а візьмеш у руки - обпалить.

     ( Кропива).

 

 

 

.