Практичне заняття: Українська Народна Республіка і сучасна держава Україна : порівняльний політичний погляд через 100 років

Про матеріал
Практичне заняття для порівняння політичних кроків , встановлення помилок, ознайомлення з низкою процесів та рішень. Повторення , аналіз, синтез, узагальнення вивченого.
Перегляд файлу

 

 

Українська Народна Республіка і сучасна держава Україна : порівняльний політичний погляд через 100 років

 

Зміст

Вступ                                                                                                                             3

1. Порівняльний аналіз передумов та процес утворення і проголошення УНР і сучасної держави Україна.                                                                                          4

2. Порівняльний аналіз внутрішньополітичної і зовнішньополітичної діяльності державних органів УНР і сучасної держави Україна                                             11

Висновки                                                                                                                     20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Як зазначав у своєму щоденнику відомий український політичний діяч і письменник Володимир Винниченко: "Уся (українська) історія це – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування."[1]. І в той же час варто додати ряд спроб утворити чи відновити власну державу. В якому важливе місце посідає славна доба Київської Русі (Русі-України), Галицько-Волинська держава і звісно ж героїчний період Гетьманщини (Держави Війська Запорозького), проголошення Української Народної Республіки та Сучасної держави Україна.                                                                                                                                                           Для української історії, а можливо не тільки української, але й всесвітньої  характерною є наявність спільних ознак, які повторюються в часі. Чимало істориків схильні до думки, що історія має здатність повторюватись. Це є свого роду принципом циклічності історії. Можливо це явище пов’язане також із ментальністю нації чи не вмінням аналізувати свої помилки і в результаті повторювати їх знову.                                                                                                                                                          Тому історію в цілому і особливо історію Батьківщини варто вивчати, аналізувати та порівнювати. Оскільки, проголошення та існування УНР є подією близькою в часі, а відповідно проголошення сучасної держави Україна ще ближчою подією, доцільно провести порівняльний політичний погляд через 100 років.

 

 

 

 

 

Порівняльний аналіз передумов та процесу утворення і проголошення УНР і сучасної держави Україна

 Історія переважаючої частини українського народу після Переяславської ради 1654 р. нерозривно пов’язана із історією Російської імперії і пізніше СРСР. Тому першочергово варто підкреслити, що сприятливі умови для відновлення української державності в 1917 р. та в 1991 р. пов’язані із політичними подіям, що розгортались на теренах Російської імперії - лютнева і жовтнева революції 1917 р. та перебудовою розпочатою М. Горбачовим у 1991 р. в СРСР. Оскільки, і в 1917 р. і в 1991 р. ці зміни супроводжувались наростанням кризових явищ, зростанням революційної активності суспільства, пробудженням та пошуком нових шляхів для вирішення ситуації серед представників інтелігенції.  І основне змінами владних політичних сил в центрі і на місцях .                                                                                                                                                           Проте, якщо в 1917 р. після відречення від престолу Миколою ІІ зміна у кулуарах влади відбувалась в революційному руслі і з змінним характером впливали на зміни у владних органах на українських землях, то зміни в 1991 р. здійснювались реформаційним шляхом за вказівкою з центру.

 

1917 р.

Тимчасовий уряд, Петроградська рада, більшовики.

 

1987 р.

М. Горбачов

 

(Попри боротьбу між Тимчасовим урядом і Петроградською радою та більшовицький переворот в жовтні 1917 р.) з центру все ж таки здійснювався контроль за розвитком подій на теренах імперії. Наприклад, представники Тимчасового уряду прибули в Київ після проголошення автономії Центральною Радою у І Універсалі виданому 23 червня 1917 р. та внесли корективи в діяльність новоствореної ЦР і відповідно до умов ІІ Універсалу який був підписаний за їх ініціативи 16 липня 1917 р. взяли під контроль орган виконавчої влади - Генеральний Секретаріат. Тоді як більшовики здійснювали неодноразову спробу захопити владу в Києві та областях військовим шляхом.

 

М. Горбачов дав вказівку з центру зміщувати з посад представників не готових до впровадження перебудовчих процесів в УРСР, де довший час тримався при владі В. Щербицький. І на заміну прийшли Станіслав Гуревич, Леонід Кравчук та інші.

Саме вони пізніше виступали на захист державного суверенітету України і навіть відстоювали самостійність.

 

 Ще однією із рис спільних для подій 1917-1918 р. т 1987-1988/89 є неготовність українських політичних лідерів до радикальних змін і оглядка на події на російських теренах.

 

1917-1918 рр.

Центральна Рада

 

1987-1991 рр.

група 239. Л. Кравчук, В. Івашко, та інші депутати ,

 

Члени ЦР на чолі з М. Грушевським розглядаючи події російської революції не готові були до проголошення самостійної Української держави, натомість вони розглядали варіанти автономії, що вказується в І Універсалі та федерації - що простежується в ІІІ універсалі. Який в свою чергу важливий проголошенням УНР, І лише в надзвичайно складних і майже безвихідних внутрішньополітичних та зовнішньополітичних умовах 25 січня 1918 р. лідери проголосили самостійність, що нажаль було запізно. Оскільки, час для будівництва незалежної держави був втрачений, а більшовики ще більше зміцнили позиції на українських землях.

 

УРСР залишалось "оазисом застою", до 29 вересня 1989 при владі залишався В. Щербицький, досить міцно тримали владу в руках комуністи, які гальмували проведення демократичних реформ, під час путчу Л. Кравчук зайняв очікувальну позицію.

Прослідковувалась в результатах всесоюзного референдуму За ініціативою “націонал-комуністів” до всесоюзного референдуму 17 березня 1991 р. про збереження СРСР як “оновленої федерації суверенних республік” було включене додаткове республіканське питання: “Чи Ви згідні з тим, щоб Україна була частиною Союзу Радянських Суверенних держав на основі Декларації про державну суверенність

України?” Опитування показало, що громадська думка в Україні виявилася

більш консервативною, ніж в інших республіках (на перше питання ствердно відповіли 70,5%) Проте позитивним явищем було наступне - 80% нас. виступило за зміцнення державної суверенності України.

 

 

 Не меншою проблемою була відсутність досвіду державо будівництва і провідна діяльність в напрямку копіювання російської політичної системи управління серед української політичної еліти.

 

1917-1918 р.

Центральна Рада

 

1987-1990 рр.

ВР УРСР

М. Грушевський як очільник ЦР не розглядає навіть після проголошення УНР варіанту самостійності держави натомість прагне побудови відносин з Росією на засадах федерації не відходячи від соціалістичного курсу. Це проголошувалось на скликаному Центральною Радою у Києві 21-27

вересня з’їзді народів.

 

 

Значною мірою пов’язано із переважаючою діяльністю при владі комуністів - група 239, які попри розкол прагнули зберегти консервативну політичну систему без змін та готова була вдатись до чергових репресій. Лише з 1990 р. відбулись послаблення їх позицій через постійний тиску знизу, так і в результаті послаблення позицій партійної номенклатури у сусідніх республіках, у першу чергу – в Росії й балтійських країнах.

 

 Характерними також були неоднозначні позиції представників різних соціальних верств у подіях, що відбувались на українських землях і в їх прагненні до політичної участі в подіях.

 

1917-1918 рр.

 

1987-1991 рр.

 

Першими ініціативу в руки взяли

Представниками різних українських політичних, громадських і культурних організацій, які виступи ініціаторами утворення ЦР. Активну участь приймали військові - проводили військові з’їзди і підтримували ЦР в проголошенні УНО і автономії, селяни,які за думкою історика Я. Грицака пройшли в цей період становлення з простих селян в нації, робітники. Відсторонено вели себе жителі міст.

В той же час якщо спочатку очільники ЦР зуміли об’єднати населення соціальними гаслами, потім погляди селян і робітників все ж таки звертались на більшовиків, які багато обіцяли і таким чином, їх соціальні інтереси боролись з національними.

 

Першими ініціаторами нових змін виступили колишні політв’язні - В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, приєднались молодь, громадські активісти, студенти.

Однак, робітники спочатку діяли порізну із політичними діячами, лише з 1990 р. об’єднали профспілковий рух з політичним. Селяни не приймали активної участі. Політичні партії і організації діяли порізну і не об’єднувались хоча мали спільні засади.

 

 Різним було ставлення населення до подій в залежності від території проживання.

 

1917-1918 рр.

 

1987-1991 рр.

 

Юрисдикція Центральної Ради  з прийняттям кожного універсалу розширювалась, що свідчило про зростання підтримки серед населення.

Після ІІ Універсалу  Юрисдикція її влади обмежувалася п’ятьма губерніями: Київською, Волинською, Подільською, Полтавською і Чернігівською. Після ІІІ Універсалу  Її влада поширювалася, окрім п’яти губерній, визначених Другим Універсалом, і на Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та Таврію. Також, прагнула приєднати й інші українські етнічні землі.  Крім того, вибори 25. 11. 197 р. до Всеросійських установчих зборів показали підтримку населення  до УНР , оскільки 75% отримали українські партії і лише 11% більшовики

17. 12. 1917 р. З’їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих депутатів висловив "цілковиту довіру і свою рішучу підтримку Українській ЦР."

Однак, на момент проголошення самостійності ЦР вже втратила Харків та з всіх сил намагалась втриматись в Києві під тиском більшовиків.

 

В умовах владної боротьби за владу яка розгорнулась після Підписання декларації про Державний суверенітет населення Західної України особливо Львів та три західноукраїнські області підтримували націонал-комуністів у їх планах втілити Декларацію та мирним шляхом отримати самостійність. Наприклад, свідченням є 22. 01. на честь Акту Злуки створення живого ланцюга з прапорами в напрямку Львів-Київ.

Тоді як Схід і меншою мірою Південь характеризувались більш консервативними поглядами і неготовністю до радикальних змін та відходу від СРСР. Хоча після очевидного розпаду на референдумі в грудні підтримали проголошення незалежності.

 

 В свою чергу процес утворення УНР і Сучасної держави Україна проходив в різних зовнішньополітичних умовах. Як і в 1917-1920 рр., так і в 1989-1991 рр. Україна разом з балтійськими державами, Молдовією та Кавказом вели були районами підвищеної політичної активності, тоді як Центральна Азія, Білорусія, Північний Кавказ, Поволжжя та Сибір були значно скромнішими у своїх політичних прагненнях.

 

1917-1918 рр.

 

1987-1991 рр.

 

Завершальний період Першої Світової війни. Проголошення самостійності низкою інших республік - у грудні 1917 р. Литва, у лютому 1918 р. – Естонія і Латвія,у березні – Білорусія, у травні – Вірменія і Грузія.  Виникла потреба рішуче відмежуватися від

більшовицького режиму на Півночі звідки активно наступити більшовики

Тому проголошення самостійності 25 січня 1918 р. відображало той стан в українсько-російських стосунках, коли компроміс став уже неможливим. У спричинених більшовицьким бомбардуванням пожежах у Києві, за словами Грушевського, згоріла “наша орієнтація на Московщину і Росію, накидувана нам довго й уперто

силоміць...”.

 

Поступовий, однак рішучий вихід республік СРСР із його складу Небажання М. Горбачова розривати союз з Україною. 30.08. 1991 він заявив н всесоюзному телебаченні, що

Союз не може існувати без України, а Україна не може існувати без Союзу. І

І не зважаючи на проголошення незалежності 24. 8.1991 лише після референдуму 1.12.1991 р. на зустрічі у Мінську лідери трьох найбільших республік – Борис Єльцин, Леонід Кравчук та Голова Верховної Ради Республіки Білорусь Шушкевич – заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права й геополітична реальність перестала існувати.

 Таким чином, у державотворчому процесі 1917 - 1918 рр. і 1987-1991 рр. є чимало спільних і відмінних рис. Однак, результати різні. Попри не готовність політичних сил в обидва періоди різко і миттєво відійти від Росії та проголосити незалежність, вони все ж таки досягли її. Після проголошення самостійності і УНР і сучасна Україна опинились під тиском Росії і зіткнулась із її прагненням повернути собі українські землі чи хоча б частину - Крим, Донбас, Одесу. За які між Росією і Україною ішла військова боротьба. В результаті якої УНР втратила самостійність а сучасна Україна - Крим та частково ЛНР і ДНР. Ці втрати значною мірою пов'язані не лише з тиском Росії, але й не обдуманою військовою політикою і як наслідок слабкою армією.                            І основне через неповних 100 р. українська влада не зробила жодних висновків про Росію та не була готова до боротьби з нею так само як і про країни Європи, тому ми досі чекаємо на допомогу яку не поспішають надавати замість того, щоб шукати власні варіанти припинення війни.

Порівняльний аналіз внутрішньополітичної і зовнішньополітичної діяльності державних органів УНР і сучасної держави Україна                           

 Порівнюючи внутрішньополітичну і зовнішньополітичну діяльності державних органів УНР і сучасної держави Україна варто в першу чергу підкреслити наступне: після проголошення ІІІ Універсалом утворення Української Народної Республіки члени Центральної Ради тривалий період спрямовували свою діяльність не на проголошення самостійності новоствореної держави. А проголошували свою відданість ідеї федеративної перебудови Росії і лише в безвихідних умовах розглянули як варіант  проголосили самостійність.                                                                                                                                            Натомість депутати ВР УРСР не зважаючи на умови в яких проголошувалось утворення сучасної держави України. А саме під час  скликання надзвичайної сесії парламенту 24 серпня 1991 р. одночасно з масовою демонстрацією поза стінами парламенту. Під тиском знизу та при розгубленості депутатів-комуністів  український парламент 346 голосами проти одного проголосив самостійність України. Крім того, за пропозицією голови Народної Ради Ігоря Юхновського, проголошення самостійності повинно було бути підтверджене окремим референдумом 1 грудня 1991 р. І 30 серпня оголошувалась заборона діяльності комуністичної партії на території України. Такі заходи у свою чергу свідчили про рішучість на початковому етапі державо будування                                                                                                                                                                                      Перші заходи після проголошення ІV Універсалу і відповідно проголошення самостійності УНР з сторони Центральної ради були дуже правильними, оскільки на засіданні 29 квітня було ухвалено проект Основного Закону держави - Конституції. Однак, запізно, тому що 30 квітня хліборобський конгрес, скликаний заколотниками, обрав гетьманом всієї України колишнього російського офіцера, полковника Павла Скоропадського.                                                                       Сама ідея в числі перших заходів державного будування прийняти Конституцію свідчила про подальші перспективи розвитку держави і мала вагоме значення для будівництві правової держави. Нажаль під час чергової спроби державотворення в 1991 р. владні органи залишили поза увагою факт необхідності Основного Закону держави для її будівництва до 28 червня 1996 р. І користувались Конституцією УРСР, що значною мірою гальмувало розвиток України як держави в цілому.                                                                                                                               Відповідно ЦР проіснувала недовго після проголошення самостійності УНР. Однак, від її утворення і проголошення здійснювала низку позитивних і негативних внутрішньополітичних і зовнішньополітичних заходів.

Центральна Рада

Президентський період Л. Кравчука

05.12.1991- 19.07.1994 рр.

 

У внутрішньополітичному плані

не зважаючи на відсутність політичного досвіду у її лідерів, ЦР змогла національно мобілізувати українські маси та проголосити утворення УНР.                                                              Цих результатів досягала поєднуючи національні мотиви з соціальними. ЦР втратила час для проголошення самостійності та не правильно проводила військову політику, маючи військовий потенціал і готових до формування частин офіцерів вони до останнього відкидали ідею створення сильної армії. І не піднімали питання про можливість об'єднання всіх етнічних земель.                                                Члени ЦР негативно ставились до представників " експлуататорських класів" - старорежимних чиновників, поміщиків, офіцерів. Це було великою помилкою, оскільки вони мали великий досвід в управлінні, якого не вистачало ЦР.

Також, у вирішенні зовнішньополітичної проблеми з більшовиками шукали допомогу зі   сторони Німеччини та Австро-Угорщини обіцяючи поставки хліба і продовольства замість того, щоб мобілізувати внутрішні сили.

Вибрана розважлива програма була б більш актуальною для мирного періоду. Тому що, революція виснажувала населення і в результат воно віддавало перевагу тим силам, які пропонували соціальні гасла. І тим самим не відстоювали національні інтереси.

 

Перші здійснені кроки в державному будівництві мали вагоме значення -  усі війська на території України підпорядковано Верховній Раді, на

базі КДБ утворено СБУ, прийнято закон “Про громадянство”.

Однак, чимало помилок було здійснено в економіці, Україна надалі залишалась енергетично залежною від Росії, державний сектор в економіці надалі залишався провідним, а управління адміністративним.

Не приймались жодні заходи для зближення в національному відношенні між Східною, Південною та  Західною частинами України, які були по різному налаштовані в національних питаннях. Наприклад, спроба ввести у дію закон 1989 р. про державний статус української мови, викликали хвилю активізації російськомовного населення, настрашеного наступом “українського націоналізму”.

У зовнішньополітичному плані Україна хоч і отримала визнання проте через непослідовність заходів у питанні ядерного роззброєння держава опинилась в зовнішній ізоляції. Крім того рішення від 14. 01. 1994 . що узаконило без’ядерний статус України взамін на гарантії її територіальної цілісності та виплати компенсацій за думкою громадськості в даний час стало найбільшою помилкою зовнішньої політики.

Гостро стояло також, питання з Росією про Крим і Чорноморський флот У січні 1992 р. Верховна Рада Росії взялася переглядати конституційність актів передачі Криму Україні, а у липні 1993 р. проголосила Севастополь російським містом і головною базою

російського Чорноморського флоту.

Головним винуватцями внутрішніх і зовнішніх на початковому етапі будівництва держави була “партія влади”, що складалася головним чином з представників старої номенклатури. Вони ототожнили свої інтереси з українською самостійністю не стільки з патріотичних, скільки з прагматичних міркувань.

 

 

29 квітня 1918 р. в історії української державності розпочався новий період - період Гетьманату - Павла Скоропадського. Стара назва - Українська Народна Республіка - була скасована і замінена новою - Українська Держава.

 

Гетьманат Скоропадського

 

Президентський період Леоніда Кучми

9.07.1994-23.01.2005

 

За більш ніж піврічний період правління Павло Скоропадський у внутрішній і зовнішній політиці здобув низку досягнень та допустив чимало помилок.

Важливим є те, що гетьман проводив активний зовнішньополітичний курс

щодо включення до складу України українських етнічних земель, які перебували у складі більшовицької Росії, Польщі й Румунії (північних повітів Чернігівщини, західних і південно-західних повітів Воронезької й Курської губернії, Холмщини, Підляшшя, північної Бессарабії) та Криму.

Найзначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд добився у галузі науки й освіти. У Києві та Кам’янець-Подільському були відкриті два українські університети. Були засновані національні архів, бібліотека, галерея мистецтв, театр, видавалися підручники українською мовою і т. д. Від початку літа розпочалася робота щодо організації Української Академії Наук.

Однак, формуючи уряд - 10 із 15 міністрів обраних гетьманом дотримувалися російської орієнтації. Кістяк державного апарату становили російські старорежимні чиновники й офіцери, що сподівались, що в майбутньому Україна ввійде в союз з Росією. Політичну стабільність гетьманський режим утримував при допомозі зовнішнього чиннику – німецького й австрійського багнету.                Гетьман не міг мирно вирішити проблеми з страйками населення - поля не оброблялися, робітники відмовлялись працювати на шахтах, заводах і фабриках. організований центр опозиційного

Серед останніх помилкових заходів - було проголошення відречення України від державної самостійності і входження у федеративну спілку з майбутньою не більшовицькою Росією.

 

З перших днів перебування при владі імовірно проаналізувавши помилки Л. Кравчука Л. Кучма вдався до важливих заходів -  створив свою команду реформаторів,(недоліком було те що чверть з них була з його рідного міста) приборкав ліву більшість у Верховній Раді проголошення  з 11. 10. 1994 проголосив нову програму економічної і соціальної політики яка була більш радикальною. Перехід до ринкової економіки.

І основне - 28. 06. 1996 прийняв Конституцію України. Того ж року впровадив у обіг гривню

Низку успіхів було досягнено у зовнішній полиці - восени 1994 – весною 1995 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк підписали ряд умов з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам . Весною 1995 р. Україну було прийнято до Ради Європи, а рік раніше, у лютому 1994 р.,держава  першою з колишніх радянських республік прилучилася до програми НАТО “Партнерство ради миру”. Не допрацьованими лишались відносини з Польщею, яка з однієї сторони виступала адвоката українських інтересів у загальноєвропейських структурах з іншої була учасницею конфліктів 1992-1998 рр. Перемишлю навколо греко-католицької катедри та у Львові навколо польських військових

поховань засвідчили. Та з Росією у яка у травні 1997 р. нарешті підписала

українсько-російський міждержавний договір, проте не ратифікувала його через питання про Севастополь який не планувала віддавати Україні.

У внутрішній політиці прогрес проходив досить повільно через - нестримну  корупцію, підміну реформ

адміністративними методами.

В результаті орієнтації більшою мірою на вирішення зовнішніх питань у внутрішній ситуації стан залишився критичним через майже повне зупинення великої промисловості, скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва, масове безробіттям, падіння життєвих стандартів, наростання хвилі злочинності, страйки шахтарів і скороченням тривалості життя. Винними в даних негараздах були чиновники - олігархат який прагнув нажитись на економічній кризі , а не долати її. Найгірше, що створений Кучмою олігархат є гальмом розвитку держави і досьогодні.

Також, не здійснювалось жодних заходів на зближення Східних і Західних областей, що посилювало національний розрив між ними.

 

 Політика Скоропадського спричинила значний опір населення та появу опозиції у результаті чого в ніч на 14 листопада на таємному засіданні Національного Союзу витворився повстанський уряд – Директорія – у складі Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Федора Швеця, Опанаса Андрієвського та Андрія Макаренка. 17 листопада вірні Директорії війська завдали поразки військовим частинами Скоропадського під залізничною станцією Мотовилівка. Проте влада гетьмана у місті зберігалася ще до середини грудня. Після укладення Директорією угоди з німцями про їхній відхід з української столиці, гетьман підписав своє зречення від влади. В підсумку в історії УНР розпочався новий період під владою Директорії.

 

Директорія

Період правління В. Ющенка - 23.01.2005-25.02.2010

В. Януковича 25.02.2010-22.02.2014

П. Порошенка 07.06.2014-20.05.2019

 

Перші заходи Директорії були соціалістичними за своїм характером і спрямовувались на скасування законів Скоропадського. Вже 26 грудня 1918 р. було прийнято Декларацію яка  оголошувала Україну вільною від карних експедицій, старост, жандармів та “інших злочинних інституцій пануючого класу”.

Відмінялися всі закони й постанови

гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Дрібні і середні селянські землеволодіння залишалися непорушними, а решта земель повинні були перейти у користування безземельних і малоземельних селян, у першу чергу тих, хто брав участь в антигетьманському повстанні.

Було відновлено також національно-персональну автономію.

Проте негативною стороною декларації було позбавлення права голосу "класу не трудового, експлуататорського".

Надалі не було запропоновано чи реалізовано жодних реформ, які б вирішили соціальні питання і тим самим Директорія не здобула постійної підтримки з сторони населення.

Також, як і за часів ЦР не вирішувалось військове питання, тому після наступу більшовиків армії фактично не було. І знову почали шукати допомоги в інших країн - Франції, потім Польщі та Врангеля.

Крім того, серед членів Директорії  не було єдності і тривали серйозні протиріччя у питанні про подальший розвиток УНР. В складних умовах Петлюра пожертвував ідеєю соборності українських земель на користь Польщі ради ідеї самостійності. На відміну від лідерів ЦР та Скоропадського, які намагались включити у склад української держави етнічні землі.

В результаті низки помилок УНР була захоплена більшовиками. І на місці Української Народної Республіки пізніше виникла Українська Радянська Соціалістична Республіка.

 

Діяльність даних президентів об’єднана в одній колонці, тому що вони мають спільну об’єднуючу рису, яка позначалась на їх політиці - вони в тій чи іншій мірі були всі "дітьми Кучми." Тому що, вони прийшли до влади збагатились за його керівництва  їх поведінка відображала логіку і мораль тієї еліти. Вони стинулись з одинаковими проблемами і не вирішили їх до кінця -  ""високим рівнем сірої економіки, корупцією, низьким рівнем стандартів і олігархічною системою, яка настільки вкорінилась і гальмує державний розвиток ,що Майдани в 2004 і 2013-2014 р. не ліквідували її. А лише підштовхнули до перегрупувань.

Вони не вирішили питання енергетичної самостійності від Росії. П. Порошенко дещо заморозив ці взаємини проте В. Зеленський надалі планує поновити. Оскільки жодної значущої ініціативи не було розроблено та впроваджено щоб звільнитись в енергетичному питанні від Росії.

Відмінними між даними президентами є заходи в національному питані. В. Ющенко прикривав відсутність дієвих реформ за час його правління так би мовити діяльністю в напрямку "будівництва української нації" - звертався до традицій робив акцент на подіях і історичній пам’яті.

В. Янукович не приділяв уваги національному питанню.                            П. Порошенко певну увагу приділяв мовному питанню - зросла кількість збільшенню україномовних каналів на телебаченні і радіо ротації.

Відмінною була їх зовнішня політика В. Ющенко і П. Порошенко мали більше західну та про європейську орієнтацію Тоді як В. Янукович більше орієнтувався на Росію та відсторонювався від ЄС.

У військовому питанні за часів В. Ющенка та В. Януковича військовий потенціал щороку знижувався  в результаті чого після наступу Росії Україна втратила анексований Крим, владу в ЛНР і ДНР  та досі іде війна.

П. Порошенко в таких умовах відновлював армію до боєздатного рівня.

Наразі курс вибраний П. Порошенком

вважається найбільш продуктивним проте він не зміг подолати остаточно корупцію та покарати корупціонерів і змінити законони олігархату.

В результаті цілої низки помилок Україна знову зазнала війського тиску з сторони Росії та в результаті станом на даний час втратила Крим. Крім того, надалі іде війна з Росією і гинуть наші співвітчизники. р

Оцінювати політичний курс В. Зеленського ще рано, оскільки ще немає конкретних результатів його діяльності.

       

         Отже, розвиток держави як і тривалість її існування залежать від реформ, їх вчасності, доцільності, дієвості і зовнішньополітичної ситуації в якій відбувається державотворчий процес. Великою помилкою  в 1917-1921 та 1991-2019 рр. залишається боротьба у кулуарах влади за вибір політичного курсу, який в першу чергу обирається не для вирішення конкретних завдань і проблем, а є боротьбою інтересів. В той же час така боротьба дестабілізує внутрішньополітичну обстановку, а не покращує її. Ще одним негативним фактором, який спостерігався в обидва періоди залишаються не здатність вирішувати в правильній послідовності внутрішньополітичні і зовнішньополітичні проблеми. В результаті чого їх кількість постійно зростає.

Висновки

 Насамперед, варто зазначити, що процес творення сучасної держави Україна відбувалось в набагато сприятливіших зовнішньополітичних умовах, ніж були в 1917-1918 рр. Оскільки, то був час завершального етапу Другої світової війни Щоправда ЦР мала більше шансів якомога швидше проголосити самостійність, але зробила це у вкрай складних умовах, тоді як у державотворчий процес 1987-1991 рр. не мав такої можливості і розвивався у руслі подій СРСР.                                                                                                                                                           В процесі розбудови держави сучасна Україна мала більшу кількість політичних діячів готових державотворення - колишні дисиденти, політв’язні і т.д. Крім того, досить швидко почало формуватись громадянське суспільство готове до активної боротьби, діяльності та самостійності. Тоді як в 1917 р. участь в процесі державотворення приймали і селяни і військові та незначна група політичних діячів, яка появилась лише в 1905 р.                                                                       Після проголошення незалежності 24.08.1991 р. Україна визнавалась іншими державами і ставала поступово суб’єктом зовнішньополітичних відносин. А УНР залишалась лише об’єктом політичних відносин. Територія сучасної України включає Західну Україну проте, не включає етнічні землі, які думали приєднати ЦР, П. Скоропадський, Директорія.                                                                      В політичній діяльності владних кіл в обидва періоди супроводжується низка спільних внутрішньополітичних і зовнішньополітичних помилок - боротьба за владу, неналежна військова політика і в результаті слабка армія не готова до оборони чи наступу на ворога, нездатність до кінця розв'язати соціальні проблеми та подолати національну розрізненість Східної, Південної і Західної України і створити сприятливі умови розвитку держави, реалізація політичних курсів керуючись власними інтересами, а не соціальними потребами, надмірне покладання в складних умовах на інші країни замість пошук власних рішень, постійна зміна напрямків політичної діяльності при збереженні і не вирішенні наявних проблем, та низка інших ознак, які наводились вище.                                                                                                                                                          Відмінними ознаками залишаються умови в яких здійснювався державобудівничий процес, активність населення, готовість до боротьби. Наприклад в боротьбі з більшовиками приймали активну участь різні прошарки населення крім армії, а тепер кількість добровольців постійно зменшується.                            Через 100 р. практично не змінилась ментальність владних кіл, які переймаючи владу ставили власні амбіції та інтереси вище інтересів народу та додалось невміння аналізувати внутрішньополітичні помилки попередників і повторення їх знову. В зовнішньополітичному плані повторилась помилка з Росією і спроби вирішувати внутрішньополітичні проблеми при допомозі інших країн.                                                                                                                                                                         На мій погляд не вміння вчитись на власних помилках історії призводить до повторення її трагічних сторінок і втрат кращих синів і дочок Батьківщини, які готові стояти до кінця за її незалежність.

 

 

1

 


[1] Винниченко В. Щоденник // Київ. 1990. № 9. С.122.

docx
Додано
24 грудня 2020
Переглядів
645
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку