Феденко М.В.

ЗДО №33 «Барвінок»

с.Новоукраїнки,

Мар`їнського району,

Донецької області

Практичні аспекти вивчення української мови у закладі дошкільної освіти

Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури. У мові, за словами К.Д.Ушинського, одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина; у ній "перетворюється силою народного духу на думку, на картину й звук небо Вітчизни, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори в долини, її ліси й річки, її бурі й грози - весь той глибокий, сповнений думки й почуття, голос рідної природи, який промовляє так гучно в любові людини до її іноді суворої Батьківщини, який висловлюється так яскраво в рідній пісні, в рідних мелодіях, у вустах народних поетів".

Любов до слова рідної мови пронизує педагогічні праці В.О. Сухомлинського. Рідна мова, на його погляд, - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Він образно називає рідну мову "невмирущим джерелом", з якого дитина черпає перші уявлення про навколишнє, про свою Батьківщину, про своє село і місто, про весь край, а слово рідної мови порівнює з неповторним ароматом квітки.

Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сім'ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконалення її триває у закладах дошкільної освіти, школі й упродовж усього життя.

Запорукою якісної дошкільної освіти є мовленнєвий розвиток дитини. Науковці стверджували, що мова у формі генетичного коду існує у клітинах людського мозку і передається як генний спадок від батьків до дітей. Саме тому так важливо, щоб діти засвоювали рідну мову в родинному середовищі.

Основне завдання педагогів-дошкільників у процесі навчання дітей української мови – орієнтація не стільки на формування в них певних знань, умінь та навичок, скільки на розвиток мовленнєвих здібностей, здатності практично застосовувати мовленнєві засоби мови. Тому важливо для кожного вихователя створити систему мовленнєвих ситуацій для розвитку діалогічного мовлення малят поза заняттями.

У  навчальних закладах на заняттях з української мови та методики навчання української мови застосовуються різноманітні методики та завдання, а саме:

• глибоко розкривають теоретичні засади методики навчання дітей рідної мови;
• знайомлять майбутніх педагогів з програмами, завданнями та змістом навчання дітей української мови в закладах дошкільної освіти;
• розкривають методи, прийоми, форми ознайомлення дошкільників з українською культурою, обрядами, святами;
• знайомлять студентів із передовим педагогічним досвідом роботи з навчання дошкільнят української мови.

Методика навчання дітей української мови озброює вихователів системою науково-методичних ідей, знайомить з останніми науковими лінгводидактичними дослідженнями. Керуючись ними, вихователь має змогу добирати найефективніші методи та прийоми навчання, передбачати результати навчання, досягаючи високого рівня розвитку мовленнєвих умінь дітей.

  У Законі про дошкільну освіту йдеться про обов’язковість підготовки кожної дитини до систематичного навчання у школі. Така підготовка має на меті не тільки вироблення певних знань, умінь і навичок дітей, а, більшою мірою, вона спрямована на загальний психічний розвиток особистості. Отже, перед дошкільною ланкою освіти постають завдання формування психологічної готовності дітей до навчання: розвитку їх пам’яті, мислення, мовлення, тобто розвитку загальних розумових здібностей, сформованість яких сприяє успішному засвоєнню шкільних предметів.

Актуальним завданням виховання дітей є забезпечення зв'язку між навчанням дітей рідної мови та розвитком їхніх комунікативних умінь. Культура мовленнєвого спілкування – це дотримання на практиці сукупності вимог до правильного мовлення, що відповідає комунікативним цілям і водночас реалізує їх.

Так з перших слів, пісеньок та ігор  складається цей строкатий світ у єдиний візерунок навколишнього світу. З молоком матері  входить у життя маляти здатність спілкування з оточуючим середовищем спочатку бажаннями, а потім і мовою. Отже, щоб створити максимально сприятливі умови для вивчення мови, треба враховувати, що людині потрібно побачити, почути і доторкнутися до того, що її оточує. І саме ці дії покладені в основу навчання дітей української мови.

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку відбувається, на нашу думку, в основному через дію, гру у вдало створеному розвивальному предметно-ігровому середовищі.

Саме в такому середовищі використовуємо інноваційні прийоми навчання через гру. Подаємо кілька варіантів:

   1)"побачити":
    Дітям цікаво те, що стосується саме них, те, з чим вони зустрічаються щодня. Тож заняття плануються за розподілом ("Моя сім'я", "Іграшки", "Одяг", "Посуд"), що дозволяє широко застосовувати наочність - предмети, про які говорять, іграшковий одяг і посуд, різноманітні малюнки і схеми.
   2) "почути":
    Для дитячих закладів сільської місцевості (україномовних ЗДО) не є проблемою спілкування українською мовою дітей з батьками, вихованців з вихователями; але для російськомовних дітей заняття бажано проводити тільки українською мовою, створюючи, таким чином, пасивний словниковий запас (вміння розуміти почуте), а потім поступово переводити його в активний стан (говоріння мовою). В умовах історичної двомовності нашого краю дітям слід постійно підкреслювати, якою мовою говорить педагог, якою мовою відповідають діти. Треба якомога частіше зіставляти слова російської та української мов - їх звучання, написання, артикуляцію. Щоб уникнути суржику (коли російське слово "перекручується" на український лад), треба взяти за правило: не знаєш, як сказати - запитай, тобі допоможуть, бо вставити російське слово в український текст - менший злочин (слово можна в майбутньому і вивчити), ніж перекручувати незнайомі слова.

3)"доторкнутися":
    Мабуть, уже всім відомо, що моторика пальців рук тісно пов'язана із розвитком мовлення. Натискаючи щодня на подушечки пальців немовляти, ми призводимо до того, що дитина починає розмовляти на декілька місяців раніше, ніж могла б. Тож хай всі предмети, які вивчають малюки, будуть так близько, що їх можна буде доторкнутися, перевернути, помацати, відчути шерхлість або гладкість, твердість або м'якість. Вивчаючи тему "Посуд", хай діти матимуть змогу погратися іграшковими сервізами, сервірувати стіл, купити чашки і тарілки, запросити гостя на чаювання і відгадати предмет на дотик, витягуючи його з торби із заплющеними очима.

Перша іграшка дитини - її ручки та пальці. Приходить той час, коли мама помічає, що її маленька дитина, якій уже 3-4 мiсяцi, розглядає свої пальчики, руки, рухає ними, бавиться протягом тривалого проміжку часу. Малюк пізнає навколишній світ через своє тіло. Чим більше дитина рухає своїми пальчиками, тим більше розвиваються мозкові структури.

Ще у II тисячолiттi до н. е. китайські мудреці знали, що існує взаємозв'язок між рухами пальців, кисті та розвитком мислення. Сучасні дослідження фiзiологiв підтверджують існування такого зв'язку. У роботах В.М. Бехтерева є висновки про те, що манiпуляцiї рук впливають на функціонування центральної нервової системи, розвиток мовлення. Прості рухи кистей допомагають зняти загальне напруження, а також власне з рук, розслаблюють губи, що сприяє поліпшенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини.

Народна мудрість здавна зберігає знання про доцiльнiсть використання iгop з пальчиками. У різних культурах зустрічаються народні ігри для малюків, у яких активно задiянi руки та пальці. „Пальчикові" ігри - вiршованi рядки, що ілюструються за допомогою ритмічних pyxiв рук, пальчиків. Ігри з пальцями допомагають  не тільки розвивати мовлення та iнтeлектуальнi здiбностi дитини, а й приносять задоволення від проведеного разом часу, допомагають у хвилини плачу, стають у пригоді для створення ритму впродовж дня поліпшуючи психологічний стан дитини.

Формування у дошкільників психологічної готовності до оволодіння писемним мовленням це є утворення нової для дитини системи знань і навичок. Остання включає в себе ланцюги, які є взаємопов’язаними і взаємообумовленими: засвоєння певних граматичних загальних уявлень про: звук, букву, склад, слово і речення; засвоєння правил для практичного використання елементарних граматичних уявлень; вироблення певної системи граматичних навичок і вмінь у використанні елементарних граматичних узагальнень.

Психологічними механізмами формування готовності дітей до оволодіння писемним мовленням виступають такі сторони розвитку сенсорних і розумових дій дошкільників як суб’єктів навчальної діяльності:

- формування аналітико-синтетичного сприймання і виділення з мовленнєвого потоку його елементів: звуків, букв, слів, речень;

- матеріалізації їх в усному мовленні і графічними засобами – малюнком, умовними позначками, буквеними знаками;

- розвиток внутрішніх механізмів пізнавальної діяльності на основі засвоєння алгоритмів аналізу, порівняння, узагальнення елементів мовленнєвої дійсності.

Отже, для вирішення мовознавчих та психологічних аспектів вивчення рідної мови у дитячих закладах дошкільної освіти, на нашу думку, доцільно дотримуватися, таких педагогічних умов:

• створювати мовні ситуації відповідно до вікових особливостей дітей;
• формувати розвивальне предметно-ігрове середовище, підпорядковане інтересам дитини;
• давати змогу дошкільнятам використовувати гру в самостійній ігровій діяльності, використовувати різноманітний дидактичний матеріал;
• систематизувати моніторинг мовленнєвих умінь і навичок, вивчення труднощів і визначення шляхів їх подолання;
• представляти досягнення дітей широкому колу громадськості через різні засоби інформації.

Все вищесказане є реальним наповненням та реалізацією чинних державних програм  «Дитина», «Я у Світі», «Впевнений старт».

Використана література

1.     Антонович-Давиденко Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991.

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення, - Л., 1990.
3. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі” / М-во освіти і науки України, Акад..пед.наук України; наук. Ред. Та упоряд. О.Л.Кононко. – К.: Світич, 2008.
4. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. – К.: “Видавничий дім”Слово”, 2004.

5.     Богуш А.М. Розвиток українського мовлення у дошкільників. К., Освіта, 1991.

6. Закон України «Про дошкільну освіту»

7. Ушинський К.Д. Рідне слово // Зібр.пед.твори: У 2 т. -К., 1963. - Т.І.

8. Франко І.Я. Двоязичність і дволичність// Літ.наук.вісн. - Львів, 1905.