Номер слайду 9
Притча “Одна година твого часу" Якось одного разу чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і побачив, що в дверях його чекає п'ятирічний син. Тату, можна у тебе дещо запитати? Звичайно, що сталося? -Тату, а скільки ти отримуєш? - Ця не твоя справа! - обурився батько. - І потім, навіщо це тобі? - Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш в годину? - Ну, взагалі-то, 50. А що? - Тату. - син подивився на нього знизу до верху дуже серйозними очима. -Тату, ти можеш зайняти мені 30? - Ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь безглузду іграшку? - закричав той. -Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати!. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно втомлююся, а ти так безглуздо поводишся. Малюк тихо пішов до себе до кімнати і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина. "Та як він сміє запитувати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей"? Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: "Може, йому дійсно щось дуже важливе треба купити. Бог зними, з тридцятьма гривниками, він ще жодного разу у мене не просив грошей". Коли він увійшов до дитячої, його син вже був в ліжку. - Ти не спиш, синок? - запитав він. - Ні,тату. Просто лежу, - відповів хлопчик. - Я, здається, занадто грубо тобі відповів, - сказав батько. - У мене був важкий день, і я просто зірвався. Пробач мене. Ось, тримай гроші, які ти просив. Хлопчик сів в ліжку і посміхнувся. - Ой, спасибі! - радісно вигукнув він. Потім він заліз під подушку і дістав ще декілька зім'ятих гривень. Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька. - Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? - пробурчав той. - Тому що у мене було недостатньо. Але тепер мені якраз досить, - відповіла дитина. - Тату, тут рівно п'ятдесят. - Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами. Мораль: Моралі немає. Просто хотілося нагадати, що наше життя занадто коротке, щоб проводити його цілком на роботі. Ми не повинні дозволяти йому витікати крізь пальці, і не приділяти хоч би крихітну тим, хто дійсно нас любить, найближчим нашим людям. Якщо нас завтра не стане, наша компанія дуже швидко замінить нас кимось іншим. І тільки для сім'ї і друзів це буде дійсно велика втрата, про яку вони пам'ятатимуть усе своє життя. Подумай про це, адже ми приділяємо роботі значно більше часу, ніж сім'ї.