Практичне заняття: Українська Народна Республіка і сучасна держава Україна : порівняльний політичний погляд через 100 років

1917 р.

Тимчасовий уряд, Петроградська рада, більшовики.

1987 р.

М. Горбачов

(Попри боротьбу між Тимчасовим урядом і Петроградською радою та більшовицький переворот в жовтні 1917 р.) з центру все ж таки здійснювався контроль за розвитком подій на теренах імперії. Наприклад, представники Тимчасового уряду прибули в Київ після проголошення автономії Центральною Радою у І Універсалі виданому 23 червня 1917 р. та внесли корективи в діяльність новоствореної ЦР і відповідно до умов ІІ Універсалу який був підписаний за їх ініціативи 16 липня 1917 р. взяли під контроль орган виконавчої влади - Генеральний Секретаріат. Тоді як більшовики здійснювали неодноразову спробу захопити владу в Києві та областях військовим шляхом.

М. Горбачов дав вказівку з центру зміщувати з посад представників не готових до впровадження перебудовчих процесів в УРСР, де довший час тримався при владі В. Щербицький. І на заміну прийшли Станіслав Гуревич, Леонід Кравчук та інші.

Саме вони пізніше виступали на захист державного суверенітету України і навіть відстоювали самостійність.

1917-1918 рр.

Центральна Рада

1987-1991 рр.

група 239. Л. Кравчук, В. Івашко, та інші депутати ,

Члени ЦР на чолі з М. Грушевським розглядаючи події російської революції не готові були до проголошення самостійної Української держави, натомість вони розглядали варіанти автономії, що вказується в І Універсалі та федерації - що простежується в ІІІ універсалі. Який в свою чергу важливий проголошенням УНР, І лише в надзвичайно складних і майже безвихідних внутрішньополітичних та зовнішньополітичних умовах 25 січня 1918 р. лідери проголосили самостійність, що нажаль було запізно. Оскільки, час для будівництва незалежної держави був втрачений, а більшовики ще більше зміцнили позиції на українських землях.

УРСР залишалось "оазисом застою", до 29 вересня 1989 при владі залишався В. Щербицький, досить міцно тримали владу в руках комуністи, які гальмували проведення демократичних реформ, під час путчу Л. Кравчук зайняв очікувальну позицію.

Прослідковувалась в результатах всесоюзного референдуму За ініціативою “націонал-комуністів” до всесоюзного референдуму 17 березня 1991 р. про збереження СРСР як “оновленої федерації суверенних республік” було включене додаткове республіканське питання: “Чи Ви згідні з тим, щоб Україна була частиною Союзу Радянських Суверенних держав на основі Декларації про державну суверенність

України?” Опитування показало, що громадська думка в Україні виявилася

більш консервативною, ніж в інших республіках (на перше питання ствердно відповіли 70,5%) Проте позитивним явищем було наступне - 80% нас. виступило за зміцнення державної суверенності України.

1917-1918 р.

Центральна Рада

1987-1990 рр.

ВР УРСР

М. Грушевський як очільник ЦР не розглядає навіть після проголошення УНР варіанту самостійності держави натомість прагне побудови відносин з Росією на засадах федерації не відходячи від соціалістичного курсу. Це проголошувалось на скликаному Центральною Радою у Києві 21-27

вересня з’їзді народів.

Значною мірою пов’язано із переважаючою діяльністю при владі комуністів - група 239, які попри розкол прагнули зберегти консервативну політичну систему без змін та готова була вдатись до чергових репресій. Лише з 1990 р. відбулись послаблення їх позицій через постійний тиску знизу, так і в результаті послаблення позицій партійної номенклатури у сусідніх республіках, у першу чергу – в Росії й балтійських країнах.

1917-1918 рр.

1987-1991 рр.

Першими ініціативу в руки взяли

Представниками різних українських політичних, громадських і культурних організацій, які виступи ініціаторами утворення ЦР. Активну участь приймали військові - проводили військові з’їзди і підтримували ЦР в проголошенні УНО і автономії, селяни,які за думкою історика Я. Грицака пройшли в цей період становлення з простих селян в нації, робітники. Відсторонено вели себе жителі міст.

В той же час якщо спочатку очільники ЦР зуміли об’єднати населення соціальними гаслами, потім погляди селян і робітників все ж таки звертались на більшовиків, які багато обіцяли і таким чином, їх соціальні інтереси боролись з національними.

Першими ініціаторами нових змін виступили колишні політв’язні - В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, приєднались молодь, громадські активісти, студенти.

Однак, робітники спочатку діяли порізну із політичними діячами, лише з 1990 р. об’єднали профспілковий рух з політичним. Селяни не приймали активної участі. Політичні партії і організації діяли порізну і не об’єднувались хоча мали спільні засади.

1917-1918 рр.

1987-1991 рр.

Юрисдикція Центральної Ради  з прийняттям кожного універсалу розширювалась, що свідчило про зростання підтримки серед населення.

Після ІІ Універсалу  Юрисдикція її влади обмежувалася п’ятьма губерніями: Київською, Волинською, Подільською, Полтавською і Чернігівською. Після ІІІ Універсалу  Її влада поширювалася, окрім п’яти губерній, визначених Другим Універсалом, і на Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та Таврію. Також, прагнула приєднати й інші українські етнічні землі.  Крім того, вибори 25. 11. 197 р. до Всеросійських установчих зборів показали підтримку населення  до УНР , оскільки 75% отримали українські партії і лише 11% більшовики

17. 12. 1917 р. З’їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих депутатів висловив "цілковиту довіру і свою рішучу підтримку Українській ЦР."

Однак, на момент проголошення самостійності ЦР вже втратила Харків та з всіх сил намагалась втриматись в Києві під тиском більшовиків.

В умовах владної боротьби за владу яка розгорнулась після Підписання декларації про Державний суверенітет населення Західної України особливо Львів та три західноукраїнські області підтримували націонал-комуністів у їх планах втілити Декларацію та мирним шляхом отримати самостійність. Наприклад, свідченням є 22. 01. на честь Акту Злуки створення живого ланцюга з прапорами в напрямку Львів-Київ.

Тоді як Схід і меншою мірою Південь характеризувались більш консервативними поглядами і неготовністю до радикальних змін та відходу від СРСР. Хоча після очевидного розпаду на референдумі в грудні підтримали проголошення незалежності.

1917-1918 рр.

1987-1991 рр.

Завершальний період Першої Світової війни. Проголошення самостійності низкою інших республік - у грудні 1917 р. Литва, у лютому 1918 р. – Естонія і Латвія,у березні – Білорусія, у травні – Вірменія і Грузія.  Виникла потреба рішуче відмежуватися від

більшовицького режиму на Півночі звідки активно наступити більшовики

Тому проголошення самостійності 25 січня 1918 р. відображало той стан в українсько-російських стосунках, коли компроміс став уже неможливим. У спричинених більшовицьким бомбардуванням пожежах у Києві, за словами Грушевського, згоріла “наша орієнтація на Московщину і Росію, накидувана нам довго й уперто

силоміць...”.

Поступовий, однак рішучий вихід республік СРСР із його складу Небажання М. Горбачова розривати союз з Україною. 30.08. 1991 він заявив н всесоюзному телебаченні, що

Союз не може існувати без України, а Україна не може існувати без Союзу. І

І не зважаючи на проголошення незалежності 24. 8.1991 лише після референдуму 1.12.1991 р. на зустрічі у Мінську лідери трьох найбільших республік – Борис Єльцин, Леонід Кравчук та Голова Верховної Ради Республіки Білорусь Шушкевич – заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права й геополітична реальність перестала існувати.

Центральна Рада

Президентський період Л. Кравчука

05.12.1991- 19.07.1994 рр.

У внутрішньополітичному плані

не зважаючи на відсутність політичного досвіду у її лідерів, ЦР змогла національно мобілізувати українські маси та проголосити утворення УНР.                                                              Цих результатів досягала поєднуючи національні мотиви з соціальними. ЦР втратила час для проголошення самостійності та не правильно проводила військову політику, маючи військовий потенціал і готових до формування частин офіцерів вони до останнього відкидали ідею створення сильної армії. І не піднімали питання про можливість об'єднання всіх етнічних земель.                                                Члени ЦР негативно ставились до представників " експлуататорських класів" - старорежимних чиновників, поміщиків, офіцерів. Це було великою помилкою, оскільки вони мали великий досвід в управлінні, якого не вистачало ЦР.

Також, у вирішенні зовнішньополітичної проблеми з більшовиками шукали допомогу зі   сторони Німеччини та Австро-Угорщини обіцяючи поставки хліба і продовольства замість того, щоб мобілізувати внутрішні сили.

Вибрана розважлива програма була б більш актуальною для мирного періоду. Тому що, революція виснажувала населення і в результат воно віддавало перевагу тим силам, які пропонували соціальні гасла. І тим самим не відстоювали національні інтереси.

Перші здійснені кроки в державному будівництві мали вагоме значення -  усі війська на території України підпорядковано Верховній Раді, на

базі КДБ утворено СБУ, прийнято закон “Про громадянство”.

Однак, чимало помилок було здійснено в економіці, Україна надалі залишалась енергетично залежною від Росії, державний сектор в економіці надалі залишався провідним, а управління адміністративним.

Не приймались жодні заходи для зближення в національному відношенні між Східною, Південною та  Західною частинами України, які були по різному налаштовані в національних питаннях. Наприклад, спроба ввести у дію закон 1989 р. про державний статус української мови, викликали хвилю активізації російськомовного населення, настрашеного наступом “українського націоналізму”.

У зовнішньополітичному плані Україна хоч і отримала визнання проте через непослідовність заходів у питанні ядерного роззброєння держава опинилась в зовнішній ізоляції. Крім того рішення від 14. 01. 1994 . що узаконило без’ядерний статус України взамін на гарантії її територіальної цілісності та виплати компенсацій за думкою громадськості в даний час стало найбільшою помилкою зовнішньої політики.

Гостро стояло також, питання з Росією про Крим і Чорноморський флот У січні 1992 р. Верховна Рада Росії взялася переглядати конституційність актів передачі Криму Україні, а у липні 1993 р. проголосила Севастополь російським містом і головною базою

російського Чорноморського флоту.

Головним винуватцями внутрішніх і зовнішніх на початковому етапі будівництва держави була “партія влади”, що складалася головним чином з представників старої номенклатури. Вони ототожнили свої інтереси з українською самостійністю не стільки з патріотичних, скільки з прагматичних міркувань.

Гетьманат Скоропадського

Президентський період Леоніда Кучми

9.07.1994-23.01.2005

За більш ніж піврічний період правління Павло Скоропадський у внутрішній і зовнішній політиці здобув низку досягнень та допустив чимало помилок.

Важливим є те, що гетьман проводив активний зовнішньополітичний курс

щодо включення до складу України українських етнічних земель, які перебували у складі більшовицької Росії, Польщі й Румунії (північних повітів Чернігівщини, західних і південно-західних повітів Воронезької й Курської губернії, Холмщини, Підляшшя, північної Бессарабії) та Криму.

Найзначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд добився у галузі науки й освіти. У Києві та Кам’янець-Подільському були відкриті два українські університети. Були засновані національні архів, бібліотека, галерея мистецтв, театр, видавалися підручники українською мовою і т. д. Від початку літа розпочалася робота щодо організації Української Академії Наук.

Однак, формуючи уряд - 10 із 15 міністрів обраних гетьманом дотримувалися російської орієнтації. Кістяк державного апарату становили російські старорежимні чиновники й офіцери, що сподівались, що в майбутньому Україна ввійде в союз з Росією. Політичну стабільність гетьманський режим утримував при допомозі зовнішнього чиннику – німецького й австрійського багнету.                Гетьман не міг мирно вирішити проблеми з страйками населення - поля не оброблялися, робітники відмовлялись працювати на шахтах, заводах і фабриках. організований центр опозиційного

Серед останніх помилкових заходів - було проголошення відречення України від державної самостійності і входження у федеративну спілку з майбутньою не більшовицькою Росією.

З перших днів перебування при владі імовірно проаналізувавши помилки Л. Кравчука Л. Кучма вдався до важливих заходів -  створив свою команду реформаторів,(недоліком було те що чверть з них була з його рідного міста) приборкав ліву більшість у Верховній Раді проголошення  з 11. 10. 1994 проголосив нову програму економічної і соціальної політики яка була більш радикальною. Перехід до ринкової економіки.

І основне - 28. 06. 1996 прийняв Конституцію України. Того ж року впровадив у обіг гривню

Низку успіхів було досягнено у зовнішній полиці - восени 1994 – весною 1995 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк підписали ряд умов з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам . Весною 1995 р. Україну було прийнято до Ради Європи, а рік раніше, у лютому 1994 р.,держава  першою з колишніх радянських республік прилучилася до програми НАТО “Партнерство ради миру”. Не допрацьованими лишались відносини з Польщею, яка з однієї сторони виступала адвоката українських інтересів у загальноєвропейських структурах з іншої була учасницею конфліктів 1992-1998 рр. Перемишлю навколо греко-католицької катедри та у Львові навколо польських військових

поховань засвідчили. Та з Росією у яка у травні 1997 р. нарешті підписала

українсько-російський міждержавний договір, проте не ратифікувала його через питання про Севастополь який не планувала віддавати Україні.

У внутрішній політиці прогрес проходив досить повільно через - нестримну  корупцію, підміну реформ

адміністративними методами.

В результаті орієнтації більшою мірою на вирішення зовнішніх питань у внутрішній ситуації стан залишився критичним через майже повне зупинення великої промисловості, скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва, масове безробіттям, падіння життєвих стандартів, наростання хвилі злочинності, страйки шахтарів і скороченням тривалості життя. Винними в даних негараздах були чиновники - олігархат який прагнув нажитись на економічній кризі , а не долати її. Найгірше, що створений Кучмою олігархат є гальмом розвитку держави і досьогодні.

Також, не здійснювалось жодних заходів на зближення Східних і Західних областей, що посилювало національний розрив між ними.

Директорія

Період правління В. Ющенка - 23.01.2005-25.02.2010

В. Януковича 25.02.2010-22.02.2014

П. Порошенка 07.06.2014-20.05.2019

Перші заходи Директорії були соціалістичними за своїм характером і спрямовувались на скасування законів Скоропадського. Вже 26 грудня 1918 р. було прийнято Декларацію яка  оголошувала Україну вільною від карних експедицій, старост, жандармів та “інших злочинних інституцій пануючого класу”.

Відмінялися всі закони й постанови

гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Дрібні і середні селянські землеволодіння залишалися непорушними, а решта земель повинні були перейти у користування безземельних і малоземельних селян, у першу чергу тих, хто брав участь в антигетьманському повстанні.

Було відновлено також національно-персональну автономію.

Проте негативною стороною декларації було позбавлення права голосу "класу не трудового, експлуататорського".

Надалі не було запропоновано чи реалізовано жодних реформ, які б вирішили соціальні питання і тим самим Директорія не здобула постійної підтримки з сторони населення.

Також, як і за часів ЦР не вирішувалось військове питання, тому після наступу більшовиків армії фактично не було. І знову почали шукати допомоги в інших країн - Франції, потім Польщі та Врангеля.

Крім того, серед членів Директорії  не було єдності і тривали серйозні протиріччя у питанні про подальший розвиток УНР. В складних умовах Петлюра пожертвував ідеєю соборності українських земель на користь Польщі ради ідеї самостійності. На відміну від лідерів ЦР та Скоропадського, які намагались включити у склад української держави етнічні землі.

В результаті низки помилок УНР була захоплена більшовиками. І на місці Української Народної Республіки пізніше виникла Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Діяльність даних президентів об’єднана в одній колонці, тому що вони мають спільну об’єднуючу рису, яка позначалась на їх політиці - вони в тій чи іншій мірі були всі "дітьми Кучми." Тому що, вони прийшли до влади збагатились за його керівництва  їх поведінка відображала логіку і мораль тієї еліти. Вони стинулись з одинаковими проблемами і не вирішили їх до кінця -  ""високим рівнем сірої економіки, корупцією, низьким рівнем стандартів і олігархічною системою, яка настільки вкорінилась і гальмує державний розвиток ,що Майдани в 2004 і 2013-2014 р. не ліквідували її. А лише підштовхнули до перегрупувань.

Вони не вирішили питання енергетичної самостійності від Росії. П. Порошенко дещо заморозив ці взаємини проте В. Зеленський надалі планує поновити. Оскільки жодної значущої ініціативи не було розроблено та впроваджено щоб звільнитись в енергетичному питанні від Росії.

Відмінними між даними президентами є заходи в національному питані. В. Ющенко прикривав відсутність дієвих реформ за час його правління так би мовити діяльністю в напрямку "будівництва української нації" - звертався до традицій робив акцент на подіях і історичній пам’яті.

В. Янукович не приділяв уваги національному питанню.                            П. Порошенко певну увагу приділяв мовному питанню - зросла кількість збільшенню україномовних каналів на телебаченні і радіо ротації.

Відмінною була їх зовнішня політика В. Ющенко і П. Порошенко мали більше західну та про європейську орієнтацію Тоді як В. Янукович більше орієнтувався на Росію та відсторонювався від ЄС.

У військовому питанні за часів В. Ющенка та В. Януковича військовий потенціал щороку знижувався  в результаті чого після наступу Росії Україна втратила анексований Крим, владу в ЛНР і ДНР  та досі іде війна.

П. Порошенко в таких умовах відновлював армію до боєздатного рівня.

Наразі курс вибраний П. Порошенком

вважається найбільш продуктивним проте він не зміг подолати остаточно корупцію та покарати корупціонерів і змінити законони олігархату.

В результаті цілої низки помилок Україна знову зазнала війського тиску з сторони Росії та в результаті станом на даний час втратила Крим. Крім того, надалі іде війна з Росією і гинуть наші співвітчизники. р

Оцінювати політичний курс В. Зеленського ще рано, оскільки ще немає конкретних результатів його діяльності.