Практичне заняття: ": « Процеси демократизації в країнах Західної Європи і Америки у другій половині ХХ – початку ХХІ ст.: причини, специфіка і наслідки».

Стрілець Неля Андріївна,

учителька історії Зарічненської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Лиманської міської ради Донецької області

 

Практичне заняття: « Процеси демократизації в країнах Західної Європи і Америки у другій половині ХХ – початку ХХІ ст.: причини, специфіка і наслідки». 

Мета:

На підставі знань, отриманих упродовж опрацювання розділу, аналізу підготовлених повідомлень і презентацій визначити, якими були особливості процесів демократизації в тогочасних країнах Західної Європи та Америки.

Обладнання: підручник,  відеосюжет про португальську «Революцію гвоздик», про повалення режиму «чорних полковників», про перехід Іспанії від диктатури Ф. Франко до демократії, проектор, уривки зі статей, QR – коди.

Тип уроку: практичне заняття.

Поняття та назви: «маккартизм», «неоконсерватизм», «рейганоміка», «тетчеризм», «неолібералізм», «економічне диво», «соціальне ринкове господарство», «брексіт»; час «рейганоміки» і «тетчеризму»; про падіння авторитарних режимів у Греції, Португалії та Іспанії, виступи афроамериканців за громадянські права в США; студентські заворушення — «червоний травень» у Франції; укладення Римського та Маастрихтського договорів; основні тенденції розвитку політичних систем країн Заходу в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.; причини утвердження США як провідної держави «вільного світу»; значення об'єднання Німеччини й утворення Європейського Союзу; внесок української діаспори в науково-технічну революцію.

Основні дати та події: 

1974 р. — падіння авторитарних режимів у Португалії та Греції.

1975 р. — падіння авторитарного режиму в Іспанії.

Історичні постаті: Конрад Аденауер, Ентоні Блер, Шарль де Голль, Джон Кеннеді, Ангела Меркель, Франсуа Міттеран, Барак Обама, Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Дональд Трамп, П'єр Трюдо.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть визначати основні тенденції розвитку політичних систем країн Заходу в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.; причини утвердження США як провідної держави «вільного світу»; значення об'єднання Німеччини й утворення Європейського Союзу; внесок української діаспори в науково-технічну революцію, називати дати пов`язані з темою уроку; застосовувати та пояснювати на прикладах поняття та терміни; характеризувати процеси зміцнення демократії та формування соціального ринкового господарства на Заході в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.; етнонаціональні проблеми Заходу й оцінювати шанси на їхнє вирішення в найближчому майбутньому; визначати причини й наслідки тривалого економічного зростання у ФРН та Італії; руху афроамериканців за громадянські права, боротьби за права конфесійних, мовних та інших меншин у країнах Заходу; причини й ознаки кризових явищ у ЄС; роль США та ЄС у сучасних міжнародних відносинах; висловлювати обґрунтоване судження про політичну діяльність Конрада Аденауера, Ентоні Блера, Шарля де Голля, Джона Кеннеді, Ангели Меркель, Франсуа Міттерана, Барака Обами, Рональда Рейгана, Маргарет Тетчер, Дональда Трампа, П'єра Трюдо;уміти встановлювати послідовність і синхронність подій, пов'язаних з утвердженням у Західній Європі ліберальної демократії та соціальної ринкової економіки.

Компетентності

Ключові: спілкування державною мовою (доступно і переконливо висловлювати думку); математична компетентність (будувати логічні ланцюжки подій, вчинків); уміння вчитися впродовж життя (критично аналізувати й узагальнювати здобуті відомості).

Предметні: хронологічна (уміння орієнтуватися в історичному часі; інформаційна (виявляти і критично аналізувати розбіжності в позиціях авторів джерел); аксіологічна (осмислювати зв'язки між історією та сучасним життям).

Завдання для підготовки до заняття

Повторити матеріал про розвиток країн Західної Європи та Америки в другій половині XX — на початку XXI ст.; підготувати повідомлення або презентації за темою «Причини, специфіка і наслідки процесів демократизації в країнах Західної Європи та Америки в другій половині XX — на початку XXI ст.» (за матеріалом однієї з вивчених країн).

 

Хід уроку

 

І.    Організаційний момент уроку

II.    Мотивація навчальної діяльності.

Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених повідомлень або презентацій .

Сьогодні на уроці ми відслідкуємо з вами, як відбувалися процеси демократизації в країнах Західної Європи і Америки у другій половині ХХ – початку ХХІ ст, їх причини, специфіку і наслідки демократичних претворень.

III.    Актуалізація знань учнів

 

Пригадайте

 Що стало першим кроком на шляху демократизації у повоєноому світі?Які чинники сприяли розширенню прав людини в післявоєнному світі. Чому, на Вашу думку, вони проявилися після завершення Другої світової війни? Чому цього не відбулося після Першої світової війни?

Робота з таблицею.

Висновок:

Після закінчення війни права людини почали відігравати дуже важливу роль. Це було зумовлено декількома причинами:

 1) у 1920-1930-х роках більше уваги приділялося захисту прав меншості, а не всіх людей загалом;

2) історично поняття «права людини» пов'язане з лівими поглядами;

3) права людини не пропагувала жодна впливова політична партія;

4) проблема прав людини вважалася «західною» темою, яку не порушували в СРСР, країнах Азії та Африки. До того ж обидві наддержави та європейські колоніальні держави, зважаючи на власні інтереси, намагалися не наголошувати на цій проблемі.

Шлях, пройдений від Атлантичної хартії та Статуту ООН до Загальної Декларації прав людини (1948), міжнародних пактів про права людини (1966), був складним. У Європі, розділеній «залізною завісою», права людини системно порушували не тільки в країнах під владою комуністів, а й в Іспанії, Португалії та Греції.

IV.    Повідомлення теми, дидактичної мети уроку. Формулювання очікуваних результатів.

За допомогою учнів учитель формулює основне питання уроку: як відбувалися процеси демократизації в країнах Західної Європи і Америки у другій половині ХХ – початку ХХІ ст, їх причини, специфіку і наслідки демократичних претворень?

V.    Вивчення нового навчального матеріалу

1. Що таке демократія?

2. Які чинники, на Вашу думку, зумовили демократичні перетворення після Другої світової війни? Які переваги і недоліки демократичного режиму? (проаналізуйте Документ №1)

 

3. Наведіть приклади розгортання процесів демократизації в розглянутих країнах у цей ( післявоєнний) період.

З-поміж країн післявоєнної Європи, які не потрапили під контроль Радянського Союзу, вирізнялися держави з авторитарними режимами — Португалія, Греція та Іспанія.

 У Португалії існувала диктатура А.Салазара, у Греції-«чорних полковників», в Іспанії — генерала Ф. Франко.

4. Вправа "Броунівський рух". 

Підготовлені геометричні фігури ( трикутник, квадрат, коло)  учні самостійно обирають їх об'єднуючись в групи, кожна група обирає спікера.

Робота в групах з історичними джерелами.

1-ша група

Португалія.

Першою країною, де було повалено диктатуру, стала Португалія. Після краху монархії на початку ХХ ст, періоду політичної та економічної нестабільності., формальної ролі президент і парламента, зосередження всієї влади в руках одного диктатора Антоніу де Олівейра Салазара, проголошення ним «нової держави» - поєднання націоналізму та ізоляціонізму, репресивних заходів проти 30 тис.осіб, правління послідовника А.Салазара  Марселу Каетану, обмеження ним свободи слова й тиск на політичну опозицію, зниження рівня життя населення, витрати половини бюджету країни на утримання Африканських колоній - Португалія стала однією з найбідніших країн Європи.

25 квітня 1974 р. в країні відбувся безкровний військовий державний переворот, здійснений «Рухом капітанів». Переворот переріс у «Революцію гвоздик». За легендою, мешканка Лісабона в день перевороту встромила гвоздику в дуло рушниці зустрічного солдата. Події відбувалися в сезон гвоздик, і за її прикладом португальці почали роздавати червоні гвоздики солдатам.

Відеосюжет про португальську «Революцію гвоздик»:

https://youtu.be/36K79SUiRFI

Як Ви вважаєте, у чому символізм сцени, зафіксованої фотокореспондентом? Що могла означати квітка, устромлена в дуло рушниці?

У дні перевороту. 1974 р.

Після прийняття в 1976 р. нової конституції в Португалії розпочався процес демократизації, армійські підрозділи виводили з колоній в Африці; і вони оголошували про свою незалежність.

Після краху салазарівського режиму Португалія певний час балансувала на межі громадянської війни, пережила невдалу спробу правого перевороту та зрештою вступила на шлях європейської інтеграції.

Свідчення

• Яким було, на думку експерта міжнародної правозахисної організації, внутрішнє й міжнародне значення «Революції гвоздик»?

«“Революція гвоздик” — перша з багатьох наступних “квіткових”, або “кольорових”, революцій. ...“Революція гвоздик” привела до повалення закріпленої законом диктатури. Вона раз і назавжди покінчила з європейським колоніалізмом в Африці. ...Вона стала стимулом для мирних демократичних змін у сусідній Іспанії. ...Зрештою, це була подія, що спричинила “третю хвилю” демократизації — явище, покликане змінити політику в усьому світі».

Арк Паддінгтон, експерт міжнародної правозахисної НУО «Freedom House» («Дім свободи») (Arch Puddington. Remembering Portugal's Carnation Revolution. — https://freedomhouse.org/blog/remembering-portugals-carnation-revolution)

2-га група

Греція.

У Греції після завершення Другої світової війни відбувалася громадянська війна. Було відновлено монархію, а в 1952 р. країна вступила до НАТО. Проте в результаті військового перевороту 1967 р., який очолили молодші офіцери сухопутних військ було встановлено диктатуру «чорних полковників». Король емігрував з країни, а військових правителів не підтримувала жодна партія чи верства населення.

Свідчення

Як описує представників режиму «чорних полковників» Б. Єлавич? Пригадайте відомі Вам з історії приклади, коли вихідці із соціальних «низів» захоплювали владу й установлювали диктатуру.

«Нові військові лідери мали багато спільного. Усі вони народилися в селі й поза Грецією майже нічого не знали. Походили з бідних родин, для яких єдиною можливістю підвищення суспільного статусу був вступ до лав армії. ...Пізніше, під час громадянської війни, усі вони боролися проти комуністів. Дехто з них належав до ультраправих організацій... Вони наголошували на традиційних чеснотах: відданості, релігійній та національній самосвідомості; стверджували, що переворот запобіг комуністичному заколоту».

Барбара Єлавич, дослідниця історії Балкан (Історія Балкан. ХХ століття / пер. з англ. — К.: Свенас, 2004. — Т. II. — С. 534-535)

Протягом семи років існування авторитарного режиму більшість населення ставилася до нього негативно. Після придушення в 1973 р. виступу студентів Афінського політехнічного університету «чорні полковники» зіткнулися з опозицією. Поштовхом до повалення режиму став Кіпрський територіальний конфлікт 1974 р. між грецькою й турецькою етнічними громадами. З метою повалення демократично обраного уряду правлячий режим Греції організував на острові державний переворот. У відповідь Туреччина відправила на Кіпр контингент збройних сил нібито для відновлення конституційного порядку (до речі, північна частина Кіпру донині залишається окупованою Туреччиною).

У Греції була оголошена загальна мобілізація для підготовки до війни з Туреччиною. Проте грецькі офіцери, які усвідомлювали неминучість військової поразки в разі повномасштабної війни з Туреччиною, здійснили в 1974 р. переворот і повалили режим «чорних полковників».

На роль лідера країни організатори перевороту запросили колишнього прем'єр-міністра Константіноса Караманліса. Він не обмежився частковими реформами, а радикально змінив політичну систему Греції на засадах демократії. Лідерів режиму «чорних полковників» віддали під суд. Завдяки демократизації в 1979 р. Греція стала членом Європейського Союзу.

 

Відеосюжет про повалення режиму «чорних полковників» (англ.): https://youtu.be/GZw0wcgHgfc

3-тя група

Іспанія.

В Іспанії після перемоги націоналістів у громадянській війні 1936-1939 рр. установився авторитарний режим генерала Ф. Франко. (Під час Другої світової війни Іспанія офіційно була нейтральною країною, що не завадило їй відправити на Східний фронт «блакитну дивізію» на допомогу німцям. Коли ж західні союзники почали перемагати, Ф. Франко повернув залишки дивізії на батьківщину.) Після війни режим Франко ще більше зміцнів, зокрема завдяки тому, що диктатор активно просував ідею національного примирення щодо подій громадянської війни. Післявоєнна Іспанія була оголошена монархією з «тимчасово відсутнім» монархом.

«Холодна війна» об'єднала Іспанію та країни Заходу. Через десять років після створення ООН Іспанія стала членом цієї організації. Однак ні економічне піднесення 1950-х років завдяки американській допомозі, ні лібералізація суспільно-політичного життя наприкінці 1960-х років (дозвіл на економічні страйки, відновлення місцевого самоврядування, послаблення цензури в ЗМІ тощо) не могли приховати репресій проти політичних опонентів режиму Франко: анархістів, соціалістів, комуністів, сепаратистів. Наприкінці життя внаслідок хвороби диктатор самоусунувся від управління країною. У 1975 р. Ф. Франко помер, управління країною перейшло до короля Хуана Карлоса I, який забезпечив перехід країни від тоталітарного режиму до демократії.

Свідчення

    На які особливості переходу від авторитаризму до демократії в Іспанії звертає увагу Ч. Павелл? Чи можна безкровний досвід Іспанії використати в інших країнах, де існують авторитарні режими?

«Для процесу демократизації Іспанії... характерні такі особливості: (парадоксальне) використання інститутів і конституційних процедур колишнього режиму в процесі демократизації, що забезпечило наступність (зокрема, монархії); переговори між... представниками авторитарного режиму й опозиціонерами; залучення представників усіх основних політичних сил до процесу ухвалення рішень; а також обговорення віч-на-віч вирішальних етапів, у яких брало участь обмежене коло учасників».

Чарльз Павелл, директор Королівського інституту Елькано (Іспанія) (Charles Powell. Revisiting Spain's Transition to Democracy, р. 44. — http://www.iemed.org/publicacions/historic-de-publicacions/monografies/sumaris-fotos-monografies/revisiting-spains-transition-powell-charles.pdf)

Цей перехід відбувся доволі швидко (від смерті Ф. Франко до ухвалення через три роки конституції Іспанії) і мирно завдяки своєрідному пакту еліт — співпраці між колишніми політичними противниками — від анархістів і комуністів до франкістів і монархістів. Жодна інша країна Південної Європи не спромоглася на подібний «пакт еліт».

 

Відеосюжет про перехід Іспанії від диктатури Ф. Франко до демократії (англ.): https://youtu.be/Njcr5JJqnYQ

Висновок:

Ці країни навіть у 70-і роки ХХ ст. були біднішими за інші країни Європи. Оскільки вони не стали повноправними членами Європейського економічного співтовариства, яке згодом перетворилося на Європейський Союз, їхні громадяни не могли скористатися перевагами  загальноєвропейської інтеграції. Коли ж авторитарні режими зіткнулись із серйозними кризовими явищами, заможніші сусіди пообіцяли їм фінансову допомогу тільки за умови проведення демократичних перетворень. Гроші в обмін на демократію — перед таким вибором постали південноєвропейські диктатури.

 

4-та група

Зі статті сучасного українського історика М. Рижкова «Особливості американської моделі демократичної системи постбіполярної доби»

…Нова хвиля прямої демократії зародилася в США в бурхливі 60-ті рр. ХХ століття й відтоді поступово наростала. У 1978 р. в Каліфорнії із допомогою референдуму, несподівано навіть для самих його ініціаторів, була ухвалена так звана «Пропозиція номер 13», що істотно урізала податки. Відтак на даний момент уряд штату може маневрувати з допомогою лише 15 % бюджету, що вважається унікальною ситуацією для США, а й для всього світу…

Для західних людей демократія перш за все означає «ліберальну демократію» — політичну систему, що охоплює не лише прямі та чесні вибори, а й владу закону, поділ влади, захист основних свобод, таких як свобода слова, зборів, релігії і приватної власності. Цей набір свобод та правил називається конституційним лібералізмом… (який) виходить із того, що люди наділені невід’ємними базовими, «природними» правами і що держава, уряд мають підпорядковуватися законам й обмежувати свою владу задля забезпечення цих особистісних прав своїх громадян.

Серед чинників, які сприяють розвитку ліберальної демократії, одним із вирішальних вважаємо рівень добробуту суспільства. Як свідчить досвід, у бідних країнах демократія не приживається, навіть якщо ці країни вибирають шлях демократичного розвитку… Статистичне дослідження, проведене на підставі вивчення політико-економічного стану всіх держав світу в період між 1950 і 1990 рр., виявило, що є пряма залежність між рівнем доходу на душу населення і терміном життя демократії в країні. Так, при рівні доходу на душу населення 1500—3000 доларів демократія живе до 18 років. І лише рівень доходів вищий за 6000 доларів робить демократію практично безсмертною.

…Із розпадом біполярної міжнародної системи символом оптимізму про єдиний безконфліктний світ стає поєднання міжнародної безпеки безпосередньо з розповсюдженням по всій земній кулі демократичних принципів західного ліберального суспільства. Джерелом цього оптимізму, звісно, є новий статус Сполучених Штатів — єдиної наддержави, яка здатна скористатися «вікном можливостей», і в період транзиту від однополярності до багатополярності нав’язати власні правила й норми поведінки для всіх учасників міжнародної системи. Однак сьогодні єдина наддержава зіштовхується з новими викликами: обмеженістю національних ресурсів для виконання глобальних зобов’язань підтримки Pax Americana; проблематичною керованістю міжнародних процесів у масштабах усього світу; піднесенням ЄС, Японії й Китаю, що підвищує геополітичні основи американської зовнішньої політики.

1) У чому полягає ліберальна демократія для західної людини?

2) Який зв’язок існує між рівнем доходів суспільства та демократією в країні?

3) Як вплинув розпад біполярної міжнародної системи на поширення принципів західного ліберального суспільства?

VI Закріплення вивченого матеріалу.

1. Як відбувався процес утвердження принципів громадянського суспільства?

Відповідь:

- розширення мережі та впливу неурядових організацій, найавторитетніші з них отримували «дорадчий статус» від поважних міжнародних організацій, зокрема ООН;

- деколонізація, яка сприяла становленню громадянського суспільства в раніше пригноблених країнах світу;

- розширення прав жінок, які вони вибороли в роки війни завдяки значному внеску в перемогу над нацизмом. Після 1945 р. жінкам стали доступні певні «чоловічі» професії, вони отримали право голосу (у Франції — у 1945 р., в Італії — у 1946 р.).

2. Опрацюйте даний матеріал і скажіть, чим пояснюється встановлення демократичних інститутів у такій кількості країн, які перебувають у різних частинах світу ?

Документ 2

Зі статті сучасного українського історика Д. Лакішика «Перспективи демократії: минуле, сучасне, майбутнє»

…У XX столітті розвиток демократії мав свої злети і падіння. Понад 70 разів демократична форма правління гинула і її місце посідав авторитарний режим… XX століття стало також епохою поширення, і всеохоплюючий вплив демократичних ідей, інститутів і процедур зробив минуле століття найсприятливішим періодом у розвитку демократії за всю історію людства.

Упродовж XX століття основні альтернативні течії зазнали невдачі порівняно з демократією… Підтвердження переваг демократії євро-американського зразка є безслідне зникнення її політичних альтернатив — фашизму, соціалізму і комунізму. Хоча з багатьох причин залишаються поширеними авторитарні режими (нині 33 % населення країн, що розвиваються, живуть в умовах авторитаризму), на загальну світову тенденцію це вирішально не впливає. Якщо глянути на відповідні процеси в останні два десятиліття, то спостерігалося поетапне (поступове) поширення демократії. Виразно підтверджується відома теза 42-го Президента США Б. Клінтона про те, що в сучасному світі «демократії не воюють між собою».

Цю важливу перевагу демократичного ладу впродовж тривалого часу неможливо було передбачити. Однак в останнє десятиліття XX століття проявився приголомшливий і несподіваний ефект. У період від 1945 до 1989 рр. відбулося 34 міжнародні збройні конфлікти, однак при цьому не було жодного, який виник би між демократичними країнами. Крім того, у них не простежується воєнних приготувань і очікування війни… Можливість виникнення війни між сучасними представницькими демократіями дорівнює майже нулю…

1) Укажіть факти, які підтверджують думку, що XX ст. «стало епохою демократичного тріумфу».

2) Що з розглянутого раніше матеріалу свідчить про «поступове розширення демократії»?

3) Назвіть декілька міжнародних збройних конфліктів, що відбулися в 1945—1989 рр. Чи підтверджують вони наведену тезу, що «демократії не воюють між собою»? Поясніть свою думку.

Відповіді можна розмістити  на дошці:

- у західноєвропейських країнах не тільки відновлювали свою діяльність партії, які існували до війни, а й виникали нові, що віддзеркалювали настрої покоління, яке пережило Другу світову війну. Партії й політики, які розв'язали війну, втратили вплив і відійшли в політичне небуття;

- європейські консервативні партії (за винятком Великої Британії) не брали участі в русі Опору й навіть частково співпрацювали з окупантами, через що втратили підтримку населення;

- Канадські й північно-європейські консерватори також задовольнялися статусом опозиціонерів до правлячих, переважно центристських, партій. (Консерватори виступали за зменшення податків на бізнес, за обмеження втручання держави в економіку, у відносини між роботодавцями й працівниками);

- Французьким різновидом післявоєнного консерватизму був голлізм. (прихильники Шарля де Голля аж до середини 1970-х років залишалися однією з найвпливовіших політичних течій у країні);

- у Західній Німеччині неабияк зросла популярність християнських демократів (Християнсько-демократичний союз (ХДС) вважався творцем німецького «економічного дива» 1950-1960-х років);

- в Італії впливовою політичною силою була також Християнсько-демократична партія;

- Загалом у країнах Західної Європи, за винятком Італії та Франції, соціалістичні та соціал-демократичні партії  були численнішими за комуністичні партії (чимало європейських соціалістів узагалі не визнавали Радянський Союз соціалістичною державою) ;

- успішно діяли соціалістичні партії у Швеції, Норвегії, Данії, Західній Німеччині;

- вплив комуністичних партій на політичне життя країн світу в післявоєнний період пояснювався тим, що в роки Другої світової війни чимало комуністів брало активну участь у русі Опору, завдяки чому вони здобули багато прихильників. Особливо значними були їхні успіхи у Франції та Італії;

- Через те, що в країнах Центрально-Східної Європи Радянський Союз привів до влади комуністів, а також через початок «холодної війни» західноєвропейські компартії опинились у складному становищі. Населення вважало їх маріонетками СРСР, які певною мірою також відповідають за радянський експансіонізм у міжнародних справах. Як наслідок, упродовж 1947-1948 рр. у країнах Західної Європи їхні представники були змушені вийти зі складу коаліційних урядів і згодом перейшли в опозицію до демократичних партій.

VII Підсумки уроку

 Опрацюйте даний матеріал і сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

Документ 3

Зі статті сучасного української вченої, політологині С. Наумкіної «Третя хвиля демократизації: підсумки і перспективи»

Директор Інституту стратегічних досліджень ім. Дж. Оліна, професор Гарвардського університету С. Гантінгтон виокремлює три хвилі демократизації.

«Друга хвиля» демократизації була викликана результатами Другої світової війни і продовжувалася до 1960-х рр. (приблизно два десятиліття). Зворотний рух продовжувався до 1973 р., у результаті чого у світі стало на шість демократичних держав менше.

Нинішня, третя її хвиля розпочалася на Іберійському півострові в середині 70-х рр. ХХ ст., охопивши далі майже 40 країн. С. Гантінгтон робить висновок про початок зворотного руху вже і «третьої хвилі» демократизації… Нині тільки 19 % населення світу проживає у «вільних» суспільствах. Це найнижча цифра починаючи з 1976 року.

С. Гантінгтон навіть намагається охарактеризувати «третю хвилю» демократичного процесу у вигляді військової кампанії, у ході якої «демократичні сили визволяють одну країну за іншою». Але іноді «можна просунутися занадто далеко вперед», ставши мішенню для нападів і контратак. На думку С. Гантінгтона, третя хвиля демократизації досягла саме цієї фази. На його думку, демократизації сприяють певні економічні та культурні умови, зокрема відносно високий рівень економічного розвитку та переваги цінностей західної культури. За даними «Фрідом хаус», із 75 країн «вільними» названо тільки п’ять азіатських (Японія, Південна Корея, Монголія, Непал, Бангладеш), усього дві мусульманські (Бангладеш і Турецька республіка Північного Кіпру) і лише три належать не до західної, а до східної гілки християнства (Греція, Болгарія, Республіка Кіпр). Окрім країн Балтії, жодна з держав пострадянського простору не кваліфікована як «вільна»…

Аналізуючи процес демократизації в післявоєнній Європі, німецький філософ К. Ясперс пов’язував воєдино поняття «свобода», «демократія», «право», «воля». Людина, вважає він, має дві претензії: по-перше, на захист від насильства, по-друге, на значущість своїх поглядів і власної волі. Захист дає їй правова держава, значущість поглядам і волі — демократія. До непорушності прав людини як особистості приєднується її право брати участь у житті суспільства. Таке можливо, за твердженням К. Ясперса, тільки за умов демократії, тобто за можливості всіх громадян здійснювати вільне волевиявлення…

1) Наведіть приклади здійснення другої та третьої хвиль демократизації у Європі за концепцією С. Гантінгтона. 2) Які процеси у світі можуть, на вашу думку, стати підтвердженням висунутої С. Гантінгтоном гіпотези здійснення «третьої хвилі» демократизації у вигляді військової кампанії? 3) На прикладах із розглянутого матеріалу проаналізуйте бачення процесів демократизації в післявоєнній Європі К. Ясперсом.

VIII. Домашнє завдання

Опрацювати матеріали підручника та виконати завдання до нього.