Практична робота " Друга світова війна в пам’яті українців та інших європейців"

Про матеріал
Додатковий матеріал для підготовки до практичної роботи надасть можливість ширше подивитися на проблеми Другої світової війни з поглядів українців та вропейців
Перегляд файлу

Урок № 3.

Тема. Друга світова війна в історичній пам’яті українців та інших європейців.

Мета: визначитися, що таке історична пам'ять; розвивати вміння того, як суспільно-політичні зміни позначаються на свідомості та повсякденні людей; виховувати почуття толерантності.

Тип уроку. Практична робота.

Домашнє завдання. Конспект.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Підготовка до ДПА.

  1. Відгадай особу. (Андрей Шептицький – митрополит греко-католицької церкви)
  2. Андрій Жук? (Голова СВУ)
  3. І Універсал УЦР? (Червень 1917 р.)
  4. Номан Челебіджіхан? (Один із організаторів першого курултаю 25 квітня 1917 р.)
  5. Державний переворот і прихід до влади Павла Скоропадського? (29 квітня 1918 р.)
  6. Другий Зимовий похід армії УНР? (Листопад 1921 р.)
  7. Соборність?
  8. Масовий голод в Україні? (1921-1923 рр.)
  9. Українізація?
  10.  Судовий процес у справі Спілки визволення України? (1930 р.)

ІІІ. Практична робота.

Час, що минув відтоді, як пролунав останній постріл Другої світової війни в Європі, складає, три чверті століття. Європі цього стало досить щоб зменшити гостроту відчуття болю від утрат, позбутися почуття присутності бойової обстановки, загалом «призабути» послідовність зміни жахливих картин війни.

Дата 8 травня для Європи та й усього Західного Світу слугує, скоріше, не в якості тріумфу одних народів над іншими, переможців над переможеними, а як періодичне нагадування про страшну катастрофу, нагадування про неможливість і нерозумність вирішення складних міжнародних проблем, політичного, економічного, культурного чи ще якого характеру, збройним шляхом, шляхом агресії, ультиматумів і аннексій. Поняття «війна» для Європи стійко асоціюється з поняттям «минуле», вона скінчилася і більш важливим підсумком її закінчення, на нашу думку, виступає не перемога, а мир.

Водночас історична пам’ять про події Другої світової війни залишається одним із головних «полів битви», що розколює українське суспільство, зокрема. По-суті, маємо підстави говорити про множинність пам'ятей про війну, причому, часто, про наявність «непримиримих» пам'ятей. На перший погляд здається: як таке можливо? Адже Велика війна – подія об’єктивна, як же спогади про неї можуть бути настільки різними, що їх носії готові знову узятися до зброї, щоб тепер відстоювати свою «правду» про війну?

Насправді проблема криється у природі історичної пам'яті. Видатна італійська дослідниця Марія Ферретті, яка вивчала цей феномен вважає, що пам’яті, самої по собі, так само як і минулого, не існує. Це завжди конструкція, по-суті, у суспільстві існує стільки ж видів пам’яті, скільки індивідуумів, сімей, соціальних груп, кланів. Пам’ять множинна, і часто різні її прояви розділені і конфліктують між собою. А проте можна без особливих зусиль спостерігати щось, що природним чином називається пам’яттю, а саме ту сукупність уявлень про минуле, яка в даному суспільстві, у даний історичний момент стає домінуючою і утворює щось, що сприймається більшістю у якості «здорового глузду». Розуміється у такому значенні, пам'ять постає як одне з джерел національної ідентичності, тобто того почуття причетності до певної спільноти, яка, як раз завдяки характерним для неї загальним місцям і міфам, впізнає себе у загальному минулому – і, отже, загалом, у сьогоденні.

Якщо, з огляду на сказане вище, проаналізувати процес формування пам’яті, або радше пам’ятей про війну, то картина значно прояснюється. За радянського періоду межі пам’яті про Велику Вітчизняну війну радянського народу були суворо визначені домінуючим суб’єктом – керівною верхівкою СРСР. Починаючи з перших повоєнних років, героїчне минуле народу було об’єктом ідеологічних спекуляцій радянського режиму – сталінізації, десталінізації, реабілітації Йосипа Сталіна, Георгія Жукова, гіперболізації ролі у війні Микити Хрущова, Леоніда Брежнєва та інших значущих фігур, слугувало у якості головного доказу «керівної і направляючої» ролі партії.

Війна з її численними реальними і міфічними проявами героїзму і жертовності надала необхідний матеріал для створення патріотичних символів і домінантної пам’яті.

Такий міф про Велику Вітчизняну війну, базову основу якого складали ідеологеми про полум’яний радянський патріотизм і масовий героїзм, про морально-політичну єдність радянського суспільства, керівну роль комуністичної партії, єдність фронту і тилу, дружбу народів СРСР тощо, покликаний був зіграти особливу роль у єднанні радянського суспільства. Тому у ньому не могли знайти відображення факти, події, історичні постаті, які не вписувалися або відверто конфліктували з означеним переліком ідеологем. У величезному просторі пам'яті про Велику Вітчизняну війну, висвітлювалися лише окремі, «підходящі» ділянки, «оточені» зонами замовчуваної «антипам’яті», на кшталт правди про початковий період війни, масовий перехід на бік ворога червоноармійців, колаборація з окупантами місцевого населення, антикомуністичний партизанський рух тощо.

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
27 вересня 2019
Переглядів
4274
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку