Презентація" Адаптація до гіпоксії, тиску, концентрації солей".

Адаптація людини й тварин до гіпоксії , тиску, концентрації солей. Учитель біології Драбівецького НВКШульга Надія Іванівна

Гіпоксія. Гіпоксі́я, або Кисневе голодування — патологічний стан, під час якого тканини і органи недостатньо насичуються киснем або кисню достатньо, але він не засвоюється тканинами. Внаслідок цього в життєво важливих органах розвиваються незворотні зміни. Найчутливіші до кисневої недостатності центральна нервова система, м'язи серця, тканини нирок, печінки.

Пристосування до гіпоксії та тиску в умовах високогір'я. Серед чинників, що впливають на організм людини в гірських умовах, найважливішими являються: зниження атмосферного тиску, щільність атмосферного повітря, зниження парціального тиску кисню. Зниження парціального тиску кисню із збільшенням висоти і пов'язане з ним наростання явищ гіпоксій призводить до зниження кількості кисню в альвеолярному повітрі і, природно, до погіршення постачання тканин киснем.

Висотні зони. При підйомі в гори з врахуванням ознак гіпоксії, що розвивається виділяють наступні зони: I. Нейтральна зона (висота до 2000 м над рівнем моря). Функції організму не страждають. II. Зона повної компенсації (висота від 2000 до 4000 м над рівнем моря). Відзначається: а) збільшення частоти пульсу і дихання, б) підвищення артеріального тиску. в) зменшується фізична і розумова працездатність, г) розвивається ейфорія, в) порушується тонка координація рухів, г) послабляється увага. III. Зона неповної компенсації (висота від 4000 до 6000 м над рівнем моря). Розвиваються важкі, але зворотні зміни: а) тахікардія змінюється брадикардією, б) падає артеріальний тиск, дихання стає частим і поверхневим, в) характерні сонливість, млявість, нудота. IV. Критична зона (понад 7000 м над рівнем моря). Розвиваються незворотні зміни і смерть Висотна хвороба - гостра чи блискавична форма гіпоксичної гіпоксії, яка виникає під час висотних польотів у літальних апаратах з кабінами відкритого типу чи при порушенні герметичності кабін закритого типу.

Екстрена адаптація організму до гіпоксіїЗбільшення частоти і глибини дихання-числа альвеол. Збільшення обєму альвеолярної вентиляціїСудинна система система. Серце. Система зовнішнього дихання. Органи, системи організму. Эфекти. Механізми эфектів. Региональна зміна діаметру судин(збільшення в мозку і в серці)Централізація кровотоку. Збіцльшення ударного викиду. ЧССПідвищення серцевого викиду. Система кровіЗбільшення кисневої ємкості кровіПідвищення ефективності біологічного окислення. Система біологічного окислення. Викидання крові з депо (селезінки. Вихід еритроцитів з кісткового мозку. Активація тканинного диханя. Активація гліколізу

Довготривала адаптція організму до гіпоксіїГіпертрофія легень, збільшення кількості альвеол. Судинна система система. Серце. Система зовнішнього дихання. Органи, системи організму. Механізми эфектів. Збільшення площі капілярів в органах і тканинахгіпертрофія і гіперфункція серця, підвишення викиду серця і ЧСССистема кровіСистема біологічного окислення. Вихід еритроцитів з кісткового мозку. Збільшення числа мітохондрій. Зміна молекул гемоглобіну

Довготривала адаптація до гіпоксії

Адаптації до гіпоксії в пірнаючих тварин. Людина може затримати подих максимум на кілька хвилин. А кашалоти перебувають під водою декілька годин. (Так, морські змії можуть перебувати під водою 2,5 години, морські черепахи — 6 годин, кашалоти — до 2 годин ) Як їм це вдається?Пірнаючі тварини мають: збільшений об’єм легень;високий вміст гемоглобіну в крові. вміст міоглобіну в м’язах пірнаючих ссавців у 4 рази більший за наземних тварин. Під час занурення частота серцевих скорочень знижена, кровоток уповільнений і перерозподілений так, що насамперед кров’ю забезпечується головний мозок. кисень дуже заощаджується. Частина клітин може тимчасово переходити до анаеробного гліколізу.

Пристосування тварин до екстремальних глибин. Зі збільшенням глибини у водоймах знижуються концентрація їжі і вміст кисню, сонячного світла, низька температура і величезний тиск. Під час збільшення глибини на кожні 10 м тиск збільшується на 1 атмосферу. Тобто живі істоти, що живуть на глибині океану до 10 000 м, зазнають надзвичайного тиску.

Пристосування тварин до екстремальних глибин. Рекорд у зануренні належить хрящовій рибі басогігасу, яку було помічено на глибині 7 965 метрів. Багато видів тварин, що населяють темні морські глибини, можуть випромінювати власне світло - біолюмінесценція. Тварини, які мешкають у морських глибинах, можуть тільки полювати на таких самих глибоководних мешканців або харчуватися падаллю та органічними рештками, що розкладаються. В усіх глибоководних риб слабко розвинені кістяк і мускулатура. Чим глибше середовище існування, тим більш желеподібним є тіло риб і меншою частка кісткової структури.

Збереження водно-сольового гомеостазу. Гіпотонічне середовище - концентрація солей у прісній воді нижча, ніж у клітинах, тому вода постійно надходить в організм тварин. Щоб вилучити зайву воду й підтримати на потрібному рівні осмотичний тиск, організм активно виводить надлишок води через скоротливі вакуолі у найпростіших або через видільну систему.

Збереження водно-сольового гомеостазу. Гіпертонічне середовище - у морі концентрація солей вища, чим в організмі. У результаті осмосу вода залишає клітини і організм зневоднюється.морські риби постійно п’ють воду, але й одержують надлишок солей, який виводиться через зябра, нирки (із сечею), кишечник. У ниркових канальцях морських кісткових риб реабсорбція йонів дуже знижена, а зворотне всмоктування води з первинної сечі відбувається вкрай інтенсивно.

Висновок. Довгочасні адаптації до гіпоксії формуються в мешканців високогірних районів і пірнаючих тварин. На значних водних глибинах живі істоти адаптуються до високого тиску, холоду, темряви. Прісноводні й морські мешканці по-різному підтримують водно-сольовий баланс. Основні терміни. Гіпоксія. Екстрена адаптація. Довготривала адаптація. Пірнаючі тварини. Екстремальні глибини. Гіпотонічне середовище. Гіпертонічне середовище